Постанова

від 15.01.2019 по справі 913/257/18

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"15" січня 2019 р. Справа № 913/257/18

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Здоровко Л.М. , суддя Шутенко І.А.,

за участю секретаря судового засідання Бєлкіної О.В.,

за участю представників:

від позивача - не з'явився,

від відповідача - ОСОБА_1 - на підставі наказу від 14.01.2019 №14к-03,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищення стоків "Лисичанськводоканал" (вх. №1076) на рішення господарського суду Луганської області від 10.10.2018, ухвалене суддею Шеліхіною Р., суддею Зюгановою Н., суддею Фоновою О. у м. Харкові (повний текст рішення складено 22.10.2018),

у справі № 913/257/18,

за позовом Лисичанського спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал", м. Лисичанськ Луганської області,

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне об'єднання", м.Луганськ,

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача : Лисичанської міської ради Луганської області, м.Лисичанськ Луганської області, Новодружеської міської ради Луганської області, м.Лисичанськ м.Новодружеськ Луганської області, Привільської міської ради Луганської області, м. Лисичанськ, м. Привілля Луганської області,

про заборону вчиняти дії по відключенню енергопостачання,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач звернувся до господарського суду Луганської області з позовом, в якому просив суд зобов'язати ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" припинити зловживання правом, у кожному випадку реалізації такого права, тобто постійно, на відключення від енергопостачання об'єктів єдиної технологічної системи Лисичанського спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал", як такого, що може порушити права інших осіб та завдати шкоди довкіллю шляхом встановлення заборони ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" вчинити дії по припиненню, обмеженню енергопостачання усіх об'єктів Лисичанського спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації та очищенню стоків "Лисичанськводоканал".

Рішенням господарського суду Луганської області від 10.10.2018 у позові відмовлено. Скасовано заходи забезпечення позову, що вжиті ухвалою господарського суду Луганської області від 31.05.2018 у даній справі, а саме: заборону Товариству з обмеженою відповідальністю "Луганське енергетичне обєднання" (91021, м.Луганськ, кв.Гайового, 35-А, ід. код. 31443937, адреса для листування: 92702, м.Старобільськ Луганської області, вул.Горького, 123) вчиняти дії по припиненню, обмеженню енергопостачання усіх об'єктів Лисичанського спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" (93106, м.Лисичанськ Луганської області, вул. ім. В.Сосюри, 168, ід.код 03339851), вказані у попередженні про обмеження постачання електричної енергії від 23.05.2018 №178. Судові витрати покладено на позивача.

Обґрунтовуючи ухвалене у справі рішення, місцевий господарський суд зазначає, що відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії регулюються Законом України "Про ринок електричної енергії", Законом України "Про електроенергетику", в силу норм яких дії відповідача по обмеженню та частковому припиненню енергопостачання об'єктів позивача не є зловживання правом, а є правомірними діями, вчиненими на підставі умов договору та у відповідності до положень діючого законодавства, з метою попередження та припинення електропостачання до споживачів, які нерегулярно та не у повному обсязі сплачують вартість спожитої електроенергії.

Лисичанське спеціалізоване підприємство по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" з рішенням місцевого господарського суду не погодилось та звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить суд скасувати рішення господарського суду Луганської області від 10.10.2018 у справі №913/257/18; прийняти нове рішення, яким задовольнити позов та зобов'язати ТОВ "Луганське енергетичне об'єднання" припинити зловживання правом на відключення від енергопостачання об'єктів єдиної технологічної системи Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал", як такого, що може порушити права інших осіб та завдати шкоди довкіллю; стягнути з відповідача на його користь 1762,00 грн сплаченого судового збору за подання позовної заяви; 2643,00 грн сплаченого судового збору за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування заявлених вимог зазначає про наступні обставини справи: по-перше, відповідно до ч. 2 ст. 10 Закону України "Про природні монополії" суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до цього Закону; по-друге, статтею 6 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення" забороняється відключення об'єктів питного водопостачання та централізованого водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об'єктів життєзабезпечення і стратегічного значення; по-третє, відсутність або наявність встановленої екологічної броні електропостачання на об'єктах позивача не можуть прийматись судом до уваги, оскільки в разі обмеження електропостачання процес виробництва має бути завершено; по-четверте, суд не дослідив, які об'єкти за зазначеним договором можуть не входити до єдиної технологічної системи підприємства позивача, та на яких може бути обмежено або припинено електропостачання без заподіяння шкоди позивачу та без створення екологічної загрози населенню; по-п'яте, факт відключення електроенергії позивачу та наявність виникнення негативних наслідків підтверджується наданими до матеріалів справи документами.

