Постанова

від 13.07.2020 по справі 804/4097/18

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 липня 2020 року

м. Київ

справа №804/4097/18

адміністративне провадження №К/9901/4741/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Кравчука В.М., суддів Єзерова А.А., Стародуба О.П.,

розглянув в попередньому судовому засіданні справу

за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ"

на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 (колегія у складі суддів Панченко О.М., Іванова С.М., Чередниченка В.Є)

у справі №804/4097/18

за позовом Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ"

про стягнення заборгованості.

І. ПРОЦЕДУРА

1. 05.06.2018 позивач звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив стягнути з відповідача на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 41764,23 грн.

2. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 в задоволенні позову відмовлено повністю.

3. Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 апеляційну скаргу Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задоволено:

-рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 13.09.2018 у справі №804/4097/18 скасовано. Позов задоволено;

- стягнено з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ" на користь держави в особі Дніпропетровського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі 41764,23 грн.

4. 18.02.2019 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Відповідача на постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019.

5. У касаційній скарзі скаржник просив скасувати оскаржуване рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

6. Ухвалою Верховного Суду від 27.02.2019 відкрито провадження у справі.

II. ОБСТАВИНИ СПРАВИ

7. Судами попередніх інстанцій встановлено, що 27.02.2018 відповідач подав звіт №10-ПІ про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2017 рік. За звітом відповідача форми № 10-ПІ у 2017 році середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу за рік становила 26 осіб; штатних працівників, яким встановлена інвалідність, на підприємстві - "-" осіб; кількість інвалідів штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" - 1 особа.

8. У рядку 6 звіту форми №10-ПІ відповідачем визначено суму адміністративно- господарських санкцій за невиконання нормативу робочих для працевлаштування інвалідів у сумі 41764,00 грн.

9. Відповідно до розрахунку позивача відповідачем не сплачено адміністративно-господарські санкції у сумі 41764,23 грн за непрацевлаштування 1 особи з інвалідністю у 2017 році.

10. Станом на день звернення позивача до суду відповідачем не сплачено зазначену суму адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу працевлаштування особи з інвалідністю.

ІІІ. АРГУМЕНТИ СТОРІН

11. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем в порушення вимог, визначених ст.ст. 19, 20 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , не сплачено в строк до 15.04.2018 адміністративно-господарські санкції у сумі 41 764,23 грн за 1 робоче місце, призначене для працевлаштування інвалідів і не зайняте інвалідом.

12. Відповідач зазначив, що ТОВ ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ вжило усіх заходів, передбачених Законом України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів та повідомляло протягом року центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування інваліда, тому вважає, що підстави для задоволення позову відсутні.

ІV. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

13. Суд першої інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, оскільки:

- обов`язок товариства щодо створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком підбирати і працевлаштовувати інвалідів на створені робочі місця. Такий обов`язок покладається на органи працевлаштування, що перелічені в частині першій ст. 18 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні", а підприємство зобов`язане подавати до державної служби зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю;

- законодавство не встановлює обов`язку підприємств подавати форму №3-ПН щомісячно чи з будь-якою іншою періодичністю. Натомість, існує обов`язок підприємств одноразово подавати форму 3-ПН, а саме не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником;

- у квітні 2017 року була працевлаштована 1 особа з інвалідністю ( ОСОБА_1 ). Відповідно до наказу №52/17-к від 26.04.2017, копії книги обліку руху трудових книжок ОСОБА_1 прийнято на роботу в квітні 2017 року, однак наказом №58/17-к від 06.06.2017 її звільнено за згодою сторін;

- на адресу Кам`янського центру зайнятості відповідачем направлялись звіти за формою №3-ПН про наявність вакансій, призначених для працевлаштування інвалідів у 2017 році, що підтверджується матеріалами справи, а саме: 17.05.2017, тобто датою, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником, та 13.12.2017, про що свідчить вхідний штамп Кам`янського центру зайнятості. До матеріалів справи представником позивача долучено копію листа від 08.05.2018, з якого вбачається, що відповідачем лише в грудні 2017 року подано звіт за формою №3-ПН, однак звітність відповідачем була подана саме до Кам`янського центру зайнятості, що підтверджується вхідним штампом.

14. Суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що відповідно до поданого відповідачем звіту форми 10-ПІ середньооблікова чисельність штатних працівників відповідача у 2017 році складала 26 осіб, а відповідно до ст. 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні" кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2017 році - 1 робоче місце. У квітні 2017 року відповідачем працевлаштовано 1 особу з інвалідністю відповідно до наказу №52/17-к від 26.04.2017, яку наказом №58/17-к від 06.06.2017 було звільнено. Після відкриття вакансії на 1 робоче місце для особи з інвалідністю у червні 2017 року звіт за формою №3-ПН було подано відповідачем лише у грудні 2017 року. Отже, відповідачем не було дотримано вимог Порядку №316 щодо направлення у триденний термін звіту за формою №3-ПН.

V. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ

15. Відповідач у касаційній скарзі не погоджується з рішенням суду апеляційної інстанції та вважає, що висновки суду не відповідають обставинам справи, оскільки 17.05.2017 до центру зайнятості поступила інформація щодо наявності на підприємстві вакантного місця для працевлаштування інваліда. На центр зайнятості покладено обов`язок перевірки актуальності зазначених у формі №3-ПН даних не рідше, ніж двічі на місяць, під час особистої зустрічі з роботодавцем, у телефонному режимі або через засоби електронного зв`язку. 13.12.2017 Відповідач подав другий звіт щодо наявності вакантного місця для працевлаштування інваліда. Отже, не зважаючи на працевлаштування інваліда у певний період на підприємстві Відповідача, центр зайнятості мав інформацію щодо вакантного місця для інваліда. Саме з цієї причини відповідачем не було направлено у триденний термін після звільнення інваліда звіту з формою №3-ПН.

