Рішення

від 21.12.2018 по справі 916/1392/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" грудня 2018 р.м. Одеса Справа № 916/1392/18

Господарський суд Одеської області

У складі судді Желєзної С.П.

Секретаря судових засідань Курко Д.В.

За участю представників сторін:

Від позивача: не з'явився;

Від відповідача: Соколов Д.С. за довіреністю № б/н від 30.07.2018р.;

Розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фізичної особи-підприємця Сокульського Володимира Федоровича до виробничо-комерційної фірми „Юна-сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю про стягнення 46240,57 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Сокульський Володимир Федорович (далі по тексту - Сокульський В.Ф.) звернувся до господарського суду Одеської області із позовом до виробничо-комерційної фірми „Юна-сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю (далі по тексту - ТОВ „Юна-сервіс") про стягнення заборгованості у загальному розмірі 46240,57 грн., яка складається із суми основного боргу у розмірі 32349,22 грн. та пені у розмірі 13891,35 грн. Позовні вимоги обґрунтовані фактом неналежного виконання відповідачем зобов'язань, прийнятих на себе за умовами договору поставки №906/13 від 23.10.2013р. в частині оплати вартості поставленого позивачем товару.

Відповідачем позовні вимоги заперечуються у повному обсязі з посиланням на переведення на підставі договору від 28.12.2017р. боргу за договором поставки товару №906/13 від 23.10.2013р. з ТОВ „Юна-сервіс" на товариство з обмеженою відповідальністю „Сагітта-Т", у зв'язку з чим, відповідачем було наголошено про звернення Сокульського В.Ф. до суду із даними позовними вимогами до неналежного відповідача.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представника відповідача, суд встановив наступне.

23.10.2013р. між Сокульським В.Ф. (Постачальник) та ТОВ „Юна-сервіс" (Покупець) було укладено договір поставки з відстроченням платежу №906/13, відповідно до п. п. 1.1, 2.1 якого Постачальником були прийняті на себе зобов'язання з поставки товару Покупцю, а Покупцем - зобов'язання з прийняття та оплати вартості товару відповідно до умов цього Договору. Поставка товару здійснюється за узгодженими сторонами цінами, вказаними в прейскуранті (специфікації). При цьому, Постачальник зобов'язується не збільшувати ціни, зазначені в прейскуранті (специфікації), протягом 14 днів з моменту їх узгодження сторонами. Постачальник зобов'язується надавати ціни в прейскуранті, які узгоджені Покупцем і Постачальником, на рівних умовах, як для покупця, так і для інших роздрібних компаній.

Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 3.1 договору поставки №906/13 від 23.10.2013р. поставка товару здійснюється на умовах DDP - склад Покупця однією або декількома партіями у відповідності до специфікацій або накладних, які складаються на кожну партію. За погодженням сторін товар за даним договором може бути отриманий третьою особою.

Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.

Згідно з п. 3.14 договору поставки №906/13 від 23.10.2013р. право власності та ризик випадкового знищення та пошкодження товару переходить до Покупця в момент вивантаження товару на рампу та підписання Покупцем накладної про приймання товару.

Умовами п. 4.1 договору поставки №906/13 від 23.10.2013р. передбачено, що оплату кожної окремої партії товару (визначеної в накладній) за даним договором Покупець проводить шляхом перерахування 100% вартості цієї партії товару на рахунок Постачальника протягом 30 календарних днів з моменту її отримання/реалізації.

Відповідно до п. 8.1 договору поставки №906/13 від 23.10.2013р. даний договір укладено на невизначений термін. Договір діє до його припинення за згодою сторін або на підставах, передбачених чинним законодавством.

