Ухвала

від 15.01.2019 по справі 9/17-4164-2011

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

У Х В А Л А

про закриття апеляційного провадження

15 січня 2019 року м. ОдесаСправа № 9/17-4164-2011 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі:

головуючого судді Л.В. Поліщук,

суддів: М.А. Мишкіної, С.В. Таран,

секретар судового засідання - О.В. Клименко,

за участю представників:

від Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради: О.Ю. Данильченко

від прокуратури: О.А. Лянна

від Фонду державного майна України: не з'явився

від Виконавчого комітету Одеської міської ради: не з'явився

від Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця": І.В. Халдай

від Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій Лермонтовський" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця": І.В. Халдай

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради

на рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 (суддя Меденцев П.А., м. Одеса, повний текст рішення підписано 14.12.2011) та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 (головуючий суддя Таран С.В., судді: Бойко Л.І., Величко Т.А., м. Одеса)

у справі № 9/17-4164-2011

за позовом Прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України,

до відповідачів: Виконавчого комітету Одеської міської ради та Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій Лермонтовський" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця"

про визнання недійсними рішення та свідоцтва про право власності, про визнання права власності,

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року Заступник прокурора Приморського району міста Одеси (далі - прокурор) звернувся до Господарського суду Одеської області з позовом в інтересах держави в особі Фонду державного майна України (далі - ФДМУ) до Виконавчого комітету Одеської міської ради (далі - Виконком Одеської міськради) та Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ЗАТ "Укрпрофоздоровниця"), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (далі - ПрАТ "Укрпрофоздоровниця"), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача -Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій Лермонтовський" ЗАТ "Укрпрофоздоровниця" (далі - ДП "Клінічний санаторій Лермонтовський"), про визнання недійсними рішення Виконкому Одеської міськради від 04.07.2002 №151, свідоцтва про право власності та визнання за державою в особі ФДМУ права власності на нежитлові будівлі загальною площею 12663 кв.м, розташовані в м. Одесі, пров. Лермонтовський, 2.

Позовні вимоги обґрунтовано наявністю підстав для визнання оспорюваного акта виконавчого органу місцевого самоврядування недійсним, зважаючи на оформлення та видачу ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" за оспорюваним рішенням Виконкому Одеської міськради свідоцтва про право власності на це майно без згоди органу, уповноваженого управляти зазначеним об'єктом державної власності - ФДМУ. При цьому, на підставі оспорюваного рішення всупереч нормам матеріального права, чинних на той час, визнано свідоцтво таким, що порушує права та охоронювані законом інтереси держави Україна в особі ФДМУ, що також є підставою для оскарження зазначених дій та скасування правовстановлюючих документів на предмет спору.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.12.2011, залишеним без змін постановами Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 та Вищого господарського суду України від 12.03.2013, позовні вимоги прокурора задоволено у повному обсязі:

- визнано недійсним рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради (65004, Одеська область, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 04056919) №151 від 04.07.2002 „Про оформлення свідоцтв на право власності Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" на об'єкти нерухомого майна санаторію „Лермонтовський" розташовані за адресами: пров. Лермонтовський, 2, вул. Белінського, 7";

- визнано недійсним свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі №021961 від 17.07.2002 р. видане Виконавчим комітетом Одеської міської ради (65004, Одеська область, м. Одеса, Думська площа, 1, код ЄДРПОУ 04056919) на ім'я Закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" (ПАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця": 01033, м. Київ, Печерський район, вул. Шота Руставелі, 39/41, код ЄДРПОУ 02583780);

- визнано за державою в особі Фонду державного майна України (01133, м. Київ, вул. Кутузова, 18/9, код ЄДРПОУ 00032945) право власності на нежитлові будівлі майнового комплексу санаторію „Лермонтовський": літера „В" - лікувальний корпус; літера „Г" - гуртожиток та пральня; літера „Д" - корпус №2; літера „Е, Е1, Е2" - корпус №1; літера „Ж" - корпус № 5; літера „З,М" - грязелікарня; літера „Н" - котельна; літера „О" - майстерня; літера „Л" - сушка; літера „И" - клуб та поліклініка; літера „Й" - кінобудка; літера „ЬІ" - естрада; літера „X" - бібліотека та перукарня; літера „П" - водонапірна башта; літера „С" - їдальня; літера „Р, Ю" - адмін. корпус; літера „Я, Я1" - експериментально-монтажний цех; літера „Т" дитячий садок та аптека; літера „Ф, Э, Щ" - житлові; літера „Ш" - радонова лабораторія; літера „Ч" - приймальне відділення; літера „У" - корпус №4; №1, 2, 26, 36 - кіоски; №10,31, „Ц" - трансформаторні будки; №24 - газобалонна; №11, 12, 13, 14, 15, 16 - аеросолярій; №25, 23, 4, 5, 6, 7, 8, 27, 28 - сараї; №32 - гараж; №3, 17, 18, 21, 22 - навіси; №19 - душова літня; № 20, 9 - убиральні; №35 - танцювальний майданчик; №37 - спортивний майданчик; №38 - метео-майданчик; №ІІІ - VIII - оранжерея; №І - мостіння; №39 - 47 - ворота; №48 - 52 - забори; №29 - резервні запаси води; №11 - бетонний борт; №ІХ - фонтан; №Х-ХХІХ - грязеві басейни, загальною площею 12 663 кв.м, що знаходяться у м. Одесі по провулку Лермонтовському, 2".

Судові акти обґрунтовані доведеністю обставин неправомірної передачі у власність федерації профспілок згідно з оскаржуваним рішенням об'єкта державного майна, який не вибув із власності держави та подальшою неправомірною реєстрацією права власності на предмет спору за Виконкомом Одеської міськради, шляхом передачі профспілкою цих об'єктів до статутного фонду ПрАТ "Укрпрофоздоровниця".

У жовтні 2013 року Фондом державного майна України до суду першої інстанції подано заяву про роз'яснення рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у даній справі.

08.11.2013 ухвалою Господарського суду Одеської області заяву Фонду державного майна України задоволено, роз'яснено заявнику рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 28.01.2014, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 24.04.2014, ухвалу Господарського суду Одеської області від 08.11.2013 скасовано, в задоволенні заяви Фонду державного майна України про роз'яснення рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 відмовлено.

16.09.2014 Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій Лермонтовський" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" звернулося до господарського суду Одеської області з заявою про роз'яснення рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.10.2014 у задоволенні заяви Дочірнього підприємства "Клінічний санаторій Лермонтовський" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" відмовлено.

У подальшому Приватне акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" в порядку п.1 ч.2 ст.112 ГПК України звернулося до Господарського суду Одеської області з заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у даній справі.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 06.08.2015, залишеною без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 01.09.2015 і постановою Вищого господарського суду України від 01.12.2015, заяву про перегляд рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 за нововиявленими обставинами повернуто заявникові на підставі пункту 4 частини 6 статті 113 ГПК, в редакції, чинній до 15.12.2017, у зв'язку з тим, що цю заяву подано після закінчення трирічного строку з дня набрання судовим рішенням законної сили.

14.08.2017 ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" в порядку пункту 1 частини 2 статті 112 ГПК звернулося до Господарського суду Одеської області із заявою про перегляд ухвали Господарського суду Одеської області від 06.08.2015 у справі №9/71-4164-2011 за нововиявленими обставинами. Вимоги стосовно перегляду ухвали обґрунтовано тим, що рішенням Приморського районного суду міста Одеси від 13.07.2017 під час розгляду цивільної справи № 522/9703/17 преюдиційно встановлено факт звернення 05.02.2015 ПрАТ "Укрпрофоздоровниця", від імені якого діяв ОСОБА_4, на поштамт - ЦПЗ № 1 Одеської дирекції Українського державного підприємства поштового зв'язку "Укрпошта" із кореспонденцією для Господарського суду Одеської області - заявою про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011, яке набрало законної сили 14.02.2012, у справі №9/17-4164-2011 із додатками, що є підставою для скасування зазначеної ухвали про відмову в розгляді через пропуск строку для звернення та прийняття справи для розгляду по суті, зважаючи на нововиявлені обставини, встановлені під час розгляду кримінальної справи № 051200500049.

Ухвалою Господарського суду Одеської області від 12.09.2017 цю заяву ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" про перегляд за нововиявленими обставинами у порядку статті 112 ГПК в редакції, чинній до 15.12.2017, ухвали Господарського суду Одеської області від 06.08.2015 у справі № 9/17-4164-2011 задоволено. Ухвалу Господарського суду Одеської області від 06.08.2015 у справі № 9/17-4164-2011 скасовано. Прийнято до розгляду заяву ПрАТ "Укрпрофоздоровниця" від 03.08.2015 за вх. №2-4263/15 про перегляд за нововиявленими обставинами рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 в справі №9/17-4164-2011.

За результатами апеляційного перегляду постановою Одеського апеляційного господарського суду від 12.10.2017, залишеною без змін постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 13.03.2018, ухвалу місцевого суду від 12.09.2017 скасовано.

Не погодившись із рішенням Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 та постановою Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 у даній справі, Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради (далі також - Управління) звернулось з апеляційною скаргою, в якій просило скасувати оскаржуване рішення та постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, посилаючись на неповне з'ясування судами обставин, що мають значення для справи, а також порушення норм процесуального права, оскільки суд першої інстанції прийняв судове рішення про права, інтереси та обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Так, скаржник вказав на порушення зазначеними судовими рішеннями права власності Одеської обласної ради на пам'ятки культурної спадщини місцевого значення Одеської області, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і входять до складу майнового комплексу санаторію Лермонтовський , а саме: Особняк Шпенцера, Водолікарню Ісаковича та Люлькимахера.

Таким чином, як зазначило Управління, Одеська обласна рада є особою, яка не брала участі у справі, стосовно якої суд вирішив питання про її права, інтереси та обов'язки, а тому вона відповідно до ч. 1 ст. 254 ГПК України має право на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011. При цьому скаржник послався на п. 6.1.1. Положення про управління обласної ради з майнових відносин, згідно з яким Управління має право виступати від імені та в інтересах обласної ради у суді та бути її представником.

Скаржник, зокрема, вказав на те, що рішенням Одеської обласної ради від 24.04.2003 №154-XXIV Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада затверджено Перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, станом на 1 квітня 2003 року, до якого, у тому числі увійшли такі об'єкти культурної спадщини, як Особняк Шпенцера (архітектор ОСОБА_5), побудований в 1912 році, та Водолікарня Ісаковича та Люлькимахера (архітектор ОСОБА_6), побудована в 1912 році, що знаходяться в провулку Лермонтовському, 2 в місті Одесі на території санаторію Лермонтовський. Таким чином, на думку скаржника, при здійсненні розмежування загальнодержавної та комунальної власності Одеська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, котрий представляє спільні інтереси територіальних громад області, у встановленому законодавством порядку отримала у спільну власність територіальних громад області об'єкти культурної спадщини місцевого значення Одеської області, у тому числі названі вище об'єкти.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.11.2018 поновлено Управлінню обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у справі № 9/17-4164-2011; відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, а ухвалою від 10.12.2018 - розгляд справи призначено на 15.01.2019 о 14:00 год.

У відзиві на апеляційну скаргу Одеська місцева прокуратура просила оскаржуване рішення залишити без змін, а скаргу - без задоволення, закривши апеляційне провадження за скаргою Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради на підставі п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України.

У своїх відзивах на апеляційну скаргу ПрАТ лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" та Дочірнє підприємство "Клінічний санаторій Лермонтовський" закритого акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" просили застосувати строк позовної давності до вищезгаданих позовних вимог Заступника прокурора Приморського району м. Одеси в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, апеляційну скаргу задовольнити, скасувати постанову Одеського апеляційного господарського суду від 14.02.2012 та рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі, зазначивши, що Особняк Шпенцера та Водолікарня Ісаковича та Люлькимахера включають в себе майже всі об'єкти, перелічені в оскаржуваних рішеннях, як складові частини нежитлових будівель майнового комплексу санаторію "Лермонтовський".

