Рішення

від 26.12.2018 по справі 1840/3533/18

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

СУМСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 грудня 2018 р. Справа № 1840/3533/18

Сумський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Шевченко І.Г.,

за участю секретаря судового засідання - Мельник О.П.,

позивача - ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1) звернувся до суду з позовною заявою до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області (далі - відповідач, Будильська сільрада), в якій просив:

1) визнати незаконним та скасувати рішення відповідача про відмову надання у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства від 27.04.2018;

2) зобов'язати Будильську сільраду надати у власність для ведення фермерського господарства земельну ділянку комунальної власності у розмірі земельної частки (паю), площею 3,2382га, яка знаходиться на території Будильської сільради.

Свої вимоги мотивував тим, що відповідач протиправно, всупереч ст.ст.22, 32 Земельного кодексу України, вчетверте прийняв незаконне рішення щодо відмови у наданні у власність земельної ділянки, грубо порушуючи права позивача. З посиланням на ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, стверджує, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, в тому числі, громадянам - для ведення фермерського господарства. Також зазначив, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України Про фермерське господарство , ч. 2 ст. 31 та ч. 1 ст. 32 Земельного кодексу України членам фермерських господарств передаються безоплатно у приватну власність із раніше наданих їм у користування земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) члена сільськогосподарського підприємства, розташованого на території відповідної ради. Земельні ділянки, на яких розташовані житлові будинки, господарські будівлі та споруди фермерського господарства, передаються безоплатно у приватну власність у рахунок земельної частки (паю).

Ухвалою суду від 21.09.2018 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

18.10.2018 (електронною поштою) та 22.10.2018 до суду від відповідача у справі надійшов відзив на позов з письмовими доказами на обґрунтування своєї позиції (а.с.43-66). Представник відповідача у відзиві стверджував, що вимоги позивача є необґрунтованими, а оскаржуване рішення - законним та обґрунтованим. З посиланням на пп. б пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України відмітив, що не допускається купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

З посиланням на наказ Держкомзему від 23.07.2010 № 548 Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 р. за № 1011/18306) вважає, що земельні ділянки для ведення фермерського господарства (код 01.02), не можуть прирівнюватися до земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , оскільки вони належать до різних видів цільового призначення земель сільськогосподарського призначення, а чинне земельне законодавство України не містить приписів, які б дозволяли прирівнювати один до одного або б ототожнювали різні види цільового використання земельних ділянок. Натомість, пункт п'ятий статті 20 Земельного кодексу України забороняє власникам самостійно визначати види використання земельних ділянок в межах категорії земель сільськогосподарського призначення.

Щодо вимоги про зобов'язання надати у власність позивачеві земельну ділянку, з посилання на ч. 2 ст. 59 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні та норми Кодексу адміністративного судочинства України в частині компетенції адміністративного суду, зазначив, що суд не може підміняти інший орган державної влади або орган місцевого самоврядування та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції таких органів.

Ухвалою суду від 19.10.2018 було ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання на 20.11.2018.

Від позивача 25.10.2018 до суду надійшла відповідь на відзив (а.с.71), відповідно до якої позивач зазначив, що жодним законом України не передбачена обов'язкова зміна цільового призначення земельної ділянки при її приватизації, при цьому сам ніколи не звертався до відповідача чи до інших органів із такою заявою та не виражав будь-яким іншим чином наміри щодо зміни цільового призначення земельної ділянки. Вважає, мораторій на відчуження стосується громадян та юридичних осіб, а не органів державної влади чи місцевого самоврядування. Відмічає, що нормами ст.ст. 32 Земельного кодексу України та ст. 13 Закону України Про фермерське господарства визначено спеціальний порядок приватизації земельних ділянок саме для членів фермерських господарств із земель наданих фермерським господарства.

Ухвалами суду від 20.11.2018 та від 06.12.2018 судове засідання було відкладено, у зв'язку з витребуванням додаткових доказів у відповідача (а.с.76,97).

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про дата та час розгляду справи повідомлений належним чином, просив справу розглядати у його відсутності (а.с.96).

За таких обставин, враховуючи приписи статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважав можливим судове засідання проводити у відсутності представника відповідача.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги з підстав, викладених у позові та відповіді на відзив, підтримав та просив суд їх задовольнити.

Заслухавши позивача, дослідивши наявні матеріали справи, заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

В судовому засіданні встановлено, що в 2001 році на замовлення ОСОБА_2 (далі - ОСОБА_2) було розроблено технічну документацію по складанню державних актів на право приватної власності на земельні частки (паї) власникам земельних сертифікатів ВАТ Лебідь с. Будилка на спірні земельні ділянки з кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.110,111).

