Постанова

від 19.12.2018 по справі 496/839/16-ц

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Номер провадження: 22-ц/785/3992/18

Номер справи місцевого суду: 496/839/16-ц

Головуючий у першій інстанції Драніков С. М.

Доповідач Громік Р. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.12.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі:

головуючого - Громіка Р.Д.,

суддів - Драгомерецького М.М., Черевка П.М.,

за участю секретаря - Фабіжевської Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про поділ майна подружжя, -

встановив:

Позивач звернулася до суду з позовом до відповідача, в якому просить суд в порядку поділу майна, що є спільною сумісною власністю сторін визнати за нею право власності на 1/2 частку житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 150,5 м , житловою площею 67,8 м2, що складається з житлового будинку літ. А , гаражу літ. Б , сараю літ. В , вбиральні літ. Г , душу літ Д , літньої кухні літ. Е , навісу літ. Є , цистерна І, басейн II, огорожа, 1-3.

В судовому засіданні позивачка підтримала свої позовні вимоги, наполягала на задоволенні позову, посилаючись на те, що вказаний будинок збудований сторонами в період шлюбу, та є їхньою сумісною власністю, проте зареєстрований він тільки на ім'я відповідача. Представник позивачки в судовому засіданні підтримав її доводи та правову позицію.

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку житлового будинку, з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 150,5 м2, житловою площею 67,8 м2, що складається з житлового будинку літ. А , гаражу літ. Б , сараю літ. В , вбиральні літ. Г , душу літ Д , літньої кухні літ. Е , навісу літ. Є , цистерна І, басейн II, огорожа, 1-3. Стягнено з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 670 грн.

Не погодившись з вказаними судовими рішенням, ОСОБА_2 звернувся до апеляційного суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та провести поділ спільно набутого нерухомого майна подружжя на підставі принципів розумності та справедливості, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не проведено судово-будівельну експертизу.

Заслухавши доповідача, розглянувши матеріали справи і доводи, викладені в апеляційній скарзі, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Відповідно до припису ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції правильно були встановлені наступні обставини.

Сторони знаходилися в зареєстрованому шлюбі в період з 14 вересня 1996 року по 1.03.2016 рік. За цей період на земельній ділянці, яка належить відповідачеві на підставі договору дарування від 18.06.2005 року, за адресою: АДРЕСА_1, сторонами побудовано житловий будинок з надвірними спорудами. Згідно технічного паспорту, рік побудови будинку та надвірних споруд - 2009; згідно витягу з державного реєстру речових прав на нерухоме майно, житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 150,5 м , житловою площею 67,8 м2, що складається з житлового будинку літ. А , гаражу літ. Б , сараю літ. В , вбиральні літ. Г , душу Д , літньої кухні літ. Е , навісу літ. Є , цистерна І, басейн II, огорожа, 1-3 внесений до реєстру 05.03.2014 року, власником будинку є ОСОБА_2

Згідно ст. 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції вважав позовні вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі, оскільки судом першої інстанції встановлено, що за час шлюбу сторони спільною працею за спільні кошти побудували на вказаній земельній ділянці житловий будинок.

Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При зверненні до суду першої інстанції позивачем сплачений судовий збір в сумі 6890 грн. Ринкова вартість предмету позову - житлового будинку, складає, згідно звіту про незалежну оцінку, 1344000 грн. Вартість половини житлового будинку складає 670000 грн. Таким чином, сума судового збору, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки, складає один відсоток половини вартості будинку з надвірними спорудами і дорівнює 670 грн.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Скаржник не довів обставини, на які посилався як на підставу своєї апеляційної скарги.

Щодо доводів апеляційної скарги судова колегія зазначає, що ні в апеляційній скарзі, ні окремим клопотанням (заявою) ОСОБА_2 не просив про призначення судово-будівельної експертизи.

Крім того скаржником не викладені заперечення на ухвалу суду першої інстанції про відмову у призначенні судово-будівельної експертизи.

Твердження скаржника в апеляційній скарзі про те, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам закону, є неспроможними.

Наведені в апеляційній скарзі інші доводи не спростовують зазначені вище висновки суду першої інстанції і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи. Жодного належного та допустимого доказу на спростування вказаних вище висновків суду першої інстанції скаржник не надала.

Крім того судова колегія вважає за необхідне зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування , що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року. Оскаржувані судові рішення відповідають критерію обґрунтованості судового рішення.

Тому, на думку колегії суддів, справа розглянута по суті правильно, законних підстав для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції немає.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Відповідно до наказу №96-к від 27.12.2018 року головуючий суддя Громік Р.Д. перебував у відрядженні з 27 по 29 грудня 2018 року включно, а тому повне судове рішення складено 02.01.2019 року.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 26 січня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02.01.2019 року.

Головуючий Р.Д. Громік

Судді: М.М. Драгомерецький

П.М. Черевко