14.01.2019 до суду апеляційної інстанції надійшла заява Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради про застосування наслідків спливу позовної давності до вищезгаданих позовних вимог.

Судова колегія залишає дану заяву без розгляду, оскільки ухвалою суду апеляційної інстанції від 19.11.2019 роз'яснено учасникам справи про їх право в строк до 06.12.2018 подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, оформлені відповідно до статті 170 Господарського процесуального кодексу України, разом з доказами направлення копій таких заяв чи клопотань іншим учасникам справи, а згідно зі ст. 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку; заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, колегія суддів зазначає про те, що питання щодо нібито пропуску прокурором строку позовної давності на звернення з вказаним позовом вже розглядалось господарськими судами в оскаржуваних судових рішеннях.

У судовому засіданні 15.01.2019 представник третьої особи надав заяву про долучення документів до матеріалів справи, а саме: копію рішення Європейського суду з прав людини у справі Фонд Батьківська турбота проти України (заява №5876/15) від 09.10.2018, а також рішення Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997 у справі №137/7, постанову Вищого арбітражного суду України від 17.06.1997 у справі № 041/18а137/7-7/30 та ухвалу Верховного Суду України від 4 червня 2009 року, оскільки Європейський суд з прав людини у вищезгаданому рішення надавав їм правову оцінку.

Судова колегія задовольнила вказане клопотання, оскільки представником третьої особи доведено неможливість подання доказів, які не були подані до суду першої інстанції, з причин, що об'єктивно не залежали від нього, так як вказане вище рішення Європейського суду з прав людини прийнято лише 09.10.2018. Разом з тим, суд апеляційної інстанції не досліджує зазначене рішення Європейського суду з прав людини з огляду на те, що представником третьої особи надано саме неофіційний переклад цього рішення.

У судовому засіданні 15.01.2019 представники прокуратури, відповідача (Приватного акціонерного товариства лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця") та третьої особи підтримали свої правові позиції щодо оскаржуваних судових рішень. Представники Фонду державного майна України та Виконавчого комітету Одеської міської ради не скористались своїм процесуальним правом на участь у судовому засіданні, хоча про час, дату та місце судового засідання повідомлені належим чином.

Заслухавши учасників процесу, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради про порушення оскаржуваним рішенням його прав та інтересів, судова колегія дійшла наступних висновків.

Частиною 1 статті 272 ГПК України встановлено, що, якщо апеляційна скарга надійшла до суду апеляційної інстанції після закінчення апеляційного розгляду справи, і особа, яка подала скаргу, не була присутня під час апеляційного розгляду справи, суд розглядає відповідну скаргу за правилами цієї глави.

Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Статтею 14 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" визначено, що учасники справи, яка є предметом судового розгляду, та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.254 ГПК України, учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.

Тобто вказаним положенням ГПК України визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або містяться судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмета та підстав позову.

Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.

Особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статей 254, 272 ГПК України, повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності таких критеріїв: вирішення судом питання про її право, інтерес, обов'язок, причому такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним.

Слід враховувати, що судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення господарським судом першої інстанції є скаржник, або в рішенні міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або в резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, але й їх процесуальні права, що випливають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.

Встановивши зазначені вище обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору (частина 2 статті 50 ГПК України) та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 277 ГПК України, оскільки таке порушення норм процесуального права є в будь-якому випадку підставою для скасування рішення місцевого господарського суду, якщо господарський суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.

Якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося, то апеляційний господарський суд своєю ухвалою закриває апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Таким чином, суд апеляційної інстанції має передусім з'ясувати, чи прийнято оскаржуване судове рішення про права, інтереси та/або обов'язки скаржника, про які саме, в якій саме частині судового рішення прямо вказано про таке, та після встановлення цих обставин вирішити питання про залучення такої особи у якості третьої особи та про скасування судового рішення, а у випадку встановлення, що права, інтереси та/або обов'язки заявника оскаржуваним судовим рішенням не порушені та питання про її права та/або обов'язки, та/або інтереси стосовно сторін у справі судом не вирішувалися - закрити апеляційне провадження, оскільки в останньому випадку така особа не має права на апеляційне оскарження рішення суду.

Аналізуючи доводи скаржника про те, що оскаржуваним судовими рішеннями господарські суди першої та апеляційної інстанцій вирішили питання про права, інтереси та (або) обов'язки Одеської обласної ради, судова колегія виходила з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ані Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради, ані сама рада не були залучені до участі у справі.

В мотивувальних частинах оскаржуваних судових рішень не містяться висновки судів про права та обов'язки цих осіб, так само як і в резолютивних частинах даних рішень господарські суди першої та апеляційної інстанцій не вказали про права та обов'язки Управління чи Одеської обласної ради.

Досліджуючи питання, чи були скаржник чи названа рада на момент розгляду справи та прийняття оскаржуваних судових рішень учасниками спірних правовідносин, судова колегія зазначає нижчевикладене.

Предметом позовних вимог Прокурора Приморського району м. Одеси, який звернувся в інтересах держави в особі Фонду державного майна України, було визнання недійсними рішення Виконкому Одеської міськради від 04.07.2002 №151, свідоцтва про право власності та визнання за державою в особі ФДМУ права власності на нежитлові будівлі загальною площею 12663 кв.м, розташовані в м. Одесі, пров. Лермонтовський, 2.

При цьому, як вище згадувалось, Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради, як і Одеська обласна рада, не були залучені до участі у справі. У своїй апеляційній скарзі Управління зазначило про порушення зазначеними судовими рішеннями права власності Одеської обласної ради на пам'ятки культурної спадщини місцевого значення Одеської області, які занесені до Державного реєстру нерухомих пам'яток України і входять до складу майнового комплексу санаторію Лермонтовський , а саме: особняк Шпенцера і водолікарню Ісаковича та Люлькимахера.

Скаржник, зокрема, послався на те, що постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.1991 №311 Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною) власністю затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності) та установлено, що розмежування майна між власністю областей, міст Києва та Севастополя і власністю районів, міст обласного підпорядкування, районів міст Києва та Севастополя провадиться облвиконкомами, Київським і Севастопольським міськвиконкомами з участю виконкомів нижчестоящих Рад народних депутатів.

Відповідно до вказаної постанови КМУ Одеська обласна рада народних депутатів 25.11.1991 прийняла рішення № 266-ХХІ Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області , яким затвердила перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеса.

Рішенням Одеської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 №449-ХХІ Про заходи щодо охорони та використання нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, які перебували в державній власності, прийняті у комунальну власність Одеської обласної ради.

Рішенням Одеської обласної ради від 24.04.2003 №154-XXIV Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада затверджено Перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, станом на 1 квітня 2003 року, до якого, у тому числі увійшли такі об'єкти культурної спадщини, як Особняк Шпенцера (архітектор ОСОБА_5), побудований в 1912 році, та Водолікарня Ісаковича та Люлькимахера (архітектор ОСОБА_6), побудована в 1912 році, що знаходяться в провулку Лермонтовському, 2 в місті Одесі на території санаторію Лермонтовський.

Таким чином, на думку скаржника, при здійсненні розмежування загальнодержавної та комунальної власності Одеська обласна рада, як орган місцевого самоврядування, котрий представляє спільні інтереси територіальних громад області, у встановленому законодавством порядку отримала у спільну власність територіальних громад області об'єкти культурної спадщини місцевого значення Одеської області, у тому числі названі вище об'єкти.

На підтвердження своїх доводів скаржник додав до скарги, зокрема копії зазначених рішень від 25.11.1991, від 12.05.1993 та від 24.04.2003.