20.02.2001 рішенням 16 сесії 23 скликання Будильської сільради Про погодження документації та видачу державних актів власникам земельних сертифікатів було погоджено вказану технічну документацію та надано у приватну власність ОСОБА_2 вказані земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.107,108).

Тобто, як вбачається із досліджених в судовому засіданні доказів, спірні земельні ділянки, власником яких була ОСОБА_2, вперше сформовані як об'єкт нерухомого майна саме внаслідок виділення в натурі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

15.10.2013 рішенням Лебединського районного суду Сумської області у справі №580/2033/13-ц було визнано відумерлою спадщину, що залишилась після смерті ОСОБА_2, та що складається з земельної частки (паю) площею 2,8991га та 0,3391га та передано її у власність територіальної громади Будильської сільради (а.с.109).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер витягу 35315960) підтверджується, що Управлінням держземагентства у Лебединському районі Сумської області 04.04.2014 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_2 площею 2,8991га та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.55).

Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (індексний номер витягу 35318494) підтверджується, Управлінням держземагентства у Лебединському районі Сумської області 04.04.2014 здійснено державну реєстрацію земельної ділянки з кадастровим номером НОМЕР_3 площею 0,3391га та цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.56).

11.12.2015 Будильською сільрадою були проведені земельні торги (аукціон) з продажу права оренди на земельну ділянку площею 2,8991га, кадастровий номер НОМЕР_2, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення (рілля), та на земельну ділянку площею 0,3391га, кадастровий номер НОМЕР_3, категорія земель - землі сільськогосподарського призначення (сіножаті). Цільове призначення земель - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, строком на 30 років. Переможцем торгів стало фермерське господарство Смак (код ЄДРПОУ 40034685) (далі - ФГ Смак ), про що було складено протоколи земельних торгів (аукціону) з продажу права оренди на земельну ділянку від 11.12.2015 за №№4,8 (а.с.28,29,53,54).

За результатами торгів між відповідачем та ФГ Смак були укладені договори оренди землі від 11.12.2015. Предметом договору стали земельні ділянки комунальної власності сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 2,8991га, кадастровий номер НОМЕР_2 та площею 0,3391га, кадастровий номер НОМЕР_3 (а.с.100-106).

Позивач вперше звернувся до Будильської СР із заявою від 26.02.2016 про надання у власність для ведення фермерського господарства земельні ділянки комунальної власності у розмірі земельної частки (паю), площею 3,2382га, що знаходяться на території Будильської сільради (кадастровий номер НОМЕР_2 та НОМЕР_3). У заяві вказав, що є членом ФГ Смак (а.с.88). До заяви додав графічний матеріал із зазначенням місця розташування земельних ділянок, копію паспорта та копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номеру, обґрунтування розміру земельної ділянки та довідку про членство (а.с.89-93).

Рішенням Будильської сільради від 22.04.2016 було вирішено перенести розгляд питання щодо надання у приватну власність для ведення фермерського господарства земельні ділянки комунальної власності у розмірі земельної частки (паю) на грудень 2016 року, у зв'язку з тим, що сума договору була включена в доходну частину на 2016 рік (а.с.7).

ОСОБА_1 звернувся із заявою від 25.05.2016 до Будильської сільради, відповідно до якої зазначив, що законом не передбачено можливість прийняття рішення про перенесення розгляду заяви та запропонував укласти додаткові угоди до договорів оренди з ФГ Смак (а.с.6,82-86).

Рішенням Будильської сільради від 13.07.2016 було відмовлено у наданні у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок комунальної власності у розмірі земельної частки (паю) загальною площею 3,2382га, в т.ч. рілля - 2,8991га, сіножаті - 0,3391га під кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.8).

Позивач не погодився з вказаним рішенням відповідача та оскаржив його до Лебединського районного суду Сумської області, постановою якого від 05.04.2017 у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмолено. Однак, постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 25.05.2017 вказану постанову Лебединського районного суду Сумської області від 05.04.2017 було скасовано та прийнято нову, якою позов задоволено частково, зокрема, визнано незаконним та скасовано рішення Будильської сільради від 13.07.2016, у зв'язку з тим, що оскаржуване рішення не містило жодних мотивованих пояснень такої відмови та зобов'язано Будильську сільраду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства від 26.02.2016 (а.с.11-12).

14.07.2017 позивач знову звернувся з заявою, в якій просив розглянути його заяву про надання у приватну власність земельну ділянку (а.с.94).

Рішенням Будильської СР від 10.08.2017 було відмовлено надати у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок комунальної власності у розмірі земельної частки (паю) загальною площею 3,2382га, в т.ч. рілля - 2,8991га, сіножаті - 0,3391га під кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.9).

