Рішення

від 22.11.2018 по справі 911/1867/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" листопада 2018 р. м. Київ Справа № 911/1867/17

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, 07354, Київська обл., Вишгородський р-н, с. Нові Петрівці, вул. Свято-Покровська, буд. 171

до 1) Вишгородської районної державної адміністрації, 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, пл. Шевченка, буд. 1

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН", 07300, Київська обл., Вишгородський р-н, м. Вишгород, вул. Шолуденка, буд. 1

третя особа - Головне управління Держгеокадастру у Київській області, 03115, м. Київ, вул. Серпова, буд. 3/14,

про скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання привести земельну ділянку у попередній стан

секретар судового засідання: Демідова А.А.

представники сторін:

від позивача: Кучерявий І.А. (довіреність № 03-06/19 від 04.01.2018 р.);

від відповідача 1: не з'явився;

від відповідача 2: Шмаров Є.Ю. (довіреність б/н від 30.08.2018 р.);

від третьої особи: не з'явився.

Обставини справи:

Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області (далі - позивач) звернулась до господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації (далі - відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" (далі - відповідач 2), за участі третьої особи - Головного управління Держгеокадастру у Київській області, про визнання недійсним та скасування розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 р. "Про передачу в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН", визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Моноліт НН", посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 28.08.2002 р., зареєстрованого в реєстрі за № 4017, та зобов'язання відповідача привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення розміщеного на ній об'єкта незавершеного будівництва.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що в зв'язку з набуттям права власника 15.10.2015 р. та права орендодавця по договору 19.05.2017 р. Новопетрівська сільська рада листами зверталася до Державної служби України з питань геодезії та кадастру щодо можливих порушень вимог земельного законодавства при відведенні (наданні) та використанні земельних ділянок, у тому числі - щодо спірної земельної ділянки, на що отримала відповідь, що розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 р. видано з порушенням статей 20, 123, 124 ЗК України, а договір укладено в порушення статей 14, 15 Закону України "Про оренду землі", у зв'язку з чим позивач просив суд визнати недійсним та скасувати розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 р. "Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН", визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Моноліт НН", посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 28.08.2002 р., зареєстрований в реєстрі за № 4017, та зобов'язати відповідача 2 привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення розміщеного на ній об'єкта незавершеного будівництва.

Вишгородська районна державна адміністрація, у своєму відзиві б/н від 02.08.2017 р. (вх. № 15307/17 від 02.08.2017 р.) заперечувала проти задоволення позовних вимог та просила суд застосувати строк позовної давності та відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

Рішенням господарського суду Київської області від 21.08.2017 р. у справі № 911/1867/17 за вказаним позовом у задоволенні позовних вимог Новопетрівській сільській раді Вишгородського району Київської області було відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 р. рішення господарського суду Київської області було залишено без змін.

Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.06.2018 р. постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 р. та рішення господарського суду Київської області від 21.08.2017 р. у даній справі були скасовані, справу № 911/1867/17 направлено на новий розгляд до господарського суду Київської області.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.07.2018 р., для нового розгляду справи № 911/1867/17 було визначено суддю господарського суду Київської області В.М. Бабкіну.

Водночас, слід зазначити, що 15.12.2017 р. набрав чинності Закон України від 03.10.2017 р. № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким, зокрема, Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Пунктом 9 Розділу ХІ "Перехідні положення" ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VІІІ передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ГПК України, в редакції Закону України від 03.10.2017 р. № 2147-VІІІ, чинної з 15.12.2017 р., загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.

Поряд з цим, за приписами статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: 1) остаточне визначення предмета спору та характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; 2) з'ясування заперечень проти позовних вимог; 3) визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; 4) вирішення відводів; 5) визначення порядку розгляду справи; 6) вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті. Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку що справу № 911/1867/17 слід розглядати за правилами загального позовного провадження та зі стадії підготовчого провадження.

Ухвалою господарського суду Київської області від 30.07.2018 р. справу № 911/1867/17 було прийнято до провадження суддею Бабкіною В.М., розгляд справи постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання у даній справі на 30 серпня 2018 р.

