Постанова

від 16.01.2019 по справі 922/2448/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2019 р. Справа № 922/2448/18

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Слободін М.М., суддя Дучал Н.М. , суддя Хачатрян В.С.

за участю секретаря судового засідання Мальченко О.О.

за участю представників сторін:

позивача - адвокат ОСОБА_1

відповідача - ОСОБА_2

розглянувши апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (вх.№1111Х/1) на рішення господарського суду Харківської області від 16.10.2018 у справі № 922/2448/18 (повний текст якого складено 24.10.2018 в приміщенні господарського суду Харківської області суддею Жельне С.Ч.)

за позовом Селянського (фермерського) господарства «ПОЛІНА» , с. Степне, Харківська область

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, м. Харків

про визнання права користування земельною ділянкою

ПРОЦЕДУРА АПЕЛЯЦІЙНОГО ПРОВАДЖЕННЯ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

1. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 23.11.2018 відкрито апеляційне провадження за даною апеляційною скаргою. ОСОБА_3 строк до 07.12.2018 для подання відзиву.

2. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 10.12.2018 розгляд апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення господарського суду Харківської від 16.10.2018 у справі № 922/2448/18 призначено на 21.12.2018.

3. Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 21.12.2018 оголошено перерву розгляді справи.

4. 14.12.2018 від позивача через канцелярію суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому проти апеляційної скарги заперечує, просить її залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду - без змін, посилаючись на те, що судом першої інстанції повно та всебічно досліджені усі фактичні обставини справи, яким надана належна правова оцінка.

5. Відповідачем 21.12.2018 надані письмові пояснення в обгрунтування своєї позиції у справі.

6. Відповідачем 14.01.2019 надані письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі.

7. Позивач в судовому засіданні 16.01.2019 надав письмові пояснення в обґрунтування своєї позиції у справі.

8. Даний спір вирішений судом апеляційної інстанції 16.01.2019, сторонам оголошені вступна та резолютивна частини постанови суду.

ПРОВАДЖЕННЯ У СУДІ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ ОСОБА_3 СУДОМ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

9. Селянське (фермерське) господарство "Поліна" (позивач) звернулось до господарського суду Харківської області з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (відповідач), в якому просило визнати право селянського (фермерського) господарства "ПОЛІНА" на постійне користування земельною ділянкою площею 51,6 га в натурі, яка розташована на території Вінницько-Іванівської сільської ради Богодухівського району Харківської області і посвідчена державним актом на право користування землею ОСОБА_1 Б №047937.

10. Рішенням господарського суду Харківської області від 16.10.2018 позов задоволено повністю.

11. Визнано право Селянського (фермерського) господарства «ПОЛІНА» на постійне користування земельною ділянкою площею 51,6 га в натурі, яка розташована на території Вінницько-Іванівської сільської ради Богодухівського району Харківської області і посвідчена державним актом на право користування землею ОСОБА_1 Б № 047937.

12. Стягнуто з Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на користь селянського (фермерського) господарства «ПОЛІНА» 1762 грн. 00 коп. (одна тисяча шістдесят дві гривні) витрат по сплаті судового збору.

13. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням ХІ сесії ХХІ скликання Богодухівської районної ради народних депутатів від 25 липня 1992 року вирішено надати ОСОБА_4 земельну ділянку сільськогосподарських угідь 50 га із земель запасу, вилучивши її з тимчасового користування колгоспу ім. Леніна. Також, даним рішенням надано дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки та виготовлення держаного акту на право володіння земельною ділянкою.

14. Згідно Державного акту на право користування землею серія Б № 047937 (а.с.44-47), який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 52, земельна ділянка площею 51,6 га, яка розташована на території Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області надана гр. ОСОБА_4 у довічне успадковуване володіння для ведення селянського (фермерського) господарювання.

15. За заявою голови селянського (фермерського) господарства ОСОБА_4 на підставі розпорядження Богодухівської районної ради народних депутатів №34 від 03.11.1992 було створено та зареєстровано селянське (фермерське) господарство "Поліна".

16. Як зазначає позивач, з метою використання спірної земельної ділянки за цільовим призначенням, а саме для ведення селянського (фермерського) господарства, спірна земельна ділянка була передана ОСОБА_5 до створеного ним СФГ "Поліна". Отже, на думку позивача з 03.11.1992 саме селянське (фермерське) господарство "Поліна" виконувало обов'язки землекористувача земельної ділянки площею 51,6 га, розташованої на території Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області.

17. Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області з заявою №34 від 20.07.2018 (а.с.40) за змістом якої просив останнє надати згоду на розробку технічної документації по встановленню (відновленню) меж земельної ділянки площею 51,6 га в натурі, яка розташована на території Вінницько-Іванівської сільської ради Богодухівського району Харківської області та посвідчена Державним актом на право користування землею серія №047937 для присвоєння земельній ділянці кадастрового номеру. Проте, відповіді на вказану заяву відповідач не надав.

18. Суд першої інстанції, приймаючи оскаржуване про задоволення позову, послався на те, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично "позбавленням" його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. Вказав, що у будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання "позбавлення власності", чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, рішення у справі "Стреч проти Сполученого Королівства" (Stretch v. The United Kingdom), та справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

19. Також суд зазначив, що Головне управління Держгеокадастру у Харківській області , належним чином не обґрунтувало та не довело за допомогою належних та допустимих доказів ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права селянського (фермерського) господарства "Поліна" користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, чи Головного управління Держземагентства у Харківській області внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

УЗАГАЛЬНЕНІ ДОВОДИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ В АПЕЛЯЦІЙНОМУ СУДІ

ДОВОДИ СКАРЖНИКА (ВІДПОВІДАЧА У СПРАВІ)

20. Відповідач з вказаним рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до Східного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Здійснити перерозподіл судових витрат.

21. Скаржник в своїй апеляційній скарзі зазначив, що суд першої інстанції помилково встановив факт передачі гр. ОСОБА_5 спірної земельної ділянки до С(Ф)Г Поліна , оскільки, по-перше, громадянин ОСОБА_4 був обмежений у правових можливостях в силу закону стосовно розпорядження земельною ділянкою, яка перебувала в його постійному користуванні згідно з державним актом на право постійного користування, що випливає зі змісту правового титулу постійне користування землею ; по-друге, позивачем до позову та до матеріалів справи не було додано договору тимчасового користування, у тому числі і на умовах оренди, спірної земельної ділянки, укладеного між громадянином та позивачем. Зазначення у статуті спірної земельної ділянки, на думку апелянта, само по собі не може свідчити про належним чином оформлену передачу спірної земельної ділянки у користування господарства, оскільки така передача мала б здійснюватись у письмовій формі шляхом укладання договору. Тим паче, громадянин - постійний користувач в силу особливості такого правового титулу не може розпоряджатись земельною ділянкою на власний розсуд. Сам статут С(Ф)Г Поліна не містить жодних посилань на укладання будь-яких договорів між ОСОБА_5 та ФГ щодо спірної земельної ділянки.

22. Також апелянт зазначає, що суд першої інстанції не встановив факту наявності у позивача конкретного цивільного права, за захистом якого він звертається до суду. Зі змісту позову вбачалось, що позивач звертається до господарського суду з метою захисту права постійного користування земельною ділянкою шляхом визнання такого права. Разом з тим, позивачем взагалі не підтверджено належними та допустимими доказами, що користувачем земельної ділянки, яка перебувала у постійному користуванні громадянина ОСОБА_4, померлого у 2009 році, було саме С(Ф)Г Поліна , а не померлий громадянин.

23. Також, як зазначає апелянт, приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ФГ, суд першої інстанції визнав правомірними дії щодо фактичного користування спірною земельною ділянкою, і поклав таку оцінку дій в основу прийнятого рішення, залишивши поза увагою, що подібні дії згідно зі ст. 211 ЗК України визнаються порушенням земельного законодавства.

24. Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції встановив юридичний факт користування спірною земельною ділянкою на підставі недопустимих доказів в силу ч.2 ст. 77 ГПК, оскільки обґрунтував це рішення податковими деклараціями, тим самим допустивши порушення як норм матеріального, так і норм процесуального права.

25. Також, на думку апелянта, всупереч усталеній правозастосовній практиці, нормам матеріального права та з порушенням норм процесуального права (ч.4 ст. 236 ГПК) суд першої інстанції дійшов до необґрунтованого висновку, що право постійного користування земельною ділянкою не припиняється зі смертю особи, якій вона була надана.

ПОЗИЦІЯ ПОЗИВАЧА

26. СФГ «ПОЛІНА» надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги та залишити оскаржуване рішення без змін, посилаючись на те, що право постійного користування на земельну ділянку, площею 51,6 га, розташовану Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області, зазначену у державному акті на право постійного користування землею серія Б № 047937, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 52, виданого на ім'я ОСОБА_4, належить саме С(Ф)Г ПОЛІНА з огляду на те, що виникнення в особи права постійного користування на земельну ділянку пов'язується з відповідним юридичним фактом, а саме встановленням землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право, а саме державного акта.

27. Пунктом 10 Прикінцевих та перехідних положень Закону України Про Державний земельний кадастр № 3613-УІ, встановлено, що документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

28. Як зазначає позивач, з метою використання спірної земельної ділянки (державний акт на право користування землею серія Б № 047937, який зареєстрований у Книзі записів державних актів на право користування землею за № 52 і в подальшому була передана до створення ним С(Ф)Г ПОЛІНА , що підтверджується розпорядженням Богодухівської районної ради народних депутатів № 34 від 03 листопада 1992 року) за цільовим призначенням - ведення селянського (фермерського) господарства - зазначена земельна ділянка була передана громадянином України ОСОБА_5 до створеного ним СФГ ПОЛІНА , що підтверджується відповідними рішенням, розпорядженням, статутними документами СФГ ПОЛІНА .

29. Відповідно до законодавства, яке діяло на час створення С(Ф)Г ПОЛІНА , необхідною умовою набуття останнім статусу юридичної особи було отримання у користування земельної ділянки, голова фермерського господарства з метою набуття та реалізацією фермерським господарством своїх прав, в тому числі, прав на користування земельної ділянки для здійснення підприємницької діяльності відповідно до законодавства, здійснив дії щодо отримання у користування фермерським господарством земельної ділянки та оформлення прав на неї.

30. Також позивач зазначає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що зі смертю 28.04.2009 року ОСОБА_4 (свідоцтво про смерть від 01.05.2009, а.с.48), якому спірна земельна ділянка була надана на праві постійного користування згідно державного акту на право постійного користування землею Б № 047937, таке право не є таким що припинилось, оскільки з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу вимог Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" зайняло створене фермером фермерське господарство, як землекористувач. При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між правосуб'єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи (рішення у справах "Фурман проти Росії", заява № 5945/04, п. 19, від 5 квітня 2007 року, "Ґраберска проти Колишньої Югославської Республіки Македонія", заява № 6924/03, п. 41, від 14 червня 2007 року, та "Гумбатов проти Азербайджану", заява № 13652/06, п. 21, від З грудня 2009 року). З урахуванням наведеного, на думку позивача, помилковими є твердження про припинення права користування спірною земельною ділянкою, у зв'язку зі смертю ОСОБА_4, оскільки право користування земельною ділянкою загальною площею 51,6 га, розташованої на території Степнянської сільської ради Богодухівського району Харківської області, перейшло від громадянина України ОСОБА_4 до створеного ним С(Ф)Г ПОЛІНА .

