Постанова

від 04.12.2018 по справі 13/51-04

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року Справа № 13/51-04

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від стягувача: не з'явився

від боржника: не з'явився

від ДВС: ОСОБА_1 - представник за довіреністю від 29.12.2017р. №3737/20.3-03

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", м.Вінниця

на ухвалу Господарського суду Вінницької області, постановлену 24.10.18р. суддею Тісецьким С.С. о 14:58 год. у м.Вінниці

у справі № 13/51-04

за скаргою Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. року (вх.№06-57/13/16 від 14.03.2016р.) на дії державного виконавця

за позовом Державного підприємства "Енергоринок", м.Київ

до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго", м.Вінниця

про стягнення 288 941 397,64 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 24.10.2018р. у справі №13/51-04 за позовом Державного підприємства "Енергоринок" до Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" про стягнення 288 941 397,64грн. провадження з розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. (вх.№06-57/13/16 від 14.03.2016р.) на дії державного виконавця - закрито.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою, Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржену ухвалу скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає ухвалу місцевого господарського суду постановлену з порушенням норм чинного законодавства;

- зазначає про те, що 22.10.2018р. Товариство отримало ухвалу господарського суду Вінницької області по справі № 13/51-04 від 17.10.2018р.. Вказаною ухвалою поновлено провадження щодо розгляду даної скарги товариства на дії державного виконавця, а розгляд скарги призначено на 24.10.2018р.. Оскільки ухвалу від 17.10.2018р. щодо продовження розгляду скарги товариство отримало менше ніж за 5 днів, а саме 22.10.2018р., що унеможливило участь представників товариства у судовому засіданні 24.10.2018р., товариством було подано клопотання про відкладення розгляду скарги. Зазначене клопотання безпідставно не було задоволено господарським судом, чим порушено принцип рівності перед законом і судом, передбачений ст.7 ГПК України. Посилання суду першої інстанції на положення ст.342 ГПК щодо десятиденного строку розгляду скарги та неявки скаржника, належним чином повідомленого про дату розгляду скарги, як обставини, що не перешкоджає розгляд скарги, є безпідставними, оскільки товариство не було належним чином повідомлено судом про дату розгляду скарги, а саме не менше ніж за 5 днів, для явки в суд як передбачено ст.120 ГПК України (при цьому суд першої інстанції мав можливість в межах відповідного 10-ти денного строку повідомити скаржника про час розгляду справи за 5 днів до дати розгляду справи). Таким чином, при розгляді скарги товариства господарським судом допущено порушення ч.4 ст.120 ГПК України щодо завчасного повідомлення скаржника про дату розгляду скарги, чим порушено принцип рівності перед законом і судом учасників справи, передбачений ст.7 ГПК України;

- покликається на те, що на розгляді у Вінницькому окружному адміністративному суді справа №802/281/16-а перебував позов товариства до Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови державного виконавця, проте у зазначеній адміністративній справі суд не приймав рішення чи ухвали про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Враховуючи наведене, у суду першої інстанції у даній справі не було процесуальних підстав для закриття провадження, а норми п.3 ч.1 ст.231 та п.2 ч.1 ст.175 ГПК України помилково застосовані господарським судом до спірних правовідносин;

- зазначає про те, що закриваючи провадження у справі з розгляду скарги товариства на дії державного виконавця, суд першої інстанції також вказав на існування такою, що набрала законної сили, постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2016р. у справі №802/281/16-а, якою визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця. Втім, в матеріалах справи №13/51-04 відсутня, як належний та допустимий доказ, копія постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.206 р. по справі № 802/281/16-а з відміткою про набрання законної сили, так само як і інших письмових доказів набрання законної сили зазначеною постановою адміністративного суду. Посилання суду на відмітку в Єдиному державному реєстрі судових рішень, як на належний доказ набрання законної сили зазначеною постановою адміністративного суду, є помилковим, оскільки відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Таким чином, господарський суд передчасно визнав доведеними обставини щодо набрання законної сили постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2016р. у справі №802/281/16-а;

- також вказує, що господарський суд не звернув увагу, що предметом позову в адміністративній справі №802/281/16-а Вінницького окружного адміністративного суду було скасування постанови державного виконавця, тоді як у скарзі товариства у даній справі товариство просить визнати недійсною постанову державного виконавця, що є різними предметами вимог з огляду на правові наслідки у разі задоволення таких вимог. Так у випадку скасування постанови державного виконавця, вона втрачає чинність з моменту прийняття судового рішення, тоді як у випадку визнання її недійсною - постанова держаного виконавця втрачає чинність з моменту її прийняття.