На виконання вимог ухвали Східного апеляційного господарського суду від 11.12.2018 Лисичанське спеціалізоване підприємство по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" надало пояснення щодо відміток, які містяться на доказах про отримання копії апеляційної скарги учасниками справи.

11.01.2019 від апелянта електроною поштою надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що апелянту необхідний час для укладення договору про надання правових послуг з адвокатом.

Однак, колегія суддів не може прийняти та повертає дане клопотання без розгляду з огляду на наступне.

Частиною 8 ст. 42 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в електронній формі, такі документи скріплюються електронним цифровим підписом учасника справи (його представника).

Частиною 2 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України письмові заява, клопотання чи заперечення підписуються заявником чи його представником.

У відповідності до акту Східного апеляційного господарського суду від 11.01.2019 №13-42/21 вищезазначене клопотання не оформлене в установленому порядку у відповідності до п. 1.5.4 Інструкції з діловодства в господарських судах України, а саме, лист не засвідчено електронним цифровим підписом, про що повідомлено апелянта.

Відповідно до ч. 4 ст. 170 Господарського процесуального кодексу України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.

З огляду на вищевикладене, клопотання позивача про відкладення розгляду справи залишається судом без розгляду.

Від ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищення стоків "Лисичанськводоканал" на рішення господарського суду Луганської області від 10.10.2018 залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 10.10.2018 залишити без змін.

В обгрунтування своєї позиції по справі відповідач зазначає, що апелянт ні у позовній заяві, ні в інших документах, які надавалися до суду першої інстанції, не посилався на положення Закону України «Про природні монополії» як на підставу заявлених позовних вимог, отже, дана підстава не була предметом розгляду у суді першої інстанції, тому не може прийматися та розглядатися судом апеляційної інстанції. Також, відповідач звертає увагу на те, що сфера дії Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» не поширюється на відповідача, про що, на думку відповідача, вірно зазначено судом першої інстанції. Крім того, відповідач вважає, що норми Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» є декларативними, на виконання яких повинні прийматися спеціальні імперативні норми, що встановлюють, зокрема, порядок та підстави заборони відключення. А також, не погоджується з посиланням позивача на протоколи засідання місцевих та регіональних комісій з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій, оскільки у відповідності до ст 10 Закону України «Про електроенергетику» місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не мають права втручатися в оперативне регулювання режимів споживання електричної теплової енергії. А також, відповідач вважає, що позивачем обраний неправильний спосіб захисту свого порушеного права.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2018 у зв'язку із перебуванням у відпустці судді Гези Т.Д. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Лакізи В.В., судді Здоровко Л.М., судді Шутенко І.А.

У судовому засіданні 15.01.2019 представник відповідача підтримав свою позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу, та просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення господарського суду Луганської області від 10.10.2018 залишити без змін.

Інші учасники справи своїм правом на участь у судовому засіданні не скористались, у судове засідання Східного апеляційного господарського суду 15.01.2019 представники позивача та третіх осіб не з'явились.

Хоча учасники судового процесу були належним чином завчасно повідомлені про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги, про що у матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення копій ухвали суду від 11.12.2018 (т. 2 а.с. 251-253).

З огляду на наведене, колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції вжито необхідних заходів щодо належного та завчасного повідомлення учасників справи про час, дату і місце розгляду апеляційної скарги.

В ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом у відповідності до пункту 4 частини 5 статті 13 Господарського процесуального кодексу України було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника відповідача, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами в межах встановлених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду у відповідності до вимог статті 282 Господарського процесуального кодексу України зазначає про такі обставини.

01.12.2007 між Лисичанським комунальним спеціалізованим підприємством по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал", (споживачем), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» (постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії від №29.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» постачає електричну енергію Лисичанському комунальному спеціалізованому підприємству по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" для забезпечення потреб електричних установок позивача з загальною приєднаною потужністю 10626,6кВт, а позивач оплачує відповідачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємною частиною .