Дослідивши дані рішення, судова колегія зауважує, що в додатках до рішення Одеської обласної ради народних депутатів Про розмежування державного майна між власністю обласної Ради, міст обласного підпорядкування і районів області від 25.11.1991 № 266-ХХІ, яким затверджено перелік державного майна, що передається у власність міст обласного підпорядкування, зокрема, у власність міста Одеса, не міститься Особняк Шпенцера і Водолікарня Ісаковича та Люлькимахера, так само як і сам санаторій Лермонтовський.

Пунктом 2 рішення Одеської обласної ради народних депутатів від 12.05.1993 №449-ХХІ Про заходи щодо охорони та використання нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області вирішено до прийняття Верховною Радою та Кабінетом Міністрів України законодавчих та нормативних актів, які розмежують право власності на нерухомі пам'ятки історії та культури, прийняти в комунальну власність Одеської обласної ради народних депутатів нерухомі пам'ятки історії та культури в Одеській області, що являються державною власністю. Перелік постанов і рішень Ради Міністрів УРСР та Одеського облвиконкому про прийняття під охорону пам'яток додається. Пунктом 5 даного рішення доручено секретаріату обласної Ради народних депутатів спільно з Одеською обласною державною адміністрацією та міськрайвиконкомами до 1 вересня 1993 р. провести комплексну інвентаризацію нерухомих пам'яток історії та культури в Одеській області з метою визначення суб'єктів власності на ці об'єкти та оформлення відповідних документів, що закріплюють права та обов'язки по забезпеченню збереження пам'яток, податковим та адміністративним пільгам, а також підготувати пропозиції щодо передачі нерухомих пам'яток історії та культури в комунальну власність Рад народних депутатів базового рівня. Однак, будь-яких додатків до даного рішення скаржником не надано.

Щодо рішення Одеської обласної ради Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада №154-XXIV, яким затверджено Перелік об'єктів спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада, станом на 1 квітня 2003 року, до якого, у тому числі увійшли такі об'єкти культурної спадщини, як Особняк, кінець ХІХ ст. /пров.Лермонтовський, 2/ і Водолікарня Ісаковича та Люлькимахера, 1912 /пров.Лермонтовський, 2/, то дане рішення прийнято у 24.04.2003 , у той час як рішенням виконавчого комітету Одеської міської ради №151 від 04.07.2002 вирішено оформити та видати закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця" свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомого майна санаторію „Лермонтовський" та на підставі вищевказаного рішення виконавчим комітетом Одеської міської ради видано свідоцтво про право власності на нежитлові будівлі №021961 від 17.07.2002 , згідно якого закрите акціонерне товариство лікувально-оздоровчих закладів профспілок України "Укрпрофоздоровниця" є власником нежитлових будівель, загальною площею 12663 кв.м, відображених у технічному паспорті від 14.12.2001. Тобто на час прийняття рішення Одеської обласної ради Про майно спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст області, управління якими здійснює обласна рада від 24.04.2003 №154-XXIV об'єкти нерухомого майна санаторію „Лермонтовський" вже належали на праві власності закритому акціонерному товариству лікувально-оздоровчих закладів профспілок України „Укрпрофоздоровниця", будь-яких доказів, які б спростовували даний факт, матеріли справи не містять, та скаржником таких доказів не надано.

Крім того, колегія суддів наголошує, що, по-перше, Управлінням обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради не надано доказів оформлення у встановленому на час існування спірних правовідносин порядку права власності Одеської обласної ради на пам'ятки культурної спадщини місцевого значення Одеської області - Особняк Шпенцера і Водолікарню Ісаковича та Люлькимахера; по-друге, з вищенаведеного переліку об'єктів, що входять до майнового комплексу санаторію „Лермонтовський", право власності на який визнано оскаржуваними судовими рішеннями за державою в особі Фонду державного майна України, не вбачається, що до його складу увійшли вищеназвані пам'ятки культурної спадщини, а відповідні доводи скаржника є недоведеними.

