Рішення

від 20.11.2018 по справі 910/11086/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.11.2018Справа №910/11086/18

За позовомПублічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Міхно Сергія Семеновича доТовариства з обмеженою відповідальністю "Константа Вінст" за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачаОСОБА_2 прозастосування наслідків нікчемного договору Суддя Бойко Р.В.

Секретар судового засідання Баринова О.І.

Представники сторін:

від позивача:Кравченко О.П. від відповідача:не з'явився від третьої особи:ОСОБА_4

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк" (надалі - "Банк") в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Міхно Сергія Семеновича (надалі - "Уповноважена особа") звернулось до господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа Вінст" (надалі - "Товариство"), в якому просило суд застосувати наслідки нікчемності Договору відступлення права вимоги №2-2013 від 24.10.2013 шляхом визнання в порядку реституції за Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" права вимоги за:

- кредитним договором №07Ф-160 від 22.08.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_5, з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-160-8 від 22.12.2008, укладеного ОСОБА_5 та ОСОБА_2 (на підставі якого обов'язок з виконання зобов'язань за кредитним договором №07Ф-160 від 22.08.2008 перейшов до ОСОБА_2);

- кредитним договором №07Ф-156 від 22.08.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_6, з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-156-8 від 22.12.2008, укладеного ОСОБА_6 та ОСОБА_2 (на підставі якого обов'язок з виконання зобов'язань за кредитним договором №07Ф-156 від 22.08.2008 перейшов до ОСОБА_2);

- кредитним договором №07Ф-137 від 22.08.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_7, з урахуванням договору переведення боргу №07Ф-137-8 від 22.12.2008, укладеного ОСОБА_7 та ОСОБА_2 (на підставі якого обов'язок з виконання зобов'язань за кредитним договором №07Ф-137 від 22.08.2008 перейшов до ОСОБА_2);

- кредитним договором №08Ф-185 від 06.10.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_2;

- кредитним договором №08Ф-215 від 30.12.2008, укладеним між позивачем та ОСОБА_2.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що укладений між Публічним акціонерним товариством "Брокбізнесбанк" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Константа Вінст" Договір відступлення права вимоги №2-2013 від 24.10.2013 є нікчемним в силу приписів ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", а тому існують правові підстави для повернення його сторін до попереднього становища та визнання за позивачем відповідних прав вимоги.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 22.08.2018 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/11086/18, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - ОСОБА_2, призначено проведення підготовчого засідання на 11.09.2018.

11.09.2018 через відділ діловодства суду представником третьої особи було подано письмові пояснення, у відповідності до яких просив застосувати строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову та ухвалити рішення, яким відмовити в позові повністю, вказував на те, що: по-перше, звернення з даним позовом до суду є фактично повторним, адже на розгляді господарського суду міста Києва вже перебувала справа №910/12913/16 за позовом Банку до Товариства, предметом якої було визнання недійсним нікчемного Договору відступлення права вимоги №2-2013 від 24.10.2013, за наслідками розгляду якої в задоволенні позову було відмовлено; по-друге, на момент направлення першого повідомлення про нікчемність (29.12.2014), Банк вже знаходився в стадії ліквідації, а не тимчасової адміністрації, а тому посилання Уповноваженої особи на ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", як на підставу для визнання Договору відступлення права вимоги №2-2013 від 24.10.2013 нікчемним, суперечить положенням вказаного Закону, оскільки Уповноважена особа мала право заявляти про нікчемність спірного договору виключно під час тимчасової адміністрації; по-третє, здійснення повідомлень про нікчемність спірного договору мало місце за відсутності доказів проведення відповідної перевірки договорів, укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку; по-четверте, повідомлення про нікчемність спірного договору мало бути здійснено до закінчення тимчасової адміністрації в Банку (до 11.06.2014), а фактично вперше було здійснено 26.12.2014, тобто, в будь-якому випадку звернення з даним позов до суду здійснено за спливом майже чотирьох років, що свідчить про пропуск строку позовної давності.

В судовому засіданні 11.09.2018 представником третьої особи було заявлено усне клопотання про необхідність закриття провадження у справі з огляду на вирішення даного спору в межах справи №910/12913/16.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 11.09.2018 підготовче засідання відкладено на 25.09.2018.

В судовому засіданні 25.09.2018 представником третьої особи повторно було заявлено усне клопотання про необхідність закриття провадження у справі з огляду на вирішення даного спору в межах справи №910/12913/16.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 25.09.2018 підготовче засідання відкладено на 16.10.2018, запропоновано позивачу надати свої пояснення відносно заявленого третьою особою клопотання про закриття провадження у справі.