Згідно з п. 3.1.3 договору постачальник електричної енергії має право обмежувати або припиняти постачання електричної енергії споживачу згідно з умовами розділу 6 договору відповідно до порядку, передбаченого ПКЕЕ №28 та діючим законодавством України.

За умовами п.6.1.4 договору енергопостачання споживача може бути обмежено або припинено постачальником з повідомленням споживача не пізніше ніж за три робочих дні, в тому числі і у разі несплати споживачем спожитої електричної енергії в строки, встановлені додатком "Порядок розрахунків", та несплати інших рахунків відповідно до умов договору.

У зв'язку з існуючою заборгованістю Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" перед відповідачем, та на виконання умов договору (п.6.1.4. договору) ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» надсилало на адресу позивача попередження про обмеження постачання електричної енергії від 16.04.2018 №122, від 30.04.2018 №145, від 16.05.2018 №168, від 23.05.2018 №178 (т.1, а.с.24-27), від 29.05.2018 №180 (т.2, а.с.110), від 06.06.2018 №238 (т.1, а.с. 145), від 11.07.2018 №259 (т.2, а.с.108), від 23.07.2018 №263 (т.2, а.с.107), у яких зазначені суми заборгованості позивача перед відповідачем, а також посилання на умови укладеного сторонами договору 01.12.2007 №29 в частині права відповідача на обмеження або припинення енергопостачання у зв'язку із заборгованістю за електроенергію.

Вважаючи, що вказаними діями може бути порушено права інших осіб та завдано шкоди довкіллю, Лисичанське спеціалізоване підприємство по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" з даним позовом до суду.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що з огляду на складність технологічних процесів електро- та водопостачання, у випадку припинення/обмеження електропостачання, відновлення електропостачання, як і відновлення водопостачання після зупинки водопровідних споруд внаслідок припинення/обмеження електропостачання, потребує значних енерго- та часових витрат, наявності відповідних фахівців, є економічно затратним. Крім того зазначає, що система централізованого водопостачання являє собою єдиний технологічний комплекс об'єктів та водопровідних споруд по добутку, виробництву, транспортуванню та розподілу питної води споживачам, за допомогою якої в умовах гарантованого енергопостачання забезпечується безперервна подача води від водозабору до споживача, тому припинення роботи одного елементу з системи - об'єкту з комплексу об'єктів та водопровідних споруд, спричинить неможливість інших елементів системи виконувати свою функцію.

10.10.2018 ухвалене оскаржуване рішення господарського суду Луганської області з підстав, зазначених вище.

Апеляційний господарський суд, переглядаючи в апеляційному порядку оскаржуване судове рішення, в межах доводів та вимог апеляційної скарги Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права, дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Правовідносини між Лисичанським спеціалізованим підприємством по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" та ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» , які склались в результаті укладення договору про постачання електричної енергії, регулюються Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про електроенергетику".

Статтею 275 Господарського кодексу України визначено, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергії) споживачеві (абоненту) який зобовязаний оплатити прийняти енергію та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір про постачання електричної енергії споживачу.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про електроенергетику" постачання електричної енергії - господарська діяльність, пов'язана з наданням електричної енергії споживачеві за допомогою технічних засобів передачі та розподілу електричної енергії на підставі договору. Цією нормою Закону визначено, що споживачі - суб'єкти господарської діяльності та фізичні особи, що використовують енергію для власних потреб на підставі договору про її продаж та купівлю.

Таким чином, Законом встановлено, що основним документом, який регулює відносини споживача електричної енергії та енергопостачальника, є договір про постачання електричної енергії.

Як вбачається з матеріалів справи, 01.12.2007 між Лисичанським комунальним спеціалізованим підприємством по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал", (споживачем), та Товариством з обмеженою відповідальністю «Луганське енергетичне об'єднання» (постачальник) укладено договір про постачання електричної енергії від №29.

Відповідно до п.1.1 вказаного договору ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» постачає електричну енергію Лисичанському комунальному спеціалізованому підприємству по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" для забезпечення потреб електричних установок позивача з загальною приєднаною потужністю 10626,6кВт, а позивач оплачує відповідачу вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору та додатками до договору, що є його невід'ємною частиною.

У відповідності до ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Зобов'язання, в свою чергу, згідно з вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.

У відповідності до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Положеннями статті 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст. 180 Господарського кодексу України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 277 Господарського кодексу України абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду. Правила користування енергією, якщо інше не передбачено законом, затверджуються Кабінетом Міністрів України.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що договір про постачання електричної енергії, який укладений між позивачем та відповідачем є обов'язковим до виконання обома сторонами цього договору.

Пунктом 1 частини 3 статті 58 Закону України Про електроенергетику споживач зобов'язаний сплачувати за електричну енергію та надані йому послуги відповідно до укладених договорів.

На виконання умов укладеного договору відповідачем було поставлено електричну енергію позивачу для забезпечення потреб позивача.

З наданої позивачем до матеріалів справи бухгалтерської довідки про динаміку оплати за спожиту електроенергію за період з січня 2017 по травень 2018 року вбачається наявна заборгованість перед відповідачем за спожиту електричну енергію за договором від 01.12.2007 №29, у тому числі пені, штрафу, судового збору, у розмірі 158431676,29 грн (т.2, а.с.111).

Відповідач зазначає, що позивач мав заборгованість за поставлену електроенергію станом на 01.06.18 в сумі 132990900 грн, а станом на 01.10.18 - в сумі 143471800 грн, на підтвердження чого надав довідки - від 03.10.2018 №№01-27/2/321, 01-27/2/320 (т.2, а.с. 154, 155).

Отже, позивач всупереч умов договору не здійснив повної оплати поставленої електричної енергії, що не заперечується ні позивачем, ні відповідачем у справі.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» встановлено право енергопостачальники за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу.

Зобов'язання постачальника електричної енергії припинити повністю або частково постачання йому електричної енергії у разі несплати рахунків відповідно до умов договорів, попередивши споживача не пізніше ніж за три робочих дні, також передбачено п.7.5 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 (які діяли на час існування даних правовідносин).

Згідно з п.3.1.3 договору постачальник електричної енергії має право обмежувати або припиняти постачання електричної енергії споживачу згідно з умовами розділу 6 договору відповідно до порядку, передбаченого ПКЕЕ та діючим законодавством України.

За умовами п.6.1.4 договору енергопостачання споживача може бути обмежено або припинено постачальником з повідомленням споживача не пізніше ніж за три робочих дні в тому числі і у разі несплати споживачем спожитої електричної енергії в строки, встановлені додатком "Порядок розрахунків" та несплати інших рахунків відповідно до умов договору.

Згідно з пунктом 2 "Порядку обмеження електропостачання споживачів до рівня екологічної броні електропостачання або повного припинення їм електропостачання", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.01.2004 № 93, енергопостачальники, електропередавальні організації або Держенергонагляд не пізніше ніж за 3 робочі дні до дати обмеження або припинення електропостачання відповідно до своїх функціональних обов'язків надсилають споживачам письмове попередження, в якому зазначаються підстава, дата і час, з якого буде запроваджено обмеження або припинення електропостачання.

Таким чином, зазначені умови договору від 01.12.2007 №29 кореспондують нормам чинного законодавства щодо можливості обмеження чи припинення електропостачання у зв'язку з несплатою за надану електричну енергію.

На виконання вищезазначених вимог договору та діючого законодавства, ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» надсилало на адресу позивача попередження про обмеження постачання електричної енергії від 16.04.2018 №122, від 30.04.2018 №145, від 16.05.2018 №168, від 23.05.2018 №178 (т.1, а.с.24-27), від 29.05.2018 №180 (т.2, а.с.110), від 06.06.2018 №238 (т.1, а.с. 145), від 11.07.2018 №259 (т.2, а.с.108), від 23.07.2018 №263 (т.2, а.с.107), у яких зазначені суми заборгованості позивача перед відповідачем, а також посилання на умови укладеного сторонами договору 01.12.2007 №29 в частині права відповідача на обмеження або припинення енергопостачання у зв'язку із заборгованістю за електроенергію.

З огляду на вказане, судова колегія погоджується з висновком господарського суду першої інтсанції, що дії відповідача по обмеженню та частковому припиненню енергопостачання об'єктів позивача, не є зловживанням правом, а є правомірними діями, тобто такими, які вчинені на підставі умов договору та у відповідності до положень діючого законодавства, згідно з яким відповідач має право і зобов'язаний вчиняти дії по направленню попереджень та припиненню електропостачання до споживачів, які нерегулярно та не у повному обсязі сплачують вартість спожитої електроенергії.