17.08.2018 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано заяву про уточнення позовних вимог б/н від 17.08.2018 р. (вх. № 16047 від 17.08.2018 р.), за змістом якої позивач зазначає, що в пункті 2 прохальної частини позовної заяви була допущена описка в даті укладення договору оренди земельної ділянки між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ НН", посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. за № 4017, а саме - зазначена невірна дата його укладення " 28.08.2002", хоча за текстом позовної заяви та відповідно до доданої до позовної заяви копії вказаного договору оренди земельної ділянки датою його укладення є " 03.09.2002". У зв'язку з вищевикладеним позивач просить вважати вірною наступну редакцію пункту 2 прохальної частини позовної заяви: "2. Визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області (ідентифікаційний код 23569369) та Товариством з обмеженою відповідальністю "МОНОЛІТ НН" (ідентифікаційний код 31569826), посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 03.09.2002 р., зареєстрований в реєстрі за № 4017".

17.08.2018 р. до господарського суду Київської області від позивача було подано письмові пояснення б/н від 17.08.2018 р. (вх. № 16046 від 17.08.2018 р.), за змістом яких позивач зазначає, що розпорядження Вишгородської РДА № 355 від 28.02.2002 р. прийняте всупереч законодавству України, а укладений на його підставі договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 03.09.2002 р., порушує права та охоронюваний законом інтерес територіальної громади села Нові Петрівці, представником якої є Новопетрівська сільська рада, в частині володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду.

30.08.2018 р. до господарського суду Київської області від відповідача 2 було подано клопотання б/н від 30.08.2018 р. (вх. № 17769/18 30.08.2018 р.) про відкладення розгляду справи.

У судовому засіданні 30.08.2018 р. представник відповідача 1 підтримував позицію Вишгородської районної державної адміністрації, викладену у відзиві б/н від 02.08.2017 р. (вх. № 15307/17 від 02.08.2017 р.), поданому під час попереднього розгляду справи.

20.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшли письмові пояснення б/н від 19.09.2018 р. (вх. № 19394/18 від 20.09.2018 р.), за змістом яких позивач зазначає, що лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 21-10-0.441-6473/2-17 від 24.03.2011 р. є належним доказом, що підтверджує незаконність спірного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та договору оренди земельної ділянки, а також вказує про те, що, на його думку, Вишгородська РДА не мала повноважень та необхідного обсягу цивільної дієздатності при прийнятті оскаржуваного розпорядження та при укладенні договору, оскільки вирішення питання розпорядження землями рекреації, а також зміна їх цільового призначення відноситься виключно до компетенції Київської обласної державної адміністрації.

У судовому засіданні 20.09.2018 р. представник відповідача 2 надав суду відзив б/н від 20.09.2018 р. (вх. № 19459/18 від 20.09.2018 р.) на позовну заяву, за змістом якого просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог, з огляду на те, що рішення Вишгородської РДА відповідає вимогам закону, оскільки для передачі в оренду спірної ділянки не потрібно було виготовлення проекту відведення, а також, на переконання відповідача 2, відсутні підстави стверджувати, що голова Вишгородської РДА перевищив свої повноваження, постановляючи спірне розпорядження.

Окрім того, у судовому засіданні 20.09.2018 р. представник відповідача 2 подав суду заяву б/н від 20.09.2018 р. (вх. № 19458/18 від 20.09.2018 р.) про застосування строків позовної давності, за змістом якої просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з мотивів спливу строку позовної давності по справі.

11.10.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив б/н від 08.10.2018 р. (вх. № 20922/18 від 11.10.2018 р.), за змістом якої позивач зазначає, що відповідач 1, приймаючи спірне розпорядження, передав земельну ділянку зі зміною її цільового призначення, а саме - з земельної ділянки водного фонду на землі рекреаційного призначення, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3203975472015 від 13.02.2015 р. та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 88024214 від 25.05.2017 р. З огляду на викладене та відповідно до приписів статті 124 Земельного кодексу (в редакції, яка діяла на час видачі розпорядження), на переконання позивача, відповідач 1 не мав права передавати в оренду вказану земельну ділянку без розроблення відповідного проекту відведення. Також позивач наполягає, що Вишгородська районна державна адміністрація не мала повноважень та необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладанні спірного договору, оскільки розпорядження земельною ділянкою водного фонду для рекреаційних потреб або землями рекреації відносилось виключно до компетенції Київської обласної державної адміністрації. Водночас, позивач наголошує на тому, що про порушення права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823 йому стало відомо лише 11.05.2017 р., а тому твердження відповідача 2 про сплив строку позовної давності є безпідставним.