12.10.2018 через відділ діловодства суду представником позивача подано відповідь на надані представником третьої особи письмові пояснення до позовної заяви та на заявлену представником третьої особи заяву у підготовчому судовому засіданні про закриття провадження у справі, за змістом якої вказував на те, що предметом вирішення спору у справі №910/12913/16 було визнання недійсним спірного договору відступлення та застосування наслідків такої недійсності, в той час як в даній справі заявляються вимоги про застосування наслідків саме нікчемного правочину, нікчемність якого встановлена ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", і тому визнання його недійсним в судовому порядку не вимагається, що свідчить про відмінність відповідних спорів та відсутність правових підстав для закриття провадження у даній справі.

Протокольними ухвалами господарського суду міста Києва від 16.10.2018: відмовлено в задоволенні клопотання третьої особи про закриття провадження у даній справі, з огляду на відсутність факту тотожності підстав звернення з позовними вимогами у даній справі та справі №910/12913/16; відмовлено в усному клопотанні представника третьої особи про залишення позовної заяви без руху, мотивованому недоплатою позивачем судового збору за звернення з відповідними вимогами до суду, з огляду на те, що даний спір не носить майнового характеру; закрито підготовче провадження у справі №910/11086/18, встановлено порядок дослідження доказів в порядку їх хронологічного надходження та призначено розгляд справи по суті на 08.11.2018.

08.11.2018 через відділ діловодства суду представником третьої особи було подано письмові пояснення, у відповідності до яких вказував на те, що позивач як на основний критерій нікчемності спірного договору відступлення посилається на приписи п. 4 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", відповідно до якої вказується на договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку, однак, у спірних правовідносинах Товариство не можливо визнати кредитором Банку за спірним договором відступлення, адже Товариством за таким правочином було взято на себе зобов'язання із сплати на користь Банку коштів в якості оплати придбаних прав за кредитним договорами, тобто, Товариство є саме боржником Банку, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень вказаної норми. Крім того, вказував на ненадання Банком оригіналів документів (в т.ч. спірного договору відступлення) на підтвердження своїх вимог.

В судовому засіданні 08.11.2018 представником позивача подано письмові пояснення, за змістом яких звертав увагу на те, що можливість надання оригіналів долучених до позовної заяви документів (в т.ч. спірного договору відступлення) відсутня з огляду на їх фактичну відсутність у Банку внаслідок незаконних дій колишнього керівництва Банку, спрямованих на викрадення та вивезення документації Банку з метою приховування своїх злочинних дій, обставини чого було встановлено в т.ч. вироком Подільського районного суду м. Києва від 09.01.2018 у кримінальній справі №758/15964/17.

Протокольною ухвалою господарського суду міста Києва від 08.11.2018 з метою надання можливості представникам сторін ознайомитись з поданими письмовими поясненнями відкладено судове засідання з розгляду справи по суті на 20.11.2018.

В судове засідання 20.11.2018 з'явилися представники позивача та третьої особи, надали пояснення по суті спору, за змістом яких вбачається, що позивач позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити повністю, а третя особи проти позовних вимог заперечує та в їх задоволенні просить відмовити.

Відповідач своїх повноважних представників в судове засідання не направив, про причини неявки суд не повідомив, будь-яких заяв, клопотань, пояснень чи відзиву до суду не подав.

Згідно приписів ч. 7 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд звертає увагу, що ухвали суду направлялися відповідачу рекомендованими листами з повідомленнями про вручення, що підтверджується відтисками печаток про відправлення на звороті таких ухвал, на відому адресу його місцезнаходження, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 2а, корпус "І").

Проте, відповідні поштові відправлення не були вручені адресату та були повернуті до суду у зв'язку із закінченням встановленого строку зберігання, що підтверджується довідками відділення поштового зв'язку на відповідних конвертах.

У відповідності до п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ухвали господарського суду міста Києва по справі №910/11086/18 в силу положень наведеної норми вважаються такими, що були вручені відповідачу, а відтак, останній був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи.

За змістом ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

З огляду на наведене, приймаючи до уваги відсутність будь-яких повідомлень відповідача про причини неявки його представників в судові засідання, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за його відсутності.

При цьому, суд враховує, що відповідач правом на подачу відзиву на позов у визначені згідно положень Господарського процесуального кодексу України строки не скористався, а тому у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України спір у даній справі підлягає вирішенню за наявними матеріалами.

