Рішення

від 12.02.2019 по справі 903/802/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10 E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 лютого 2019 р. Справа № 903/802/18

Господарський суд Волинської області у складі судді Войціховського Віталія Антоновича, за участі секретаря судового засідання Сердюкової Аліни Олегівни

та за присутності представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 - представник, адвокат (довіреність №09/12/38 від 06.02.2019р., Свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю РН№1333 від 04.11.2017р.)

від відповідача: не з'явились

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ

до відповідача: Відкритого акціонерного товариства "Ковельське АТП-0202", с. Вербка Ковельського району

про стягнення 3 859 256,42грн.

Суть спору: Публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" звернулось до господарського суду з позовом про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Ковельське АТП-0202" 1 851 591,77 грн. заборгованості по сплаті процентів за користування кредитними коштами згідно договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. з договорами про внесення змін до нього за період з 31.08.2010р. по 20.05.2018р. включно, 62 496,00 грн. плати за управління кредитом за період з 01.09.2010р. по 20.05.2018р. включно, 813 176,91 грн. суми здорожчання простроченого кредиту виходячи із індексу інфляції за період з 12.08.2010р. по 30.04.2018р. включно, 1 095 168,24 грн. суми здорожчання прострочених процентів виходячи із індексу інфляції за період з 01.08.2010р. по 30.04.2018р. включно, 36 823,50 грн. суми здорожчання прострочення плати за управління кредитом виходячи із індексу інфляції за період з 01.08.2010р. по 30.04.2018р. включно, а всього 3 859 256,42 грн.

Ухвалою суду від 12.11.2018р. за вказаним позовом було відкрито провадження у справі, постановлено справу розглядати за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 10.12.2018р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

07.12.2018р. на адресу суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву від 02.12.2018р. з описом вмісту цінного листа від 04.12.2018р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу позивача, в якому відповідач позов заперечує з наступних підстав:

20.08.2010р. позивач вручив відповідачу вимогу про повернення кредиту, відсотків та комісії, нарахованих згідно узгодженого графіка, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 4.3.4. кредитного договору, а згодом звернувся з позовом до господарського суду Волинської області про стягнення з Відкритого акціонерного товариства "Ковельське АТП-0202" в його користь 890 159,79грн., за результатами розгляду якого судом 11.10.2010р. було прийнято рішення у справі №5/118-50 згідно якого було стягнуто з ВАТ "Ковельське АТП-0202" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ковель Волинської області" 890 159, 79грн., в т. ч. 800 000грн. заборгованості по кредиту, 81 020,46грн. заборгованості по відсотках, 3 397,26грн. пені по кредиту, 2 434,07 грн. пені по відсотках та 3 308грн. плати за управління кредитом, а також 9 137,60 грн. судових витрат по справі.

При цьому здійснюючи посилання на положення ч. 1 ст. 251, ст. ст. 252, 253, 257, 258, 261, 267, 526, 530, 599, 610, 612, 625, 631, 1048, 1050, 1054 ЦК України, відповідач зазначає, що позивач не має права нараховувати передбачені договором проценти, плату за обслуговування кредитом та штрафні санкції після 20.08.2010р., а звертаючись до суду 23.10.2018р. з позовом про стягнення з відповідача 3 859 256,42грн. позивачем був пропущений строк позовної давності, що на переконання відповідача, унеможливлює задоволення позовних вимог.

Крім цього, відповідач засвідчує, що після 09.11.2010р. позивач не здійснював дій щодо управління кредитом згідно договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р., доказів в підтвердження протилежного позивачем не надається.

Ухвалою суду від 10.12.2018р. було продовжено строк проведення підготовчого провадження до 10.02.2019р., розгляд справи в підготовчому засіданні відкладено на 15.01.2019р., запропоновано сторонам вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали.

28.12.2018р. на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив відповідача №13/224/16 від 26.12.2018р. з описом вмісту цінного листа від 26.12.2018р. в підтвердження направлення відповідних матеріалів на адресу відповідача, в якому позивач позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві.

При цьому засвідчує, що пунктом 6.8. договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. сторони погодили строк позовної давності тривалістю у 10 років.

Відповідно до розрахунку до позовної заяви від 2010 року, враховуючи періоди розрахунку заборгованості, порушення виконання зобов'язань відповідачем за кредитним договором мало початок у 2010 році, що і стало підставою для направлення позовної заяви до господарського суду Волинської області про стягнення заборгованості у 2010 році на суму 890 159,79грн. Отже, початок відліку позовної давності слід рахувати із 2010 року. Відтак, з врахуванням письмово зміненої сторонами кредитного договору тривалості строку позовної давності у 10 років, її строк закінчується лише у 2020 році. При цьому, змінена сторонами кредитного договору позовна давність тривалістю у 10 років стосується стягнення усіх без виключення платежів, стягнення яких передбачено кредитним договором. Отже, позовна заява подана позивачем без пропуску строку позовної давності.

Крім цього, позивач засвідчує, що твердження відповідача стосовного того, що після пред'явлення банком вимоги від 20.08.2010р. про дострокове повернення кредиту, процентів та комісії позивач втратив право нараховувати передбачені кредитним договором проценти, плату за управління кредитом та штрафні санкції, є необґрунтованими і такими, що не відповідають закону, обставинам справи та умовам підписаного сторонами договору, оскільки позичальник рішення господарського суду Волинської області від 11.10.2010р. не виконав. Тобто, відповідач, не повертаючи кредитні кошти, продовжує отримувати фінансову послугу та користується запозиченими коштами, а відтак, і зобов'язаний сплачувати відсотки за таке користування до моменту повного повернення кредиту.

Водночас, зазначає, що відповідно до п. 6.5. кредитного договору, цей договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати в повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання позичальником будь-яких інших грошових зобов'язань, прийнятих на себе згідно умов цього договору.

Оскільки строк дії кредитного договору від 13.11.2007р. не закінчився - права банку на повернення кредиту, сплату процентів не припиняються, так як відповідно до вимог п. 3.2. кредитного договору нарахування банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по день повного і остаточного погашення.

