Постанова

від 26.03.2019 по справі 810/1013/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

Київ

26 березня 2019 року

справа №810/1013/18

адміністративне провадження №К/9901/4554/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р.Ф. (суддя-доповідач),

суддів: Гончарової І.А., Олендера І.Я.,

розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія

на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року у складі судді Лисенко В.І.

та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у складі суддів Лічевецького І.О., Земляної Г.В., Мельничука В.П.

у справі № 810/1013/18

за позовом Головного управління ДФС у Київській області

до Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія

про стягнення податкового боргу,

У С Т А Н О В И В :

У березні 2018 року Головне управління ДФС у Київській області (далі - податковий орган, позивач у справі) звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовною заявою до Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія (далі - Підприємство, платник податків, відповідач у справі), в якому просило стягнути з відповідача податкову заборгованість з податку на додану вартість та з земельного податку.

Київський окружний адміністративний суд рішенням від 17 серпня 2018 року, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року, позов задовольнив частково, стягнув на користь Державного бюджету України з рахунків відповідача у банках, що обслуговують такого боржника, податковий борг з земельного податку у сумі 261 690,50 грн.

Приймаючи рішення, суди попередніх інстанцій встановили, що податковий борг з податку на додану вартість сплачено відповідачем. Податковий борг зі сплати земельного податку утворений на підставі самостійно поданих податкових декларацій, та не погашений відповідачем.

У лютому 2019 року відповідач подав касаційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення цих судів та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги залишити без розгляду.

Позиваче наданий відзив на касаційну скаргу, в якому Підприємство спростовує її доводи, просить залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Касаційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження відповідно до статті 345 Кодексу адміністративного судочинства України.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, вбачає підстави для часткового задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Зазначеним вимогам закону рішення судів першої та апеляційної інстанцій не відповідають.

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що відповідач відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру фізичних осіб, юридичних осіб - підприємців та громадський формувань з 22 серпня 2000 року зареєстрований як юридична особа.

У відповідача станом на 13 лютого 2018 року наявний податковий борг, який складається з податку на додану вартість у сумі 8 535,88 грн та земельного податку з фізичних осіб у сумі 261 690,50 грн. Зазначений податковий борг утворився на підставі самостійно визначених податкових зобов`язань, зазначених за результатами податкової звітності відповідача:

1. Податкова декларація з податку на додану вартість від 8 лютого 2018 року № 9298461728.

2. Податкова декларація з плати за землю від 30 грудня 2016 року № 9255200319.

3. Податкова декларація з плати за землю від 17 лютого 2017 року № 9022384869.

У зв`язку з невиконанням відповідачем своїх податкових зобов`язань у добровільному порядку, контролюючим органом, у відповідності до вимог статті 59 Податкового кодексу України, виставлено та направлено податкову вимогу від 24 січня 2017 року № 449-17.

Відповідно до частини першої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

При вирішенні питання щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права до спірних правовідносин, Суд виходить з наступного.

Щодо заборгованості з податку на додану вартість.

Судами встановлено, що податковий борг відповідача зі сплати податку на додану вартість на суму 8 535,88 грн утворився на підставі самостійно поданої податкової декларації та у передбачений законодавством строк не сплачений, а відтак є узгодженим. Разом з тим, Суд зазначає, що згідно наданої відповідачем копії інтегрованої картки, платником податку 13 лютого 2018 року погашено суму податкового зобов'язання шляхом сплати його суми.

Як доказ сплати податкового зобов'язання судами попередніх інстанцій прийнято надану відповідачем виписку з електронного кабінету платника податку зі сплати податку на додану вартість за 2018 рік, яку суди ототожнили з інтегрованою карткою платника податків.

Поняття інтегрованої картки платника встановлено Порядком ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженим наказом Міністерства фінансів України 7 квітня 2016 року № 422, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 20 травня 2016 року за № 751/28881.

Згідно вказаного порядку, інтегрована картка платника (ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

В матеріалах справи наявна надана податковим органом копія облікової картки з податку на додану вартість, відповідно до якої за підприємством станом на 28 лютого 2018 року рахується заборгованість з вказаного податку у розмірі 8535,88 грн. Даних щодо сплати податку до бюджету 13 лютого 2018 року в наданій податковим органом картці немає.

Суди першої та апеляційної інстанції не усунули вказану розбіжність, не дослідив зібрані у справі докази.

Щодо земельного податку.

Сума боргу із земельного податку у сумі 261 690,50 грн визначена податковим органом на підставі самостійно заявлених податкових зобов`язань, зазначених у податкових деклараціях з плати за землю за 2016 та 2017 роки.

Відповідач зазначає, що сума податку визначено ним помилково. Встановивши помилку, відповідач, у межах строку, передбаченого Податковим кодексом України, надав уточнюючу декларацію з плати за землю. Крім того, відповідач частково сплатив суму боргу з податку, про що свідчать платіжні доручення, долучені до матеріалів справи.

Вказані факти судами першої та апеляційної інстанції не досліджено. Суди обмежились констатуванням факту, що уточнююча податкова декларація подана, та зробили висновок, що в подальшому це приведе у відповідність базу оподаткування вказаного податку. Платіжні доручення судами не досліджувались.

За таких обставин, Суд приходить до висновку, що в даному питанні суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

За приписами пункту першого частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Як встановлено частиною третьою статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За приписами частини другої статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

За таких обставин, Суд позбавлений можливості встановити фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, і в залежності від встановленого правильно визначити норми матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин та прийняти обґрунтоване та законне рішення.

За приписами пункту 1 частини другої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України, підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.

Відповідно до частини четвертої статті 353 Кодексу адміністративного судочинства України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

Верховний Суд вважає, що вище встановлені порушення, допущені як судом апеляційної, так і судом першої інстанцій, відтак справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Комунального підприємства Київської обласної ради Київська регіональна комунальна компанія задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 серпня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 січня 2019 року у справі № 810/1013/18 скасувати.

Адміністративну справу № 810/1013/18 направити на новий розгляд до Київського окружного адміністративного суду.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р.Ф. Ханова

Судді: І.А. Гончарова

І.Я. Олендер