Рішення

від 10.12.2018 по справі 369/2907/18

КИЄВО-СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 369/2907/18

Провадження № 2/369/1919/18

РІШЕННЯ

Іменем України

10.12.2018 року Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі

головуючої судді Ковальчук Л.М.,

при секретарі Бугайовій М.В.,

за участю:

прокурора Карнова А.О.,

представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_3 аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця до ОСОБА_4, ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_6 сільської ради Києво-Святошинського району, про визнання недійсними наказів та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И В:

У березні 2018 року Перший заступник прокурора Київської області звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі ОСОБА_3 аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця до ОСОБА_4, ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_6 сільської ради Києво-Святошинського району, про визнання недійсними наказів та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, мотивуючи свої вимоги тим, що Прокуратурою області встановлено, що на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії І-КВ № 000976, зареєстрованого 28.12.2001 в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 510, у користуванні Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця перебували земельні ділянки загальною площею 1972 га, які знаходяться в адміністративних межах Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району. За результатами розгляду листа генерального директора Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця ОСОБА_7 від 04.05.2010 року за № 582, який надійшов з листом голови Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району ОСОБА_8, про добровільну відмову від права постійного користування земельними ділянками зазначеного державного підприємства, наказом ОСОБА_5 управління Держземагентства у Київській області від 01.12.2014 за № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця загальною площею 265 га ( у тому числі щодо земельної ділянки № 1 - площею 7,69 га, земельної ділянки № 2 - площею 6,83 га, земельної ділянки № 3 - площею 74,02 га, земельної ділянки № 4 площею 9,84 га, земельної ділянки № 5 - площею 7,81 га, земельної ділянки № 7 - площею 14 га, земельної ділянки № 7а - площею 28,58 га, земельної ділянки № 8 - площею 40,50 га, земельної ділянки № 9 площею 7,52 га, земельної ділянки № 10 - площею 40,60 га, земельної ділянки № 10а - 13,62 га, земельної ділянки № 12 - площею 7,45 га) та віднесено вказані землі до складу земель сільськогосподарського призначення державної власності в адміністративних межах Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району.

Однак, зазначений вище наказ ОСОБА_5 управління Держземагентства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг прийнятий з порушенням норм земельного законодавства з наступних підстав. Зокрема, відповідно до вимог ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Так, порядок добровільної відмови від права постійного користування земельними ділянками визначено у ст. 142 Земельного кодексу України. Відповідно до вказаної статті припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації. Згідно статуту державного підприємства, затвердженого наказом Мінагрополітики від 12.12.2008 № 826, з ОСОБА_3 аграрної політики та продовольства України, як органом управління, необхідно погоджувати питання щодо вилучення чи добровільної відмови від користування земельними ділянками, передачі в оренду, укладання договорів про спільну діяльність (спільний обробіток земельних ділянок) та інших видів договорів, що можуть призвести до вилучення земельних ділянок, зміни цільового призначення земельних ділянок або їх частин, які закріплені за підприємством на праві постійного користування

Пунктом 4 розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 1.02.2010 № 318-р Деякі питання збереження об'єктів державної власності встановлено обов'язок Державному комітетові із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб'єктами управління об'єктами державної власності не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Також статтею 140 Земельного кодексу України визначено, що підставами припинення права власності на земельну ділянку є: відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності суспільна необхідність-це обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку. Суспільна потреба - обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади потреба у земельних ділянках, у тому числі тих, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, викуп яких здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 20 Закону України Про землеустрій землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Положенням статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій га форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Таким чином, всупереч вимогам ч. 1 ст. 20 Закону України Про землеустрій та ст. 186-1 ЗК України при припиненні права постійного користування земельними ділянками Державного підприємства Науково- дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця проекти землеустрою не виготовлялися і територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, не погоджувалися.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України Про землеустрій землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Положенням статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій га форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Таким чином, всупереч вимогам ч. 1 ст. 20 Закону України Про землеустрій та ст. 186-1 ЗК України при припиненні права постійного користування земельними ділянками Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця проекти землеустрою не виготовлялися і територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, не погоджувалися.

