Постанова

від 10.12.2018 по справі 922/1391/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" грудня 2018 р. Справа № 922/1391/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В. , суддя Склярук О.І.

при секретарі судового засідання Пляс Л.Ф.

за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (довіреність №92 від 15.08.2018); ОСОБА_2 (довіреність №111 від 30.08.2018) - в режимі відеоконференції;

першого відповідача - ОСОБА_3 (свідоцтво від 02.10.2018, ордер ПТ№096047 від 10.12.2018);

другого відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Національного антикорупційного бюро України, м.Київ, (вх.№125Х/1-43) на рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 року (суддя Н.М. Кухар, повний текст складено 06.08.2018) у справі №922/1391/18,

за позовом Національного антикорупційного бюро України, м.Київ

до 1. Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» , м.Родинське м.Покровськ Донецької області,

2. Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім-ресурс» , м.Харків,

про визнання угоди недійсною, -

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2018 року Національне антикорупційне бюро України звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгівельний Дім-ресурс» про визнання недійсним договору поставки вугілля від 18.08.2015 року №18/08-1, укладеного між відповідачами. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний договір був укладений з порушенням вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 року №237 «Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції» , оскільки це призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством. Як на підставу визнання недійсним вищевказаного договору, позивач посилається на ст.ст. 203, 215, ч. 3 ст. 228 Цивільного кодексу України, а саме невідповідність правочину інтересам держави і суспільства та його моральним засадам.

Рішенням господарського суду Харківської області від 27.07.2018 року у справі №922/1391/18 (суддя Кухар Н.М.) в задоволені позову відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", на який посилається позивач, як на підставу своїх позовних вимог, не є ані нормативно-правовим, ані регуляторним актом міністерства і недодержання в момент вчинення правочину його вимог, не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

Також суд вказав, що позивач не обґрунтував та належними доказами не довів, в чому саме полягав намір відповідачів порушити інтереси держави або суспільства.

Крім того, місцевий суд дійшов висновку, що прийнявши від ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" відповідну звітність про відвантаження енергетичного вугілля, та не притягнувши посадових осіб підприємства до відповідальності, міністерство, в розумінні ст. 241 Цивільного кодексу України, схвалило укладені ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" договори поставки.

Позивач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 року у справі №922/1391/18 та прийняти нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Також скаржник просить суд стягнути з відповідача на свою корить судовий збір по даній справі.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 05.09.2018 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою позивача - Національного антикорупційного бюро України на рішення Господарського суду Харківської області від 27.07.2018 року по справі №922/1391/18 та призначено її до розгляду на 26.09.2018 року. Згідно повідомлення від 26.09.2018 року №13546 перенесено судове засідання на 08.10.2018 року на 10:30.

25.09.2018 року від першого відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу (7453), в якому він вважає рішення першої інстанції законним та обґрунтованим та просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу позивача без задоволення.

01.10.2018 року від позивача на адресу суду апеляційної інстанції поштою надійшло клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, в Господарському суді міста Києва.

05.10.2018 року позивач надіслав суду клопотання про долучення до матеріалів справи документів (вх.№7690), а саме копії витягу з ЄРДР у кримінальному провадженні №12016220000000460, копії службової записки від 27.09.2018 №04/18891-10; копії листа Національного бюро від 23.07.2018 №04/14383-04; копії листа Національного бюро від 06.09.2018 №04/17708-04; копії постанови про об'єднання матеріалів кримінальних проваджень від 11.06.2018; копії листа від 23.07.2018 №12915 та висновку судової товарознавчої експертизи від 17.07.2018 №12915 з додатком; копії висновку судової економічної експертизи від 05.09.2018 №11225/18797.

У відповідності до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Суд, що ліквідується, передає до новоутвореного суду судові справи та матеріали проваджень, що перебувають у володінні суду, негайно, до дня початку роботи новоутвореного суду.

Приписами частини 5 та 7 статті 31 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у разі ліквідації або припинення роботи суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому цією статтею, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

З метою дотримання вимог ч. 5, 7 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України, ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» , на виконання п. 4 р. ІІІ Плану заходів з ліквідації апеляційних судів, затвердженого Наказом ДСАУ №475 від 20.09.2018 року, у зв'язку з припиненням діяльності з відправлення правосуддя Харківським апеляційним господарським судом з 01.10.2018 року на підставі Указу Президента України від 29.12.2017 року №454/2017 «Про ліквідацію апеляційних господарських судів та утворення апеляційних господарських судів в апеляційних округах» та Указу Президента України від 28.09.2018 року №295/2018 «Про переведення суддів» всі нерозглянуті справи, що перебували у провадженні Харківського апеляційного господарського суду, на підставі Розпорядження керівника апарату суду від 03.10.2018 року передані до Східного та Північного апеляційних господарських судів.

