Постанова

від 28.12.2018 по справі 299/3190/16-ц

ЗАКАРПАТСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 299/3190/16-ц

П О С Т А Н О В А

Іменем України

28 грудня 2018 року м. Ужгород

Закарпатський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Куштана Б.П. (доповідача),

суддів: Джуги С.Д. і Собослоя Г.Г., розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу ОСОБА_2 на увалу Виноградівського районного суду від 09 серпня 2018 року (у складі судді Кашуби А.В.) за скаргою ОСОБА_2 про визнання неправомірним, скасування рішення державного виконавця і зобов'язання учинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області у серпні 2018 р. (том №2, а.с.177-180).

Просив:

-визнати неправомірною і скасувати постанову державного виконавця Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про закінчення виконавчого провадження від 31.05.2018 р. у виконавчому провадженні №555111905;

-зобов'язати державного виконавця Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області відновити виконавче провадження № 555111905 по виконанню виконавчого листа, виданого Виноградівським районним судом від 16.11.2017 р. №299/3190/16-ц у частині поновлення ОСОБА_2 на роботі.

Разом із цією скаргою заявником було подано клопотання про поновлення строків подання скарги (том №2, а.с.186-188).

Просив визнати поважною причину пропуску строку для подання скарги на рішення державного виконавця Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області від 31.05.2018 р., яким закінчено виконавче провадження із примусового виконання виконавчого листа №299/3190/16-ц від 19.10.2017 р. і призначити скаргу до розгляду.

На обґрунтування клопотання указав, що про існування оскаржуваної постанови заявнику стало відомо після ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження, оскільки оскаржувана постанова не надсилалася стягувачу. 16.07.2018 р. стягувач звернувся зі скаргою до начальника Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, однак така була залишена без задоволення і отримана стягувачем 27.07.2018 р. У зв'язку з цим заявником і було пропущено строк для звернення до суду зі скаргою, оскільки останній розраховував на справедливий розгляд скарги начальником Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області.

Ухвалою Виноградівського районного суду від 09 серпня 2018 р. (оскаржувана ухвала) у задоволенні заяви ОСОБА_2 про поновлення процесуального строку для звернення до суду зі скаргою на постанову державного виконавця Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про визнання неправомірною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.05.2018 р. відмовлено. Скаргу ОСОБА_2 на постанову державного виконавця Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про визнання неправомірною і скасування постанови про закінчення виконавчого провадження від 31.05.2018 р. залишено без розгляду.

Суд дійшов висновку, що вказані заявником підстави для поновлення строку оскарження є неповажними.

ОСОБА_2 просить скасувати цю ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводить про порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права. Указує, що судом першої інстанції було помилково встановлено, що заявник звернувся до суду з пропуском установлено законом строку. Зазначає, що із дня отримання відповіді з державної виконавчого служби заявник звернувся до суду зі скаргою у десятиденний строк. Указує, що оскаржувана ухвала перешкоджає подальшому провадженню у справі, порушує права заявника на справедливий і неупереджений розгляд справи, права на захист інтересів у суді.

Письмового відзиву на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надходило.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала - скасуванню із направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, із таких мотивів.

Згідно з ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися у суд із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до п. а) ч.1 ст.449 ЦПК України скаргу може бути подано до суду у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права або свободи.

Статтею 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Однією з основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 КонституціїУкраїни).

Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8).

Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та в статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом Українивід 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікаціюКонвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції (далі - Конвенція).

За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо порушення права на справедливий судовий розгляд, тлумачить вказану статтю як таку, що не лише містить детальний опис гарантій, надаваних сторонам у цивільних справах, а й захищає у першу чергу те, що дає можливість практично користуватися такими гарантіями, - доступ до суду.

Отже, право на справедливий судовий розгляд, закріплене в пункті 1 статті 6 Конвенції, необхідно розглядати як право на доступ до правосуддя.

Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.

Судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають із відносин щодо примусового виконання судових рішень.

Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_2 звернувся до суду зі скаргою на рішення державного виконавця Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області про закінчення виконавчого провадження. Разом із скаргою заявником подано клопотання про поновлення строків на звернення до суду із відповідною скаргою.

Суд першої інстанції констатував неповажність причин пропуску заявником строків для звернення до суду.

Однак із цим висновком суду не можна погодитися із огляду на таке.

Заявник указав, що дізнався про існування оспорюваного рішення під час ознайомлення із матеріалами виконавчого провадження. 16.07.2018 р. заявник звернувся із відповідною скаргою до начальника Виноградівського РВ ДВС ГТУЮ у Закарпатській області, однак така була залишена без задоволення (том №2, а.с.188) і отримана стягувачем 27.07.2018 р. (том №2,а.с.188). І лише після цього заявник звернувся до суду зі скаргою.

Відповідно до п.11 Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 р. Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справа оскарження стягувачем рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби до начальника відповідного відділу або керівника вищого в порядку підлеглості органу цієї служби в передбачених Законом про виконавче провадження випадках не може бути підставою для відмови у прийнятті скарги судом, оскільки на ці правовідносини поширюється юрисдикція суду (статті 55, 124 Конституції України, частина перша статті 384 ЦПК).

Заявником було пропущено строк для звернення до суду зі скаргою на дії державного виконавця не через умисну бездіяльність для звернення до суду, а через об'єктивні обставини. Дізнавшись про винесення оскаржуваної постанови, заявник спочатку звернувся до начальника відповідного органу, але, не отримавши позитивного результату від такого звернення у межах десятиденного строку, звернувся до суду за захистом свого права.

Суд першої інстанції досить формально підійшов до вирішення питання поважності причин пропуску заявником строку на звернення до суду зі скаргою на рішення державного виконавця і не надав належної правової оцінки обставинам, на які посилався заявник у клопотанні про поновлення строків. Тим паче, ідеться про виконання рішення суду щодо поновлення заявника на роботі. У цьому випадку суд має використовувати всі надані йому законом права задля захисту порушених прав та інтересів особи.

Згідно з положеннями п.4 ч.1 ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, та направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

У контексті наведеного та відповідно до вимог ст. 379 ч.1 п.4 ЦПК України оскаржена ухвала підлягає скасуванню як незаконна, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись п.6 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.379, ст.ст.382,384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

2.Ухвалу Виноградівського районного суду від 09 серпня 2018 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

3.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення шляхом подачі скарги безпосередньо до Верховного Суду.

4.Повне судове рішення складено 28 грудня 2018 року.

Судді: