Рішення

від 28.11.2018 по справі 467/749/18

АРБУЗИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 467/749/18

2/467/271/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2018 року Арбузинський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого - судді Явіци І.В.

за участю секретаря судового засідання Андросової А.В.

позивача - ОСОБА_1

представника позивача - ОСОБА_2

відповідача - ОСОБА_3

представника відповідача - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт. Арбузинка цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним,-

ВСТАНОВИВ :

Позивач звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3, в обґрунтування якого посилалась на те, що має на праві власності земельну ділянку площею 14,9593 га, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області.

06 лютого 2017 року вона уклала з відповідачем договір оренди цієї ділянки строком на десять років, оформленням якого займалась остання.

Оскільки ОСОБА_3, оформивши договір, різко змінила своє ставлення до неї, не сплачувала обіцяну суму орендної плати, то отримавши витяг з Єдиного реєстру прав власності на земельні ділянки, а також копію договору оренди, позивач дізналась, що його було укладено не на 10, а на 49 років.

Тож, посилаючись на те, що ОСОБА_3, надавши їй на підпис лише останню сторінку договору, з його текстом її не ознайомила, у той час, як самостійно вона його прочитати не могла через хворобу очей і неграмотність, позивач стверджує, що помилилась щодо строку дії договору, вважаючи, що уклала його на 10 років.

За таких обставин, апелюючи до положень статті 229 ЦК України, та указуючи, що договір укладений внаслідок її помилки, а відповідач не бажає добровільно переглянути його умови, позивач просила суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 14,9593 га, розташованої в межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, укладений 06 лютого 2017 року між нею та ОСОБА_3

Провадження за цими вимогами було відкрите ухвалою судді Арбузинського районного суду Миколаївської області від 20 липня 2018 року.

06 вересня 2018 року підготовче провадження у справі було закрите, а справу призначено до розгляду по суті.

В ході підготовчого провадження сторони самостійно та через своїх представників реалізували свої права на подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення на відзив, а так само, і на подання доказів і доведення їх переконливості перед судом, а під час судового розгляду справи по суті скористались своїм правом на вступне слово та допит свідків, викликаних в судове засідання у порядку ст. 91 ЦПК України, про що судом постановлено ухвали від 06 вересня 2018 року, від 21 вересня 2018 року та від 06 листопада 2018 року.

Так, в судовому засіданні позивач посилалась на те, що має на праві власності земельну ділянку, якою тривалий час користувалися її донька - відповідач по справі та зять ОСОБА_5

З 2016 року вона проживала в будинку доньки приблизно протягом одного року. Коли почула від людей, що земельні ділянки здаються в оренду на сім - десять років, то почала казати зятю, що хоче оформити письмовий договір оренди у юриста, на що останній погодився.

Домовившись про розмір орендної плати у вигляді 0,5 тони зерна, масла та цукру,

чи то зять, чи то донька почали оформляти документи аби укласти письмовий договір.

З цією метою донька привезла її в смт. Арбузинку, однак, залишивши її в машині, пішла до чоловіка, який складав договір. Повернувшись з документами, ОСОБА_3 сказала, де їх підписати, що вона й зробила, не прочитавши тексту. Оскільки вона хворіє на катаракту і має поганий зір, то попросила відповідачку прочитати їй умови договору, але з прочитаного нічого не зрозуміла і не запам'ятала. Вважала, що підписує договір оренди земельної ділянки на 10 років, оскільки перед цим домовлялась із своїм зятем - ОСОБА_5 саме про такий строк. Чи була обізнана відповідачка про домовленість укласти договір на десять років, вона не знає, оскільки перемовини про це вела лише із зятем, а чи той говорив про це доньці їй невідомо.

Повернувшись додому, ввечері цього ж дня, відповідачка повідомила, що треба знову їхати в Арбузинку, бо в документах знайшли якусь помилку, але яку саме не сказала.

Тоді вона подзвонила другій доньці аби та приїхала і допомогла розібратись з документами щодо оренди земельної ділянки, так як відповідачка не повертала їй державний акт на землю, нічого не пояснювала, договір зачитувати не хотіла, і взагалі його їй не надала, мотивуючи тим, що він ще перебуває на оформленні.

Друга донька, яка проживає в Миколаєві, приїхавши в смт. Арбузинку, отримала витяг, з якого стало відомо, що договір оренди належної їй земельної ділянки укладено на не на 10, а на 49 років.

