Постанова

від 28.01.2019 по справі 913/399/15

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

СХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"28" січня 2019 р. Справа № 913/399/15

Cхідний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого (доповідача): судді: при секретарі судового засідання: за участю представників сторін: від позивача: від відповідачів Стойка О.В. Медуниця О.Є., Пушай В.І. ОСОБА_4 Не з'явилась Не з'явились розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуОСОБА_5, м. Луганськ

на рішення господарського суду Луганської області від 08.08.2018р. (повний текст підписано 13.08.2018р. у м. Харкові) у справі№ 913/399/15 (суддя Шеліхіна Р.М.) за позовом: до відповідачів:ОСОБА_5, м. Луганськ 1.Товариства з обмеженою відповідальністю "Посмішка", м. Луганськ 2.Луганського міського управління юстиції Луганської області, м. Сєвєродонецьк Луганської області 3. ОСОБА_6, м. Луганськ провизнання недійсним договору купівлі-продажу часток майна

В С Т А Н ОВ И В:

Постановою Верховного Суду від 08.05.18 рішення Господарського суду Луганської області від 07.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у справі №913/399/15 скасовано в частині відмови в задоволенні позовних вимог про визнання недійсним з моменту укладення Договору купівлі-продажу 52/100 частки нежитлового приміщення №66 перукарня з вхідним ґанком від 30.06.2005, внесеного до реєстру нотаріальних дій за №1307 приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області Смичковою Лілією Борисівною та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за №681904. Справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині рішення Господарського суду Луганської області від 07.11.2016 та постанову Донецького апеляційного господарського суду від 20.11.2017 у справі №913/399/15 залишено без змін.

Під час нового розгляду, судом першої інстанції розглянуто дану справу в межах позовної вимоги про визнання Договору купівлі - продажу від 30.06.2005 №1307, укладеному між ТОВ Посмішка від імені директора та Відповідачем 3 про продаж 52/100 частки нежитлового приміщення - перукарні, внесеного до реєстру нотаріальних дій приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області Смичковою Лілією Борисівною, та зареєстрованого в Державному реєстрі правочинів за №681904, - недійсним у цілому з моменту укладення, оскільки саме в цій частині справу було направлено на новий розгляд.

За результатами нового розгляду справи, рішенням Господарського суду Луганської області від 08.11.2018р. відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, Позивач звернулась з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове, яким позовні вимоги задовольнити. Зокрема, в обґрунтування вимог скарги зазначила, що суд першої інстанції припустився порушень та дійшов помилкового висновку щодо прийняття рішення загальними зборами ТОВ Посмішка про продаж майна вартістю більшою ніж 50% вартості майна ТОВ Посмішка та наявності кворуму учасників під час розв'язання цього питання, адже жодного рішення органу управління товариством, яким би було погоджено продаж майна або його вартість не існує. Також зазначала, що фактично з укладенням спірного договору мало місце зменшення ліквідності (реальної вартості) її частки у статутному фонді товариства, що порушує корпоративне її право на отримання доходу (дивідендів), майнову вимогу сплати вартості частини майна ТОВ "Посмішка" пропорційно його частці у статутному фонді у випадках передбачених законом та статутом.

Учасники справи в судове засідання не з'явились, будучи повідомленими належним чином про час та місце розгляду справи. Від Позивача на адресу суду надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності.

Колегія суддів приходить до висновку про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, оскільки вони не скористались своїми правами, передбаченими статтею 42 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.

Рішенням господарського суду за результатами розгляду даної справи в межах позовних вимог встановлені обставини укладення 30.06.2005р. між ТОВ "Посмішка" (Відповідач 1) від імені директора ОСОБА_8 та громадянином ОСОБА_6 Віталієвичем (Відповідач 3) Договору купівлі-продажу 52/100 частки нежитлового приміщення - перукарні зі вхідним ґанком, розташованого в будинку №1-а по вул. Годуванцева у м. Луганську вартістю 14414,69грн., який посвідчений приватним нотаріусом Луганського міського нотаріального округу Луганської області Смичковою Л.Б., зареєстрований в реєстрі за № 1307, що сторонами не оспорюються.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень прав Позивача, оскільки при укладанні спірного Договору директор ТОВ "Посмішка" ОСОБА_8 діяла в межах своїх повноважень, визначених п. 8.5. Статуту, а зазначення у спірному Договорі купівлі-продажу вартості проданого майна у сумі 32000грн. не є підставою для визнання договору недійсним.

Підставою позову в частині визнання недійсним спірного Договору купівлі -продажу частини приміщення Позивач зазначала перевищення директором Відповідача 1 передбачених Статутом повноважень, оскільки продаж відбулася без погодження з вищим органом управління товариства, а також без дотримання процедури зменшення розміру статутного капіталу. Позивач стверджувала про порушення своїх корпоративних прав на участь в управлінні справами товариства, оскільки внаслідок продажу частини приміщення зменшилася ліквідність її частки у статутному фонді Відповідача 1; про порушення корпоративного права на отримання доходу (дивідендів), а також на отримання певного розміру вартості частини майна товариства у разі виходу з його складу та інших передбачених законом та статутом випадках.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

За приписами ч. ч. 1-2 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ст.92 Цивільного кодексу України, юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Порядок створення органів юридичної особи встановлюється установчими документами та законом. У випадках, встановлених законом, юридична особа може набувати цивільних прав та обов'язків і здійснювати їх через своїх учасників. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Рішенням господарського суду Луганської області від 07.11.2016р. в частині позову про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "Посмішка" про продаж частки нежитлового приміщення у розмірі 52/100, яке належить ТОВ "Посмішка" на праві колективної власності Відповідачу 3, оформленого протоколом №2 від 02.06.2005 року - позов задоволено. Визнано недійсним рішення загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю "Посмішка" про продаж частки нежитлового приміщення у розмірі 52/100, яке належить ТОВ "Посмішка" на праві колективної власності Відповідачу 3, оформлене протоколом №2 від 02.06.2005 року. В задоволенні позовних вимог про визнання недійсним у цілому з моменту реєстрації статуту ТОВ "Посмішка" (в новій редакції) 2005 року - відмовлено.

Зазначене рішення набрало законної сили.

Отже на час укладення спірного Договору повноваження органів управління Відповідача 1 врегульовано редакцією Статуту Відповідача 1, затвердженого рішенням загальних зборів учасників від 01.06.2005р. (далі - Статут в новій редакції).

Встановлено, що Договір купівлі-продажу 52/100 частки нежитлового приміщення, укладений від імені ТОВ "Посмішка" директором ОСОБА_8, повноваження якої були продовжені загальними зборами учасників ТОВ "Посмішка", що свідчить протокол загальних зборів №1 від 01.06.2005р.

Відповідно до п. п. 8.15, 8.18. Статуту (в новій редакції) директор вирішує усі питання діяльності товариства, за винятком тих, що належать до виключної компетенції зборів учасників товариства. Директор має право без довіреності виконувати від імені товариства, тобто приймати та звільняти працівників, укладати угоди та договори від імені товариства, представляти його інтереси у всіх підприємствах, установах, організаціях, видавати доручення, організовувати виконання рішень загальних зборів товариства та інші дії.

В п. 8.5 Статуту товариства (в новій редакції), відчуження майна Товариства не входить до виключної компетенції загальних зборів, проте в другій частині цього пункту зазначено, що рішення про відчуження майна Товариства на суму більш ніж 50% майна товариства приймаються зборами учасників Товариства більшістю не менше ніж 3/4 голосів.

Виходячи з наведеного, судова колегія вважає, що зміст зазначеної норми Статуту обмежує повноваження директора одноособово без погодження зі зборами відчужувати майно товариства, якщо вартість цього майна перевищує 50% від вартості майна Товариства.

Зазначений статут не містить зазначення, що розуміється під визначенням "майно підприємства", проте за змістом ч. 1 ст. 66 Господарського кодексу України, майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства.

Згідно до вимог п. п.п. 5.2., 5.11. Статуту (у новій редакції), Товариство є власником продукції, виробленої Товариство внаслідок господарської діяльності, одержаних доходів, а також іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Для забезпечення діяльності Товариства створюється статутний капітал у розмірі 28794,72грн., що формується грошима.

Отже, розуміння зазначеного обмеження в статуті Товариства як співвідношення вартості майна, що відчужується з розміром статутного фонду - не базується на змісті зазначеного статуту та вимогах закону, а є власним тлумаченням Позивача, а також суду першої інстанції.

В матеріалах справи відсутні будь-які відомості щодо розміру вартості майна Товариства на момент здійснення відчуження спірного приміщення, а також за попередній звітній період.

Позивачем не надано копії річного балансу Відповідача 1 за 2004-2005роки, а також інших бухгалтерських документів, що підтверджують вартість майна Відповідача 1 у зазначений період.

В матеріалах справи також відсутні докази балансової вартості спірної частини приміщення.

Клопотань про витребування зазначених документів ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції, Позивачем не заявлено.

Наявне посилання у п.2.2. Договору купівлі - продажу на витяг БТІ м. Луганська з реєстру прав власності на нерухоме майно, згідно з яким вартість проданого майна становить 32000грн., не може бути прийняте судовою колегією до уваги у якості належного способу визначення вартості майна для цілей визначення співвідношення вартості спірного майна зі встановленим у п. 8.5 Статуту обмеженням.

Крім того, як вбачається з установчого договору (а.с.29), статутний фонд Товариства у 1998році був створений шляхом внесення майна (придбаного організацією орендарів Орендного підприємства "Посмішка" - спірного приміщення перукарні договір купівлі-продажу №2/7613 від 05.10.1995) та додаткових внесків засновників Товариства, вартісне співвідношення яких складає 38,192% та 61,798% на користь грошових внесків.

З моменту існування Товариства до моменту продажу, розмір статутного фонду не змінювався, за виключенням переведення грошових одиниць з карбованців у гривні.

Отже Позивачем не надано, а в матеріалах справи відсутні - докази щодо вартості майна Відповідача 1 на момент вчинення оспорюваного правочину, а також вартості самого спірного приміщення, тому доводи Позивача про необхідність узгодження продажу спірного майна із загальними зборами Товариства є недоведеними.

Згідно зі ст. 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином відсутні підстави вважати, що укладення спірного Договору директором Відповідача 1 вчинено з перевищенням повноважень, всупереч вимог Статуту та ст. 203 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу.

Частиною 2 статті 16 ЦК України визначено, що способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, можуть бути припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Виходячи із змісту вищенаведених норм законодавства, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб'єктивного права, інтересу; порушення, невизнання або оспорювання такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту. При цьому, відсутність або недоведеність будь-якої з зазначених умов унеможливлює задоволення позову.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексуУкраїни, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Отже, тягар доказування порушення прав оспорюваним правочином покладається на Позивача.

Відповідно до ст.167 Господарського кодексу України корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав.

Посилаючись на порушення своїх корпоративних прав на управління майном, зокрема, в частині отримання доходу (дивідендів) та сплати вартості частини майна ТОВ "Посмішка", внаслідок укладення спірного Договору, Позивач не надала доказів того, що з моменту продажу майна, який відбувся за десять років до моменту звернення до суду з відповідним позовом, розмір її прибутку (дивідендів) від управління Товариством зменшився, або фактично мало місце зменшення ліквідності (реальної вартості) її частки у статутному фонді Відповідача 1 або її право було порушене іншим чином.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що при укладенні спірного договору директор Відповідача 1 діяла в межах своїх повноважень. Разом з тим, судова колегія вважає помилковим обґрунтування зазначеного висновку наявністю відповідної згоди з боку загальних зборів Товариства, оскільки взяття до уваги рішення зборів від 02.06.2005р. у якості факту надання згоди на укладення спірного договору - є неможливим через визнання судом цього рішення недійсним в межах даної справи. Також твердження суду щодо необхідності отримання такої згоди внаслідок перевищення вартості відчужуваного майна до відсоткового розміру саме статутного фонду спростовується змістом п. 8.5. Статуту Товариства.

Проте, ці помилкові ствердження в рішенні суду першої інстанції не вплинули на законність висновку суду про відмову у задоволенні позовних вимог про визнання укладеного Договору недійсним через відсутність порушень ч.2 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів вважає за необхідне звільнити Позивача від сплати судового збору за подання даної апеляційної скарги за його клопотанням, оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що сума судового збору, яка підлягає сплаті за подання апеляційної скарги у даній справі становить 1827,00грн., що перевищує 5 відсотків розміру річного доходу Позивача та є підставою для звільнення від сплати судового збору у розумінні частини першої статті 8 Закону України "Про судовий збір".

Враховуючи наведене вище, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Луганської області від 08.08.2018 року у справі № 913/399/15 ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду першої інстанції.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5, м. Луганськ на рішення господарського суду Луганської області від 08.08.2018 року у справі № 913/399/15 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Луганської області від 08.08.2018 року у справі № 913/399/15 залишити без змін.

Звільнити Позивача у справі - ОСОБА_5 від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення господарського суду Луганської області від 08.08.2018 року у справі № 913/399/15.

Постанову може бути оскаржено до Верховного Суду у касаційному порядку через Східний апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня проголошення судового рішення або складання повного судового рішення.

Повний текст постанови підписано 04.02.2019р.

Головуючий суддя О.В. Стойка

Суддя О.Є. Медуниця

Суддя В.І. Пушай