При цьому відповідно до п.7.2 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31.07.1996р. №28 (далі - ПКЕЕ), у разі якщо споживач має погоджену технологічну аварійну броню, обмеження постачання електричної енергії має бути виконано не нижче зарезервованого рівня аварійної броні, а за відсутності оплати за обсяг електричної енергії, що необхідний для забезпечення аварійної броні, не нижче рівня екологічної броні електропостачання.

Актом екологічної, аварійної та технологічної броні електропостачання споживача від 01.06.2016 до вказаного договору сторони погодили величину аварійної броні електропостачання на об'єкти, які надають послуги водопостачання та водовідведення м. Лисичанськ Луганської області та прилеглих міст Новодружеськ та Привілля на рівні 2045 кВт, а величину екологічної броні електропостачання до вказаних об'єктів - на рівні 0 (нуль) (т.1, а.с. 118-120).

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що позивач не має екологічну броню по постачанню електроенергії на об'єкти за договором №29, що підтверджено відповідним актом та не спростовано з боку позивача у справі.

Щодо посилання позивача на те, що відсутність або наявність встановленої екологічної броні електропостачання на об'єктах позивача не можуть прийматись судом до уваги, з огляду на те, що у випадку обмеження електропостачання процес виробництва має бути завершено, судова колегія зазначає таке.

Згідно з ч.9 ст. 26 Закону України «Про електроенергетику» за умови неповної оплати за спожиту електричну енергію споживач зобов'язаний обмежити власне електроспоживання до рівня екологічної броні або повністю його припинити в разі відсутності такої.

Частиною 2 ст. 24 Закону України «Про електроенергетику» передбачено, що енергопостачальники мають право за умови неповної оплати споживачем спожитої електричної енергії обмежити його електроспоживання до рівня екологічної броні електропостачання або за відсутності такої повністю припинити електропостачання споживачу.

Пункт 4 Положення "Про порядок відключення споживачів від джерел енергопостачання", затвердженого Постановою Кабінетом Міністрів Україні від 31.08.1995 №705 покладає обов'язок з виконання комплексу заходів, спрямованих на запобігання травматизму, загибелі тварин, пошкодженню обладнання, негативним екологічним наслідкам на споживача. Енергопостачальна організація, якщо вона виконала передбачені законодавством та договором умови запровадження обмежень або відключення боржника від джерел енергопостачання, не несе відповідальності за можливі у зв'язку з цим наслідки.

А відповідно до п. 5 цієї Постанови на керівників підприємств, установ та організацій - споживачів електричної і теплової енергії покладається персональна відповідальність за наслідки, пов'язані з частковим або повним припиненням подачі енергії за несвоєчасну оплату.

Тобто, саме позивач зобов'язаний виконати комплекс заходів, спрямованих на запобігання негативним наслідкам у зв'язку з завершенням процесу виробництва водопостачання та водовідведення через існуючу заборгованість перед відповідачем.

Посилання позивача на те, що суд не дослідив, які об'єкти за зазначеним договором можуть не входити до єдиної технологічної системи підприємства позивача, та на яких може бути обмежено або припинено електропостачання без заподіяння шкоди позивачу та без створення екологічної загрози населенню такоє є необґрунтованими.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з положеннями частин 1, 3 статті 74, статті 77 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до ч.3 ст.98 Господарського процесуального кодекс України висновок експерта може бути наданий на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Таким чином, позивач не був позбавлений можливості надати відповідний висновок експерта про об'єкти, які можуть не входити до єдиної технологічної системи підприємства позивача, та на яких може бути обмежено або припинено електропостачання без заподіяння шкоди позивачу та без створення екологічної загрози населенню до суду.

Слід також враховувати, що статтею 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються з статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 ЦК України та статті 20 ГК України.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.

Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.

Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Отже, суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб. Саме по собі формулювання позовної вимоги, без з'ясування судом зазначених обставин, не є підставою для припинення провадження у справі або для беззаперечної відмови у задоволенні позову.

З урахуванням наведених законодавчих норм завданням суду при здійсненні правосуддя є забезпечення, зокрема, захисту прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Отже, встановивши наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті.

Цивільне законодавство не містить визначення поняття способів захисту цивільних прав та інтересів. За їх призначенням вони можуть вважатися визначеним законом механізмом матеріально-правових засобів здійснення охорони цивільних прав та інтересів, що приводиться в дію за рішенням суду у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення. До прав, які підлягають цивільно-правовому захисту, відносяться всі майнові й особисті немайнові права, які належать суб'єктам цивільного права.

Це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правовідношення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Тобто у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.

Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, слід зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що ця норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони втілені у правовій системі тієї чи іншої країни. Таким чином, суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині таку міру правового захисту на національному рівні, що дозволило б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції та надавати відповідний судовий захист, хоча держави-учасниці Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов'язань. Крім того, ЄСПЛ наголосив, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, передбачених національним правом.

Стаття 13 вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею, повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, зокрема у тому сенсі, щоб його застосування не було ускладнено діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення ЄСПЛ у справі "Афанасьєв проти України" від 05.04.2005 (заява № 38722/02).

Отже, ефективний засіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, а законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з урахуванням положень ст.ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції.

За змістом частини 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Як вбачається з позовної заяви Лисичанське спеціалізоване підприємство по видобутку, обробці, реалізації води та очищенню стоків "Лисичанськводоканал" звернулось до суду з позовом про зобов'язання відповідача припинити зловживання правом на відключення від енергопостачання об'єктів єдиної технологічної системи, як такого, що може порушити права інших осіб та завдавати шкоди довкіллю шляхом встановлення заборони ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» вчиняти дії по припиненню, обмеженню енергопостачання усіх об'єктів позивача.

Вищезазначене обґрунтоване необхідністю недопущення та запобігання у майбутньому виникненню надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, порушення прав громадян, які проживають на відповідній території, на екологічну безпеку і підтримання екологічної рівноваги на території України.

З цього приводу колегія суддів зазначає, що за змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Статтею 12 зазначеного Кодексу передбачено, що особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд.

Загальні правила щодо виконання цивільних обов'язків, межі виконання та підстави звільнення від таких обов'язків унормовані статтею 14 Цивільного кодексу України.

Під цивільним обов'язком розуміється вимога від суб'єкта цивільного права певних дій (або невиконання дій), забезпечена можливістю правового спонукання до належної поведінки. Зміст цивільного обов'язку становлять такі вимоги: поведінка зобов'язаної особи визначена вимогами норми права; поведінка зобов'язаної особи визначена вимогами уповноважених осіб; поведінка зобов'язаної особи у випадку невиконання цивільного обов'язку забезпечується вимогою (рішенням) суду виконати цей обов'язок.

За змістом частин 1, 2 статті 14 статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов'язковим для неї.

В свою чергу, обраний позивачем спосіб захисту свого права шляхом зобов'язання відповідача припинити зловживання правом на відключення від енергопостачання об'єктів єдиної технологічної системи, як такого, що може порушити права інших осіб та завдавати шкоди довкіллю шляхом встановлення заборони ТОВ «Луганське енергетичне об'єднання» вчиняти дії по припиненню, обмеженню енергопостачання усіх об'єктів позивача, обмежує права відповідача, передбачені договором у частині припинення чи обмеження енергопостачання у разі порушення позивачем умов договору.

Вимога позову по суті є вимогою про спонукання відповідача у майбутньому не вчиняти вказаних дій щодо припинення електропостачання, умови якого погоджені сторонам договором від 19.10.2012 № 420 про постачання електричної енергії, а не вимогою про припинення правопорушення.

Водночас рішенням суду має вирішуватися питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин, тобто ним мають усуватись перешкоди, які виникли здійснення особою, яка звернулася з позовом, свого права.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного права, не відповідає приписам ст.ст. 3, 11, 16 Цивільного кодексу України а також суперечить таким загальним засадам цивільного законодавства як свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).

Крім того, колегія суддів зазначає, що у відповідності до ч.1-3 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Позивач, звертаючись з позовом до суду, просить зобов'язати відповідача припинити зловживання правом на відключення від енергопостачання об'єктів єдиної технологічної системи, як такого, що може порушити права інших осіб та завдавати шкоди довкіллю. Однак, позивач не наділений повноваженнями на представництво інших осіб, чиї права хоче захистити шляхом звернення до суду та поданням відповідного позову.

