Рішення

від 28.01.2019 по справі 804/2813/18

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 січня 2019 року Справа № 804/2813/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіОСОБА_1 за участі секретаря судового засіданняОСОБА_2 за участі: предстаника позивача ОСОБА_3 розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Дніпро адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техно-Консалт" до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техно-Консалт" звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просить: - визнати протиправними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2018 року № НОМЕР_1, прийняте відповідачем - Головним управлінням ДФС у м. Києві, яким позивачу ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техно-Консалт" було збільшено податкове з податку на додану вартість на суму 1 666 667,00 грн., а також нараховано штрафні санкції у розмірі 416 666,75 грн., загальна сума 2 083 333,75 грн.

У обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що у період з 21.06.2017 р. по 31.01.2018 р. посадовими особами Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ" (код ЄДРПОУ 33542963) по взаємовідносинам з ТОВ "Інвест Інновації" (код ЄДРПОУ 39960519) за квітень 2016 року, з ТОВ "ОСОБА_5 Сервіс" (код ЄДРПОУ 40234133) за жовтень 2016 року. За результатами проведеної перевірки податковим органом було складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ". У березні 2018 року ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техно-Консалт" було отримано податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2018 року № НОМЕР_1, яким Головним управлінням ДФС у м. Києві було прийнято рішення про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі один мільйон шістсот шістдесят шість тисяч шістсот шістдесят сім гривень, а також нарахування штрафних санкцій у розмірі чотириста шістнадцять тисяч шістсот шістдесят шість гривень сімдесят п'ять копійок. Позивач не погоджується з прийнятим податковим повідомленням-рішенням з огляду на наступне. Основною підставою для висновків про безпідставність формування податкового кредиту з податку на додану вартість є підозри податкового органу, які викладені в акті перевірки як факти, на підставі яких податковий орган зазначає про нереальність господарських відносин між ТОВ "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ" з контрагентом ТОВ "Інвест Інновації" та ТОВ "ОСОБА_5 Сервіс". Однак, позивач зазначає, що такі висновки не можуть бути підставою визнання непідтвердженими господарських взаємовідносин, з огляду на те, що у відповідності до вимог Податкового кодексу України, позивач правомірно сформував податковий кредит та податкові зобов'язання по взаємовідносинам з контрагентами, відповідно до укладених договорів було складено необхідні первинні документи, які були надані до перевірки.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.04.2018р. справу передано на розгляд судді Кононенко О.В.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 квітня 2018р. відкрито провадження по справі №804/2813/18.

Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.

22.05.2018 року відповідачем було надано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечував проти задоволення адміністративного позову, просив відмовити у його задоволенні з огляду на наступне. Надані позивачем документи по взаємовідносинам з ТОВ "Інвест Інновації" (код ЄДРПОУ 39960519) за квітень 2016 року та з ТОВ "ОСОБА_5 Сервіс" (код ЄДРПОУ 40234133) за жовтень 2016 року не підтверджують реальність здійснених операцій, а лише фіксують господарські операції з вказаними контрагентами без фактичного їх здійснення.

На підставі розпорядження керівника апарату Дніпропетровського окружного адміністративного суду № 2200д від 14.08.2018 року здійснено повторний автоматизований розподіл справи № 804/2813/18 у зв'язку із поданою заявою про відставку судді Кононенка О.В. на підставі рішення Вищої ради правосуддя від 10.07.2018 року та на виконання розпорядження керівника апарату суду № 80 від 09.08.2018 року. справу передано на розгляд судді Павловського Д.П.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 20 серпня 2018р. справу №804/2813/18 прийнято до провадження.

Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями, у зв'язку із відстороненням судді Павловського Д.П., та на виконання розпорядження № 2786д від 19.10.2018 року адміністративну справу передано на розгляд судді О.М. Неклесі.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2018 року справу №804/2813/18 прийнято до провадження.

В підготовчому судовому засіданні 23.11.2018 року оголошено перерву до 05.12.2018р.

В підготовчому судовому засіданні 05.12.2018 року оголошено перерву до 13.12.2018р.

12.12.2018 р. позивачем було надано відповідь на відзив, у якій зазначено, що податковим органом не було надано до суду допустимих доказів, що підтверджують обставини справи, не надано детального дослідження господарські операції позивача із вказаними контрагентами та не надано об'єктивний та обґрунтований їх аналіз, у зв'язку з чим, винесене податкове повідомлення-рішення є протиправним та постає необхідність скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 02 березня 2018 року № НОМЕР_1.

В підготовчому судовому засіданні 13.12.2018 року оголошено перерву до 14.01.2019р.

14.01.2019 року підготовче провадження закрито розгляд справи по суті призначено на 28.01.2019 р.

У судовому засіданні 28.01.2019 р. представник позивача позовні вимоги підтримав, просив позов задовольнити у повному обсязі.

Уповноважений представник Головного управління ДФС у м. Києві у підготовчі судові засідання 23.11.2018, 05.12.2018, 13.12.2018, 14.01.2019 та в судове засідання 28.01.2019 року не з'явився, про дату, час та місце проведення яких повідомлений належним чином та своєчасно, про причини відсутності суд не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального та процесуального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, судом встановлено наступне.

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України ТОВ "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ" (код ЄДРПОУ 33542963) зареєстровано 21.09.2005 р. Виконавчим комітетом Криворізької міської ради. Види діяльності за КВЕД-2010:

Код КВЕД 08.99 Добування інших корисних копалин та розроблення кар'єрів, н. в. і. у.;

Код КВЕД 09.90 Надання допоміжних послуг у сфері добування інших корисних копалин і розроблення кар'єрів;

Код КВЕД 46.14 Діяльність посередників у торгівлі машинами, промисловим устаткованням, суднами та літаками;

Код КВЕД 46.34 Оптова торгівля напоями;

Код КВЕД 77.39 Надання в оренду інших машин, устатковання та товарів. н. в. і. у.;

Код КВЕД 49.41 Вантажний автомобільний транспорт;

Код КВЕД 52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту (основний);

Код КВЕД 77.12 Надання в оренду вантажних автомобілів.

Судом встановлено, що у період з 21.06.2017 р. по 31.01.2018 р. посадовими особами Головним управлінням ДФС у м. Києві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ" (код ЄДРПОУ 33542963) з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Інвест Інновації" (код ЄДРПОУ 39960519) за квітень 2016 року, з ТОВ "ОСОБА_5 Сервіс" (код ЄДРПОУ 40234133) за жовтень 2016 року.

За результатами проведеної перевірки податковим органом було складено акт про результати документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ" №96/26-15-14-04-04/33542963 від 07.02.2018 р.

Головним управлінням ДФС у м. Києві встановлено порушення:

- п.198.1, п.198.3, п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 1 666 667 грн., у т.ч. по періодах: за квітень 2016 року на суму 666 667 грн., за жовтень 2016 року на суму 1 000 000 гривень.

- п. 44.1, п. 44.6 ст. 44, п. 121.1 ст. 121 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI із змінами та доповненнями.

Не погоджуючись з актом перевірки відповідно до п. 86.7 ст.86 Податкового кодексу України, позивач, 16.02.2018 року подав свої заперечення на Акт документальної позапланової виїзної перевірки ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ" №96/26-15-14-04-04/33542963 від 07.02.2018 р.

27.02.2018 року ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ" отримало відповідь від Головного управління ДФС у м. Києві про результати розгляду заперечення на акт перевірки, з якої зрозуміло, що доводи викладені позивачем контролюючим органом не взято до уваги.

На підставі Акту перевірки №96/26-15-14-04-04/33542963 від 07.02.2018 р. відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2018 року № НОМЕР_1, яким збільшено суму грошового зобов'язання за платежем Податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) у розмірі 2 083 333,75 (два мільйона вісімдесят три тисячі триста тридцять три гривні) 75 коп. із них: 1 666 667 за податковим зобов'язанням, 416 666,75 за штрафними санкціями.

Не погоджуючись з наведеним податковим повідомленням-рішенням позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування вищевказаного податкового повідомлення-рішення, суд виходить з наступного.

Приписами п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що господарською діяльністю є діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (14.1.36.); постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності. (14.1.185.); розумною економічною причиною (ділова мета) є причина, яка може бути наявна лише за умови, що платник податків має намір одержати економічний ефект у результаті господарської діяльності (14.1.231.).

