Постанова

від 28.12.2018 по справі 638/20051/15-ц

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 638/20051/15-ц Головуючий суддя І інстанції Подус Г.С.

Провадження № 22-ц/818/1019/18 Суддя доповідач Яцина В.Б.

Категорія: Спори про відшкодування шкоди

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 грудня 2018 року м. Харків.

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді Яцини В.Б.

суддів Бурлака І.В., Кіся П.В.,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю ЛАККІ , ОСОБА_3, про відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку із загибеллю годувальника за апеляційною скаргою ОСОБА_2 в особі його представника ОСОБА_4 на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 березня 2018 року в складі судді Подус Г.С.,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року до Дзержинського районного суду м. Харкова звернулася ОСОБА_1 з позовом про відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку із загибеллю годувальника, в якому після уточнення позовних вимог просила суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь відшкодування шкоди щодо втраченого заробітку за період з 01.10.2014 по 01.01.2017 в сумі 69903,54 грн., одноразово, та, починаючи з 01.01.2017, довічно, по 2589,00 грн. на місяць, з наступним перерахуванням суми у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму; стягнути з ОСОБА_2 на її користь витрати на благоустрій території кладовища біля могили, вартість пам'ятника, ритуальні металовироби у розмірі 21741,00 грн.

Свої позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтовувала тим, що її чоловік ОСОБА_5 був травмований 26.09.2014 в результаті наїзду на нього автомобілю НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_6, який належить відповідачу. Від отриманих травм ОСОБА_5 скінчався 30.09.2014, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 01.10.2014 (серія НОМЕР_5) та довідкою про причину смерті від 01.10.2014. Згідно з вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015, 26.09.2014 близько 12 год. 40 хв. водій автомобілю НОМЕР_2 ОСОБА_6 після проведення маневру - розвороту на під'їзній автодорозі до магазину Чудо-Маркет , розташованого по вул. Ак. Ляпунова, 7 у м. Харкові, почав рух заднім ходом від проїжджої частини вул. Ак. Ляпунова у напрямку будинку №26 по пр. Леніна порушив Правила дорожнього руху і скоїв наїзд на ОСОБА_5 Вироком суду ОСОБА_6 притягнутий до кримінальної відповідальності.

Позивач, ОСОБА_1, знаходилася з ОСОБА_5 в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про одруження від 17 вересня 1960 року НОМЕР_4. Згідно Довідки Комунального підприємства Жилкомсервіс від 10.02.2015 позивач проживала з чоловіком однією сім'єю та вела з ним спільне господарство, мала постійну матеріальну допомогу від чоловіка. Смертю чоловіка була завдана матеріальна шкода. Середній розмір доходу чоловіка складає - 5178,03 грн./2, тобто 2589,02 грн. на місяць. А всього за період з 01.10.2014 по 01.01.2017 сума, що підлягає відшкодуванню складає 69903,54 грн.

Крім того, позивач вказала, що понесла витрати на виготовлення пам'ятника, благоустрій території кладовища, встановлення металевої скам'ї загальною сумою 21741,00 грн., що підтверджується доказами (чеками, квитанціями).

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди у зв'язку із загибеллю годувальника задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування шкоди щодо втраченого заробітку за період з 01.10.2014 року по 01.01.2017 одноразово 69903,54 грн. та починаючи з 01.01.2017 і довічно по 2589,00 грн. на місяць з наступним перерахуванням суми у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на благоустрій території кладовища біля могили, вартість пам'ятника, ритуальні металовироби у розмірі 21741,00 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_8 просить рішення суду першої інстанції скасувати та відмовити у задоволенні позову.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначила, що судом невірно було визначено процесуальний статус учасників справи. Так, у позовній заяві від 01.12.2015 відповідачем вказаний ОСОБА_2, в уточненій позовній заяві від 29.03.2016 відповідачем вказано ТОВ ЛАККІ , третьою особою ОСОБА_2, в уточненій позовній заяві від 20.07.2017 відповідачами вказано ОСОБА_2, ТОВ ЛАККІ , ОСОБА_6, тоді як судом було розглянуто позов до ОСОБА_2, треті особи ТОВ ЛАККІ , ОСОБА_6

Послалась на те, що судом було порушено правила залучення співвідповідачів до розгляду справи. Вказала, що матеріали справи не містять ухвал про залучення до участі у справі третіх осіб.

