Постанова

від 16.11.2020 по справі 461/2476/16-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

16 листопада 2020 року

м. Київ

справа № 461/2476/16-ц

провадження № 61-4140св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі : Львівське комунальне підприємство Центр розвитку туризму м. Львова , Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради, Малець Галина Михайлівна ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 травня 2018 року в складі судді Городецької Л. М. та постанову Львівського апеляційного суду

від 17 грудня 2018 року в складі колегії суддів: Шеремети Н. О., Крайник Н. П., Цяцяка Р. П.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У квітні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Львівського комунального підприємства Центр розвитку туризму м. Львова (далі - ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова ), Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради, Малець Г. М. про визнання дій незаконними, зобов`язання вчинити дії, стягнення компенсації та середнього заробітку.

Позовна заява мотивована тим, що з 12 березня 2015 року до 11 березня

2016 року ОСОБА_1 працювала директором ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова , а звільнена з посади у зв`язку із закінченням дії контракту.

Вважає, що з 11 березня 2015 року до 11 березня 2016 рік вона працювала не за контрактом, а на умовах трудового договору, укладеного на невизначений строк, тому її звільнення на підставі пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України відбулося з порушенням вимог трудового законодавства.

Крім того, при звільненні позивачу не були виплачені: компенсація за 10 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері за 2014 рік; щомісячні, професійні та інші премії, передбачені колективним трудовим договором, у період з вересня 2015 року до 11 березня 2016 року; вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку згідно зі статтею 44 КЗпП України. Отже, у день звільнення з нею не проведено повного розрахунку.

Вказувала, що вона має право на стягнення середнього заробітку за час затримки виплати премії та невикористаної відпустки.

На підставі викладеного ОСОБА_1 , з урахуванням уточнених позовних вимог, просила: визнати дії начальника Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради Малець Г. М. щодо звільнення ОСОБА_1 незаконними; зобов`язати вказане Управління погодити виплату ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова позивачу компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки за 2014 рік

у розмірі 3 249,68 грн, щомісячної премії за період з вересня 2015 року

до 11 березня 2016 року - 12 789,20 грн, відшкодування витрат на оплату адвоката - 2 900 грн; стягнути з ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова на її користь невиплачену компенсацію за 10 днів невикористаної відпустки як одинокій матері за 2014 рік з урахуванням індексу інфляції - 3 438,48 грн, невиплачену премію за період з вересня 2015 року до 11 березня 2016 року - 12 789,20 грн, середньомісячний заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за вказаний вище період - 67 995,36 грн, витрати на правову допомогу - 2 900 грн.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 03 травня 2018 року

в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що між сторонами укладено контракт зі строком дії до 11 березня 2016 року включно, оскільки сторони не погодили інший термін дії трудового договору, то позивача правомірно звільнено із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої

статті 36 КЗпП України у зв`язку із закінченням строку трудового договору. Продовження дії строкового трудового договору на невизначений строк можливе лише за умови, якщо після закінчення строку трудового договору трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення. Оскільки роботодавець такі трудові відносини припинив,

тому підстав стверджувати, що укладений між сторонами трудовий договір став безстроковим, не має.

У свідоцтві про народження дитини позивача наявний запис про батька, тому не прийняття батьком дитини участі у її вихованні не може бути підставою для надання додаткової відпустки, а при звільненні - для виплати грошової компенсації за всі невикористані звільненим працівником, який має дітей, дні додаткової відпустки. Крім того, ОСОБА_1 використала додаткову соціальну відпустку терміном на 10 календарних днів з 19 жовтня 2015 року до 28 жовтня 2015 року включно за 2014 рік як одинока мати згідно зі статтею 19 Закону України Про відпустки .

Премії позивачу за вересень, жовтень та грудень 2015 року не нараховувались та не виплачувались у зв`язку з низькими показниками її роботи, порушенням термінів виконання вказівок та доручень, а також

у зв`язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності. У листопаді

2015 року, січні та лютому 2016 року премія ОСОБА_1 була нарахована та виплачена, а у березні 2016 року премія не нараховувалась відповідно до пункту 2.5 Положення про оплату праці, яке діяло на підприємстві відповідача та є додатком до колективного договору. Отже, позовні вимоги щодо погодження та виплати премії за період з вересня

2015 року до 11 березня 2016 року не доведені належними та допустимими доказами, а також спростовані вищевказаними обставинами.

Статтею 44 КЗпП України не передбачено обов`язку роботодавця виплатити працівнику вихідну допомогу при припиненні трудового договору з підстав, передбачених пунктом 2 частини першої статті 36 КЗпП України, тому позовні вимоги про стягнення з ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова на користь ОСОБА_1 вихідної допомоги при звільненні не підлягають задоволенню.

