Постанова

від 31.01.2019 по справі 467/749/18

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

31.01.19

22-ц/812/210/19

Справа № 467/749/18

Провадження № 22-ц/812/210/19

Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

29 січня 2019 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючого - Яворської Ж.М.,

суддів: Базовкіної Т.М. Кушнірової Т.Б.,

при секретарі судового засідання - Цуркан І.І.,

за участю позивача - ОСОБА_2 та її представників ОСОБА_3, ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження,-

апеляційну скаргу

представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2018 року, яке ухвалено у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Явіцою І.В., вступна та резолютивна частини проголошені о 13 год. 53 хв., дата складання повного тексту невказана, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 про визнання договору оренди землі недійсним,-

В С Т А Н О В И Л А

У липні 2018 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору оренди землі недійсним.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначала, що їй на підставі Державного акту про право власності на землю серії НОМЕР_2 належить земельна ділянка площею 14,9593 га з кадастровим номером НОМЕР_1, яка розташована на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

06 лютого 2017 року між нею та ОСОБА_5 укладено договір оренди землі. Після укладення цього договору, відповідач змінила своє відношення до неї, орендну плату не сплачує.

Після звернення за юридичною допомогою та отримання витягу з Єдиного реєстру прав власності їй стало відомо, що договір оренди земельної ділянки між нею та відповідачкою укладено строком на 49 років, хоча за попередньою домовленістю строк дії договору оренди визначався - 10 років.

Посилаючись на те, що під час укладення договору їй на підпис надано лише останню сторінку, а тому з його змістом вона ознайомитись не могла та стверджуючи, що під час укладення помилилась зі строком дії договору, оскільки вважала його укладеним строком на 10 років, позивач просила визнати договір оренди земельної ділянки укладений між нею та ОСОБА_5 недійсним з підстав передбачених ст.229 ЦК України, а саме як такий, що укладено внаслідок помилки щодо істотних умов договору - строку його дії.

Рішенням Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2018 року у задоволені позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для задоволення позову, оскільки не встановлено наявності помилки, а саме: неправильне сприйняття позивачем саме фактичних обставин оспорюваного правочину.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 оскаржила його в апеляційному порядку.

Мотивуючи доводи апеляційної скарги представник вказувала, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, ухвалене з порушенням норм матеріального права, а тому просила про його скасування та ухвалення нового судового рішення, яким її позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

У відзиві відповідач просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

У судовому засіданні позивач та її представники підтримали апеляційну скаргу, просили про її задоволення.

Відповідач у судове засідання не з'явилася. Направила до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, вказавши, що не визнає апеляційну скаргу ОСОБА_2, та просила залишити без змін рішення суду першої інстанції.

В силу ст.372 ЦПК України справу розглянуто за відсутності відповідача

Заслухавши суддю-доповідача, осіб, які з'явилися у судове засідання, дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягають з наступних підстав.

Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилалася на ст.229 ЦК України та стверджувала, що припустилася помилки щодо строку дії договору, оскільки вважала, що уклала його на 10 років, у той час, як вже після укладання договору їй стало відомо, що строк його дії 49 років.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що під час укладення договору оренди земельної ділянки позивач не помилялася ні щодо правової природи, ні щодо своїх прав та обов'язків, а відтак не вчиняла цей правочин під впливом помилки, яка має істотне значення.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він відповідає нормам матеріального права та встановленим судом обставинам справи.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, що на підставі Державного акту серії НОМЕР_3, виданого 03 грудня 2001 року Новоселівською сільською радою народних депутатів та зареєстрованим в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №124, ОСОБА_2 є власником земельної ділянка площею 14,96 га, кадастровий номер НОМЕР_1, розташованої на території Новоселівської сільської ради Арбузинського району Миколаївської області, цільове призначення якої - ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.19).

06 лютого 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 укладено договір оренди вищезазначеної ділянки. За умовами договору позивач передала земельну ділянку, загальною площею 14,96 га (кадастровий номер НОМЕР_1), в оренду ОСОБА_5 строком на 49 років на умовах щорічної орендної плати у розмірі 3,0% нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що в сумі становить 11403, 60 грн. на рік (а.с.4-8)

Того ж дня, державним реєстратором Арбузинської РДА проведено державну реєстрацію Договору оренди земельної ділянки (а.с. 21).

Відповідач ОСОБА_5 є рідною дочкою позивача ОСОБА_2 і на час укладання даного договору остання проживала з сім'єю дочки ( відповідача).

