Постанова

від 24.01.2019 по справі 409/1865/17

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Головуючий суду 1 інстанції - Максименко О.Ю.

Доповідач -Коновалова В.А.

Справа № 409/1865/17

Провадження № 22-ц/810/500/18

ЛУГАНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

24 січня 2019 року м. Сєвєродонецьк

Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Коновалової В.А.,

суддів: Коротенка Є.В., Луганської В.М.,

за участю секретаря судового засідання Перишкіна Т.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_2,

відповідач - ОСОБА_3,

треті особи - Білокуракинська районна державна адміністрація Луганської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань Луганського апеляційного суду в порядку спрощеного провадження справу

за апеляційною скаргою ОСОБА_2

на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 листопада 2018 року, ухвалене у складі судді Максименко О.Ю. в смт. Білокуракине Луганської області, повний текст рішення складено 26 листопада 2018 року,

за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, треті особи - Білокуракинська районна державна адміністрація Луганської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області,

в с т а н о в и в:

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав, в обґрунтування якого вказала, що з 11 червня 2011 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 19 липня 2013 року розірвано рішенням Артемівського районного суду м. Луганська. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 17 липня 2012 року з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти на утримання доньки у розмірі ј частини всіх доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 травня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Проте, відповідач не сплачує кошти на дитину і остання знаходиться на утриманні позивача. ОСОБА_2 посилається на те, що відповідач не цікавиться справами дитини, не виконує своїх обов'язків по вихованню і утриманню доньки, не телефонує їй, не намагається налагодити стосунки з дитиною.

Позивач просив суд позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені. Суд позбавив ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні доньки ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Ухвалою Білокуракинського районного суду Луганської області від 30 липня 2018 року скасовано зхаочне рішення, винесено 19 червням 2018 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав.

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 листопада 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про позбавлення батьківських прав відмовлено за необґрунтованістю.

Суд першої інстанції обґрунтував рішення тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. 81 ЦПК України і є процесуальним обов'язком, ухилення відповідача від участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4, що давало б підстави для можливості застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 листопада 2018 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

(1) Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ОСОБА_2 вказує на те, що нею подано необхідну кількість доказів, які підтверджують винну поведінку відповідача у самоусуненні від виконання батьківських обов'язків відносно їхньої дитини.

Також, позивач зазначає на те, що посилання суду в рішенні щодо наявності попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини є безпідставним і не передбачено законодавством.

Крім того, ОСОБА_2 в апеляційній скарзі вказує на те, що суд не взяв до уваги висновок комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області з причини того, що такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду, не зазначив чому саме не бере до уваги вказані рекомендації у сукупності з іншими доказами по справі.

Додатково позивач зазначає, що висновок суду першої інстанції про те, що відповідач сплачує аліменти, не відповідає дійсності.

(2) Позиція інших учасників справи

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 зазначає, що після початку антитерористичної операції в м. Луганську позивач забрала дитину та виїхала на постійне місце проживання в невідомому напряму, не повідомивши його про це. Він неодноразово намагався зв'язатися з позивачем щоб дізнатися про місце проживання доньки з метою спілкування з дитиною, надання коштів на утримання, приймати участь у її житті тощо, проте позивач чинила перешкоди в цьому.

Також, відповідач посилається на те, що в 2018 році він перераховував кошти на утримання доньки. 18 грудня 2018 року у нотаріуса він оформив заяву про дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон, надіславши її 20 грудня 2018 року на адресу позивача, та яка отримана останньою 20 грудня 2018 року. До початку антитерористичної операції його роботодавець на підставі виконавчого листа постійно перераховував з його заробітної плати аліменти на утримання доньки.

Додатково відповідач вказує на те, що відсутня його винна поведінка щодо нездійснення виховання дитини, оскільки позивач чинила перешкоди в цьому. Він бажає спілкуватися із своєю донькою, піклуватися про неї та брати участь у її вихованні.

Позивачка та її представник в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримали.

Відповідач в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав.

Представники Білокуракинської районної державної адміністрації Луганської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області в судове засідання не з'явилися, про час і місце повідомлені належним чином і в установленому законом порядку.

Від представника Києво-Святошинської районної державної адміністрації Київської області надішла заява про розгляд справи за відсутності органу опіки та піклування.

ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Ухвалюючи рішення суд першої інстанції виходив з того, що ним були встановлені обставини про те, що батьками ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, є ОСОБА_3 та ОСОБА_5, що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2, виданого 15 березня 2012 року Артемівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції у Луганській області.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 17 липня 2012 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_5 на утримання доньки ОСОБА_4.

26 липня 2012 року ОСОБА_5 змінила ім'я на ОСОБА_2.

Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 19 липня 2013 року шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 розірвано.

ОСОБА_2 разом з донькою ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_1, без реєстрації, що підтверджується довідкою ТОВ Управляюча компанія Комфорт сервіс .

За місцем роботи ОСОБА_2 характеризується позитивно.

ОСОБА_4 займається в студії Серебрянських, приводить та забирає дитину мати ОСОБА_2 та бабуся ОСОБА_6 Також дитина відвідує дитячий дошкільний заклад Children Spase. До садочка дівчинку приводять дідусь ОСОБА_7, бабуся ОСОБА_6, мама ОСОБА_2 Рідного батька ОСОБА_8 співробітники закладу ніколи не бачили, на свята дітей на та збори батьків він жодного разу не приходив, про що свідчить довідка ФОП ОСОБА_9 № 03-1 від 06 березня 2018 року.

Згідно висновку комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації від 15 березня 2018 року батько дитини - ОСОБА_3 протягом тривалого часу не виконує своїх батьківських обов'язків по відношенню до доньки - ОСОБА_4, в зв'язку з чим орган опіки та піклування вважає можливим і доцільним позбавити ОСОБА_3 батьківських прав відносно малолітньої ОСОБА_4.

Відповідно до довідки від 26 грудня 2016 року № НОМЕР_1 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_3 фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2, з 26 грудня 2016 року.

Згідно розрахункових листів, наданих Управлінням МВС на Донецькій залізниці від 23 липня 2018 року, з листопада 2012 року з заробітної плати ОСОБА_3 відраховувалися аліменти.

ОСОБА_3 працює на посаді головного спеціаліста - юрисконсульта департаменту масових комунікацій ОСОБА_10 обласної державної адміністрації з 02 березня 2017 року. За місцем роботи ОСОБА_3 характеризується позитивно.

Згідно квитанцій про грошовий переказ ОСОБА_3 переказав ОСОБА_2 25 вересня 2018 року грошові кошти в розмірі 1500 грн. та 1000 грн.

Також суд виходив з того, що в матеріалах справи відсутні дані про обставини, які б свідчили про винну поведінку відповідача щодо доньки ОСОБА_4, або дані про те, що до нього раніше застосовувались попередження про необхідність змінити ставлення до виховання дитини. На засіданні комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області відповідач присутнім не був. Судом не взято до уваги зазначений висновок, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно його доньки, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду.

Крім того, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач, окрім сплати аліментів та надання нотаріально посвідченої заяви (згоди) на виїзд дитини за межі України, участі у житті дитини не приймав. Довгий час - з причин, від нього незалежних. На даний час відповідач бажає та має можливість змінити ставлення до виховання дитини. Наявність заборгованості по аліментам не може слугувати підставою для позбавлення батьківських прав.

З урахуванням зазначених обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, як це передбачено ст. 81 ЦПК України і є процесуальним обов'язком, ухилення відповідача від участі у вихованні малолітньої дитини ОСОБА_4, що давало б підстави для можливості застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини у справі апеляційний суд вважає, що рішення суд відповідає вимогам закону та обставинам справи.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позову, врахувавши статтю 9 Конвенції про права дитини та статтю 164 СК України, обґрунтовано виходив із того, що позивач не надав належних та допустимих доказів винної поведінки відповідача щодо ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню малолітньої дитини, а позбавлення його батьківських прав є крайнім заходом впливу.

Як вбачається із тексту позовної заяви, ОСОБА_2 звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_3 підставою позбавлення батьківських прав відповідача зазначила його ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини.

У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

Відповідно до ст. 150 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної освіти, готувати її до самостійного життя.

Згідно із частиною сьомою статті 7 Сімейного кодексу України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

За правилами статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Відповідно до статті 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Згідно п.п. 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" (зі змінами) позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками

Слід розуміти, що поняття ухилення від виконання обов'язку і невиконання обов'язку не є тотожними. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони свідомо не піклуються про розвиток дитини, хоча мають реальну можливість для цього.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яке тягне за собою серйозні правові наслідки, як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України). Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку батьків в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

У рішенні у справі Хант проти України від 07 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).

Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).

Згідно ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги висновок органу опіки та піклування, здійснений на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області 15 березня 2018 року про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача щодо доньки, оскільки він є непереконливим, в цілому ґрунтується на констатації факту відсутності спілкування батька з дитиною та не враховує об'єктивні для відповідача фактори, які ускладнюють його безпосередню участь у вихованні доньки, зокрема проживання дитини та батька в різних містах країни. Батько проживає в АДРЕСА_2, а позивач з донькою - в АДРЕСА_1. При цьому висновок складено без з'ясування даних про особу відповідача, умови та спосіб його життя. Отже, комісією з питань захисту прав дитини не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків.

У висновку комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області 15 березня 2018 року зазначено про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_4. Разом з тим, із зазначеного висновку не є зрозумілим, яким чином позбавлення батьківських прав відповідача сприятиме захисту інтересів дитини.

Крім того, слід зазначити, що частиною 2 статті 171 СК України передбачено, що дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

Однак, комісією з питань захисту прав дитини не була вислухана дитина та не з'ясовувалася її думка.

Зазначені вище обставини свідчать про те, що висновок комісії з питань захисту прав дитини при Києво-Святошинській районній державній адміністрації Київської області 15 березня 2018 року про визнання доцільним позбавлення батьківських прав ОСОБА_3 відносно його малолітньої дитини ОСОБА_4 є недостатньо обґрунтованим та під час його складання не в повній мірі враховано обставини, які мають суттєве значення.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що відповідач не приймає участі у вихованні доньки, що підтверджується наданими позивачем доказами, які свідчать про винну поведінку відповідача у самоусуненні від виконання батьківських обов'язків відносно їхньої дитини, не заслуговує на увагу, оскільки не свідчить про винну поведінку відповідача щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов'язками, оскільки позивач з донькою та відповідач мешкають в різних містах, про що також зазначає позивач в апеляційній скарзі. Так, відповідач проживає в АДРЕСА_2, а позивач з донькою - в АДРЕСА_1, що є об'єктивною обставиною реальної неможливості відповідача відвідувати доньку, дошкільний заклад, який вона відвідує, так як це потрібно і необхідно.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 травня 2018 року у справі № 553/2563/15-ц зроблено висновок по застосуванню пункту 2 частини першої статті 164 СК України і вказано, що ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що зроблений судом першої інстанції висновок про сплату відповідачем аліментів не відповідає дійсності не заслуговують на увагу, як на підставу для скасування рішення, виходячи з наступного.

Так, судом першої інстанції встановлено, що з листопада 2012 року з заробітної плати ОСОБА_3 відраховувалися аліменти та ОСОБА_3 переказав ОСОБА_2 25 вересня 2018 року грошові кошти в розмірі 1500 грн. та 1000 грн.

Однак, як вбачається із матеріалів справи, відповідачем аліменти сплачувалися частково до лютого 2013 року. Позивачем не заперечувався факт сплати відповідачем на утримання дитини 25 вересня 2018 року коштів в розмірі 1500 грн. та 1000 грн.

Не зазначення судом першої інстанції про часткову сплату відповідачем аліментів на користь позивача, не є підставою для скасування рішення суду, оскільки ці обставини самі по собі не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав відповідача.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що матеріали справи не містять докази, які б свідчили про бажання відповідача спілкуватися та виховувати дитину, позиція відповідача щодо наявності перешкод у спілкуванні з його дитиною не знайшла свого підтвердження під час судового розгляду, також є необґрунтованими, оскільки із матеріалів справи вбачається, що заочним рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 червня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено, позбавлено ОСОБА_3 батьківських прав у відношенні неповнолітньої дитини ОСОБА_4. У липні 2018 року відповідачем подана заява про перегляд заочного рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 19 червня 2018 року. Також, у відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначив, що він бажає спілкуватися із своєю донькою, піклуватися про неї та брати участь у її вихованні.

Отже, сам факт заперечення відповідачем позовної заяви про позбавлення батьківських прав, свідчить про його інтерес до доньки, бажання брати участь у її вихованні, допомагати їй матеріально, його бажання бути батьком.

Що стосується посилання позивача на те, що позиція суду першої інстанції зводиться до покладення обов'язку доказування лише на позивача, то відповідно до ч. 3 ст. 12 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Оскільки на обставини щодо ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов'язків посилається позивач, то він і зобов'язаний у відповідності до ст. ст. 12, 81 ЦПК України надати суду докази на підтвердження цих обставин.

З доводами апеляційної скарги про те, що в діях відповідача є винна поведінка щодо ухилення від виховання дитини, свідоме нехтування своїми обов'язками щодо дитини ОСОБА_4, погодитися не можна, як не можна визнати й доведеним факт ухилення ОСОБА_3 від виконання своїх обов'язків по відношенню до доньки ОСОБА_4, оскільки обставини, на які посилається позивач як на підставу заявленого позову, а саме невиконання батьком батьківських обов'язків, не знайшли свого беззаперечного доведення, виняткових обставин для задоволення позову суду не наведено, не встановлено винної поведінки останнього щодо ухилення від виховання доньки і свідомого нехтування ним своїми обов'язками.

Проаналізувавши встановлені судом першої інстанції обставини по справі та матеріали справи у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки позивачем не надані безспірні та достатні докази винної поведінки та свідомого нехтування батьківськими обов'язками відповідачем, які б свідчили про ухилення від виховання доньки, і, як наслідок, необхідність застосування крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав відповідно до ст. 164 СК України.

За таких обставин, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

В апеляційній скарзі не наведено ніяких нових обставин та не надано нових доказів, що давали б апеляційному суду підстави для проведення переоцінки обставин та доказів, зроблених судом першої інстанції у своєму рішенні.

Щодо суті апеляційної скарги

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без зміни, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Щодо судових витрат

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, то судові витрати понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 367, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, 384 ЦПК України, Луганський апеляційний суд у складі колегії суддів,

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 листопада 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 25 січня 2019 року.

Головуючий В.А. Коновалова

Судді Є.В.Коротенко

В.М. Луганська