На виконання умов договору поставки №906/13 від 23.10.2013р., укладеного між сторонами по справі, Сокульським В.Ф. було поставлено ТОВ „Юна-сервіс" продукцію на загальну суму 32349,22 грн., що підтверджується наступними видатковим накладними: №Срн-0033913 від 12.12.2016р. на суму 902,90 грн., №Срн-0032730 від 21.11.2016р. на суму 852,56 грн., №Срн-0032347 від 14.11.2016р. на суму 2179,80 грн., №Срн-0031915 від 07.11.2016р. на суму 1399,60 грн., №Срн-0031593 від 31.10.2016р. на суму 1686,41 грн., №Срн-0034238 від 19.12.2016р. на суму 937,66 грн., №Срн-0033125 від 28.11.2016р. н суму 627,35 грн., №Срн-0033975 від 13.12.2016р. на суму 848,90 грн., №Срн-0032793 від 22.11.2016р. на суму 1028,07 грн., №Срн-0032440 від 15.11.2016р. на суму 386,76 грн., №Срн-0034316 від 20.12.2016р. на суму 421,82 грн., №Срн-0033550 від 06.12.2016р. на суму 374,20 грн., №Срн-0033976 від 12.12.2016р. на суму 576,58 грн., №Срн-0031998 від 08.11.2016р. на суму 296,89 грн., №Срн-0031667 від 01.11.2016р. на суму 396,10 грн., №Срн-0031211 від 25.10.2016р. на суму 612,76 грн., №Срн-0034319 від 20.12.2016р. на суму 1314,34 грн., №Срн-0033700 від 08.12.2016р. на суму 715,51 грн., №Срн-0033977 від 13.12.2016р. на суму 557,73 грн., №Срн-0032790 від 22.11.2016р. на суму 1116,47 грн., №Срн-0032438 від 15.11.2016р. на суму 553,16 грн., №Срн-0031670 від 01.11.2016р. на суму 477,66 грн., №Срн-0031213 від 25.10.2016р. на суму 1110,46 грн., №Срн-0034315 від 20.12.2016р. на суму 2298,12 грн., №Срн-0033554 від 06.12.2016р. на суму 1042,22 грн., №Срн-0034109 від 15.12.2016р. на суму 296,20 грн., №Срн-0032606 від 17.11.2016р. на суму 609,24 грн., №Срн-0032197 від 10.11.2016р. на суму 518,80 грн., №Срн-0034512 від 22.12.2016р. на суму 388,70 грн., №Срн-0032972 від 24.11.2016р. на суму 418,80 грн., №Срн-0033386 від 01.12.2016р. на суму 406,86 грн., №Срн-0033705 від 08.12.2016р. на суму 486,25 грн., №Срн-0034106 від 15.12.2016р. на суму 394,23 грн., №Срн-0032605 від 17.11.2016р. на суму 434,61 грн., №Срн-0032183 від 10.11.2016р. на суму 607,44 грн., №Срн-0034514 від 22.12.2016р. на суму 617,07 грн., №Срн-0032973 від 24.11.2016р. на суму 668,99 грн., №Срн-0033387 від 01.12.2016р. на суму 617,75 грн., №Срн-0033702 від 08.12.2016р. на суму 249,50 грн., №Срн-0034074 від 14.12.2016р. на суму 1158,66 грн., №Срн-0032889 від 23.11.2016р. на суму 640,53 грн., №Срн-0032532 від 16.11.2016р. на суму 883,56 грн., №Срн-0032082 від 09.11.2016р. на суму 1440,62 грн., №Срн-0031774 від 02.11.2016р. на суму 422,43 грн., №Срн-0034376 від 21.12.2016р. на суму 608,53 грн., №Срн-0033330 від 30.11.2016р. на суму 823,29 грн., №Срн-0033622 від 07.12.2016р. на суму 479,40 грн.

Звертаючись до господарського суду із позовними вимогами до ТОВ „Юна-сервіс", Сокульським В.Ф. було наголошено, що відповідачем у порушення прийнятих на себе зобов'язань за умовами договору поставки №906/13 від 23.10.2013р. не було оплачено вартості поставленого позивачем товару, що стало підставою для звернення до суду із позовними вимогами про стягнення суми основного боргу та пені.

Вирішуючи питання про обґрунтованість заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

З матеріалів справи вбачається, що відповідачем в порушення прийнятих на себе зобов'язань за договором поставки №906/13 від 23.10.2013р. у визначений строк не було здійснено оплати вартості поставленого Сокульським В.Ф. товару, вартість якого складає 32349,22 грн.

В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги Сокульського В.Ф. в частині стягнення із ТОВ „Юна-сервіс" основної заборгованості у розмірі 32349,22 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 5.2 договору поставки №906/13 від 23.10.2013р. кожна із сторін договору за кожний день прострочення виконання будь-яких зобов'язань за договором сплачує на користь іншої сторони пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Для постачальника пеня розраховується від вартості партії товару, а для Покупця - від суми простроченого платежу.

З посиланням на умови договору поставки №906/13 від 23.10.2013р. та приписи чинного законодавства України, позивачем було нараховано ТОВ „Юна-сервіс" до сплати пеню за порушення строків оплати вартості поставленого товару у розмірі 13891,35 грн., яка була розрахована позивачем за кожною видатковою накладною станом на 30.06.2018р.