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України (редакція закону на момент виникнення спірних правовідносин), для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту, відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

У пункті 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України зазначено, що датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України (редакція закону на момент виникнення спірних правовідносин), платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами, необоротними активами, придбаними/виготовленими з податком на додану вартість (для товарів/послуг, необоротних активів, придбаних або виготовлених до 1 липня 2015 року, - у разі якщо під час такого придбання або виготовлення суми податку були включені до складу податкового кредиту), у разі якщо такі товари/послуги, необоротні активи призначаються для їх використання або починають використовуватися:

а) в операціях, що не є об'єктом оподаткування відповідно до статті 196 цього Кодексу (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 196.1.7 пункту 196.1 статті 196 цього Кодексу) та місце постачання яких розташоване за межами митної території України;

б) в операціях, звільнених від оподаткування відповідно до статті 197, підрозділу 2 розділу XX цього Кодексу, міжнародних договорів (угод) (крім випадків проведення операцій, передбачених підпунктом 197.1.28 пункту 197.1 статті 197 цього Кодексу та операцій, передбачених пунктом 197.11 статті 197 цього Кодексу);

в) в операціях, що здійснюються платником податку в межах балансу платника податку, у тому числі передача для невиробничого використання, переведення виробничих необоротних активів до складу невиробничих необоротних активів;

г) в операціях, що не є господарською діяльністю платника податку.

Суд зазначає, що підставою для ведення бухгалтерського обліку господарських операцій та надання юридичної сили і доказовості є первинні документи, що повинні бути складені відповідно до вимог чинного законодавства та не порушувати публічний порядок, встановлений Законом "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні".

Згідно ст.1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» , первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон №996) передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Відповідно до п.2 ст.9 даного Закону, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: «назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції .

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також у п.п. 1.2 п. 1, п.п. 2.1 п. 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим Наказом Міністерства фінансів України 24.05.1995 р. № 88, первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Первинні документи фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному місяці, в якому вони були здійснені.

Господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Підставами для формування податкового кредиту є наявність належним чином оформленої податкової накладної, митної декларації, заяви зі скаргою на постачальника, поданої відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, бухгалтерської довідки, складеної відповідно до п. 198.5 ст. 198 Податкового кодексу України, або інших документів, передбачених п. 201.11 ст. 201 Податкового кодексу України.

Таким чином, умовами реалізації права платника на податковий кредит, а також на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) та наявність первинних документів (зокрема, податкових накладних), оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства.

У той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні валових витрат та податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства у зв'язку з його господарською діяльністю.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 листопада 2018 року у справі № К/9901/3443/18.

Отже, суд зазначає, що Податковим кодексом України чітко визначені первинні документи, на підставі яких формується податковий кредит та, відповідно, показники податкової звітності з ПДВ.

Щодо реальності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ "Інвест Інновації" (код ЄДРПОУ 39960519).

На підтвердження реальності виконання умов Договору позивачем було надано:

Договір транспортно-експедиторського обслуговування №38 від 08.04.2016 р.; Акт надання послуг № ОУ-043001 від 30 квітня 2016 року; Додаток № 1 до акту надання послуг № ОУ-043001 від 30 квітня 2016 року; Додаток № 2 до акту надання послуг № ОУ-043001 від 30 квітня 2016 року; Додаток № 3 до акту надання послуг № ОУ-043001 від 30 квітня 2016 року; Додаток № 4 до акту надання послуг № ОУ-043001 від 30 квітня 2016 року; Додаток № 5 до акту надання послуг № ОУ-043001 від 30 квітня 2016 року; Додаток № 6 до акту надання послуг № ОУ-043001 від 30 квітня 2016 року; звіти до Акту виконаних робіт № ОУ-043001 від 30.04.2016 р. згідно Договору транспортно-експедиторського обслуговування вантажів №38 від 01.04.2016 р.; замовлення (доручення) щодо виконання умов договору №38 від 01.04.2016.р. від 22.04.2016 р., 22.04.2016 р., 25.04.2016 р., 25.04.2016 р., 25.04.2016 р., 27.04.2016 р.; Рахунок на оплату № 44 від 30 квітня 2016 року, Виписка по рахунку № 26001527704100 з 01.04.2016 до 07.06.2016; податкові накладні № 196 від 30.04.2016 р., № 197 від 30.04.2016 р.; які були досліджені судом.

Щодо реальності господарських взаємовідносин позивача з ТОВ "ОСОБА_5 Сервіс" (код ЄДРПОУ 40234133).

На підтвердження реальності виконання умов Договорів позивачем було надано:

Договір транспортно-експедиторського обслуговування №15-11 від 01.10.2016 р.; Акт надання послуг № 157 від 31 жовтня 2016 року; Додаток до акту надання послуг № 157 від 31 жовтня 2016 року; Звіт до Акту виконаних робіт № 157 від 31.10.2016 р. згідно Договору транспортно-експедиторського обслуговування вантажів №15-11 від 01.10.2016 р.; Акт надання послуг № 158 від 31 жовтня 2016 року; Додаток до акту надання послуг № 158 від 31 жовтня 2016 року; Звіт до Акту виконаних робіт № 158 від 31.10.2016 р. згідно Договору транспортно-експедиторського обслуговування вантажів №15-11 від 01.10.2016 р.; Акт надання послуг № 159 від 31 жовтня 2016 року; Додаток до акту надання послуг № 159 від 31 жовтня 2016 року; Звіт до Акту виконаних робіт № 159 від 31.10.2016 р. згідно Договору транспортно-експедиторського обслуговування вантажів №15-11 від 01.10.2016 р.; Акт надання послуг № 160 від 31 жовтня 2016 року; Додаток до акту надання послуг № 160 від 31 жовтня 2016 року; Звіт до Акту виконаних робіт № 160 від 31.10.2016 р. згідно Договору транспортно-експедиторського обслуговування вантажів №15-11 від 01.10.2016 р.; Акт надання послуг № 161 від 31 жовтня 2016 року; Додаток до акту надання послуг № 161 від 31 жовтня 2016 року; Звіт до Акту виконаних робіт № 161 від 31.10.2016 р. згідно Договору транспортно-експедиторського обслуговування вантажів №15-11 від 01.10.2016 р.; Акт надання послуг № 162 від 31 жовтня 2016 року; Додаток до акту надання послуг № 162 від 31 жовтня 2016 року; Звіт до Акту виконаних робіт № 162 від 31.10.2016 р. згідно Договору транспортно-експедиторського обслуговування вантажів №15-11 від 01.10.2016 р.; Акт надання послуг № 163 від 31 жовтня 2016 року; Додаток до акту надання послуг № 163 від 31 жовтня 2016 року; Звіт до Акту виконаних робіт № 163 від 31.10.2016 р. згідно Договору транспортно-експедиторського обслуговування вантажів №15-11 від 01.10.2016 р.; Акт надання послуг № 164 від 31 жовтня 2016 року; Акт надання послуг № 165 від 31 жовтня 2016 року; Рахунок на оплату № 140 від 31 жовтня 2016 р.; Виписка по рахунку № 26001527704100 з 01.11.2016 по 20.12.2016 р.; замовлення (доручення) щодо виконання умов договору 15-11 від 01.10.2016.р. від 13.10.2016 р., 14.10.2016 р., 17.10.2016 р., 19.10.2016 р., 24.10.2016 р., 28.10.2016 р., 28.10.2016 р.; податкові накладні № 262 від 31.10.2016 р., № 264 від 31.10.2016 р., № 265 від 31.10.2016 р., № 267 від 31.10.2016 р., № 268 від 31.10.2016 р., № 270 від 31.10.2016 р., № 271 від 31.10.2016 р., № 272 від 31.10.2016 р., № 274 від 31.10.2016 р.; які були досліджені судом.

Також, на підтвердження реалізації придбаних послуг, позивачем було надано до суду вичерпний перелік документів на підтвердження подальшої реалізації отриманих послуг.

Суд зазначає, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняють реальні зміни майнового стану платника податків.

Позивачем були надані всі належні та допустимі докази, які підтверджують правові наслідки вчинених правочинів та те, що господарські операції з поставки товарів (робіт, послуг) мали реальний характер.

Позивач має первинні документи, які не дають підстав вважати, що господарські операції з його контрагентами є нереальними. До того ж, податковим органом в акті не було наведено жодних фактів, які свідчать про неправильність та невідповідність вказаних первинних документів фактичним обставинам укладених правочинів.

У взаємозв'язку з вищенаведеним суд, вирішуючи спір по суті, також зазначає, що відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень. Разом з тим, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.

В даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття своїх рішень.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20 лютого 2018 року у справі №817/149/17 та від 29 березня 2018 року у справі №813/2758/16.

У той же час, податковий орган не надав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочинів (укладення договорів), на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентами, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.

Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Суд також виходить з того, що чинне податкове законодавство не покладає на платника обов'язку контролювати діяльність осіб, що виконують роботи, послуги, не зобов'язує платника податків перевіряти безпосереднього контрагента на предмет виконання ним вимог податкового законодавства перед тим як вносити відповідні суми витрат до складу валових витрат і суми ПДВ - до податкового кредиту.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 16 січня 2018 року у справі № К/9901/25587/18.

У рамках даної справи податковим органом не подано безумовних та достовірних доказів здійснення позивачем та його контрагентами узгоджених дій, спрямованих на створення штучних умов для отримання незаконної податкової вигоди.

Можлива відсутність у контрагентів трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов'язань, не свідчить про неможливість виконати відповідні роботи, послуги чи поставку та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт, послуг), у тому числі й по ПДВ.

Таким чином, позивач як платник податків самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та сплату лише ним самим податку до бюджету відповідно до законодавства України. Він не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни, як і не може нести відповідальність за неподання контрагентом первинних документів. У разі якщо контрагентом були допущені порушення норм податкового або іншого законодавства, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цього контрагента, а не сумлінного платника податків.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 24 січня 2018 року у справі №824/942/13, від 14 березня 2018 року у справі №803/1198/16.

Також, Верховний Суд в постанові від 23 жовтня 2018 року по справі №815/2946/13-а (№К/9901/4496/18) зазначив, що чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх податкових зобов'язань, адже поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а сам платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.

Верховний Суд у Постанові від 07 серпня 2018 року у справі №808/760/16 зазначив, що відсутність у спірних контрагентів матеріальних та трудових ресурсів також не виключає можливості реального виконання ним господарської операції та не свідчить про одержання необґрунтованої податкової вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу). Основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу.

Судом враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), "Булвес" АД проти Болгарії (2009 рік, заява №3991/03), які відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування, при цьому платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Суд не бере до уваги посилання відповідача на податкову інформацію відносно контрагентів позивача, оскільки така інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Судом з'ясовано, що Головним управлінням ДФС у м. Києві при проведенні перевірки, запити на проведення зустрічних перевірок з питань підтвердження отриманих від платника податків відомостей стосовно відносин з суб'єктами господарювання - контрагентами не направлялись.

Посилання на припущення, аналітичні узагальнюючі висновки щодо діяльності контрагента, є неприйнятними у якості доказів конкретних податкових правопорушень щодо підстав та порядку формування податкового кредиту, оскільки в основі формування податкового кредиту лежить факт здійснення конкретної господарської операції, який потребує доведення або спростування обставин саме здійснення цієї господарської операції. Будь-які припущення, аналітичні викладки, узагальнюючі висновки можуть мати місце виключно на підставі встановлення, дослідження та підтвердження обставин здійснення господарської операції (позиція Верховного Суду, викладена у Постанові від 12.04.2018 р. справа №804/698/26).

Щодо наявності кримінального проваджень як підстави для визнання господарських операцій нереальними.

Щодо доводів відповідача про нереальність господарських операцій позивача з вказаними контрагентами в зв'язку з фактом внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за номерами №32016100060000117 від 27 вересня 2016 року, №42017100000000815 від 27 червня 2017 року, №120170400000000753 від 27 травня 2017 року, №32017100040000012 від 14 лютого 2017 року, суд зазначає наступне.

Витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування для формування податкового кредиту з податку на додану вартість повинні бути підтверджені належними і допустимими первинними документами, які відображають реальність спірних господарських операцій, і є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Реальність операцій з транспортно-експедиторського обслуговування вантажів за наслідками яких сформовано податковий кредит з податку на додану вартість, повинна бути досліджена та підтверджена судом на підставі первинних документів податкового та бухгалтерського обліку.

Наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, у якому не винесено вироку суду в кримінальному провадженні або ухвали про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності, в силу приписів частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України не є підставою для визнання спірних господарських операцій нереальними.

Така ж правова позиція підтримана Верховним Судом у постановах, зокрема, від 09 жовтня 2018 року у справі №806/1013/17, від 11 вересня 2018 року у справі №820/903/18, від 02 жовтня 2018 року у справі №826/6146/16.

Суд зазначає, що для нього преюдиціальне значення має лише вирок суду у кримінальній справі. Відповідачем не надано вирок суду, в якому досліджувались господарські відносини між Позивачем та ТОВ "ОСОБА_5 Сервіс", ТОВ "Інвест Інновації", у якому міститься документальне підтвердження того, що контрагентами Позивача фактично велась незаконна діяльність, а тому посилання Відповідача на наявність досудових розслідувань у кримінальних провадженнях без надання суду відповідного вироку є недопустимими доказами.

Частиною 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У той самий час згідно з частиною 1статті 2 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" рішення є обов'язковим для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції.

Неприпустимість притягнення до відповідальності однієї компанії за неправомірні дії іншої компанії підтверджується практикою Європейського суду з прав людини.

Так, в пункті 71 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" ЄСПЛ дійшов такого висновку: "Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок ЄСПЛ повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії". У пункті 23 даного рішення ЄСПЛ наголошує, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Європейський Суд з прав людини в пункті 38 рішення від 09 січня 2007 року у справі "Інтерсплав проти України" зазначив: коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною компанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Наведені відповідачем аргументи не є достатньо вагомими, чіткими та узгодженими доказами, що спростовують реальність господарської операції між позивачем та контрагентом, факт чого підтверджується належними та допустимими доказами в розумінні положень статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.

Лише доведення податковим органом та встановлення судом в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісним постачальником з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальника чи сприяння ухиленню постачальником товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних та допустимих доказах.

Наявні у справі докази не містять жодних посилань на наявність між позивачем та контрагентами позивача взаємоузгоджених спільних зловмисних дій, спрямованих на порушення існуючого в Державі суспільного ладу або моральних засад. Таких доказів суду відповідачем не надано, а судом не виявлено.

Суд акцентує увагу на тому, що частиною 2 ст. 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Такий підхід узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у пункті 110 рішення від 23 липня 2002 року у справі Компанія Вестберґа таксі Актіеболаґ та Вуліч проти Швеції визначив, що "адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління".

Відповідно до ч. 5 ст. 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно зі ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Необхідними умовами для висновку про нікчемність угоди згідно до ст. 228 ЦК України є доведення факту наявності завідомо суперечної інтересам держави та суспільства мети укладення угоди сторонами, а також наявність вини у формі умислу хоча б у однієї із сторін щодо настання відповідних наслідків. Інтерес держави і суспільства у сплаті суб'єктами оподаткування податків випливає з обов'язку кожного сплачувати податки і збори, закріпленому в ст. 67 Конституції України та законах України про оподаткування.

Отже, суб'єктний склад правопорушення повинен бути встановлений компетентним державним органом і підтверджений законодавчо визначеними належними засобами доказування.

Варто зазначити, що визнання під час перевірки податковим органом нікчемними правочинів знаходиться за межами здійснення ним контролю дотримання податкового законодавства. За наявності ознак нікчемності правочину, податкові органи мають право та повинні звертатися до судів з позовами про стягнення в дохід держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність, а не класти власний висновок в основу податкового правопорушення та визначати на цій підставі грошове зобов'язання. Зазначена позиція є усталеною, наведена постановою Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року №9.

Верховний Суд не відступає від вищезгаданої позиції. Так, у постанові від 4 грудня 2018 року по справі №813/2230/13-а серед іншого зазначено таке. Оцінюючи посилання податкового органу на нікчемність правочинів, суди попередніх інстанцій здійснили системній аналіз положень статей 202, 203, 204, 228 Цивільного кодексу України, дійшли до висновку, що підстави нікчемності правочину встановлюються законом, а не актами податкових перевірок. Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції податкового органу.

Також, у постанові від 13 листопада 2018 року по справі №820/16176/14 Верховний Суд наголошує: доводи податкового органу щодо недійсності договорів є неприйнятними з огляду на те, що самостійне визнання їх такими знаходиться за межами компетенції цього органу, а належних доказів, а саме обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином або рішення суду про визнання правочину недійсним, відповідачем не надано.

У постанові від 13 березня 2018 року по справі №2а-14508/11/2670 Верховний Суд вказує: жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях.

З огляду на встановлені обставини у справі та наведені норми законодавства, угоди, які укладені між ТОВ "НВП "ТЕХНО-КОНСАЛТ" з питань дотримання вимог податкового законодавства України з податку на додану вартість по взаємовідносинам з ТОВ "Інвест Інновації" (код ЄДРПОУ 39960519) за квітень 2016 року, з "ОСОБА_5 Сервіс"(код ЄДРПОУ 40234133) за жовтень 2016 року, оформлені належним чином, підписані уповноваженими особами, які на час підписання договорів та їх виконання мали необхідний обсяг правосуб'єктності; спірні правочини не визнано судом недійсним і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності правочинів.

На момент здійснення спірних правовідносин, позивач та його контрагентами були належним чином зареєстровані як юридичні особи та платники податку на додану вартість, установчі документи недійсними в судовому поряду не визнавались.

Інші доводи представників сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.

Згідно до ч. 1ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі письмових, речових і електронних доказів, висновків експертів та показань свідків.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно ч. 1 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Таким чином, враховуючи встановлені обставини справи, суд приходить до висновку про те, що позивач має та надав суду відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності свідчать про факт вчинення господарських операцій, натомість доводи контролюючого органу не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, оскільки з урахуванням закріпленої в ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, а також враховуючи вимоги ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, за якою обов'язок доказування правомірності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень покладається на такого суб'єкта, контролюючий орган мав надати суду належні, достовірні та беззаперечні докази своїх тверджень про те, що задекларований позивачем податковий кредит за господарською операцією з придбання товарів сформовано безпідставно за господарськими операціями, які в реальності не виконувались.

Вказаний висновок відповідає позиції, висловленій Верховним Судом у постанові від 27.03.2018 року по справі № 816/809/17, який відповідно до вимог ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" враховується судом при вирішенні даної справи.

З урахуванням досліджених судом первинних документів, які у їх сукупності свідчать про фактичний рух активів із урахуванням ділової мети такого руху у межах господарської діяльності підприємства, та враховуючи висновки податкового органу, викладені в акті перевірки, надані сторонами докази, а також принцип індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, згідно якого негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на податковий кредит або на бюджетне відшкодування, можуть бути застосовані саме до такого платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи (позивача), та добросовісність платника податків, а також достовірність задекларованих таким платником даних податкового обліку, що презюмується податковим законодавством, зокрема, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано), суд приходить до висновку, що позивачем підтверджено реальність проведених операцій, отже, збільшення відповідачем сум грошового зобов'язання з податку на додану вартість є безпідставним.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що частиною 1 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено що, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 241, 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техно-Консалт" (код ЄДРПОУ 33542963, вул. Ветеранів Праці, 20, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, 50006) до Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980, вул. Шолуденка, 33/19, м. Київ, 04116) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 02 березня 2018 року №0010111404, прийняте Головним управлінням Державної фіскальної служби України у м. Києві, яким ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техно-Консалт" було збільшено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на суму 1 666 667, 00 грн., а також нараховано штрафні санкції у розмірі 416 666,75 грн., за загальною суммою 2 083 333,75 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби України у м. Києві (код ЄДРПОУ 39439980) на користь ОСОБА_4 з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче підприємство "Техно-Консалт" (код ЄДРПОУ 33542963) судовий збір в розмірі 31500 грн.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст рішення суду складено та підписано 07.02.2019 року.

Суддя ОСОБА_1