Постанова

від 07.11.2018 по справі 2а-4618/10/0308

ВЕЛИКА ПАЛАТА ВЕРХОВНОГО СУДУ

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 листопада 2018 року

м. Київ

Справа № 2а-4618/10/0308

Провадження № 11-201апп18

ВеликаПалата Верховного Суду у складі:

судді-доповідача Золотнікова О. С.,

суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Уркевича В. Ю., Яновської О. Г.

розглянула в порядку письмового провадженнязаяву ОСОБА_3 як представника позивача ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року (судді Голяшкін О. В., Заяць В. С., Стрелець Т. Г.) у справі № 2а-4618/10/0308 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області (далі - Сільрада) про визнання протиправними і скасування рішень та

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2010 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 звернулися до суду з позовом до Сільради про визнання протиправними та скасування її рішень від 05 жовтня 2007 року № 7/3.18 та від 10 серпня 2006 року № 2/5.27 у частині, що стосується правої сторони вул. Ковельської в с. Сирники Луцького району Волинської області.

На обґрунтування заявлених вимог позивачі зазначили, що Сільрада прийняла рішення від 10 серпня 2006 року № 2/5.27 Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків , яким до переліку земель, що не підлягають приватизації, включено праву сторону вул. Ковельської в с. Сирники Луцького району Волинської області. Рішенням відповідача від 05 жовтня 2007 року № 7/3.18 Про передачу в приватну власність земельних ділянок відмовлено в задоволенні колективної заяви жителів с. Сирники (14 осіб) про передачу в приватну власність земельних ділянок. Проте значна частина переданих у резерв земель перебувала в користуванні позивачів, на якій уже більше 15 років вони безперешкодно займались особистим селянським господарством, а саме вирощуванням сільськогосподарської продукції для власних потреб. На думку позивачів, оскаржувані рішення відповідача порушують норми частин першої та третьої статті 23 Земельного кодексу України (далі - ЗК України). Крім того, Сільрада порушила порядок вилучення земельних ділянок з користування позивачів, оскільки припинення права власності на землю чи права землекористування провадиться за позовом органу місцевого самоврядування в судовому порядку.

Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 17 листопада 2010 року адміністративний позов у частині визнання протиправним та скасування рішення Сільради від 05 жовтня 2007 року № 7/3.18 Про передачу у власність земельних ділянок залишив без розгляду у зв'язку з пропуском строку звернення до суду.

Постановою від 17 листопада 2010 року цей же суд позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував рішення Сільради від 10 серпня 2006 року № 2/5.27 Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають у землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків у частині, що стосується правої сторони вул. Ковельської с. Сирники Луцького району Волинської області.

Львівський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 27 квітня 2015 року постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2010 року скасував, а позов залишив без розгляду у зв'язку з пропуском позивачами строку звернення до суду.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 16 грудня 2015 року ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 27 квітня 2015 року та постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 листопада 2010 року скасував, а провадження у справі закрив на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Не погодившись із ухвалою суду касаційної інстанції, ОСОБА_3 як представник ОСОБА_4 звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом України, посилаючись на наявність підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 237 КАС України в редакції, чинній на час звернення із заявою до суду.

На обґрунтування заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України Верховним Судом України заявник послався на неоднакове застосування судами касаційної інстанції різної юрисдикції положень статей 2, 3, 17 КАС України у подібних правовідносинах, що, на думку заявника, підтверджується ухвалами: Верховного Суду України від 23 червня та 20 жовтня 2010 року (справи № 6-5019св10 та

№ 6-28210св09 відповідно); Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 червня 2011 року (справа № 6-1635св11), від 08 лютого 2012 року (справа № 6-2279св12), від 12 лютого 2012 року (справа

№ 6-1542св11), від 21 березня 2012 року (справа № 6-45095св11), від 18 квітня 2012 року (справа № 6-2911св12), від 12 лютого 2014 року (справа № 6-53332св13), від 09 квітня 2014 року (справа № 6-3628св14), від 09 грудня 2015 року (справа

№ 6-29967ск15); Вищого адміністративного суду України від 11 травня 2010 року (справа № К-6173/10), від 06 та 29 липня 2010 року (справи № К-47553/09-С і

№ К-19535/08-С відповідно), від 02 червня 2011 року (справа № К-6253/09-С), від 21 липня 2011 року (справи № К-25367/09-С і № К-25992/09-С), від 25 жовтня 2011 року (справа № К-19167/09-С), від 11 жовтня 2012 року (справа № 2-а-3147/10/2034), від 22 і 30 січня 2013 року (справи № К/9991/34054/11-С і № 1602/333/12 відповідно), від 12 листопада 2013 року (справа № 2а-2235/11, від 11 і 20 лютого 2014 року (справи № 2а-1937/11 та № 398/3а-06/17/11 відповідно), від 28 травня 2014 року (справа № 359/3296/13-а), від 23 жовтня 2014 року (справа № К/9991/27722/12-С), від 04 і 18 грудня 2014 року (справи № К/9991/23480/12-С та № 2а-167/11 відповідно).

