Постанова

від 20.03.2019 по справі 911/1867/17

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" березня 2019 р. Справа№ 911/1867/17

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Разіної Т.І.

суддів: Михальської Ю.Б.

Чорної Л.В.

секретар судового засідання: Кондратенко Н.О. за участю представників учасників процесу згідно протоколу судового засідання від 20.03.2019. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2018

суддя Бабкіна В.М., м. Київ,

повний текст складено 07.12.2018

за позовом Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області, с. Нові Петрівці, Вишгородський р-н, Київська обл.

до 1) Вишгородської районної державної адміністрації, м. Вишгород, Вишгородський р-н, Київська обл.

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН", м. Вишгород, Вишгородський р-н, Київська обл.

третя особа: Головне управління Держгеокадастру у Київській області, м. Київ

про скасування розпорядження, визнання недійсним договору та зобов'язання привести земельну ділянку у попередній стан

За результатами розгляду апеляційної скарги Північний апеляційний господарський суд

ВСТАНОВИВ:

Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області (далі-позивач) звернулась до Господарського суду Київської області з позовом до Вишгородської районної державної адміністрації (далі-відповідач 1) та до товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" (далі- відповідач 2), за участі третьої особи-Головного управління Держгеокадастру у Київській області, у якому, враховуючи заяву про уточнення позовних вимог б/н від 17.08.2018 (що стосується невірного зазначення дати договору у прохальній частині позову) просив про:

- визнання недійсним та скасування розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 "Про передачу в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН";

- визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Моноліт НН", посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 03.09.2002, зареєстрованого в реєстрі за № 4017, та зобов'язання відповідача привести земельну ділянку у попередній стан шляхом знесення розміщеного на ній об'єкта незавершеного будівництва;

- зобов'язати ТОВ "Моноліт НН" привести спірну земельну ділянку у первісний стан шляхом знесення розміщеного на ній об'єкта незавершеного будівництва.

Позов обґрунтовано тим, що в зв'язку з набуттям прав власника 15.10.2015 та права орендодавця по договору 19.05.2017 Новопетрівською сільською радою встановлено, що розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 видано з порушенням ст.ст. 20, 123, 124 ЗК України, а договір укладено всупереч приписів ст.ст. 14, 15 Закону України "Про оренду землі", чим порушено права та охоронюваний законом інтерес територіальної громади села Нові Петрівці, представником якої є Новопетрівська сільська рада, в частині володіння, користування та розпорядження спірною земельною ділянкою водного фонду, що слугувало підставою звернення позивача із даними позовними вимогами до суду,

Рішенням Господарського суду Київської області від 21.08.2017 під час першого розгляду справи в задоволенні позовних вимог відмовлено у зв'язку зі спливом строку позовної давності з посиланням на приписи статей 256, 261, 267 Цивільного кодексу України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постанова мотивована наявністю підстав для відмови у задоволенні позову по суті, а не з підстав пропуску строку позовної давності. При цьому суд апеляційної інстанції погодився з судом першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності.

Постановою Верховного Суду від 07.06.2018 постанова Київського апеляційного господарського суду від 21.02.2018 та рішення Господарського суду Київської області від 21.08.2017 у даній справі були скасовані, справу № 911/1867/17 направлено на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд вказав, що суд першої інстанції як і суд апеляційної інстанції не з'ясували змісту права, за захистом якого звернувся позивач та, відповідно, наявності чи відсутності його порушення, як того вимагають приписи чинного процесуального законодавства.

Також Верховний Суд зазначив, що у даному випадку важливим є питання часу набуття позивачем права власності з огляду на обґрунтування позовних вимог саме наявністю у останнього права власності на спірну земельну ділянку та враховуючи перебування вказаної земельної ділянки у користуванні відповідача-2 протягом тривалого часу, починаючи з 2002 року. Проте місцевий та апеляційний господарські суди вказану обставину не з'ясували, що свідчить про залишення ними без дослідження підстав позову.

Суд першої інстанції, не дослідивши наведені обставини, відмовив у позові з мотиву пропуску позивачем строку позовної давності, не врахувавши при цьому, що наслідки спливу строку позовної давності застосовуються лише за наявності порушення права особи і лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла.

В свою чергу суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про пропуск позивачем строку позовної давності при зверненні з позовом (застосування наслідків спливу якого передбачає наявність порушеного права) одночасно дійшов висновку про відсутність порушеного права та охоронюваного законом інтересу позивача. При цьому апеляційний господарський суд не з'ясував моменту виникнення права позивача на спірну земельну ділянку, не навів обставин та не дослідив доказів, які б це підтверджували.

До того ж, в порушення вимог процесуального законодавства апеляційний суд не зазначив норми права, якими він керувався при прийнятті постанови з огляду на висновки суду про відсутність порушення прав позивача та не дав оцінки жодному аргументу апеляційної скарги.

Таким чином, розглядаючи дану справу, господарські суди попередніх інстанцій в порушення вимог процесуального законодавства не з'ясували та не дослідили обставини справи, які мають значення для правильного вирішення спору по суті, обмежившись лише дослідженням початку перебігу строку позовної давності без встановлення змісту та наявності чи відсутності порушеного права у позивача, за захистом якого він звернувся до суду.

За результатами нового розгляду рішенням Господарського суду Київської області від 22.11.2018 у справі № 911/1867/17 за новим розглядом у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі ( т. 2, а.с. 101-125)

Прийняте судове рішення мотивовано недоведеністю та необґрунтованістю позовних вимог, що слугувало підставою для відмови у позові.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, Новопетрівська сільська рада Вишгородського району Київської області звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просила скасувати рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2018 у справі № 911/1867/17 та прийняти нове судове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись, при цьому на те, що судом першої інстанції неповно досліджено обставини справи, а тому неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Новопетрівська сільська рада аргументувала доводи апеляційної скарги наступним:

- скаржник стверджує, що Вишгородська РДА не мала повноважень та необхідного обсягу цивільної дієздатності при прийнятті оскаржуваного розпорядження та при укладенні договору, оскільки вирішення питання розпорядження землями рекреації, а також зміна їх цільового призначення відноситься виключно до компетенції Київської обласної державної адміністрації;

- позивач зазначає, що відповідач 1, приймаючи спірне розпорядження, передав земельну ділянку зі зміною її цільового призначення, а саме - з земельної ділянки водного фонду на землі рекреаційного призначення, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ-3203975472015 від 13.02.2015 та Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 88024214 від 25.05.2017 чим порушено приписи статті 124 Земельного кодексу, оскільки відповідач 1 не мав права передавати в оренду вказану земельну ділянку без розроблення відповідного проекту відведення;

- лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 21-10-0.441-6473/2-17 від 24.03.2011 є належним доказом, що підтверджує незаконність спірного розпорядження Вишгородської районної державної адміністрації та договору оренди земельної ділянки;

- позивач наполягає, що Вишгородська районна державна адміністрація не мала повноважень та необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладанні спірного договору. Крім того, зазначив, що відмова суду у визнанні недійсним оспореного розпорядження не свідчить про відповідність законодавству спірного договору;

- оскаржений договір не відповідає приписам 203 ЦК України, оскільки договір не містить невід'ємного додатка, а саме проекту відведення земельної ділянки, що передбачено ч.ч. 5, 6 ст. 15 Закону України Про оренду землі , ч. 3 ст. 124 Земельного кодексу України.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.01.2019 у справі № 911/1867/17 відкрито апеляційне провадження у даній справі, розгляд апеляційної скарги призначено на 13.02.2019. (колегія суддів у складі: головуючий суддя Разіна Т.І., судді Іоннікова І.А., Чорна Л.В.)

13.02.2019 від судді Іоннікової А.І. надійшла заява про самовідвід від розгляду справи № 911/1867/17, яка мотивована тим, що за її участі 21.02.2018 було прийнято постанову у даній справі, яка в подальшому була скасована постановою Верховного Суду від 07.06.2018.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 13.02.2019 у справі № 911/1867/17 заяву судді Іоннікової І.А. про самовідвід від розгляду справи № 911/1867/17 задоволено; справу № 911/1867/17 передано для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення заміни відведеного судді відповідно до ст. 32 ГПК України.

Розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду № 09.1-08/522/19 від 20.02.2019 у зв'язку з задоволенням заяви про самовідвід судді Іоннікової І.А., призначено повторний автоматизований розподіл судової справи № 911/1867/17.

Відповідно до витягу з протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 20.02.2019 для розгляду справи № 911/1867/17 сформовано судову колегію у складі головуючий суддя Разіна Т.І., судді: Чорна Л.В., Михальська Ю.Б.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.02.2019 зазначену апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючого судді Разіної Т.І., суддів Чорної Л.В., Михальської Ю.Б., розгляд апеляційної скарги призначено на 20.03.2019.

Відповідач-2 у відзиві просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення Господарського суду Київської області від 22.11.2018 у справі № 911/1867/17 залишити без змін, як таке, що повністю відповідає вимогам чинного законодавства. Крім того, відповідач-2 в свої запереченнях вказав, що скаржник помилково не звернув увагу на наступне:

- у відповідності до приписів ч.5 ст. 15 Закону України Про оренду землі встановлено, що без зміни цільового призначення передача ділянки в оренду відбувається без проекту відведення;

- згідно ч. 5 ст. 51 Водного кодексу України визначено, що орендодавцями водних об'єктів загальнодержавного значення є Кабінет Міністрів України та місцеві державні адміністрації, а тому Вишгородська РДА, як місцева державна адміністрація мала всі повноваження для ухвалення розпорядження, що є предметом спору у даній справі;

- лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області № 21-10-0.441-6473/2-17 від 24.03.2011 не може бути належним доказом по справі, оскільки висловлює думку зазначеного органу та має рекомендаційний характер;

- інші аргументи скаржника не можуть прийматись до уваги, зокрема щодо підстав недійсності договору, оскільки не зазначались під час розгляду справи у суду першої інстанції.

Відповідач-1 та третя особа не скористалися своїм правом згідно ч. 1 ст. 263 ГПК України та не надали суду письмових відзивів на апеляційну скаргу позивача, що згідно ч. 3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

До судового засідання від 20.03.2019 не з'явилися представник відповідача-1 та третьої особи, які повідомлялися про час, місце та дату судового засідання завчасно та належним чином, про причини нез'явлення суд не повідомили.

Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень (ч. 3 ст. 120 ГПК України).

Учасники процесу були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази.

Частиною 12 статті 270 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

З огляду на те, що відповідач-1 та третя особа належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, враховуючи те, що їх явка обов'язковою не визнавалась, а також враховуючи те, що судочинство здійснюється, зокрема, на засадах рівності та змагальності сторін і учасники судового провадження на власний розсуд користуються наданими їм процесуальними правами, зокрема, правом на участь у судовому засіданні, колегія суддів перейшла до здійснення апеляційного перегляду судового рішення за наявними матеріалами справи за присутності представників позивача та відповідача -2.

Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх представників учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, рішення у даній справі залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що 28.08.2002 головою Вишгородської районної державної адміністрації було прийнято розпорядження № 335 "Про передачу в оренду земельної ділянки ТОВ "Моноліт НН", відповідно до якого було затверджено матеріали технічної документації для укладення договору оренди земельної ділянки ТОВ "Моноліт НН", надано земельну ділянку площею 5,0634 га в оренду терміном на 49 років під розміщення дільниці для спортивно-аматорського лову риби в межах Новопетрівської сільської ради.

03.09.2002 на виконання розпорядження № 335 від 28.08.2002 між Вишгородською районною державною адміністрацією та ТОВ "Моноліт НН" було укладено договір оренди земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. за № 4017, який зареєстрований у Київській регіональній філії Центру ДЗК в книзі запису державної реєстрації договорів оренди за № 26 від 24.05.2004 р., відповідно до умов якого орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у довгострокове, платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 5,0634 га, під розміщення дільниці для спортивно-аматорського лову риби в межах Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

17.05.2006 головою Вишгородської районної державної адміністрації було прийнято розпорядження № 266 "Про внесення змін до розпорядження голови адміністрації від 28.08.2002 № 335 "Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН", яким було внесено зміни в пункт 2 розпорядження голови адміністрації від 28.08.2002р. № 335 та викладено його в наступній редакції: "Надати земельну ділянку площею 5,0634 в оренду строком на 49 років Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" під розміщення об'єктів активного відпочинку та стаціонарної рекреації на території Новопетрівської сільської ради".

31.05.2006 на виконання розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 266, між ТОВ "Моноліт НН" та Вишгородською районною державною адміністрацією було укладено зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки, посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. за № 4017, відповідно до яких, зокрема, було внесено зміни до пункту 1.1 договору та викладено його в новій редакції: "1.1 орендодавець надає в оренду, а орендар приймає у довгострокове, платне володіння і користування земельну ділянку загальною площею 5,0634 га, під розміщення об'єктів активного відпочинку та стаціонарної рекреації на території Новопетрівської сільської ради".

Вказані зміни та доповнення до договору оренди земельної ділянки були посвідчені приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 31.05.2006 за № 5517 та зареєстровані в Вишгородському районному відділі № 11 Київської регіональної філії Центру ДЗК в книзі записів державної реєстрації договорів оренди за № 040634200009 від 19.06.2006.

Відповідно до довідки про присвоєння кадастрового номера земельної ділянки від 18.11.2009 № 1585, виданої Управлінням земельних ресурсів у Вишгородському районі, вказаній вище земельній ділянці було присвоєно кадастровий номер 3221886000:03:165:0823.

22.08.2013 Вишгородською районною радою Київської області було прийнято рішення "Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" № 383-29-VI та "Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" № 384-29-VI, відповідно до якого було встановлено (змінено) межі села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області, що підтверджується витягом з Державного земельного кадастру про землі в межах території адміністративно-територіальних одиниць НВ-3208119362017 від 05.01.2017 р.

Відповідно до вказаного витягу та документації із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж села Нові Петрівці, в межі села Нові Петрівці були включені земельні ділянки в межах наступних кадастрових зон і кварталів: 221886000:03:039:ХХХХ; 3221886000:03:116:ХХХХ; 3221886000:03:165:ХХХХ; 3221886000:03:166:ХХХХ;3221886000:03:167:ХХХХ;3221886000:03:221:ХХХХ;3221886000:03:242:ХХХХ;3221886000:02:150:ХХХХ;3221886000:02:151:ХХХХ;3221886000:02:158:ХХХХ;3221886000:02:159:ХХХХ;3221886000:01:228:ХХХХ; 3221886000:02:234:ХХХХ.

04.07.2014 на виконання Закону України "Про Державний земельний кадастр", спірна земельна ділянка була зареєстрована в Державному земельному кадастрі з наступними відомостями: кадастровий номер 3221886000:03:165:0823; місце розташування: Київська область, Вишгородський район, с. Нові Петрівці; цільове призначення: 07.01 для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення; категорія земель: землі рекреаційного призначення; площа земельної ділянки, гектарів: 5,0630.

15.10.2015р. на виконання статті 173 Земельного кодексу України, було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку кадастровий номер 3221886000:03:165:0823, площею 5,063 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (РНОНМ: 754148832218, номер запису про право власності 11672721).

Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади села Нові Петрівці в особі Новопетрівської сільської ради було розміщено в газеті "Час Київщини" від 19.05.2017.

