Постанова

від 17.12.2018 по справі 461/2476/16-ц

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 461/2476/16-ц Головуючий у 1 інстанції: Городецька Л.М.

Провадження № 22-ц/811/1635/18 Доповідач в 2-й інстанції: Шеремета Н. О.

Категорія: 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 грудня 2018 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

головуючого - судді: Шеремети Н.О.

суддів: Крайник Н.П., Цяцяка Р.П.

секретаря: Цапа П.М.

з участю: ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3,

представника ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова

Юхименко Р.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 травня 2018 року, -

ВСТАНОВИЛА:

ОСОБА_2 звернулася з позовом до Львівського комунального підприємства Центр розвитку туризму м. Львова , Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_5, у якому з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог просила визнати дії начальника Управління туризму Департаменту розвитку ЛМР ОСОБА_6 незаконними щодо звільнення ОСОБА_2; зобов'язати Управління погодити виплату Центром розвитку туризму м.Львова ОСОБА_2 компенсацію за 10 днів невикористаної додаткової відпустки за 2014 рік в рахунок індексації в розмірі 3249,68 грн.; щомісячної премії за період з вересня 2015 року по 11 березня 2016 рік в розмірі 12789,20 грн.; 2900 грн. відшкодування витрат на оплату адвоката; стягнути з Львівського комунального некомерційного підприємства Центр розвитку туризму м. Львова на користь ОСОБА_2: невиплачену компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки, як одинокій матері за 2014 рік з урахуванням індексу інфляції в розмірі 3438,48 грн.; невиплачену премію за період з вересня 2015 року по 11 березня 2016 року у розмірі 12789,20 грн.; середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний вище період у сумі 67995,36 грн., та 2900 витрат на правову допомогу.

В обгрунтування позову покликається на те, що з 12.03.2015 року по 11.03.2016 року працювала директором ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова , звільнена з посади у зв'язку із закінченням дії контракту. Однак, вважає, що з 11.03.2015 року по 11.03.2016 рік вона працювала не за контрактом, на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, у відповідності до вимог ч.1 ст.39-1 КЗпП України, а відтак вважає, що її звільнення на підставі п.2 ст.36 КЗпП України відбулося із порушенням вимог трудового законодавства. У зв'язку із цим просить суд визнати дії начальника Управління туризму Департаменту розвитку ЛМР ОСОБА_6 незаконними щодо звільнення ОСОБА_2; зобов'язати Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_2 компенсацію за 10 днів невикористаної додаткової відпустки у розмірі 20000 гривень; зобов'язати Управління нарахувати та виплатити ОСОБА_2 щомісячні, професійні та інші премії, передбачені колективним трудовим договором в період з вересня 2015 року по 11 березня 2016 року в розмірі 12500 гривень; стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час затримки виплати премії та невикористаної відпустки в розмірі 42000 гривень. Вказує на те, що їй відповідачем мала б бути виплачена вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно ст.44 КЗпП України. Поряд з тим, у день звільнення із нею не проведено повного розрахунку, що підтверджується випискою по картці/рахунку з Приватбанку від 14.11.2016 року за період з 01.08.2014 року по 31.03.2016 року, де вказано, що виплати надійшли 12.03.2016 року та 30.03.2016 року.

Оскаржуваним рішенням у задоволенні позову ОСОБА_2 до Львівського комунального підприємства Центр розвитку туризму м.Львова , Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради, ОСОБА_5 - відмовлено.

Рішення суду оскаржила ОСОБА_2, вважає його незаконним, необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції, відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення компенсації додаткової оплачуваної відпустки, як одинокій матері неправильно застосував норми матеріального права, визначаючи поняття одинока матір згідно зі ст. 18-1 Закону України Про державну допомогу сім'ям з дітьми . Дана норма визначає лише право на отримання держаної допомоги одиноким матерям, а не право одинокої матері, яка працює, на додаткову відпустку. Зазначає, що визначення одинокої матері наведено у пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України Про практику розгляду судами трудових спорів від 06.11.92 року № 9 та п. 5 ч. 13 ст. 10 Закону України Про відпустки . Такої позиції дотримується і Міністерство праці та соціальної політики України, яка викладена у листі від 04.10.2010 року № 306/13/116-10. Вважає, що належить до категорії інша жінка, яка виховує і утримує дитину сама , а відтак, наявність запису про батька у свідоцтві про народження дитини не може бути підставою для відмови у наданні додаткової відпустки, а факт неприйняття батьком дитини участі у її вихованні є однією із вирішальних умов при цьому. Крім того зазначає, що судом неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи та висновки суду, викладені у рішенні не відповідають обставинам справи в частині використання нею додаткової відпустки терміном на 10 днів включно за 2014 рік відповідно до наказу №151к від 09.10.2015 року. Дану відпустку використано за 2015 рік. Зазначає, що за 2014 рік відпустка нею не була використана та повинна була бути компенсована під час звільнення. Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення ОСОБА_2, її представника ОСОБА_3 на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення представника ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова Юхименко Р.І. щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.

Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду відповідає зазначеним вимогам.

Положеннями частини 1 статті 264 ЦПК України передбачено, що під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.3 та ч.4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Виходячи із змісту ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з апеляційної скарги, доводи апеляційної скарги стосуються відмови в задоволенні позову ОСОБА_2 в частині щодо незаконної, на її думку, відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача компенсації 10 днів додаткової відпустки за 2014 рік, як одинокій матері, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Судом першої інстанції встановлено, що наказом начальника управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради від 01.03.2016 року, ОСОБА_2, 11 березня 2016 року, звільнено з посади директора ЛКНР Центра розвитку туризму м.Львова на підставі п.2 ст.36 КЗпП України та п.5. п.п.5.2.а. контракту (за закінченням терміну дії контракту).

Згідно відомостей, відображених у трудовій книжці АА №065055, ОСОБА_2 звільнено у зв'язку із закінченням контракту п.2 ст.36 КЗпП України.

Пунктом 2 вищезгаданого наказу, бухгалтеру ЛКНП Центр розвитку туризму м. Львова провести з ОСОБА_2 повний розрахунок, а саме, виплатити компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за період роботи по контракту з 12.03.2015 року до 11.03.2016 року терміном 7 календарних днів та додаткову соціальну відпустку, як одинокій матері, яка виховує дитину віком до 14 - ти років терміном 10 календарних днів за 2016 рік.

Зазначені кошти ОСОБА_2 були нараховані та виплачені, що підтверджується довідкою від 15.06.2016р., з якої вбачається, що за березень 2016 року позивачці нараховано заробітну плату за 4 календарні дні у розмірі 1002,20 грн., компенсація за невикористану відпустку за 7 календарних днів у розмірі 1388,31 грн., компенсацію одинокій матері 10 днів за 2016 рік у розмірі 1983,30 грн., лікарняний роботодавця з 25.02.2016р. до 29.02.2016р. у розмірі 1050,20 грн., лікарняний роботодавця з соціального страхування з 01.03.2016р. до 03.03.2016р. у розмірі 630,12 грн. Також проведено коригування заробітної плати за лютий у розмірі 787,44 грн., і всього нараховано 5266,69 грн., з яких утримано 1027,00 грн. податку на доходи фізичних осіб та військового збору. На день звільнення позиваці належало до виплати 4239,69 грн., які були виплачені 12.03.2016р. - 2699,49 грн., 23.03.2016р. - 845,41 грн. коштів соціального страхування, 30.03.2016р. - 204,79 грн.

З оскаржуваного рішення суду вбачається, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивачки компенсації 10 днів додаткової відпустки за 2014 рік, як одинокій матері, виходив з того, що у свідоцтві про народження дитини наявний запис по батька дитини, а та обставина, що батько не приймає участі у її вихованні, не може бути підставою для надання додаткової відпустки матері, а при її звільненні виплати грошової компенсації за всі невикористані дні додаткової відпустки.