В судовому засіданні 20.11.2018 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

У судових засіданнях здійснювалася фіксація судового процесу технічним засобами у відповідності до статті 222 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

22.08.2008 між АБ "Брокбізнесбанк" (після зміни організаційно правової форми - Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк") та:

- ОСОБА_7 (позичальник 1) було укладено кредитний договір №07Ф-137 (надалі - "Кредитний договір 1"), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику 1 грошові кошти у розмірі 16 000 000,00 грн. на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей;

- ОСОБА_5 (позичальник 2) було укладено кредитний договір №07Ф-160 (надалі - "Кредитний договір 2"), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику 2 грошові кошти у розмірі 19 500 000,00 грн. на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей;

- ОСОБА_6 (позичальник 3) було укладено кредитний договір №07Ф-156 (надалі - "Кредитний договір 3"), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику 3 грошові кошти у розмірі 17 900 000,00 грн. на строк з 22.08.2008 по 22.08.2018 зі сплатою процентів за користування Кредитом у розмірі 12 % річних для споживчих цілей.

06.10.2008 між Банком та ОСОБА_2 (позичальник 4) було укладено кредитний договір №08Ф-185 (надалі - "Кредитний договір 4"), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику 4 грошові кошти у розмірі 85 557 064,68 грн. на строк з 06.10.2008 по 07.10.2019 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15% річних для споживчих цілей.

В подальшому, 22.12.2008 між ОСОБА_2 (новий боржник) та:

- ОСОБА_7 (первісний боржник 1) було укладено договір про переведення боргу №07Ф-137-8, відповідно до умов якого сторони погодили перевести борг первісного боржника 1 перед Банком за Кредитним договором 1 на ОСОБА_2;

- ОСОБА_5 (первісний боржник 2) було укладено договір про переведення боргу №07Ф-160-8, відповідно до умов якого сторони погодили перевести борг первісного боржника 2 перед Банком за Кредитним договором 2 на ОСОБА_2;

- ОСОБА_6 (первісний боржник 3) було укладено договір про переведення боргу №07Ф-156-8, відповідно до умов якого сторони погодили перевести борг первісного боржника 3 перед Банком за Кредитним договором 3 на ОСОБА_2

Також, 30.12.2008 між Банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №08Ф-215 (надалі - "Кредитний договір 5"), відповідно до умов якого Банк надав позичальнику 4 грошові кошти у розмірі 125 401 639,34 грн. на строк з 30.12.2008 по 28.12.2018 зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 15 % річних для споживчих цілей.

Надалі Кредитний договір 1, Кредитний договір 2, Кредитний договір 3, Кредитний договір 4 та Кредитний договір 5 разом іменуються - Кредитні договори.

24.10.2013 між Банком (цедент) та Товариством (цесіонарій) було укладено договір відступлення права вимоги №2-2013 (надалі - "Договір відступлення"), відповідно до п. 1.1 якого було погоджено, що у випадку настання відкладальної обставини, визначеної п. 1.3 договору, в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, цедент передає, а цесіонарій приймає всі права вимоги за Кредитними договорами.

Згідно із п. 1.3 Договору відступлення відкладальною обставиною за цим Договором є несплата позичальником заборгованості за кредитом та/або нарахованими процентами за Кредитними договорами, визначеними у п. 1.1 цього договору, до 16.01.2014 (включно).

У відповідності до п. 2.1 Договору відступлення право вимоги за Кредитними договорами вважається переданим в день, наступний за днем настання відкладальної обставини, визначеної в п. 1.3 цього договору.

Положеннями п. 2.2 Договору відступлення встановлено, що загальна вартість права вимоги за Кредитними договорами на момент відступлення кредитної заборгованості, буде дорівнювати сумі заборгованості за Кредитними договорами, а саме заборгованості позичальника по поверненню основного боргу (кредиту) та нарахованих і не сплачених процентів за кредитом, станом на 17.01.2014. У випадку якщо позичальником з моменту укладення цього договору не буде проведено часткове погашення кредиту у будь-якій сумі або не будуть сплачені проценти у будь-якій сумі, загальна вартість права вимоги за Кредитними договорами станом на 17.01.2014 становитиме 406 843 560,14 грн.

Відповідно до п. 3.1 Договору відступлення за відступлення права вимоги за Кредитними договорами цесіонарій сплачує цеденту грошову суму: у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за Кредитними договорами в день переходу права вимоги до цесіонарія до 16.00 години - у розмірі 406 638 560,14 грн. (п.п. 3.1.1); у випадку оплати вартості відступлення права вимоги за Кредитними договорами після терміну, зазначеного в п. 3.1.1 - у розмірі 406 843 560,14 грн. (п. 3.1.2).