Крім того, представник позивача у вказаній заяві зазначив, що суд касаційної інстанції не звернув уваги на те, що Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 20 квітня 2010 року у справі № 2-8452/10 за наслідком розгляду позову між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав закрив провадження в цивільній справі, оскільки заявлені вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

На підставі викладеного заявник просить скасувати ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року в цій справі, а справу передати на розгляд до суду касаційної інстанції.

Верховний Суд України ухвалою від 30 травня 2016 року відкрив провадження у справі для перегляду ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року.

15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), яким КАС України викладено в новій редакції.

Підпунктом 1 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) установлено, що заяви про перегляд судових рішень Верховним Судом України в адміністративних справах, які подані та розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку колегією у складі трьох або більшої непарної кількості суддів за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. Такі заяви розглядаються без повідомлення та виклику учасників справи, за винятком випадку, коли суд з огляду на обставини справи ухвалить рішення про інше.

У підпункті 7 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (у вказаній редакції) закріплено, що заяви і скарги, зазначені в підпунктах 1, 3-6 цього пункту, передаються відповідно до Касаційного адміністративного суду, Великої Палати Верховного Суду за розпорядженням керівника апарату суду, до якого подані такі заяви і скарги, протягом тридцяти днів з дня набрання чинності цією редакцією Кодексу.

09 лютого 2018 року заяву представника позивача було передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

За приписами підпункту 2 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (у редакції Закону № 2147-VIII) якщо адміністративна справа за заявою про перегляд судових рішень Верховним Судом України відповідно до правил, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу, повинна розглядатися на спільному засіданні відповідних судових палат Верховного Суду України, - така справа після її отримання Касаційним адміністративним судом передається на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 19 лютого 2018 року заяву про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року передав до Великої Палати Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 05 березня 2018 року прийняла до розгляду заяву ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року та призначила справу до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в заяві про перегляд судового рішення доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про задоволення заяви про перегляд ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року з огляду на таке.

Згідно з підпунктами 1 та 2 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) заява представника позивача, яка подана до набрання чинності цією редакцією Кодексу, підлягає розгляду Великою Палатою Верховного Суду за правилами, що діяли до набрання чинності згаданою редакцією Кодексу.

Пунктом 2 частини першої статті 237 КАС України (в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року) визначено, що перегляд Верховним Судом України судових рішень в адміністративних справах може здійснюватися з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права - при оскарженні судового рішення, яке перешкоджає подальшому провадженню у справі або яке прийнято з порушенням правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів.

У справі, яка переглядається, cуди встановили, що рішенням Сільради від 10 серпня 2006 року № 2/5.27 Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків до переліку земель, що не підлягають приватизації, включено праву сторону вул. Ковельської в с. Сирники Луцького району Волинської області.

Рішенням Сільради від 05 жовтня 2007 року № 7/3.18 Про передачу в приватну власність земельних ділянок відмовлено в задоволенні колективної заяви жителів с. Сирники Луцького району Волинської області (14 осіб) про передачу в приватну власність земельних ділянок.

На обґрунтування вимог про визнання вказаних рішень протиправними позивачі зазначили про протиправну відмову відповідача в наданні в приватну власність земельних ділянок з підстав їх знаходження у резервному фонді сільської ради, оскільки частина переданих у резерв земель перебувала в користуванні позивачів, які вже більше 15 років безперешкодно займалися особистим селянським господарством.

Закриваючи провадження в адміністративній справі, Вищий адміністративний суд України керувався тим, що цей спір не є публічно-правовим та не підпадає під юрисдикцію адміністративних судів, а за суб'єктним складом сторін та сутністю спору підлягає розгляду загальними судами в порядку, визначеному нормами Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).