Відповідно до ст. 549, п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки - грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у рази порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Статтею 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язань може забезпечуватись згідно з договором неустойкою, яку боржник повинен сплатити в разі неналежного виконання зобов'язань. Частиною ст. ст. 547, 548 ЦК України встановлено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно з ч. 4 ст. 231 ГК України розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

При цьому, відповідно до ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" від 22.11.1996р. №543/96-ВР (із змінами та доповненнями) платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений ст. 1 вказаного Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При здійсненні нарахування пені слід мати на увазі приписи ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, згідно з якими нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, заявленої до стягнення, господарський суд зазначає, що правильним розміром пені є 4389,94 грн., оскільки Сокульським В.Ф. при здійсненні нарахування пені не було враховано вимоги ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України щодо нарахування пені протягом шести місяців від дня, коли зобов'язання повинно було виконане боржником. Викладене свідчить про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог Сокульського В.Ф. у названій частині позову шляхом присудження до стягнення із відповідача пені у розмірі 4389,94 грн.

При цьому, господарський суд критично оцінює доводи ТОВ „Юна-сервіс", наведені у відзиві на позовну заяву щодо переведення боргу за договором поставки №906/13 від 23.10.2013р. від ТОВ „Юна-сервіс" до ТОВ „Сагітта-Т", на підтвердження чого позивачем було надано суду договір переведення боргу №б/н від 28.12.2017р., з огляду на наступне.

Як вбачається з наданого відповідачем договору переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. сторонами за вказаним договором виступають позивач, відповідач та ТОВ „Сагітта-Т". При цьому від імені позивача договір був підписаний фізичною особою ОСОБА_4

Варто зауважити, що під час розгляду даної справи Сокульським В.Ф. заперечувався факт укладання ним договору переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. взагалі. При цьому, позивачем також заперечувався факт правомірності підписання цього договору від його імені ОСОБА_4 з підстав незнаходження даної особи у трудових відносинах із позивачем з 31.08.2017р., на підтвердження чого останнім була надана суду додаткова угода про розірвання трудового договору від 31.08.2017р., укладена між Сокульським В.Ф. та ОСОБА_4, а також наказ №3108/17-1 від 31.08.2017р. про звільнення останньої з посади виконавчого директора. Крім того, факт припинення перебування ОСОБА_4 з 31.08.2017р. у трудових відносинах з позивачем підтверджується, в тому числі, податковими розрахунками сум доходу, нарахованого за 3 квартал 2017р. та звітністю про суми нарахованої заробітної плати.

Господарський суд зазначає, що 06.11.2018р. ТОВ „Юна-сервіс" звернулось до господарського суду із клопотанням про призначення по даній справі судової почеркознавчої експертизи, на вирішення якої відповідачем було запропоновано поставити запитання щодо виконання у договорі переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. підпису від імені Сокульського В.Ф. безпосередньо Сокульським В.Ф. чи іншою особою.

Ухвалою від 06.11.2018р. судом було відмовлено відповідачеві у задоволенні поданого клопотання, зокрема, у зв'язку з відсутністю правових підстав для покладення на вирішення експертизи питання щодо виконання підпису від імені Сокульського В.Ф. у договорі переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. безпосередньо самим Сокульським В.Ф. чи іншою особою, оскільки з самого тексту договору вже вбачається, що він особисто Сокульським В.Ф. не підписувався.

Відповідно до ч. 1 ст. 510, 520 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор. Боржник у зобов'язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу, тобто

Згідно зі ст. ст. 513, 521 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Форма правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні визначається відповідно до положень статті 513 цього Кодексу.

Верховний Суду України у постанові від 26.04.2017р. по справі № 922/1029/16 (3-300гс17) дійшов висновку, що закон встановлює обмеження на заміну боржника у зобов'язанні поза волею кредитора. Норма статті 520 ЦК України має на меті убезпечити кредитора від непередбачуваного та неочікуваного ризику невиконання зобов'язання внаслідок заміни особи боржника. Необхідність отримання згоди кредитора на переведення боргу зумовлена тим, що особа боржника завжди має істотне значення для кредитора. Вступаючи у договірні відносини, кредитор розраховував на отримання виконання з огляду на якості конкретного боржника (здатність виконати обов'язок, платоспроможність, наявність у боржника майна тощо). Відтак, для заміни боржника у зобов'язанні необхідна воля кредитора щодо відсутності заперечень проти покладення обов'язку первісного боржника на іншу особу. Чинним законодавством встановлено лише форму правочину щодо заміни боржника у зобов'язанні - цей правочин вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання (статті 513, 521 ЦК України).