Як вбачається з матеріалів справи, Новопетрівська сільська рада листами від 01.03.2017 № 234 та від 20.03.2017 № 320 зверталася до Державної служби України з питань геодезії та кадастру щодо можливих порушень вимог земельного законодавства при відведенні (наданні) та використанні земельних ділянок, у тому числі - щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823.

У зв'язку з чим, Департамент контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії та кадастру листом від 11.05.2017 № 18-28-0.19-499/63-17 надав позивачу лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.03.2017 №21-10-0.441-6473/2-17, за змістом якого Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області було зазначено, що розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 № 335 було видано з порушенням статей 20, 123, 124 ЗК України, а договір укладено в порушення статей 14, 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки згідно з кадастровим планом, який міститься в договорі оренди, на земельній ділянці знаходиться водойма (озеро Канево), вказана обставина також підтверджується витягом із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 656 від 01.04.2015, виданої Управлінням Держземагенства у Київській області, відповідно до якої площа земель водного фонду складає 2,9620 га.

Внаслідок наведеного, за переконанням позивача, головою Вишгородської районної державної адміністрації при прийнятті розпорядження від 28.08.2002 № 335 було перевищено повноваження Вишгородської районної державної адміністрації, передбачені частиною 3 статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття розпорядження) стосовно надання в користування земель рекреації та статтею 51 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття розпорядження) в частині повноважень щодо передачі водних об'єктів на умовах оренди.

Позивач стверджує, що Вишгородська РДА не мала відповідних повноважень при прийнятті оскаржуваного розпорядження та необхідного обсягу цивільної дієздатності при укладанні договору, оскільки розпорядження землями водного фонду для рекреаційних потреб або землями рекреації відносилося виключно до компетенції Київської обласної державної адміністрації. Водночас, прийняття головою Вишгородської районної державної адміністрації розпорядження від 28.08.2002 № 335 без проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та передачі в оренду земель водного фонду під рекреаційні потреби та зміна цільового призначення земельної ділянки з земель водного фонду на землі рекреації без відповідного проекту відведення земельної ділянки суперечать приписам чинного законодавства, а саме - статтям 20, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та статті 51 Водного кодексу України. Таким чином, розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 № 335 є незаконним та підлягає скасуванню в силу статті 21 Земельного кодексу України та статті 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації". У зв'язку з тим, що підставою для укладення оспорюваного договору стало розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 № 335, яке є незаконним, то і повноважень на підписання договору у відповідача 1 не було. В свою чергу, договір від 03.09.2002 оренди земельної ділянки, також суперечить статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 20 ЗК України, частинам 1, 2 статті 203 ЦК України та підлягає визнанню недійсним в силу статті 21 ЗК України, статті 14 Закону України "Про оренду землі" та статті 215 ЦК України.

Між тим, Новопетрівська сільська рада вказала, що за час користування земельною ділянкою, яка є предметом договору, відповідач 2 здійснив будівництво та 23.11.2009 здійснив державну реєстрацію об'єкта незавершеного будівництва, а саме - ділянки для спортивно-аматорського лову риби (реєстраційний номер майна в реєстрі прав власності на нерухоме майно: 28943352), згідно інформаційної довідки від 25.05.2017 № 88024214.

У підтвердження належності земельної ділянки з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823 до земель водного фонду позивач надав схему розміщення земельної ділянки на матеріалах Генерального плану с. Нові Петрівці, а також витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 656 від 01.04.2015. Зміну цільового призначення спірної ділянки на землі рекреаційного призначення, позивач підтверджує витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-3203975472015 від 13.02.2015 та Інформаційною довідкою з ДРРПНМ № 88024214 від 25.05.2017 тобто позивач вважає, що відповідач 1 прийняв спірне розпорядження про передачу в оренду земельної ділянки відповідачу 2 фактично під забудову.

Посилаючись на використання земельної ділянки з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823 під забудову, позивач посилався на Інформаційну довідку з ДРРПНМ № 88024214 від 25.05.2017 та розпорядження відповідача 1 від 17.05.2006 № 266. Відповідно до зазначеної вище інформаційної довідки цільове призначення земельної ділянки вказано: "07.01. Для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення".

Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, погоджується із висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовних вимог та не приймає до уваги доводи апеляційної скарги позивача з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування наділені повноваженнями розпоряджатися землями, які перебувають, відповідно, у державній та комунальній власності (стаття 122 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 155 Земельного кодексу України, у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач стверджує, що прийняттям розпорядження № 335 від 28.08.2002 голова Вишгородської РДА порушив норми статей 20, 122, 123, 124 Земельного кодексу України та ст. 51 Водного кодексу України, у зв'язку з чим, на думку позивача, зазначене вище розпорядження підлягає скасуванню.

Порушення в діях відповідача 1, на думку позивача, полягає в тому, що він підписав спірне розпорядження про передачу в оренду земельної ділянки без проекту відведення, що саме по собі є порушенням вимог ст.ст. 122, 123, 124 ЗК України та ст. 15 Закону України "Про оренду землі", та перевищив повноваження, передбачені ст. 122 ЗК України та ст. 51 ВК України, відповідно до якої повноваження по передачі частини озера Канево в оренду належали Київській обласній державній адміністрації, а не відповідачу 1.

Відповідно до статті 46 Закону України "Про землеустрій" складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади.

Після прийняття Вишгородською районною радою рішення № 384-26-VI "Про встановлення (зміну) меж села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" та рішення № 383-29-VI "Про затвердження проекту із землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці села Нові Петрівці Вишгородського району Київської області" Новопетрівською сільською радою було прийнято рішення "Про оформлення права комунальної власності на земельні ділянки, що ввійшли в межі села Нові Петрівці" від 04.08.2014 № 800-34-VI, яким, зокрема, було вирішено провести внутрішню інвентаризацію земельних ділянок, включених в межі села Нові Петрівці, у випадку виявлення передачі земельних ділянок державної власності у приватну власність або користування з порушенням норм земельного та містобудівного законодавства вжити заходів щодо оскарження рішень органів державної виконавчої влади на підставі яких вони вибули з власності (користування) держави, та скасування державної реєстрації цих земельних ділянок.

Новопетрівська сільська рада зверталась до відповідача 1 з листами про надання інформації, а саме - про надання копій договорів оренди землі, діючих станом на 01.08.2013 укладених Вишгородською РДА щодо земельних ділянок, які розташовувалися на території Новопетрівської сільської ради, і, які ввійшли до меж села Нові Петрівці, а також з листами про передачу оригіналів договорів оренди земельних ділянок та додаткових до них договорів, право власності на які (ділянки) перейшло до територіальної громади села Нові Петрівці в особі Новопетрівської сільської ради (листи Новопетрівської сільської ради № 475 від 12.05.2014, № 1336 від 28.11.2014, № Б45 від 09.06.2017).

З наведеного слідує, що Новопетрівська сільська рада, починаючи з 2013 року, здійснювала дії стосовно виявлення порушення своїх прав та прав територіальної громади села Нові Петрівці.

За приписами ч. 4 статті 173 ЗК України (в редакції станом на 15.10.2015) землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

15.10.2015 на підставі вказаної статті 173 ЗК України, було зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3221886000:03:165:0823, площею 5,063 га, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об'єктів рекреаційного призначення (РНОНМ: 754148832218, номер запису про право власності 11672721), що підтверджується витягом з ДРРГТНМ № 45958414 від 20.10.2015р.

Частинами 1-3 статті 148-1 ЗК України (в редакції станом на 15.10.2015 ) визначено, що до особи, яка набула право власності на земельну ділянку, що перебуває у користуванні іншої особи, з моменту переходу права власності на земельну ділянку переходять права та обов'язки попереднього власника земельної ділянки за чинними договорами оренди, суперфіцію, емфітевзису, земельного сервітуту щодо такої земельної ділянки. У разі переходу права власності на земельну ділянку, що перебуває у постійному користуванні, від держави до територіальної громади або від територіальної громади до держави до набувача земельної ділянки переходять права та обов'язки власника земельної ділянки за правовідносинами постійного користування нею. Повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади або навпаки підлягає опублікуванню у друкованих засобах масової інформації місцевої сфери розповсюдження із зазначенням кадастрового номера, місця розташування та площі земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що повідомлення про перехід права власності від держави до територіальної громади села Нові Петрівці в особі Новопетрівської сільської ради було розміщене в газеті "Час Київщини" від 19.05.2017 № 19 (262), у зв'язку з чим до позивача перейшло право орендодавця спірної земельної ділянки.

Поряд з цим, слід зазначити, що відповідно до частини 2 статті 19 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, відносяться до земель запасу.

Згідно з частиною 3 статті 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття розпорядження) передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється з проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 ЗК України.

Відповідно до статті 123 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) надання земельних ділянок юридичним особам у постійне користування здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування за проектами відведення цих ділянок.

Тобто, рішення відповідного органу виконавчої влади про передачу земельної ділянки в оренду приймається на підставі проекту відведення земельної ділянки у двох випадках: зміни цільового призначення земельної ділянки під час передачі; передачі земельної ділянки із земель запасу під забудову.

Водночас, відповідно до ст. 58 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм.

Згідно з приписами ст. 51 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) до земель рекреаційного призначення належать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об'єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об'єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об'єктів стаціонарної рекреації.

Відповідно до статті 20 Земельного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Згідно зі статтею 21 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для: визнання недійсними рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам; визнання недійсними угод щодо земельних ділянок; відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною; притягнення до відповідальності відповідно до закону громадян та юридичних осіб, винних у порушенні порядку встановлення та зміни цільового призначення земель.

Відповідно до частини 6 статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору) у разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

Згідно з частиною 3 статті 14 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час укладення договору) відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, порушення вимог статей 4, 5, 6, 7, 9, 13, 15 цього Закону є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі статтею 18 цього Закону, а також для визнання договору недійсним.

Серед доводів позовних вимог позивач наголосив, що оскарженим розпорядженням відповідача 1 передано в оренду водний об'єкт та земельну ділянку під водним об'єктом.

Відповідно до статті 1 Водного кодексу України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) водний об'єкт - це сформований природою або створений штучно об'єкт ландшафту чи геологічна структура, де зосереджуються води (річка, озеро, море, водосховище, канал, водоносний горизонт).

Частиною 1 статті 79 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) визначено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Статтею 85 ВК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) передбачено, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством. У тимчасове користування за погодженням з постійними користувачами земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення та берегових смуг водних шляхів можуть надаватися підприємствам, установам, організаціям, об'єднанням громадян, релігійним організаціям, громадянам України, іноземним юридичним та фізичним особам для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, а також для проведення науково-дослідних робіт. Користування цими ділянками у зазначених цілях здійснюється з урахуванням вимог щодо охорони річок і водойм від забруднення, засмічення та замулення, а також з додержанням правил архітектури планування приміських зон та санітарних вимог у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі статтею 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, здійснюється за договором оренди між власником земельної ділянки і орендарем. Як зазначалося вище, передача в оренду земельних ділянок громадянам і юридичним особам із зміною їх цільового призначення та із земель запасу під забудову здійснюється за проектами відведення в порядку, встановленому статтями 118, 123 цього Кодексу. Статтею 123 ЗК України був визначений порядок надання у постійне користування земельних ділянок юридичним особам.

Приписами статті 122 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) визначено, що районні державні адміністрації на їх території надають земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах сіл. селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) сільськогосподарського використання; б) ведення лісового і водного господарства, крім випадків, передбачених частиною сьомою цієї статті; в) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо). Обласні державні адміністрації надають земельні ділянки на їх території із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів для всіх потреб, крім випадків, визначених частинами третьою, сьомою цієї статті.

Аналізуючи вищезазначені норми чинного законодавства, дослідивши наявні у справі докази суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що спірним розпорядженням № 335 від 28.08.2002 не передбачається передача в оренду відповідачу 2 будь-якого водного об'єкту, відповідач 1 передав в оренду земельну ділянку для розміщення дільниці для спортивно-аматорського лову риби.

Предметом позову у даній справі є скасування розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 № 335 "Про передачу земельної ділянки ТОВ "Моноліт НН", в якому не йдеться ні про передачу будь-якого водного об'єкта, зокрема, озера Канево чи його частини, ні про встановлення чи зміну цільового призначення земельної ділянки, яка передається, ні про передачу її під забудову , на чому також наголошував позивач.

Розпорядження № 266 від 17.05.2006, яке не оскаржено позивачем в межах даних позовних вимог, "Про внесення змін до розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації від 28.08.2002 № 335 "Про передачу земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" також не передбачало передачі спірної земельної ділянки під забудову.

Позивач наголосив, що довідався про порушення оскарженим розпорядженням № 335 та договором 03.09.2002 його права власності на спірну земельну ділянку з моменту отримання листа Департаменту контролю за використанням та охороною земель Державної служби України з питань геодезії та кадастру від 11.05.2017 № 18-28-0.19-499/63-17, яким було надано лист Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 24.03.2017 № 21-10-0.441-6473/2-17, де йдеться про те, що Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, відповідно до статті 9 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель", були встановлені порушення норм земельного законодавства під час прийняття оскаржуваного розпорядження відповідача 1 та укладення спірного договору оренди земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції вказаний лист Держгеокадастру від 24.03.2017 № 21-10-0.441-6473/2-17, на який позивач посилається також у доводах апеляційного оскарження, оцінює критично, оскільки в даному випадку сам по собі лист не може вважатися доказом, що беззаперечно засвідчує порушення законодавства при прийнятті спірного розпорядження головою Вишгородської районної державної адміністрації, за своєю суттю листи мають більше інформативний/рекомендаційний характер.

Таким чином, суд першої інстанції, надаючи оцінку спірним правовідносинам, обґрунтовано не прийняв лист Держгеокадастру від 24.03.2017 до уваги, пославшись також на ст.ст. 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель".

Так, згідно статті 9 названого Закону передбачено, що державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом: проведення перевірок; розгляду звернень юридичних і фізичних осіб; участі у прийнятті в експлуатацію меліоративних систем і рекультивованих земель, захисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та інших об'єктів, які споруджуються з метою підвищення родючості ґрунтів та забезпечення охорони земель; розгляду документації із землеустрою, пов'язаної з використанням та охороною земель; проведення моніторингу ґрунтів та агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення.

У статті 10 того ж Закону, визначено, що державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, серед іншого, безперешкодно обстежувати в установленому законодавством порядку земельні ділянки, що перебувають у власності та користуванні юридичних і фізичних осіб, перевіряти документи щодо використання та охорони земель; давати обов'язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов'язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків; складати акти перевірок чи протоколи про адміністративні правопорушення у сфері використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства про охорону земель та розглядати відповідно до законодавства справи про адміністративні правопорушення, а також подавати в установленому законодавством України порядку до відповідних органів матеріали перевірок щодо притягнення винних осіб до відповідальності.

Будь-яких доказів у відповідності до ст.ст. 9, 10 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель" матеріали справи не місять.

Серед інших доводів порушення прав та інтересів позивача, ним названо також те, що відповідач-1 приймаючи спірне розпорядження, передав земельну ділянку змінивши її цільове призначення, а саме - з земельної ділянки водного фонду на землі рекреаційного призначення, чим порушено приписи статті 124 Земельного кодексу, оскільки відповідач 1 не мав права передавати в оренду вказану земельну ділянку без розроблення відповідного проекту відведення.

При передачі земельної ділянки в оренду проект відведення необхідний у випадку: зміни цільового призначення ділянки та у випадку передачі ділянки із земель запасу під забудову. (частина 3 ст. 124 ЗК України (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження).

В той же час, приписами ч.ч. 5, 6 статті 15 Закону України "Про оренду землі" (в редакції, яка діяла на час прийняття спірного розпорядження) передбачено, що надання земельної ділянки в оренду без зміни її цільового призначення, межі якої визначені в натурі, здійснюється без розроблення проекту її відведення. У разі зміни цільового призначення земельної ділянки надання її в оренду здійснюється за проектом відведення в порядку, визначеному Земельним кодексом України. Проект відведення земельної ділянки є невід'ємним додатком до договору оренди.

Проте в цій частині, суд апеляційної інстанції ствердження позивача визнає також необґрунтованими, оскільки як зазначалося вище, у спірному розпорядженні голови Вишгородської РДА № 335 від 28.08.2002 "Про передачу в оренду земельної ділянки Товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" не йдеться ні про зміну цільового призначення, ні про передачу ділянки із земель запасу під забудову.

Крім того, з наведених приписів земельного законодавства, що були чинними на момент прийняття спірного розпорядження вбачається, що у 2002 році законодавство не вимагало виготовлення та затвердження проекту відведення для передачі відповідачем 1 в оренду відповідача 2 спірної ділянки для розміщення дільниці для спортивно-аматорського лову риби.

Відповідач 2 наголошував, що до підготовки технічної документації на спірну земельну ділянку та її затвердження у 2002 році межі та місце розташування спірної ділянки взагалі не були встановлені. Тобто, до прийняття спірного розпорядження земельна ділянка не існувала як об'єкт правовідносин. Відповідно, на переконання відповідача 2, неможливо було змінити те, чого не існувало до спірного розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002, зокрема, її цільове призначення через відсутність самої ділянки.

Суд першої інстанції щодо даного питання з'ясував, що до матеріалів справи сторонами не було надано технічної документації, на підставі якої приймалося спірне розпорядження № 335 від 28.08.2002, та не надано жодних доказів того, що до моменту прийняття зазначеного вище розпорядження у спірної земельної ділянки визначалися межі, місце розташування та цільове призначення.

Відповідно до довідки Управління земельних ресурсів у Вишгородському районі Київської області № 1585 від 18.11.2009, спірній земельній ділянці був присвоєний кадастровий номер та цільове призначення "Під розміщення об'єктів активного відпочинку та стаціонарної рекреації".

Однак, як вже встановлено вище, саме про таке цільове призначення в спірному розпорядженні № 335 від 28.08.2002 не зазначено.

Крім того до матеріалів справи не надано доказів у підтвердження того, що на момент прийняття розпорядження № 335 від 28.08.2002р. існувало рішення уповноваженого органу щодо встановлення цільового призначення земельної ділянки, яка передавалась відповідачем 1 відповідачу 2 в оренду, або ж рішення про віднесення спірної земельної ділянки до певної категорії, як те передбачено у ст. 20 ЗК України.

Таким чином, в результаті перегляду справи, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами тієї обставини, що розпорядженням № 335 від 28.08.2002, яке позивач просить визнати недійсним і скасувати, відповідачем 1 було порушено приписи чинного на той час законодавства, яке регулювало передачу в оренду земельних ділянок.

Крім того, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу, що відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права.

Концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".

Втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення "суспільного", "публічного" інтересу - втручання держави у право на мирне володіння майном може бути виправдано за наявності об'єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. (рішення ЄСПЛ в справі "Колишній король Греції та інші проти Греції").

Основною метою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронг і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року). Необхідність забезпечення такої рівноваги відображено в структурі статті 1. Зокрема, необхідно щоб була дотримана обґрунтована пропорційність між застосованими заходами та переслідуваною метою, якої намагаються досягти шляхом позбавлення особи її власності.

Таким чином, особу може бути позбавлено її власності лише в інтересах суспільства, на умовах, передбачених законом і загальним принципами міжнародного права, а при вирішенні питання про можливість позбавлення особи власності мусить бути дотримано справедливої рівноваги між інтересами суспільства та правами власника. (Аналогічну правову позицію висловлено у постанові Верховного Суду України від 18.09.2013 у справі №6-92цс13, постанові Верховного Суду від 15.02.2018 №910/5702/17)

Частиною 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Підставою звернення позивача у даній справі до суду є порушення, допущені, на думку Новопетрівської сільської ради, Вишгородською районною державною адміністрацією, за відсутності посилання позивача на порушення з боку набувача (орендаря) майна (земельної ділянки) - ТОВ "Моноліт НН" під час передачі йому спірної земельної ділянки.

Згідно з правовою позицією, викладеною у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (заява № 29979/04), суд підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" [ВП], заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, "Онер'їлдіз проти Туреччини" [ВП], заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови", заява № 21151/04, п. 72, від 8 квітня 2008 року, і "Москаль проти Польщі", заява № 10373/05, п. 51, від 15 вересня 2009 року). Зокрема, на державні органи покладено обов'язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (рішення у справах "Лелас проти Хорватії", заява № 55555/08, п. 74, від 20 травня 2010 року, і "Тошкуце та інші проти Румунії", заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (зазначені вище рішення у справах "Онер'їлдіз проти Туреччини", п. 128, та "Беєлер проти Італії", п. 119) (п.70).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі", п. 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам. З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (mutatis mutandis, рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки", заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII) (п.71).

Отже, правова позиція Європейського суду з прав людини полягає в тому, що особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, якщо такі мали місце, а державні органи не можуть вимагати повернення до попереднього стану, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.

Також суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок суду першої інстанції про відсутність підстав щодо визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, укладеного між Вишгородською районною державною адміністрацією Київської області та ТОВ "Моноліт НН", посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Голуб Л.А. 03.09.2002, зареєстрованого в реєстрі за № 4017, укладеного на підставі розпорядження № 335 від 28.08.2002 , яка є похідною від вимоги про скасування вказаного розпорядження.

При цьому, встановлено, що зазначений договір від 28.08.2002 не суперечить приписам ст. 203, 215 Цивільного кодексу України, іншим актам земельного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; сторони, які його уклали, мають необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відтак, враховуючи встановлені обставини, що спірне розпорядження голови Вишгородської районної державної адміністрації № 335 від 28.08.2002 "Про передачу в оренду земельної ділянки товариству з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" прийнято без порушень законодавства, а доказів наявності інших обґрунтованих підстав для визнання недійсним договору оренди спірної земельної ділянки позивачем не наведено, у задоволенні вимоги про визнання недійсним договору від 03.09.2002 правомірно відмовлено.

Що ж до позовної вимоги про зобов'язання відповідача 2 привести земельну ділянку у попередній стан, яка є похідною від вимоги про визнання недійсним правочину, суд апеляційної інстанції, також погоджується з відмовою у її задоволенні, оскільки, відсутні підстави для визнання недійсним договору оренди земельної ділянки від 03.09.2002, немає підстав для застосування наслідків недійсності вказаного правочину, що відповідає приписам ст. 216 Цивільного кодексу України.

Серед іншого, суд апеляційної інстанції вважає обґрунтованими висновки місцевого господарського суду, які здійснено за результатом надання оцінки заяв відповідачів про застосування наслідків спливу строку позовної давності, оскільки, аналізуючи приписи ст.ст. 257, 261, 267 Цивільного кодексу України, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. Лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Як зазначив Європейський Суд з прав людини у своїх рішеннях від 20.09.2011 у справі ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", та від 22.10.1996 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу.

Проте, з огляду на встановлені обставини позовна давність у даній справі за заявами Вишгородської районної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю "Моноліт НН" не може бути застосована, оскільки судом було встановлено відсутність підстав для задоволення позову Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Усі інші доводи та міркування позивача, окрім зазначених у мотивувальній частині постанови, взяті судом до уваги, однак не спростовують вищенаведених висновків суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Захищене статтею 6 Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод право на справедливий судовий розгляд передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх. Європейський суд з прав людини розглядає реалізацію принципу змагальності крізь призму забезпечення рівності прав учасників судового розгляду, тобто за цієї позиції обвинувачення і захист діють на одному рівні, під контролем відносно пасивного суду.

Принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу. Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони.

Слід зазначити, що за змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 Суд повторює, що, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод.

Колегія вважає, що у зазначеному питанні слід керуватися принципом "обґрунтованої достатності" визначених судом мотивів та підстав прийняття відповідного рішення.

Відповідно до п.48 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Мала проти України від 3 липня 2014 року, остаточне 17.11.2014 зазначено: Більше того, принцип справедливості, закріплений у статті 6 Конвенції, порушується, якщо національні суди ігнорують конкретний, доречний та важливий довід, наведений заявником (див. рішення у справах Проніна проти України (Pronina v. Ukraine), заява № 63566/00, п. 25, від 18 липня 2006 року, та Нечипорук і Йонкало проти України (Nechiporuk and Yonkalo v. Ukraine), заява № 42310/04, п. 280, від 21 квітня 2011 року).

Разом з тим, проаналізувавши текст рішення суду першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку про вмотивованість судового рішення, враховуючи, що доводи та аргументи сторін були почуті, судом зазначено з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується його рішення, що відповідає практиці Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Хаджинастасиу проти Греції", "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації").

Відповідно до ч. 1 ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного рішення суду в розумінні ст. 277 ГПК України, з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів встановила, що у даному випадку прокурором не надано належних та допустимих доказів на підтвердження своєї правової позиції, а також не наведено переконливих аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Таким чином, апеляційні вимоги першого заступника прокурора Київської області є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, підстав для зміни чи скасування оскарженого рішення у даній справі колегія суддів не вбачає.

Розподіл судових витрат здійснюється у відповідності до ст. 129 ГПК України та покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. ст.ст. 11, 74, 129, 240, 267-270, 273, 275,276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Рішення Господарського суду Київської області від 22.11.18 у справі № 911/1867/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу Новопетрівської сільської ради Вишгородського району Київської області - без задоволення.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст судового рішення складено та підписано - 27.03.2019.

Головуючий суддя Т.І. Разіна

Судді Ю.Б.Михальська

Л.В. Чорна