Постанова

від 16.01.2019 по справі 804/4097/18

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

16 січня 2019 року м. Дніпросправа №804/4097/18

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Іванова С.М., Чередниченка В.Є.,

за участю секретаря судового засідання Сонник А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 р. (суддя Боженко Н.В., м. Дніпро) у справі №804/4097/18

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ"

про стягнення заборгованості, -

встановив:

У червні 2018 року позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 41764,23 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 р. в задоволенні позову відмовлено повністю. Рішення мотивовано тим, що роботодавець вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення, а сам факт не працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць для даної категорії громадян не може слугувати підставою для накладення адміністративно-господарських санкцій, підставою для застосування яких є наявність вини юридичної особи.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, скаржник оскаржив його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Зазначає, що відповідно до ч. 8 ст. 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену до закону кількість робочих місць для працевлаштування, зокрема осіб з інвалідністю. Відповідальність підприємства за невиконання даної норми встановлюється Законом України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Відповідно до статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця.

Частиною 9 зазначеної статті передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів.

Відповідно до ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за необхідних, передбачених законодавством заходів, щодо працевлаштування особи з інвалідністю.

Відповідно до Закону України "Про Державний бюджет на 2018 рік" джерелами формування спеціального фонду державного бюджету на 2018 рік у частині доходів є, зокрема надходження до Фонду соціального захисту інвалідів.

Оскільки адміністративно-господарські санкції є альтернативним грошовим зобов'язанням обов'язку виконати норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідач за 2 робочих місця, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайнятих особами з інвалідністю у 2017 році, зобов'язаний був самостійно сплатити у термін до 17.04.2018 р. 41 764,23 грн. адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до Порядку нарахування пені та її сплати, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 15.05.2007 р. № 223 адміністративно-господарська санкція - це грошове зобов'язання, альтернативне зобов'язанню самостійно здійснити працевлаштування інвалідів відповідно до Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", сплачується у порядку і розмірах, передбачених Законом та постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 р. N 70 "Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Також в обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на положення п. 3.3 довідки Вищого адміністративного суду України "Про результати вивчення та узагальнення судової практики застосування статей 19, 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні".

Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове - про задоволення позову.

04.01.2019 року представник відповідача подав до суду відзив на апеляційну скаргу позивача, в якому зазначає, що відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю і на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами осіб з інвалідністю для працевлаштування. Просить суд апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Представник позивача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з'явився, що не перешкоджає розгляду справи.

В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги позивача заперечував.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 27 лютого 2018 року відповідачем подано звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік.

За звітом відповідача форми № 10-ПІ у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 26 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - "-" осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа.

У рядку 6 звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно- господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів у сумі 41764,00 грн.

Відповідно до розрахунку позивача відповідачем не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 41764,23 грн. за не працевлаштування 1 особи з інвалідністю у 2017 році.

Станом на день звернення позивача до суду відповідачем не сплачено зазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування особи з інвалідністю.

Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки:

- обов'язок товариства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов'язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а підприємство зобов'язане подавати до державної служби зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- законодавство не встановлює обов'язку підприємств подавати форму №3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існує обов'язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником;

- у квітні 2017 року була працевлаштована 1 особа з інвалідністю (ОСОБА_1). Відповідно до наказу №52/17-к від 26.04.2017 року, копії книги обліку руху трудових книжок ОСОБА_1 прийнято на роботу в квітні 2017 року, однак наказом №58/17-к від 06.06.2017 року її звільнено за згодою сторін;

- на адресу Кам'янського центру зайнятості відповідачем направлялись звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у 2017 році, що підтверджується матеріалами справи, а саме: 17 травня 2017 року, тобто датою, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником, та 13 грудня 2017 року, про що свідчить вхідний штамп Кам'янського центру зайнятості. До матеріалів справи представником позивача долучено копію листа від 08.05.2018 року, з якого вбачається, що відповідачем лише в грудні 2017 року подано звіт за формою №3-ПН, однак звітність відповідачем була подана саме до Кам'янського центру зайнятості, що підтверджується вхідним штампом.

Колегія суддів не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця ч.1 ст.19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні".

Згідно з ч. 1 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування осіб з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" забезпечення прав осіб з інвалідністю на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 18-1 цього Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у особи з інвалідністю кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

З наведеного суд доходить висновку, що на підприємства покладено обов'язок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та повідомлення центру зайнятості про наявність вакантних робочих місць для осіб з інвалідністю.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування осіб з інвалідністю та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №70 від 31.01.2007р., інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування осіб з інвалідністю роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 ГК України підставою для господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною другою зазначеної статті встановлено, зокрема, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Таким чином, адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до учасника господарських відносин за порушення ним правил, встановлених законодавчими актами, при наявності в діях суб'єкта господарювання вини у вчиненні такого порушення та якщо ним не приймались заходи, спрямовані на недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України "Про зайнятість населення" від 05.07.2012р. роботодавець зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

На виконання даної норми Закону Міністерством соціальної політики України видано наказ від 31.05.2013 р. № 316 "Про затвердження форми звітності №3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" та Порядку її подання" (далі - Порядок №316).

Відповідно до пунктів 3, 4, 5 Порядку №316 Форма № 3-ПН заповнюється роботодавцями та подається до базового центру зайнятості незалежно від місцезнаходження роботодавця.

Актуальність зазначених у формі №3-ПН вакансій уточнюється базовим центром зайнятості не рідше ніж двічі на місяць під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв'язку.

Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Відповідно до поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2017 році складала 26 осіб, а відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році - 1 робоче місце.

У квітні 2017 року відповідачем працевлаштовано 1 особу з інвалідністю відповідно до наказу №52/17-к від 26.04.2017 року, яку наказом №58/17-к від 06.06.2017 року було звільнено.

Після відкриття вакансії на 1 робоче місце для особи з інвалідністю у червні 2017 року звіт за формою №3-ПН було подано відповідачем лише у грудні 2017 року.

Отже, відповідачем не було дотримано вимог Порядку №316 щодо направлення у триденний термін звіту за формою №3-ПН.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що відповідач вжив усіх необхідних заходів для недопущення порушення нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому до нього не можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції у розмірі 41764,23 грн., є помилковим.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На час розгляду справи відповідач адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 41764,23 грн. в добровільному порядку не сплатив.

З урахуванням викладеного, колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги позивача у цій справі є правомірними та обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.

З огляду на викладені обставини справи, суд апеляційної інстанції доходить висновку про те, що судом першої інстанції ухвалено рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і є підставою для скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови про задоволення позову.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 327, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 р. у справі №804/4097/18 скасувати.

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 41764,23 грн.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених частиною 5 статті 291, пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст постанови складено 21.01.2019 р.

Головуючий суддя О.М. Панченко

Суддя С.М. Іванов

Суддя В.Є. Чередниченко