Рішення

від 22.01.2019 по справі 910/15277/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

22.01.2019Справа № 910/15277/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Удалової О.Г., за участю секретаря судового засідання Купної В.В., розглянув матеріали господарської справи

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю БЕЗАНТ

до товариства з обмеженою відповідальністю ХОЗ-ТОРГ

про стягнення 870 011,75 грн.

за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю ХОЗ-ТОРГ

до товариства з обмеженою відповідальністю БЕЗАНТ

про зобов'язання вчинити дії

за участю представників сторін:

від позивача (за первісним позовом) Кальчев Л.В. (довіреність 01/11 від 01.11.2018)

від відповідача (за первісним позовом) Чумак Р.В. (ордер серії ХВ № 000015 від 17.12.2018

Гончаров А.В. - директор

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У листопаді 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю БЕЗАНТ (далі - ТОВ БЕЗАНТ , позивач за первісним позовом) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю ХОЗ-ТОРГ (далі - ТОВ ХОЗ-ТОРГ , відповідач за первісним позовом) про стягнення 870 011,75 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем за первісним позовом зобов'язання оплатити товар, поставлений позивачем за первісним позовом за договором поставки № 0001 від 07.09.2017.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду та просив стягнути з відповідача грошові кошти в загальному розмірі 870 011,75 грн., з яких: 558 809,54 грн. - основний борг, 286 536,26 грн. - пеня, 24 665,95 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 19.11.2018 відкрито провадження у справі № 910/15277/18 та призначено її до розгляду в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2018.

12.12.2018 відповідач за первісним позовом подав до суду відзив на позовну заяву, в якому вказав, що не отримував від позивача за первісним позовом рахунки-фактури по кожній поставці товару, в позові не зазначено про направлення таких рахунків відповідачу за первісним позовом, а також не долучено вказані документи до позову. Таким чином, відповідач за первісним позовом вважав, що міг здійснити оплату поставленого позивачем за первісним позовом товару у будь-який час після його отримання. Враховуючи викладене, відповідач за первісним позовом вважав, що не тільки не допустив порушенням зобов'язання своєчасно та в повному обсязі оплатити поставлений товар, але навіть здійснив дострокове виконання вказаного обов'язку, оскільки умовами договору передбачено здійснення оплати протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання відповідного рахунку-фактури. Крім того, відповідач вказав, що 26.11.2018, тобто після порушення провадження у даній справі, останній сплатив частину основного боргу в розмірі 31 316,06 грн.

Відповідач за первісним позовом також вказав, що один з товарів, а саме бенгальські вогні 25 см 10 шт. (штрих-код 5903367030039), був поставлений йому позивачем за первісним позовом за накладною № БЗ1253 від 17.11.2017 за ціною вищою (5,80 грн. без ПДВ), ніж була визначена у прайс-листі (3,20 грн. без ПДВ або 3,84 грн. з ПДВ), що не відповідало домовленості сторін. З огляду на викладене, відповідач за первісним позовом вважав позов необґрунтованим та безпідставним в межах сум, заявлених до стягнення позивачем за первісним позовом, та зазначив, що визнає свої зобов'язання перед позивачем за первісним позовом в частині заборгованості за поставлений товар в розмірі 433 337,90 грн., в іншій частині позову просив суд відмовити.

Крім того, 12.12.2018 ТОВ ХОЗ-ТОРГ (позивач за зустрічним позовом) звернулося до суду з зустрічним позовом до ТОВ БЕЗАНТ (відповідач за зустрічним позовом) про зобов'язання вчинити дії, в якому просив суд зобов'язати відповідача за зустрічним позовом здійснити реєстрацію податкової накладної на суму 508 773,48 грн. (в т.ч. ПДВ 84 795,58 грн.) за поставку позивачу за зустрічним позовом товару відповідно до видаткової накладної № БЗ133 від 13.04.2018, для включення позивачем за зустрічним позовом до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 84 795,58 грн., обґрунтовуючи таку вимогу відповідним обов'язком, встановленим умовами укладеного сторонами договору поставки, а також тим, що відсутність реєстрації податкової накладної товариством-продавцем (відповідачем за зустрічним позовом) позбавляє товариство-покупця (позивача за зустрічним позовом) права на включення суми ПДВ до податкового кредиту.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 13.12.2018 прийнято зустрічний позов до спільного розгляду з первісним у порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 18.12.2018.

18.12.2018 у підготовчому засіданні судом оголошена перерва до 15.01.2019.

14.01.2019 позивач за первісним позовом подав до суду відповідь на відзив, в якій вказав, що відповідно до звичаїв ділового обороту сторони домовились про здійснення відповідачем за первісним позовом оплати за товар без виставлення позивачем за первісним позовом рахунків-фактур у строк не пізніше дати отримання товару за видатковими накладними. Позивач за первісним позовом вважав, що відсутність рахунків-фактур не звільняє відповідача за первісним позовом від сплати заборгованості за поставлений товар, а відсутність зі сторони останнього вимог щодо виставлення таких рахунків підтверджує домовленість сторін про здійснення оплати за товар у момент його отримання.

15.01.2019 позивач за зустрічним позовом подав уточнений зустрічний позов, у якому просив суд: зобов'язати відповідача за зустрічним позовом здійснити реєстрацію податкової накладної на суму 508 773,48 грн. (в т.ч. ПДВ 84 795,58 грн.) за поставку позивачу за зустрічним позовом товару відповідно до видаткової накладної № БЗ133 від 13.04.2018, для включення позивачем за зустрічним позовом до податкового кредиту суми ПДВ в розмірі 84 795,58 грн.; стягнути з відповідача за зустрічним позовом збитки в розмірі 7 650,00 грн.

При цьому обґрунтовуючи нову позовну вимогу про стягнення збитків, позивач за зустрічним позовом вказував на порушення відповідачем за зустрічним позовом умов укладеного сторонами договору та поставку товару без належного маркування, у зв'язку з чим постановою Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві № 115 від 22.11.2018 на позивача за зустрічним позовом був накладений штраф в розмірі 7 650,00 грн.

Крім того, 15.01.2019 позивач за первісним позовом подав заперечення на зустрічний позов, в яких останній вказав, що правовідносини, які виникають у сфері оподаткування суб'єктів господарювання регулюються спеціальним законодавством - податковим. При цьому саме лише зазначення у договорі сторонами обов'язку здійснити реєстрацію податкової накладної протягом передбаченого законодавством строку не має наслідком зміну характеру правовідносин з податкового на господарський. Крім того, позивач за первісним позов зазначив, що відповідно до приписів п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України за правилом першої події ним була складена податкова накладна № 398 від 13.04.2018 на суму 508 773,48 грн. (в т.ч. ПДВ 84 795,58 грн.) та подана для реєстрації 27.04.2018 до відповідного органу ДФС. Однак, згідно з квитанцією № 1 від 27.04.2018 реєстрацію вказаної податкової зупинено на підставі п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України. У подальшому рішенням комісії ДФС № 817858/41235489 від 26.06.2018 було відмовлено в реєстрації податкової накладної № 398 від 13.04.2018. Вважаючи таку відмову неправомірною, позивач за первісним позовом звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва та оскаржив рішення комісії ДФС № 817858/41235489 від 26.06.2018, розгляд вказаного адміністративного спору здійснюється в межах справи № 640/22203/18 та триває на даний час.

15.01.2019 у підготовчому засіданні судом оголошена перерва до 22.01.2019.

Також у вищевказаному підготовчому засіданні, оцінивши уточнений зустрічний позов, суд не прийняв його до розгляду, оскільки дійшов висновку про те, що шляхом подання уточненого зустрічного позову позивач за зустрічним позов фактично пред'явив нову додаткову позовну вимогу, що суперечить вимогам ч. 3 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви.

22.01.2019 відповідач за первісним позовом подав до суду заперечення на відповідь на відзив, а також відповідь на заперечення на уточнений позов, у яких підтримав раніше викладену ним правову позицію. Крім того, відповідач за первісним зазначив, що вважає первісний позов необґрунтованим та безпідставним в межах сум, заявлених до стягнення позивачем за первісним позовом, і визнає свої зобов'язання перед останнім в частині заборгованості за поставлений товар в розмірі 428 977,30 грн., в задоволенні іншої частини первісних позовних вимог просив суд відмовити, а зустрічний позов - задовольнити.

Відповідач за первісним позовом подав також заяву про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, в якій просив покласти на позивача за первісним позовом витрати відповідача за первісним позовом на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.

У судовому засіданні 22.01.2019 представники сторін у порядку, передбаченому ч. 6 ст. 183 Господарського процесуального кодексу України, подали суду заяви про надання згоди розпочати розгляд справи № 910/15277/18 по суті у день закінчення підготовчого засідання.

Суд оголосив протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та перехід до розгляду справи по суті у тому ж засіданні.

Представник позивача за первісним позовом заявлені ним позовні вимоги підтримав у повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову просив суд відмовити.

Представники відповідача за первісним позовом первісні позовні вимоги визнали частково, просили суд задовольнити в повному обсязі зустрічний позов.

Зважаючи на відсутність підстав для відкладення розгляду справи та наявність у матеріалах справи доказів, необхідних і достатніх для вирішення спору по суті, суд вважав за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 22.01.2019 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши надані документи та матеріали, заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд встановив:

07.09.2017 між ТОВ БЕЗАНТ (постачальник) та ТОВ ХОЗ-ТОРГ (покупець) був укладений договір поставки № 0001 (далі - договір), згідно з умовами якого постачальник зобов'язувався поставити і передати у власність покупця, а покупець - прийняти та оплатити товари, що пропонуються постачальником до продажу згідно з умовам цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору ціна на товар визначається у рахунках-фактурах постачальника до нього договору.

Згідно з п. 2.5 договору оскільки товар може бути імпортованим в Україну, еквівалент його ціни може бути вказано у іноземній валюті у рахунку-фактурі та видатковій накладній за обмінним курсом на дату підписання видаткової накладної.

Пунктом 2.6 договору передбачено, що ціна на товар змінюється у разі здешевлення національної валюти України до іноземної валюти, в якій визначений еквівалент наступним чином:

- оплачені до зміни обмінного курсу платежі не перераховуються;

- ціна на товар, що підлягає сплаті, перераховується пропорційно зміні обмінного курсу іноземної валюти, у якій визначений еквівалент, вказаний у рахунку-фактурі, до обмінного курсу іноземної валюти на дату платежу.

Перерахунок ціни на товар здійснюється лише у разі, коли обмінний курс на дату підписання видаткової накладної змінюється, по відношенню до обмінного курсу на дату платежу у бік здешевлення національної валюти на 2% та більше.

Обмінним курсом є курс Міжбанківського валютного ринку України на час завершення торгів у відповідний день. Для визначення обмінного курсу сторони погодили приймати розмір обмінного курсу, за яким постачальник може придбати валюту (аsk) Міжбанківського валютного ринку України, що вказаний на веб-сайті www.minfin.com.ua.

Відповідно до п. 4.1 договору умови оплати визначаються сторонами цим договором та рахунками-фактурами. Розрахунки по цьому договору здійснюються з урахуванням зміни курсу відповідно до пунктів 2.5-2.6 договору. Поставка товару за цим договором, як правило, здійснюється постачальником після сплати покупцем 100% вартості товару. Всі витрати, пов'язані з перерахунками, сплачує покупець за власний рахунок.

Оплата за товар здійснюється покупцем на поточний банківський рахунок постачальника, вказаний у цьому договорі, або рахунку-фактурі протягом 3 (трьох) календарних днів з моменту отримання, від постачальника відповідного рахунку-фактури. Датою платежу вважається дата зарахування грошових коштів на банківський рахунок постачальника (п. 4.3 договору).

У відзиві на позовну заяву відповідач за первісним позовом зазначив про неправомірність та необґрунтованість заявлених позивачем за первісним позовом вимог, оскільки позивачем за первісним позовом не виконано належним чином обов'язку щодо надсилання відповідачу рахунків-фактур на сплату поставленого товару, то вимоги про його оплату є передчасними, а твердження про порушення відповідачем за первісним позовом строку оплати товару - такими, що не відповідають дійсності.

Однак, суд зазначає, що за своєю природою рахунок-фактура є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перерахувати кошти; ненадання рахунку-фактури не є відкладальною умовою в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора в розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, тому наявність або відсутність рахунку-фактури не звільняє відповідача від обов'язку оплатити поставлений товар. Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд України у постанові № 37/405 від 29.09.2009, Верховний Суд у постанові від 23.01.2018 у справі № 910/9472/17, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17.

Враховуючи викладене, суд не бере до уваги відповідні заперечення відповідача за первісним позовом.

Крім того, суд не бере до уваги заперечення відповідача за первісним позовом щодо того, що позивач поставив йому товар, а саме бенгальські вогні 25 см 10 шт. (штрих-код 5903367030039), за ціної вищою, ніж було обумовлено у прайс-листі та домовленістю сторін, з огляду на те, що відповідач за первісним позовом не надав суду додаткову угоду, специфікацію або інший доказ на підтвердження досягнення сторонами домовленості про ціну, за якою буде поставлений вказаний товар, у той же час, прайс-лист не є таким документом, оскільки не передбачає встановлення ціни товару за погодженням сторін, а є ціновою пропоцією продавця. Поряд з наведеним суд зазначає, що стверджуючи про поставку товару за завищеною ціною відповідач за первісним позовом не повернув позивачу за первісним позовом вишевказаний товар, а прийняв його без заперечень.

Судом встановлено, що позивач за первісним позовом виконав свої зобов'язання перед відповідачем за первісним позовом належним чином та передав останньому товар загальною вартістю 3 512 429,75 грн., а відповідач вказаний товар прийняв, що підтверджується видатковими накладними № Б31 від 21.09.2017, № Б3141 від 25.10.2017, № Б3140 від 25.10.2017, № Б3171 від 31.10.2017, № Б3152 від 02.11.2017, № Б3204 від 03.11.2017, № Б329 від 10.11.2017, № Б3925 від 16.11.2017, № Б3833 від 16.11.2017, № Б3170 від 17.11.2017, № Б31243 від 17.11.2017, № Б31253 від 17.11.2017, № Б31352 від 20.11.2017, № Б31612 від 24.11.2017, № Б31433 від 24.11.2017, № Б31366 від 24.11.2017, № Б31945 від 15.12.2017, № Б31997 від 18.12.2017, № Б31981 від 20.12.2017, № Б3133 від 13.04.2018, № Б3149 від 26.04.2018, № Б3150 від 26.04.2018, № Б3212 від 11.05.2018, № Б3260 від 18.05.2018, № Б3222 від 25.05.2018, № Б3506 від 15.06.2018, № Б3627 від 27.06.2018, засвідченими підписами представників обох сторін, а також їх печатками.

Проте, відповідач за первісним позовом, у порушення умов укладеного сторонами договору, переданий позивачем за первісним позовом товар оплатив частково в сумі 2 935 578,51 грн., що підтверджується платіжними дорученнями № 175 від 21.09.2017, № 1385 від 15.11.2017, № 298 від 22.12.2017, № 1530 від 28.02.2018, № 375 від 28.02.2018, № 1668 від 25.06.2018, № 1688 від 06.07.2018, № 521 від 13.07.2018, № 530 від 20.07.2018, № 1720 від 20.07.2018, № 545 від 03.08.2018, № 1757 від 03.08.2018, № 1778 від 23.08.2018, № 570 від 30.08.2018, № 1818 від 20.08.2018, № 1822 від 25.09.2018, № 1845 від 08.10.2018, № 620 від 12.10.2018, № 1862 від 19.10.2018, № 1867 від 22.10.2018.

Крім того, судом встановлено, що відповідач за первісним позовом повернув позивачу за первісним позовом частину товару на загальну суму 18 041,70 грн., що підтверджується видатковими накладними (повернення постачальнику) № 9 від 05.01.2018, № 8 від 05.01.2018, № Б329 від 18.12.2017, № 550 від 07.06.2018, № 556 від 11.06.2018, № 573 від 22.06.2018.

Судом також встановлено, що після відкриття провадження у даній справі, яке відбулось 19.11.2018, відповідач за первісним позовом сплатив на користь позивача за первісним позовом частину основного боргу в розмірі 31 316,06 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 1958 від 26.11.2018.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

З урахуванням того, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, суд дійшов висновку про те, що провадження за первісним позовом в частині стягнення частини основного боргу в розмірі 31 316,06 грн. підлягає закриттю.

Таким чином, судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем за товар, переданий останнім на виконання умов договору поставки № 0001 від 07.09.2017, становить 527 493,48 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 вказаної статті, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідач документів, які б підтверджували оплату ним заборгованості перед позивачем в повному обсязі або спростовували доводи останнього, суду не надав.

Відтак, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 527 493,48 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню у вказаному розмірі.

Крім того, позивач просив суд стягнути з відповідача 286 536,26 грн. пені та 24 665,95 грн. 3% річних

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 6 ст. 265 Господарського кодексу України встановлено, що до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.

Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України).

Статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).

Судом встановлено, що відповідач за первісним позовом товар, поставлений позивачем, оплатив частково, відтак допустив порушення зобов'язання.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України).

Пунктом 6.2 договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем оплати товару або оплати її не у повному обсязі покупець сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неоплаченої суми за кожен день її прострочення.

Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем за первісним позовом, суд встановив, що її розмір становить 330 634,90 грн., тобто є більшим, ніж заявлено ним до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача за первісним позовом пені є обґрунтованою, правомірною та підлягає задоволенню в розмірі, визначеному позивачем, а саме 286 536,26 грн.

Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних суд встановив, що їх розмір становить 18 041,70 грн., тобто є меншим, ніж заявлено позивачем за первісним позовом до стягнення. Отже, вимога про стягнення з відповідача за первісним позовом 3% річних є обґрунтованою та правомірною, проте підлягає задоволенню у розмірі, визначеному судом, а саме 18 041,70 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем за первісним позовом вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача основного боргу в розмірі 527 493,48 грн., 3% річних в розмірі 18 041,70 грн. та пені в розмірі 286 536,26 грн.

Щодо зустрічного позову суд зазначає наступне.

Пунктом 4.6 договору передбачено, що постачальник (ТОВ БЕЗАНТ , відповідач за зустрічним позовом) реєструє податкову накладну на кожну поставку.

Обґрунтовуючи свої вимоги позивач за зустрічним позовом посилався на те, що порушення відповідачем за зустрічним позовом вищевказаного обов'язку позбавляє позивача за зустрічним позовом права на оформлення податкового кредиту.

Разом з тим, долучені до матеріалів справи пояснення відповідача за первісним позовом щодо своєчасного складення податкової накладної № 398 від 13.04.2018 на суму 508 773,48 грн. (в т.ч. ПДВ 84 795,58 грн.) та її подання до відповідного органу ДФС для реєстрації 27.04.2018, зупинення органом ДФС на підставі п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України реєстрації податкової накладної № 398 від 13.04.2018 та прийняття комісією ДФС рішення № 817858/41235489 від 26.06.2018 про відмову в її реєстрації, яке оскаржене відповідачем за зустрічним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва (справа № 640/22203/18), а також долучені до матеріалів справи документи, а саме витяг з Єдиного реєстру податкових накладних № 328667 віл 06.12.2018 та додаток до нього з переліком податкових накладних, примірник ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 04.01.2019 про прийняття позовної заяви до розгляду та відкриття провадження у справі за позовом ТОВ БЕЗАНТ до Державної фіскальної служби України про визнання протиправним та скасування вищевказаного рішення № 817858/41235489, зобов'язання вчинити дії, свідчать про відсутність безпідставного ухилення відповідача за зустрічним позовом від виконання умов укладеного сторонами договору та зобов'язань, покладених на нього податковим законодавством.

Частиною 1 ст. 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а в частині 2 цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів судом.

Матеріально-правовий зміст захисту цивільних прав та інтересів полягає, насамперед у з'ясуванні чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.

При цьому необхідно виходити з положень ст. 11 Цивільного кодексу України про підстави виникнення цивільних прав і обов'язків, у відповідності до яких цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, передбачених актами цивільного законодавства, Конституцією України та міжнародними договорами України, а також із дій осіб, не передбачених цими актами, але які породжують цивільні права та обов'язки.

Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює в межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями частини 1 ст. 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У розумінні положень зазначеного Закону суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права, закріпленого у статті 4 Господарського процесуального кодексу України, полягає у тому, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Отже, через зазначені положення Господарського процесуального кодексу України реалізується принцип доступності правосуддя. До господарського суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто у розумінні цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Водночас за змістом зазначеної статті порушення права чи законного інтересу або спір щодо них повинні існувати на момент звернення до суду.

Суд зазначає, що лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

Відповідно до Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 18-рп/2004 поняття охоронюваний законом інтерес що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям права , треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

ТОВ ХОЗ-ТОРГ , звертаючись до суду як позивач з даним зустрічним позовом та вимагаючи зобов'язати відповідача за зустрічним позовом здійснити реєстрацію податкової накладної, зобов'язане довести неправомірність та недобросовісність дій відповідача за зустрічним позовом, що полягають у навмисному ухиленні від реєстрації податкової накладної та позбавленні позивача за зустрічним позовом можливості оформити податковий кредит, а суд, у свою чергу, повинен перевірити доводи та докази, якими позивач за зустрічним позовом обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Таким чином, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим для здійснення правового захисту такої особи, а відсутність порушеного права має наслідком відмову у задоволенні позовних вимог.

З огляду на встановлені судом фактичні обставини справи, що призвели до відсутності реєстрації відповідачем за зустрічним позовом податкової накладної № 398 від 13.04.2018 на суму 508 773,48 грн. (в т.ч. ПДВ 84 795,58 грн.), суд дійшов висновку про те, що позивач за зустрічним позовом не довів, що відсутність реєстрації вказаної податкової накладної в органах ДФС відбулась внаслідок дій або бездіяльності відповідача за зустрічним позовом, а відтак, не довів факту порушення відповідачем за зустрічним позовом його прав.

Крім того, щодо обраного позивачем за зустрічним позовом способу захисту про зобов'язання відповідача за зустрічним позову здійснити реєстрацію податкової накладної суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 цього Кодексу закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Дана норма кореспондується з положеннями ст. 20 Господарського кодексу України, якою визначено невиключний перелік способів захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Слід зазначити, що предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення.

Захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам (аналогічна правова позиція викладене у постановах Вищого господарського суду України від 01.06.2016 по справі № 910/268/16, від 10.05.2016 по справі № 920/1837/14).

Заявлена ж позивачем за зустрічним позовом вимога про зобов'язання відповідача за зустрічним позовом здійснити реєстрацію податкової накладної в органах ДФС не призводить до поновлення порушеного права позивача за зустрічним позовом, оскільки навіть у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку зважаючи на відсутній механізм виконання такого рішення.

За таких обставин оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги задоволенню не підлягають.

Судові витрати з урахуванням положень ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються судом за первісним позовом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, за зустрічним позовом судові витрати, у тому числі й витрати на професійну правничу допомогу, покладаються судом на позивача за зустрічним позовом та відшкодуванню за рахунок відповідача за зустрічним позовом не підлягають.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 233, 237-238 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Первісний позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ХОЗ-ТОРГ (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, кімната 81, ідентифікаційний код 39431960) на користь товариства з обмеженою відповідальністю БЕЗАНТ (02092, м. Київ, вул. Літинська, буд. 1-Б, квартира 22/6, ідентифікаційний код 41235489) основний борг в розмірі 527 493,48 грн. (п'ятсот двадцять сім тисяч чотириста дев'яносто три грн. 48 коп.), 3% річних в розмірі 18 041,70 грн. (вісімнадцять тисяч сорок одна грн. 70 коп.), пеню в розмірі 286 536,26 грн. (двісті вісімдесят шість тисяч п'ятсот тридцять шість грн. 26 коп.), витрати по сплаті судового збору в розмірі 12 481,07 грн. (дванадцять тисяч чотириста вісімдесят одна грн. 07 коп.).

3. Закрити провадження у справі за первісним позовом в частині стягнення частини основного боргу в розмірі 31 316,06 грн. (тридцять одна тисяча триста шістнадцять грн. 06 коп.).

4. В іншій частині первісного позову відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

6. У задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення підписано 04.02.2019.

Суддя О.Г. Удалова