Постанова

від 17.01.2019 по справі 810/1013/18

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 810/1013/18 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 січня 2019 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Земляної Г.В., Мельничука В.П., при секретарі - Бродацькій І.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року адміністративну справу за позовом Головного управління Державної фіскальної служби у Київській області до Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

ГУ ДФС у Київській області звернулося у суд із позовом до Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія , у якому просило стягнути з відповідача податковий борг у сумі 270 226, 38 грн.

В обгрунтування позовних вимог посилається на те, що за відповідачем рахується податковий борг, який утворився на підставі самостійно визначених зобов`язань з податку на додану вартість у сумі 8 535,88 грн. та з земельного податку з юридичних осіб у сумі 261 690, 50 грн. Податковий орган вказує на те, що ним здійснені всі можливі заходи, спрямовані на погашення податкової заборгованості, однак, відповідачем не вчиняються дії, спрямовані на погашення своїх податкових зобов`язань.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року позов задоволено частково: стягнуто на користь Державного бюджету України з рахунків Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія у банках, що обслуговують такого боржника податковий борг у сумі 261 690 (двісті шістдесят одна тисяча шістсот дев`яносто) грн. 50 коп.

Судове рішення умотивовано тим, що самостійно визначені у податкових деклараціях податкові зобов'язання з орендної плати за землю відповідач у встановлені податковим законодавством строки не сплатив, а його доводи щодо неправильності суми податкового боргу зі сплати земельного податку є необґрунтованими.

Не погоджуючись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду та позовну заяву залишити без розгляду.

В обгрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що позивач звернувся до суду першої інстанції раніше шестидесятиденного строку та не надав суду належні і допустимі докази надсилання податкової вимоги відповідачу. Також, апелянт вказує, що справу було призначено до розгляду в спрощеному провадженні та всупереч того, що позивач не звернувся до суду із відповідним поданням в порядку ст. 183-3 КАС України, що, на думку відповідача, є грубим порушенням процесуального законодавства та підставою для скасування рішення місцевого суду.

Відповідно до ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.

Судом установлено, що відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру фізичних осіб, юридичних осіб - підприємців та громадський формувань КП Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія з 22.08.2000 р. зареєстроване як юридична особа та перебуває на обліку у Броварській ОДПI ГУ ДФС у Київській області.

На підставі самостійно визначених податкових зобов'язань, зазначених за результатами податкової звітності відповідача (податкової декларації з податку на додану вартість від 08.02.2018 №9298461728, податкової декларації з плати за землю від 30.12.2016 №9255200319 від 30.12.2016, податкової декларації з плати за землю від 17.02.2017 №9022384869 від 30.12.2016), у останнього утворився податковий борг із податку на додану вартість у сумі 8535,88 грн. та земельного податку з фізичних осіб у сумі 261 690,50 грн.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх податкових зобов`язань у добровільному порядку, контролюючим органом, у відповідності до вимог статті 59 ПК України, було виставлено та направлено податкову вимогу від 24.01.2017 р. №449-17.

Оскільки, що відповідачем у добровільному порядку вказана заборгованість сплачена не була, позивач звернувся у суд із даним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до підпунктів 16.1.3 та 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний подавати до контролюючих органів у порядку, встановленому податковим та митним законодавством, декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів; сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За пунктом 31.1 статті 31 Податкового кодексу України строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 Податкового кодексу України у разі визначення грошового зобов'язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у підпунктах 54.3.1 - 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, платник податків зобов'язаний сплатити нараховану суму грошового зобов'язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податковий борг - це сума узгодженого грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), але не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

У силу підпункту 129.1.1 пункту 129.1 статті 129 Податкового кодексу України після закінчення встановлених цим Кодексом строків погашення узгодженого грошового зобов'язання на суму податкового боргу нараховується пеня.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 цього Кодексу у разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Згідно з пунктом 59.5 вказаної статті у разі якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується (зменшується), погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податку, що існує на день погашення.

У разі якщо після направлення (вручення) податкової вимоги сума податкового боргу змінилася, але податковий борг не був погашений в повному обсязі, податкова вимога додатково не надсилається (не вручається).

Отже, самостійно нараховані відповідачем суми податкового зобов'язання, а також грошове зобов'язання, визначене в податковому повідомленні-рішенні, та нарахована пеня, які не було оскаржено в установленому законом порядку, є узгодженим податковим боргом.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, згідно даних інтегрованої картки відповідача, самостійно визначені у податкових деклараціях податкові зобов'язання з орендної плати за землю він у встановлені податковим законодавством строки не сплатив.

При цьому, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про необґрунтованість доводів відповідача щодо того, що підприємством нараховувався земельний податок з розрахунку на 1,1908 га ділянки, що на 0,0137 га більше, ніж знаходиться у власності підприємства, у зв'язку із чим відповідачем було подано уточнюючу декларацію з плати за землю за 2016-2018 роки, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 269 Податкового кодексу України платниками земельного податку є: власники земельних ділянок, земельних часток (паїв); землекористувачі.

Статтею 270 цього Кодексу передбачено, що об'єктами оподаткування є: земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні; земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Згідно із статтею 271 Податкового кодексу базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Отже, земельний податок справляється власниками таких земельних ділянок та землекористувачами, при цьому, базою податку є нормативно-грошова оцінка земельної ділянки, за який платник сплачує земельний податок.

Відповідно до статті 6 Закону України Про оцінку земель суб'єкти оціночної діяльності у сфері оцінки земель суб'єктами оціночної діяльності у сфері оцінки земель є:

1) органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління у сфері оцінки земель, а також юридичні та фізичні особи, заінтересовані у проведенні оцінки земельних ділянок;

2) юридичні особи - суб'єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що мають у своєму складі оцінювачів з експертної грошової оцінки земельних ділянок та які зареєстровані у Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників;

3) фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності, які отримали кваліфікаційне свідоцтво оцінювача з експертної грошової оцінки земельних ділянок та ліцензію на виконання землеоціночних робіт у встановленому законом порядку;

4) юридичні особи - суб'єкти господарювання незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, що мають у своєму складі сертифікованих інженерів-землевпорядників.

Тобто, правом здійснювати нормативно - грошову оцінку земельних ділянок наділено певне коло осіб, серед яких відсутній податковий орган, що свідчить про відсутність у нього повноважень та обов`язків у сфері оцінки земель.

Разом із тим, як вірно зазначено судом першої інстанції, наявний податковий борг зі сплати земельного податку утворений у відповідача на підставі самостійно поданих податкових декларацій, у яких КП Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія самостійно зазначало ставку, об`єкт та базу оподаткування, а не на підставі рішень податкового органу.

При цьому, невірне визначення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки, яка вплинула на базу оподаткування, має бути змінена шляхом подання уточнюючої податкової декларації, яка, як свідчать матеріали справи, подана відповідачем, та у подальшому приведе у відповідність базу оподаткування вказаного податку.

З урахуванням вищенаведеного, а також того, що податкова заборгованість із сплати податку на додану вартість відповідачем погашено шляхом його сплати, колегія суддів погоджується із висновком Київського окружного адміністративного суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі щодо не надання позивачем доказів надіслання податкової вимоги відповідачу є необґрунтованими та спростовуються наявними в матеріалах справи доказами (а.с. 14).

Помилковими є твердження відповідача про порушення місцевим судом норм процесуального права.

Так, відповідно до частини 2 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно частини 4 статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:

1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;

2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;

3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;

4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Водночас, жодної із перелічених вимог у цій справі заявлено не було.

Таким чином, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами апелянта не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Постанова складена в повному обсязі 22 січня 2019 р.

Головуючий суддя І.О.Лічевецький

суддя Г.В.Земляна

суддя В.П.Мельничук