Так, згідно з відповіддю комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" вих. №11891-04/902/2 від 23.11.2011 на запит прокуратури Приморського району міста Одеси від 09.11.2011 №9/2-58-11 щодо надання інформації стосовно наступних питань: - які нежитлові будівлі та під якими літерами відповідно до матеріалів технічної інвентаризації Одеського МБТІ та РОН станом на 2002 рік входили до майнового комплексу санаторію „Лермонтовський" розташованого за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2; - яка загальна площа вищевказаних нежитлових будівель, КП „Одеське МБТІ та РОН" не має можливості надати інформацію на зазначені питання станом на 2002 рік у зв'язку з тим, що матеріали технічної інвентаризації за запитуваний період не були приєднані до інвентаризаційної справи по об'єкту нерухомості. Згідно з матеріалами попередньої інвентаризації, які містяться у архівній справі, до майнового комплексу санаторію „Лермонтовський", що розташований за адресою: м. Одеса, пров. Лермонтовський, 2, входили наступні будівлі та споруди: літера „В" - лікувальний корпус; літера „Г" - гуртожиток та пральня; літера „Д" - корпус №2; літера „Е, Е1, Е2" - корпус №1; літера „Ж" - корпус № 5; літера „З,М" - грязелікарня; літера „Н" - котельна; літера „О" - майстерня; літера „Л" - сушка; літера „И" - клуб та поліклініка; літера „Й" - кінобудка; літера „ЬІ" - естрада; літера „X" - бібліотека та перукарня; літера „П" - водонапірна башта; літера „С" - їдальня; літера „Р, Ю" - адмін. корпус; літера „Я, Я1" - експериментально-монтажний цех; літера „Т" дитячий садок та аптека; літера „Ф, Э, Щ" - житлові; літера „Ш" - радонова лабораторія; літера „Ч" - приймальне відділення; літера „У" - корпус №4; №1, 2, 26, 36 - кіоски; №10,31, „Ц" - трансформаторні будки; №24 - газобалонна; №11, 12, 13, 14, 15, 16 - аеросолярій; №25, 23, 4, 5, 6, 7, 8, 27, 28 - сараї; №32 - гараж; №3, 17, 18, 21, 22 - навіси; №19 - душова літня; № 20, 9 - убиральні; №35 - танцювальний майданчик; №37 - спортивний майданчик; №38 - метео-майданчик; №ІІІ - VIII - оранжерея; №І - мостіння; №39 - 47 - ворота; №48 - 52 - забори; №29 - резервні запаси води; №11 - бетонний борт; №ІХ - фонтан; №Х-ХХІХ - грязеві басейни, загальною площею 12 663 кв. м., що знаходяться у м. Одесі по провулку Лермонтовському, 2".

У судовому засіданні 15.01.2019 представник скаржника також повідомила, що інвентаризація об'єктів майнового комплексу санаторію „Лермонтовський" не проводилась і підтвердити, саме за якими літерами знаходяться Особняк Шпенцера і Водолікарня Ісаковича та Люлькимахера не змогла.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша-третя статті 74 ГПК України).

Відповідно до вимог ст.ст. 76-79 ГПК України докази мають бути належними, допустимими, достовірними та достатніми.

Враховуючи вищевикладене, скаржником не доведено, що оскаржувані судові рішення прийняті про його права, інтереси та (або) обов'язки або права, інтереси та (або) обов'язки Одеської обласної ради, а, відтак, судова колегія дійшла висновку про те, що у даному випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, у зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.

Таким чином, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради на рішення Господарського суду Одеської області від 09.12.2011 у справі №9/17-4164-2011 підлягає закриттю на підставі п.3 ч.1 ст. 264 ГПК України.

Керуючись ст.ст. 129, 232-235, 240, п. 3 ч. 1 ст. 264 ГПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Управління обласної ради з майнових відносин Одеської обласної ради у справі №9/17-4164-2011.

Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.

Повний текст ухвали складено 21.01.2019.

Головуючий суддя Л.В. Поліщук

Суддя М.А. Мишкіна

Суддя С.В. Таран