Також, одночасно з апеляційною скаргою, скаржник заявив клопотання про поновлення пропущеного строку подання апеляційної скарги.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 21.11.2018р. у справі №13/51-04 поновлено строк на подання апеляційної скарги Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 24.10.2018р. у справі №13/51-04, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" на ухвалу Господарського суду Вінницької області від 24.10.2018р. у справі №13/51-04 та призначено справу №13/51-04 до розгляду на 04.12.2018р. об 15:30год..

Представник ДВС в судовому засіданні 04.12.2018р. заперечив проти доводів апеляційної скарги, вважаючи її безпідставною та необґрунтованою. Просить суд ухвалу Господарського суду Вінницької області від 24.10.2018р. у справі №13/51-04 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Сторони не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, сторони наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Відповідно до ч.1 ст.271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України здійснено запис судового засідання за допомогою засобів технічної фіксації та складено протокол судового засідання.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представника ДВС, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановлені оскаржуваної ухвали суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду Вінницької області від 25.02.2004р. частково задоволено позов у справі №13/51-04, яким стягнуто з Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" на користь Державного підприємства "Енергоринок" 252 813 322,47грн. боргу за отриману електроенергію, 17 040 056,31грн. пені, 1 487,43грн. держмита та 103,25 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В подальшому, за результатами апеляційного перегляду, постановою Житомирського апеляційного господарського суду від 26.08.2004р. рішення Господарського суду Вінницької області від 25.02.2004 року у справі № 13/51-04 залишено без змін.

Після набрання вказаним рішення суду законної сили на його виконання було видано наказ від 18.10.2004р..

Також, постановою Вищого господарського суду від 26.01.2005р., касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства "Акціонерна компанія "Вінницяобленерго" залишено без задоволення та залишено без змін постанову суду апеляційної інстанції від 26.08.2004р..

Надалі, 14.03.2016р. до Господарського суду Вінницької області надійшла скарга Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. (вх.№06-57/13/16 від 14.03.2016р.) на дії державного виконавця щодо винесення постанови про стягнення виконавчого збору.

Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 07.06.2016р. зупинено провадження у справі № 13/51-04 щодо розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. на дії державного виконавця стосовно винесення постанови про стягнення виконавчого збору до вирішення Вищим адміністративним судом України касаційної скарги Департаменту ДВС Міністерства юстиції України на ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016р. у справі №802/281/16-а.

Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, постановою Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 04.10.2018р. у справі №802/281/16-а, касаційну скаргу Департаменту Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України залишено без задоволення, а ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016р. та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2016р. - залишено без змін.

В зв'язку з наведеним, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 17.10.2018р. поновлено провадження у справі №13/51-04 щодо розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. на дії державного виконавця; призначено скаргу до розгляду на 24.10.2018р..

Як вже зазначалося, ухвалою Господарського суду Вінницької області від 24.10.2018р. у справі №13/51-04 провадження з розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. (вх.№06-57/13/16 від 14.03.2016р.) на дії державного виконавця - закрито.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Згідно ч.2 ст.13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання усіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Конституційне право на судовий захист передбачає, як невід'ємну частину такого захисту, можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також із статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до ст.129-1 Конституції України, судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з ст.4-5 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.), господарські суди здійснюють правосуддя шляхом прийняття обов'язкових до виконання на усій території України рішень, ухвал, постанов. Рішення і постанови господарських судів приймаються іменем України. Невиконання вимог рішень, ухвал, постанов господарських судів тягне відповідальність, встановлену цим Кодексом та іншими законами України.

Статтею115 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.), встановлено, рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому Законом України "Про виконавче провадження".

У відповідності до ст.121-2 ГПК України (в редакції, що діяла до 15.12.2017р.), скарги на дії чи бездіяльність органів Державної виконавчої служби щодо виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів можуть бути подані стягувачем, боржником або прокурором протягом десяти днів з дня вчинення оскаржуваної дії, або з дня, коли зазначеним особам стало про неї відомо, або з дня, коли дія мала бути вчинена.

У відповідності до п.9 ч.1 розділу XI Перехідні положення ГПК України в редакції Закону України №2147- VIII від 03.10.2017р., справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Статтею 18 ГПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017р.) передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.

Відповідно до ст.326 ГПК України (в редакції, яка діє з 15.12.2017р.), судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують Конвенцію про захист прав і основоположних свобод людини та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

Стаття 6 Конвенції з прав людини гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін.

У рішеннях Європейського суду з прав людини від 20.07.2004р. по справі "Шмалько проти України" (заява №60750/00), від 27.07.2004р. по справі "Ромашов проти України" (заява №67534/01), від 19.03.1997р. "Горнсбі проти Греції" зазначено, що для цілей ст.6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як невід'ємна частина "судового розгляду". У рішенні від 17.05.2005р. по справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії ст.6 Конвенції.

Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 13.12.2012р. №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 25.04.2012р. №11-рп/2012).

Згідно із ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом ст.15 Цивільного Кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способи захисту цивільних прав та інтересів судом передбачені у ст.16 ЦК України.

Частиною 2 ст.20 Господарського суду України, як спосіб захисту прав суб'єктів господарювання передбачено визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єктів господарювання або споживачів.

Провадження у суді та виконавче провадження є відповідно першою і другою стадією загального провадження. Таким чином, виконавче провадження не має бути відокремлене від судового, і ці обидва провадження мають розглядатись як цілісний процес (див. рішення Суду у справі "Янголенко проти України", no.14077/05, від 10.12.2009р.).

Пункт 1 ст.6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також Суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у п.1 ст.6 Конвенції. Насамкінець, Суд повторює, що сама природа виконавчого провадження вимагає оперативності (див. рішення Суду у справі "Глоба проти України", no.15729/07, від 05.07.2012р.).

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, Публічне акціонерне товариство "Вінницяобленерго" у поданій скарзі №14-1647 від 09.03.2016р. просить суд визнати незаконними дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України щодо винесення постанови від 16.02.2016р. №ВП3435861 про стягнення виконавчого збору у розмірі 26 985 496,94грн.; та визнати недійсною вказану постанову від 16.02.2016р. №ВП 3435861.

Також, в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала справа №802/281/16-а за позовом Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови про стягнення виконавчого збору від 16.02.2016р. ВП №3435861.

В подальшому, за результатами розгляду вказаної справи, 23.03.2016р. Вінницьким окружним адміністративним судом прийнято постанову, якою адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16.02.2016р. ВП №3435861 про стягнення виконавчого збору в сумі 26985496,94грн..

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016р. у справі №802/281/16-а апеляційну скаргу на постанову суду від 23.03.2016р. залишено без руху, в зв'язку з необхідністю сплати різниці між встановленою сумою за подання апеляційної скарги та фактично сплаченою сумою судового збору.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2016р. у справі №802/281/16-а апеляційну скаргу повернуто заявнику, в зв'язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги.

Постановою Верховного суду від 04.10.2018р. у справі №802/281/16-а (адміністративне провадження №К/9901/10913/18, К/9901/10915/18), ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016р. та від 16.05.2016р. - залишено без змін.

Отже, відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства України, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2016р. у справі №802/281/16-а набрала законної сили 16.05.2016р..

Аналізуючи подану скаргу ПАТ "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. щодо її предмету оскарження та предметом оскарження у справі №13/51-04, яка висвітлена у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2016р. у справі №802/281/16-а, що набрала законної сили 16.05.2016р., слід дійти висновку про їх предметну тотожність, а саме оскарження постанови головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 16.02.2016р. ВП №3435861 про стягнення виконавчого збору в сумі 26985496,94грн..

Згідно п.2 ч.1 ст.175 ГПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо є таке, що набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.

У відповідності до п.3 ч.1 ст.231 ГПК України, господарський суд закриває провадження у справі, якщо суд встановить обставини, які є підставою для відмови у відкритті провадження у справі відповідно до пунктів 2, 4, 5 ч.1 ст.175 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч.2 ст.175 цього Кодексу.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для закриття провадження у справі №13/51-04 з розгляду скарги ПАТ "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. на дії державного виконавця.

Стосовно доводів апеляційної скарги про порушення судом першої інстанції при розгляді скарги ч.4 ст.120 ГПК України, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 п.2 ст.42 ГПК України, учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам.

Згідно ч.ч.2-4 ст.120 ГПК України, суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.

Ухвала господарського суду про дату, час та місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії повинна бути вручена завчасно, з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу, але не менше ніж п'ять днів, для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи чи вчинення відповідної процесуальної дії.

З матеріалів справи вбачається, що 24.10.2018р. до Господарського суду Вінницької області від скаржника надійшло клопотання №14-9554 від 23.10.2018р. про відкладення розгляду справи на іншу дату, в зв'язку з неможливістю забезпечити явку повноважного представника скаржника, в зв'язку з зайнятістю працівників дирекції з правової роботи та недостатнім терміном для підготовки до справи, оскільки скаржником ухвалу суду отримано менше ніж за п'ять днів.

У відповідності до положень ч.1 ст.342 ГПК України, скарга розглядається у десятиденний строк у судовому засіданні за участю стягувача, боржника і державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби чи приватного виконавця, рішення, дія чи бездіяльність яких оскаржуються.

Водночас, згідно ч.2 ст.342 ГПК України, неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.