Не погодившись із вказаним рішенням позивач оскаржив його до суду та рішенням Лебединського районного суду Сумської області від 24.01.2018 було визнано незаконним та скасовано рішення Будильської сільради про відмову у наданні у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 з підстав відсутності в оскаржуваному рішенні мотивованих пояснень його прийняття та зобов'язано Будильську сільраду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання у приватну власність земельних ділянок для ведення фермерського господарства від 26.02.2016 (а.с.13-15).

Позивач звернувся до Будильської сільради із заявою від 09.02.2018 з проханням повторно розглянути його заяву від 26.02.2016 на виконання вимог рішення Лебединського районного суду Сумської області від 24.01.2018 (а.с.81).

Рішенням Будильської СР двадцять другої сесії сьомого скликання від 27.04.2018, з посиланням на наказ Держкомзему від 23.07.2010 № 548 Про затвердження Класифікації видів цільового призначення земель (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 1 листопада 2010 р. за № 1011/18306), п. б п. 15 Перехідних положень Земельного кодексу України було відмовлено ОСОБА_1 у наданні у приватну власність для ведення фермерського господарства земельних ділянок комунальної власності у розмірі земельної частки (паю) загальною площею 3,2382га, в т.ч. рілля - 2,8991га, сіножаті - 0,3391га під кадастровими номерами НОМЕР_2 та НОМЕР_3 (а.с.10, 47-48,49-52).

Надаючи правову оцінку правовим відносинам, що склались в даному випадку між сторонами, суд виходить з наступного.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-ІІІ (далі - Земельний кодекс України) визначено, що до земель України належать усі землі в межах її території, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. В свою чергу, згідно зі статтею 19 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення визначені як окрема категорія земель.

Відповідно до п.15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, не допускається:

а) купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб;

б) купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передачі їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам - учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, запроваджується за умови набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2019 року, в порядку, визначеному цим Законом.

Угоди (у тому числі довіреності), укладені під час дії заборони на купівлю-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок та земельних часток (паїв), визначених підпунктами "а" та "б" цього пункту, в частині їх купівлі-продажу та іншим способом відчуження, а так само в частині передачі прав на відчуження цих земельних ділянок та земельних часток (паїв) на майбутнє є недійсними з моменту їх укладення (посвідчення).

Як встановлено судом, підставою для прийняття оскаржуваного рішення стало саме наявність мораторію на купівлю-продаж або інший спосіб відчуження спірної земельної ділянки, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та зміни її цільового призначення.

Обґрунтовуючи свою позицію, позивач, з посиланням на ч.3 ст.22 Земельного кодексу України, відповідно до якої землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування: громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства, вважає, що оскільки землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та фермерського господарства відносяться до земель сільськогосподарського призначення, та він не виражав наміру зміни цільового призначення земельної ділянки, вважає, то норми Земельного кодексу України щодо мораторію, які стосуються виключно громадян та юридичних осіб, а не відповідача по справі, на відчуження спірних земельних ділянок не поширюються.

Однак, вказані доводи суд не приймає до уваги, оскільки кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, що визначає специфіку її особливого правового режиму.

Пріоритетність правового режиму земель придатних для сільського господарства, що визначено ст. 23 Земельного кодексу України, передбачає необхідність їх цільового використання.

В свою чергу, частина 3 статті 22 Земельного кодексу України, на яку посилається позивач, визначає види використання сільськогосподарських земель, які відповідають саме їх цільовому призначенню, та осіб, які мають право на отримання таких земель у власність та у користування. Так, згідно з положеннями зазначеної норми окрему групу суб'єктів сільськогосподарського землекористування становлять громадяни, яким землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Тобто, земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватись за різними видами цільового призначення. Так, згідно з класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23 липня 2010 року N 548 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 01 листопада 2010 року за №1011/18306) землі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кодом 01.01 та землі для ведення фермерського господарства з кодом 01.03 відносяться до різних видів цільового призначення земельної ділянки.

Таким чином, суд визнає, що надання спірних земельних ділянок для фермерського господарства є наслідком зміни її цільового призначення (з "для ведення товарного сільськогосподарського виробництва"), що до закінчення дії чи скасування мораторію прямо заборонено чинними нормами п.15 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України.

При цьому, на переконання суду, доводи позивача, з посиланням на норми ст.ст.31, 32 Земельного кодексу України та ст. 13 Закону України Про фермерське господарство від 19.06.2003 №973-ІV щодо порядку приватизації земельних ділянок для членів фермерських господарств із земель наданих фермерським господарствам, не спростовує вказаний вище висновок суду, тим паче, що ФГ Смак спірні земельні ділянки були передані з цільовим призначенням - 01.01. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що також вбачається з п.16 договорів (а.с.100,104).