У судовому засіданні 29.10.2018 р. представник відповідача 2 надав суду пояснення б/н від 29.10.2018 р. (вх. № 30959/18 від 29.10.2018 р.) щодо визначення моменту виникнення права позивача на спірну земельну ділянку, за змістом якого зазначає, що, на думку ТОВ Моноліт НН територіальна громада села Нові Петрівці набула право на земельну ділянку 22.08.2013 р. на підставі рішення Вишгородської районної ради Київської області № 384-29-VI від 22.08.2013 р.

У судовому засіданні 29.10.2018 р. представник відповідача 2 зазначав про неотримання відповідачем 2 відповіді на відзив та заявляв про намір подати заперечення щодо відповіді позивача на відзив товариства.

У судовому засіданні 29.10.2018 р. представник позивача підтримував позовні вимоги у повному обсязі; представник відповідача 2 проти задоволення позовних вимог заперечував; представники відповідача 1 та третьої особи у судове засідання не з'явились. Водночас, про дату, час і місце судового засідання всі учасники процесу були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Також у судовому засіданні 29.10.2018 р. представники позивача та відповідача 2 заявили про надання суду всіх наявних у сторін доказів.

Ухвалою господарського суду Київської області від 29.10.2018 р. було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 22.11.2018 р.

У судовому засіданні 22.11.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримував у повному обсязі; представник відповідача 2 проти задоволення позову заперечував у повному обсязі; представники відповідача 1 та третьої особи не з'явились, про дату, час і місце судового засідання були повідомлені в порядку, передбаченому ГПК України.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Поряд з цим, відповідно до вимог п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Позиція відповідача 1, як вбачається з матеріалів справи, ґрунтується на наступному (відзив б/н від 02.08.2017 р. (вх. № 15304/17 від 02.08.2017 р.).

На момент прийняття оскаржуваного розпорядження від 28.08.2002 р. № 335 та укладення договору оренди земельної ділянки між Вишгородською райдержадміністрацією та ТОВ МОНОЛІТ НН , спірна земельна ділянка знаходилася за межами населеного пункту, у зв'язку з чим права та законні інтереси Новопетрівської сільської ради жодним чином не могли бути порушені.

У зв'язку із зміною власника земельної ділянки, враховуючи рішення Вишгородської районної ради Київської області від 22.08.2013 р. № 384-29-VI Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області , Вишгородською райдержадміністрацією було прийнято розпорядження від 13.01.2016 р. № 2 Про внесення змін до договору оренди земельної ділянки .

Пунктом 3 зазначеного розпорядження, ТОВ МОНОЛІТ НН та Новопетрівській сільській раді Вишгородського району було запропоновано укласти трьохсторонню додаткову угоду до договору оренди земельної ділянки, а саме - визначивши орендодавця нового власника земельної ділянки - Новопетрівську сільську раду Вишгородського району Київської області.

Враховуючи зазначене, Вишгородською райдержадміністрацією, на її переконання, було вчинено всі необхідні дії щодо переходу прав орендодавця в чинному договорі оренди до нового власника земельної ділянки, а саме - позивача.

Крім того, відповідач 1 зазначав, що дана позовна заява подана з порушенням строків позовної давності, оскільки Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області довідалася та відповідно до закону повинна була бути обізнаною про порушення свого права з моменту прийняття Вишгородською районною радою Київської області рішення від 22.08.2013 р. № 384-29-УІ Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області та рішення № 383-29-УІ Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (зміни) межі адміністративно-територіальної одиниці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області .

Враховуючи зазначене, відповідач 1 наголошував, що строк позовної давності позивачем був пропущений при зверненні до суду з даним позовом.

22.11.2018 р. до господарського суду Київської області представником ТОВ "Моноліт НН" було подано клопотання б/н від 22.11.2018 р. про долучення доказів, яке було залишено судом без розгляду на підставі ч. 2 ст. 207 ГПК України, з огляду на не доведення заявником поважності причин неподання зазначеного клопотання під час підготовчого провадження.

У судовому засіданні 22.11.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення у даній справі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників учасників процесу, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

28.08.2002 р. головою Вишгородської районної державної адміністрації було прийнято розпорядження № 335 "Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН", відповідно до якого було затверджено матеріали технічної документації для укладення договору оренди земельної ділянки ТОВ "Моноліт НН", надано земельну ділянку площею 5,0634 га в оренду терміном на 49 років під розміщення дільниці для спортивно-аматорського лову риби в межах Новопетрівської сільської ради.

