Рішення

від 11.12.2018 по справі 914/1556/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

12.12.2018Справа № 914/1556/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши матеріали справи

За позовом Військової частини НОМЕР_1 НГ України

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаусбау Груп»

про стягнення 171.527,85 грн.

Представники сторін: не викликались

СУТЬ СПОРУ:

19.09.2018 до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 НГ України до Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаусбау Груп» про стягнення 171.527,85 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що позивачем, на підставі укладеного між сторонами договору № 1 від 03.03.2017, було надано відповідачу послуги із забезпечення безпеки. Договором передбачено, що оплата послуг має здійснюватись не пізніше 10 числа поточного місяця за попередній місяць після підписання сторонами акту наданих послуг та табелю робочого часу. Проте, відповідачем надані позивачем послуги з безпеки не оплачено, на надіслані на адресу відповідача претензії відповіді не надано. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача 171.527,85 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 914/1556/18 від 25.09.2018 вказану позовну заяву залишено без руху та встановлено п`ятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху для усунення недоліків позовної заяви шляхом подання відповідних документів.

05.10.2018 позивачем усунено недоліки позовної заяви шляхом подання до суду відповідних документів та заяви в якій зазначив, що сума в розмірі 171.527,85 грн. складається із 149.286,09 грн. основного боргу та 22.241,76 грн. пені.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2018 відкрито провадження у справі № 914/1556/18 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Даною ухвалою суду зобов`язано відповідача протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали подати суду відзив на позов в порядку ст. 165 Господарського процесуального кодексу України з доданням доказів, що підтверджують обставини викладені в ньому, та докази направлення цих документів позивачу.

Ухвалу про відкриття провадження у справі від 12.10.2018 було направлено відповідачу рекомендованою кореспонденцією з повідомленням про вручення за № 0103047849423 за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме: 03028, м. Київ, просп. Науки, 42/1, корп. 10, офіс 17, яка згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань станом на 22.08.2018 є місцезнаходженням відповідача.

Проте, конверт разом з ухвалою суду від 12.10.2018 було повернуто на адресу суду без вручення адресату поштовим відділенням зв`язку Київ-28 з довідкою № Ф-20 від 22.10.2018 з позначкою «не знайдено».

Відповідач вимоги ухвали про відкриття виконавчого провадження у справі від 12.10.2018 не виконав, письмовий відзив на позовну заяву не подав.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

03.03.2017 між Військовою частиною НОМЕР_1 Національної гвардії України (далі - позивач, виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Хаусбау Груп» (далі - відповідач, замовник) укладено договір № 1 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1 договору його предметом є надання послуг по забезпеченню безпеки силами виконавця, без матеріальної відповідальності.

Згідно з п. 2.1.1 договору виконавець зобов`язаний організувати та здійснити на умовах визначених в цьому договорі, відповідно дислокації, у встановлений час, за планом комплексного використання сил та засобів послуги по забезпеченню безпеки на відповідній території замовника за адресою: Львівська область, м. Борислав, вул. Коновальця, 11а (далі - об`єкт).

Спір виник внаслідок того, що відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором оплату виконаних позивачем послуг по забезпеченню безпеки за період з травня 2017 року по січень 2018 року повністю не здійснив, в зв`язку з чим виникла заборгованість в сумі 149.286,09 грн. та несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивачем нараховано пеню в розмірі 22.241,76 грн.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно зі ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов`язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов`язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

За приписами ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 628 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п. 4.2 договору вартість послуг по забезпеченню безпеки одним військовослужбовцем за одну годину становить 30,00 грн. в т.ч. ПДВ. Вартість послуг по забезпеченню безпеки особовим складом на місяць орієнтовано становить 43.200,00 грн. в т.ч. ПДВ.

Відповідно до п. 4.3 договору акти наданих послуг та табелі робочого часу (на кожного військовослужбовця) погоджується сторонами. Замовник зобов`язаний підписати ці документи на першу вимогу виконавця.

У випадку наявності у замовника зауважень до акту або табелю робочого часу він має право викласти окрему думку до даного акту або табелю.

При безпідставній відмові замовника від погодження акту наданих послуг або табелю робочого часу, в акті (табелі) робиться відмітка про це, а послуги вважаються наданими виконавцем належним чином, якісно та прийнятими замовником у повному обсязі (визначеному у акті або табелю).

Відповідно до п. 4.4 договору складання актів наданих послуг та табелів робочого часу (на кожного військовослужбовця) покладається на виконавця.