Варто зауважити, що для настання правових наслідків для кредитора та боржника, у зв'язку з укладенням договору переведенням боргу необхідним є наявність існування двох складових: по-перше, укладення правочину між новим та первісним боржниками, при цьому такий правочин має вчинятися у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання; по-друге, надання кредитором згоди на переведення боргу.

Відповідно до п. 7 договору переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. Сокульський В.Ф. не заперечує проти заміни первісного боржника (ТОВ „Юна-сервіс") новим боржником (ТОВ „Сагітта-Т") за основним договором; підписавши зі свого боку даний договір, Сокульський В.Ф. надає свою згоду на відповідну передачу боргу в порядку та на умовах, визначених даним договором.

Крім того, згідно з п. 10 договору переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. даний договір вважається укладеним та вступає в силу з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками.

Проте, незважаючи на зазначення у преамбулі договору про переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. Сокульського В.Ф. в якості сторони договору, останній, як зазначалося вище по тексту рішення підписаний позивачем не був, відомостей щодо уповноваження ОСОБА_4 на підписання договору від імені позивача договір взагалі не містить, що дозволяє господарському суду дійти висновку щодо не підписання договору позивачем, а, отже, свідчить про відсутність згоди Сокульського В.Ф. як кредитора у спірному зобов'язанні на заміну боржника. При цьому, господарський суд додатково зауважує, що безпосередньо сам факт перебування або не перебування ОСОБА_4 у трудових відносинах із позивачем за відсутності доказів на підтвердження уповноваження позивачем останньої діяти від імені Сокульського В.Ф. у правовідносинах із третіми особами не може свідчити про надання позивачем згоди на заміну боржника у зобов'язанні. Наведене, в свою чергу, свідчить про недотримання приписів ст.520 ЦК України при переведенні боргу відповідача на іншу особу.

Згідно з ч. 1 ст. 188 ГПК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами . Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Підсумовуючи вищевикладене, приймаючи до уваги відсутність у договорі про переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. підпису Сокульського В.Ф.; відсутність в матеріалах справи доказів на уповноваження третьої особи на підписання договору від імені позивача, господарський суд дійшов висновку, що ТОВ „Юна-сервіс", у порушення вимог процесуального законодавства, не було доведено суду факту надання позивачем згоди на заміну боржника у зобов'язанні. Доводи відповідача щодо наявності на договорі про переведення боргу №б/н від 28.12.2017р. печатки позивача не спростовують вищенаведених висновків суду, оскільки за відсутності підпису сторони за договором печатка не може вважатись достатнім реквізитом договору для визнання його укладеним з боку Сокульського В.Ф. З огляду на викладене, суд відхиляє доводи відповідача щодо заміни боржника за договором поставки №906/13 від 23.10.2013р.

Відповідно до абзацу 10 пункту 9 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року N 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).

У п. 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 "Справа "Серявін та інші проти України"" (Заява N 4909/04) зазначено, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Згідно вимог ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Разом з тим, ст. 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до ч. 2 ст. 617 ЦК України особа, не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів. Крім того, згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Підсумовуючи вищезазначене, позов фізичної особи-підприємця Сокульського Володимира Федоровича до виробничо-комерційної фірми „Юна-сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю підлягає частковому задоволенню шляхом присудження до стягнення на користь позивача основного боргу у розмірі 32349,22 грн. та пені у розмірі 4389,94 грн. відповідно до ст. ст. 11, 509, 510, 513, 520, 521, 525, 526, 530, 546-549, 610 - 612, 615, 617, 625, 627, 629, 662, 664, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. ст. 175, 188, 193, 230-232, 233 Господарського кодексу України, ст.ст. 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 86, 129, 236-238, 240 ГПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з виробничо-комерційної фірми „Юна-сервіс" у вигляді товариства з обмеженою відповідальністю /65076, Одеська область, м. Одеса, вул. Щорса, буд. 2, ідентифікаційний код 20974052/ на користь фізичної особи-підприємця Сокульського Володимира Федоровича /АДРЕСА_1/ суму основного боргу у розмірі 32349,22 грн. /тридцять дві тисячі триста сорок дев'ять грн. 22 коп./, пеню у розмірі 4389,94 грн. /чотири тисячі триста вісімдесят дев'ять грн. 94 коп./, судовий збір у розмірі 1399,95 грн. /одна тисяча триста дев'яносто дев'ять грн. 95 коп./.

3. В решті позову відмовити.

Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Відповідно до ст. ст. 254, 256 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 21 грудня 2018 р.

Суддя С.П. Желєзна