Постанова

від 15.01.2019 по справі 902/1056/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2019 року

м. Київ

Справа № 902/1056/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Дроботової Т. Б. - головуючого, Пількова К. М., Чумака Ю. Я.,

секретар судового засідання - Підгірська Г. О.,

за участю представників:

позивача - не з'явилися,

відповідача - не з'явилися,

третьої особи - не з'явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське"

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 (судді: Розізнана І. В., Мельник О. В., Грязнов В. В.) і рішення Господарського суду Вінницької області від 14.06.2018 (суддя Нешик О. С.) у справі

за позовом Публічного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське"

до Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтеграція Поділля",

про визнання незаконним і скасування розпорядження,

В С Т А Н О В И В:

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. У листопаді 2017 року Публічне акціонерне товариство "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" (далі - ПАТ "СГП "Турбівське") звернулося до Господарського суду Вінницької області з позовом до Липовецької районної державної адміністрації Вінницької області (далі - Липовецька РДА) про визнання незаконним і скасування пункту 4 розпорядження Липовецької РДА від 30.09.2008 № 272 "Про затвердження технічної документації з передачі земельних часток (паїв) та видачу державних актів приватної власності на землю" у частині визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею, виданого Відкритому акціонерному товариству "Турбівське" (далі - ВАТ "Турбівське") згідно з рішенням Турбівської селищної ради від 07.08.1996.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірне розпорядження в оспорюваній частині прийнято Липовецькою РДА із порушенням прав позивача та всупереч нормам земельного законодавства щодо порядку припинення права постійного користування землею.

1.2. У відзиві на позов Липовецька РДА заперечила проти позову, просила відмовити у його задоволенні та застосувати позовну давність.

1.3. Липовецька РДА подала заяву про застосування позовної давності.

1.4. Від ПАТ "СГП "Турбівське" надійшло клопотання, в якому позивач просив поновити позовну давність, вважаючи цей строк пропущеним із поважних причин, оскільки про порушення своїх прав товариство дізналося лише у 2017 році із листа відділу у Липовецькому районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.04.2017 № П-102/0-0.182-182-154/154-17.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Рішенням Господарського суду Вінницької області від 14.06.2018 у позові відмовлено.

Аргументуючи судове рішення, місцевий господарський суд дійшов висновку про незаконність спірного розпорядження в оскарженій частині, однак відмовив у позові за спливом позовної давності. Суд з'ясував, що про порушення своїх прав позивачеві було відомо ще у 2009 році, однак із позовом у цій справі товариство звернулося лише 28.11.2017, тобто із пропуском позовної давності. Наявності поважних причин пропуску такого строку суд першої інстанції не встановив.

2.2. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 рішення Господарського суду Вінницької області від 14.06.2018 залишено без змін.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечень на неї

3.1. ПАТ "СГП "Турбівське", не погоджуючись з ухваленими у справі судовими рішеннями, подало касаційну скаргу на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 і рішення Господарського суду Вінницької області від 14.06.2018, в якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Підставами для скасування судових рішень скаржник вважає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, посилаючись на те, що про реальне порушення своїх прав позивач дізнався із листа відділу у Липовецькому районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.04.2017 № П-102/0-0.182-182-154/154-17, тому позовну давність пропущено з поважних причин.

3.2. Від відповідача відзиву на касаційну скаргу не надійшло. Водночас від відповідача судом отримано заяву про продовження строку для надання відзиву, однак підстав для її задоволення у цьому випадку немає з огляду на обмеженість строків розгляду касаційної скарги.

4. Розгляд касаційної скарги та встановлені судами обставини справи

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування господарськими судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Ухвалюючи судове рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, дійшов висновку про незаконність оспорюваного розпорядження відповідача в оскарженій частині та про порушення прав позивача у зв'язку з його прийняттям, однак відмовив у позові через сплив позовної давності за заявленими вимогами, про застосування якої заявив відповідач.

4.3. Як установлено господарськими судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, державним актом на право постійного користування землею від 10.08.1996 серії І-ВН № 001273 посвідчено право постійного користування ВАТ "Турбівське" земельною ділянкою площею 1 740,5 га сільськогосподарського призначення, на якій, серед іншого, є багаторічні насадження, господарські будівлі та споруди.

Державний акт на право постійного користування землею було видано на підставі рішення Турбівської селищної ради народних депутатів від 07.08.1996 № 9-22.

Суди також установили, що більшу частину земель сільськогосподарського призначення у 2008 році розпайовано між працівниками ВАТ "Турбівське" та пенсіонерами з їх числа і працівниками соціальної сфери.

30.09.2008 Липовецькою РДА прийнято розпорядження № 272, згідно з яким затверджено технічну документацію із землеустрою зі складання документів, що посвідчують право на земельну частку (пай) на території Турбівської селищної, Приборівської, Костянтинівської та Брицької сільських рад (пункт 1); передано у власність земельні ділянки у розмірі земельної частки (паю) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва та видано державні акти на право приватної власності на землю громадянам-працівникам колишнього ВАТ "Турбівське" та пенсіонерам з їх числа згідно з додатком 1 і працівникам соціальної сфери згідно з додатком 2 (пункт 2); дозволено землевпорядній організації у присутності представників відділу земельних ресурсів, Турбівської селищної, Приборівської, Костянтинівської та Брицької сільських рад, власників земельних ділянок і представників зацікавлених сторін встановити в натурі межі земельних ділянок і скласти відповідні документи з питання передачі ділянок до використання (пункт 3).

У пункті 4 цього розпорядження зазначено, що державні акти на право постійного користування землею, видані ВАТ "Турбівське" згідно з відповідними рішеннями Турбівської селищної, Приборівської, Костянтинівської, Брицької сільських рад, слід вважати недійсними.

За змістом пункту 1.2 Статуту ПАТ "СГП "Турбівське" є правонаступником прав і обов'язків Відкритого акціонерного товариства "Сільськогосподарське акціонерне товариство відкритого типу по вирощуванню насіння цукрових буряків "Турбівське", заснованого як правонаступник прав і обов'язків Державного підприємства "Турбівський бурякорадгосп" відповідно до рішення Регіонального відділення Фонду державного майна України по Вінницькій області від 31.10.1994 № 354-ПП і Декрету Кабінету Міністрів України від 17.05.1993 № 54-93 шляхом перетворення державного підприємства на акціонерне товариство.

4.4. Вважаючи розпорядження Липовецької РДА від 30.09.2008 № 272 у частині визнання недійсним державного акта на право постійного користування землею, виданого ВАТ "Турбівське" згідно з рішенням Турбівської селищної ради від 07.08.1996, таким, що суперечить законодавству і порушує права та інтереси ПАТ "СГП "Турбівське", позивач звернувся до суду із цим позовом.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. За змістом статті 1 Господарського процесуального кодексу України у редакції, чинній до 15.12.2017 (на час звернення із позовом), підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України (у чинній редакції) передбачено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 зазначеного Кодексу).

Частиною 2 статті 19 Конституції України унормовано, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

За змістом частин 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права і обов'язки виникають як із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, так і з інших дій, які за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування.

Відповідно до статей 152, 155 Земельного кодексу України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання прав, визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, а також застосування інших, передбачених законом, способів, у тому числі шляхом поновлення прав юридичних і фізичних осіб, порушених у результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, в судовому порядку. У разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить: розпорядження землями державної власності в межах, визначених Земельним кодексом України; участь у розробленні та забезпеченні виконання загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм з питань використання та охорони земель; координація здійснення землеустрою та державного контролю за використанням та охороною земель; підготовка висновків щодо надання або вилучення (викупу) земельних ділянок; викуп земельних ділянок для суспільних потреб у межах, визначених цим Кодексом; підготовка висновків щодо встановлення та зміни меж сіл, селищ, районів, районів у містах та міст; здійснення контролю за використанням коштів, що надходять у порядку відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, пов'язаних із вилученням (викупом) земельних ділянок; координація діяльності державних органів земельних ресурсів; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (стаття 17 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття спірного розпорядження).

5.2. Підстави припинення права користування земельною ділянкою унормовано статтею 141 Земельного кодексу України, згідно з якою (у відповідній редакції) такими підставами є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Водночас механізм добровільної відмови від права власності або права постійного користування земельною ділянкою визначено у статті 142 Земельного кодексу України. Зокрема, за змістом частин 3, 4 цієї статті припинення права постійного користування земельною ділянкою у разі добровільної відмови землекористувача здійснюється за його заявою до власника земельної ділянки; власник земельної ділянки на підставі заяви землекористувача приймає рішення про припинення права користування земельною ділянкою, про що повідомляє органи державної реєстрації.

Як зазначено у статті 143 Земельного кодексу України, примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у визначених цією статтею випадках.

За змістом статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

5.3. Суди попередніх інстанцій, здійснюючи судовий розгляд, установили, що на момент прийняття оскаржуваного розпорядження постійний землекористувач добровільно від права користування спірною землею не відмовлявся; своєї згоди на відмову від права користування земельною ділянкою Липовецькій районній РДА не надавав, отже оспорюване розпорядження РДА (в оскарженій частині) прийнято всупереч вимогам земельного законодавства і прав позивача та є незаконним.

5.4. Разом із тим господарські суди дійшли висновку про сплив позовної давності та, як наслідок - відмову у задоволенні позовних вимог.

5.5. Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові.

Поняття позовної давності унормовано главою 19 Цивільного кодексу України. Норми про позовну давність мають імперативний характер.

Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено в три роки. Строк позовної давності тривалістю у три роки застосовується як загальне правило, якщо для відповідної вимоги не встановлено спеціального строку.

Перебіг позовної давності за змістом статті 261 цього Кодексу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно зі статтею 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.

Відповідно до частин 3, 4, 5 статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Суд касаційної інстанції зазначає, що згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав-учасниць Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитися у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Водночас згідно з пунктом 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України (у редакції, чинній з 01.01.2004 до 15.01.2012) позовна давність не поширюється на вимогу власника або іншої особи про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено його право власності або інше речове право.

Законом України "Про внесення змін до деяких законів України щодо порядку вдосконалення здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VІ було виключено пункт 4 частини 1 статті 268 Цивільного кодексу України у наведеній вище редакції. Втім, згідно з пунктом 5 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" зазначеного Закону упродовж трьох років з дня набрання чинності цим Законом особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним правового акта органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, яким порушено право власності або інше речове право особи. Закон від 20.12.2011 № 4176-VІ набрав чинності 15.01.2012. Отже, особа може реалізувати надане їй право упродовж наступних трьох років із 15.01.2012 (моменту набрання чинності зазначеним Законом).

5.6. Як убачається із матеріалів справи та установлено господарськими судами попередніх інстанцій, відповідач до прийняття рішення у справі у відзиві на позов і заяві просив застосувати позовну давність. Позивач, у свою чергу, просив поновити цей строк, посилаючись на поважність причин пропуску позовної давності, оскільки про реальне порушення своїх прав позивач дізнався із листа відділу у Липовецькому районі Міжрайонного управління у Калинівському та Липовецькому районах Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 26.04.2017 № П-102/0-0.182-182-154/154-17.

Попередні судові інстанції, дослідивши обставини справи та зібрані у ній докази, надавши оцінку доводам учасників справи, установили, що позивачеві про прийняте відповідачем розпорядження від 30.09.2008 було відомо ще у 2009 році, про що свідчить позовна заява Сільськогосподарського акціонерного товариства "Турбівське" (код ЄДРПОУ 00385632) від 07.05.2009 № 149, зокрема про скасування розпорядження голови Липовецької РДА № 272 від 30.08.2008 як незаконного у частині визнання державних актів на право постійного користування землею; ухвала Вінницького окружного адміністративного суду від 19.08.2009, залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 21.10.2010, про закриття провадження у справі № 2-а-2303/09/0270 за позовом Сільськогосподарського акціонерного товариства "Турбівське" до Липовецької РДА про скасування розпорядження голови Липовецької РДА від 30.08.2008 № 272 та інших документів. Наведене, як зазначили суди, спростовує твердження позивача стосовно того, що про порушення своїх прав він дізнався лише у 2017 році із листа від 26.04.2017.

Водночас суд апеляційної інстанції наголосив, що згідно з пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" від 20.12.2011 № 4176-VI протягом трьох років з дня набрання чинності цим Законом, тобто з 15.01.2012 до 15.01.2015, особа має право звернутися до суду з позовом про визнання незаконним акта органу державної влади, яким порушено право власності або інше речове право особи, чим позивач у цьому випадку не скористався, подавши позов у цій справі лише у листопаді 2017 року.

5.7. Таким чином, як установили суди, позивач звернувся з позовом у цій справі поза межами встановленої законом позовної давності, а викладені у касаційній скарзі доводи скаржника цього не спростовують. Наявності поважних причин пропуску такого строку, як і обставин переривання перебігу позовної давності, господарські суди попередніх інстанцій не установили, а позивач не довів.

5.8. З огляду на зазначене та з урахуванням установленого судами факту спливу позовної давності за наявності вимог про її застосування та за відсутності поважних причин для відновлення цього строку, касаційна інстанція погоджується із висновком судів, що правових підстав для задоволення позову у цьому випадку немає.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Викладені у касаційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржених у справі судових рішень, оскільки вони суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства, не спростовують обґрунтованих висновків судів, фактично зводяться до переоцінки обставин, належно та повно встановлених судами.

За змістом статті 300 Господарського процесуального кодексу України, якою визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

6.2. За змістом частини 1 статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги наведені положення законодавства та обставини, установлені судами, ураховуючи межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржені у справі судові рішення ухвалено із додержанням норм матеріального і процесуального права, тому правових підстав для їх зміни чи скасування не вбачається.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки підстав для скасування постанови і рішення та задоволення касаційної скарги немає, судовий збір за подання касаційної скарги слід покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, пунктом 1 частини 1 статті 308, статтями 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Сільськогосподарське підприємство "Турбівське" залишити без задоволення.

Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 23.10.2018 і рішення Господарського суду Вінницької області від 14.06.2018 у справі № 902/1056/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Т. Б. Дроботова

Судді К. М. Пільков

Ю. Я. Чумак