31. Також позивач зазначає, що С(Ф)Г ПОЛІНА є платником єдиного податку, що підтверджується Витягом з реєстру платників єдиного податку від 11.03.2016 року № 317/10/20-04-15-14. Відповідно до свідоцтва № 200142390 про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування податком на додану вартість, С(Ф)Г ПОЛІНА зареєстроване платником податку на додану вартість від 02 липня 1997 року, а з 01 січня 2010 року - суб'єктом спеціального режиму оподаткування. Дата початку дії відповідного свідоцтва - 25 вересня 2013 рік.

32. С(Ф)Г ПОЛІНА сплачувало плату за землю та інші податки відповідно до чинного законодавства України, що підтверджується податковими деклараціями платника єдиного податку четвертої групи за 2016-2018.

33. Підсумовуючи наведене, позивач зазначив, що судом першої інстанції правомірно відхилено доводи відповідача - Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про те, що позивач не є суб'єктом права постійного користування спірною земельною ділянкою і не володіє на неї суб'єктивним цивільним правом, на яке претендує, а отже, свідчить про порушення прав останнього.

ОСОБА_6, ЩО ПІДЛЯГАЮТЬ ЗАСТОСУВАННЮ

34. .Колегія суддів звертає увагу на специфіку даного спору, яка полягає в тому, що правовідношення сторін регулювалися як нормативними актами, які на даний час втратили чинність (ЗУ Про селянське (фермерське) господарство , ЗКУ ред. 1990 року); так і нормативними актами, які в період дії спірних правовідносин були визнані неконституційними (п. 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України ред. 2001 року).

35. На думку колегії суддів, саме недоліки законодавчого регулювання титульного (законного) володіння в значній мірі обумовили появу даного спору. За таких умов колегія суддів вважає, що вирішення спору, який виник в силу суперечностей у національному законодавстві та недостатній регламентації цивільних відносин, пов'язаних із захистом титульного володіння, повинно також ґрунтуватися на принципах справедливості, добросовісності та розумності, передбачених п.6 ч.1 ст. 6 ЦК України.

36. Крім того, колегія суддів зазначає, що вирішуючи суперечності між окремими правовими нормами, які виникли в силу недоліків законодавчого врегулювання, вона керується принципом правової визначеності, в тому числі його тлумаченням, наведеному у постанові ЄСПЛ від 13.07.1995 року у справі Толстой-Милославський (Tolstoy Miloslavsky) проти Об'єднаного Королівства (скарга №18139/91).

37. Зокрема, встановлюючи підхід до тлумачення правових норм, ЄСПЛ у зазначеній постанові, визначаючи зміст терміну передбачений законом , сформулював наступну умову: положення національного законодавства повинні бути настільки ясними, зрозумілими і визначеними, щоб будь-яка людина, за необхідності скориставшись порадою юриста, могла б повністю зрозуміти зміст закону.

38. Крім того, колегія суддів опирається на наступні правові норми.

39. Стаття 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство 1992 року (далі - Закон): селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією.

40. Частина 5 ст. 2 Закону: На ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідний Державний акт на право приватної власності на землю, Державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди.

41. Частина 1, 2 ст. 9 Закону: Після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

За державну реєстрацію справляється плата, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

42. Частина 1,2 ст. 10 Закону: З селянських (фермерських) господарств плата за землю справляється щорічно у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від якості і місцеположення земельної ділянки виходячи з кадастрової оцінки земель. Розмір орендної плати встановлюється за згодою сторін у договорі оренди.

43. Новостворені селянські (фермерські) господарства звільняються від плати за землю протягом трьох років з часу передачі земельної ділянки у їх власність або надання у користування. На них поширюються й інші пільги, встановлені чинним законодавством.

44. Частина 2 ст.18 Закону: У разі систематичного невнесення земельного податку в терміни, встановлені законодавством України, а також орендної плати в терміни, визначені договором оренди, право власності і користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється.

45. Постанова Верховної Ради УРСР від 27 березня 1991 року Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок : У довічне успадковуване володіння земля надається громадянам ОСОБА_7 РСР для: ведення селянського (фермерського) господарства; ведення особистого підсобного господарства; будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; садівництва; дачного і гаражного будівництва; традиційних народних промислів; у разі одержання у спадщину жилого будинку або його придбання.

