Постанова

від 08.05.2019 по справі 409/1865/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

08 травня 2019 року

м. Київ

справа № 409/1865/17-ц

провадження № 61-4022 св 19

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулька Б. І. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

позивач ОСОБА_1 ;

відповідач - ОСОБА_2 ;

треті особи: Білокуракинська районна державна адміністрація Луганської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області;

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 листопада

2018 року у складі Максименко О. Ю . та постанову Луганського апеляційного суду від 24 січня 2019 року у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Коротенка Є. В., Луганської В. М.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У серпні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Білокуракинська районна державна адміністрація Луганської області, Києво-Святошинська районна державна адміністрація Київської області, про позбавлення батьківських прав.

Позовна заява мотивована тим, що з 11 червня 2011 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем, який 19 липня 2013 року було розірвано рішенням Артемівського районного суду м. Луганська. Від шлюбу вони мають дитину - ОСОБА_4. , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Рішенням Артемівського районного суду м. Луганська від 17 липня 2012 року з відповідача на її користь стягнуто аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини всіх доходів, але не менше 30 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30 травня 2012 року і до досягнення дитиною повноліття. Проте, відповідач аліменти не сплачує, життям дитини не цікавиться, не виконує своїх обов'язків по вихованню і утриманню дочки, не телефонує їй, не намагається налагодити стосунки з дитиною.

Ураховуючи викладене, позивач просила суд позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітньої дитини - ОСОБА_4. , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 листопада 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ухилення відповідача від участі у вихованні малолітньої дитини, що давало б підстави для застосування до нього такого крайнього заходу, як позбавлення батьківських прав. Відповідач бажає та має можливість змінити ставлення до виховання дитини. Наявність заборгованості по аліментам не може бути безумовною підставою для позбавлення батьківських прав, оскільки перелік підстав позбавлення батьківських прав визначений статтею 164 СК України та зазначені у цій статті умови повинні мати системний та постійний характер, як кожен окремо, так і в сукупності, їх можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Відступаючи від висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходив із того, щовін є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Луганського апеляційного суду від 24 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про те, що позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Відповідач здочкою бажає спілкуватись, проте проживає в іншому місті, проти позбавлення його батьківських прав заперечує. Відступаючи від висновку органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, суд виходив із того, що він є непереконливим, ґрунтується лише на констатації факту відсутності спілкування батька з дитиною та не враховує об'єктивні для відповідача фактори, які ускладнюють його безпосередню участь у вихованні доньки, зокрема проживання дитини та батька в різних містах країни. При цьому висновок складено без з'ясування даних про особу відповідача, умови та спосіб його життя.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У лютому 2019 року ОСОБА_3 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просила оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позов.

Касаційна скарга мотивована тим, що відповідач ухиляється від виконання батьківських обов'язків: не сплачує аліменти протягом багатьох років, тобто не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, не створює умов для отримання нею освіти; не спілкується з дитиною. Висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав відносно його дочки зроблено з урахуванням всіх обставин. До 2015 року вони проживали у м. Луганську і лише після початку бойових дій вона була вимушена переїхати як внутрішньо переміщена особа до м. Києва. Судами не надано оцінку тому факту, що відповідач не виконував свої батьківські обов'язки не у зв'язку з тим, що проживає в різних містах зі своєю дитиною, а у зв'язку з його небажанням спілкуватись та опікуватись дитиною. За весь час розгляду справи відповідач не намагався зустрітись та відвідати свою дитину, не телефонував дитині, щоб дізнатись про її побут та життя. Вказані обставини були підтвердженні відповідачем під час розгляду справи, причин своєї поведінки відповідач не пояснив.

Вважала, що судами безпідставно не прийнято до уваги висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, який є мотивованим та відповідає інтересам дитини.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У квітні 2019 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому зазначив, що оскаржувані судові рішення є законними і обґрунтованими. Він бажає спілкуватися з дочкою, підстав для позбавлення його батьківських прав немає.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 березня 2019 року касаційне провадження у вказаній справі відкрито та витребувано цивільну справу № 409/1865/17-ц з Білокуракинського районного суду Луганської області.

У квітні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Відповідно до вимог частини першої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).

Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.

Відповідно до частини першої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.

Частиною першою статті 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного злочину щодо дитини.

Згідно зі статтею 166 СК України позбавлення батьківських прав є винятковою мірою, яка тягне за собою надзвичайні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини.

У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 (зі змінами) «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Особи можуть бути позбавлені батьківських прав лише щодо дитини, яка не досягла вісімнадцяти років, і тільки з підстав, передбачених статтею 164 СК України.

Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.

Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.

Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо і лише при наявності вини у діях батьків.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Європейський суд з прав людини у справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини.

У справі «Мамчур проти України» (заява № 10383/09) від 16 липня 2015 року Європейський суд з прав людини зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.

Відповідно до частини шостої статті 19 СК України суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Вирішуючи спір, належним чином дослідивши та давши оцінку поданим сторонами доказам, суди дійшли правильного висновку про те, що підстави, передбачені частиною першою статті 164 СК України для позбавлення відповідача батьківських прав, відсутні. Батько дитини бажає спілкуватися з дочкою, проти позбавлення батьківських прав заперечує, а позбавлення батьківських прав слід розглядати як крайній захід сімейно-правового характеру, який застосовується до батьків, що не забезпечують належного виховання своїх дітей. Крім того, суди правильно не погодились з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Посилання касаційної скарги як на підставу для позбавлення батьківських прав на те, що відповідач не сплачує аліменти, не спілкується з дитиною, безпідставні, оскільки судами не встановлено винної поведінки відповідача: він бажає спілкуватися з дочкою, але проживає в іншому місті, проти позбавлення батьківських прав заперечує.

Доводи касаційної скарги про те, що суди безпідставно не врахували висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, не є підставою для скасування законного й справедливого рішення суду, оскільки в силу частини шостої статті 19 СК України суди правомірно не погодились з таким висновком і в інтересах дитини вирішили спір.

Інші доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують, на законність ухвалених судових рішень не впливають, а направлені виключно на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Білокуракинського районного суду Луганської області від 15 листопада 2018 року та постанову Луганського апеляційного суду від 24 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: Б. І. Гулько

Д. Д. Луспеник

Ю. В. Черняк