Постанова

від 19.06.2019 по справі 2а-4618/10/0308

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2019 рокуЛьвів№ 857/3723/19

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Затолочного В.С.,

суддів: Бруновської Н.В., Кузьмича С.М.,

з участю секретаря судового засідання Марцинковської О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові апеляційну скаргу Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області на постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2010 року у справі № 2а-4618/10/0308 за адміністративним позовом ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішень (рішення суду першої інстанції ухвалене суддею Кухтей Р.В. в м. Луцьку Волинської області 17.11.2010 року), -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 в інтересах позивачів звернувся з позовом до Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішення Маяківської сільської ради № 7/3.18 від 05 жовтня 2007 року та № 2/5.27 від 10 серпня 2006 року в частині, що стосується правої сторони АДРЕСА_1.

Ухвалою від 17.11.2010 року Луцький міськрайонний суд Волинської області адміністративний позов в частині визнання нечинним і скасування рішення від 05.10.2007 року № 7/3.18 залишив без розгляду.

Постановою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2010 року адміністративний позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області № 2/5.27 від 10 серпня 2006 року Про перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва житлових будинків в частині, що стосується правої сторони АДРЕСА_1.

Не погодившись із вказаним рішенням, його оскаржив відповідач, який покликаючись на те, що вказана постанова є незаконною та прийнятою з порушенням норм матеріального і процесуального права, з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, просить постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2010 року скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

В обґрунтування апеляційних вимог покликається на те, що земельні ділянки в АДРЕСА_1 площею 12,5 га не знаходились у постійному користуванні позивачів, а тому рішення Маяківської сільської ради є правомірним та скасуванню не підлягає.

Справа розглядалася апеляційним і касаційним судами неодноразово.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року визнано, що позовні вимоги направлені на захист порушеного на думку позивачів права користування земельними ділянками, тобто підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Разом з тим, наявність у іншій - цивільній справі № 2-8452/10 ухвали від 20.04.2010 року ухвали про закриття провадження, яка набрала законної сили, унеможливлює розгляд заявлених вимог в порядку цивільного судочинства. У зв`язку з цим Велика Палата Верховного Суду з метою дотримання прав позивачів на доступ до суду передала дану справу на розгляд до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.

Постановою від 08.02.2019 року Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду направив справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції, в ході якого слід з`ясувати суть та зміст порушених прав позивачів щодо користування земельними ділянками, а також дотримання позивачами строків звернення до суду.

Ухвалою від 19.06.2019 року Восьмого апеляційного адміністративного суду провадження у справі, що розглядається, закрито в частині позовних вимог ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у зв`язку зі смертю даних позивачів.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що 10.08.2006 року Маяківською сільською радою Луцького району прийнято рішення № 2/5.27 від, яким визначений перелік земель, що не підлягають приватизації, знаходяться в межах населених пунктів і перебувають в землях резерву сільської ради, призначених для будівництва індивідуальних житлових будинків. Крім іншого, до переліку земель включені землі, розташовані в АДРЕСА_1 , права сторона, площею 12,5 га.

Оцінюючи спірні правовідносини, що виникли між сторонами, апеляційний суд виходить з наступних міркувань.

Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить:

а) розпорядження землями територіальних громад;

б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу;

в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу;

ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст;

д) організація землеустрою;

е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів;

є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства;

ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства;

з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу;

и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом;

і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок;

ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст;

й) вирішення земельних спорів;

к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Частиною першою статті 125 ЗК України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.

ОСОБА_1 , що діє в інтересах позивачів, в позовній заяві зазначає, що землі, щодо яких виникли спірні правовідносини, перебували у користуванні його довірителів протягом 15 років, позивачі на даних землях займались особистим селянським господарством. Крім того, вказує, що згідно прошнурованих книг і по день подання позовної заяви позивачі є користувачами спірної земельної ділянки та сплачують податки за користування ними.

Главою 27 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулюється право власності на землю (земельну ділянку).

Частиною 1 статті 169 ЦК України передбачено, що територіальні громади діють у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин.

Відповідно до ч. 1 ст. 172 ЦК України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Згідно з ч. 1 ст. 374 ЦК України суб`єктами права власності на землю (земельну ділянку) є фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Відповідно до п.2 ч.2 ст. 373 ЦК України право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 ст. 407 ЦК України право користування чужою земельною ділянкою встановлюється договором між власником земельної ділянки і особою, яка виявила бажання користуватися цією земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (далі - землекористувач).

Аналізуючи вищенаведені норми законодавства (що діяли на час виникнення спірних правовідносин), суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачами не надано жодних належних доказів, які свідчать про те, що вони дійсно були користувачами спірної земельної ділянки. В матеріалах справи відсутні копії прошнурованих книг, квитанцій щодо сплати податків за користування спірної земельної ділянки зазначених позивачем.

Щодо покликання позивача на те, що припинення права землекористування провадиться за позовом відповідного органу місцевого самоврядування, що й повинен був зробити відповідач, апеляційний суд зазначає, що право користування довірителями позивача спірною земельною ділянкою не доведено, а тому відповідач, як розпорядник спірної земельної ділянки, правомірно передав таку у резервний фонд сільської ради для будівництва індивідуальних житлових будинків.

З огляду на вищевикладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що оскаржуване рішення відповідача є правомірним та скасуванню не підлягає.

Великою Палатою Верховного Суду, як зазначалося вище, визначено, що спірні відносини підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Відтак, щодо строків звернення до суду, про які зазначив Верховний Суд в ухвалі від 08.02.2019 року слід застосовувати відповідні положення ЦК України, які стосуються позовної давності.

Згідно статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до статті 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Підстав для застосування положень ЦК України, якими передбачається спеціальні строки позовної давності чи непоширення на спірні правовідносини позовної давності (ст.ст. 258, 268 ЦК України) немає.

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Як вбачається з матеріалів справи та не визнається відповідачем (зокрема, про це ним зазначено в письмових поясненнях від 18.06.2019 року № 859/02.14, наданих до апеляційного суду), позивачі дізналися про спірне рішення 31 липня 2008 року, звернулися з даним позовом до суду 09.11.2010 року, тобто в межах визначеного ЦК України строку позовної давності.

Враховуючи дану обставину, а також те, що суд вважає недоведеними позовні вимоги, підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачених статтею 267 ЦК України, відсутні.

Пунктом 1 частини 3 ст. 2 КАС України визначено, що верховенство права є однією із основних засад (принципів) адміністративного судочинства.

Відповідно до частин 1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

У п. 58 Рішення ЄСПЛ у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної4 відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Відповідно до частини 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частин 1-4 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

З огляду на вищезазначене, вказаним вимогам оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відповідно до пункту 2 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Згідно частин 1 та 2 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:

1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;

4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Суд першої інстанції у справі, що розглядається, неповно з`ясував обставини справи, не дав належної оцінки встановленим обставинам, неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення помилкового рішення, у зв`язку з чим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 370 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області задовольнити.

Постанову Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17.11.2010 року у справі № 2а-4618/10/0308 скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , який діє в інтересах ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 до Маяківської сільської ради Луцького району Волинської області про визнання протиправним та скасування рішень відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. С. Затолочний судді Н. В. Бруновська С. М. Кузьмич Повне судове рішення складено 20.06.2019