Землеволодільці мають право: самостійно господарювати на землі; зводити у встановленому порядку жилі та інші будівлі і споруди; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію, на посіви і посадки сільськогосподарських культур та насаджень.

Землеволодільці зобов'язані: ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення, підвищувати її родючість; не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів.

ОСОБА_6 землеволодільців може бути обмежено тільки у випадках, передбачених Земельним кодексом ( 561-12 ).

46. Стаття ст. 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII:

Користування землею може бути постійним або тимчасовим.

Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку.

У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності:

громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

47. Статті 22, 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 № 561-XII: ОСОБА_6 власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. ОСОБА_6 власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

48. Частина 1 ст. 92 ЗК України (поточна редакція, діє з 2002 року): право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

49. Частина 2 ст. 92 ЗК України:

ОСОБА_6 постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають:

а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності;

б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації;

в) релігійні організації України, статути (положення) яких зареєстровано у встановленому законом порядку, виключно для будівництва і обслуговування культових та інших будівель, необхідних для забезпечення їх діяльності;

г) публічне акціонерне товариство залізничного транспорту загального користування, утворене відповідно до Закону України "Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування";

ґ) заклади освіти незалежно від форми власності;

д) співвласники багатоквартирного будинку для обслуговування такого будинку та забезпечення задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників) та наймачів (орендарів) квартир та нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

50. Рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі № 1-17/2005.

51. Статті 125, 126 Земельного кодексу України: право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. ОСОБА_6 власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» .

52. Постанова КМУ від 14 січня 2015 р. № 15 Про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру .

53. Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

54. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод із Протоколом № 1 до неї.

55. Цивільний кодекс України, ст.ст. 395 - 400.

ПОЗИЦІЯ СУДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ

56. На думку колегії суддів, даний судовий спір є спором про захист законного (титульного) володіння. Цей висновок ґрунтується на наступному.

57. ОСОБА_6 довічного успадковуваного володіння землею було передбачено ст. 5 Основ законодавства СРСР і союзних республік про землю 1990 року, а пізніше Законом України Про селянське (фермерське) господарство 1992 року (далі - Закон).

58. Так, відповідно до ч.1 ст. 5 Закону, земельні ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства надаються громадянам за їх бажанням у довічне успадковуване володіння, приватну власність або в оренду.

59. Згідно ч.4 ст. 2 Закону на ім'я голови селянського (фермерського) господарства видається Державний акт на право довічного успадковуваного володіння землею або приватної власності.

60. Колегією суддів встановлено, що такий Державний акт був виданий засновнику СФГ Поліна ОСОБА_4 у 1992 році, на підставі Рішення Богодухівської районної ради народних депутатів від 25.07.1992 (а.с. 25).

61. Відповідно до ч.1 ст. 8 Закону після одержання Державного акту на право приватної власності або довічного успадковуваного володіння землею чи укладення договору на оренду селянське (фермерське) господарство підлягає державній реєстрації в районній, міській Раді народних депутатів, що надала земельну ділянку у довічне успадковуване володіння, приватну власність або користування.

62. Таким чином, законодавець встановив спеціальну мету надання земельної ділянки у довічне успадковуване володіння - для створення СФГ, а також закріпив у законі неможливість створення СФГ без отримання землі на праві власності, оренди чи довічного успадковуваного володіння.

63. Як встановлено колегією суддів, СФГ Поліна було зареєстровано 03.11.1992 (а.с. 23), після отримання засновником господарства земельної ділянки на праві довічного успадковуваного володіння на підставі Закону, і саме з метою ведення фермерського господарства.

64. З моменту реєстрації СФГ, в силу наведених вище норм права, у позивача виникло законне (титульне) володіння земельною ділянкою, яке ґрунтується на положеннях Закону щодо призначення земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства, а також двох адміністративних актах - видачі Державного акту про право довічного успадковуваного володіння засновнику СФГ та державній реєстрації СФГ на підставі видачі державного акту на землю засновнику СФГ.