Пунктом 3.2 Договору відступлення встановлено, що цесіонарій зобов'язаний у строк до 17.01.2024 сплатити цеденту грошову суму, визначену у п. 3.1 цього договору, шляхом безготівкового перерахування на рахунок цедента НОМЕР_1 (валюта - 980), відкритий в АТ "Брокбізнесбанк", МФО 300249.

У відповідності до п. 5.1 Договору відступлення цей договір набуває чинності з моменту його підписання та скріплення печатками сторін і діє до повного його виконання сторонами.

На виконання умов Договору відступлення 20.01.2014 між Банком та Товариством було складено та підписано акт приймання-передачі оригіналів документів згідно договору відступлення права вимоги №2-2013 від 24.10.2013.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28.02.2014 №9 "Про виведення з ринку та здійснення тимчасової адміністрації" на підставі постанови Правління Національного банку України від 28.02.2014 №107 "Про віднесення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" до категорії неплатоспроможних" вирішено: розпочати процедуру виведення Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з ринку та здійснення в ньому тимчасової адміністрації з 03.03.2014 по 02.06.2014; призначити уповноваженою особою Фонду за тимчасову адміністрацію в АТ "Брокбізнесбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного Олександра Вікторовича.

Рішенням виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 11.06.2014 №45 "Про початок ліквідації ПАТ "Брокбізнесбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію" на підставі постанови Правління Національного банку України від 10.06.2014 №339 "Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" вирішено розпочати ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" з відшкодуванням з боку Фонду гарантування вкладів фізичних осіб коштів за вкладами з 11.06.2014, призначити уповноваженою особою Фонду за ліквідацію ПАТ "Брокбізнесбанк" провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків Куреного Олександра Вікторовича на період з 11.06.2014 по 10.06.2015.

Листом №12064 від 29.12.2014 уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ "Брокбізнесбанк" Курений О.В. звернувся до Товариства з повідомленням про нікчемність Договору відступлення права вимоги №2-2013 від 24.10.2013, укладеного між ПАТ "Брокбізнесбанк" та ТОВ "Константа Вінст", у відповідності до якого вказував, що Договір відступлення був укладений на умовах, гірших за звичайні, оскільки майнові права ПАТ "Брокбізнесбанк" на грошові кошти відчужено за ціною, яка нижче за звичайні ціни, що діяли на дату укладення Договору відступлення, і договірна ціна майнових прав Банку відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі майнові права, у зв'язку з чим повідомляв, що Договір відступлення є нікчемним на підставі п.3 ч. 3 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та вимагав протягом семи календарних днів повернути право вимоги за Кредитними договорами відповідно до Договору відступлення.

В подальшому, згідно рішень виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.05.2015 №103, від 02.06.2016 №896, від 07.06.2018 №1587 строки здійснення процедури ліквідації АТ "Брокбізнесбанк" було продовжено по 10.06.2019 (включно), а згідно рішення від 31.05.2017 №2227 було відсторонено від виконання обов'язків уповноваженої особи Фонду на ліквідацію та відкликано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Брокбізнесбанк", делеговані Фондом провідному професіоналу з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту управління активами Куреному Олександру Вікторовичу, з 06.06.2017, та з вказаної дати призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідацію та делеговано всі повноваження ліквідатора ПАТ "Брокбізнесбанк" Міхну Сергію Семеновичу.

Спір у справі стосується наявності правових підстав для визнання за Банком прав вимоги за Кредитними договорами.

Положеннями ст. 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини; створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків може бути настання або ненастання певної події.

Згідно із ч. 1 ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

З огляду на викладені норми вбачається, що підставою виникнення права вимоги виконання відповідного зобов'язання може бути як окремий правочин чи акти цивільного законодавства, так і настання певної події, з якою такий правочин чи акти цивільного законодавства пов'язують виникнення цивільних прав.

В даному випадку, як на правову підставу для визнання за Банком прав вимоги за Кредитними договорами Уповноваженою особою вказується на нікчемність Договору відступлення в силу Закону, наслідки чого зумовлюють повернення Банку відступлених прав в порядку реституції.