У відповідності до ст.19 Закону України Про відпустки додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів щорічно надається, зокрема, одинокій матері.

У відповідності до ст. 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Визначення поняття одинока матір передбачено у ст. 18-1 Закону України Про державну допомогу сім'ям з дітьми , відповідно до якої одинокими матерями є, зокрема, особи, які не перебувають у шлюбі, якщо у свідоцтві про народження дитини відсутній запис про батька або запис про батька проведено в установленому порядку органом державної реєстрації актів цивільного стану за вказівкою матері дитини.

Зі службової записки директора ЛКНП Центр розвитку туризму м.Львова від 07.10.2015 року вих. №174, вбачається, що директор ЛКНП Центр розвитку туризму м.Львова ОСОБА_2 зверталася до начальника управління туризму Львівської міської ради про погодження надання їй додаткової соціальної відпустки терміном 20 календарних днів з 19.10.2015 року до 07.11.2015 року, як одинокій матері, згідно зі ст. 19 Закону України Про відпустки .

Наказом № 151к від 09.10.2015р., підписаного директором ЛКНП Центр розвитку туризму м. Львова ОСОБА_2, підтверджується, що позивачка використала додаткову соціальну відпустку терміном на 10 календарних днів з 19.10.2015р. по 28.10.2015р., включно, за 2014 рік, як одинока матір згідно зі ст.19 Закону України Про відпустки .

За таких обставин суд першої інстанції дійшов до вірного і обгрунтованого висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 про зобов'язання Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради погодити виплату Львівським комунальним некомерційним підприємством Центр розвитку туризму міста Львова ОСОБА_2 компенсацію за 10 днів невикористаної додаткової відпустки за 2014 рік з врахуванням індексації в розмірі в розмірі 3249.69 грн., а також про стягнення з Львівського комунального некомерційного підприємства Центр розвитку туризму міста Львова на користь ОСОБА_2 невиплаченої компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері за 2014 рік з врахуванням індексації в розмірі 3438.48 грн., не підлягають задоволенню.

Оскільки у відповідності до ст. ст. 133 та 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу відносяться до судових витрат, та у відповідності до ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача у разі задоволення позову, суд першої інстанції вірно відмовив у задоволенні вимоги про зобов'язання Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради погодити виплату Львівським комунальним некомерційним підприємством Центр розвитку туризму міста Львова ОСОБА_2 2900 гривень у відшкодування витрат на оплату послуг адвоката, а також про стягнення з Львівського комунального некомерційного підприємства Центр розвитку туризму міста Львова на користь ОСОБА_2 2900 гривень 00 копійок у відшкодування витрат на оплату послуг адвоката.

А відтак, враховуючи положення ст. 367 ЦПК України, відповідно до яких суд апеляційної інстанції перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, враховуючи вимоги апеляційної скарги ОСОБА_2, яка в апеляційній скарзі просить скасувати та задовольнити позовні вимоги лише в частині зобов язання Управління туризму департаменту розвитку Львівської міської ради погодити виплату ЛКНП Центр розвитку туризму компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки за 2014 рік з врахуванням компенсації в розмірі 3438.48 грн. та 2900.00 грн. витрат на оплату послуг адвоката та стягнути зазначені виплати з ЛКНП Центр розвитку туризму м. Львова , середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, щодо яких суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про їх безпідставність, колегія суддів з врахуванням встановлених обставин справи, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, а відтак апеляційна скарга ОСОБА_2 не підлягає до задоволення.

Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, які достатньо мотивовані.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Стаття 375 ЦПК України передбачає, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки оскаржуване рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, апеляційна скарга не підлягає до задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 22.12.2018 року.

Головуючий: Шеремета Н.О.

Судді: Крайник Н.П.

Цяцяк Р.П.