65. Посилаючись на виникнення титульного (законного) володіння, колегія суддів зазначає, що під титульним володінням вона розуміє юридичний факт панування володільця над річчю, який виник із передбачених законом підстав і безумовно визнається і захищається національним законодавством. Положеннями діючого ЦК України законне володіння, з огляду на надання такому володінню цивільного захисту, тотожного захисту речового права, іменується правом володіння .

66. Зокрема, п.1 ч.1 ст. 395 ЦК України встановлено, що право володіння є одним з речових прав на чуже майно.

67. Частиною третьою ст. 397 ЦК України встановлено, що фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

68. Відповідно до ст. 398 ЦК України право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.

69. Відповідно до ст. 396 ЦК України особа, яка має речове право на чуже майно, зокрема право володіння, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

70. Таким чином, з огляду на зміст гл. 29 ЦК України та ч.2 ст. 16 ЦК України, колегія суддів приходить до висновку, що закон надає титульному володільцю той самий перелік способів цивільного захисту, що й власнику. Відповідно, цивільний захист титульного володіння може полягати у визнанні певного речового права судом.

71. Крім того, задля забезпечення повноти судового рішення та з метою визначення усіх суттєвих елементів володіння, яке досліджується у даному спорі, колегія суддів зазначає, що на її глибоке переконання, речове право фізичної особи ОСОБА_4 може бути успадковане іншими фізичними особами (спадкоємцями), оскільки це прямо випливає з самого обсягу цього речового права.

72. Тому, приймаючи до уваги загальне тлумачення щодо способу існування речового права у часі, викладене у рішенні КСУ від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі № 1-17/2005, колегія суддів вважає, що речове право, іменоване на час його виникнення як довічне успадковуване володіння, в разі наявності спадкоємців фізичної особи ОСОБА_4, не припиняється, а має здатність до виникнення у цих спадкоємців, і в такому випадку земельна ділянка буде мати більше одного титульного володільця (СФГ Поліна ), що відповідає положенням ч.2 ст. 397 ЦК України.

73. Оцінюючи вимогу позивача про визнання за ним права постійного користування земельною ділянкою, колегія суддів керується обов'язковою вимогою до рішення суду, яким надається цивільний захист, а саме критерієм ефективності, встановленим ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

74. Зокрема, ст. 13 Конвенції містить вимогу про те, що засіб правового захисту повинен бути достатньо ефективним, щоб задовольняти вимоги цієї статті: Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження .

75. Керуючись вказаним критерієм, колегія суддів приходить до висновку про неможливість відмови у задоволенні позову з тих мотивів, що титульний володілець вимагає визнання за ним права постійного користування, а не права володіння.

76. По-перше, на глибоке переконання колегії суддів, визнання права володіння в силу недоліків національного законодавства не надає позивачу жодного правового захисту.

77. Так, у статтях 397- 400 ЦК України законне володіння чужим майном ( право володіння ) проголошено разом із фактичним володінням, що є нонсенсом, оскільки це різні правові інститути. Одночасно у вказаних нормах відсутня дефініція володіння, відсутнє визначення юридичного обсягу володіння, що повністю унеможливлює розуміння сутності володіння, а також відсутні визначення видів володіння, підстав виникнення та припинення, меж здійснення тощо. В цій частині національний цивільний закон не відповідає критерію правової визначеності, викладеному у рішенні ЄСПЛ у справі Tolstoy Miloslavsky v United Kingdom, що, в свою чергу, унеможливлює застосування такого закону.

78. Більше того, Закон України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та відповідні підзаконні акти не включають володіння до переліку речових прав, що підлягають державній реєстрації, тобто не визнають речову природу титульного володіння, чим суперечать наведеним вище нормативним положенням ЦК. З огляду на положення ст. 125 ЗК України про те, що речове право на землю виникає виключно з моменту державної реєстрації, ця обставина свідчить про повну неможливість захисту законного володіння судовим рішенням про визнання права володіння.