Крім того, не приймаючи до уваги доводи позивача з приводу того, що мораторій, встановлений Земельним кодексом України на відчуження, стосується виключно громадян та юридичних осіб та не поширюється на спірні земельні ділянки, судом враховано також наступне.

Згідно ст. 1 Закону України від 22 травня 2003 року № 858-ІV Про землеустрій цільове призначення земельної ділянки - є її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою в установленому законодавством порядку.

У частині першій статті 81 Земельного кодексу України визначені способи набуття громадянами України права власності на земельні ділянки, якими є:

а) придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами;

б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності;

в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування;

г) прийняття спадщини;

ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).

Водночас, у частині дев'ятій статті 79-1 Земельного кодексу України передбачено, що земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель державної чи комунальної власності у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) (частина перша та друга статті 79-1 Земельного кодексу України).

Особливий порядок формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав передбачений Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 № 899-IV, який полягає в тому, що земельні ділянки виділяються із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності.

Наведене свідчить, що земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які надаються у власність або передаються у користування, за конкретними цілями використання поділяються на види. Віднесення земельних ділянок сільськогосподарського призначення до того чи іншого виду позначається на їх правовому режимі (порядку використання), який відповідає їх цільовому призначенню (використанню).

Відповідно до положень статей 13, 14 Конституції України земля є об'єктом права власності Українського народу і є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, у зв'язку з чим гарантоване Конституцією право власності на землю має набуватися і реалізовуватися громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Саме на виконання зазначених конституційних положень та створення необхідної законодавчої бази (прийняття законів про ринок земель та державний земельний кадастр) для запровадження повноцінного ринку земель, а також з метою збереження стратегічно важливого для аграрного сектору економіки держави виду сільськогосподарських земель законодавець згідно з підпунктом б пункту 15 Перехідних положень Земельного кодексу України України запровадив мораторій на купівлю-продаж та інші способи відчуження земельних ділянок, які перебувають у власності юридичних осіб та громадян для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, виділених в натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства та власникам земельних часток (паїв), крім обміну земельної ділянки на іншу відповідно до закону (стаття 14 Законом України Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 № 899-IV), передачі їх у спадщину, вилучення земель для суспільних потреб.

Наведене обмеження не поширюється на право приватної власності на земельні ділянки іншого призначення (виду використання), які перебувають у власності громадян та юридичних осіб. І тому наведеною вище нормою Земельного кодексу України законодавець, з метою забезпечення виконання введеного мораторію, заборонив також зміну цільового призначення та виду використання зазначених вище сільськогосподарських земельних ділянок.

Отже, якщо земельна ділянка сформована як об'єкт нерухомого майна, внаслідок виділення в натурі земельного паю для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, то для неї встановлений мораторій на зміну цільового призначення, а подальша зміна власника такої земельної ділянки не припиняє дію мораторію.

При цьому, як встановлено в судовому засіданні, спірні земельні ділянки, власником яких була ОСОБА_2, вперше сформовані як об'єкт нерухомого майна саме внаслідок виділення в натурі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Відтак, незалежно від способу набуття права власності на земельні ділянки з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва , які сформовані внаслідок виділення земельного паю, до закінчення дії чи скасування мораторію введеного пунктом 15 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України, зміна цільового призначення цих земельних ділянок - для ведення фермерського господарства чи її відчуження в будь-яких спосіб заборонено.

Вказаний вище висновок щодо застосування норм права, узгоджується з правовою позицією, викладеної у постанові Верховного Суду від 01.11.2018 у справі №817/897/16.

Враховуючи встановлені в судовому засіданні обставини у справі та досліджені докази, суд приходить до висновку, що оскаржуване рішення відповідає критеріям правомірності, визначених ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Враховуючи, що в задоволенні позовних вимог відмовлено, розподіл судових витрат, понесених позивачем, згідно ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, не здійснюється.

Керуючись ст.ст. 90, 241, 242, 243, 244, 245, 246, 250, 255, 295, 297, п.15.5 Розділу VІІ Перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_1 АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1) до Будильської сільської ради Лебединського району Сумської області (42238, Сумська область, Лебединський район, с.Будилка, вул.Центральна, буд.58, код ЄДРПОУ 04389727) про визнання незаконним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії - відмовити у повному обсязі.

Рішення може бути оскаржено до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі апеляційної скарги на рішення суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складено 02.01.2019.

Суддя І.Г. Шевченко