Зазначено, що в рамках даної справи шкода мала бути відшкодована роботодавцем на підставі ст. 1172 ЦК України.

Послалась на те, що судом не було наведено підстав стягнення одноразово з ОСОБА_2 суми 69903 грн. 54 коп. Вказано, що судом не зазначено, на підставі чого зроблено висновок про те, що позивач перебувала на утриманні ОСОБА_5.

Вказано, що судом безпідставно стягнуто з відповідача повну вартість виготовлено пам'ятника, оскільки він є подвійним. Зауважено, що згідно напису на пам'ятнику у його замовленні приймали участь діти і онуки позивачки, та скоріше за все несли витрати з його спорудження. Зазначено, що витратами по похованню не охоплено витрати по виготовленню лавки та витрат на благоустрій кладовища.

ОСОБА_1 суду було надано відзив на апеляційну скаргу, в якому вона просить останню залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Вказала, що саме ОСОБА_2 має відшкодовувати спричинену шкоду, оскільки він є власником транспортного засобу - джерела підвищеної небезпеки, яким спричинена шкода. Вказала, що матеріалами справи не підтверджено, що автомобіль знаходився у оренді ТОВ ЛАККІ . Вказала, що вартість одинарного та подвійного пам'ятника є ідентичною, оскільки їх відрізняє лише розташування - вертикальне або горизонтальне.

Указом Президента України від 29 грудня 2017 року № 452/2017 Про ліквідацію апеляційних судів та утворення апеляційних судів в апеляційних округах Апеляційний суд Харківської області було ліквідовано та утворено Харківський апеляційний суд в апеляційному окрузі, що включає Харківську область, з місцезнаходженням у місті Харкові.

Згідно із підпунктом 3 пункту 3 Розділу ХІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про судоустрій і статус суддів апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, у даному випадку Апеляційний суд Харківської області, продовжував здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах.

Відповідно до пункту 8 розділу ХIII Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону України № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів (далі - Закон № 2147-VIII), що набув чинності 15 грудня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

Відповідно до частини 6 статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті Голос України повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду.

03 жовтня 2018 року в газеті Голос України № 185 (6940) було повідомлено про початок роботи Харківського апеляційного суду, внаслідок чого Апеляційний суд Харківської області припинив здійснювати правосуддя.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 31 ЦПК України справа надійшла на розгляд до Харківського апеляційного суду.

Частина третя статті 3 ЦПК України передбачає, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 368 ЦПК України суд апеляційної інстанції розглянув справу за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими для апеляційного провадження, які передбачені у ч. 1 ст. 369 ЦПК України, з огляду на зміст та розмір шкоди, без повідомленням учасників справи.

Згідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до вказаних норм ЦПК України, вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Наведеним вимогам рішення суду відповідає не в повній мірі.

Згідно ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим права фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищено небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі володіє транспортним засобом.

За правилами ч. 5 ст. 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоду було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Відповідно до ст. 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні або мали на день його смерті право на одержання від нього утримання, а також дитина потерпілого, народжена після його смерті. Шкода відшкодовується, зокрема, чоловікові, дружині, батькам (усиновлювачам), які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.

Судом на підставі вироку Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 по кримінальній справі № 638/87/15-к встановлено, що 26 вересня 2014 року ОСОБА_6, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_3, який належить ОСОБА_9, після проведення маневру - розвороту на під'їзній автодорозі до магазину Чудо-Маркет , розташованого по вул. Ак.Ляпунова, 7 у м. Харкові, почав рух заднім ходом, під час якого грубо порушив вимоги п.п. 10.1 та 10.9 Правил дорожнього руху України, згідно з якими перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпеченим і не створитьт перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; під час руху транспортного засобу заднім ходом водій не повинний створювати небезпеки чи перешкод іншим учасникам руху. Для забезпечення безпеки руху він при необхідності повинен звернутися по допомогу до інших осіб, та скоїв наїзд на пішохода ОСОБА_5, який в цей час рухався у попутному з ним напрямку до будинку № 26 по пр. Леніна. Внаслідок зазанченого ДТП пішоход ОСОБА_5 був травмований та доставлений до лікувального закладу, де 30.09.2014 від отриманих тілесних ушкоджень, заподіяних внаслідок ДТП, та ускладнення отриманої травми - помер. Потерпілою від кримінальнго правопорушення є позивач по цій справі - ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 10).

Вироком Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 по кримінальній справі № 638/87/15-к ОСОБА_6 визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення злочину, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, а саме порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом , що спричинило смерть потерпілого і призначено покарання у вигляді позбавлення строком на п'ять років. На підставі ст. 75 КК України, ОСОБА_6 звільнено від призначеного покарання з випробуванням строком на 3 роки з покладанням на нього обов'язків передбачених ст. 76 КК України. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 відшкодування витрат на лікування та поховання ОСОБА_5 9727 (дев'ять тисяч сімсот двадцять сім) гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в відшкодування моральної шкоди 50000 (пятьдесят тисяч) гривень. Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування втраченого заробітку у зв'язку з втратою годувальника залишено без розгляду. Запобіжний захід в виді застави, обраний у відношенні ОСОБА_6 Київським районним судом м. Харкова 26.12.2014. до вступу вироку в законну силу змінено на особисте зобов'язання (справа №638/87/15-к, Провадження 1-кп/638/68/15)

Ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 20.09.2016 вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08.06.2017 вирок Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 року та ухвали Апеляційного суду Харківської області від 28.01.2016 року та від 20.09.2016 року щодо засудженого ОСОБА_6 скасовано в частині вирішення цивільного позову потерпілої та призначити новий розгляд у суді першої інстанції в частині вирішення цивільного позову потерпілої. Справу в частині вирішення цивільного позову потерпілої виділено в окреме провадження та передано до суду першої інстанції для розгляду по суті (Справа №638/10331/17, Провадження№2/638/946/18)

Судом першої інстанції були оглянуті вищевказані матеріали справи та встановлено, що у кримінальній справі №638/10331/17 та в цій цивільній справі №638/20051/15-ц були заявлені різні позовні вимоги.

Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Так, з вищевказаного вироку суду Дзержинського районного суду м. Харкова від 06.11.2015 по кримінальній справі № 638/87/15-к вбачається, що позивач є дружиною - потерпілою особою, яка є пенсіонером за віком і тому є непрацездатною особою відповідно до статті 1 Закону України Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування .

Суду позивачем подано на підтвердження понесених витрат на поховання фіскальні чеки за благоустрій території кладовища (а. с. 7), Договір-замовлення на пам'ятник (а. с. 8), Договір замовлення на виготовлення ритуального металовиробу (а. с. 9 на звороті).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції обґрунтовано вважав доведеним той факт, що ОСОБА_1 мала право на утримання від чоловіка з яким разом проживала, і фактично перебувала на утриманні ОСОБА_5, який своєю працею у домашньому господарстві, доглядом за нею, підтримував та утримував її.

Оскільки інших утриманців у ОСОБА_5 не було, то визначена сума позивачкою через середній розмір доходу чоловіка складає - 5178,03 грн./ 2, тобто 2589,02 грн. на місяць. А всього за період з 01.10.2014 року по 01.01.2017 року сума, що підлягає відшкодуванню складає 69903,54 грн. Також підтверджуються наявними у справі доказами і підлягають відшкодуванню понесені витрати на благоустрій території кладовища біля могили, вартість пам'ятника, ритуальні металовироби у розмірі 21741,00 грн., оскільки вказані витрати позивачкою понесені фактично, та вони не перевищують нормативно встановленого розміру.

Вказані висновки суду не спростовані доводами скарги, які належним чином не підтвердженні.

З наданої ОСОБА_1 до суду першої інстанції довідки про розмір її пенсії вбачається, що пенсіонером вона являється щонайменше з жовтня 2013 року, що в сукупності зі встановленим фактом перебування у шлюбних відносинах, спільного проживання та ведення спільного господарства із загиблим, свідчить, що позивач перебувала на утриманні свого покійного чоловіка.

Належними, допустимими і достатніми доказами у розумінні ст.ст. 77-80 ЦПК України вказаний висновок відповідачем всупереч передбаченого ст.ст. 12, 81 ЦПК України процесуального обов'язку доведення своїх доводів та заперечень спростовано не було, відповідачем не було спростовано розрахунок позивача про розмір відшкодування.

Згідно із ч. 3 ст. 1193 ЦК України вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Відповідно до ст. 1201 ЦК України особа, яка завдала шкоди смертю потерпілого, зобов'язана відшкодувати особі, яка зробила необхідні витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника.

Нормою ст. 1 Закону України Про поховання та похоронну справу визначено, що поховання - діяльність відповідних органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб у межах повноважень, визначених цим Законом, а також суб'єктів господарювання, спрямована на:

забезпечення належного ставлення до тіла (останків, праху) померлого (далі - тіла);

забезпечення права громадян на захоронення їхнього тіла відповідно до їх волевиявлення, якщо таке є;

створення та експлуатацію об'єктів, призначених для поховання, утримання і збереження місць поховань;

організацію і проведення поховань померлих та/або загиблих (далі - померлих);

надання ритуальних послуг, реалізацію предметів ритуальної належності.

У ст. 2 зазначеного Закону зазначено, що поховання померлого - комплекс заходів та обрядових дій, які здійснюються з моменту смерті людини до поміщення труни з тілом або урни з прахом у могилу або колумбарну нішу, облаштування та утримання місця поховання відповідно до звичаїв та традицій, що не суперечать законодавству, а предмети ритуальної належності - вироби, що є атрибутами поховання та облаштування могили (колумбарної ніші).

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що не підлягає відшкодуванню витрати позивача на виготовлення лавки та на благоустрій території кладовища не ґрунтуються на нормах закону, такі витрати входять до комплексу заходів, які об'єднанні поняттям поховання відповідно до Закону України Про поховання та похоронну справу .

Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скарги про те, що відшкодуванню лише половина вартості пам'ятника, оскільки відповідачем не було доведено, що одинарний пам'ятник має меншу вартість, ніж подвійний, вказана витрата на поховання фактично була понесена позивачем у вказаному розмірі.

Твердження про те, що витрати зі спорудження пам'ятника були розподілені між членами сім'ї позивача є припущенням відповідача, якими суд не може керуватися.

Зазначені доводи скарги висновків суду не спростовують.

Однак при цьому суд першої інстанції помилився в питанні визначення належного відповідача за позовними вимогами ОСОБА_1, які є доведеними.

Судом першої інстанції було правильно встановлено, що особою винною у ДТП є ОСОБА_6, який на час скоєння ДТП перебував у трудових відносинах з фірмою ТОВ ЛАККІ (місцезнаходження юридичної особи: 61168, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 31941567), директором якої був ОСОБА_2 Крім того, ОСОБА_2 був власником автомобіля НОМЕР_2, яким керував ОСОБА_6

Відповідно до Наказу №01-07/1 за водієм ОСОБА_6 було закріплено автомобіль НОМЕР_2, наказ підписано Директором фірми ТОВ ЛАККІ ОСОБА_2

Однак при цьому суд помилково не взяв до уваги, що особа, яка є винуватою у скоєнні ДТП працювала водієм у ТОВ ЛАККІ , що відповідно до ст. 1172 ЦК України є підставою для відшкодування вказаною юридичною особою шкоди, завданої їх працівником, а не власником автомобіля, як джерела підвищеної небезпеки, ст. 1187 ЦК України.

За загальними правилом ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела.

Згідно з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.

З аналізу змісту глави 82 ЦК України убачається, що законодавець розрізняє поняття особа, яка завдала шкоду та особа, яка відповідає за шкоду . За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування.

Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативно захистити свої права та інтереси.

Аналіз положень ст. ст. 1166, 1167, 1187, 1188 ЦК України свідчить про встановлення в цивільному праві України змішаної системи деліктів, до якої входить: по-перше, правило генерального делікту, відповідно до якого будь-яка шкода (в т.ч. моральна), завдана потерпілому неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала; по-друге, правило спеціальних деліктів, яке передбачає особливості відшкодування шкоди, завданої у певних спеціально обумовлених у законодавстві випадках (спеціальними суб'єктами, у спеціальний спосіб тощо).

