Постанова

від 19.02.2019 по справі 804/4849/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

19 лютого 2019 року

Київ

справа №804/4849/16

адміністративне провадження №К/9901/52228/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача - Хохуляка В.В.,

суддів - Гончарової І.А., Шипуліної Т.М.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 (головуючий суддя - Прокопчук Т.С., судді: Круговий О.О., Шлай А.В.) у справі №804/4849/16 за адміністративним позовом Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області до Комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради про стягнення податкового боргу, -

встановив:

Запорізька об'єднана державна податкова інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області (далі - Запорізька ОДПІ) звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просила стягнути з Комунального підприємства Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства Нікопольської міської ради податковий борг в розмірі 105332,03 грн.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 в позові відмовлено.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач оскаржив його в апеляційному порядку.

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 19.02.2018 апеляційну скаргу Запорізької ОДПІ на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 залишено без руху.

Ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 визнано неповажними наведені скаржником підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017, відмовлено у продовжені строку на усунення недоліків; у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області на зазначене рішення суду першої інстанції відмовлено.

Не погодившись з висновками суду апеляційної інстанції, Запорізька ОДПІ оскаржила його у касаційному порядку.

У касаційній скарзі позивач просить скасувати ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 та направити справу для продовження розгляду до цього ж суду.

В обґрунтування своїх вимог заявник касаційної скарги зазначає, що повний текст постанови суду першої інстанції було отримано 05.01.2018, а неможливість усунення недоліків була зумовлена відсутність належного фінансування. Однак, суд апеляційної інстанції необґрунтовано відмовив у відкритті апеляційного провадження, порушив при цьому право контролюючого органу на справедливий судовий захист.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач зазначає, що рішення суду апеляційної інстанції постановлено з додержанням норм процесуального права, а доводи касаційної скарги є необґрунтованими. Отже, просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Підпунктом 13 пункту 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судові рішення, ухвалені судами першої інстанції до набрання чинності цією редакцією Кодексу, набирають законної сили та можуть бути оскаржені в апеляційному порядку протягом строків, що діяли до набрання ним чинності.

Відповідно до частини другої статті 186 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час виникнення права на апеляційне оскарження) апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Як вбачається з матеріалів справи, постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 прийнята в порядку письмового провадження.

Копію зазначеного судового рішення суду першої інстанції Запорізькою ОДПІ отримано 04.01.2018, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.223).

Однак, апеляційна скарга Запорізької ОДПІ на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.10.2017 подана 05.02.2018, про що свідчать поштовий штемпель на конверті та відомості інтернет-порталу Укрпошти, який забезпечує відстеження поштових відправлень за штрихкодовими ідентифікаторами /відправлення № 6910703140112/, тобто з пропуском законодавчо встановленого строку на апеляційне оскарження .

Крім того, відповідно до дати, поставленої на апеляційній скарзі, апеляційна скарга Запорізької ОДПІ виготовлена 05.05.2018, тобто, поза межами десятиденного строку, встановленого чинним законодавством України.

При зверненні з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції у даній справі заявником апеляційної скарги поставлено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якому зазначає, що повний текст постанови отримано 05.01.2018.

Відповідно до частини третьої статті 298 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції, чинній з 15.12.2017) апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 295 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.

Крім того, відповідачем в порушення вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України до апеляційної скарги не було додано документ про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом майнового характеру.

У зв'язку з наведеними обставинами, ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2018 апеляційну скаргу Запорізької ОДПІ залишено без руху та надано десятиденний строк з урахуванням поштового перебігу з дня отримання копії цієї ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги шляхом звернення до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду з заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням поважних підстав з наданням відповідних доказів, а також шляхом надання оригінала документа на підтвердження сплати судового збору.

Копію ухвали Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 19.02.2018 Запорізькою ОДПІ було отримано 29.03.2018.

В межах строку, наданого для усунення недоліків, Запорізька ОДПІ завернулась з клопотанням про поновлення строку на усунення недоліків, в обґрунтування якого зазначає, що повний текст оскаржуваної постанови отримано 05.01.2018.

При цьому, жодних належних та допустимих доказів неможливості подання апеляційної скарги у встановлений законом строк, заявником апеляційної скарги суду апеляційної інстанції не надано.

Водночас, скаржником Запорізькою ОДПІ, в порушення вимог пункту 1 частини 5 статті 296 Кодексу адміністративного судочинства України, не додано документ про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції по адміністративній справі за адміністративним позовом майнового характеру на суму 1579,98 грн.

При цьому, Запорізька ОДПІ у своєму клопотанні просила суд апеляційної інстанції продовжити строк на усунення недоліків апеляційної скарги в частині сплати судового збору в порядку статті 121 Кодексу адміністративного судочинства України, в обґрунтування якого зазначила, що не має можливості усунути недоліки апеляційної скарги в частині сплати судового збору у встановлений законом строк, у зв'язку з відсутністю належного фінансування.

Відповідно до статті 129 Конституції України передбачено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Статтею 44 Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції чинній на час звернення з апеляційною скаргою) передбачено обов'язок осіб, які беруть участь у справі (учасників справи) добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.

З метою виконання процесуального обов'язку дотримання вимог процесуального закону стосовно форми і змісту апеляційної скарги, особа, яка має намір подати апеляційну скаргу, повинна вчиняти усі можливі та залежні від неї дії для цього.

Згідно з положеннями Закону України Про судовий збір органам фіскальної служби не надано пільг щодо сплати судового збору.

Державна фіскальна служба та її територіальні органи (органи доходів і зборів) є державними органами, що здійснюють адміністрування податків, зборів, платежів.

Фінансування витрат на оплату судового збору для державних органів із державного бюджету передбачено за кодом економічної класифікації 2800 "Інші поточні платежі", розмір яких щорічно затверджується відповідним кошторисом.

Після прийняття Закону про Державний бюджет України на поточний бюджетний період до затвердження в установлений законодавством термін бюджетного розпису на поточний рік в обов'язковому порядку складається тимчасовий розпис бюджету на відповідний період. Бюджетні установи складають на цей період тимчасові індивідуальні кошториси (з довідками про зміни до них у разі їх внесення).

У пункті 45 Порядку складання, розгляду, затвердження та основних вимог до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 №228, зазначено, що під час складання на наступний рік розписів відповідних бюджетів, кошторисів, планів асигнувань загального фонду бюджету, планів надання кредитів із загального фонду бюджету та планів спеціального фонду, планів використання бюджетних коштів (крім планів використання бюджетних коштів одержувачів) і помісячних планів використання бюджетних коштів враховуються обсяги здійснених видатків і наданих кредитів з бюджету згідно з тимчасовими розписами відповідних бюджетів та тимчасовими кошторисами, тимчасовими планами використання бюджетних коштів і тимчасовими помісячними планами використання бюджетних коштів.

З урахуванням наведеного та беручи до уваги, що особа, яка утримується за рахунок державного бюджету, має право в межах бюджетних асигнувань здійснити розподіл коштів з метою забезпечення сплати судового збору, суд вважає, що обставини, пов'язані з фінансуванням установ чи організацій з державного бюджету, відсутністю в ньому коштів, призначених для сплати судового збору тощо, не можуть бути підставою для реалізації суб'єктом владних повноважень права на апеляційне/касаційне оскарження у будь-який необмежений час після закінчення такого строку та, відповідно, підставою для поновлення зазначеного строку.

Таким чином, у ситуації з пропуском строків державними органами поважними причинами пропуску строку не може виступати необхідність дотримання внутрішньої процедури виділення та погодження коштів на сплату судового збору податковим органом чи тимчасова відсутність таких коштів.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21.12.2010, заява №45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22-23 рішення у справі Мельник проти України від 28.03.2006, заява №23436/03).

Отже, встановлення процесуальних строків законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій.

Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Підстави пропуску строку касаційного оскарження можуть бути визнані поважними, строк поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання касаційної скарги.

Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин.

Слід також зазначити, що належними доказами поважності підстав пропуску строку на касаційне оскарження, у зв'язку з відсутністю коштів для сплати судового збору за звернення до суду з апеляційною скаргою є докази, які б підтверджували сукупність послідовних та регулярних дій податкового органу, спрямованих на отримання достатнього для сплати судового збору фінансування з Державного бюджету України, які б свідчили, що податковий орган дійсно бажає реалізувати своє право на апеляційне оскарження у даній справі у найкоротші строки.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, заявником апеляційної скарги жодних документів які б підтверджували здійснення ним заходів щодо отримання коштів для сплати судового збору (подання службових записок), а також результати зазначених заходів) з часу виникнення права на апеляційне оскарження не надано.

Крім того, Запорізькою ОДПІ не обґрунтовано, яким чином додатковий час сприятиме виконанню вимоги суду щодо сплати судового збору за подання апеляційної скарги по даній справі, а також скаржником не надано суду апеляційної інстанції жодних доказів можливості в подальшому сплатити суму судового збору.

Таким чином, враховуючи, що Запорізькою ОДПІ жодних належних та допустимих доказів, які б об'єктивно перешкоджали подати апеляційну скаргу у встановлений законом строк, а також враховуючи відсутність документа про сплату судового збору за подання до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження за їх апеляційною скаргою.

За наведених обставин, Верховний Суд вважає, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають вимогам законодавства, підтверджуються встановленими у справі обставинами та не спростовуються доводами касаційної скарги.

Керуючись статтями 341, 345, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

постановив:

Касаційну скаргу Запорізької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС у Запорізькій області залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 16.04.2018 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

...........................

...........................

...........................

В.В. Хохуляк

І.А. Гончарова

Т.М. Шипуліна ,

Судді Верховного Суду