Відтак, оскільки повернення кредиту не відбулось по сьогоднішній день, то і проценти відповідно до умов кредитного договору підлягають нарахуванню та сплаті. Кредитний договір не припинений, з огляду на що всі обов'язки по ньому залишаються чинними та підлягають виконанню.

14 січня 2019 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області була зареєстрована заява ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про зупинення провадження у справі №903/802/18 до розгляду ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у справі №5017/1987/2012.

Ухвалою суду від 15.01.2019р. розгляд справи та заяви ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про зупинення провадження у справі №903/802/18 в підготовчому судовому засіданні було відкладено на 29.01.2019р., зобов'язано ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" направити на адресу відповідача клопотання від 11.01.2019р. про зупинення провадження у справі №903/802/18, докази направлення надати суду, запропоновано відповідачу надати суду заперечення (за наявності) на відповідь на відзив та додані до нього документи, письмові пояснення стосовно клопотання ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про зупинення провадження у справі №903/802/18 до розгляду ОСОБА_2 Палатою Верховного Суду касаційної скарги Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" у справі №5017/1987/2012.

24 січня 2019 року на виконання вимог ухвали суду від 15.01.2019р. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" супровідним листом від 22.01.2019р. №108/92-12 долучено до матеріалів справи фіскальний чек з описом вмісту цінного листа від 18.01.2019р. в підтвердження направлення клопотання від 11.01.2019р. про зупинення провадження у справі №903/802/18 на адресу відповідача.

29 січня 2019 року відділом документального забезпечення та контролю господарського суду Волинської області були зареєстровані додаткові пояснення ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" від 29.01.2019р. №108/92-15 в яких позивач позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та цих поясненнях.

Присутня в судовому засіданні 29.01.2019р. представник позивача, з посиланням на додаткові пояснення від 29.01.2019р. №108/92-15, просить суд клопотання від 11.01.2019р. про зупинення провадження у справі №903/802/18 залишити без розгляду, надала суду усні пояснення щодо відсутності інших додаткових доказів по справі, повідомила суд, що сума понесених ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" судових витрат становить 57 888,85 грн.

Протокольною ухвалою господарського суду від 29.01.2019р. клопотання ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" про зупинення провадження у справі №903/802/18 було залишено без розгляду.

Ухвалою суду від 29.01.2019р. було закрито підготовче провадження у даній справі; призначено справу до розгляду по суті на 12.02.2019р.; зобов'язано сторін вчинити певні дії та надати суду відповідні додаткові матеріали; продовжено ВАТ "Ковельське АТП-0202" строк для подання додаткових пояснень та заперечень стосовно позовних вимог до 12.02.2019р.; явку представників сторін в судове засідання визнано обов'язковою.

Водночас, 29.01.2019р. на адресу суду від відповідача надійшли заперечення від 25.01.2019р. на відповідь на відзив позивача, в яких відповідач позов заперечує.

В обґрунтування заперечень відповідач, посилаючись на положення ч. 2 ст. 1050 ЦК України та п. 4.3.4 договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. зазначає, що в 2010 році позивач вже скористався правом на дострокове повернення кредиту, процентів, комісії та інших платежів, що свідчить про неможливість стягнення цих коштів від позичальника в майбутньому.

Присутній в судовому засіданні 12.02.2019р. представник позивача позовні вимоги підтримує з підстав, викладених у позовній заяві, відповіді на відзив та додаткових поясненнях.

У визначений судом день та час відповідач в судове засідання не з'явився, свого уповноваженого представника в засідання суду не направив, хоча належним чином був повідомлений про місце, дату та час розгляду даної справи (ухвала суду від 29.01.2019р., згідно поштового повідомлення про вручення рекомендованої кореспонденції, була вручена ВАТ "Ковельське АТП-0202" 01 лютого 2019 року).

Усі без виключення пояснення, заперечення та докази, подані сторонами у справі були прийняті судом та приєднані до матеріалів справи.

Суд зауважує, що сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи. У разі неподання учасником судового процесу з неповажних причин або без повідомлення причин матеріалів та інших доказів, витребуваних господарським судом, останній може здійснити розгляд справи за наявними в ній матеріалами та доказами (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 15.03.2010р. №01-08/140 "Про деякі питання запобігання зловживанню процесуальним правами у господарському судочинстві").

Виходячи з практики Європейського суду з прав людини, справи мають бути розглянути впродовж розумного строку.

В поняття "розумний строк" розгляду справи, Європейський суд з прав людини включає: складність справи; поведінку заявника; поведінку органів державної влади; важливість справи для заявника.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Право на справедливий судовий розгляд включає в себе право на доступ до суду та право на доступ до правосуддя в широкому розумінні.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України згідно зі ст. 9 Конституції України. Пріоритетність застосування норм таких міжнародних договорів у господарському процесі встановлена ч.3 ст.4 ГПК України.

Відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основних свобод" від 17.07.1997 дана Конвенція та Протоколи до неї № 2, 4, 7, 11 є частиною національного законодавства України.

Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ як джерело права Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини.

Конвенція на відміну від національного законодавства України не запроваджує чітких строків розгляду справи, проте посилання на строк містить ст. 6 Конвенції, яка постулює дефініцію розумного строку розгляду справи.

Критерій розумності строку розгляду справи також наведений в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 18.11.2003 р. №01-8/1427 (зі змінами та доповненнями, внесеними в останнє інформаційним листом ВГСУ від 24.07.2008р. №01-8/451). У цьому листі зазначено: "Критеріями оцінки розгляду справи упродовж розумного строку є складність справи, поведінка учасників процесу і поведінка державних органів (суду), важливість справи для заявника".

Визначаючи ці критерії, ВГСУ посилається на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Красношапка проти України" № 23786/02 від 30.11.2006 р. (§ 51).

Аналізуючи практику Європейського суду з прав людини, можна дійти висновку, що критерії оцінки розумності строку розгляду справи має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумності строку розгляду справи можна застосовувати, коли стороною у спорі є орган державної влади.

Відповідно до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України, одним із основних завдань господарського судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Проаналізувавши подані сторонами на обґрунтування позовних вимог та заперечень докази, беручи до уваги те, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення розгляду даної справи, господарський суд вважає за можливе в даному судовому засіданні розглянути справу по суті за відсутності представника відповідача.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення присутнього в судовому засіданні представника позивача, господарський суд, оцінюючи подані сторонами докази за своїм переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, дійшов до висновку, що пред'явлений позивачем до відповідача позов підлягає до часткового задоволення.