В цей час, вона вже проживала в будинку доньки в м. Миколаєві та подзвонила до відповідачки аби дізнатись, як сталось, що договір укладено на такий тривалий строк, у той час, як вона із зятем домовлялась лише на 10 років. Однак, донька відповіла, що такий договір склав юрист.

Вже після Нового року, відповідачка переслала договір, із змісту якого стало зрозуміло, що його дійсно було укладено на 49 років.

Підписала його, оскільки довіряла рідній доньці, але остання, оформивши такий договір, ще й не сплачувала у повній мірі орендну плату, ні грошима, ні продуктами харчування.

Тож, в судовому засіданні позивач свої позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити.

Представник позивача в судовому засіданні наполягала на задоволенні позову з підстав, що в ньому викладені, та пояснила суду, що влітку 2017 року їй подзвонила мати - позивач по справі, повідомивши про те, що їй потрібні кошти на операцію, однак, ОСОБА_3 їй не дає орендну плату. Сказала, крім того, що договору оренди у неї немає, оскільки відповідач їй його не надала. Після цього, вона забрала матір до себе на проживання, однак, відповідач віддала лише її паспорт і ще деякі документи. Ні договору, ні державного акту на земельну ділянку не віддала.

Мати неодноразово телефонувала ОСОБА_3, а також писала їй листи аби дізнатись чому договір укладено на такий тривалий строк, але остання розмовляти не бажала.

Коли вирішили розібратись самостійно, то вона, приїхавши в смт. Арбузинку, звернулась в підприємство Меридіан , де й запитала про договір оренди землі, укладений між її матір'ю та сестрою - відповідачкою у справі.

Однак, працівник цього підприємства повідомив, що він лише складав договір на замовлення ОСОБА_3, а його другий примірник можливо знайти у відділі Держгеокадастру.

Тож, звернувшись туди, вона отримала витяг, з якого дізналась, що договір укладено на 49 років та зареєстровано у встановленому законом порядку.

Їй відомо, що мати не бажала передавати свою земельну ділянку в оренду на такий тривалий строк, а коли запитала її про це, то матері стало зле і довелося викликати швидку .

Крім того, у договорі було записано, що розмір орендної плати складає 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки і є мінімальним згідно закону, а сама нормативно-грошова оцінка не проводилась.

Представник позивача стверджувала, що укладення договору оренди на 49 років фактично означає купівлю-продаж земельної ділянки, однак ніяких коштів відповідачка не сплачувала, лише в жовтні 2017 року дала 5 000,00 гривень в якості орендної плати, незважаючи на те, що матері потрібні були кошти на лікування.

За таких обставин, представник позивача посилалась на те, що позивач помилилась при укладенні договору оренди, оскільки не знала, що строк його дії становить 49 років, повірила своїй доньці - відповідачці по справі, у той час, як остання вчинила нечесно, приховавши цей факт від матері, уклавши договір оренди на такий строк.

Відповідач ОСОБА_3, в свою чергу, проти позову заперечила повністю, просила в його задоволенні відмовити та пояснила суду, що її мати - позивач по справі, прийнявши спадщину, має на праві власності земельну ділянку площею 14,96 га. Наразі вона орендує вказану земельну ділянку на підставі договору оренди, укладеного з матір'ю та вирощує сільськогосподарські культури.

В листопаді 2016 року вони з позивачкою склали договір, а після новорічних свят вона займалась його реєстрацією.

Заперечила той факт, що позивачка не знала умов договору, зокрема, і в частині строку його дії, та пояснила, що остання особисто його прочитала та підписала. При цьому, деякі пункти договору вона роз'яснювала матері особисто, у тому числі, й щодо 3% розміру орендної плати.

Вона дійсно возила матір до смт. Арбузинка, але з метою виправлення помилки в ідентифікаційному номері, вказаному на останній сторінці договору. Сам же договір мати підписувала вдома, ще до новорічних свят, ретельно прочитавши його.

Документи щодо оренди також позивачці не давала, так як остання їх не просила.

Позивачка хотіла укласти договір на рік чи два, однак вона повідомила їй, що згідно закону земельна ділянка передається в оренду не менше, як на сім років, на що матір сказала лише Ого , проте, конкретно не уточнила, що має на увазі. При цьому, вона не говорила, що хоче його укласти саме на 10 років.