03.09.2002 р., на виконання розпорядження № 335 від 28.08.2002 р., між Вишгородською районною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. за № 4017, який зареєстрований у Київській регіональній філії Центру ДЗК в книзі запису державної реєстрації договорів оренди за № 26 від 24.05.2004 р., відповідно до умов якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у довгострокове, платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 5,0634 га, під розміщення дільниці для спортивно-аматорського лову риби в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

17.05.2006 р. головою Вишгородської районної державної адміністрації було прийнято розпорядження № 266 "Про внесення змін до розпорядження голови адміністрації від 28.08.2002 р. № 335 "Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН", яким було внесено зміни в пункт 2 розпорядження голови адміністрації від 28.08.2002 р. № 335 та викладено його в наступній редакції: "Надати земельну ділянку площею 5,0634 в оренду строком на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" під розміщення об'єктів активного відпочинку та стаціонарної рекреації на території Новопетрівської сільської ради".

31.05.2006 р., на виконання розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 266, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" та Вишгородською районною державною адміністрацією було укладено зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. за № 4017, відповідно до яких, зокрема, було внесено зміни до пункту 1.1 договору та викладено його в новій редакції: "1.1 орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у довгострокове, платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 5,0634 га, під розміщення об'єктів активного відпочинку та стаціонарної рекреації на території Новопетрівської сільської ради".

Вказані зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки були посвідчені приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 31.05.2006 р. за № 5517 та зареєстровані в Вишгородському районному відділі № 11 Київської регіональної філії Центру ДЗК в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за №040634200009 від 19.06.2006 р.

Відповідно до довідки про присвоєння кадастрового номера земельної ділянки від 18.11.2009 р. № 1585, виданої Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі, вказаній вище земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 3221886000:03:165:0823.

22.08.2013 р. Вишгородською районною радою Київської області було прийнято рішення "Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" № 383-29-VI та "Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" № 384-29-VI, відповідно до якого було встановлено (змінено) межі села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць НВ-3208119362017 від 05.01.2017 р.

Відповідно до вказаного витягу та документації із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Нові Петрівці, в межі села Нові Петрівці були включені земельні ділянки в межах наступних кадастрових зон і кварталів: 221886000:03:039:ХХХХ; 3221886000:03:116:ХХХХ; 3221886000:03:165:ХХХХ; 3221886000:03:166:ХХХХ;3221886000:03:167:ХХХХ;3221886000:03:221:ХХХХ; 3221886000:03:242:ХХХХ;3221886000:02:150:ХХХХ;3221886000:02:151:ХХХХ;3221886000:02:158:ХХХХ;3221886000:02:159:ХХХХ;3221886000:01:228:ХХХХ; 3221886000:02:234:ХХХХ.

04.07.2014 р., на виконання Закону України "Про Державний земельний кадастр", земельна ділянка була зареєстрована в Державному земельному кадастрі з наступними відомостями: кадастровий номер 3221886000:03:165:0823; місце розташування: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці; цільове призначення: 07.01 для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення; категорія земель: землі рекреаційного призначення; площа земельної ділянки, гектарів: 5,0630.

15.10.2015 р., на виконання статті 173 Земельного кодексу України, було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221886000:03:165:0823, площею 5,063 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (РНОНМ: 754148832218, номер запису про право власності 11672721).

Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади села Нові Петрівці в особі Новопетрівської сільської ради було розміщено в газеті Час Київщини від 19.05.2017 р.

Новопетрівська сільська рада листами від 01.03.2017 р. № 234 та від 20.03.2017 р. № 320 зверталася до Державної служби України з питань геодезії та кадастру щодо можливих порушень вимог земельного законодавства при відведенні (наданні) та використанні земельних ділянок, у тому числі - щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823.

Департамент контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії та кадастру листом від 11.05.2017 р. № 18-28-0.19-499/63-17 надав позивачу лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.03.2017 р. №21-10-0.441-6473/2-17, за змістом якого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було встановлено, що розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 р. № 335 було видано з порушенням статей 20, 123, 124 ЗК України, а договір укладено в порушення статей 14, 15 Закону України Про оренду землі , оскільки згідно з кадастровим планом, який міститься в договорі оренди, на земельній ділянці знаходиться водойма (озеро Канево), вказана обставина також підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 656 від 01.04.2015 р., виданої Управлінням Держземагенства у Київській області, відповідно до якої площа земель водного фонду складає 2,9620 га.

Як зазначав позивач, головою Вишгородської районної державної адміністрації при прийнятті розпорядження від 28.08.2002 р. № 335 було перевищено повноваження Вишгородської районної державної адміністрації, передбачені частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття розпорядження) стосовно надання в користування земель рекреації та статтею 51 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття розпорядження) в частині повноважень щодо передачі водних об'єктів на умовах оренди.

Позивач стверджує, що Вишгородська районна державна адміністрація, на його думку, не мала відповідних повноважень при прийнятті оскаржуваного розпорядження та необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладанні договору, оскільки розпорядження землями водного фонду для рекреаційних потреб або землями рекреації відносилося виключно до компетенції Київської обласної державної адміністрації. Водночас, прийняття головою Вишгородської районної державної адміністрації розпорядження від 28.08.2002 р. № 335 Про передачу в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН без проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі в оренду земель водного фонду під рекреаційні потреби та зміна цільового призначення земельної ділянки з земель водного фонду на землі рекреації без відповідного проекту відведення земельної ділянки суперечать законам України, а саме - статтям 20, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України. Таким чином, розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 р. № 335 Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН є незаконним та підлягає скасуванню в силу статті 21 Земельного кодексу України та статті 43 Закону України Про місцеві державні адміністрації . У зв'язку з тим, що підставою для укладення оспорюваного договору стало розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 р. № 335, яке є незаконним, то і повноважень на підписання договору у відповідача 1 не було.

Разом з тим, позивач зазначав, що договір від 03.09.2002 р. оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. за № 4017, також суперечить статті 15 Закону України Про оренду землі , статті 20 ЗК України, частинам 1, 2 статті 203 ЦК України та підлягає визнанню недійсним в силу статті 21 ЗК України, статті 14 Закону України Про оренду землі та статті 215 ЦК України.

Також Новопетрівська сільська рада стверджувала, що за час користування земельною ділянкою, яка є предметом договору, відповідач 2 здійснив будівництво та 23.11.2009 р. здійснив державну реєстрацію об'єкта незавершеного будівництва, а саме - ділянки для спортивно-аматорського лову риби (реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 28943352), згідно інформаційної довідки від 25.05.2017 р. № 88024214.

У підтвердження належності земельної ділянки з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823 до земель водного фонду позивач зазначав схему розміщення земельної ділянки на матеріалах Генерального плану с. Нові Петрівці, а також витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 656 від 01.04.2015 р.

За твердженням позивача, відповідач 1, не дивлячись на те, що вказана земельна ділянка належить до земель водного фонду, змінив її цільове призначення на землі рекреаційного призначення, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3203975472015 від 13.02.2015 р. та Інформаційною довідкою з ДРРПНМ № 88024214 від 25.05.2017 р. та прийняв спірне розпорядження про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу 2 фактично під забудову.

Водночас, позивач, на підтвердження використання земельної ділянки з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823 під забудову, посилався на Інформаційну довідку з ДРРПНМ № 88024214 від 25.05.2017 р. та розпорядження відповідача 1 від 17.05.2006 р. № 266. Відповідно до зазначеної вище інформаційної довідки цільове призначення земельної ділянки: 07.01. Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення .

Слід зазначити, що згідно з приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України).

Оцінюючи подані до матеріалів справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку щодо відсутності у даному випадку підстав для задоволення позовних вимог з огляду на таке.

Відповідно до частини 1 статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Право власності на землю - це право володіти, користуватися, розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, Земельного кодексу України.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають, відповідно, у державній та комунальній власності (стаття 122 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що прийняттям розпорядження № 335 від 28.08.2002 р. голова Вишгородської РДА порушив норми статей 20, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, у зв'язку з чим, на думку позивача, зазначене вище розпорядження підлягає скасуванню.

Порушення в діях відповідача 1, на думку позивача, полягає в тому, що він підписав спірне розпорядження про передачу в оренду земельної ділянки без проекту відведення, що саме по собі є порушенням вимог ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України та ст. 15 Закону України Про оренду землі , та перевищив повноваження, передбачені ст. 122 ЗК України та ст. 51 ВК України, відповідно до якої повноваження по передачі частини озера Канево в оренду належали Київській обласній державній адміністрації, а не відповідачу 1.

Слід зазначити, що відповідно до статті 46 Закону України Про землеустрій складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади.