Враховуючи наведене, а також беручи до уваги зазначені положення законодавства, правових підстав для задоволення позову немає.

З приводу посилання позивача на норму ч. 2 ст. 10 Закону України "Про природні монополії", у відповідності до якої суб'єкти природних монополій не можуть вчиняти дії, які призводять або можуть призвести до неможливості виробництва (реалізації) товарів, щодо яких здійснюється регулювання відповідно до цього Закону, колегія суддів зазначає таке.

Норма права, на яку посилається позивач, є декларативною, тобто не містить конкретного правила поведінки, та закріплює загальний юридичний обов'язок суб'єкта природних монополій утримуватися від неправомірних дій у сфері функціонування товарного ринку, що перебуває у стані природних монополій, користуючись своїм монопольним становищем, які, зокрема, призводять до дискримінації споживачів відповідних товарів.

При цьому припис цієї статті не зобов'язує відповідача у справі до вчинення дій, які б суперечили умовам укладених з позивачем договорів на постачання електроенергії і законодавства про електроенергетику.

Як зазначено вище, відносини між позивачем та відповідачем, що у відповідності до договору пов'язані з купівлею-продажем та постачанням електричної енергії, регулюються Законом України "Про ринок електричної енергії" та Законом України "Про електроенергетику".

Статтями 24, 26 Закону України "Про електроенергетику" передбачено право енергопостачальника на обмеження та припинення енергопостачання боржника та покладають відповідальність за наслідки на споживача.

Відповідно до п. 1.1 ПКЕЕ, їх дія поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, а п. 7.5 ПКЕЕ передбачено обов'язок енергопостачальника припинити постачання електроенергії та визначено порядок відключення та перелік випадків у яких воно повинно бути застосованим.

Таким чином, законодавство України, що регулює постачання електричної енергії, передбачає право енергопостачальної організації обмежити/припинити електропостачання споживача, не встановлюючи виключення для об'єктів питного водопостачання та водовідведення.

Крім того, судова колегія вказує не безпідставність посилань позивача на статтю 6 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", якою встановлено заборону відключення об'єктів питного водопостачання та централізованого водовідведення від системи енерго-, газо-, теплопостачання як об'єктів життєзабезпечення і стратегічного значення.

Так, сфера дії Закону України "Про питну воду та питне водопостачання" визначено у ст. 2 Закону, а саме, дія цього Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води. Водночас, відповідач, як електропостачальна організація, до цього переліку не належить, і сфера дії закону на нього не поширюється.

Судове рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності - на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.

Матеріали справи свідчать про те, що приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд всебічно, повно і об'єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, надав вірну юридичну оцінку обставинам справи та прийняв судове рішення відповідно до вимог закону та обставин справи.

Крім того, за змістом ст. 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007, аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов'язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін. Аналізуючи мотивацію постановлених судами рішень крізь призму статті 6 Конвенції та зазначеної практики ЄСПЛ, Суд зазначає про належне виконання покладеного на суд обов'язку щодо мотивації прийнятих судом першої інстанції рішення, оскільки обґрунтування щодо відхилення доводів скаржника ґрунтується на правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права та демонструє справедливий та однаковий підхід до заслуховування доводів сторін у даній справі.

Доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження при перегляді оскаржуваного судового рішення в апеляційному порядку та відхиляються судовою колегією апеляційної інстанції за необґрунтованістю, у зв'язку з чим апеляційна скарга Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищення стоків "Лисичанськводоканал" не підлягає задоволенню, а рішення господарського Луганської області від 10.10.2018 у справі № 913/257/18 слід залишити без змін.

Враховуючи, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про відмову у задоволенні апеляційної скарги відповідно до ст.ст. 129, 282 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

Керуючись статтями 253, 254, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст.ст. 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Лисичанського комунального спеціалізованого підприємства по видобутку, обробці, реалізації води та очищення стоків "Лисичанськводоканал" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 10.10.2018 у справі № 913/257/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки оскарження в касаційному порядку встановлені статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 23.01.2019.

Головуючий суддя В.В. Лакіза

Суддя Л.М. Здоровко

Суддя І.А. Шутенко