Умови, за якими укладено договір оренди, були написані чоловіком, який його виготовляв, в той час, як вона читала і знала, що строк дії договору становитиме сорок 49 років.

Вказувала, що орендну плату сплачувала відповідно до умов договору, її розмір за ним становить 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а тому сплатила позивачці за 2017 рік 11 403,00 грн., спочатку 9 200,00 грн., пізніше - решту.

Представник відповідача - ОСОБА_4 в судовому засіданні проти позову заперечила з підстав, що викладені у відзиві на позовну заяву, просила в його задоволенні відмовити.

Допитана за клопотанням представника позивача свідок ОСОБА_6 суду показала, що позивача по справі знає, разом з нею працювали на свинофермі в с. Мар'янівці Арбузинського району Миколаївської області.

Їй відомо, що наразі ОСОБА_1 проживає у своєї доньки в м. Миколаєві, а належну їй земельну ділянку віддала доньці ОСОБА_3.

Позивачка їй казала, що донька із зятем орендну плату їй не сплачують, хоча й оформили договір на тривалий строк. Казала, що договір не бачила, так як їй не давали документи.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні показав, що він працює державним реєстратором Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області. Йому відомо, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено договір оренди земельної ділянки, оскільки він здійснював його реєстрацію після того, як всі необхідні документи були передані йому з Центру надання адміністративних послуг.

Він пам'ятає, що на початку 2018 року представник позивача зверталась до нього з приводу цього договору, повідомивши, що у ОСОБА_1 немає його ні примірника, ні інформації про його реєстрацію, на що він видав їй витяг, де була інформація про строк дії договору на 49 років. Вона запитала, чому договір зареєстрований на такий тривалий строк.

Свідок ОСОБА_8 суду показав, що він працює директором ПП - ФОП ОСОБА_8А. . До нього звернулась ОСОБА_3 з питання розробки договору оренди земельної ділянки, який він виготовив на основі Типового договору, однак, в обов'язковому порядку з'ясувавши всі необхідні умови, про які домовились сторони.

При цьому було виготовлено три прошиті примірники договору - два для сторін, які мають їх прочитати та підписати, і один - для державного реєстратора.

Він пам'ятає, як до нього приходила представник позивача ОСОБА_2, запитувала про укладення договору, зокрема, щодо його строку.

Пояснив, що він лише виготовляє примірними договорів, у той час, як всі їх суттєві умови мають бути узгоджені сторонами і повідомлені йому.

Виготовлення договору замовляла ОСОБА_3, ОСОБА_1 він не бачив, так само як і того, коли і де остання його підписала.

Свідок ОСОБА_5 дав суду показання про те, що відповідач по справі доводиться йому дружиною. Деякий час її мати - ОСОБА_1 проживала разом з ними, але потім її забрала сестра дружини - ОСОБА_2 Ще коли позивач проживала разом з ними, то почала наполягати на укладенні письмового договору оренди земельної ділянки. Тоді дружина замовила його виготовлення у ОСОБА_8, а коли він забрав виготовлений текст, то дав його позивачці аби та його прочитала. Остання, надівши окуляри та прочитавши текст договору сказала, що скільки не проживе, а тому він зрозумів, що позивач погоджується на такий строк дії договору оренди, який був у ньому зазначений. Про укладення договору строком на 10 років він з нею взагалі мови не вів, а наскільки ОСОБА_1 хотіла його укласти, вона не говорила.

Свідок ОСОБА_9 суду показав, що позивачка у справі доводиться йому бабусею. Коли вона проживала разом з його батьками, то відносини були нормальними. Він особисто возив бабусю в смт. Арбузинка до ОСОБА_8 для оформлення договору. Він бачив, як позивач читала договір ще вдома, до якого були додані всі необхідні документи. При цьому вона задавала різні питання, у той числі й щодо розміру орендної плати, на які отримувала відповідні роз'яснення.

Допитана в судовому засіданні за клопотанням представника позивача свідок ОСОБА_10 суду показала, що позивач - це її матір, а відповідач - сестра. ОСОБА_3 разом із своїм чоловіком запропонувала матері укласти письмовий договір оренди земельної ділянки, оскільки раніше вони користувались нею за усною домовленістю.

Вона знає від матері, що остання уклала письмовий договір оренди з відповідачкою на 10 років, але через деякий час, коли сестра отримала витяг, стало відомо, що строк його дії становить 49 років. Також мати казала, що договір особисто не читала, так само як і з його змістом її ніхто не ознайомив. Коли забирали матір до Миколаєва, то відповідач договору не віддала, стверджуючи, що він ще перебуває на оформленні в земельному відділі.

Влітку вона запитала у ОСОБА_5 чому сталось так, що договір оренди укладено на 49 років, на що він повідомив, що так сталось, мабуть, через помилку. Коли вона запитала, чому помилку не виправили, останній нічого не відповів.

Пояснювала, що матір не могла прочитати договір, оскільки має поганий зір та старі окуляри, у яких нічого не бачить. Договір підписала, бо думала, що укладає його на 10 років і довіряла відповідачу, як рідній доньці.

За такого, суд, заслухавши пояснення сторін, їх представників, показання свідків, дослідивши надані йому докази та оцінивши їх з точки зору належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному та безпосередньому дослідженні доказів, керуючись законом, створивши учасникам справи всі необхідні умови для реалізації ними їхніх процесуальних прав та виконання обов'язків, встановивши фактичні обставини і відповідні їм правовідносини, що виникли у даному, конкретному випадку,зробив такі висновки.

Так, суд достовірно установив, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка площею 14,96 га, розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області і передана для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджено Державним актом серії ІІІ-МК №033681, виданим 03 грудня 2001 року Новоселівською сільською радою народних депутатів та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №124.

Згідно договору оренди від 06 лютого 2017 року, ОСОБА_1, як орендодавець, передала, а ОСОБА_3, як орендар, прийняла в строкове платне користування земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером 4820382600:06:000:0072, яка розташована в межах території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області (п.1 Договору оренди землі).

Договір підписано його сторонами, так само, як і ОСОБА_6 прийомки-передачі межових знаків на зберігання від 06 лютого 2017 року.

Право оренди зареєстроване 06 лютого 2017 року державним реєстратором Арбузинської районної державної адміністрації Миколаївської області (рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 33785834).

Відповідно до п.8 Договору оренди земельної ділянки від 06 лютого 2017 року, цей договір укладено на 49 років, а розмір орендної плати становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що становить 11 403,60 грн., або в натуральній формі, що відповідає грошовому еквіваленту вартості товарів за ринковими цінами на дату внесення орендної плати.

У судовому засіданні представник позивача неодноразово посилалась на те, що нормативно грошова оцінка належної позивачу земельної ділянки, від якої залежить розмір орендної плати, проведена не була, надавши про це лист відділу в Арбузинському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області № 485/161-18 від 14 березня 2018 року, а відповідач не сплачувала навіть і той розмір орендної плати, який зазначений у договорі. При цьому, як стверджувала представник позивача, розмір орендної плати, визначений договором є мінімальним, у той час, як за оренду аналогічних земельних ділянок інші орендодавці отримують значно вищу плату.

Однак, суд акцентує увагу на тому, що в світлі вимог ч.1 ст. 81 ЦПК України, ці обставини, з огляду на предмет і підставу даного позову, не є такими, що підлягають доказуванню в цьому провадженні, і, як наслідок, не мають правового значення, оскільки у даній, конкретній ситуації не виступають підставою даного позову.

У цьому випадку, позивач, посилаючись на положення ст.229 ЦК України, стверджує про те, що припустилась помилки щодо строку дії договору, оскільки вважала, що укладає його на 10 років, у той час, як вже після укладення договору їй стало відомо, що строк його дії становить 49 років.

Таким чином, як зазначено у позовній заяві, оспорюваний договір є недійсним, оскільки укладений під впливом помилки щодо істотних його умов, а саме - строку дії договору.

Наявність помилки позивач та її представник в судовому засіданні обґрунтовували тим, що відповідач приховала той факт, що договір укладено на 49 років, з його умовами позивача не ознайомила, у той час, як остання в силу вад зору, спричинених хворобою очей, самостійно договір прочитати не могла, а узгоджуючи його суттєві умови з ОСОБА_5, мала намір передати свою земельну ділянку в оренду лише на 10 років, у зв'язку із чим, довірившись відповідачі, як рідній доньці, підписала його. А тому позивач, з огляду на її вік, ніколи б не уклала договір оренди строком на 49 років.

Отже, суд, встановивши підставу позову та доводи, якими він обґрунтовується, уважає за необхідне вказати на таке.

Стаття 229 ЦК України встановлює правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки.

Так, згідно частини першої цієї правової норми, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

При цьому, істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

У абз. 2 п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними роз'яснено, що обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Втім, в контексті вищевикладеного, у світлі норми ч.1 ст. 299 ЦК України, вищевикладених роз'яснень та установлених фактичних обставин справи, доводів позивача та представника, та підстав позову, суд уважає, що у даному, конкретному випадку, відсутні факти, які вказують на те, що позивач уклала договір оренди земельної ділянки під впливом помилки.

Зокрема, суд виходив із того, що за нормою ч.1 ст. 229 ЦК України, особа, укладаючи правочин, має помилятись щодо його правової природи.

Так, в аспекті правової природи правочину, суд звертає увагу на те, що відповідно до ч.1 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

У свою чергу, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності (ст. 1 Закону України Про оренду землі № 161-ХVI від 06 жовтня 1998 року, з наступними змінами і доповненнями).

Договір оренди землі, як визначено ст.13 Закону № 161-ХVI, це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Права та обов'язки орендодавця, у даному випадку позивача, встановлені ст. 24 Закону № 161-ХVI.

Зокрема, орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди; дотримання екологічної безпеки землекористування та збереження родючості ґрунтів; дотримання режиму водоохоронних зон, прибережних захисних смуг, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон, зон особливого режиму використання земель та територій, які особливо охороняються; своєчасного внесення орендної плати.

Водночас, орендодавець зобов'язаний передати в користування земельну ділянку у стані, що відповідає умовам договору оренди; при передачі земельної ділянки в оренду забезпечувати відповідно до закону реалізацію прав третіх осіб щодо орендованої земельної ділянки; не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою; відшкодувати орендарю капітальні витрати, пов'язані з поліпшенням стану об'єкта оренди, яке проводилося орендарем за згодою орендодавця; попередити орендаря про особливі властивості та недоліки земельної ділянки, які в процесі її використання можуть спричинити екологічно небезпечні наслідки для довкілля або призвести до погіршення стану самого об'єкта оренди.

Та будь-яких даних щодо того, що позивач не розуміла визначених законом для неї прав та обов'язків, їх суті та/або змісту, як орендодавця, суду приведено не було.

Натомість, із пояснень позивача та її представника випливає, що позивач чітко розуміла, що передає свою земельну ділянку відповідачці у користування, а за це буде отримувати певну плату в грошовій та/або натуральній формі, про що, зокрема, свідчить той факт, який не заперечується відповідачем, що позивач домовлялась про форму і розмір орендної плати.

Тобто, позивач розуміла, що відчуження належної їй земельної ділянки у цьому випадку не відбудеться.

Твердження ж представника позивача про те, що укладення договору оренди на 49 років являє собою фактично купівлю-продаж землі, суд відхиляє в силу дії Закону України Про внесення зміни до розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо продовження заборони відчуження сільськогосподарських земель від 06 жовтня 2016 року № 1669-VIII, який діяв на час укладення сторонами договору оренди землі.

Зокрема, відповідно до вказаного закону, не допускалась купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб.

Більш того, позивач, обговорюючи форму і розмір орендної плати, усвідомлювала себе власником земельної ділянки, а так само і те, що її відчуження за договором оренди не відбудеться.

Тож, у світлі всього вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивач при укладенні договору оренди землі від 06 лютого 2017 року не помилялась ні щодо його правової природи, ні щодо своїх прав та обов'язків, а відтак, вчиняла цей правочин не під впливом помилки, яка має істотне значення.

Однак, суд, розглядав даний позову у ракурсі того, що позивач помилялась щодо істотних умов договору, тобто, строку його дії. Про це, принаймні, зазначено у позовній заяві.

За ч. 1 ст. 638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

В свою чергу, ч.1 ст. 15 Закону Про оренду землі № 16 -ХVI від 06 жовтня 1998 року, визначає строк дії договору оренди як його істотну умову.

У той же час, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч.1 ст. 638 ЦК України).

За правилами ч.1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.

Тож, з урахуванням викладеного, можна зробити висновок, що строк дії договору оренди хоч і є його істотною умовою, проте, не може враховуватись при застосуванні ст. 229 ЦК України, так як за нормами останньої, до уваги береться помилка, що має істотне значення, а саме: щодо природи правочину та прав і обов'язків за ним.

Тоді коди сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, то вказане має інші правові наслідки.