Після прийняття Вишгородською районною радою рішення № 384-26-VI Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області та рішення № 383-29-VI Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області Новопетрівською сільською радою було прийнято рішення Про оформлення права комунальної власності на земельні ділянки, що ввійшли в межі села Нові Петрівці від 04.08.2014 р. № 800-34-VI, яким, зокрема, було вирішено провести внутрішню інвентаризацію земельних ділянок, включених в межі села Нові Петрівці, у випадку виявлення передачі земельних ділянок державної власності у приватну власність або користування з порушенням норм земельного та містобудівного законодавства вжити заходів щодо оскарження рішень органів державної виконавчої влади на підставі яких вони вибули з власності (користування) держави, та скасування державної реєстрації цих земельних ділянок.

Судом враховано, що Новопетрівська сільська рада зверталась до відповідача 1 з листами про надання інформації, а саме - про надання копій договорів оренди землі, діючих станом на 01.08.2013 р., укладених Вишгородською РДА щодо земельних ділянок, які розташовувалися на території Новопетрівської сільської ради, і, які ввійшли до меж села Нові Петрівці, а також з листами про передачу оригіналів договорів оренди земельних ділянок та додаткових до них договорів, право власності на які (ділянки) перейшло до територіальної громади села Нові Петрівці в особі Новопетрівської сільської ради (листи Новопетрівської сільської ради № 475 від 12.05.2014 р., № 1336 від 28.11.2014 р., № Б45 від 09.06.2017 р.).

Отже, матеріали справи свідчать про те, що Новопетрівська сільська рада, починаючи з 2013 року, здійснювала дії стосовно виявлення порушення своїх прав та прав територіальної громади села Нові Петрівці.

Слід зазначити також, що за приписами ч. 4 статті 173 ЗК України (в редакції станом на 15.10.2015 р.) землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

15.10.2015 р., на підставі вказаної статті 173 ЗК України, було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823, площею 5,063 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (РНОНМ: 754148832218, номер запису про право власності 11672721), що підтверджується витягом з ДРРГТНМ № 45958414 від 20.10.2015 р.

Частинами 1-3 статті 148-1 ЗК України (в редакції станом на 15.10.2015 р.) визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. У разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов'язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею. Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки.

Як слідує з матеріалів справи, повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади села Нові Петрівці в особі Новопетрівської сільської ради було розміщене в газеті Час Київщини від 19.05.2017 р. № 19 (262), у зв'язку з чим до позивача перейшло право орендодавця спірної земельної ділянки.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 19 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, відносяться до земель запасу.

Згідно з частиною 3 статті 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття розпорядження) передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється з проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 ЗК України.

Відповідно до статті 123 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Тобто, рішення відповідного органу виконавчої влади про передачу земельної ділянки в оренду приймається на підставі проекту відведення земельної ділянки у двох випадках: зміни цільового призначення земельної ділянки під час передачі; передачі земельної ділянки із земель запасу під забудову.

Поряд з цим, відповідно до ст. 58 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Згідно з приписами ст. 51 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно зі статтею 21 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до частини 6 статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час укладення договору) у разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час укладення договору) відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним.

Як вбачається з наданих позивачем під час розгляду справи пояснень, предметом даного позову є оскарження розпорядження відповідача 1 стосовно передачі в оренду водного об'єкту та земельної ділянки під водним об'єктом.

Між тим, відповідно до статті 1 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) водний об'єкт - це сформований природою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт).

Частиною 1 статті 79 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Як встановлено судом, спірним розпорядженням відповідача 1 № 335 від 28.08.2002 р. не передбачається передача в оренду відповідачу 2 будь-якого водного об'єкту.

Статтею 85 ВК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Як зазначалося вище, передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу. Статтею 123 ЗК України був визначений порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам.

Приписами статті 122 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) визначено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл. селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Водночас, з матеріалів справи слідує, що відповідач 1 на підставі спірного розпорядження № 335 від 28.08.2002 р. передав в оренду земельну ділянку для розміщення дільниці для спортивно-аматорського лову риби.

При цьому, як встановлено судом, предметом позову у даній справі є скасування розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 р. № 335 Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН , в якому не йдеться ні про передачу будь-якого водного об'єкта, зокрема, озера Канево чи його частини, ні про встановлення чи зміну цільового призначення земельної ділянки, яка передається, ні про передачу її під забудову , на чому також наголошував позивач.