З огляду на викладене, припинення права постійного користування земельними ділянками Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця на підставі наказу ОСОБА_5 управління Держземагентства у Київській області від 01.12.2014 № 10- 11417/15-14-с відбулося всупереч вимог ст. ст. 13, 140, 141, 142, 186-1 Земельного кодексу України, ст. 20 Закону України Про землеустрій , п. 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 318-р, тому вказаний наказ ОСОБА_5 управління Держземагентства у Київській області, на думку прокурора, повинен бути визнаний недійсним у судовому порядку.

Оскільки порядок припинення права користування Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця земельними ділянками дотримано не було, оскаржувані накази по своїй суті, на думку прокурора, є незаконними, а отже, і подальший наказ ОСОБА_5 управління Дсржгеокадастру у Київській області, як правонаступника ОСОБА_5 управління Держземагентства у Київській області про передачу у приватну власність третьої особи земельних ділянок, з числа земель, які перебували у постійному користуванні державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця , є незаконним, і також підлягає визнанню недійсним. Прокуратурою області встановлено, що за рахунок вказаних земельних ділянок, щодо яких спірним наказом ОСОБА_5 управління Держземагентства у Київській області від 01.12.2014 № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця , ОСОБА_5 управлінням Дсржгеокадастру у Київській області на підставі незаконного наказу від 19.09.2016 за № 10-19401/15-16-сг надано у приватну власність ОСОБА_4 земельну ділянку площею 1,4491 га для ведення особистого селянського господарства з кадастровим номером 3222485500:06:001:5127, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Крім того, 11.10.2017 право власності щодо вказаної вище земельної ділянки зареєстровано та внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі рішення державного реєстратора ОСОБА_6 сільської ради Києво-Святошинського району за № 31822294, номер запису про право власності: 16853019.

На підставі вищевикладеного, Перший заступник прокурора Київської області з посиланням на вимоги ст. 131-1 Конституції України, ст. 23 Закону України Про прокуратуру , ст. ст. 16, 321, 393, 396 ЦК України, ст. ст. 13, 20, 21, 25, 79, 141, 142, 152, 155, 162-164, 186-1, 202 Земельного кодексу України, просив суд визнати поважними причини пропуску прокурором строку позовної давності для звернення до суду з даним позовом та поновити його, захистивши право, визнати недійсним наказ ОСОБА_5 управління Держземагентства у Київській області від 01.12.2014 за № 10-11417/15-14-сг Про припинення права користування земельною ділянкою , визнати недійсним наказ ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Київській області від 19.09.2016 за № 10-19401/15-16-сг, скасувати рішення ОСОБА_6 сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 11.10.2016 року за № 31822294 про державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на земельну ділянку з кадастровим номером 3222485500:06:001:5127, стягнути з відповідачів на користь Прокуратури Київської області судові витрати.

В судовому засіданні прокурор позов підтримав у повному обсязі і просив його задовольнити.

Представник позивача ДП Пуща-Водиця в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі і просив його задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_3 аграрної політики та продовольства України в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду пояснення, в яких позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник позивача Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру в судове засідання не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду пояснення, в яких позов підтримав у повному обсязі та просив його задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_5 управління Держгеокадастру в судовому засіданні заперечував проти задоволення позову і просив відмовити у його задоволенні.

В судове засідання відповідачі ОСОБА_4, представник відповідача ОСОБА_6 сільської ради Києво-Святошинського району Київської області не з явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялись належним чином, причини неявки суду невідомі.

Суд, вислухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, з ясувавши дійсні обставини справи та дослідивши письмові докази, дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Державного акту на право постійного користування землею серії 1-КВ № 000976 від 28.12.2001 року ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця надано в постійне користування для ведення сільськогосподарського виробництва 1972,0 га землі. Як зазначав прокурор, листом №582 від 04.05.2010 року ДП Агрокомбінат Пуща-Водиця надало добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою площею 265 га.

Згідно з наказом ОСОБА_5 управління Держземагентства Київській області від 01.12.2014 за № 10-11417/15-14-сг припинено право постійного користування землею Державного підприємства Науково- дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця загальною площею 265 га та віднесено вказані землі до складу земель сільськогосподарського призначення державної власності в адміністративних межах Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району.