Викладена позиція суду пов'язана з наступними встановленими в судовому засіданні обставинами:

Як встановлено судом та вбачається з матеріалів справи, 13 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель Волинської області" ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Ковельське АТП 0202" в особі голови правління ОСОБА_4 було укладено кредитний договір про відкриття кредитної лінії №73 згідно з умовами п.п. 2.1.-2.3. котрого банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відновлювальної кредитної лінії в сумі, яка не може перевищувати 250 000,00грн. (ліміт кредитної лінії), на умовах, передбачених цим договором. Сума кредиту зменшується за наступним графіком: з 20 жовтня 2009 року ліміт встановлюється в сумі 125 000,00грн. Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту-12 листопада 2009 року. Кредит надається із наступним цільовим призначенням: на придбання техніки, транспортних засобів (а.с. 15-17).

Відповідно до пунктів 3.1.-3.3. кредитного договору кредит надається банком позичальнику шляхом оплати в межах суми, визначеної п.2.1. цього договору, розрахункових документів (платіжних доручень), позичальника, або готівкою, безпосередньо з позичкового рахунку: № 2073335010610, відкритого Банком в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель", код банку 303194, на рахунки контрагентів позичальника (ОСОБА_1: шляхом перерахування коштів з позичкового рахунку № 2073335010610 відкритого банком в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель", код Банку 303194, на поточний рахунок позичальника №2600930110610 відкритого в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель", код Банку 303194, для здійснення виплат заробітної плати) відповідно до цільового призначенням кредиту. При цьому, за згодою Банку допускається часткове або повне конвертування кредитних коштів в іноземну валюту згідно з умовами та на цілі, передбачені цим Договором. Після оплати банком документів на суму, шо вказана у п.2.1 цього договору, подальше кредитування в межах суми ліміту кредитної лінії може здійснюватися лише після погашення позичальником частини або всієї суми наданого кредиту, у розмірі, який не може перевищувати обсягу такого погашення.

Відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 17 (сімнадцять) відсотків річних.

Нарахування банком відсотків здійснюється з дати першої оплати розрахункових документів позичальника з позичкового рахунку по дату повного і остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії коштів. При розрахунку процентів використовується, метод "факт/факт", виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році.

Відсотки за користування кредитом нараховуються банком щомісячно за період з останнього робочого дня попереднього місяця по передостанній робочий день поточного місяця та сплачуються в останній робочий день поточного місяця з поточного рахунку позичальника відкритого в філії "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель" №2600930110610, код Банку 303194 ( або з будь-яких інших поточних рахунків позичальника) на рахунок №2078835010610 відкритий Банком в філії.

Відсотки за грудень місяць нараховуються банком в останній робочий день цього місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по останній календарний день грудня місяця та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня цього ж місяця. Плата за управління кредитом нараховуються банком щомісячно в розмірі 0,084% від ліміту кредитної лінії та сплачуються позичальником не пізніше останнього робочого дня поточного місяця з поточного рахунку позичальника №2600930110610, відкритого у Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель", код банку 303194 (або з будь- яких інших поточних рахунків позичальника) на рахунок №3578730210610 відкритий банком у Філії "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель", код банку 303194.

Пунктами 4.2.1.-4.2.2. цього договору визначено, що позичальник зобов'язується, зокрема, надавати у банк платіжні документи для отримання кредиту та використати кредит за цільовим призначенням і у встановлений згідно п.2.2 цього договору строк остаточно повернути всі отримані в межах кредитної лінії суми кредиту шляхом перерахування коштів на погашення заборгованості з поточних рахунків, вказаних у п.3.2. цього договору (та/або з будь-яких інших поточних рахунків позичальника, відкритих у будь-яких установах банків) та/або у будь-який інший незаборонений чинним законодавством спосіб на позичковий рахунок, вказаний у п.3.1 цього договору. У випадку прострочення повернення кредиту позичальник зобов'язаний перераховувати кошти, що призначені ним на погашення кредиту, на рахунок простроченої заборгованості за кредитом, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття. Сторони встановлюють, що у випадку, якщо після прострочення повернення кредиту позичальник здійснить перерахування коштів на позичковий рахунок, вказаний у п.3.1 цього договору, банк набуває право самостійно зарахувати ці кошти на рахунок простроченої заборгованості за кредитом позичальника.

Також позичальник зобов'язується своєчасно сплачувати плату за кредит, відсотки за неправомірне користування кредитом на умовах і в порядку, передбачених цим договором, а також суми передбаченої цим договором неустойки. У випадку несвоєчасної сплати плати за кредит (у тому числі і відсотків за неправомірне користування кредитом) позичальник зобов'язаний перераховувати кошти, що призначені ним для погашення плати за кредит, на рахунок простроченої заборгованості, номер якого повідомляється банком позичальнику негайно після його відкриття.

Сторони встановлюють, що у випадку, якщо після прострочення сплати плати за кредит позичальник здійснить перерахування коштів на рахунок, відкритий банком і вказаний у п.3.2 або п.3.3. цього договору, банк набуває право самостійно зарахувати ці кошти на рахунок простроченої заборгованості позичальника.

Банк має право, зокрема, вимагати від позичальника (незалежно від настання строку остаточного повернення всіх одержаних з межах кредитної лінії сум кредиту) сплати у повному обсязі заборгованості за кредитом та/або плати за кредит, та/або відсотків за неправомірне користування кредитом, та/або суму неустойки, передбачених цим договором, у випадках, коли: позичальник не виконав у строк свої обов'язки по поверненню кредиту та/або сплаті відсотків за надання кредиту, та/або сплаті плати за кредит, та/або інші обов'язки по сплаті грошових коштів, передбачених цим договором; позичальником не виконуються обов'язки, прийняті ним на себе відповідно до укладених (- ого, - ої) угод (договорів) (-и, -у) забезпечення щодо наявності та належного збереження майна (майнових прав), яке (-і) надане (-і) в забезпечення виконання позичальником обов'язків за цим договором, а також щодо його (-їх) заміни рівноцінним майном (майновими правами) у випадку втрати (відчуження) їх відповідно до умов, встановлених угодами (договорами) забезпечення; прийнято рішення щодо реорганізації у будь-який спосіб або ліквідації позичальника; інша ніж обтяжувач особа набула права стягнення на предмет обтяження; порушено справу про банкрутство позичальника; подано позов про визнання недійсними у повному обсязі чи в частині та/або неукладеними договори забезпечення виконання позичальником зобов'язань; погіршився фінансовий стан позичальника (наявність збиткової діяльності за даними балансу на останню звітну дату, зменшення надходжень коштів на поточний рахунок більш як на 50 відсотків у порівнянні з попереднім місяцем та інше); позичальником порушено умови цього договору, зокрема, використано кредит не за цільовим призначенням. Про необхідність дострокової сплати кредиту, плати за кредит з указаних вище підстав Банк зобов'язаний письмово попередити позичальника не менше ніж за 10 календарних днів до вчинення необхідних дій по примусовому стягненню коштів (п. 4.3.4.).

Пунктами 6.1., 6.5., 6.6., 6.8. цього договору визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін. Цей договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання позичальником інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору. Всі зміни та доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін у письмовій формі та є невід'ємними частинами цього договору. Всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення до господарського суду. При цьому, строк, у межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років.

Даний договір підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів.

14 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель Волинської області" ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Ковельське АТП 0202" в особі голови правління ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін №74 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. (а.с. 18) згідно з умовами пункту 1 котрого сторони погодили внести зміни та доповнення до п.п. 2.1. п. 2 кредитного договору №73 від 13.11.2007р., виклавши його в наступній редакції: "Банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 510 000,00грн., на умовах, передбачених цим договором". Сума кредиту зменшується за наступним графіком: з 20.08.2009р. ліміт встановлюється в сумі 385 000,00грн.; з 20.09.2009р. ліміт встановлюється в сумі 250 000,00грн.; з 20.10.2009р. ліміт встановлюється в сумі 125 000,00грн.

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є невід'ємною частиною кредитного договору №73 від 13.11.2007р. (пункт 3 договору про внесення змін №74 від 14.11.2007р.).

Договір про внесення змін №74 від 14.11.2007р. до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів.

15 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель Волинської області" ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Ковельське АТП 0202" в особі голови правління ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін №76 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. (а.с. 19) згідно з умовами пункту 1 котрого сторони погодили внести зміни та доповнення до п.п. 2.1. п. 2 кредитного договору №73 від 13.11.2007р., виклавши його в наступній редакції: "Банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 800 000,00грн., на умовах, передбачених цим договором".

Цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і є невід'ємною частиною кредитного договору №73 від 13.11.2007р. (пункт 3 договору про внесення змін №76 від 15.11.2007р.).

Договір про внесення змін №76 від 15.11.2007р. до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів.

29 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним промислово-інвестиційним банком (закрите акціонерне товариство) в особі керуючого філією "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель Волинської області" ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Ковельське АТП 0202" в особі голови правління ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін №83 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. (а.с. 20) згідно з умовами пункту 1 котрого сторони погодили викласти перший абзац п.п. 3.2. п. 3 кредитного договору №73 від 13.11.2007р. в наступній редакції: "Відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 18 відсотків річних".

Цей договір набирає чинності з 30.09.2008р. і є невід'ємною частиною кредитного договору №73 від 13.11.2007р. (пункт 3 договору про внесення змін №83 від 29.09.2008р.).

Договір про внесення змін №83 від 29.09.2008р. до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів.

11 листопада 2009 року між Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі керуючого філією "Відділення Промінвестбанку в м. Ковель Волинської області" ОСОБА_3 та Відкритим акціонерним товариством "Ковельське АТП 0202" в особі голови правління ОСОБА_4 було укладено договір про внесення змін №57 до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. (а.с. 21) згідно з умовами котрого сторони погодили, зокрема, внести зміни та доповнення до п.п. 2.1. п. 2 кредитного договору №73 від 13.11.2007р., виклавши його в наступній редакції: "Банк за умови наявності вільних власних кредитних ресурсів надає позичальнику кредит шляхом відкриття відкличної кредитної лінії у сумі, яка не може перевищувати 800 000,00грн. Сума кредиту зменшується за наступним графіком: з 30.04.2010р. ліміт встановлюється в сумі 700 000,00грн.; з 31.05.2010р. ліміт встановлюється в сумі 600 000,00грн.; з 30.06.2010р. ліміт встановлюється в сумі 500 000,00грн.; з 31.07.2010р. ліміт встановлюється в сумі 400 000,00грн.; з 31.08.2010р. ліміт встановлюється в сумі 300 000,00грн.; з 30.09.2010р. ліміт встановлюється в сумі 200 000,00грн.; з 31.10.2010р. ліміт встановлюється в сумі 100 000,00грн.; з 09.11.2010р. ліміт встановлюється в сумі 0,00грн.". (п. 1 договору про внесення змін №57 від 11.11.2009р.).

Згідно п.п. 2-3 договору про внесення змін №57 від 11.11.2009р. сторони погодили п.п. 2.2. п. 2 кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. викласти в такій редакції: "Дата остаточного повернення всіх отриманих в межах кредитної лінії сум кредиту-09.11.2010 року", а також погодили викласти перший абзац п.п. 3.2. п. 3 кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. в наступній редакції: "Відсотки за користування кредитом нараховуються банком на суму фактичного щоденного залишку заборгованості за отриманими коштами та сплачуються позичальником, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі 27 % річних".

У відповідності до п. 4 договору про внесення змін №57 від 11.11.2009р. сторони доповнили п.п. 3.2. п. 3 кредитного договору №73 від 13.11.2007р. абзацом наступного змісту: "У випадку порушення позичальником встановленого п. 2.2. цього договору строку повернення сум кредиту згідно графіка позичальник надалі сплачує відсотки за неправомірне користування кредитом, виходячи із встановленої банком відсоткової ставки у розмірі: - 30% річних за кредитом наданим в гривні; порядок нарахування та сплати яких встановлюється згідно п.п. 3.2. цього договору".

Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і є невід'ємною частиною кредитного договору №73 від 13.11.2007р. (пункт 10 договору про внесення змін №57 від 11.11.2009р.).

Договір про внесення змін №57 від 11.11.2009р. до кредитного договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. підписано сторонами та скріплено відтисками круглих печаток господарюючих суб'єктів.

Банк свої зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. (з укладеними в подальшому договорами про внесення змін до нього) виконав у повному об'ємі та надав відповідачу кредитні кошти в розмірі 800 000,00грн., на умовах та в строки визначені кредитним договором.

За час дії кредитного договору позичальником були допущені порушення в частині зобов'язань по сплаті кредиту, процентів за користування кредитними коштами та плати за управління кредитом.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно із статтею 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі статтею 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом.

У відповідності до ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином і в установлений строк його виконання.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України (надалі - ГК України), господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону чи договору. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Стаття 629 ЦК України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Частина 1 статті 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Згідно приписів ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).

За змістом ч. 1 ст. 230 ГК України штраф та пеня є одними з видів штрафних санкцій, які визнаються як господарські санкції у вигляді грошової суми, котру учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Свої зобов'язання за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. (з договорами про внесення змін до нього) щодо надання відповідачу коштів позивачем виконано в повному обсязі, що підтверджується матеріалами справи.

У зв'язку із неналежним виконанням зобов'язань за договором про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ковель Волинської області" звернувся до господарського суду Волинської області про стягнення заборгованості за кредитним договором про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р., а саме 800 000,00грн. заборгованості по тілу кредиту, 3 397,26грн. пені за несвоєчасне повернення кредиту, 81 020,46грн. заборгованості за процентами, 2 434,07грн. пені за несвоєчасне повернення процентів та 3 308,00грн. плати за управління кредитом.

11 жовтня 2010 року рішенням господарського суду Волинської області у справі №5/118-50 було постановлено стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Ковельське АТП 0202" на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ковель Волинської області" 890 159,79грн., в т. ч. 800 000грн. заборгованості по кредиту, 81 020,46 грн. заборгованості по відсотках, 3 397,26 грн. пені по кредиту, 2 434,07 грн. пені по відсотках та 3 308грн. плати за управління кредитом, а також 9 137,60грн. судових витрат по справі (а.с. 35-36).

Крім того, в даному рішенні було встановлено факт направлення банком на адресу Відкритого акціонерного товариства "Ковельське АТП 0202" вимоги від 20.08.2010р. про повернення кредиту, відсотків та комісії, нарахованих згідно узгодженого графіка, яка була залишена відповідачем без належного реагування.

Також вказану вимогу позивач надав суду для огляду в судовому засіданні 12.02.2019р., копію вказаної вимоги було приєднано судом до матеріалів справи.

27.10.2010р. на примусове виконання рішення господарського суду Волинської області від 11.10.2010р. у справі №5/118-50 було видано наказ №5/118-1 про стягнення з ВАТ "Ковельське АТП 0202" на користь ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" в особі філії "Відділення ПАТ Промінвестбанк в м. Ковель Волинської області" 890 159,79грн., в т.ч. 800 000грн. заборгованості по кредиту, 81 020,46грн. заборгованості по відсотках, 3 397,26грн. пені по кредиту, 2 434,07 грн. пені по відсотках та 3 308грн. плати за управління кредитом, а також 9 137,60грн. судових витрат по справі.

За змістом ч. 5 ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені.

Відповідно до п. 9 ч. 2 ст. 129 Конституції України основними засадами судочинства, зокрема, є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до п. п. 33, 34 рішення Європейського суду з прав людини від 19.02.2009 у справі "Христов проти України" одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їх рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів (справа "Брумареску проти Румунії" п. 61)

Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду.

Відповідно до ч. 4. ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиційність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акту, який вступив в законну силу.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, позивач в зв'язку з неналежним виконанням відповідачем умов договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. скористався правом звернення до суду із позовом про дострокове стягнення заборгованості і його позовні вимоги були задоволені повністю рішенням господарського суду Волинської області від 11.10.2013 року у справі № 5/118-50.

Як вбачається з вищевказаного рішення, станом на 01.09.2010 року відповідач ВАТ "Ковельське АТП 0202" порушив умови кредитного договору і мав прострочену заборгованість на загальну суму 890 159,79грн., з них 800 000грн. - заборгованість по кредиту, 81 020,46грн.-заборгованість по відсотках, 3 397,26грн. - пеня по кредиту, 2 434,07 грн. - пеня по відсотках та 3 308грн. - плата за управління кредитом.

Таким чином, суд дійшов висновку, що звернувшись до суду з позовною заявою про дострокове погашення всієї заборгованості, позивач змінив строк виконання зобов'язання за договором про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. з договорами про внесення змін до нього. Отже, після зміни строку виконання зобов'язання усі наступні платежі, передбачені графіком сплати щомісячних платежів, не мали правового значення та не підлягали виконанню.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (№ 6-249цс15).

Таким чином, реалізувавши право на дострокове погашення всієї заборгованості (в даному випадку звернення до суду з позовом у справі № 5/118-50) позивач припинив дію договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. з договорами про внесення змін до нього та втратив можливість нарахування і стягнення з відповідача відсотків та плати за управління кредитом за цим договором, оскільки, нарахування процентів за користування кредитними коштами, плати за управління кредитними коштами поза строком дії кредитного договору не передбачено.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду викладеною у постанові від 14.02.2018р. у справі №61 - 2404св18 та у постановах Рівненського апеляційного господарського суду від 22.05.2018р. у справі №903/675/17 та від 18.06.2018р. у справі №903/74/18.

Крім того, згідно ухвали ОСОБА_2 Верховного Суду від 24.01.2019р. у справі №5017/1987/2012, відповідно до пункту 91 постанови від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 6.23 постанови ОСОБА_2 Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 910/1238/17, плата за прострочення виконання грошового зобов'язання врегульована законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. У пункті 6.20. цієї постанови також зазначається, що термін користування чужими грошовими коштами може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення виконання грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.

Таким чином, правова позиція ОСОБА_2 Верховного Суду полягає у тому, що відповідно до частини другої статті 625 ЦК України кредитний договір може встановлювати проценти за неправомірне користування боржником грошовими коштами як наслідок прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. І такі проценти можуть бути стягнуті кредитодавцем й після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Також, у постанові Верховного Суду від 14.02.2018р. у справі №61 - 2404св18 визначено, що посилання заявника у касаційній скарзі на те, що чинне законодавство не пов'язує припинення зобов'язання з прийняттям судового рішення чи відкриттям виконавчого провадження з його примусового виконання, є безпідставними, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України.

За приписами ч. 6 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З моменту ухвалення вказаного рішення, яким вирішено спір сторін щодо боргових зобов'язань відповідача, правовідносини сторін перейшли в іншу площину виконання судового рішення. Ці правовідносини врегульовані спеціальним законом - Законом України "Про виконавче провадження".

Крім того, згідно положень абзацу 2 пункту 17 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 5, наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, і не надає права на нарахування і отримання відсотків, пені, комісії за Кредитним договором (нарахування і отримання яких можливо лише у разі стягнення коштів за виконавчим написом нотаріуса, згідно положень абзацу 3 пункту 17 Постанови Пленуму ВССУ від 30.03.2012р. № 5).

З огляду на викладене, заявлена позивачем вимога про стягнення з відповідача нарахованої суми процентів за договором про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. з договорами про внесення змін до нього в розмірі 1 851 591,77грн. за період з 31.08.2010р. по 20.05.2018р., на думку суду, є підставною в частині нарахування відсотків за користування кредитом за період з 31.08.2010р. по 11.10.2010р. (по день прийняття судом рішення у справі №5/118-50 від 11.10.2010р.) в розмірі 26 663,02грн., виходячи з розрахунку:

-з суми строкової заборгованості за кредитом в розмірі 400 000,00грн., виходячи з процентної ставки 27% за 31.08.2010р. заборгованість по відсоткам становить 295,89грн.;

- з суми простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 400 000,00грн., виходячи з процентної ставки 30 % за 31.08.2010р. заборгованість по відсоткам становить 328,76грн.;

-з суми строкової заборгованості за кредитом в розмірі 300 000,00грн., виходячи з процентної ставки 27% за період з 01.09.2010р. по 29.09.2010р. заборгованість по відсоткам становить 6 435,62грн.;

- з суми простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 500 000,00грн., виходячи з процентної ставки 30% за період з 01.09.2010р. по 29.09.2010р. заборгованість по відсоткам становить 11 917,81грн.;

-з суми строкової заборгованості за кредитом в розмірі 300 000,00грн., виходячи з процентної ставки 27% за 30.09.2010р. заборгованість по відсоткам становить 221,92грн.;

- з суми простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 500 000,00грн., виходячи з процентної ставки 30% за 30.09.2010р. заборгованість по відсоткам становить 410,96 грн.;

-з суми строкової заборгованості за кредитом в розмірі 200 000,00грн., виходячи з процентної ставки 27% за період з 01.10.2010р. по 11.10.2010р. заборгованість по відсоткам становить 1 627,40 грн.;

- з суми простроченої заборгованості за кредитом в розмірі 600 000,00грн., виходячи з процентної ставки 30% за період з 01.10.2010р. по 11.10.2010р. заборгованість по відсоткам становить 5 424,66 грн.

Відтак, суд вважає, що в позові в частині стягнення з відповідача 1 824 928,75грн. відсотків за користування кредитом за період з 12.10.2010р. по 20.05.2018р. слід відмовити, як безпідставно нарахованих, оскільки договір про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. з договорами про внесення змін до нього припинив свою дію внаслідок реалізації права позивача на дострокове погашення всієї заборгованості (в даному випадку звернення до суду з позовом у справі № 5/118-50 та прийняття рішення від 11.10.2010р. у справі №5/118-50).

Стосовно заявленої позивачем вимоги про стягнення з відповідача нарахованої плати за управління кредитом в розмірі 62 496,00грн. за період з 01.09.2010р. по 20.05.2018р. суд засвідчує, що підставним буде нарахування плати за управління кредитом за період з 01.09.2010р. по 11.10.2010р. (по день прийняття судом рішення у справі №5/118-50 від 11.10.2010р.) в розмірі 910,45грн., виходячи з розрахунку:

-за період з 01.09.2010р. по 30.09.2010р., нарахована на суму заборгованості за кредитом в розмірі 800 000,00грн., виходячи з процентної ставки 0,084% плата за управління кредитом становить 672,00грн.

-за період з 01.10.2010р. по 11.10.2010р., нарахована на суму заборгованості за кредитом в розмірі 800 000,00грн., виходячи з процентної ставки 0,084% плата за управління кредитом становить 238,45грн.

Відтак, в позові в частині стягнення з відповідача 61 585,55грн. плати за управління кредитом за період з 12.10.2010р. по 20.05.2018р. слід відмовити як безпідставно нарахованої, оскільки договір про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. з договорами про внесення змін до нього припинив свою дію внаслідок реалізації права позивача на дострокове погашення всієї заборгованості (в даному випадку звернення до суду з позовом у справі № 5/118-50 та прийняття рішення від 11.10.2010р. у справі №5/118-50).

При цьому, суд засвідчує, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора надає кредитору право лише на отримання сум, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, нарахованих на суму заборгованості встановлену рішенням господарського суду Волинської області від 11.10.2010р. у справі № 5/118-50.

Так, позивач просить суд стягнути з відповідача 813 176,91 грн. суми здорожчання простроченого кредиту виходячи із індексу інфляції за період з 12.08.2010р. по 30.04.2018р. включно, 1 095 168,24 грн. суми здорожчання прострочених процентів виходячи із індексу інфляції за період з 01.08.2010р. по 30.04.2018р. включно, 36 823,50 грн. суми здорожчання прострочення плати за управління кредитом виходячи із індексу інфляції за період з 01.08.2010р. по 30.04.2018р. включно.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом пункту 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Згідно із Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

У застосуванні індексації можуть враховуватися рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997р. № 62-97р, а також в інформаційно-пошукових системах "Законодавство" і "Ліга".

Зокрема, за змістом даного листа індекс інфляції повинен розраховуватися не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць, а тому слід вважати, що у випадку, коли сума внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, то вона індексується за цей місяць, а якщо - з 16 по 31 число - вона індексується починаючи з наступного місяця.

Відтак, суд приходить до висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу 813 176,91грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту в розмірі 800 000,00грн. (яка і була стягнута згідно рішення суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50) за період з серпня 2018 року по квітень 2018 року (включно) в розмірі 813 176,91грн.

Щодо нарахованих позивачем до стягнення з відповідача 1 095 168,24грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам за період з серпня 2010 року по квітень 2018 року (включно) суд засвідчує, що останні нараховані на суму, яка перевищує заборгованість по відсоткам, встановлену рішенням господарського суду Волинської області від 11.10.2010р. у справі № 5/118-50, а тому підставним є нарахування суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам за період з серпня 2010 року по квітень 2018 року саме на суму, яка була встановлена в рішенні господарського суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50 в розмірі 81 020,46грн., з огляду на що підставною сумою індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам за період з серпня 2010 року по квітень 2018 року буде заборгованість в розмірі 133 428,20грн.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача 36 823,50грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом за період з серпня 2010 року по квітень 2018 року (включно) суд засвідчує, що останні, за винятком серпня місяця 2010 року, нараховані на суму, яка перевищує заборгованість по платі за управління кредитом, встановлену рішенням господарського суду Волинської області від 11.10.2010р. у справі № 5/118-50 в розмірі 3 308,00грн., а тому підставним є нарахування суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом за період з вересня 2010 року по квітень 2018 року саме на суму 3 308,00грн. в розмірі 5 375,57грн. (за серпень місяць 2010 року позивач правомірно нараховує 31,63 грн. суми індексу інфляції на суму 2 636грн., що не перевищує розмір заборгованості по платі за управління кредитом, встановлений у рішенні суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50).

Стосовно заяви відповідача про застосування до спірних правовідносин строків позовної давності суд засвідчує наступне:

Відповідно до ст.ст. 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно зі ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Частинами 3, 4 ст. 267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

При цьому, судом взято до уваги, що із закінченням позовної давності суб'єктивне право не погашається, а продовжує існувати, хоча його реалізація в примусовому порядку є ускладненою (з огляду на можливість подання у суді заяви сторони у спорі про застосування позовної давності та можливість невизнання судом причин пропущення позовної давності поважними).

Суд засвідчує, що пунктами 6.1., 6.5., 6.6., 6.8. договору про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. визначено, що цей договір набирає чинності з дати його підписання повноважними представниками сторін. Цей договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання позичальником інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору. Всі зміни та доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін у письмовій формі та є невід'ємними частинами цього договору. Всі спори між сторонами при недосягненні згоди шляхом переговорів передаються на вирішення до господарського суду. При цьому, строк, у межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років.

Відтак, враховуючи наведене та беручи також до уваги, що контрагенти за договором про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р., втілюючи закріплений пунктом 3 ст. 3, ст.627 ЦК України принцип свободи договору (який передбачає, зокрема, що сторони є вільними у визначенні умов договору), погодили, що договір діє до повного повернення позичальником отриманих сум кредитних коштів, сплати у повному обсязі відсотків за користування ним та повного виконання позичальником інших грошових зобов'язань, прийнятих ним на себе згідно умов цього договору. При цьому, строк, у межах якого Банк може звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності) встановлюється тривалістю у 10 років. Відтак, судом констатується наявність у кредитора суб'єктивного права вимагати сплати заборгованості по відсоткам в період з 31.08.2010р. по 11.10.2010р., плати за управління кредитом в період з 01.09.2010р. по 11.10.2010р., а також суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту, за простроченою заборгованістю по відсоткам та за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом лише за період серпня 2010 року по вересень 2010 року (включно) (в межах 10 річного строку позовної давності), оскільки договір припинив свою дію (в тому числі і в частині встановлення строку позовної давності 10 років), внаслідок реалізації права позивача на дострокове погашення всієї заборгованості (в даному випадку звернення до суду з позовом у справі № 5/118-50 та прийняття судом рішення від 11.10.2010р. у справі №5/118-50).

Відповідно до статті 266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність сплила і до додаткової вимоги.

Усі нарахування за користування коштами та інші виплати, передбачені договором, підлягають стягненню до дати повернення позики, але в межах строку позовної давності (Постанова ВС КСЦ від 14.03.2018 р.).

У даній справі на вимоги про стягнення сум індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту, за простроченою заборгованістю по відсоткам та за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом після припинення дії договору поширюється загальна позовна давність тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Таким чином, позовні вимоги, заявлені поза межами строків позовної давності, не підлягають задоволенню у зв'язку із спливом цього строку, що є підставою для відмови у задоволенні позову (частина 4 статті 267 ЦК України).

Зокрема, така позиція викладена в ухвалі Верховного Суду по справі №444/9519/12-ц від 23.01.2018р.

З огляду на те, що договір про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р. припинив свою дію, внаслідок реалізації права позивача на дострокове погашення всієї заборгованості (в даному випадку звернення до суду з позовом у справі № 5/118-50 та прийняття судом рішення від 11.10.2010р. у справі №5/118-50), суд вважає за можливе застосувати до спірних правовідносин сплив строку позовної давності на вимоги стосовно стягнення сум індексу інфляції, що були заявлені позивачем в період з 12.10.2010р. по 31.10.2015р. (зважаючи на те, що звернення позивача з позовом до суду у даній справі №903/802/18 відбулось 01.11.2018р.).

Отже, позовну давність до вимог про стягнення суми індексу інфляції необхідно обчислювати щодо кожного місяця окремо за попередніх три роки до дня подання позову, нарахування якої розпочинається з 01.11.2015 року.

Також, на переконання суду, підставним буде стягнення суми індексу інфляції за період з серпня по вересень 2010 року, оскільки в цей період ще не припинив дію договір про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р., згідно з яким сторони визначили строк позовної давності-10 років.

Відтак, здійснивши власний перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту, суд приходить, що підставною з урахуванням застосування судом заявлених відповідачем строків позовної давності є сума індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту в розмірі 312 931,65грн. з розрахунку:

-за період з серпня 2010 року по вересень 2010 року сума індексу інфляції становить 17 596,77грн. (3 096,77грн. (згідно розрахунку позивача, який перевірено судом)-сума індексу інфляції за серпень 2010 року, нарахована на суму заборгованості по кредиту в розмірі 400 000грн. +14 500-сума індексу інфляції за вересень 2010 року, нарахована на суму заборгованості по кредиту в розмірі 500 000грн.).

- за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року (включно) сума індексу інфляції, нарахована на суму простроченої заборгованості по кредиту встановлену рішенням суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50 в розмірі 800 000,00грн. становить 295 334,88грн.

Таким чином, суд приходить до висновку, що підставною та такою, що підлягає до задоволення є вимога про стягнення з відповідача 312 931,65грн. (17 596,77грн.+295 334,88грн.) суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту.

Відповідно, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 500 245,26 грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту за період з жовтня 2010 року по жовтень 2015 року слід відмовити, як такої, що нарахована поза межами трирічного строку позовної давності.

Здійснивши власний перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам, суд приходить до висновку, що підставною з урахуванням застосування судом заявлених відповідачем строків позовної давності є сума індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам в розмірі 33 260,24грн. з розрахунку:

-за період з серпня 2010 року по вересень 2010 року сума індексу інфляції, нарахована на суму простроченої заборгованості по відсоткам встановлену рішенням суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50 в розмірі 81 020,46грн. становить 3 350,03грн.

- за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року (включно) сума індексу інфляції, нарахована на суму простроченої заборгованості по відсоткам встановлену рішенням суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50 в розмірі 81 020,46грн. становить 29 910,21грн.

Відтак, суд приходить до висновку, що підставною та такою, що підлягає до задоволення є вимога про стягнення з відповідача 33 260,24грн. (3 350,03грн.+29 910,21грн.) суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам.

Відповідно, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 061 908,00 грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам, нарахованих позивачем за період з жовтня 2010 року по жовтень 2015 року слід відмовити, як такої, що нарахована на суму більшу ніж та, яка встановлена в рішенні суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50, та поза межами трирічного строку позовної давності.

Здійснивши власний перерахунок заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом суд приходить до висновку, що підставною з урахуванням застосування судом, заявлених відповідачем строків позовної давності є сума індексу інфляції за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом в розмірі 1 348,77грн. з розрахунку:

- за період з серпня 2010 року по вересень 2010 року сума індексу інфляції становить 127,56грн. (31,63грн. -сума індексу інфляції за серпень 2010 року, нарахована на суму заборгованості по платі за управління кредитом в розмірі 2 636,00 грн. +95,93-сума індексу інфляції за вересень 2010 року, нарахована на суму заборгованості по платі за управління кредитом в розмірі 3 308,00грн.).

- за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року (включно) сума індексу інфляції, нарахована на суму простроченої заборгованості по платі за управління кредитом встановлену рішенням суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50 в розмірі 3 308грн. становить 1 221, 21 грн.

Відтак, суд приходить до висновку, що підставною та такою, що підлягає до задоволення є вимога про стягнення з відповідача 1 348,77грн. (127,56грн.+1 221,21грн.) суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом.

Відповідно, в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 35 474,73 грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом, нарахованої позивачем з жовтня 2010 року по жовтень 2015 року слід відмовити, як такої, що нарахована на суму більшу ніж та, яка встановлена в рішенні суду від 11.10.2010р. у справі №5/118-50, та поза межами трирічного строку позовної давності.

Щодо застосування строків позовної давності до вимоги про стягнення з відповідача 1 851 591,77грн. заборгованості по відсоткам, 62 496,00грн. плати за управління кредитом, суд засвідчує, що стягнення 26 663,02грн. відсотків за користування кредитом за період з 31.08.2010р. по 11.10.2010р. та 910,45грн. плати за управління кредитом за період з 01.09.2010р. по 11.10.2010р. є підставним та здійсненим в межах строку позовної давності, оскільки в цей період ще не припинив дію договір про відкриття кредитної лінії №73 від 13.11.2007р., згідно з яким сторони визначили строк позовної давності-10 років (розрахунки наведені судом вище).

Водночас суд констатує, що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Відтак, з огляду на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 1 824 928,75 грн. відсотків за користування кредитом за період з 12.10.2010р. по 20.05.2018р. та 61 585,55 грн. плати за управління кредитом в період з 12.10.2010р. по 20.05.2018р. з підстав, викладених судом вище, то і підстав для застосування строку позовної давності в цій частині немає.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи прийняття судом рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд вважає, що витрати, пов'язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи в суді (сплата судового збору), котрі поніс позивач, слід відшкодувати йому у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України за рахунок Відкритого акціонерного товариства "Ковельське АТП-0202" (пропорційно розміру задоволених вимог).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 13, 14, 73, 74, 75, 76-80, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Ковельське АТП-0202" (Волинська область, Ковельський район, село Вербка, код ЄДРПОУ 00902524) на користь Публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (місто Київ, провулок Шевченка, будинок 12, код ЄДРПОУ 00039002) 26 663,02грн. відсотків за користування кредитом, 910,45грн. плати за управління кредитом, 312 931,65грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту, 33 260,24грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам, 1 348,77грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом, а всього 375 114,13 грн. та 5 626,71грн. витрат, пов'язаних з оплатою судового збору.

3. В позові в частині стягнення 1 824 928,75 грн. відсотків за користування кредитом, 61 585,55 грн. плати за управління кредитом, 500 245,26 грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по кредиту, 1 061 908,00 грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по відсоткам, 35 474,73 грн. суми індексу інфляції за простроченою заборгованістю по платі за управління кредитом відмовити.

4. Наказ на виконання рішення суду видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. ст. 253, 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

У той же час згідно підпункту 17.5 пункту 17 Перехідних положень ГПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справи витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Повне судове рішення

складено 15.02.2019р.

Суддя В. А. Войціховський