Суд звертає увагу на те, що представництво інтересів в суді не обмежене певним колом осіб, а надання додаткових пояснень та доказів по справі в господарському судочинстві не ставиться в залежність від явки уповноважених представників у судове засідання.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Скаржником не надано жодних доказів, які унеможливлювали, в даному випадку, розгляд справи в суді першої інстанції.

Судом враховано, що в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 - 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25.01.2006р. №1-5/45 у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей ст.6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, суд призначаючи справу до розгляду, надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а також, враховуючи процесуальні строки розгляду скарги на дії державного виконавця, місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив в задоволенні клопотання скаржника про відкладення розгляду справи, оскільки наведені у ньому обставини не є підставою для відкладення розгляду справи.

Крім того, ухвалу Господарського суд Вінницької області від 17.10.2018р. про поновлення провадження у справі №13/51-04 щодо розгляду скарги Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" №14-1647 від 09.03.2016р. на дії державного виконавця та призначення скарги до розгляду на 24.10.2018р. було оприлюднена в електронній формі в Єдиному державному реєстрі судових рішень, який знаходиться у вільному доступі.

Також, 24.10.2018р. до суду першої інстанції від скаржника надійшло клопотання №14-9553 від 23.10.2018р. про зупинення провадження у даній справі до набрання законної сили постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2016р. у справі №802/281/16-а. Вказане клопотання мотивовано тим, що у даній постанові адміністративного суду встановлені обставини щодо повноважень виконавчої служби з винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору; разом з тим, сторони не позбавлені можливості оскаржити дану постанови суду від 23.03.2016р. в апеляційному порядку, в зв'язку з чим, на думку скаржника, існує ймовірність того, що вказана постанова станом на 23.10.2018р. не набрала законної сили.

За приписами п.5 ч.1 ст. 227 ГПК України, суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.

Як вже зазначалось вище, ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016 року апеляційну скаргу на постанову суду від 23.03.2016р. залишено без руху.

Ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 16.05.2016р. апеляційну скаргу повернуто заявнику, в зв'язку з не усуненням недоліків апеляційної скарги.

Постановою Верховного суду від 04.10.2018р. ухвали Вінницького апеляційного адміністративного суду від 14.04.2016р. та від 16.05.2016 року - залишено без змін.

Закон України "Про доступ до судових рішень" визначає порядок доступу до судових рішень з метою забезпечення відкритості діяльності судів загальної юрисдикції, прогнозованості судових рішень та сприяння однаковому застосуванню законодавства. Згідно зі статтями 3, 4 цього Закону суд загальної юрисдикції вносить до Єдиного державного реєстру судових рішень всі судові рішення і окремі думки суддів, викладені у письмовій формі, не пізніше наступного дня після їх ухвалення або виготовлення повного тексту. Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.

Отже, як свідчать наявні матеріали справи, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 23.03.2016р. у справі №802/281/16-а, до набрання законної сили якою скаржник просив зупинити провадження у справі №13/51-04, набрала законної сили 16.05.2016р. року, про що також міститься відмітка в Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Скаржником не надано жодних доказів до суду першої та апеляційної інстанції, які б свідчили про помилковість інформації, яка міститься Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Слід також зазначити про те, що можлива ймовірність оскарження постанови суду, на що посилаються скаржник у своєму клопотанні, не є підставою для зупинення провадження у даній справі.

З огляду на викладене місцевий господарський суд обґрунтовано відмовив в задоволенні даного клопотання скаржника.

Крім того, стосовно доводів ПАТ "Вінницяобленерго" в апеляційній скарзі про те, що господарський суд не звернув увагу, що предметом позову в адміністративній справі №802/281/16-а Вінницького окружного адміністративного суду було скасування постанови державного виконавця, тоді як у скарзі ПАТ "Вінницяобленерго" у даній справі останнє просить визнати недійсною постанову державного виконавця, що є різними предметами вимог з огляду на правові наслідки у разі задоволення таких вимог, зокрема, у випадку скасування постанови державного виконавця, вона втрачає чинність з моменту прийняття судового рішення, тоді як у випадку визнання її недійсною - постанова держаного виконавця втрачає чинність з моменту її прийняття, слід зазначити, що скаржником не доведено порушення його прав при правовій кваліфікації правовідносин у даній справі та відповідного настання негативних наслідків для боржника.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Таким чином, підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали місцевого суду відсутні.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, ухвалу Господарського суду Вінницької області від 24.10.2018р. у справі №13/51-04 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Вінницяобленерго", м.Вінниця залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Вінницької області від 24.10.2018р. у справі №13/51-04 - без змін.

2. Справу №13/51-04 повернути до Господарського суду Вінницької області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в строк та в порядку встановленому ст.ст.287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складений "05" грудня 2018 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.