Згідно з ст. 13 Закону України Про оренду землі договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ЦК України правочин - це дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги до правочинів. Зокрема, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати внутрішній волі, а правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Їх невиконання є підставою для визнання правочинів недійсними.

Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю (ч. 1 ст. 216 ЦК України).

Згідно з частиною 3 статті 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

При цьому, згідно із п.п. 7, 19, 20 Постанови №9 Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009р. Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та їх застосування наслідків недійсності, передбачених законом.

Відповідно до ст.229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Під помилкою слід розуміти таке неправильне сприйняття стороною суб'єкта, предмета чи інших істотних умов угоди, що вплинуло на її волевиявлення, при відсутності якого за обставинами справи можна вважати, що угода не була б укладена.

Відповідно до роз'яснень, викладених в п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними №9 від 06 листопада 2009 року, правочин вчинений під впливом помилки відповідно до ст. 229 ЦК України, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилялась сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка мала місце, а також що вона має істотне значення.

Не має правового значення помилка щодо одержання користі від вчиненого правочину.

Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

З позовної заяви та апеляційної скарги вбачається, що позивач не висловлює заперечень щодо правової природи укладеного між нею та відповідачем договору оренди, його змісту, а вказує лише про те, що, за її міркуванням, підписавши договір, вважала його укладеним на 10 років, оскільки, зважаючи на свій вік, вона не могла укласти цей договір на такий тривалий час. Однак вказане не свідчить, що позивачка помилялась щодо обставин, які мають істотне значення.

Неправильне уявлення про будь-які інші обставини, крім тих, які зазначені в законі, не може бути підставою для визнання правочину недійсним як такого, що вчинений під впливом помилки.

Судом встановлено, що позивач розуміла, що передає свою земельну ділянку відповідачеві у користування, бажала цього і знала, що за це буде отримувати орендну плату, її право власності на це майно не припиняється.

Отже під час укладання даного договору волевиявлення позивача відповідало її внутрішній волі та було спрямоване на реальне настання правових наслідків, обумовлених цим договором. Хоча позивач і посилається на відсутність у неї волевиявлення щодо довготривалого строку оренди її земельної ділянки, однак це стосується не фактичних обставин правочину, а строку його дії, а відтак, не є помилкою в розумінні ст.229 ЦК України.

Посилання апелянта на те, що вона є неграмотною не є підставою для визнання правочину недійсним.

Доводи апеляційної скарги про те, що позивач є особою похилого віку, має захворювання органів зору, що позбавили її можливості ознайомитись з умовами договору, прочитати його, не заслуговують на увагу, оскільки остання мала волевиявлення на укладення саме договору оренди і розуміла, що за ним вона передає свою земельну ділянку в користування відповідачу, а остання, у свою чергу, має сплачувати їй орендну плату. При цьому, вона, вважаючи себе власником земельної ділянки, розуміла, що відчуження належного їй майна у зв'язку з укладенням договору, не відбудеться.

Крім того, позивач не була позбавлена можливості відмовитись від підписання договору, у той час, як довіра до іншої його сторони, зокрема, у зв'язку із родинними відносинами, тощо, не свідчить про наявність помилки.

Більш того, те що позивач була ознайомлена з текстом договору читала, підтверджується і поясненнями свідків наданих у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.15 Закону України Про оренду землі , строк дії договору є істотною умовою договору, проте таке не може враховуватися при застосуванні ст.229 ЦК України, так як за нормами останньої, до уваги береться помилка, що має істотне значення щодо природи правочину та прав і обов'язків за ним. Якщо ж сторони не досягли згоди щодо істотних умов договору, то вказане має інші правові наслідки.

Окрім цього, строк дії договору визначає лише тривалість виконання обов'язків та реалізацію прав. А відтак аргументи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Не заслуговують на увагу і посилання в апеляційній скарзі щодо не сплати орендної плати відповідачкою, оскільки є самостійною вимогою для звернення до суду за захистом своїх порушених прав.

Разом з тим, позивач не надала до суду будь-яких доказів того, що на момент укладення правочину відповідач замовчував певні обставини та ввів позивача в оману, а також доказів того, що позивач помилялась щодо обставин, які мають істотне значення.

Таким чином, оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підлягає залишенню без змін на підставі ст. 375 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А

Апеляційну скарги представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Арбузинського районного суду Миколаївської області від 28 листопада 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду, за правилами, передбаченими ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий Ж.М. Яворська

Судді Т.М Базовкіна

Т.Б. Кушнірова

Повний текст постанови складено 31 січня 2019 року.