79. За таких умов колегія суддів констатує, що винесення судового рішення про визнання права, обсяг і сутність якого невідомі, а виконання шляхом реєстрації права неможливе, є фікцією правосуддя. Опираючись на це міркування, колегія суддів приходить до висновку про те, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання іншого речового права (постійного користування) дійсно є ефективним.

80. По-друге, заявлена позовна вимога в жодній частині не суперечить цивільному закону.

81. Зокрема, законне володіння, яке досліджено колегією суддів у даному спорі, за своїм обсягом є ширшим, аніж правомочності володіння та користування, тому повністю охоплює собою визначення права користування.

82. Так, досліджуючи умови законного володіння у даному спорі, колегія суддів приймає до уваги, що речове право засновника СФГ Поліна ОСОБА_4, яке на час його виникнення іменоване як довічне успадковуване володіння, відповідно до змісту Постанови Верховної Ради УССР Про форми державних актів на право володіння або користування землею і Положення про порядок надання і вилучення земельних ділянок від 27.03.1991 має наступні умови і обмеження:

Землеволодільці мають право: самостійно господарювати на землі; зводити у встановленому порядку жилі та інші будівлі і споруди; власності на вироблену сільськогосподарську продукцію, на посіви і посадки сільськогосподарських культур та насаджень.

Землеволодільці зобов'язані: ефективно використовувати землю відповідно до цільового призначення, підвищувати її родючість; не допускати погіршення екологічної обстановки на території в результаті своєї господарської діяльності; своєчасно вносити земельний податок; не порушувати права інших землеволодільців, землекористувачів, у тому числі орендарів .

83. Очевидно, що титульне володіння, яке виникло у позивача без встановлення додаткових умов та обмежень, має той самий зміст, що і речове право довічного успадковуваного володіння фізичної особи ОСОБА_4

84. Аналіз наведеного визначення свідчить про те, що обсяг прав і обов'язків титульного володільця (позивача) повністю охоплює речове право постійного користування, визначене ст. 92 ЗК України, зокрема, надає позивачу у даному спорі можливість як здійснювати панування над річчю, так і використовувати її будь-яким не забороненим законом способом з метою отримання благ.

85. В цьому аспекті колегія суддів також звертає увагу, що передбачена ЦК України юридична конструкція, за якою титульне володіння захищається шляхом визнання речового права, повністю відповідає європейській правовій традиції. Зокрема, у своїй монографії Про заснування захисту володіння Рудольф фон Ієрінг зазначав, що визначення володіння як фізичного панування над річчю є вірним лише щодо рухомих речей, які звичайно кожен тримає при собі або в своєму домі . Але нерухомість, яка лежить на відкритому місці (земельна ділянка, водойми), не піддається такому пануванню: Я володію віддаленою ділянкою землі, але чи маю фізичну владу над нею? . Зважаючи на це, Ієрінг зазначав, що законне володіння є формою реалізації речового права.

86. За таких умов колегія суддів зазначає, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді визнання права постійного користування відповідає критерію ефективності і не суперечить національному цивільному закону, в силу чого позовні вимоги підлягають задоволенню.

87. Більше того, колегія суддів зазначає про безальтернативність обраного позивачем способу захисту з огляду на обставини, викладені у п. 76-79 даної постанови.

МОТИВИ ВІДХИЛЕННЯ ДОВОДІВ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

88. Заперечуючи проти позову, відповідач посилався на відсутність доказів постійного користування земельною ділянкою позивачем.

89. Колегія суддів відкидає це заперечення як безпідставне, оскільки, по-перше, законне володіння виникає на підставі відповідного титулу і не вимагає будь-яких додаткових підтверджень, по-друге, в силу презумпції правомірності володіння саме на відповідача покладається обов'язок спростування законності володіння, в тому числі доведення того факту, що володіння не відбулось.