16. З точки зору Відповідача, він вжив всіх необхідних заходів для недопущення господарського правопорушення.

17. 25.03.2019 надійшов відзив від Позивача. Позивач у своєму відзиві покликається на правомірність рішення суду апеляційної інстанції з огляду на те, що після відкриття вакансії на 1 робоче місце у червні 2017 року звіт за формою №3-ПН Відповідач подав лише в грудні 2017, тобто з порушенням законодавчо встановленого триденного терміну. Отже, Відповідачем не вжито всіх необхідних заходів для працевлаштування особи з інвалідністю.

VI. ВИСНОВКИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

18. Перевіряючи доводи касаційної скарги та правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права при вирішенні даного спору, Суд зазначає таке.

19. Відповідно до ч. 1 статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" № 875-ХІІ (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 875-XII) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

20. При цьому, частиною другою статті 19 Закону № 875-XII зобов`язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

21. Частиною першою статті 20 Закону № 875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, які використовують найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

22. Так, відповідно до частини першої статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

23. Частиною другою наведеної статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

24. Зі змісту частини другої статті 218 Господарського кодексу України вбачається, що вказана норма встановлює підстави для звільнення від відповідальності, як за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання (за що встановлено відповідальність у вигляді відшкодування збитків, штрафні санкції, або оперативно-господарські санкції), так і за порушення правил здійснення господарської діяльності (за що встановлено відповідальність у вигляді адміністративно-господарських санкцій).

25. Отже, суб`єкт звільняється від відповідальності, зокрема, за порушення правил здійснення господарської діяльності (тобто від адміністративно-господарських санкцій), якщо доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення правопорушення.

26. У зв`язку з цим, суди попередніх інстанцій мали перевірити, чи вжив відповідач залежних від нього заходів для недопущення порушення правил здійснення господарської діяльності, яке полягає у необхідності забезпечення середньооблікової чисельності працюючих інвалідів відповідно до установленого нормативу.

27. Згідно з пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України "Про зайнятість населення" № 5067 (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані: своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання за два місяці до вивільнення.

28. На виконання пункту 4 частини третьої статті 50 Закону № 5067 наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)". В контексті прийнятого Закону № 5067 та затвердженого Порядку подання форми звітності № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" на роботодавців покладено обов`язок подавати до відповідного центру зайнятості звітність форми №3-ПН лише за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через 3 робочі дні з дати відкриття вакансії.

29. Колегія суддів звертає увагу, що періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію. Тому, якщо роботодавець одноразово подав звітність форми № 3-ПН "Інформація про попит на робочу силу (вакансії)" у строк не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, він виконав обов`язок своєчасно та в повному обсязі у встановленому порядку подати інформацію про попит на робочу силу (вакансії). Це означає, що в такому випадку учасник господарських відносин вжив залежних від нього передбачених законодавством заходів для відповідності середньооблікової чисельності працюючих інвалідів установленим нормативам, тобто заходів для недопущення господарського правопорушення.

30. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17, від 20.05.2019 у справі № 820/1889/17.

31. За правилами, визначеними статтею 20 Закону № 875, підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається у розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі на підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом.

32. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

33. Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів). Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій інвалідів, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону.

34. До обов`язків роботодавців щодо забезпечення працевлаштування інвалідів в силу приписів частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону № 875 фактично віднесено укладання трудового договору з інвалідом, який самостійно звернувся до роботодавця або був направлений до нього державною службою зайнятості (в силу статті 21 Кодексу законів про працю України саме наявність трудового договору вказує на виникнення у працівника обов`язку виконувати певну роботу, а у роботодавця обов`язку виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці).

35. Верховний Суд розглядав справи з подібними правовідносинами (постанови від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, 02.05.2018 у справі № 804/8007/16, 13.06.2018 у справі № 819/639/17, 20.05.2019 у справі № 820/1889/17) та висловлював правовий висновок про те, що закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів. Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України № 316 від 31 травня 2013 року.

36. Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що в квітні 2017 року відповідач працевлаштував 1 особу з інвалідністю відповідно до наказу №52/17-к від 26.04.2017, яку наказом №58/17-к від 06.06.2017 було звільнено, при цьому, після відкриття вакансії на 1 робоче місце для особи з інвалідністю у червні 2017 року звіт за формою №3-ПН було подано відповідачем лише у грудні 2017 року.

37. Таким чином, відповідач вчасно не повідомив центр зайнятості про наявність вакантної посади для працевлаштування інвалідів, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій не є безпідставним.

38. Враховуючи наведене, Суд не встановив неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень і погоджується з висновками суду апеляційної інстанції у справі.

39. Відповідно до ст. 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

40. З огляду на відсутність документально підтверджених судових витрат, понесених учасниками справи у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ст. 343, 349, 350, 355, 356 КАС України, Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІЗА СТАФФ ІНТЕРНЕШЕНАЛ" залишити без задоволення.

Постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 16.01.2019 у справі №804/4097/18 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя-доповідач В.М. Кравчук

Суддя А.А. Єзеров

Суддя О.П. Стародуб