Рішення

від 23.11.2011 по справі 2-2009/11

СОЛОМ'ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 2-2009

2011 року

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 листопада 2011 року Солом`янський раонний суд м. Києва

в складі : головуючого -судді - Лазаренко В.В.

з участю секретаря - Подобєда О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, 3-я особа: Комунальне підприємство "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна", про визнання недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину житлового буднику та виділ частки в натурі, -

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2000 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину жилого будинку та виділ в натурі частки будинку АДРЕСА_3.

У грудні 2000 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про усунення перешкод в користуванні житлом.

У травні 2001 року ОСОБА_2 звернулася до суду з окремим позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання права власності на частину будинку та виділення її в натурі, просила визнати за нею право власності на частину спірного будинку, що відповідає її трудовому та грошовому внеску у його будівництво.

Справа неодноразово була розглянута судами першої та апеляційної інстанцій.

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року, позов ОСОБА_1 задоволено частково, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою судді Верховного Суду України від 29 січня 2007 року відкрито касаційне провадження у справі.

У зв'язку зі смертю 09 липня 2008 року ОСОБА_3 касаційне провадження у справі зупинялося.

Ухвалою Верховного Суду України від 22 вересня 2010 року прийнято відмову ОСОБА_2 від її зустрічного позову до ОСОБА_3, ОСОБА_1 про визнання права власності на частину жилого будинку та виділ частини в натурі.

Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року в зазначеній частині вимог скасовано, провадження у справі в цій частині закрито.

Ухвалою Верховного Суду м. Києва від 22 вересня 2010 року рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 12 липня 2006 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 31 жовтня 2006 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_2 про визнання частково недійсним реєстраційного посвідчення, визнання права власності на частину жилого будинку та виділ частки в натурі скасовано, а справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час нового розгляду справи в суді першої інстанції позивач збільшив свої позовні вимоги і просив суд визнати недійсною реєстрацію жилого будинку АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_3, визнати за ОСОБА_1 право власності та виділити йому в натурі квартиру №1 та квартиру №2 в зазначеному будинку, які складають прибудову до будинку під літ "А-1"і становлять 80/100 частин будинку, виділити у загальне користування ОСОБА_1 та ОСОБА_2 господарські споруди огорожу та тротуар, а також системи каналізації та водопостачання, стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Обгрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_1 зазначив, що у вересні 1990 року уклав шлюб із ОСОБА_2, після чого вселився в будинок її матері -ОСОБА_3. За згоди власника будинку ОСОБА_3 він у 1991 року зайнявся будівництвом прибудови до старого будинку в результаті чого площа будинку на час реєстрації у БТІ м. Києва збільшилася з 44,3 кв.м до 348,2 кв.м. Будівництво прибудови здійснювалося виключно за його кошти. Враховуючи, що між ним та власником будинку ОСОБА_3 була угода про створення спільної власності, відповідно до якої ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання після закінчення будівництва оформити на ОСОБА_1 право власності на новостворений будинок. В наслідок цієї угоди між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виникло право спільної власності на новостворений будинок. Між тим, після закінчення будівництва ОСОБА_3 оформила право власності на будинок виключно на своє ім`я, що порушує його права та змусило звернутися до суду з даним позовом.

У судовому засіданні позивач та його представник підтримали позовні вимоги в повному обсязі та просили їх задовольнити.

Відповідач та її представник у судовому засіданні вимоги позивача не визнали, посилаючись на його безпідставність та необґрунтованість. Зокрема, відповідач зазначила, що спірний будинок належав її матері ОСОБА_3 на підставі договору дарування від 22 червня 1989 року. В період з 1992 по 1996 рік її мати за власні кошти здійснила прибудову до старого будинку. У 1996 році ОСОБА_3 оформила прибудову на своє ім`я, а у 2000 році мати приватизувала земельну ділянку на якій розташований будинок. Внесок ОСОБА_1 у прибудову був незначним. Враховуючи, що будівництво здійснювалося ОСОБА_3 на її власні кошти, підстави для задоволення позову, на думку відповідача, відсутні. Позивач та її представник просять відмовити в задоволенні позову

3-тя особа -КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна просить суд розглядати справу у відсутності свого представника, ухвалити рішення за наявними у справі доказами.

Суд, заслухавши сторони, їх представників, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України "Про власність"майно придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 жовтня 1991 року №7 "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на жилий будинок відповідно до ст. 12 Закону України "Про власність"у приватній власності громадян можуть перебувати жилі будинки, збудованій на відведеній у встановленому порядку земельній ділянці або придбані на законних підставах, наприклад за договором купівлі-продажу, міни, дарування, за правом спадщини.

