Справа № 500/3330/16-ц
Провадження № 2/500/877/19
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
31 січня 2019 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючий: суддя Швець В.М.,
за участю: секретаря судового засідання Наконечної В.А.,
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ЯковенкоЛ.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ізмаїл цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс , товариства з обмеженою відповідальністю Мігфінанс про визнання недійсним пункту договору, -
В С Т А Н О В И В:
ОСОБА_3 звернувся до суду із позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс (далі: ТОВ Укрфінанс), товариства з обмеженою відповідальністю Мігфінанс (далі: ТОВ Мігфінанс), в якому просив визнати несправедливими положення пункту 7.2 договору позики № 2014-01-02021 від 18 жовтня 2014 року, укладеного між ТОВ Мігфінанс з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку (далі: спірний договір) та визнати недійсним пункт 7.2 спірного договору. Свої вимоги позивач мотивував тим, що 18 жовтня 2014 року між ТОВ Мігфінанс, правонаступником якого є ТОВ Укрфінанс, та ОСОБА_3 було укладено спірний договір, згідно якого він отримав кредит в сумі 2500грн. для споживчих потреб, зі строком до 31 жовтня 2014 року з нарахуванням відсотків розмірі 2 відсотків за кожний день користування грошовими коштами. Відповідно до пункту 7.2 спірного договору передбачено стягнення пені у розмірі 2 відсотків за кожен день прострочення виконання зобов'язань. Позивач вважає, що умови пункту 7.2 спірного договору щодо пені у розмірі 2 відсотків за кожен день прострочення, що становить 732 відсотка від суми неповерненої позики за рік, є несправедливими, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, не відповідають вимогам Закону України Про захист прав споживачів і тому просив визнати цей пункт спірного договору несправедливим та недійсним. Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримала в повному обсязі.
Представник відповідача ТОВ Укрфінанс у судовому засіданні проти позову ОСОБА_3 заперечувала. Свої заперечення мотивувала тим, що відповідно до законодавства України наявність неустойки свідчить про забезпечення виконання зобов'язання, та в договорі визначено розмір неустойки - пені. Просила суд в задоволені позовних вимог ОСОБА_3 відмовити в повному обсязі.
Відповідач ТОВ Мігфінанс в судове засідання викликався належним чином, але не з'явився, заяви про розгляд справи за його відсутності не надходило, заперечення по суті позовних вимог не надавав.
Відповідно до ст.223 ЦПК України суд розглядає справу за відсутності відповідача ТОВ Мігфінанс.
У відповідності зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справу в межах заявлених вимог на підставі представлених доказів.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши надані докази, суд вважає що позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовані та підлягають задоволенню.
З урахуванням вимог ст.263 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Аналогічні положення містяться у ч.1 ст.15 ЦК України та ст.4 ЦПК України.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).
За змістом ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 76 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Як вбачається з матеріалів справи, 18 жовтня 2014 року між ТОВ Мігфінанс та ОСОБА_3 було укладено спірний договір, згідно якого ОСОБА_3 отримав кредит в сумі 2500грн. строком до 31 жовтня 2014 року з нарахуванням відсотків в розмірі 2 відсотків за кожний день користування грошовими коштами. Відповідно до пункту 7.2 спірного договору передбачено стягнення пені у розмірі 2 відсотків за кожен день прострочення виконання зобов'язань. 1 серпня 2015 року ТОВ Мігфінанс та ТОВ Укрфінанс уклали договір про відступлення прав вимоги за спірним договором, відповідно до якого ТОВ Укрфінанс стає новим кредитором з усіма правами кредитора. Ці обставини визнані учасниками справи під час судового розгляду, а тому, відповідно до ч.1 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Визначаючи наявність або відсутність ознак несправедливих умов в оскаржуваному п. 7.2 спірного договору, суд керуєтся наступним.
Згідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.
Оскільки, відповідно до умов спірного договору була надана позика на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України Про захист прав споживачів .
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення п.п.22,23 ст. 1, ст.11 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв'язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.
Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.
У п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин роз'яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (ст.ст.215,1048-1052,1054-1055), ст.ст.18-19 Закону України Про захист прав споживачів .
За правилами ч.1ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до положень ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно з п.6 ч.1 ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст.4 цього Закону є договір про надання кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.
За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.
Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п'ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов'язань за договором є несправедливою умовою договору.
За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд доходить висновку про те, що визначений у п. 7.2 спірного договору розмір пені - 732 відсотка річних (2 відсотка х 366 днів = 732) перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Відповідно до правових позицій, які викладені в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-12674св15, суд доходить висновку, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.
Крім того, суд враховує положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.
Аналогічні висновки містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року (справа № 381/1114/16-ц)
Таким чином, оскільки умови п.7.2 спірного договору є явно несправедливими по відношенню до боржника, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання зазначеного пункту спірного договору недійсним.
На підставі викладеного позов ОСОБА_3 підлягає задоволенню.
Вирішуючи питання про судові витрати, суд керується нормами ст.141 ЦПК України та, враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору, суд стягує судовий збір з відповідачів в сумі 768грн. 40коп. в рівних частинах - по 384грн. 20коп. з кожного.
З огляду на наведене, керуючись ст.ст.1,11,18 Закону України Про захист прав споживачів , ст. ст. 203,215,509,549,551,627,1054 Цивільного кодексу України, ст.ст.2,4,5,11-13,76-82,141,223,259,263-265,268 ЦПК України, суд -
В И Р І Ш И В:
Позовні вимоги ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс , товариства з обмеженою відповідальністю Мігфінанс про визнання несправедливим та недійсним пункту договору - задовольнити.
Визнати несправедливими положення пункту 7.2 договору позики № 2014-01-02021 від 18 жовтня 2014 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Мігфінанс з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку.
Визнати недійсним пункт 7.2 договору позики № 2014-01-02021 від 18 жовтня 2014 року, укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю Мігфінанс з одного боку та ОСОБА_3 з іншого боку.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс (68601, Одеська область, місто Ізмаїл, проспект Суворова, 60, оф.18, код ЄДРПОУ 39762554) на користь держави 384 (триста вісімдесят чотири)грн. 20коп. судового збору.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю Мігфінанс (61105, місто Харків, проспект Героїв Сталінграду, 7, код ЄДРПОУ 38383995) на користь держави 384 (триста вісімдесят чотири)грн. 20коп. судового збору.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне рішення суду складено 11 лютого 2019 року.
Суддя: В.М.Швець
Суд | Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області |
Дата ухвалення рішення | 31.01.2019 |
Оприлюднено | 12.02.2019 |
Номер документу | 79723245 |
Судочинство | Цивільне |
Цивільне
Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області
Швець В. М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні