Постанова

від 29.01.2019 по справі 906/808/18

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 січня 2019 року Справа № 906/808/18

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Демидюк О.О. , суддя Савченко Г.І.

секретар судового засідання Кушнірук Р.В.

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд", м.Коростень Житомирської області

на рішення Господарського суду Житомирської області, ухваленого 13.11.18р. суддею Кравець С.Г. о 10:50 год. у м.Житомирі, повний текст складено 15.11.18р.

у справі № 906/808/18

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Віктрейдинг", м.Житомир

до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд", м.Коростень Житомирської області

про стягнення 175409,26 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.11.2018р. у справі №906/808/18 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Віктрейдинг" до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" про стягнення 175409,26грн. - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Віктрейдинг" 142843,76грн. основного боргу, 8165,22грн. 3% річних, 24378,12грн. інфляційних втрат, 2630,81грн. судового збору.

В іншій частині позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвали нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:

- вважає рішення місцевого господарського суду незаконним та необґрунтованим, таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального права та процесуального права;

- зазначає про те, що згідно ст.549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Статтею 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Тобто, нарахування пені протягом двох років суперечить нормам законодавства;

- покликається на те, що відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого осо може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно з ч.1 ст.261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Положеннями ст.258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені). За визначенням позовна давність - це строк для звернення за захистом до суду, тому закономірно, що ЄСПЛ розглядає позовну давність насамперед у контексті параграфа 1 ст.6 Конвенції, яка гарантує кожному право на справедливий суд. Разом з тим поняття позовної давності може бути аналізоване також крізь призму деяких інших положень Конвенції. Позовна давність - це бар'єр на шляху до реалізації права на справедливий суд. Позовна давність ставить право на звернення до суду в залежність від фактору часу, інакше кажучи, обумовлює це право певною обставиною - обставиною часу. Однак обмеження, встановлюване позовною давністю, як таке, не є в усіх випадках порушенням фундаментальних прав людини, проголошених у Конвенції. Застосування позовної давності повинно бути передбачуваним. Як наголошує Європейський суд з прав людини "принцип законності означає, що застосовані положення національного права повинні бути достатньо доступними, чіткими й передбачуваними в їхньому застосуванні. Індивід повинен бути здатним передбачити наслідки, які може спричинити певна дія" (ріш.Lelas v.Croatia);

- вказує, що положення національного законодавства про застосування скороченої позовної давності до вимог про стягнення неустойки є чітким та однозначним, виходячи з конкретних умов договору, які були погоджені сторонами, позивач міг передбачити як наслідки неналежного виконання відповідачем своїх зобов'язань, так і наслідки власного зволікання щодо вжиття заходів для захисту свого порушеного права (позиція, викладена в постанові Верховного Суду від 19.06.2018р. в справі №922/3905/17). Враховуючи, що з дня прострочення платежів, які мали місце на думку позивача ще в лютому 2017 року минуло майже два роки, то позивачем пропущено строк позовної давності для стягнення неустойки у вигляді пені;

- обґрунтовує те, що відповідно до ст.4 ГПК України жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку, проте, суд першої інстанції залишив поза увагою приписи процесуального права та розглянув справу без участі представника відповідача, чим порушив його права.

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 13.12.2018р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2018р. у справі №906/808/18 залишено без руху та встановлено скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги та надання суду відповідні докази, зокрема, сплати судового збору у встановленому порядку і розмірі.

04.01.2018р. на поштову адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" надійшов лист від 28.12.2018р. з додатком - оригіналом квитанції від 29.12.2018р. №ПН62С1 про сплату судового збору в розмірі 3946,22грн..

Ухвалою Північно - західного апеляційного господарського суду від 08.01.2019р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" на рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2018р. у справі №906/808/18 та призначено справу №906/808/18 до розгляду на 29.01.2019р. об 15:30год..

25.01.2019р. до Північно - західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Віктрейдинг" надійшов письмовий відзив від 23.01.2019р. №2 на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2018р. у справі №906/808/18 - без змін.

29.01.2019р. на електронну адресу Північно - західного апеляційного господарського суду від представника ТОВ "БК Київєврокредит Буд" - ОСОБА_1 надійшло клопотання від 29.01.2019р. про відкладення розгляду справи у зв'язку із її перебуванням у м.Києві.

Розглянувши зазначене клопотання колегія суддів відхиляє його та зазначає наступне.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

В даному випадку, скаржником не надано жодних доказів, які унеможливлюють вирішення спору в даному судовому засіданні. Водночас, скаржником до поданого ним клопотання про відкладення розгляду справи не надано відповідних доказів на підтвердження викладених у ньому обставин.

Як вказано у Рішенні Конституційного суду України від 02.11.2004р. №15-рп/2004 верховенство права - це панування права в суспільстві. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, закріплено право кожного на розгляд його справи судом упродовж розумного строку. Тобто зловживання процесуальними правами, спрямоване на свідоме невиправдане затягування судового процесу, порушує права інших учасників цього процесу та вимоги названих Конвенції і Кодексу.

Застосовуючи практику Європейського суду з прав людини під час розгляду справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, слід зазначити, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п. 35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії"(Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України"). Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (§51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006р. у справі "Красношапка проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України №1-5/45 від 25.01.2006р., у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п.1 ст.6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

Крім того, суд, призначаючи справу до розгляду, надавав можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, а тому колегія суддів не знаходить підстав для задоволення поданого скаржником клопотання про відкладення розгляду справи.

Сторони у справі були належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, сторони у справі наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'явилися, своїх повноважних представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю останніх.

У відповідності до ст.ст.222, 223 ГПК України складено протокол судового засідання.

Відповідно до ч.1 ст.270 ГПК України, у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 04.12.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віктрейдинг" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" (покупець) укладено договір постачання товарів ВІК №5/14 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, постачальник зобов'язується впродовж дії цього договору передавати у власність покупцю товари асортименті (надалі - товар), кількості та за ціною зазначеними в рахунках-фактурах постачальника, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати оплату отриманого товару на умовах даного договору (а.с.13-15).

У відповідності до п.1.2 договору, асортимент, ціна та кількість товару узгоджується сторонами при складанні заявки і зазначається у рахунка - фактурах та видаткових накладних постачальника.

Загальна сума цього договору складається з вартості товару, що буде поставлений впродовж строку дії даного договору (п.1.3 договору).

Відповідно до п.3.2 договору, ціна за одиницю товару та загальна вартість товару узгоджуються сторонами при його замовлені та зазначається у видаткових накладних постачальника та його рахунках - фактурах.

Оплата отриманого товару проводиться покупцем впродовж чотирнадцяти днів (я) з дати вказаної у видатковій накладній постачальника (п.3.3 договору).

Згідно п.5.1 договору, право власності на товар та усі ризики, щодо нього, переходять від постачальника до покупця у момент передачі товару та підписання сторонами (уповноваженими особами) товарних накладних.

Договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до 31.12.2018р.. Якщо за 15 календарних днів до закінчення строку даного договору від однієї із сторін не надійде письмове повідомлення про його розірвання, то договір вважаться автоматично продовженим на кожен наступний календарний рік на тих же умовах (п.8.3 договору).

Договір від 04.12.2014р. постачання товарів ВІК №5/14 підписаний сторонами та скріплений відтисками їх печаток.

На виконання умов договору постачання товарів ВІК №5/14 від 04.12.2014р., ТОВ "Віктрейдинг" було виставлено рахунок на оплату №ВІК00000145 від 02.02.2017р. на загальну суму 155030,00грн. з ПДВ (а.с.21).

В подальшому, на виконання умов договору постачання товарів ВІК №5/14 від 04.12.2014р, ТОВ "Віктрейдинг" було поставлено ТОВ "БК Київєврокредит Буд" товар - Теплоізоляцію Роклайт 1200*600*100мм на загальну суму - 265143,21грн., зокрема:

- за видатковою накладною №ВІК00123 від 03.02.2017р. поставлено товар на суму 155030,00грн. з ПДВ;

- за видатковою накладною №ВІК00135 від 06.02.2017р. поставлено товар на суму 43743,60грн. з ПДВ;

- за видатковою накладною №ВІК00295 від 06.03.2017р. поставлено товар на суму 66369,61грн. з ПДВ (а.с.16-17,19).

Однак, ТОВ "БК Київєврокредит Буд" частково повернуто ТОВ "Віктрейдинг" товар за накладними на повернення від покупця №ВІК00000006 від 15.05.2017р. на суму 34693,20грн. та №ВІК00000007 від 15.05.2017р. на суму 47598,41грн. (а.с.18, 20).

Тобто, загальна сума повернутого товару в сумі становить 82291,61грн..

З вказаних обставин, враховуючи не виконання умов договору від 04.12.2014р. постачання товарів ВІК №5/14 в частині оплати отриманого товару, Товариство з обмеженою відповідальністю "Віктрейдинг" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" про стягнення 175409,26грн. з яких: 142843,76грн. основного боргу, 24378,50грн. інфляційних втрат, 8187,00грн. 3% річних та судових витрат.

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 24.09.2018р. прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі №906/808/18 за правилами спрощеного позовного провадження та судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 23.10.2018р..

Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23.10.2018р. було відкладено розгляд справи по суті на 13.11.2018р..

07.11.2018р. на адресу Господарського суду Житомирської області від позивача надійшло клопотання №17 від 07.11.2018р. з доданими документами: копією рахунку №ВІК00000145 від 02.02.2017р. та оригіналами виписок по рахунку позивача.

13.11.2018р через канцелярію Господарського суду Житомирської області від представника відповідача ОСОБА_1 надійшла заява від 13.11.2018р про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні у справі №906/696/18 та з метою надання можливості добровільно врегулювати спір.

Судом розглянуто заяву представника відповідача від 13.11.2018р про відкладення розгляду справи та відхилено.

Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Житомирської області від 13.11.2018р. у справі №906/808/18 позов задоволено частково.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).

Відповідно до п.2 ст.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.

У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.

Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

У статтях 3, 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідносини, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Таке ж положення містить і ст.173 ГК України, в якій зазначено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 631 ЦК України передбачено, що строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснювати свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У відповідності до ст.181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно ст.193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Визначаючи правову природу укладеного сторонами договору, встановлено, що такий має ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ч.1 ст.265 ГК України, одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно ч. ч.1, 2 ст.712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Аналогічні положення містяться в ч.1 ст.265 ГК України, відповідно до якої за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч.6 ст.265 ГК України).

Згідно зі ст.655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У відповідності до приписів ст.530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч.1). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2).

Статтею 662 ЦК України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.

Згідно з ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як свідчать матеріали справи, 04.12.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Віктрейдинг" (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" (покупець) укладено договір постачання товарів ВІК №5/14, згідно умов якого, постачальник зобов'язується впродовж дії цього договору передавати у власність покупцю товари асортименті (товар), кількості та за ціною зазначеними в рахунках-фактурах постачальника, а покупець зобов'язується приймати та своєчасно здійснювати оплату отриманого товару на умовах даного договору.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору постачання товарів ВІК №5/14 від 04.12.2014р., ТОВ "Віктрейдинг" було виставлено рахунок на оплату №ВІК00000145 від 02.02.2017р. на загальну суму 155030,00грн. з ПДВ.

Також, на виконання умов договору постачання товарів ВІК №5/14 від 04.12.2014р., ТОВ "Віктрейдинг" було поставлено ТОВ "БК Київєврокредит Буд" товар - Теплоізоляцію Роклайт 1200*600*100мм на загальну суму - 265143,21грн., зокрема:

- за видатковою накладною №ВІК00123 від 03.02.2017р. поставлено товар на суму 155030,00грн. з ПДВ;

- за видатковою накладною №ВІК00135 від 06.02.2017р. поставлено товар на суму 43743,60грн. з ПДВ;

- за видатковою накладною №ВІК00295 від 06.03.2017р. поставлено товар на суму 66369,61грн з ПДВ (а.с.16-17,19).

Водночас, ТОВ "БК Київєврокредит Буд" частково повернуто ТОВ "Віктрейдинг" товар за накладними на повернення від покупця №ВІК00000006 від 15.05.2017р. на суму 34693,20грн. та №ВІК00000007 від 15.05.2017р. на суму 47598,41грн.. Таким чином, загальна сума повернутого товару в сумі становить 82291,61грн..

При цьому, як пояснено представником позивача під час розгляду справи у суді першої інстанції, що за накладною на повернення товару №ВІК00000006 від 15.05.2017р. на суму 34693,20грн., відповідач повернув частину товару, яка поставлялась за видатковою накладною №ВІК00135 від 06.02.2017р., у зв'язку з чим за вказаною накладною залишилась непогашеною заборгованість в сумі 9050,40грн. (43743,60грн. - 34693,20грн.); за накладною на повернення товару №ВІК00000007 від 15.05.2017р. на суму 47598,41грн., відповідач повернув частину товару, яка поставлялась за видатковою накладною №ВІК00295 від 06.03.2017р., у зв'язку з чим за вказаною накладною залишилась непогашеною заборгованість в сумі 18771,20грн. (66369,61грн. - 47598,41грн.).

Як вбачається з матеріалів справи та наданих позивачем документів, що відповідачем частково проведено оплату товару на загальну суму 40000,00грн., зокрема ним було сплачено позивачу: 27.11.2017р. - 15000,00грн., 11.12.2017р. - 15000,00грн., 29.03.2018р. - 5000,00грн., а також 24.05.2018р. - 5000,00грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по рахунку позивача, в призначенні яких вказано: "за теплоізоляцію згідно рах.145 від 02.02.2017р".

Також, представником позивача під час розгляду справи в суді першої інстанції пояснено, що проведені оплати відповідачем в загальній сумі 40000,00грн. були зараховані в рахунок погашення заборгованості за видатковою накладною №ВІК00123 від 03.02.2017р., борг по вказаній накладній становить 115030,00грн.. Водночас, представником позивача зазначено, що при підрахунку суми заборгованості ним допущено помилку в сумі боргу і фактично заборгованість становить 142851,60грн. (265143,21грн. - 40000,00грн. - 82291,61грн.). При цьому, судом встановлено. що позивач позовні вимоги не змінював та просив стягнути суму боргу яка зазначена у позові, а саме 142843,76грн..

За вказаних обставин, враховуючи здійснену позивачем поставку товару на загальну суму 265143,21грн., повернення відповідачем частини товару позивачу на суму 82291,61грн., а також здійснені відповідачем проплати на загальну суму 40000,00грн., неоплаченим станом на час звернення з позовом у даній справі, залишився товар за вищевказаними накладними на суму 142851,60грн., отриманий відповідачем на виконання договору постачання товарів ВІК №5/14 від 04.12.2014р..

Відповідно до ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Згідно п.3.3 постачання товарів ВІК №5/14від 04.12.2014р., оплата отриманого товару проводиться покупцем впродовж чотирнадцяти днів (я) з дати вказаної у видатковій накладній постачальника.

Отже, як встановлено судом, згідно погоджених сторонами строків проведення розрахунків, за отриманий товар відповідач зобов'язаний був провести оплату отриманого від позивача товару в такі строки:

- за видатковою накладною №ВІК00123 від 03.02.2017р. - в строк до 17.02.2017р. включно;

- за видатковою накладною №ВІК00135 від 06.02.2017р. в строк до 20.02.2017р. включно;

- за видатковою накладною №ВІК00295 від 06.03.2017р. в строк до 20.03.2017р. включно.

Однак, у зазначений строк відповідачем оплата в повному обсязі проведена не була та непогашеною залишилась заборгованість ТОВ "БК Київєврокредит Буд" в сумі 142851,60грн. (265143,21грн. - 82291,61грн. - 40000,00грн. = 142851,60грн.).

Водночас, як встановлено судом, з огляду на те, що непогашеною є заборгованість відповідача перед позивачем за вказаними вище накладними в сумі 142851,60грн, однак позивачем заявлено до стягнення з відповідача меншу суму заборгованості, а саме 142843,76грн, тому судом розглянуто позовні вимоги в межах визначених позивачем позовних вимог щодо основного боргу - в сумі 142843,76грн..

Матеріали справи не містять відповідних доказів погашення ТОВ "БК Київєврокредит Буд" заборгованості за отриманий товар в сумі 142843,76грн..

За вказаних обставин, враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком Господарського суд Житомирської області про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за отриманий товар в сумі 142843,76грн..

Також, окрім суми основного боргу, позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача 8187,00грн. 3% річних та 24378,50грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Водночас, обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем було нараховано до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 24378,50грн., а також 3% річних у сумі 8187,00грн. (розрахунки а.с.8-9).

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних судом встановлено, що позивачем невірно визначено строк оплати товару, оскільки по кожній видатковій накладній позивач починав обраховувати строк оплати товару включаючи день його поставки, тоді як відповідно до положень ст.253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи зазначене та погоджені в п.3.3 договору №ВІК-5/14 від 04.12.2014р умови оплати, прострочка оплати товару починається, зокрема:

- за товар, поставлений за видатковою накладною №ВІК00123 від 03.02.2017р. - з 18.02.2017р.;

- за товар, поставлений за видатковою накладною №ВІК00135 від 06.02.2017р. - з 21.02.2017р.;

- за товар, поставлений за видатковою накладною №ВІК00295 від 06.03.2017р. - з 21.03.2017р..

Таким чином, здійснивши перевірку проведених позивачем нарахувань 3% річних, судом встановлено, що правомірним є нарахування 3% річних в сумі 8165,22грн., а саме:

1) за видатковою накладною №ВІК00123 від 03.02.2017р.:

- на суму боргу 155030,00грн. у період з 18.02.2017р. по 26.11.2017р. у розмірі 3593,30грн;

- на суму боргу 140030,00грн. у період з 28.11.2017р. по 10.12.2017р. у розмірі 149,62грн.;

- на суму боргу 125030,00грн. у період з 12.12.2017р. по 28.03.2018р. у розмірі 1099,58грн.;

- на суму боргу 120030,00грн. у період з 30.03.2018р. по 23.05.2018р. у розмірі 542,60грн.;

- на суму боргу 115030,00грн. у період з 25.05.2018р. по 14.09.2018р. у розмірі 1068,36грн, що разом складає 6453,46грн.;

2) за видатковою накладною №ВІК00135 від 06.02.2017р.:

- на суму боргу 43743,60грн. у період з 21.02.2017р. по 14.05.2017р. у розмірі 298,42грн.;

- на суму боргу 9047,09грн. у період з 16.05.2017р. по 14.09.2018р. у розмірі 362,13грн, що разом складає 660,55грн.;

3) за видатковою накладною №ВІК00295 від 06.03.2017р.:

- на суму боргу 66369,61грн. у період з 21.03.2017р. по 14.05.2017р. у розмірі 300,03грн.;

- на суму боргу 18766,67грн. у період з 16.05.2017р. по 14.09.2018р. у розмірі 751,18грн, що разом складає 1051,21грн..

Отже, перевіривши здійснений позивачем та судом розрахунок 3% річних, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних в сумі 8165,22грн. (6453,46грн. + 660,55грн. + 1051,21грн.), а в частині стягнення з відповідача 3% річних в сумі 21,78грн. (8187,00грн. - 8165,22грн. = 21,78грн.) слід йому відмовити.

Крім того, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, з огляду на встановлені вище обставини щодо сплачених відповідачем сум, здійснених позивачем зарахувань часткового повернутого відповідачем товару, судом встановлено правильність їх здійснення, однак при підсумковому підрахунку сум інфляційних втрат, нарахованих за кожен період, позивачем допущено арифметичну помилку, внаслідок якої невірно підраховано загальну суму інфляційних. Водночас, судом здійснено перерахунок інфляційних втрат та встановлено, що обґрунтованою за визначені позивачем періоди є нарахування інфляційних в сумі 24378,12грн..

За вказаних обставин, перевіривши здійснений позивачем та судом розрахунок інфляційних втрат, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню є вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 24378,12грн. (19623,64грн. + 2149,12грн. + 2605,36грн.), а в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат в сумі 0,38грн. (24378,50грн. - 24378,12грн. = 0,38грн.) слід йому відмовити.

Стосовно покликання скаржника в апеляційній скарзі на те, що судом першої інстанції залишено поза увагою приписи процесуального права та розглянуто справу без участі представника відповідача, чим порушено його права, до уваги колегії суддів не береться, з огляду на наступне.

Як вже зазначалось вище, 13.11.2018р. через канцелярію Господарського суду Житомирської області від представника відповідача ОСОБА_1 надійшла заява від 13.11.2018р. про відкладення розгляду справи, у зв'язку із зайнятістю у іншому судовому засіданні у справі №906/696/18 та з метою надання можливості добровільно врегулювати спір.

Метою судового представництва є необхідність забезпечення реалізації процесуальних прав осіб, які беруть участь у справі. Про призначення справи до розгляду відповідач був повідомлений завчасно, тобто, мав час та можливість і для вибору представника своїх інтересів під час розгляду справи, і для реалізації своїх прав як відповідача по справі, зокрема, для ознайомлення з матеріалами справи, подачі доказів тощо.

Судом відмічено, що відповідач мав можливість здійснити повний та професійний судовий захист своїх інтересів не лише направивши представника - адвоката ОСОБА_1 в засідання суду для надання усних пояснень, а й підготувавши письмові пояснення по суті господарського спору та надавши (за наявності) відповідні письмові докази у спростування позовних вимог ТОВ "Віктрейдинг" про стягнення 175409,26грн..

Крім того, з доданої до заяви про відкладення розгляду справи копії договору вбачається, що договір №40 про надання правничої допомоги від 24.10.2018р укладено між відповідачем та Адвокатським Бюро "ОСОБА_1 та Партнери" на представництво інтересів відповідача по справі №906/647/18, а не у даній справі - №906/808/18.

Судом також враховано, що розгляд даної справи вже відкладався господарським судом, зважаючи на неявку відповідача та заявлене ним клопотання від 22.10.2018р про відкладення розгляду справи.

При цьому, судом враховано, що відповідач не був позбавлений права направити в судове засідання ОСОБА_2, яка є представником відповідача відповідно до наявної в матеріалах справи довіреності від 09.10.2018р, або ж з'явитись безпосередньо керівнику товариства.

Відсутність представника відповідача, відповідно до ст.216 ГПК України, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи.

Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Отже, відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість розгляду справи у відповідному судовому засіданні і, у даному випадку, таких обставин судом не встановлено. До того ж, ухвалою Господарського суду Житомирської області від 23.10.2018р. явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалась.

Щодо посилань у заяві представника відповідача про можливість врегулювання спору у добровільному порядку, судом враховано, що для укладення мирової угоди необхідна згода обох сторін. Однак, присутній в судовому засіданні місцевого господарського суду представник позивача заперечив той факт, що між сторонами ведуться переговори щодо укладення мирової угоди.

Судом роз'яснено, що відповідно до ст.330 ГПК України, мирова угода може бути укладена сторонами і в процесі виконання рішення.

За вказаних обставин, судом першої інстанції розглянуто заяву представника відповідача від 13.11.2018р про відкладення розгляду справи та обґрунтовано її відхилено.

Водночас, враховуючи наведене, а також те, що відповідачу було відомо про дату, час та місце розгляду справи, проте, своїм правом на участь в судовому засіданні не скористався; зважаючи на те, що явка представників сторін в засідання суду обов'язковою не визнавалася, місцевий господарський суд обгрунтовано вважав за можливе здійснювати розгляд справи за відсутності представника відповідача, за наявними у ній матеріалами, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Крім того, колегією суддів не береться до уваги покликання скаржника в апеляційній скарзі на приписи ст.549 ЦК України та ст.232 ГК України, з огляду на те, що у даній справі не були предметом розгляду вимоги позивача до відповідача за вказаними статтями (стягнення штрафних санкцій), а отже і доводи про застосування скорочених строків позовної давності у даній справі є безпідставними. Водночас, заява про застосування строків позовної давності до позовних вимог, які були предметом розгляду місцевого господарського суду, відповідачем при розгляді даної справи не заявлялась.

Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з вірним висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для часткового задоволення позову та стягнення з відповідача 142843,76грн. основного боргу, 8165,22грн. 3% річних, 24378,12грн. інфляційних втрат, а у задоволенні позову в частині стягнення 21,78грн. 3% річних та 0,38грн. інфляційних втрат слід відмовити.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).

Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.

В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Відповідно до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2018р. у справі №906/808/18 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд" - без задоволення.

Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БК Київєврокредит Буд", м.Коростень Житомирської області залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Житомирської області від 13.11.2018р. у справі №906/808/18 - без змін.

2. Справу №906/808/18 повернути до Господарського суду Житомирської області.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Повний текст постанови складений "30" січня 2019 р.

Головуючий суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Демидюк О.О.

Суддя Савченко Г.І.