Оскільки згідно із статтею 17 ЗК України і ст. 14 Закону України "Про власність"земельна ділянка для будівництва жилого будинку і господарських будівель надається громадянину у приватну власність, участь інших осіб у будівництві не створює для них права приватної власності на жилий будинок, крім випадків коли це передбачено законом.

Згідно зі статтями 16 і 17 Закону України "Про власність"таке право, зокрема, виникає, коли будівництво велося подружжям у період шлюбу -жилий будинок у зв'язку з цим є їх спільною сумісною власністю, або велось за рахунок спільної праці членів сім`ї -жилий будинок стає їх спільною сумісною власністю, якщо інше не було встановлено письмовою угодою між ними.

Відповідно до п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності", із змінами внесеними Постановою від 25 травня 1998 року № 15, розглядаючи позови, пов'язані зі спільною власністю громадян, суди повинні виходити з того, що відповідно до чинного законодавства спільною сумісною власністю є: майно, нажите подружжям за час шлюбу (ст. 16 Закону України "Про власність", ст. 22 КпШС); майно, придбане внасідок спільної праці членів сім`ї, чи майно, що є у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, якщо письмовою угодою відповідно між членами сім`ї чи членами селянського (фермерського) господарства не передбачено інше, або майно, придбане внаслідок спільної праці громадян, що об`єдналися для спільної діяльності, коли укладеною між ними письмовою угодою визначено, що воно є спільною сумісною власністю (п.п.1, 2 ст. 17, ст. 18 Закону України "Про власність"); квартира (будинок), кімнати в квартирах та одноквартирних будинках, передані при приватизації з державного житлового фонду за письмовою згодою членів сім`ї наймача у їх спільну сумісну власність (ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду").

В інших випадках спільна власність громадян є частковою. Якщо розмір часток у такій власності не було визначено і учасники спільної власності при надбанні майна не виходили з рівності їх часток розмір частки кожного з них визначається ступенем його участі працею й коштами у створенні спільної власності.

Частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі її із спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. Оскільки праця є основою створення і примноження власності громадян, розмір частки учасника спільної сумісної власності визначається ступенем його трудової участі, якщо інше не випливає із законодавства України. Розмір часток у спільній сумісній власності подружжя визначається за нормами КпШС. За відсутності доказів про те, що участь когось із учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою, частки визначаються рівними.

Відповідно до ст. 115 ЦК України, в редакції 1963 року яка діяла на час виникнення спірних правовідносин, кожний з учасників часткової власності має право вимагати виділу своєї частки з спільного майна.

Якщо угоди про спосіб виділу не досягнуто, то за позовом будь-кого з учасників майно ділиться в натурі, коли це можливо без нерозмірної шкоди для його господарського призначення.

Судом встановлено, що відповідно до договору дарування від 22 червня 1989 року ОСОБА_3 була власником жилого будинку АДРЕСА_3, який складався із однієї одноповерхової будівлі із цегли жилою площею 44,5 кв.м, зазначеною в плані під літерою "А"з господарськими та побутовими будівлями та спорудам: сараєм зазначеним під літерою "Б", погребом, вбиральнею, зазначеною в плані літерою "В", та огорожею, розташованими на земельній ділянці площею 600 кв.м.

Рішенням Київської міської ради від 24 лютого 2000 року за № 32-3/753 ОСОБА_3 було передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,06 га по АДРЕСА_3 (а.с.а.с. 63-64, том №1).

03 серпня 1990 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_2 шлюб, від якого у них народилися двоє дітей -син ОСОБА_4, 1991 р.н., та син ОСОБА_5, 1994 р.н..

Після реєстрації шлюбу ОСОБА_1 вселився у спірний будинок як член сім`ї власника.

За згоди власника будинку ОСОБА_3 у 1991 році розпочалося будівництво двоповерхової прибудови з мансардою до будинку АДРЕСА_3. При цьому, між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено усну угоду про створення спільної сумісної власності на спірний будинок.

Доводи відповідача ОСОБА_2 про відсутність укладеної угоди про створення спільної власності на спірний будинок не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Зокрема, зазначені доводи спростовуються поясненнями позивача та показами допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, які показали, що після одруження ОСОБА_1 і ОСОБА_2, власник будинку ОСОБА_3 погодилася на створення спільної сумісної власності шляхом будівництва прибудови до старого будинку, який належав їй на праві власності, на земельній ділянці, що знаходилася у користуванні ОСОБА_3 та примикала до старого будинку.

Крім цього, у період будівництва (1991-1997 р.р.) прибудови до будинку № 40 на виділеній ОСОБА_3 земельній ділянці, остання не висловлювала жодних заперечень з приводу такого будівництва та не зверталася із скаргами до відповідних установ з приводу здійснення самовільного будівництва.

05 квітня 1996 року управлінням Державного архітектурно-будівельного контролю Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 було видано дозвіл на введення спірного двоповерхового жилого будинку в експлуатацію, крім приміщень мансарди (а.с. 34 том №1).

15 жовтня 1999 року жилий будинок АДРЕСА_3 було зареєстровано в КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_3 та видано технічний паспорт (том №1 а.с. а.с. 27-32).

Судом встановлено, що ОСОБА_3 самостійно здійснити вказане будівництво не мала можливості, а проживання в належному останній будинку двох сімей, було неможливим.

Проте, суд дійшов до висновку що основним забудовником прибудови до старого будинку була ОСОБА_3, оскільки будівництво велось на належній їй земельній ділянці, і її право власності на частку в новоствореній прибудові виникло на підставі угоди про створення спільної власності, укладеної між нею, ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Факт укладення такої угоди між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджено наведеними вище доказами.

У судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_1 вклав у будівництво спірного жилого будинку свої власні кошти у сумі 10 000 доларів США, виручені від продажу належної йому на праві власності однокімнатної квартири АДРЕСА_1, в період будівництва ним було куплено 6 400 штук цегли, 160 листів оцинкованого заліза, бетонні плити та інші будівельні матеріали, а також виконано роботи по будівництву будинку, а саме зведення стін, перегородок, даху, і покриття його оцинкованим залізом, виготовлення та встановлення вікон та дверей, виготовлення та настелення підлоги, перекриття дерев`яними балками першого та другого поверхів, підведення опалення, каналізації та електропостачання, штукатурні роботи, встановлення водостічних труб, благоустрій двору.

ОСОБА_2 вклала у будівництва спірного жилого будинку частину коштів, виручених від продажу належної їй на праві власності однокімнатної квартири АДРЕСА_2 та брала участь працею у створенні спільної власності.

Наведене стверджується поясненнями сторін, показами допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, а також дослідженими у судовому засіданні письмовими доказами, зокрема, товарними чеками і накладними на придбання будівельних матеріалів (том №1 а.с. а.с. 107-174), довідкою арбітражного керуючого АКУБ "Відродження"від 05.04.2002 року (том №3 а.с. 127).

У жовтні 2000 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано, після чого ОСОБА_3 відмовилася виконувати умови укладеної угоди про створення спільної власності на спірний будинок, щодо реєстрації права власності на частину жилого будинку за позивачем.

Враховуючи обставини наведені вище, суд дійшов до висновку про те, що між ОСОБА_3, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено угода про створення спільної сумісної власності без визначення часток.

Визначаючи частку ОСОБА_1 в праві спільної власності на спірний будинок суд виходить с того, що ОСОБА_3 була власницею 1/5 частини вказаного будинку ще до укладення угоди про створення спільної власності, а частки учасників спільної власності на новостворену прибудову є рівними, виходячи з того, що між сторонами спільної сумісної власності не було досягнуто письмової угоди про визначення часток співвласників в новоствореному майні.

За таких обставин частки учасників цієї власності у новозбудованій прибудові мають визначатись відповідно до умов угоди, про створення такої власності, та вимог чинного законодавства.

При ухваленні рішення судом також береться до уваги те, що спірний будинок було побудовано в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 Вказана обставина має значення для вирішення питання про розмір часток при поділі, які повинні визнаватися рівними.

Судом також враховано, що частку, яка належала ОСОБА_3, після її смерті успадкувала ОСОБА_2

Оскільки між ОСОБА_1, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено угоду про створення спільної власності на жилий будинок без визначення часток, суд, враховуючи викладені вище обставини, виходячи з рівності часток учасників спільної власності на новостворене майно -добудову, позначеною на плані літерою А-1, вважає за можливе визнати частково недійсною реєстрацію жилого будинку АДРЕСА_3 на ім`я ОСОБА_3, визнати за позивачем ОСОБА_1 право власності на 3/8 частки новоствореної прибудови до будинку АДРЕСА_3 та виділити його частку в натурі за варіантом № 2, запропонованим висновком судової будівельно-технічної експертизи №979/980.

З висновку будівельної експертизи вбачається, що дійсна вартість будинку АДРЕСА_3 становить 287 716,30 грн. у тому числі вартість прибудови 228 836,70 грн., що складає 80 % будинку.

Відповідно до висновку № 979/980 судової будівельно-технічної експертизи від 15 квітня 2003 року, можливо виділити співвласнику частину близьку до 3/8 частки, яка складається з приміщень: перший поверх І - гараж площею 35,6 м.кв. з оглядовою ямою; ІІ -сходи площею 2,5 м.кв. з ганком, веранда (кухня), приміщення 1-9, площею 11,7 м.кв., частина коридору, приміщення 1-10, площею 9,0 м.кв., хол, приміщення 1-11, площею 15,6 м.кв., комора (санвузол), приміщення 1-12, площею 2,2 м.кв., житлова кімната, приміщення 1-13, площею 27,0 м.кв.; ІІІ -веранда площею 6,8 м.кв., разом 110,4 м.кв. загальна вартість складає 109 056,10 грн., що на 2,95 м.кв. більше за ідеальну частку за площею. Зазначена частка більше за ідеальну частку в одиницях вартості у домоволодінні на 23 242 грн. 30 коп.

Одночасно, суд вважає необхідним зобов'язати ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз з дверним блоком між приміщеннями 1-10 та 1-11, 1-1 та 1-5; влаштувати перегородку в приміщеннях 1-5, 1-7, та в приміщенні 1-10; замурувати частину дверного прорізу між приміщеннями 1-1 та 1-5, 1-11 та 1-10 та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості його частки, що перевищує ідеальну, в сумі 23 242 грн. 30 коп.

У загальне користування співвласників підлягають виділенню господарські споруди -огорожа та тротуар, система каналізації та водопостачання.

Суд не вбачає підстав для задоволення вимог ОСОБА_1 щодо визнання за ним права власності на 80/100 спірного будинку з огляду на викладене вище, оскільки вважає, що частки співвласників спільної сумісної власності в новозбудованому майні були рівними.

Суд критично оцінює твердження відповідача та його представника про те, що новобудова була побудована виключно за кошти, що належали ОСОБА_3, оскільки ці обставини не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати, які, відповідно до ст. 79 ЦПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, витрат, пов'язаних із проведенням судових експертиз.

З огляду на викладене вище, суд вважає за можливе стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 700, 00 гривень, оплату вартість проведених експертиз в загальній сумі сумі 2 705, 5 гривень, а всього -4 405,50 грн.

Керуючись ст. ст. 5, 6, 10-11, 57-58, 60, 88, 208-209, 212-216 ЦПК України, Законом України "Про власність", ст.ст. 112, 115, 118, 119 ЦК України в редакції 1963 року, суд, -

В И Р І Ш И В :

Позов -задовольнити частково.

Визнати частково недійсною реєстрацію житлового будинку АДРЕСА_3, проведену 15 жовтня 1999 року Київським міським бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна на ім`я ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини добудови під літ. "А-1"будинку АДРЕСА_3 та виділити йому в натурі його частку яка близька до ідеальної і складається з наступних приміщень: перший поверх -приміщення гаражу І, площею 35,6 м.кв. з оглядовою ямою, сходів ІІ, площею 2,5 кв.м з ганком; другий поверх -веранда (кухня) 1-9 площею 11,7 кв.м, частина коридору 1-10 площею 9,0 м.кв., хол 1-11 площею 15,6 кв.м, комора (санвузол) 1-12 площею 2,2 кв.м., житлова кімната 1-13 площею 27,0 кв.м, веранта ІІІ площею 6,8 кв.м; загальною площею - 110, 4 кв.м.

Зобов'язати ОСОБА_1 влаштувати дверний проріз з дверним блоком між приміщеннями 1-10 та 1-11, 1-1 та 1-5, влаштувати перегородку в приміщеннях 1-5, 1-7 та в приміщенні 1-10, замурувати частину дверного прорізу між приміщеннями 1-1 та 1-5, 1-11 та 1-10.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості його частки, що перевищує ідеальну, в сумі 23 242 грн. 30 коп.

Залишити в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 господарські споруди -огорожу та тротуар.

Залишити в загальному користуванні ОСОБА_1 та ОСОБА_2 системи каналізації та водопостачання.

В задоволенні інших вимог відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати на оплату судового збору в сумі 1 700, 00 гривень, оплату вартість проведених експертиз в сумі 2 705, 5 гривень, а всього -4 405,50 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя: