Постанова

від 09.06.2021 по справі 500/3330/16-ц

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження: 22-ц/813/3183/21

Номер справи місцевого суду: 500/3330/16-ц

Головуючий у першій інстанції Швець В. М.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09.06.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Гірняк Л.А., Колеснікова Г.Я.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс на рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2019 року , постановленого під головуванням судді Швець В.М., повний текст судового рішення складений 11 лютого 2019 року, по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс , товариства з обмеженою відповідальністю Мігфінанс про визнання недійсними пункту договору, -

в с т а н о в и в :

У червні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, який згодом був уточнений та остаточно поданий до товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс (надалі ТОВ Укрфінанс ), товариства з обмеженою відповідальністю Мігфінанс (надалі ТОВ Мігфінанс ) про визнання недійсними пункту договору, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив визнати несправедливими положення пункту 7.2 договору позики № 2014-01-02021 від 18 жовтня 2014 року, укладеного між ТОВ Мігфінанс та ОСОБА_1 , визнати недійсним пункт 7.2 договору позики.

В обґрунтування свого позову зазначив, що 18 жовтня 2014 року між ТОВ Мігфінанс , правонаступником якого є ТОВ Укрфінанс та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого він отримав кредит в сумі 2500 грн. для споживчих потреб, зі строком до 31 жовтня 2014 року з нарахуванням відсотків розмірі 2 відсотків за кожний день користування грошовими коштами.

Відповідно до пункту 7.2 спірного договору передбачено стягнення пені у розмірі 2 відсотків за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

Позивач вважає, що умови пункту 7.2 спірного договору щодо пені у розмірі 2 відсотків за кожен день прострочення, що становить 732 відсотка від суми неповерненої позики за рік, є несправедливими, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника, не відповідають вимогам Закону України Про захист прав споживачів .

Рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2019 року позов ОСОБА_1 задоволений.

Визнані несправедливими положення пункту 7.2 договору позики № 2014-01-02021 від 18 жовтня 2014 року, укладеного між ТОВ Мігфінанс та ОСОБА_1 .

Визнаний недійсним пункт 7.2 договору позики № 2014-01-02021 від 18 жовтня 2014 року, укладеного між ТОВ Мігфінанс та ОСОБА_1 .

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, ТОВ Укрфінанс звернулося з апеляційною скаргою, в який просить рішення суду змінити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Обґрунтовуючи свою апеляційну скаргу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції прийняв неправомірне та необґрунтоване рішення, взявши за основу споживчий кредит, не врахувавши доводи та заперечення відповідача.

Відзиву до суду надано не було.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ТОВ Укрфінанс , перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України , суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, що 18 жовтня 2014 року між ТОВ Мігфінанс та ОСОБА_1 був укладений договір позики, згідно якого ОСОБА_1 отримав кредит в сумі 2500 грн. строком до 31 жовтня 2014 року з нарахуванням відсотків в розмірі 2 відсотків за кожний день користування грошовими коштами.

Відповідно до пункту 7.2 спірного договору передбачено стягнення пені у розмірі 2 відсотків за кожен день прострочення виконання зобов`язань.

01 серпня 2015 року ТОВ Мігфінанс та ТОВ Укрфінанс уклали договір про відступлення прав вимоги за спірним договором, відповідно до якого ТОВ Укрфінанс стає новим кредитором з усіма правами кредитора.

Задовольняючи позов ОСОБА_1 про визнання недійсними пункту договору , суд першої інстанції виходив з наступного.

Згідно до ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник - повернути кредит та сплатити відсотки. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

Оскільки, відповідно до умов спірного договору була надана позика на споживчі цілі, особливості регулювання відносин сторін визначаються Законом України Про захист прав споживачів .

Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011 визначено, що положення п.п.22,23 ст. 1, ст.11 Закону України Про захист прав споживачів у взаємозв`язку з положеннями ч.4 ст.42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають, як під час укладення, так і виконання такого договору.

Згідно з роз`ясненнями, які містяться у п.7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними , правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

У п.14 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 5 Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин роз`яснено, що при вирішенні спорів про визнання кредитного договору недійсним суди мають враховувати вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема ЦК України (ст.ст.215,1048- 1052,1054- 1055), ст.ст.18- 19 Закону України Про захист прав споживачів .

За правилами ч.1ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Статтею 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до положень ч.2 ст.551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно з п.6 ч.1 ст. 6 Закону України Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг договір про надання фінансових послуг (яким відповідно до ст.4 цього Закону є договір про надання кредиту) повинен містити розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків.

За положеннями ч.5 ст.11, ст.18 Закону України Про захист прав споживачів до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема, положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Відповідно до п.5 ч.3 ст.18 Закону України Про захист прав споживачів встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором є несправедливою умовою договору.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд прийшов до вірного висновку про те, що визначений у п. 7.2 спірного договору розмір пені - 732 відсотка річних (2 відсотка х 366 днів = 732) перевищує розумну межу плати за послугу, яка встановлена законом, є явно завищеною, не відповідає передбаченим у п.6 ст. 3, ч.3 ст.509 та ч.ч.1,2 ст.627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Відповідно до правових позицій, які викладені в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 та постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-80цс13 та від 16 вересня 2015 року у справі № 6-12674св15, суд доходить висновку, що участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем пені за прострочення у поверненні кредиту.

Крім того, судом враховано положення Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , в якій наголошено: визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Аналогічні висновки містяться в ухвалі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 березня 2017 року (справа № 381/1114/16-ц)/

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

На підставі вищевикладеного, суд оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову ОСОБА_1 , оскільки умови п.7.2 спірного договору є явно несправедливими по відношенню до боржника, тому визнання зазначений пункт спірного договору недійсним.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції прийняв неправомірне та необґрунтоване рішення, взявши за основу споживчий кредит, не врахувавши доводи та заперечення відповідача, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ввказані доводи спростовуються матеріалами справи та зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі Пономарьов проти України (Заява № 3236/03).

Вказані доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення, за ненаданням до суду доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги, та позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Нових доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності .

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа Гірвісаарі проти Фінляндії , п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю Укрфінанс - залишити без задоволення.

Рішення Ізмаїльського міськрайонного суду Одеської області від 31 січня 2019 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення .

Повний текст судового рішення складений 15 червня 2021 року.

Головуючий

---

О.С. Комлева

Судді

---

Л.А. Гірняк

---

Г.Я. Колесніков