У наданих на підтвердження неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм процесуального права ухвалах від 23 червня та 20 жовтня 2010 року в справах № 6-5019св10, № 6-28210св09 Верховний Суд України скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження в цивільних справах, указавши, що оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень при реалізації ними управлінських функцій у сфері земельних правовідносин згідно з пунктами 1, 3 частини першої статті 17 КАС України віднесено до юрисдикції адміністративних судів.

Проте вказані рішення Верховного Суду України не є рішеннями суду касаційної інстанції, що унеможливлює врахування викладених у них висновків при перегляді ухвали касаційного суду з підстави, передбаченої пунктом 2 частини першої статті 237 КАС України.

Натомість Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалами від 10 червня 2011 року (справа № 6-1635св11), 12 лютого 2014 року (справа № 6-53332св13), 09 грудня 2015 року (справа № 6-29967ск15) залишив у силі ухвали апеляційних судів, якими було закрито провадження в цивільних справах, а ухвалами від 08 та 15 лютого 2012 року (справи № 6-2279св12 та № 6-1542св11 відповідно), 21 березня 2012 року (справа № 6-45095св11), 18 квітня 2012 року (справа № 6-2911св12), 09 квітня 2014 року (справа № 6-3628св14) скасував рішення судів попередніх інстанцій та закрив провадження в цивільних справах. У вказаних судових рішеннях Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначив, що на юрисдикцію адміністративних судів поширюються земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

У наданих заявником для порівняння рішеннях Вищий адміністративний суд України ухвалами від 06 липня 2010 року (справа № К-47553/09-С), 02 червня 2011 року (справа № К-6253/09-С), 21 липня 2011 року (справи № К-25367/09-С та

№ К-25992/09-С), 11 жовтня 2012 року (справа № 2-а-3147/10/2034) залишив без змін ухвали апеляційних адміністративних судів, якими скасовано рішення судів першої інстанції про відмову у відкритті провадження або закриття провадження в адміністративній справі та направлено справи до судів першої інстанції для продовження розгляду. У вказаних судових рішеннях суд касаційної інстанції дійшов висновків про те, що справи за позовами до сільської або міської ради про скасування рішень у сфері земельних правовідносин повинні розглядатися в порядку адміністративного судочинства, оскільки такі спори носять публічно-правовий характер.

Крім того, Вищий адміністративний суд України ухвалами від 11 травня 2010 року (справа № К-6173/10), 29 липня 2010 року (справа № К-19535/08-С), 25 жовтня 2011 року (справа № К-19167/09-С), 22 та 30 січня 2013 року (справи № К/9991/34054/11-С та № 1602/333/12 відповідно), 12 листопада 2013 року (справа № 2а-2235/11), 11 та 20 лютого 2014 року (справи № 2а-1937/11 та № 398/3а-06/17/11 відповідно), 28 травня 2014 року (справа № 359/3296/13-а), 23 жовтня 2014 року (справа № К/9991/27722/12-С), 04 та 18 грудня 2014 року (справи

№ К/9991/23480/12-С та № 2а-167/11 відповідно) залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій, якими розглянуто по суті позовні вимоги фізичних та юридичних осіб до органів місцевого самоврядування про скасування рішень у сфері земельних правовідносин. У вказаних ухвалах Вищий адміністративний суд України дійшов висновків про наявність у спорах, предметом яких є оскарження рішень органів місцевого самоврядування щодо розпорядження земельними ділянками, визначальних ознак справ адміністративної юрисдикції.

Натомість у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції дійшов протилежного висновку про те, що спори, предметом яких є перевірка правильності формування волі однієї зі сторін стосовно розпорядження землею при передачі відповідних прав на неї, виконання органами місцевого самоврядування повноважень у галузі земельних відносин, розгляду за правилами КАС України не підлягають. За висновком касаційного суду, в цій справі Сільрада, реалізуючи право власності на земельну ділянку, є рівноправним суб'єктом земельних відносин, учасники цих відносин не підпорядковані один одному, а тому Сільрада владних управлінських функцій при прийнятті оскаржуваного рішення не здійснювала.