На підставі наказу ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Київській області від 19.09.2016 за № 10-19401/15-16-сг затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки і надано ОСОБА_9 у власність земельну ділянку площею 1,4491 га (кадастровий номер 3222485500:06:001:5127) із земель сільськогосподарського призначення державної власності для ведення особистого селянського господарства, розташовану на території Музичанської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Відповідно до вимог ст. 141 Земельного кодексу України підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від такого права; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом тощо.

Відповідно до ст. 142 Земельного кодексу України припинення права власності на земельну ділянку у разі добровільної відмови власника землі на користь держави або територіальної громади здійснюється за його заявою до відповідного органу. Власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Згідно примірного статуту державного підприємства, затвердженого наказом Мінагрополітики від 12.12.2008 № 826, з ОСОБА_3 аграрної політики та продовольства України, як органом управління, необхідно погоджувати питання щодо вилучення чи добровільної відмови від користування земельними ділянками, передачі в оренду, укладання договорів про спільну діяльність (спільний обробіток земельних ділянок) та інших видів договорів, що можуть призвести до вилучення земельних ділянок, зміни цільового призначення земельних ділянок або їх частин, які закріплені за підприємством на праві постійного користування.

Пунктом 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 318-р Деякі питання збереження об'єктів державної власності встановлено обов'язок Державному комітетові із земельних ресурсів разом із заінтересованими центральними органами виконавчої влади та іншими суб'єктами управління об'єктами державної власності не допускати погодження документів, прийняття рішень, на підставі яких може здійснюватися відчуження з державної власності земельних ділянок, наданих у постійне користування державним підприємствам, установам та організаціям (крім земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, що підлягають приватизації, та земельних ділянок, відчуження яких здійснюється для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності), до законодавчого врегулювання питання щодо визначення порядку їх відчуження.

Згідно вимог ст.140 Земельного кодексу України підставою припинення права власності на земельну ділянку є: відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності та для суспільних потреб.

Згідно частини 1 статті 1 Закону України Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності суспільна необхідність- це обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади виключна необхідність, для забезпечення якої допускається примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у встановленому законом порядку. Суспільна потреба - обумовлена загальнодержавними інтересами або інтересами територіальної громади потреба у земельних ділянках, у тому числі тих, на яких розміщені об'єкти нерухомого майна, викуп яких здійснюється в порядку, встановленому законом.

Відповідно до вимог ст. 20 Закону України Про землеустрій землеустрій проводиться в обов'язковому порядку на землях усіх категорій незалежно від форми власності в разі надання, вилучення (викупу), відчуження земельних ділянок.

Положенням статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин.

Таким чином, всупереч вимогам ч. 1 ст. 20 Закону України Про землеустрій та ст. 186-1 ЗК України при припиненні права постійного користування земельними ділянками Державного підприємства Науково- дослідний виробничий агрокомбінат Пуща - Водиця проекти землеустрою не виготовлялися і територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що здійснює реалізацію державної політики у сфері земельних відносин, не погоджувалися.

Відповідно до вимог ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

При цьому відповідно до частин першої та п'ятої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, згідно із частинами третьою, четвертою статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові.

Положеннями статті 268 ЦК України передбачено винятки із загального правила про поширення позовної давності на всі цивільні правовідносини і визначено вимоги, на які позовна давність не поширюється, зокрема у пункті 4 частини першої статті 268 ЦК України зазначено, що на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право, позовна давність не поширюється.

Згідно з підпунктом 2 пункту 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства пункт 4 частини першої статті 268 ЦК України виключено. ОСОБА_10 набрав чинності 15 січня 2012 року.

Відповідно до пункту 5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Згідно із частинами першою та третьою статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

До правовідносин, які виникли під час дії нормативно-правового акта, який згодом втратив чинність, застосовуються його норми. До правовідносин, які виникли раніше і регулювалися нормативно-правовим актом, який втратив чинність, але права й обов'язки зберігаються і після набрання чинності новим нормативно-правовим актом, застосовуються положення нових актів цивільного законодавства.

Проте, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України за своєю суттю направлене на захист прав власників та інших осіб від держави.

Оскільки держава зобов'язана забезпечити належне правове регулювання відносин і відповідальна за прийняті її органами незаконні правові акти, їх скасування не повинне ставити під сумнів стабільність цивільного обороту, підтримувати яку покликані норми про позовну давність, тому, на відміну від інших учасників цивільних правовідносин, держава несе ризик спливу строку позовної давності на оскарження нею незаконних правових актів державних органів, якими порушено право власності чи інше речове право.

Отже, з огляду на статус держави та її органів як суб'єктів владних повноважень, положення пункту 4 частини першої статті 268 ЦК України не поширюються на позови прокуратури, які пред'являються від імені держави і направлені на захист права державної власності, порушеного незаконними правовими актами органу державної влади.

На такі позови поширюється положення статті 257 ЦК України щодо загальної позовної давності, і на підставі частини першої статті 261 цього Кодексу перебіг позовної давності починається від дня, коли держава в особі її органів як суб'єктів владних повноважень довідалася або могла довідатися про порушення прав і законних інтересів.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , яка набрала чинності для України 11 вересня 1997 року, передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (п. 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства ).

Дана правова позиція відображена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 у справі за № 6-68цс15.

Згідно з статтею 360-7 ЦПК України, що діяла на час прийняття вказаної постанови, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених п. 1 і 2 частини першої статті 355 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, установлену законом.

Також відповідно до вимог ч. 1 ст. 417 ЦПК України, яка діє на даний час, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Згідно вимог ч. 2 ст. 417 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції не може містити вказівок для суду першої або апеляційної інстанції про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про переваги одних доказів над іншими, про те, яка норма матеріального права повинна бути застосована і яке рішення має бути прийнято за результатами нового розгляду справи.

Відповідно до матеріалів справи, прокурор звернувся до суду з даним позовом 16 березня 2018 року, діючи в інтересах держави в особі ОСОБА_3 аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця .

ОСОБА_3 аграрної політики України та Державне підприємство Науково-дослідний, виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця є органами, уповноваженими державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Отже, єдину систему органів виконавчої влади утворюють Кабінет Міністрів України, як вищий орган виконавчої влади, міністерства, місцеві державні адміністрації та інші органи виконавчої влади.

Кожен орган виконавчої влади діє від імені держави межах наданих повноважень.

Відповідно до п. 1 Положення про ОСОБА_3 аграрної політики України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 № 500/2011, Мінагрополітики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної політики в сфері земельних відносин.

Положенням про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 15, установлено, що Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру відповідно до покладених на неї завдань, поряд з іншим, передає відповідно до закону безпосередньо або через визначені в установленому порядку територіальні органи земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної форми власності у власність або в користування для всіх потреб.

З 1 січня 2013 року центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають у власність або у користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності. ОСОБА_10 передбачено Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності , яким законодавець вніс зміни до Земельного кодексу України, зокрема до статті 122 Земельного кодексу України.

Головне управління Держземагентства у Київській області відповідно до покладених на нього завдань передає відповідно до закону земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності у власність або в користування для всіх потреб в межах області.

Постановою № 442 від 10.09.2014 року Кабінету Міністрів України Про оптимізацію систем центральних органів виконавчої влади було ліквідовано Державну інспекцію сільського господарства і її функції покладено на: функції із здійснення реєстрації та обліку машин на ОСОБА_3 внутрішніх справ, функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині експлуатації та технічного стану машин - на Державну службу безпеки на транспорті, функції із здійснення сертифікації насіння і садивного матеріалу, державного нагляду (контролю) у сферах прав охорони прав на сорти рослин, насінництва та розсадництва - на Державну службу з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, функції із здійснення державного нагляду (контролю) в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій та форм власності, родючості ґрунтів - на Державну службу з питань геодезії, картографії та кадастру.

Відповідно до п.1 Положення про Державну службу з геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України №15 від 14.01.2015 року, Державна служба України з питань картографії та кадастру ( Держгеокадастр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом України через Міністра аграрної політики та продовольства і який реалізує державну політику у сфері топографо-геодезичної і картографічної діяльності, земельних відносин, землеустрою, у сфері Державного земельного кадастру, державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства, використання та охорони земель усіх категорій і форм власності, родючості ґрунтів.

Таким чином, центральним органом виконавчої влади, який здійснює державний контроль за охороною та використанням земель, станом на дату подання позову є Державна служба України з питань геодезії, картографії та кадастру.