Оскільки позов не задоволено, то відсутні правові підстави для стягнення

з відповідача витрат на правову допомогу.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, а також зазначив, що за заявою позивача їй була надана відпустка як одинокій матері за 2014 рік термітом 10 календарних днів, тому відсутні правові підстави вважати, що вона не використала відпустку за вказаний період, відповідно, відсутні підстави для стягнення з відповідача компенсації за цю відпустку.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення, яким: зобов`язати Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради погодити виплату ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова їй компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки з врахуванням індексації та витрат на оплату послуг адвоката; стягнути з ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова на її користь компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері з врахуванням індексації, середньомісячний заробіток за час вимушеного прогулу та витрати на оплату послуг адвоката.

Рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання дій начальника Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради

Малець Г. М. щодо звільнення ОСОБА_1 незаконними; зобов`язання Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради погодити виплату ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова позивачу щомісячної премії за період з вересня 2015 року до 11 березня 2016 року; стягнення з ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова на її користь невиплаченої премії за період з вересня 2015 року до 11 березня 2016 року не оскаржуються, тому відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України (тут і далі - в редакції, яка діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) не є предметом касаційного перегляду.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що позивач має право на стягнення компенсації за невикористану відпустку за 2015 рік, проте відповідач таких дій не вичинив, тому суди безпідставно відмовили у стягненні такої компенсації.

Також суди не правильно застосували до спірних правовідносин норми Закону України Про державну допомогу сім`ям з дітьми та помилково вважали, що позивач не належить до категорії осіб, які мають право на додаткову відпустку, зокрема як одинока матір.

При звільненні відповідачем не було виплачено позивачу всі належні їй суми.

Доводи інших учасників справи

Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 25 червня 2019 року відкрито касаційне провадження і витребувано цивільну справу .

02 серпня 2019 року справу передано до Верховного Суду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до ухвали Львівської міської ради

від 23 жовтня 2008 року створено ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова .

Згідно з пунктом 6.1 статуту ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова управління підприємством здійснює його керівник - директор.

Пунктами 6.2 та 6.3 вказаного статуту визначено, що призначення керівника на посаду відбувається шляхом укладення з ним контракту. Умови контракту з керівником підприємства передбачають, зокрема, термін його дії.

Відповідно до записів, які містяться у трудовій книжці, позивач прийнята на посаду директора підприємства за контрактом з 12 грудня 2013 року

до 11 березня 2014 року, про що був виданий наказ від 12 грудня 2013 року.

Наказом від 11 березня 2014 року ОСОБА_1 продовжено термін перебування на посаді директора ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова та укладено з нею контракт терміном на один рік з посадовим окладом штатного розпису терміном з 12 березня 2014 року до 11 березня 2015 року.

Між ОСОБА_1 та Управлінням туризму департаменту Євро 2012 Львівської міської ради як уповноваженим органом 12 березня 2014 року укладено контракт.

За змістом пункту 6.1 цього контракту термін його дії визначений сторонами з 12 березня 2014 року до 11 березня 2015 року.

Наказом від 11 березня 2015 року продовжено термін дії строкового трудового договору (контракту) ОСОБА_1 на посаді директора

ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова терміном на один рік з 12 березня 2015 року до 11 березня 2016 року включно, з посадовим окладом згідно

з штатним розписом. Підставою для продовження дії строкового трудового договору була заява ОСОБА_1 від 11 березня 2015 року

з резолюцією начальника управління.

Згідно з наказом від 01 березня 2016 року позивач звільнена з посади директора ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова 11 березня 2016 року

у зв`язку із закінченням терміну дії контракту відповідно до пункту 2 частини першої статті 36 КЗпП України та підпункту а пункту 5.2 контракту.

Пунктом 2 вищевказаного наказу зобов`язано бухгалтера ЛКП Центр розвитку туризму м. Львова провести з ОСОБА_1 повний розрахунок, а саме, виплатити компенсацію за невикористану основну щорічну відпустку за період роботи по контракту з 12 березня 2015 року

до 11 березня 2016 року терміном 7 календарних днів та додаткову соціальну відпустку як одинокій матері, яка виховує дитину віком до 14 років, терміном 10 календарних днів за 2016 рік.

Зазначені кошти ОСОБА_1 були нараховані та виплачені, що підтверджується довідкою від 15 червня 2016 року, з якої вбачається, що за березень 2016 року позивачу нараховано заробітну плату за 4 календарні дні у розмірі 1 002,20 грн, компенсація за невикористану відпустку

за 7 календарних днів - 1 388,31 грн, компенсацію одинокій матері за 10 днів за 2016 рік - 1 983,30 грн, лікарняний роботодавця з 25 лютого 2016 року

до 29 лютого 2016 року - 1 050,20 грн, лікарняний роботодавця із соціального страхування з 01 березня 2016 року до 03 березня 2016 року - 630,12 грн. Також проведено коригування заробітної плати у розмірі 787,44 грн, всього нараховано 5 266,69 грн, з яких утримано 1 027 грн податку на доходи фізичних осіб та військового збору. На день звільнення позивачу належало до виплати 4 239,69 грн, які були виплачені 12 березня 2016 року -

2 699,49 грн, 23 березня 2016 року - 845,41 грн коштів соціального страхування, 30 березня 2016 року - 204,79 грн.