Таким чином, існує неоднакове застосування норм процесуального права, а саме статті 17 КАС України щодо поширення юрисдикції адміністративних судів на спори за позовами фізичних чи юридичних осіб до органів місцевого самоврядування про скасування рішень цих органів щодо розпорядження земельними ділянками.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційними судами одних і тих самих норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду керується такими міркуваннями.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно із частиною другою статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

Конституційний Суд України в Рішенні від 01 квітня 2010 року № 10-рп/2010 у справі за конституційним поданням Вищого адміністративного суду України щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 143 Конституції України, пунктів а , б , в , г статті 12 ЗК України, пункту 1 частини першої статті 17 КАС України вирішив, що:

- положення пунктів а , б , в , г статті 12 ЗК України у частині повноважень сільських, селищних, міських рад відповідно до цього Кодексу вирішувати питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності треба розуміти так, що при вирішенні таких питань ці ради діють як суб'єкти владних повноважень;

- положення пункту 1 частини першої статті 17 КАС України стосовно поширення компетенції адміністративних судів на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності слід розуміти так, що до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать і земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб'єктом владних повноважень, пов'язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Таким чином, усупереч висновку Вищого адміністративного суду України, викладеному в ухвалі від 16 грудня 2015 року, що переглядається, вирішуючи питання розпорядження землями територіальних громад, передачі земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності, органи місцевого самоврядування діють як суб'єкти владних повноважень.

Проте під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.

Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Разом з тим приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.

У справі, яка переглядається, cуди встановили, що на обґрунтування позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Сільради від 10 серпня 2006 року № 2/5.27 у частині, що стосується правої сторони вул. Ковельської в с. Сирники Луцького району Волинської області, позивачі послалися на те, що частина переданих цим рішенням у резерв земель перебувала в користуванні позивачів, які вже більше 15 років безперешкодно займалися на цих землях особистим селянським господарством.

Отже, заявлені позовні вимоги направлені на захист порушеного, на думку позивачів, права користуванням земельними ділянками.

За правилами пункту 1 частини першої статті 15 ЦПК України (в редакції, чинній на час прийняття рішень судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Ураховуючи викладене, заявлені в справі, що переглядається, позовні вимоги підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства.

Водночас, як убачається з матеріалів справи, Луцький міськрайонний суд Волинської області ухвалою від 20 квітня 2010 року, яка набрала законної сили, закрив провадження в цивільній справі № 2-8452/10 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Сільради про визнання недійсними та скасування рішень відповідача від 05 жовтня 2007 року № 7/3.18 та від 10 серпня 2006 року № 2/5.27.

Наявність указаного судового рішення на момент розгляду справи судом касаційної інстанції унеможливлювала розгляд заявлених позивачами вимог у порядку цивільного судочинства.

Європейський суд з прав людини констатував порушення самої суті права заявника на доступ до суду , а отже, порушення пункту 1 статті 6 Конвенції, указавши, що заявниця опинилася в замкнутому колі, у ситуації, коли внутрішньодержавні суди вказували один на одного і відмовлялися розглядати її справу, зважаючи на нібито обмеження своїх судових повноважень. Внутрішньодержавні суди фактично залишили заявницю у судовому вакуумі без будь-якої вини з її сторони . Європейський суд з прав людини також наголосив, що погоджується з тим, що правила визначення юрисдикції, що застосовуються до різних судів у межах однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту (рішення від 22 грудня 2009 року у справі Безімянная проти Росії , заява № 21851/03).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 243 КАС України в редакції, чинній до 15 грудня 2017 року, за наявності підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4 частини першої статті 237 цього Кодексу, суд має право в разі порушення судом (судами) норми процесуального права, що перешкоджає подальшому провадженню у справі або полягає у порушенні правил підсудності справ або встановленої законом юрисдикції адміністративних судів, скасувати судове рішення повністю або частково і передати справу на розгляд до відповідного суду першої, апеляційної чи касаційної інстанції.

З метою недопущення порушення права позивачів на доступ до суду, гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про скасування ухвали Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, з передачею справи на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Керуючись статтями 241-243 КАС України (в редакції до 15 грудня 2017 року) , підпунктами 1, 2 пункту 1 розділу VII Перехідні положення КАС України (в редакції Закону № 2147-VIII) , Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

1. Заяву ОСОБА_3 як представника ОСОБА_4 задовольнити.

2. Ухвалу Вищого адміністративного суду України від 16 грудня 2015 року скасувати.

3. Справу № 2а-4618/10/0308 за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11 до Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання протиправними і скасування рішень передати на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач О. С. Золотніков

Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко

С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко

В. В. Британчук Л. І. Рогач

Д. А. Гудима І. В. Саприкіна

В. І. Данішевська О. М. Ситнік

О. Р. Кібенко В. Ю. Уркевич

В. С. Князєв О. Г. Яновська

Л. М. Лобойко