Повідомлення про початок роботи Східного апеляційного господарського суду оприлюднено в газеті «Голос України» №185 (6940) від 03.10.2018 року.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 11.10.2018 року для розгляду справи №922/1261/18 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.

Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 12.10.2018 справу №922/1391/18 прийнято до провадження, призначено до розгляду на 19.11.2018, доручено господарському суду міста Києва (забезпечити проведення відеоконференції у справі №922/1391/18, розгляд якої відбудеться 19.11.2018 року об 11:00 в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду в залі судового засідання №105.

12.10.2018 від першого відповідача надійшла заява (вх.№85), в якій він просить провести розгляд справи за відсутності його представника.

Ухвалою від 19.11.2018 року в судовому засіданні оголошено перерву до 10.12.2018 до 14:30 год. Доручено господарському суду міста Києва (01030, м.Київ, вул. Б.Хмельницького, 44-В) забезпечити проведення відеоконференції у справі №922/1391/18, розгляд якої відбудеться 10.12.2018 року о 14:30 в приміщенні Східного апеляційного господарського суду в залі судового засідання №131.

10.12.2018 представник першого відповідача подав клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи (вх.№2166), в якому зазначає, що з метою представництва інтересів між ним та ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» було укладено договір про надання правової допомоги, однак фактично договір було підписано лише 10.12.2018. Вказує, що не мав процесуальної можливості ознайомитись з матеріалами справи раніше.

Розглянувши заявлене клопотання, судова колегія дійшла висновку про відмову в його задоволенні.

Колегія суддів зазначає, що апеляційне провадження триває з вересня 2018, отже юридична особа ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» мала достатньо часу щоб забезпечити належне представництво своїх інтересів. Натомість перший відповідач уклав договір про надання правової допомоги в останні дня строку розгляду апеляційної скарги. Крім того, судова колегія бере до уваги, що в матеріалах справи наявна заява ДП «Вугільна компанія «Краснолиманська» заява (вх.№85 від 12.10.2018), в якій він просить провести розгляд справи за відсутності його представника.

За таких обставин, оскільки строк розгляду апеляційної скарги добігає кінця, колегія судді відмовляє в задоволенні клопотання представника першого відповідача про відкладення розгляду справи.

В судовому засіданні 10.12.2018 представники позивача підтримують свою апеляційну скаргу та просять її задовольнити.

Представник відповідача заперечує про задоволення апеляційної скарги, вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим і просить залишити його в силі.

Другий відповідач був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим йому процесуальним правом не скористався та в судове засідання не з'явився, свого повноважного представника не направив, про причини своєї неявки суд не повідомив.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні представників позивача та першого відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, детективами Національного антикорупційного бюро України (позивач) здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні від 05.07.2016 №52016000000000222 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 209 та ч. 2 ст.364 Кримінального кодексу України.

Під час здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні встановлено, що 18.08.2015 між Державним підприємством "Вугільна компанія "Краснолиманська" (1-й відповідач), як постачальником, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім - Ресурс" (2-й відповідач), як покупцем, укладено Договір поставки вугілля № 18/08-1, за умовами якого 1-й відповідач зобов'язався поставити для 2-го відповідача вугільну продукцію, а останній - прийняти та оплатити її вартість.

Згідно п. 2.2. Договору поставки № 18/08-1, місце поставки вугілля: залізнична станція вантажоотримувача - ТЕС ПАТ "Центренерго".

Відповідно до п. 6.1. Договору, базова ціна вугілля визначається у додатках до цього договору.

У додатках №№ 1, 2 до Договору поставки № 18/08-1 сторони визначили ціну вугілля марки Г 0-100 у сумі 716,67 грн. за 1 тонну без ПДВ.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов Договору поставки № 18/08-1 у період з 31.08.2015 по 15.10.2015 відповідачами підписано акти приймання-передачі вугільної продукції, згідно з якими ДП "ВК "Краснолиманська" було відвантажено вугілля для Вуглегірської ТЕС ПАТ "Центренерго" за ціною 716,67 грн. за 1 тонну без ПДВ.

Крім того, в ході здійснення досудового розслідування встановлено, що 10.09.2015 між ТОВ "ТД Ресурс", як постачальником, та Публічним акціонерним товариством "Центренерго", як покупцем, було укладено Договір поставки вугілля № 111/39 на орієнтовну суму 520000000,00 грн. з терміном поставки вугілля згідно зі Специфікаціями до Договору в залежності від потреби покупця з базовим значенням золи 23%, газовим значенням вологи 8,9%.

Згідно п. 6.1. Договору поставки вугілля № 111/39, ціна 1 тонни вугілля, що поставляється за цим договором, становить 1300,00 грн., у т.ч. ПДВ (20%) -216,67 грн. з базовими показниками якості, визначеними у п. 4.2. Договору.

Тобто, як зазначає позивач, постачання вугілля ДП "ВК "Краснолиманська" для ПАТ "Центренерго" відбулось із залученням посередника - ТОВ "ТД Ресурс".

При цьому, на думку позивача, процентна різниця між ціною вугілля, за якою здійснено продаж ДП "ВК "Краснолиманська" для ТОВ "ТД Ресурс", та ціною, за якою те ж саме вугілля було продано ТОВ "ТД Ресурс" для ПАТ "Центренерго", складає 51,16%.

Згідно відомостей, внесених до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засновником ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" є Міністерство енергетики та вугільної промисловості України.

Відповідно до наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України від 08.06.2012 № 405, ДП "ВК "Краснолиманська" є підприємством, що належить до сфери управління Міненерговугілля України.

Пунктом 2.2.1. Статуту ДП "ВК "Краснолиманська" визначено, що одним з основних напрямків діяльності підприємства є добування та збагачення кам'яного вугілля.

Позивач зазначає, що згідно п. 2 наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", керівникам вугледобувних підприємств спільно з ДП "Вугілля України" наказано забезпечити продаж збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій та вжити заходів для недопущення продажу посередникам незбагаченого вугілля.

Вказаний наказ опубліковано в Інформаційно-аналітичному бюлетені "Вісник паливно-енергетичного комплексу України" 2014, 03, № 3 та оприлюднено на офіційному веб-сайті Міненерговугілля України 11.03.2014.

Вказаний наказ було надіслано до ДП "ВК "Краснолиманська" та зареєстровано останнім у книзі реєстрації вхідної кореспонденції 13.03.2014 за №01/1-29.

Отже, як зазначає позивач, наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", яким визначено обов'язковість продажу збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій, був обов'язковим до виконання як для ДП "ВК "Краснолиманська", так і для ТОВ "ТД Ресурс".

Проте, внаслідок залучення посередника - ТОВ "ТД Ресурс" під час реалізації вугледобувним підприємством для ПАТ "Центренерго" видобутого вугілля не було дотримано вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції", що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством.

Наведене позивач, крім іншого, підтверджує протоколами допиту свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (які обіймали посади Міністра енергетики та вугільної промисловості України і його першого заступника у період з 27.02.2014 по 02.12.2014) у кримінальному провадженні від 05.07.2016 № 52016000000000222. Також на підтвердження того, що ТОВ "ТД Ресурс" було посередником під час постачання ДП "ВК "Краснолиманська" вугілля для ПАТ "Центренерго" позивач надає специфікацію від 10.09.2015 № 1 до Договору поставки вугілля № 111/39, у якій визначено, що виробником та вантажовідправником вугілля є ДП "ВК "Краснолиманська".

Крім того, у ході досудового розслідування встановлено, що 30.06.2015 між ДП "ВК "Краснолиманська" та ДП "Державна вугільна компанія" було укладено Договір поставки вугілля № 09-15/ЕНЦ, за умовами якого ДЛ "ВК "Краснолиманська" зобов'язалося поставити для ДП "Державна вугільна компанія" вугільну продукцію, а останнє - прийняти та оплатити її вартість.

Відповідно до п. 6.1. Договору поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ, базова ціна вугілля визначається у додатках до цього договору.

Згідно з додатками №№ 07/15-1, 08/15-1, 09/15-1, 11/15-1 до Договору поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ, ціна 1 тонни вугілля марки Г 0-100 складає 1080,00 грн. без ПДВ.

Тобто у той же період часу, що збігається з періодом укладення та виконання Договору поставки № 18/08-1, ДП "ВК "Краснолиманська" постачалося вугілля марки Г 0-100 за ринковими цінами та значно вищими від тих, за якими було реалізовано вугілля для ТОВ "ТД Ресурс".

Як вказує позивач, ціну 1 тонни вугілля за Договором поставки № 18/08-1 у додатку № 2 (716,67 грн.) було визначено в день укладення Договору поставки вугілля № 111/39 - 10.09.2015.

Продаж ДП "ВК "Краснолиманська" для ТОВ "ТД Ресурс" вугілля марки Г 0-100 за цінами, нижчими від ринкових, позивач також підтверджує висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи від 04.05.2017 № 17820/16-53/20019/16-45 та висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 05.10.2017 № 3516/3517-17.

Таким чином, позивач вважає, що внаслідок укладення Договору поставки вугілля № 18/08-1 між вугледобувним підприємством (ДП "ВК "Краснолиманська") та ТОВ "ТД Ресурс", яке не є генеруючою компанією теплових електростанцій, і продажу вугілля за цінами, значно нижчими від ринкових, було порушено інтереси держави і суспільства.

Наявність у відповідачів наміру на порушення інтересів держави і суспільства внаслідок укладення Договору поставки № 18/08-1 позивач підтверджує наступними доказами:

- Договором поставки № 18/08-1 з додатками №№ 1, 2 (у т.ч. п. 2.2. Договору та п. 1 додатків);

- актами приймання-передачі вугільної продукції, підписаними на виконання умов Договору поставки № 18/08-1 (у т.ч. відомостями про вантажоодержувача);

- Договором поставки вугілля від 10.09.2015 № 111/39 зі специфікацією № 1 (у т.ч. відомостями про виробника та вантажовідправника вугілля, зазначеними у п. 1 специфікації);

- Договором поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ з додатками (у т.ч. відомостями про ціну вугілля, зазначеними у п. 1 додатків);

- наказом Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" (у т.ч. п. 2 наказу).

Отже, оскільки в момент укладення Договору поставки № 18/08-1 його сторони усвідомлювали, що укладення даного договору призведе до порушення порядку продажу вугілля, встановленого наказом Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237, однак не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже допускали настання протиправних наслідків, позивач вважає, що Договір поставки 18/08-1 суперечить інтересам держави і суспільства, у зв'язку з чим звернувся до господарського суду з позовом про визнання його недійсним.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції що зазначив, що Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 не є ані нормативно-правовим, ані регуляторним актом міністерства. Відповідно, зазначений наказ Міненерговугілля України не є актом цивільного або господарського законодавства. Таким чином, недодержання в момент вчинення правочину вимог Наказу не може бути підставою для визнання такого правочину недійсним.

Суд зазначив, що позивачем не обґрунтовано та не доведено належними доказами, якій особі внаслідок укладення та виконання відповідачами оспорюваного договору було завдано шкоду та не доведено сам факт завдання шкоди. Також суд зазначив, що позивач не довів наявність у будь-якої особи вини у формі умислу щодо порушення інтересів держави і суспільства, моральних засад під час укладення та виконання спірного Договору поставки.

Проте, судова колегія вважає помилковими такі висновки місцевого господарського суду, з огляду на таке.

Пунктом 13 ч. 1 ст. 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" визначено, що Національному бюро та його працівникам для виконання покладених на них обов'язків, які визначені у статті 16 цього Закону, надається право за наявності підстав, передбачених законом, подавати до суду позови про визнання недійсними угод у порядку, встановленому законодавством України.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Отже, у разі звернення Національного бюро з відповідними позовами про визнання угод недійсними, за умови, що такий спір пов'язаний зі здійсненням суб'єктами господарювання господарської діяльності, та з урахуванням дотримання суб'єктного складу сторін, визначеногоГПК України, такі спори підлягають розгляду господарськими судами.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 27.03.2017 № 01-06/680/17 "Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України", суд має надати оцінку підставам, з яких подано позов Національним бюро, зокрема, шляхом дослідження причинно-наслідкового зв'язку між оспорюваною угодою і виконанням Національним бюро покладених на нього завдань та (або) обов'язків, визначених Законом України "Про Національне антикорупційне бюро України". Так, господарським судам слід враховувати, що такі позови можуть подаватися Національним бюро для попередження, виявлення, припинення, розслідування та розкриття кримінальних правопорушень, а також запобігання вчиненню нових за наслідками порушення відповідного кримінального провадження (з внесенням даних до Єдиного реєстру досудових розслідувань).

При цьому треба брати до уваги, що підслідність Національного бюро визначено частиною п'ятою статті 216 Кримінального процесуального кодексу України, згідно з якою детективи Національного бюро здійснюють досудове розслідування злочинів, передбачених, зокрема, ст.ст. 209, 364 Кримінального кодексу України. Таким чином, Національне бюро як орган, що створений для захисту інтересів держави, має право на звернення до суду із зазначеними позовами з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України" і на виконання покладених на нього завдань та (або) обов'язків.

Судом встановлено, що Національне антикорупційне бюро України обґрунтовує наявність підстав для подання позову необхідністю попередження, виявлення, припинення та запобігання вчиненню корупційного правопорушення, ознаки якого позивач убачив у спірних правовідносинах при здійсненні досудового розслідування у кримінальному провадженні № 52016000000000222 з попередньою правовою кваліфікацією за ч. 3 ст. 209 та ч. 2 ст. 364 Кримінального кодексу України.

З урахуванням викладеного, господарський суд приходить до висновку про те, що Національне антикорупційне бюро України є належним позивачем у даній справі, з огляду на імперативні приписи Закону України "Про Національне антикорупційне бюро України".

Розглядаючи справи за позовами Національного бюро про визнання угод недійсними, суди мають досліджувати такі угоди в контексті статті 203 Цивільного кодексу України, яка визначає загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, частини 3 статті 228 нормам Цивільного кодексу України, статті 207 Господарського кодексу України та інших норм чинного законодавства України, які містять підстави недійсності угод.

Отже, під час вирішення такого спору судам, зокрема, необхідно встановлювати такі обставини: наявність або відсутність підстав для визнання недійсною спірної угоди, передбачених нормами, на які посилається позивач, мотивуючи позовні вимоги; правові норми, які підлягають застосуванню до цих спірних правовідносин; відповідність або невідповідність змісту цієї угоди Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України, іншим актам законодавства, інтересам суспільства, його моральним засадам.

При цьому суд у відповідності до вимог ст. 13, 14 Господарського процесуального кодексу України повинен дослідити наявні у справі докази, з'ясувати обставини, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених цими доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст.203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно частини 3 статті 228 Цивільного кодексу України, у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України, актами цивільного законодавства визнаються Конституція України, Цивільний кодекс України, інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу, акти Президента України у випадках, встановлених Конституцією України, постанови Кабінету Міністрів України та нормативно-правові акти інших органів державної влади України, що регулюють цивільні відносини, лише у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом.

Відповідно до ст. 1 Господарського кодексу України, цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання. Згідно зі ст. 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Відповідно до ст. 7 Господарського кодексу України, відносини у сфері господарювання регулюються Конституцією України, цим Кодексом, законами України, нормативно-правовими актами Президента України та Кабінету Міністрів України, нормативно-правовими актами інших органів державної влади та органів місцевого самоврядування. Відповідно, однією з підстав недійсності Договору поставки № 18/08-1 є його невідповідність законам або іншим нормативно-правовим актам.

Відповідно до п.8 Положення про Міністерство енергетики та вугільної промисловості України, затвердженого Указом Президента України від 06.04.2011 №382/2011, Міненерговугілля у межах своїх повноважень, на основі і на виконання Конституції та законів України, актів і доручень Президента України, актів Кабінету Міністрів України видає накази, організовує і контролює їх виконання.

Накази Міненерговугілля України, які відповідно до закону є регуляторними актами , розробляються, розглядаються, приймаються та оприлюднюються з урахуванням вимог Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Нормативно-правові акти Міненерговугілля України підлягають державній реєстрації в установленому законодавством порядку.

Накази Міненерговугілля України, видані в межах його повноважень, є обов'язковими до виконання центральними органами виконавчої влади, їх територіальними органами та місцевими державними адміністраціями, органами влади Автономної Республіки Крим, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами і організаціями всіх форм власності та громадянами.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (в редакції, яка була чинна на момент видання Наказу №237 від 11.03.2014) регуляторний акт - це: прийнятий уповноваженим регуляторним органом нормативно-правовий акт, який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання; прийнятий уповноваженим регуляторним органом інший офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, застосовується неодноразово та щодо невизначеного кола осіб і який або окремі положення якого спрямовані на правове регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, незалежно від того, чи вважається цей документ відповідно до закону, що регулює відносини у певній сфері, нормативно-правовим актом.

Пунктом 2 Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" наказано керівникам вугледобувних підприємств спільно з ДП "Вугілля України" забезпечити продаж збагаченого вугілля за ринковими цінами безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій. Також вказаним пунктом наказано вжити заходів для недопущення продажу посередникам незбагаченого вугілля. Термін - 21.03.2014.

Колегія суддів звертає увагу, що до нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.

За таких обставин, судова колегія приходить до висновку, що Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 не є нормативний актом, а є актом індивідуальної дії.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкових висновків щодо застосування до спірного Наказу від 11.03.2014 № 237 приписів Указу Президента "Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади" № 493/92 від 03.10.1992 та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого Постановою Кабінету міністрів України від 28.12.1992 №731.

Відтак, з огляду на вищевикладені висновки суду апеляційної інстанції Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" є регуляторним актом індивідуальної дії.

Відповідно до частині статті 12 Закон України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (редакції від 01.01.2013, чинної на момент видачі Наказу від 11.03.2014 № 237) регуляторні акти, прийняті Національним банком України, Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення, іншими державними органами, центральними органами виконавчої влади , державними спеціалізованими установами та організаціями, некомерційними самоврядними організаціями, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також їх посадовими особами, офіційно оприлюднюються в "Офіційному віснику" та у газеті "Урядовий кур'єр" не пізніш як у десятиденний строк після їх державної реєстрації або прийняття та підписання, у випадку, якщо ці регуляторні акти не підлягають державній реєстрації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (в редакції, яка була чинна на момент видання Наказу №237 від 11.03.2014) регуляторний орган - Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення, інший державний орган, центральний орган виконавчої влади , Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцевий орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, а також посадова особа будь-якого із зазначених органів, якщо відповідно до законодавства ця особа має повноваження одноособово приймати регуляторні акти. До регуляторних органів також належать територіальні органи центральних органів виконавчої влади, державні спеціалізовані установи та організації, некомерційні самоврядні організації, які здійснюють керівництво та управління окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо ці органи, установи та організації відповідно до своїх повноважень приймають регуляторні акти;

Отже, Міністерство енергетики та вугільної промисловості України є регуляторним органом.

Водночас стаття 14 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" (в редакції, яка була чинна на момент видання Наказу №237 від 11.03.2014) закріпляє, що Регуляторні органи публікують у друкованих засобах масової інформації та/або розміщують на своїх офіційних сторінках у мережі Інтернет або оприлюднюють в інший спосіб, у тому числі через телебачення і радіо, інформацію про здійснення ними регуляторної діяльності.

Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" опубліковано в Інформаційно-аналітичному бюлетені Вісник паливно-енергетичного комплексу України 2014, 03, № 3 та оприлюднено на офіційному сайті Міністерства енергетики та вугільної промисловості України 11.03.2014.

Крім того, з матеріалів справи вбачається, що Наказ було надіслано до ДП ВК Краснолиманська та зареєстровано останнім у книзі реєстрації вхідної кореспонденції 13.03.2014 за № 01/1-29, що першим відповідачем не заперечується.

За таких обставин, колегія суддів констатує, що Наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" є регуляторним актом індивідуальної дії та є обов'язковим тими особами щодо яких, він був виданий.

Відтак, недодержання в момент вчинення правочину вимог Наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 "Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції" особами, на яких поширюється його дія (керівники вугледобувних підприємств) є підставою для визнання такого правочину недійсним на підставі ч. 1 ст. 215 , ч. 1 ст. 203, ч.3 статті 228 Цивільного кодексу України .

Необґрунтованим є посилання суду першої інстанції на необхідність врахування рекомендацій протоколу наради від 16.12.2014 під головуванням Міністра енергетики та вугільної промисловості України ОСОБА_6 з питань забезпечення ТЕС ПАТ Центренерго вугільною продукцією.

Відповідно до змісту вказаного протоколу ПАТ Центренерго було рекомендовано укладати договори з державними підприємствами, установами, організаціями та об'єднаннями, що здійснюють господарську діяльність з постачання вугільної продукції та зареєстровані на території України поза межами здійснення антитерористичної операції.

Отже, вказане рішення має для ПАТ Центренерго саме рекомендаційний характер , виходячи зі змісту пункту 1 вказаного протоколу.

Водночас розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №1053-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція затверджено перелік населених пунктів, на території яких здійснювалась антитерористична операція. Так, до вказаного переліку включено м. Красноармійськ та м. Родинське.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 №1079-р зупинено дію розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 №Ю53-р.

Таким чином, станом на дату укладення договору поставки вугілля № 18/08-1 - 18.08.2015, розпорядження Кабінету Міністрів України, яким віднесено м. Красноармійськ та м. Родинське до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, не діяло.

Отже, посилання суду першої інстанції на наявність заборони з укладення ПАТ Центренерго договорів на постачання вугілля є безпідставними

Окрім того, місцевий суд не прийняв до уваги, що відповідно до частини третьої статті 92 ЦК України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до п. 7.5 Статуту ДП ВК Краснолиманська основним узагальнюючим показником фінансових результатів господарської діяльності є прибуток (дохід).

Як вказує позивач, внаслідок залучення посередника - ТОВ ТД Ресурс під час реалізації вугледобувним підприємством для ПАТ Центренерго видобутого вугілля не було дотримано вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції , що призвело до продажу вугілля за вартістю нижче ринкової та спричинило недоотримання коштів державним вугледобувним підприємством.

При цьому наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 спрямований саме на запобігання проявам корупції у вугледобувній галузі, скорочення витрат, збалансування фінансово-економічного стану державних підприємств, що повністю нівелюється укладенням договору поставки №18/08-1.

Підтвердженням того, що ТОВ ТД Ресурс було посередником під час постачання ДП ВК Краснолиманська вугілля для ПАТ Центренерго , також є специфікація від 10.09.2015 № 1 до договору поставки вугілля № 111/39, у якій визначено, що виробником та вантажовідправником вугілля є ДП ВК Краснолиманська .

Також позивач посилається на те, що у ході досудового розслідування встановлено, що 30.06.2015 між ДП ВК Краснолиманська та державним підприємством Державна вугільна компанія укладено договір поставки вугілля № 09-15/ЕНЦ, за умовами якого ДП ВК Краснолиманська зобов'язалося поставити для ДП Державна вугільна компанія вугільну продукцію, а останнє - прийняти та оплатити її вартість.

Відповідно до пункту 6.1 договору поставки вугілля від 30.06.2015 №09-15/ЕНЦ базова ціна вугілля визначається у додатках до цього договору.

Згідно з додатками №№07/15-1, 08/15-1, 09/15-1, 11/15-1 до договору поставки вугілля від 30.06.2015 №09-15/ЕНЦ ціна 1 тонни вугілля марки Г 0-100 складає 1 080,00 грн. без ПДВ.

Тобто у той же період часу, що збігається з періодом укладення та виконання договору поставки № 18/08-1, ДП ВК Краснолиманська постачалося вугілля марки Г 0-100 за ринковими цінами та значно вищими від тих, за якими було реалізовано вугілля для ТОВ ТД Ресурс .

Слід звернути увагу на той факт, що ціну 1 тонни вугілля за договором поставки № 18/08-1 у додатку №2 (716,67 грн) було визначено в день укладення договору поставки вугілля № 111/39 - 10.09.2015.

Продаж ДП ВК Краснолиманська для ТОВ ТД Ресурс вугілля марки Г 0-100 за цінами, нижчими від ринкових, також підтверджується висновком експертів за результатами проведення комплексної судово-економічної та товарознавчої експертизи від 04.05.2017 №17820/16-53/20019/16-45 та висновком експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи від 05.10.2017 №3516/3517-17.

Таким чином, внаслідок укладення договору поставки вугілля №18/08-1 між вугледобувним підприємством (ДП ВК Краснолиманська ) та ТОВ ТД Ресурс , яке не є генеруючою компанією теплових електростанцій, і продажу вугілля за цінами, значно нижчими від ринкових, було порушено інтереси держави і суспільства.

При цьому місцевий суд, погоджуючись з доводами відповідачів, не встановив та не дослідив обставин чи зверталося ДП ВК Краснолиманська безпосередньо до ПАТ Центренерго із пропозиціями про продаж вугілля, і чи відмовилося ПАТ Центренерго купувати вугілля без посередника як ТОВ ТД Ресурс .

Також помилковим є висновок суду, що спірний правочин відповідно до статті 241 Цивільного кодексу України був погоджений Міненерговугілля в момент подання звітності ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська".

ДП "Вугільна компанія "Краснолиманська" не є представником Міненерговугілля, тому даний державний орган не здійснює жодних дій зі схвалення дій державного підприємства в розумінні статті 241 Цивільного кодексу України.

Таким чином, суд дійшов хибних висновків та безпідставно застосував до спірних правовідносин статтю 241 Цивільного кодексу України.

Також необгрунтованими є посилання суду, що єдиним доказом порушення відповідачами інтересів держави та суспільства є наявність вини у формі умислу, яка повинна бути підтверджена вироком суду.

Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Згідно з частиною першою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Частиною першою статті 207 ГК України визначено, що господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до частини третьої статті 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним.

Положення частини третьої статті 228 ЦК України не ставлять у залежність необхідність встановлення вини та умислу сторін правочину при визнанні правочину недійсним у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства.

Встановлення судом умислу у діях сторін правочину прямо пов'язано з наслідками недійсності правочину, про що зазначено далі у частині третій статті 228 ЦК України: Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави . Тобто наявність умислу у сторін правочину та його встановлення судом у ході судового розгляду справи впливає на наслідки недійсності правочину.

При цьому з положень частини третьої статті 228 ЦК України вбачається, що законодавцем у цій нормі розмежовано підставу для визнання недійсним правочину (недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам) та наслідки недійсності такого правочину (стягнення в дохід держави всього одержаного, повернення одержаного іншій стороні - в залежності від наявності умислу в однієї або обох сторін), у випадку встановлення судом умислу в діях сторін правочину.

У пункті 3.7 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними визначено, що необхідною умовою для визнання господарського договору недійсним як такого, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (частина перша статті 207 ГК України), є наявність наміру хоча б в однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків.

Для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення господарського договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов'язання, а також: наявність наміру у кожної із сторін.

Наявність такого наміру у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Намір юридичної особи визначається як намір тієї посадової або іншої фізичної особи, яка підписала договір, маючи на це належні повноваження. За відсутності останніх наявність наміру в юридичної особи не може вважатися встановленою

Отже, під час вирішення даного спору суду слід було встановити наявність чи відсутність наміру юридичної особи (оскільки саме вона є стороною правочину) на порушення інтересів держави і суспільства.

При цьому положення законодавства України не вимагають від позивача доведення розміру збитків, завданих внаслідок вчинення правочину, який оспорюється позивачем з підстав його суперечності інтересам держави і суспільства.

Водночас Вищий господарський суд України в інформаційному листі Про деякі питання застосування положень пункту 13 частини першої статті 17 Закону України Про Національне антикорупційне бюро України від 27.03.2017 №01-06/680/17 звертає увагу господарських судів на те, що одним з доказів вини особи є вирок суду, постановлений у кримінальній справі. При цьому питання чи мало місце протиправне діяння та чи вчинене воно відповідною особою, як і спрямованість умислу, може також доводитися іншими наявними в матеріалах справи доказами в їх сукупності .

Так, намір ДП ВК Краснолиманська та ТОВ ТД Ресурс на порушення інтересів держави і суспільства внаслідок укладення договору поставки № 18/08-1 підтверджується, зокрема:

договором поставки № 18/08-1 з додатками №№ 1, 2 (у т.ч. п. 2.2 договору та п. 1 додатків);

актами приймання-передачі вугільної продукції, підписаними на виконання умов договору поставки № 18/08-1 (у т.ч. відомостями про вантажоодержувача);

договором поставки вугілля від 10.09.2015 № 111/39 зі специфікацією № 1 (у т.ч. відомостями про виробника та вантажовідправника вугілля, зазначеними у п. 1 специфікації);

договором поставки вугілля від 30.06.2015 № 09-15/ЕНЦ з додатками (у т.ч. відомостями про ціну вугілля, зазначеними у п. 1 додатків);

порушенням приписів наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237 Про невідкладні заходи стабілізації фінансового стану галузі та запобігання проявам корупції (у т.ч. п. 2 наказу).

Як встановлено судом апеляційної інстанції, наказ Міненерговугілля України від 11.03.2014 №237 опубліковано в Інформаційно-аналітичному бюлетені Вісник паливно-енергетичного комплексу України 2014, 03, №3 та оприлюднено на офіційному веб-сайті Міненерговугілля України 11.03.2014.

Тобто станом на дату укладення договору поставки №18/08-1 зміст вказаного наказу був відомий ДП ВК Краснолиманська та ТОВ ТД Ресурс , оскільки наказ розміщено у публічному доступі, останні здійснювали господарську діяльність у сфері вугледобування та постачання вугілля, та наказ було надіслано безпосередньо до ДП Краснолиманська .

Отже, місцевий господарський суд не звернув увагу на те, що на момент укладення договору поставки №18/08-1 його сторонам достеменно було відомо про необхідність продажу вугілля безпосередньо генеруючим компаніям теплових електростанцій (при цьому сторони у договорі чітко зазначили, що вантажоотримувачем є ПАТ Центренерго ) за ринковими цінами (ціна вугілля за договором поставки № 18/08-1 була значно нижчою від ринкової), і сторони договору повинні були усвідомлювати, що укладення спірного договору призведе до порушення такого порядку і, насамперед, порушення вимог наказу Міненерговугілля України від 11.03.2014 № 237, спрямований на регулювання таких правовідносин, однак не відмовилися від наміру укласти спірний договір, а отже допускали настання протиправних наслідків, договір поставки №18/08-1 суперечить інтересам держави і суспільства.

Колегія суддів також приймає до уваги доводи апелянта, що місцевий господарський суд необґрунтовано надав перевагу висновку експертного товарознавчого дослідження від 03.07.2017 №9637, виготовлений старшим науковим співробітником Харківського НДІ судових експертиз ім. засл. проф. ОСОБА_7 ОСОБА_8 і не врахував під час винесення рішення висновок експерта за результатами проведення комплексно судово-економічної та товарознавчої експертизи, підготовлений Київським НДІ судових експертиз від 04.05.2017, та висновок експерта за результатами проведення судово-економічної експертизи № 3516/3517-17, підготовлений Дніпропетровським НДІ судових експертиз від 05.10.2017.

Відповідно до частин 1, 7 ст. 98 Господарського процесуального кодексу України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством. У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок, а у випадку призначення експертизи судом, також про відповідальність за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Як вбачається з копії висновку експертного товарознавчого дослідження від 03.07.2017 №9637, складеного старшим науковим співробітником ОСОБА_8, остання не була попереджена про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Таким чином, висновок експертного товарознавчого дослідження від 03.07.2017 №9637 не є належним доказом у розумінні статей 73, 76, 98 Господарського процесуального кодексу України.

За таких обставин, судова колегія дійшла висновку, що вимоги позивача про визнання недійсним договору поставки вугілля від 18.08.2015 року №18/08-1, як такого, що суперечить інтересам держави і суспільства, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку щодо задоволення апеляційної скарги позивача та скасування рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 року у справі №922/1391/18 з прийняття нового рішення про задоволення позову.

Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.

Керуючись статтями 129, 269, п. 2 ч.1 ст.275, п.1, 3 ч.1 статті 277, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Національного антикорупційного бюро України задовольнити.

Рішення господарського суду Харківської області від 27.07.2018 року у справі №922/1391/18 скасувати.

Прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

Визнати недійсним договір поставки вугілля від 18.08.2015 року №18/08-1, укладений між державним підприємством Вугільна компанія Краснолиманська (код ЄДРПОУ 31599557) та товариством з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім-Ресурс (код ЄДРПОУ 34468425).

Стягнути з державного підприємства Вугільна компанія Краснолиманська (код ЄДРПОУ 31599557) на користь Національного антикорупційного бюро України (код ЄДРПОУ 39751280) 881,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1321,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Торгівельний дім-Ресурс (код ЄДРПОУ 34468425) на користь Національного антикорупційного бюро України (код ЄДРПОУ 39751280) 881,00 грн. судового збору за подання позовної заяви та 1321,50 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідні накази.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України, через Східний апеляційний господарський суд або безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 11.12.2018.

Головуючий суддя П.В. Тихий

Суддя В.В. Россолов

Суддя О.І. Склярук