Суд відзначає, що за системним аналізом ст.ст. 37, 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" Фонд або його уповноважена особа наділені повноваженнями щодо виявлення факту нікчемності правочинів, тобто, мають право здійснити перевірку таких правочинів стосовно їх нікчемності, прийняти відповідне рішення про виявлення факту нікчемності правочину і повідомити про це сторін правочину, а також вчиняти дії щодо застосування наслідків нікчемності правочинів.

При цьому, при виявленні нікчемних правочинів Фонд, його уповноважена особа чи банк не наділені повноваженнями визнавати правочини нікчемними, адже, правочин є нікчемним відповідно до закону, а не наказу банку, підписаного уповноваженою особою Фонду, і тому такий правочин є нікчемним з моменту укладення в силу закону незалежно від того, чи була проведена передбачена частиною другою статті 38 цього ж Закону перевірка правочинів банку і виданий відповідний наказ, здійснено повідомлення, .

Відтак, з метою повернення переданого банком за нікчемним в силу Закону правочином майна, тобто, застосування наслідків нікчемного правочину, банк, як сторона такого правочину, вправі звернутися до суду з відповідним позовом до суду при вирішення якого на останнього і покладається обов'язок доведення наявності обставин з якими положення Закону передбачаються віднесення відповідного правочину до нікчемних.

У відповідності до ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013, яка є чинною, як на момент укладення спірного правочину 24.10.2013, так і на момент введення тимчасової адміністрації в ПАТ "Брокбізнесбанк" 28.02.2014) протягом 30 днів з дня початку тимчасової адміністрації уповноважена особа Фонду зобов'язана забезпечити перевірку договорів (інших правочинів), укладених банком протягом одного року до дня запровадження тимчасової адміністрації банку, на предмет виявлення договорів (правочинів), виконання яких спричинило або може спричинити погіршення фінансового стану банку та які відповідають одному з таких критеріїв: 1) договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій; 2) договори про здійснення кредитних операцій, які передбачають надання клієнту пільг і які банк не уклав би за звичайних ринкових умов; 3) договори про здійснення кредитних операцій та інші господарські договори, що мають на меті штучне виведення активів банку внаслідок шахрайських дій та зловмисних намірів; 4) договори, що передбачають платіж чи операцію з майном з метою надання пільг окремим кредиторам банку; 5) договори (правочини) з пов'язаною особою банку, якщо така операція не відповідає вимогам законодавства України або загрожує інтересам вкладників і кредиторів банку; 6) господарські операції, де оплата значно перевищує реальну вартість товарів, послуг, іншого майна, отриманого банком.

З огляду на законодавче визначення у наведеній нормі вказаних підстав їх саме, як "критеріїв для визнання нікчемними договорів (правочинів)", то суд вважає, що здійснюючи судовий контроль на предмет нікчемності правочинів за статтею 38 Закону, належить перевіряти усі критерії, визначені законодавцем відповідно до даної норми (Аналогічний правовий висновок при застосуванні вказаної норм наведено в постанові Верховного Суду від 26.07.2018 у справі № 911/954/16).

В даному випадку, представник позивача як на підставу віднесення Договору відступлення до нікчемних в силу Закону посилається на його невідповідність пунктам 1-4 частини 2 статі 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013).

Разом із цим, суд виходячи із принципу недопустимості перегляду судових рішень, які набрали законної сили, та враховуючи, що у межах справи №910/12913/16 вже була надана оцінка відповідності правочину приписам п. 2 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013) (при зверненні з позовом у наведеній справі Банк, як на підставі для нікчемності Договору відступлення, посилався на надання відповідачу за наслідками його вчинення пільг і те, що він не був би укладений за звичайних ринкових умов, що відповідає зазначеному в такому пункті критерію), то в даній справі, суд здійснюючи судовий контроль на предмет нікчемності правочинів за ст. 38 вказаного Закону не надає оцінку правочину в частині його відповідності визначеному вказаним пунктом критерію.

Щодо посилань позивача на визнання Верховним Судом аналогічного до спірного договору таким, що не відповідає п. 4 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", додаючи на підтвердження цього постанову Верховного Суду від 26.07.2018 у справі №911/954/16, суд відзначає наступне.

Дійсно, за змістом вказаної постанови Верховного Суду (п. 36.3.) суд дійшов наступного висновку: "договір відступлення прав вимоги від 24.10.2013 передбачав платне набуття новим кредитором майнових прав від первісного власника (банку), то у набувача майнових прав ТОВ "Сільмариил" виникають грошові зобов'язання з оплати банку певної грошової суми. Отже, така особа є "кредитором" банку за наслідком укладення зазначеного договору.", у зв'язку з чим в п. 36.5 такої постанови зазначив про нікчемність правочину згідно визначеного п. 4 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" критерію.