Натомість, розпорядженням відповідача 1 від 17.05.2006 р. № 266 Про внесення змін до розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 р. № 335 Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН було передбачено, що спірна земельна ділянка передається під розміщення об'єктів активного відпочинку та стаціонарної рекреації.

Однак, слід зазначити, що позивач не просить суд визнати недійсним та скасувати розпорядження від 17.05.2006 р. № 266 Про внесення змін до розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 р. № 335 Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН .

Поряд з цим, необхідно відзначити, що розпорядження № 266 від 17.05.2006 р. також не передбачало передачі спірної земельної ділянки під забудову.

За твердженням позивача, останній довідався про порушення відповідачем 1 вимог земельного законодавства при прийнятті розпорядження № 335 від 28.08.2002 р. та укладеного на його підставі договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. за № 4017 від 03.09.2002 р., та про порушення свого права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823 з моменту отримання листа Департаменту контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії та кадастру від 11.05.2017 р. № 18-28-0.19-499/63-17, яким було надано лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.03.2017 р. № 21-10-0.441-6473/2-17, в якому йдеться про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, відповідно до статті 9 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель , були встановлені порушення норм земельного законодавства під час прийняття оскаржуваного розпорядження відповідача 1 та укладення спірного договору оренди земельної ділянки.

Поряд з цим, слід зазначити, що лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.03.2017 р. № 21-10-0.441-6473/2-17 не може вважатися доказом, що беззаперечно засвідчує порушення законодавства при прийнятті спірного розпорядження головою Вишгородської районної державної адміністрації, оскільки згідно зі статтею 9 Закону України Про державний контроль за використанням та охороною земель державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

При цьому, як зазначено у статті 10 того ж Закону, державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, серед іншого, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Згадувана вище частина 3 ст. 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) передбачає, що при передачі земельної ділянки в оренду проект відведення необхідний у випадку: зміни цільового призначення ділянки та у випадку передачі ділянки із земель запасу під забудову.

Приписами ч.ч. 5, 6 статті 15 Закону України Про оренду землі (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) передбачено, що надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

Як зазначалося вище, у спірному розпорядженні голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 р. Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН не йдеться ні про зміну цільового призначення, ні про передачу ділянки із земель запасу під забудову.

З наведеного вище вбачається, що у 2002 році законодавство не вимагало виготовлення та затвердження проекту відведення для передачі відповідачем 1 в оренду відповідача 2 спірної ділянки для розміщення дільниці для спортивно-аматорського лову риби.

Відповідач 2 наголошував на тому, що до підготовки технічної документації на спірну земельну ділянку та її затвердження у 2002 році межі та місце розташування спірної ділянки взагалі не були встановлені. Тобто, до прийняття спірного розпорядження земельна ділянка не існувала як об'єкт правовідносин. Відповідно, на переконання відповідача 2, неможливо було змінити те, чого не існувало до спірного розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 р., зокрема, її цільове призначення через відсутність самої ділянки.

Суд констатує, що до матеріалів справи сторонами не було надано технічної документації, на підставі якої приймалося спірне розпорядження № 335 від 28.08.2002 р., та не надано жодних доказів того, що до моменту прийняття зазначеного вище розпорядження у спірної земельної ділянки визначалися межі, місце розташування та цільове призначення.

Відповідно до довідки Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області № 1585 від 18.11.2009 р., спірній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер та цільове призначення Під розміщення об'єктів активного відпочинку та стаціонарної рекреації . Однак, про таке цільове призначення в спірному розпорядженні № 335 від 28.08.2002 р. не йдеться.

Крім того, судом враховано, що до справи не надано доказів у підтвердження того, що на момент прийняття розпорядження № 335 від 28.08.2002 р. Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН існувало рішення щодо встановлення цільового призначення земельної ділянки, яка передавалась відповідачем 1 відповідачу 2 в оренду, або ж рішення про віднесення спірної земельної ділянки до певної категорії, про яке йдеться у ст. 20 ЗК України.

Підсумовуючи все вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами тієї обставини, що розпорядженням № 335 від 28.08.2002 р., яке позивач просить визнати недійсним і скасувати, відповідачем 1 було порушено приписи чинного на той час законодавства, яке регулювало передачу в оренду земельних ділянок.

Також суд вважає за необхідне відзначити наступне.

