Постанова

від 06.12.2018 по справі 912/630/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2018 року

м. Київ

Справа № 912/630/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Мачульського Г.М. - головуючого, Кушніра І.В., Берднік І.С.,

за участю секретаря судового засідання - Лихошерст І.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_4

на постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 (головуючий суддя - Березкіна О.В., судді: Іванов О.Г., Вечірко І.О.)

та на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 13.07.2017 (головуючий суддя Шевчук О.Б., судді Вавренюк Л.С., Макаренко Т.В.)

за позовом Фермерського господарства "Черній Михайло Андрійович"

до 1. Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області

2. Новомиргородської районної державної адміністрації Кіровоградської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_4

про визнання недійсним наказу, зобов'язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Фермерське господарство "Черній Михайло Андрійович" (надалі - позивач) звернувшись в суд з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області (далі - відповідач-1), Новомиргородської районної державної адміністрації (далі - відповідач-2), просило:

- визнати недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.11.2016 № 11-11659/14-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_5";

- зобов'язати Новомиргородську районну державну адміністрацію Кіровоградської області в особі сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Новомиргородської районної державної адміністрації скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності земельної ділянки кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,00 га за ОСОБА_5.

В обґрунтування своїх вимог позивач послався на те, що він має право оренди на земельну ділянку відповідно до договору оренди землі від 11.01.2006, який поновлено відповідно до рішення Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.2016 у справі № 912/1198/16. Однак відповідач-1 без припинення в установленому законом порядку права оренди позивача на відповідну земельну ділянку, передав за оскаржуваним наказом частину орендованої земельної ділянки у власність фізичній особі ОСОБА_5.

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 13.07.2017, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2017, позовні вимоги задоволені частково.

Визнано недійсним наказ Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.11.2016 №11-11659/14-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність ОСОБА_5".

В іншій частині провадження у справі припинено на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 (далі - третя особа-2) просить рішення та постанову у справі скасувати і прийняти нове, яким відмовити у позові.

В обґрунтування своїх вимог третя особа-2 посилається на те, що позивач обрав не правильний спосіб захисту порушеного права, оскільки визнання наказу недійсним не відновить порушене право позивача, а судами не було враховано правові позиції Верховного Суду України з цього питання (справи №3-514гс16, №916/654/15-г, №815/13/16, №6-2510цс15, №21-405а14).

Окремо третя особа-2 звертає увагу на правову позицію у справі №6-55ц12, викладену у постанові від 31.10.2012 Верховним Судом України, а відтак вказує на порушення судами статті 111 28 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017.

Також третя особа-2 вважає, що суди помилково застосували положення частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України у редакції до 15.12.2017, замість встановити факт недійсності правочину в порядку статті 83 названого Кодексу, позаяк цей договір є неукладеним, оскільки позивачем не доведено факт його державної реєстрації, та того, що орендована земельна ділянка є сформованою, при тому, що розпорядження органу місцевого самоврядування, яким спірна ділянка надавалась в оренду, не відповідає положенням статей 118, 123, 124 Земельного кодексу України.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить у задоволенні касаційної скарги відмовити з підстав її необґрунтованості, а оскаржувані судові акти залишити без змін.

Переглянувши у касаційному порядку на підставі встановлених фактичних обставин справи судові рішення, враховуючи встановлені Господарським процесуальним кодексом України межі такого перегляду, суд касаційної інстанції виходить із наступного.

Судами встановлено, що між відповідачем-2 (Орендодавець) та позивачем (Орендар) 11.01.2006 укладено договір оренди землі, який зареєстровано у Новомиргородському районному відділі Кіровоградської регіональної філії ДП "Центр державного земельного кадастру при Держкомземі України", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис 02.03.2006 за № 3.

За умовами вказаного договору в оренду позивача передано земельну ділянку загальною площею 106,65 га, яка розташована на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району. Цільове призначення земельної ділянки - ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Строк дії договору - 10 років.

Згідно плану (схеми) земельної ділянки, передана позивачеві в оренду земельна ділянка складається з двох земельних ділянок площею 23,35 га та площею 83,30 га.

Вказані земельні ділянки зареєстровані в Державному земельному кадастрі 02.12.2015 за кадастровими номерами НОМЕР_2 (площа 83,2965 га) та НОМЕР_3 (площа 23,3472 га).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 25.05.2016 у справі №912/1198/16, що набрало законної сили 10.10.2016, зазначений вище договір оренди землі від 11.01.2006 визнано поновленим на тих самих умовах і на той самий строк та визнано укладеною додаткову угоду про поновлення договору оренди землі в редакції, зміст якої наведено у вказаному рішенні господарського суду.

У подальшому, земельна ділянка площею 83,2965 га із кадастровим номером НОМЕР_2, договір оренди на яку поновлено за рішенням господарського суду, була поділена, внаслідок чого сформовано десять окремих земельних ділянок з кадастровими номерами - НОМЕР_4; НОМЕР_5; НОМЕР_6; НОМЕР_7; НОМЕР_8; НОМЕР_9; НОМЕР_10; НОМЕР_1; НОМЕР_11; НОМЕР_12.

Відповідно до наказу начальника Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 23.11.2016 № 11-11659/14-16-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність без зміни цільового призначення" затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області, та надано ОСОБА_5 у власність земельну ділянку площею 2,0000 га, в тому числі: 2,0000 га - рілля (кадастровий номер НОМЕР_1) із земель сільськогосподарського призначення державної власності, що перебувають у запасі, без зміни цільового призначення для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Оситнязької сільської ради Новомиргородського району.

В подальшому ОСОБА_5 продав вказану земельну ділянку громадянину ОСОБА_4 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 31.05.2017.

Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, що підтверджується відповідним Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 88503725 від 31.05.2017.

Вказані обставини стали підставою для заявлення позивачем даного позову.

Задовольняючи позовні вимоги частково та визнаючи наказ недійсним, господарський суд першої інстанції, який підтримав апеляційний господарський суд, виходив з того, що договір оренди земельної ділянки в судовому порядку визнано поновленим, а тому без вирішення питання щодо припинення права ФГ "Черній Михайло Андрійович" користування земельною ділянкою в порядку, визначеному Земельним кодексом України, прийняття оспорюваного наказу відповідачем-1 та оформлення права на землю за іншою особою є таким, що суперечить положенням частини 5 статті 116 Земельного кодексу України та порушує права позивача на користування відповідною земельною ділянкою.

Припиняючи провадження в частині позовних вимог про зобов'язання Новомиргородську районну державну адміністрацію Кіровоградської області в особі сектору з питань державної реєстрації прав на нерухоме майно і юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Новомиргородської районної державної адміністрації скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно записи про реєстрацію права власності на земельну ділянку кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,00 га за ОСОБА_5, господарський суд першої інстанції виходив з того, що на підставі договору купівлі-продажу від 31.05.2017, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_4, зареєстрованого у реєстрі за № 318, земельна ділянка кадастровий номер НОМЕР_1 площею 2,00 га, зареєстрована за ОСОБА_4, що свідчить про відсутність на момент прийняття рішення запису про реєстрацію права власності, про скасування якого просить позивач, тобто, відсутній предмет спору.

Однак повністю погодитися із висновками судів не можна з огляду на наступне.

Частиною четвертою статті 300 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частини першої статті 1 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно абзацу другого частини першої статті 2 ГПК України у згаданій редакції, господарський суд порушує справи за позовними заявами підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Пунктом шостим статті 12 наведеного Кодексу, у вказаній редакції, встановлено, що господарським судам підвідомчі справи у спорах, що виникають із земельних відносин, у яких беруть участь суб'єкти господарської діяльності, за винятком тих, що віднесено до компетенції адміністративних судів.

15 грудня 2017 року набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів", яким Господарський процесуальний кодекс України викладено в новій редакції.

Пунктом 10 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо оскарження актів (рішень) суб'єктів господарювання та їх органів, посадових та службових осіб у сфері організації та здійснення господарської діяльності, крім актів (рішень) суб'єктів владних повноважень, прийнятих на виконання їхніх владних управлінських функцій, та спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України, у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з позовом, положення якої кореспондуються із частиною першою статті 19 цього Кодексу, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин та інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

При цьому визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.

Отже під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, обставин у справі.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Пунктом 10 частини другої статті 16 вказаного Кодексу передбачено, що цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Водночас правовідносини щодо володіння, користування і розпорядження землею регулюються, зокрема, приписами Земельного кодексу України, а також прийнятими відповідно до нього нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами другою та третьою статті 78 Земельного кодексу України право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами першою та другою статті 116 Земельного кодексу України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Відповідно до частини четвертої статті 122 Земельного кодексу України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Таким чином рішення відповідної особи, прийняте у сфері земельних відносин, може оспорюватися з точки зору його законності, а вимога про визнання рішення незаконним - розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо за результатами реалізації рішення у фізичної чи юридичної особи виникло право цивільне й спірні правовідносини, на яких ґрунтується позов, мають приватноправовий характер.

У такому випадку вимогу про визнання рішення незаконним можна розглядати як спосіб захисту порушеного цивільного права за статтею 16 ЦК України та пред'являти до суду для розгляду в порядку цивільного або господарського судочинства, якщо фактично підґрунтям і метою пред'явлення позовної вимоги про визнання рішення незаконним є оспорювання цивільного права особи (зокрема, права власності на землю), що виникло в результаті та після реалізації рішення суб'єкта владних повноважень.

Враховуючи те, що позивач звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсними наказу відповідача-1 про затвердження документації із землеустрою та надання земельної ділянки у власність фізичній особі ОСОБА_5, котрий в подальшому продав спірну земельну ділянку громадянину ОСОБА_4, такий спір є приватноправовим і за суб'єктним складом сторін підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки його вирішення впливає на права та обов'язки цих фізичних осіб.

Аналогічна правова позиція щодо підвідомчості земельних спорів за участю фізичних осіб викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2018 у справі № 911/4144/16, від 16.05.2018 у справі №911/4111/16, від 20.11.2018 у справі №911/44/17, постановах Верховного Суду від 06.06.2018 у справі №911/4062/16, від 13.06.2018 у справі №911/4112/16, від 04.10.2018 у справі № 911/43/17.

Колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає правових підстав відступати від цих правових позицій.

Отже, зважаючи на характер правовідносин у цій справі, Верховний Суд вважає, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли помилкових висновків про необхідність розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства.

За змістом пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України відкрите провадження у справі підлягає закриттю, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Згідно із частиною другою статті 313 ГПК України порушення правил юрисдикції господарських судів, визначених статтями 20 - 23 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів касаційної скарги.

Таким чином, перевіривши застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених ними фактичних обставин справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для їх скасування та закриття провадження в цій справі.

З урахуванням викладеного суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги ОСОБА_4, скасування рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції повністю та закриття провадження у справі.

Керуючись статтями 301, 308, 313, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 13.07.2017 та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 14.09.2017 у справі №912/630/17 скасувати повністю.

Провадження у справі № 912/630/17 закрити.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Г. М. Мачульський

Судді І. В. Кушнір

І.С. Берднік