Правило генерального делікту закріплено у ст. 1166 ЦК України стосовно майнової шкоди та у ст. 1167 ЦК України стосовно моральної шкоди.

Умовами застосування цих норм є завдання шкоди (майнової, моральної) неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, наявність причинного зв'язку між цими діями (бездіяльністю) і шкодою та вина заподіювача.

За правилом генерального делікту відповідальність за завдання шкоди покладається на особу, яка цю шкоду завдала, тобто на безпосереднього заподіювача.

Статті 1187, 1188 ЦК України відносяться до спеціальних деліктів, які передбачають особливості суб'єктного складу відповідальних осіб (коли обов'язок відшкодування шкоди покладається не на безпосереднього заподіювача, а на іншу вказану у законі особу - власника джерела підвищеної небезпеки) та встановлюють покладення відповідальності за завдання шкоди незалежно від вини заподіювача.

Так, ст. 1187 ЦК України встановлює особливого суб'єкта, відповідального за завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки .

Згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України таким суб'єктом є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Не є таким суб'єктом і не несе відповідальності перед потерпілим за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом.

Зазначений висновок узгоджується і з нормою ч. 1 ст. 1172 ЦК України та ч. 2 ст. 1187 ЦК України.

Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).

В такому випадку обов'язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія.

Отже, аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм.

Саме така правова позиція була викладена у чинній постанові Верховного Суду України від 6 листопада 2013 року у справі № 6-108цс13, яка підлягає до застосуванню у даній справі при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України.

З огляду на те, що володільцем транспортного засобу, на якому було скоєне ДТП було вказане ТОВ ЛАККІ , з яким водій - винна особа перебував у трудових відносинах, то у даному до спірних правовідносин необхідно застосувати ст. 1172 ЦК України, на підставі якої відповідальність за завдану шкоду покладається на зазначену юридичну особу, а не на власника транспортного засобу, який передав його у користування юридичній особі. Використання ТОВ ЛАККІ автомобіля ТАТА для вантажних перевозок, під час якого було скоєне ДТП, відповідно до ч. 1 ст. 1187 ЦК України є джерелом підвищеної небезпеки. В цій частині доводи скарги є обґрунтованими і вони спростовують висновки суду стосовно того, що ОСОБА_2 є належним відповідачем. Той факт, що позивач просила стягнути шкоду і покласти всю відповідальність саме на цю особу не є обов'язковим для суду, оскільки позивач від заявлених вимог до ТОВ ЛАККІ не відмовилась, а суд залучив цього відповідача до розгляду справи, вручивши копію позову їх представнику 10.08.2017, яка знайомилась з матеріалами справи (а. с. 97-98, 112, 113, 123). За відсутності відповідного процесуального рішення, суд першої інстанції помилково зазначив ТОВ ЛАККІ в описовій частині оскаржуваного рішення в якості третьої особи, і цей недолік може бути усунутий в порядку виправлення описки, ст. 269 ЦПК України.

Виходячи з наведеного, оскільки висновку суду в частині стягнення шкоди не з ТОВ ЛАККІ , а з ОСОБА_2, не відповідають обставинам справи; порушують норми процесуального і матеріального права, тому відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України оскаржене рішення в цій частині підлягає зміні.

Керуючись ст.ст. 259, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 381-384, 389-392 ЦПК України, суд апеляційної інстанції

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 березня 2018 року - змінити.

Позовні вимоги ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмежено відповідальністю ЛАККІ (місцезнаходження юридичної особи: 61168, АДРЕСА_1, ідентифікаційний код 31941567) на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування шкоди - втраченого заробітку в період з 01.10.2014 по 01.01.2017, одноразово, - 69903,54 грн. та починаючи з 01.01.2017 і довічно по 2589 грн. на місяць, з наступним перерахунком суми у зв'язку з підвищенням прожиткового мінімуму, а також - понесені витрати на поховання та на спорудження надгробного пам'ятника в розмірі 21741,00 грн.

В частині стягнення судового зору рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 20 березня 2018 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня прийняття, і протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складено 28 грудня 2018 року.

Головуючий - В.Б. Яцина

Судді - І.В. Бурлака.

П.В. Кісь.