Однак, вирішуючи спір у даній справі суд, з урахуванням положень ст. 509 Цивільного кодексу України, вважає, що внаслідок укладання Банком Договору відступлення, відповідно до якого відчужено на користь відповідача права за Кредитними договорами із визначенням оплати за їх набуття відповідачем, саме Банк став кредитором, а відповідач боржником, тому викладена в п. 36.3 вказаної постанови Верховного Суду правова позиція не може бути застосовна при вирішення спору у даній справі.

В цей же час, спірний договір відступлення майнових прав за конкретно визначеними Кредитними договорами, укладеними Банком з фізичними особами, безумовно є операцією з майном банку, оскільки майнові права відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України є складовою частиною загального поняття "майна, як особливого блага".

Тобто, за наслідками вчинення Договору відступлення Банком було відчужено на користь Товариства саме майно (майнові права вимоги сплати коштів за наведеними кредитними договорами), а тому існують підстави для перевірки такого правочину у відповідності до закріпленого в п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" критерію нікчемності.

За приписами п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013) нікчемними є договори, за якими було або має бути здійснено відчуження (або передача в користування) майна банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій.

Визначення поняття "ринкових умов" хоча і відсутнє в законодавстві України, проте є суб'єктивно оціночним, а тому може бути встановлено судом з урахуванням положень ст. 73-75 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом ч. 3 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та системного аналізу положень Закону України "Про банки та банківську діяльність" є загально відомим той факт, що діяльність банку з кредитування фізичних осіб та суб'єктів господарювання спрямована на одержання банком прибутку.

Отже, основним принципом здійснення банківської діяльності є надання коштів у строкове користування іншим особам за ставкою не нижчою від ставки залучення банком відповідних грошових коштів, та в будь-якому випадку не нижче рівня інфляції, адже надання навіть власних коштів в користування іншій особі без відсотків, при умові позитивного рівня інфляції, призводить до зменшення вартості такого виду майна (знецінення внаслідок інфляційних процесів коштів) в майбутньому.

В підтвердження викладеного слід звернути увагу на викладений Верховним Судом України в постанові від 21.10.2014 №3-144гс14 висновок при вирішенні аналогічного спору (відмінність з даним спором полягала виключно в тому, що спірний правочин стосувався операції залучення банком коштів, а в даній справі - розміщення), в якій було підтримано наступний висновок судів попередніх інстанцій, а саме: "Також суди у рішеннях зазначили, що станом на березень 2009 р. облікова ставка НБУ, яка є орієнтиром щодо вартості залучених і розміщених грошових коштів на відповідний період, дорівнювала 12 % річних, а згідно з офіційною статистичною інформацією по процентним ставкам за залученими депозитами станом на 10.03.2009 р. становили 18 %, тому правомірним є висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачена додатковою угодою № 3 процентна ставка в розмірі 48 % річних не відповідала встановленим у Банку процентним ставкам, є значно завищеною порівняно із звичайними процентними ставками за депозитними договорами, що діяли у Банку в цей період, а також у банківській системі України в цілому, відтак, ця умова угоди не відповідає вимогам, встановленим ст.ст. 509, 627 ЦК України, зокрема принципам розумності та справедливості.".

Тобто, Верховним Судом України було наголошено на тому, що здійснення банком ринкової діяльності із залучення та розміщення грошових коштів обумовлюється встановленням відсотку відповідних залучень та розміщень, орієнтиром якого є облікова ставка НБУ, що і забезпечує отримання прибутку від такої діяльності.

В даному випадку, при укладенні Договору відступлення Товариство замість Банку стало власником майнових прав до боржників Банку щодо отримання грошових коштів на підставі Кредитних договорів та отримало можливість відстрочення оплати за набуті ним такі права вимоги до 17.01.2024 (понад 10 років).

Тобто, має місце фактичного відчуження майна Банку з умовою 10-річного відстрочення оплати коштів за таке відчуження за відсутності забезпечення виконання зобов'язань, що очевидно свідчить про втрату Банком власних коштів за наслідками здійснення такої операції, адже навіть за належних умов виконання встановленого відстрочення буде мати місце знецінення внаслідок інфляційних процесів відповідних коштів, відшкодування чого умов Договору відступлення передбачено не було, а за умовами чинного законодавства України без відсутності порушення виконання такого відстрочення (виконання грошового зобов'язання у встановлені строки) відшкодування інфляційних втрат є неможливим.

Більш того, надання такого відстрочення за відсутності забезпечення виконання зобов'язань зобов'язує сформувати такий Банк кредитний ризик у розмірі до 100% від суми коштів, що з точки зору банківської установи робить таку операцію завідомо збитковою (в даному випадку є необхідним фактичне замороження коштів у розмірі вартості відступленого права вимоги на 10 років без визначення будь-яких компенсаційних заходів).

На момент укладання Договору відступлення загальновідомим фактом був розмір інфляції в країні за останні 10 років, який становив 253,38%, за період 2014 - жовтень 2018 року розмір інфляції в країні склав 245,66%, що за прогнозами аналітиків та Національного банку України і Міністерства фінансів України на майбутні роки не зменшиться.

Тобто, навіть за умови здійснення станом на сьогоднішній день (фактично за спливом п'яти років) оплати визначеної Договором відступлення вартості відчуженого Банком права вимоги з урахуванням інфляції в країні (245,66%) втрати банку від знецінення відповідних коштів становили б близько 591 572 588,61 грн., а тому, беззаперечним є, що навіть виходячи із найоптимістичного прогнозу інфляції в країні, з урахуванням його рівня за попередні 10 років, внаслідок укладання такого договору Банк планував одержати через 10 років плату за відступлене майно у розмірі в декілька разів менше ніж він мав на момент укладання правочину.

До того ж, спірне відступлення прав вимоги з відстрочкою оплати їх вартості за своєю правовою природою є фактичним розміщенням Банком коштів як складової своєї діяльності, що з урахуванням викладеної правової позиції Верховного Суду України (постанова від 21.10.2014 №3-144гс14) за звичайних ринкових умов мало здійснюватися із визначенням вартості такого розміщення орієнтуючись на облікову ставку НБУ (на момент укладення Договору відступлення становила 6,5%), однак, в даному випадку така вартість була визначена за номінальною вартістю виданих кредитів, в той час, як згідно умов Кредитних договорів відповідне розміщення коштів здійснювалося на 10 років за відсотковою ставкою у розмірі 12% (щодо укладених 22.08.2018 договорів) та 15% (щодо укладених 06.10.2008 та 31.12.2008 договорів).

Наведені обставини свідчать про те, що з укладенням Договору відступлення Банком фактично було вчинено повторне розміщення тих же коштів та на той же строк без визначення вартості такого розміщення з урахування звичайних ринкових умов здійснення відповідної операції. Суду не відомі випадки вчинення банками операції із розміщення коштів з наданням відстрочки строком на 10 років без встановлення плати за користування ними.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що такий правочин передбачає здійснення відчуження майна Банку на умовах, значно гірших за звичайні ринкові умови здійснення відповідних операцій, а тому Договір відступлення є нікчемним згідно п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013).

За змістом ст.ст. 215, 216 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки, передбачені частинами першою та другою цієї статті, застосовуються, якщо законом не встановлені особливі умови їх застосування або особливі правові наслідки окремих видів недійсних правочинів. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою.

Таким чином, матеріалами справи належним чином підтверджується відповідність Договору відступлення визначеному законодавцем в положення п. 1 ч. 2 ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" (в редакції Закону України №4452-VІ від 16.05.2013) критерію нікчемності укладених банком правочинів, а тому існують визначені законодавством підстави для визнання такого правочину нікчемним.

Водночас, оцінюючи наявність правових підстав для застосування обраного Банком в особі Уповноваженої особи способу захисту своїх порушених прав і інтересів суду слід враховувати, чи призведене такий захист до реального поновлення порушеного права заявника.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Так, позивач просить визнати за ним право вимоги за Кредитними договорами, однак, не визначаючи при цьому конкретних сум зобов'язань боржників за таким кредитними договорами перед банком.

Визначаючи правильність обраного Уповноваженою особою способу захисту порушених прав Банку, суд виходить із наступного.

Після прийняття Верховним Судом постанови від 26.07.2018 у справі №911/954/16, викладеними в якій правовими позиціями фактично обґрунтовується поданий позов, відповідно до якої права Банку в аналогічній ситуації захищено у спосіб шляхом "визнання права за Кредитним договором" без визначення конкретної суми такого права вимоги, Великою палатою Верховного Суду було сформовано правову позицію (постанова від 21.08.2018 у справі №910/14144/17) про те, що спосіб захисту "визнати право вимоги коштів за правочином" не є ефективним та не призводить до захисту прав позивача, адже не відновлює порушене право.

При цьому, суд вважає неможливим закриття провадження у справі відповідно до вказаного правового висновку Великої палати Верховного Суду, оскільки необхідно врахувати конкретні обставини даної справи, які полягають в тому, що закривши провадження з вказівкою про необхідність звернення до суду з позовом про стягнення коштів з боржників залишиться неврегульованим момент того, що боржником за Кредитними договорами є фізична особа, а стороною договору відступлення, оцінка наявності підстав для нікчемності якого є предметом спору у цій справі, є юридична особа.

Тобто, відповідачем у спорі про стягнення коштів має бути фізична особа, і тому такий спір підлягає вирішенню у місцевих загальних судах, а у спорі про оцінку наявності підстав для нікчемності відповідачем має виступати саме сторона такого договору, якою є юридична особа, тому такий спір підлягає вирішенню саме господарським судом.

Отже, в даному випадку, за суб'єктного складу спірних правовідносин фактично склалася ситуація за якої Банк позбавлений можливості захистити свої порушені права за наслідками вчинення Договору відступлення шляхом звернення з позовом про застосування наслідків його нікчемності до боржника за Кредитними договорами за відсутності попередньої оцінки судом наявності підстав для його нікчемності, адже з урахуванням висловленої в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 у справі №910/12294/16, від 16.05.2018 у справі №910/24198/16, від 04.07.2018 у справі № 819/353/16, від 04.07.2018 у справі №815/5392/16, від 22.08.2018 у справі №813/1061/16, від 22.08.2018 у справі №805/5104/15-а правової позиції вирішення такого спору зумовлює обов'язок суду оцінити наявність підстав для нікчемності відповідного правочину в межах спору, учасниками якого є сторони такого правочину, оскільки саме по собі повідомлення Фонду про нікчемність вчиненого банком договору в порядку, визначеному ст. 38 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", не створює жодних обов'язків для інших окрім банку осіб.

Відтак, закриття провадження у даній справі позбавить позивача права на суд в розумінні ст. 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод 1950 року та ст. 55 Конституції України, що є недопустимим у правовій державі, а тому такий спір та оцінка наявності підстав для нікчемності правочину має бути здійснена саме господарським судом в межах даної справи.

Також, суд розуміє, що приписи ст. 216 Цивільного кодексу України щодо застосування наслідків нікчемного правочину носять загальний характер, та не зовсім співвідносяться із реституцією за договорами про відступлення права вимоги, правовим наслідком недійсності яких є відновлення становища, яке існувало до його укладання, та повернення первісного кредитора у відповідне зобов'язання, права вимоги за якими відступалися. Саме за захистом такого права Банк і звернувся до суду.

Разом із цим, з урахуванням відсутності в позовних вимогах чітко сформованої суми заборгованості, право вимоги стягнення якої має Банк до третьої особи, такі вимоги носять загальний характер та підлягають вирішенню саме у спорі Банку до такої фізичної особи за наслідками визначення відповідних обсягів спірних зобов'язань, а тому в їх задоволенні в межах даної справи необхідно відмовити.

При цьому, суд звертає увагу на те, що захист порушених прав Банку в межах даної справи здійснено шляхом встановлення факту нікчемності Договору відступлення, що з урахуванням положень ст. 75 Господарського процесуального кодексу України та ст. 82 Цивільного процесуального кодексу України щодо обставин, які звільнені від доказування, та того факту, що у даній справі в якості третьої особи залучено боржника за відступленими правами, забезпечить якнайкращий та ефективний захист порушених прав Банку за наслідками вчинення Договору відступлення.

За таких обставин, суд приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні позовних вимог Банку в особі Уповноваженої особи до Товариства про застосування наслідків нікчемного договору.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

На підставі викладеного та керуючись статтями 13, 74, 76-79, 129, 232, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва -

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Брокбізнесбанк" (03057, м. Київ, просп. Перемоги, буд. 41; ідентифікаційний код 193,57489) в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Міхно Сергія Семеновича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Константа Вінст" (02660, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 2-А, корпус "І"; ідентифікаційний код 37675910) про застосування наслідків нікчемного договору відмовити повністю.

2. Судові витрати, пов'язані із розглядом справи покласти на Публічне акціонерне товариство "Брокбізнесбанк".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Відповідно до п.17.5 ч.1 ПЕРЕХІДНИХ ПОЛОЖЕНЬ Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду або через господарський суд міста Києва.

Повний текст рішення складено 05.12.2018.

Суддя Р.В. Бойко