90. Між тим, держава як власник спірної земельної ділянки, з дня виникнення титульного володіння, тобто з 03.11.1992, діючи в особі своїх органів (у різні періоди - різних), не заперечувала володіння, напроти, визнавала позивача титульним володільцем землі та приймала плату за землю. В цій частині колегія суддів звертає увагу на тезу відповідача про те, що плата за землю вноситься явочним порядком і зазначає, що незалежно від порядку сплати, в Україні діє законодавчий обов'язок повернення безпідставно отриманих коштів, причому такий обов'язок законодавець не пов'язує із поданням будь-яких вимог чи зверненням кредитора до суду (ч.1 ст. 1212 ЦК України). Той факт, що держава в жодній частині не повернула кошти, роками сплачувані позивачем за користування спірною земельною ділянкою, свідчить про те, що володіння позивача земельною ділянкою державою не заперечується.

91. Тому колегія суддів зазначає, що встановлений судом факт визнання державою позивача як законного володільця земельної ділянки, що виявляється у реєстрації СФГ відповідно до наведеного вище порядку (після отримання земельної ділянки, призначеної для використання СФГ) та прийняття плати за землю від СФГ, повністю спростовують заперечення відповідача щодо відсутності доказів володіння.

92. Також, заперечуючи проти позову, відповідач послався на положення ст. 125 ЗК України про те, що право на землю виникає тільки після його державної реєстрації, і, зважаючи на відсутність такої реєстрації, просив суд відмовити у задоволенні позову.

93. Колегія суддів відхиляє це заперечення відповідача як таке, що не ґрунтується на законі, і зазначає наступне.

94. Наведені вище норми права щодо захисту володіння передбачають такий спосіб захисту, як визнання речового права за титульним володільцем. Саме ж титульне володіння виникає з передбачених законом підстав і не вимагає будь-якої державної реєстрації.

95. За таких умов заперечення відповідача по суті є вимогою про створення судом протиправної і нерозумної рекурсії, в якій судовій захист титульного володіння здійснюється шляхом визнання речового права, проте яке не можна визнати до державної реєстрації такого права. Очевидно, що з огляду на сутність правосуддя таке рішення є неприйнятним.

96. Крім того, колегія суддів звертає увагу на невідповідність цього заперечення відповідача закону, оскільки титульне володіння, а так само і право на його судовий захист шляхом визнання речового права, виникли у 1992 році. Діючий на той час ЦК УРСР передбачав саме такий спосіб захисту титульного володіння (ст.ст. 6, 150 ЦК УССР), однак ані ЦК УССР, ані будь-який інший закон того часу не встановлював обов'язку державної реєстрації права на землю, рівно як і процедури такої реєстрації.

97. З цих самих підстав колегія суддів відкидає заперечення відповідача, які ґрунтуються на ст. 211 ЗК 2001 року.

98. Оцінюючи інші заперечення відповідача, пов'язані із доведенням протиправності спадкування речового права позивачем у даній справі, колегія суддів зазначає, що аргументи відповідача і наведена ним судова практика є вірними, але не резонними щодо даного спору, оскільки ані позовна заява, ані рішення суду першої інстанції не містять посилань на таку підставу, як набуття позивачем (СФГ Поліна ) речового права в порядку спадкування за фізичною особою ОСОБА_5

ВИСНОВКИ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ

99. Опираючись на вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Головного управління Держгеокадастру у Харківській області та скасування оскаржуваного рішення.

100. Колегія суддів звертає увагу, що дана постанова винесена з дещо інших мотивів, аніж рішення суду першої інстанції, однак ця обставина не є підставою скасування законного і вірного по суті рішення суду першої інстанції.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення господарського суду Харківської області від 16.10.2018 у справі № 922/2448/18 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 16.10.2018 у справі № 922/2448/18 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складено 21.01.2019.

Постанова суду може бути оскаржена до Верховного Суду протягом 20 днів з дня його проголошення.

Головуючий суддя М.М. Слободін

Суддя Н.М. Дучал

Суддя В.С. Хачатрян