В матеріалах справи наявні наступні акти надання послуг: № 6 від 31.05.2017 на суму 44.640,00 грн., № 7 від 31.07.2017 на суму 44.640,00 грн., № 8 від 31.08.2017 на суму 44.640,00 грн., № 9 від 30.09.2017 на суму 43.200,00 грн., № 10 від 31.10.2017 на суму 44.640,00 грн., № 11 від 30.11.2018 на суму 43.200,00 грн., 12 від 31.12.2017 на суму 44.640,00 грн., № 1 від 8.01.2018 на суму 24.480,00 грн.

Акт № 6 від 31.05.2017 підписаний та скріплений печатками обох сторін.

Акти № 7 від 31.07.2017, № 8 від 31.08.2017, № 9 від 30.09.2017, № 10 від 31.10.2017, № 11 від 30.11.2018, 12 від 31.12.2017, № 1 від 18.01.2018, підписані та скріплені печаткою лише з боку позивача.

Акт наданих послуг за червень 2017 року взагалі не подано.

Жодних доказів надіслання позивачем актів наданих послуг за період з червня 2017 року по січень 2018 року на адресу відповідача не подано.

Також наявні в матеріалах справи акти за період з липня 2017 року по січень 2018 року не містять відмітки про те, що замовник безпідставно відмовився їх підписувати, а отже відсутні підстави вважати, що послуги за договором у цей період як це визначено п. 4.3 договору є наданими позивачем та прийнятими відповідачем.

Отже наявні в матеріалах справи докази підтверджують надання послуг за договором лише за травень 2017 року на суму 44.640,00 грн.

Пункт 1 статті 902 Цивільного кодексу України встановлює, що виконавець повинен надати послугу особисто.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України передбачений обов`язок замовника оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 4.1 договору за надані послуги замовник розраховується з виконавцем шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок виконавця (на підставі наданих виконавцем рахунків) не пізніше 10 числа поточного місяця за попередній після підписання сторонами акту наданих послуг та табелю робочого часу (на кожного військовослужбовця).

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно п. 3.1.1 договору замовник зобов`язаний здійснювати оплату наданих виконавцем послуг в порядку і строки, визначені у договорі.

Проте, відповідач в порушення взятих на себе зобов`язань за договором вартість наданих послуг за травень 2017 року у визначений строк не виконав, в зв`язку з чим виникла заборгованість перед позивачем, яка не оспорена відповідачем та складає 44.640,00 грн.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про наявність передбачених чинним законодавством правових підстав для стягнення з відповідача вартості наданих послуг за травень 2017 року в розмірі 44.640,00 грн.

В іншій частині позовних вимог про стягнення основного боргу в позові слід відмовити, оскільки матеріалами справи не підтверджено надання послуг за договором за період з червня 2017 року по січень 2018 року.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за надані послуги не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Пунктом 1 ст. 546 Цивільного кодексу України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися зокрема неустойкою.

При цьому, відповідно до п. 1 ст. 547 Цивільного кодексу України всі правочини щодо забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Сторони можуть домовитись про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків передбачених законом.

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Право встановити в договорі розмір та порядок нарахування штрафних санкцій надано сторонам частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України.

Так, розмір штрафних санкцій відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Пунктом 5.5 договору передбачено, що у випадку несвоєчасної оплати наданих послуг замовник зобов`язаний сплатити виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов`язання щодо оплати наданих послуг.

Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

В зв`язку з тим, що взяті на себе зобов`язання по сплаті наданих послуг за травень 2017 року відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу пеню, розмір якої, за розрахунками позивача, становить 91,73 грн. (за період з 01.07.2017 по 03.07.2018).

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 91,73 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

В іншій частині позовних вимог про стягнення пені в позові слід відмовити, оскільки пеня нарахована на суми боргу, надання послуг на які не підтверджено матеріалами справи.

Обов`язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідачем не спростовано належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог.

Зважаючи на вищенаведене, позовні вимоги Військової частини НОМЕР_1 НГ України є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню частково.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. ст. 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Хаусбау Груп» (03028, м. Київ, просп. Науки, 42/1, корп. 10, офіс 17, код ЄДРПОУ 40253837) на користь Військової частини НОМЕР_1 НГ України (79060, м. Львів, вул. Княгині Ольги, 105, код ЄДРПОУ 14323385) 44.640 (сорок чотири тисячі шістсот сорок) грн. 00 коп. основного боргу, 91 (дев`яносто одна) грн. 73 коп. пені, 670 (шістсот сімдесят) грн. 98 коп. витрат по сплаті судового збору.

3. В іншій частині в позові відмовити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В. Сівакова