Суди також встановили, що наказом начальника Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради від 30 червня 2015 року ОСОБА_1 оголошено догану. Наказом начальника Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради від 01 жовтня

2015 року з ОСОБА_1 дисциплінарне стягнення у виді догани було знято достроково. У період дії дисциплінарного стягнення, а також, у зв`язку з відсутністю фінансових можливостей, неналежним виконанням позивачем виробничих завдань, перебуванням її на лікарняному, у грудні 2015 року та березні 2016 року премія ОСОБА_1 не виплачувалась, відповідний наказ про преміювання не видавався.

Премії позивачу за вересень, жовтень та грудень 2015 року не нараховувались та не виплачувались у зв`язку із низькими показниками її роботи, порушенням термінів виконання вказівок та доручень, а також

у зв`язку з притягненням до дисциплінарної відповідальності.

У листопаді 2015 року, січні та лютому 2016 року премія ОСОБА_1 була нарахована та виплачена, а у березні 2016 року премія не нараховувалась відповідно до пункту 2.5 Положення про оплату праці, яке діяло на підприємстві відповідача та є додатком до колективного договору.

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження

у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог

і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду в оскаржуваній частині відповідають.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до положень статей 47, 116 КЗпП України при звільненні працівника виплати всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок.

Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою

статті 24 Закону України Про відпустки у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Положеннями статей 4, 6 Закону України Про відпустки передбачено, що щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.

За положеннями частини першої статті 19 Закону України Про відпустки одинокій матері надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 КЗпП України).

Розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.

Частина третя статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких, згідно пункту 3 вказаної статті, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами процесуального закону також передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України.

Як встановлено вище та не заперечується позивачем у касаційну скарзі, за заявою ОСОБА_1 їй була надана відпустка як одинокій матері за 2014 рік термітом 10 календарних днів, тому суди дійшли правильного висновку, що відсутні правові підстави вважати, що вона не використала відпустку за вказаний період, отже відсутні й підстави для стягнення

з відповідача компенсації за цю відпустку.

Відповідно до частини першої статті 11 ЦПК України (в редакції, чинній на час звернення до суду з позовною заявою) суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Аналогічна за змістом норма закріплена у частини першій статті 13 ЦПК України (в редакції, чинній на час вирішення справи судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій).

З урахуванням викладеного, не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги про невиплату відповідачем компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері за 2015 рік, оскільки такі вимоги не були предметом розгляду у судах першої та апеляційної інстанцій. Позивач як у позовній заяві, зокрема й уточненій позовній заяві, так і в апеляційній скарзі просила стягнути вищевказану компенсацію саме за 2014 рік.

Разом з тим, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, дійшов помилкового висновку, що у свідоцтві про народження дитини позивача наявний запис про батька, тому не прийняття батьком дитини участі в її вихованні не може бути підставою для надання додаткової відпустки, а при звільненні - для виплати грошової компенсації за всі невикористані звільненим працівником, який має дітей, дні додаткової відпустки, оскільки згідно з вимогами чинного законодавства одинокою матір`ю слід вважати не тільки жінку, яка не перебуває у шлюбі й у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері, але і вдову та іншу жінку, яка виховує і утримує дитину сама.

Проте, вказана обставина не вплинула на результат вирішення справи, оскільки судами дано оцінку і тій обставині, що за заявою ОСОБА_1 їй була надана відпустка як одинокій матері за 2014 рік термітом 10 календарних днів, а відповідно до частини другої статті 410 ЦПК України не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Також не заслуговують на увагу доводи касаційної скарги, що суди безпідставно відмовили у стягненні з відповідача на користь позивача витрат на правову допомогу, оскільки у задоволенні позову відмовлено,

а відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Серявін та інші проти України , заява

№ 4909/04, від 10 лютого 2010 року).

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України справа перевірена лише у межах доводів касаційної скарги, які не є достатніми для скасування судових рішень у цій конкретній справі.

Інші наведені у касаційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками судів першої та апеляційної інстанцій стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, що виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження в судах попередніх інстанцій із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду в оскаржуваній частині - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Галицького районного суду міста Львова від 03 травня 2018 року та постанову Львівського апеляційного суду від 17 грудня 2018 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про зобов`язання Управління туризму Департаменту розвитку Львівської міської ради погодити виплату Львівському комунальному підприємстві Центр розвитку туризму м. Львова ОСОБА_1 компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки з врахуванням індексації та витрат на оплату послуг адвоката; стягнення з Львівського комунального підприємства Центр розвитку туризму м. Львова на користь ОСОБА_1 компенсації за 10 днів невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері з врахуванням індексації, середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу та витрат на оплату послуг адвоката залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: І. М. Фаловська

А. І. Грушицький

І. В. Литвиненко