У той час, як строк дії договору визначає лише тривалість виконання обов'язків та реалізацію прав, інакше кажучи, сторона правочину повинна помилитись не щодо істотної умови договору, а припуститись істотної помилки, тобто помилки щодо природи правочину, а також суті і змісту прав та обов'язків за правочином, але ж ніяк часового проміжку виконання обов'язків і реалізації прав.

Тим більше, представник позивача в ході судового розгляду справи посилалась на те, що відповідач розуміла правову природу правочину, зміст своїх прав та обов'язків, у той час, як припускалась помилки щодо строку його дії, а підписавши договір, довірилась своїй рідній доньці, якій завжди допомагала.

Таке дає суду підстави вважати, що позивач, хоч і є особою похилого віку, має захворювання органів зору, проте, мала волевиявлення на укладення саме договору оренди і розуміла, що за ним вона передає свою земельну ділянку в користування відповідачу, а остання, у свою чергу, має сплачувати їй орендну плату. При цьому, позивач, вважаючи себе власником земельної ділянки, розуміла, що відчуження належного їй майна у зв'язку з укладенням договору, не відбудеться.

Крім того, позивач не була позбавлена можливості відмовитись від підписання договору, у той час, як довіра до іншої його сторони, зокрема, у зв'язку із родинними відносинами, тощо, не свідчить про наявність помилки.

Зокрема, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 20 вересня 2018 року указав на те, що особа, на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним, повинна довести на підставі належних і допустимих доказів наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину , що вплинуло на її волевиявлення (постанова СВ КСЦ від 20 вересня 2018 року у справі № 369/11060/16-ц).

Проте, у цьому випадку позивач хоч і посилалась на відсутність у неї волевиявлення щодо довготривалого строку оренди належної їй земельної ділянки, однак воно стосується не фактичних обставин правочину, а строку його дії, що є істотною умовою договору, а не помилкою, що має істотне значення.

Тому суд погоджується з доводами відповідача, що викладені нею у запереченні на відповідь відзив (вх. 4833/18 від 30 серпня 2018 року).

Що ж до інших тверджень сторін, як то, мотивів подання позову, зміни відносин між позивачем і відповідачем після укладення договору, сплати орендної плати, на які, зокрема, відповідач посилалась у відзиві на позовну заяву, а позивач, у свою чергу, у відповіді на відзив, то суд, з огляду на підставу і предмет позову, вважає їх такими, що ні прямо, ні непрямо не стосуються обставин справи і не підлягають доказуванню у цьому провадженні, а тому і не надає їм оцінку.

Стосовно доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву від 03 серпня 2018 року, у частині відсутності доказів звернення позивача до відповідача з питання зменшення строку дії договору, то суд вважає за необхідне вказати на таке.

В судовому засіданні встановлено, що позивач дізналась про строк дії договору вже в той час, коли не проживала разом з відповідачкою та її сім'єю. Як пояснили сторони, відносини між ними погіршились після переїзду позивача на проживання в м. Миколаїв, а, крім того, учасники справи підтвердили факт звернення позивача до відповідача з питання виникнення такої ситуації. Проте, й відповідач, дізнавшись про те, що позивач не бажає виконувати обов'язки та реалізовувати права за договором оренди протягом 49 років, не пропонувала змінити строк його дії.

А тому, у зв'язку із віком позивача, станом її здоров'я та віддаленістю місця проживання, відсутністю ініціативи відповідача на зміну строку дії договору в бік її зменшення, а так само неприязні відносини, які виникли між сторонами після укладення договору, суд відхиляє такі доводи сторони відповідача.

Таким чином, суд, розглянувши цю справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів, наданих учасниками справи, будучи не наділеним повноваженнями самостійно змінювати підставу та/або предмет позову, уважає відсутніми правові підстави для задоволення позовної заяви ОСОБА_1, оскільки не встановив наявності помилки у даному випадку, тобто неправильного сприйняття позивачем саме фактичних обставин оспорюваного правочину.

Тому, з огляду на підставу позову та встановлені обставини, суд не вбачає порушень прав позивача у цій ситуації, а тому в задоволенні позову належить відмовити.

Сплачений позивачем розмір судового збору, за таких обставин, не підлягає розподілу згідно із правилами ст. 141 ЦПК України.

Отже, керуючись ст.ст. 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання договору оренди землі недійсним - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки шляхом подання апеляційної скарги до Миколаївського апеляційного суду безпосередньо або через Арбузинський районний суд Миколаївської області протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя І.В. Явіца