Отже, станом на 01 грудня 2014 року держава в особі її органу, а саме Державної служби з геодезії, картографії та кадастру була обізнана про обставини, викладені в позовній заяві Першого заступника прокурора Київської області.

На час виникнення спірних правовідносин виготовлення державних актів проводилося на підставі проектів землеустрою на підставі Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 677 від 26 травня 2004 року.

Згідно п.9. вказаного Порядку розроблений проект відведення земельної ділянки виконавець подає на погодження відповідній комісії з розгляду питань, пов'язаних з погодженням документації із землеустрою, за місцем розташування земельної ділянки, відповідними органами земельних ресурсів, містобудування і архітектури, охорони культурної спадщини, санітарно-епідеміологічної служби, природоохоронним органом, а у разі вилучення (викупу), надання, зміни цільового призначення земельних ділянок (їх частин) лісогосподарського призначення, проект також погоджується з відповідними органами лісового господарства.

Стаття 261 ЦК України визначає, що початком перебігу строку є день, коли особа довідалась або повинна була (могла) довідатися про порушення свого права. Таким чином, для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об єктивні (сам факт порушення права), так і суб єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти.

Для правильного застосування частини 1 статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Порівняльний аналіз термінів довідався та міг довідатися , що містяться в статті 261 ЦК України , дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Саме таких правових висновків дійшов Верховний Суд України у справах № 6-152 від 29 жовтня 2014 року, № 6-17 цс 17 від 22 лютого 2017 року.

Таким чином, Державна служба з геодезії, картографії та кадастру мала об єктивну можливість знати про видачу ОСОБА_5 управлінням Держземагентства у Київській області, ОСОБА_5 управлінням Держгеокадастру у Київській області, як державними органами земельних ресурсів, відповідних правових актів, та мали об єктивну можливість знати про порушення у зв язку з цим права держави на спірну земельну ділянку.

Тому, прокурором пропущено строк позовної давності, оскільки право на звернення до суду з таким позовом виникло ще у 2014 році, оскільки безпосередньо про можливе порушення інтересів держави, як вбачається із матеріалів судової справи, могло стати відомо органам держави у 2014 році.

Отже, строк позовної давності, передбачений статті 257 ЦК України, на момент звернення Першим заступником прокурора Київської області з позовом до суду 16 березня 2018 року сплив.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що строк звернення Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_3 аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця з позовними вимогами про визнання недійсними наказів та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку вже минув, і вказаний позов було подано поза межами строку позовної давності.

Згідно вимог ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно вимог ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до вимог ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно вимог ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Відповідно до вимог ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно вимог ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, суд дійшов висновку про необхідність відмови у позовних вимогах.

Оцінюючи в сукупності зібрані в справі докази відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, суд не знаходить правових підстав для задоволення позову Першого заступника прокурора Київської області, а тому відмовляє у його задоволенні.

Враховуючи викладене та керуючись п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції , п. 570 рішення ЄСПЛ від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ; п. 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , ст. ст. 5, 15, 16, 256, 257, 261, 267, 268 ЦК України, ст. ст. 20, 141, 142, 186-1 Земельного кодексу України, п. 4 Розпорядження Кабінету Міністрів України від 11.02.2010 № 318-р Деякі питання збереження об'єктів державної власності , ч. 1 ст. 1 Закону України Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності , п.п. 2 п. 2 розділу І Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства , п. 5 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства , п. 1 Положення про ОСОБА_3 аграрної політики України, затвердженого Указом Президента України від 23.04.2011 № 500/2011, Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 14.05.2015 № 15, Постановою № 442 від 10.09.2014 року Кабінету Міністрів України Про оптимізацію систем центральних органів виконавчої влади , ст. ст. ст. ст. 2, 4, 77, 78, 79, 80, 81,82, 89, 133, 141, 259, 264, 265, 268, 417 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову Першого заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі ОСОБА_3 аграрної політики та продовольства України, Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, Державного підприємства Науково-дослідний виробничий агрокомбінат Пуща-Водиця до ОСОБА_4, ОСОБА_5 управління Держгеокадастру у Київській області, ОСОБА_6 сільської ради Києво-Святошинського району, про визнання недійсними наказів та скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку відмовити.

Повне рішення суду складено 29 грудня 2018 року.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного рішення суду.

Суддя Ковальчук Л.М.