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном". Відтак, право приватної власності на земельну ділянку є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирно володіння яким з моменту винесення оспорюваного рішення та отримання акта на право приватної власності на землю гарантується ст. 41 Конституції України та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції. Згідно з ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 ЦК України). До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать, зокрема, земельні ділянки (ч. 1 ст. 181 ЦК України). Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном; власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (ч. ч. 1, 2 ст. 319 ЦК України). Згідно з ч. 1 ст. 321 ЦК України, право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У рішенні Європейського суду з права людини від 24 червня 2003 року № 44277/98 у справі "Стретч проти Сполученого Королівства" зазначено "оскільки особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина, то в такому випадку мало місце "непропорційне втручання у право заявника на мирне володіння своїм майном та, відповідно, відбулось порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції", отже визнання недійсним та скасування рішення, згідно якого громадянин отримав майно (в даному випадку земельну ділянку) від держави та подальше позбавлення його цього майна на підставі того, що державний орган порушив закон, є неприпустимим.

Принцип "пропорційності" передбачає, що втручання в право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно з національним законодавством і в інтересах суспільства, буде розглядатися як порушення ст. 1 Першого протоколу, якщо не було дотримано справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов'язаними з втручанням, та інтересами особи, яка так чи інакше страждає від втручання. "Справедлива рівновага" передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між метою, що передбачається для досягнення, та засобами, які використовуються. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа несе "індивідуальний і надмірний тягар".

Із матеріалів справи вбачається, що підставою звернення позивача у даній справі до суду є порушення, допущені, на думку Новопетрівської сільської ради, Вишгородською районною державною адміністрацією, за відсутності посилання позивача на порушення з боку набувача (орендаря) майна (земельної ділянки) - ТОВ Моноліт НН під час передачі йому спірної земельної ділянки.

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119) (п.70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII) (п.71).

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, якщо такі мали місце, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Моноліт НН", посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 03.09.2002 р., зареєстрованого в реєстрі за № 4017, укладеного на підставі розпорядження № 335 від 28.08.2002 р., яка є похідною від вимоги про скасування вказаного розпорядження, слід зазначити наступне.

Згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (ст.ст. 1, 8 Конституції України).

За приписами ч. 1 статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Таким чином, для визнання правочину недійсним потрібна наявність підстав, передбачених ч.ч. 1, 3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

З урахуванням викладеного, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Поряд з цим, слід зазначити, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частиною 1 статті 207 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Статтею 204 Цивільного кодексу України закріплено презумпцію правомірності правочину та зазначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі судового рішення.

Як встановлено судом, договір оренди земельної ділянки, укладений між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Моноліт НН", посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 03.09.2002 р., зареєстрований в реєстрі за № 4017 був укладений на підставі розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 р. Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН , відповідно до вимог законодавства, діючого на момент його укладення.

Також судом встановлено, що спірне розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 р. Про передачу в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю Моноліт НН не було прийнято із порушенням вимог закону і, відповідно, воно не підлягає скасуванню та визнанню недійсним.

Водночас, позивачем не надано до матеріалів справи доказів наявності інших, загальних підстав для визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки.

З урахуванням викладеного, суд не вбачає підстав для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Моноліт НН", посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 03.09.2002 р., зареєстрованого в реєстрі за № 4017, що був укладений на підставі розпорядження № 335 від 28.08.2002 р.

Позивач також просив суд зобов'язати відповідача 2 привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення розміщеного на ній об'єкта незавершеного будівництва.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Позовна вимога про зобов'язання відповідача 2 привести земельну ділянку у попередній стан є похідною від вимоги про визнання недійсним правочину, а тому, з огляду на відсутність підстав вважати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Моноліт НН", посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 03.09.2002 р., зареєстрований в реєстрі за № 4017, відсутні і підстави для застосування наслідків недійсності вказаного правочину.

З огляду на все викладене вище, суд дійшов висновку щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог Новопетрівської сільської ради у даній справі.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідачем 1 та відповідачем 2 у своїх запереченнях на позов було заявлено про застосування наслідків спливу строку позовної давності, в межах якого Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області мала право звернутись із позовом до Вишгородської районної державної адміністрації та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" про скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання привести земельну ділянку у попередній стан.

Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необгрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

З огляду на викладене, позовна давність у даній справі за заявами Вишгородської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" не може бути застосована, оскільки судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно відсутності підстав для задоволення позову не спростовує.

Витрати зі сплати судового збору відповідно до п. 2 ч. 1, п. 2 ч. 4, ч. 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 239, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення підписане 07.12.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна