Постанова

від 20.02.2019 по справі 317/4994/14-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 20.02.2019 Справа № 317/4994/14-ц

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 317/4994/14-ц Головуючий у 1-й інстанції: Ачкасов О.М.

Провадження № 22-ц/807/1168/19 Суддя-доповідач Кочеткова І.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2019 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з цивільних справ:

Головуючого Кочеткової І.В.

Суддів Маловічко С.В.,

Гончар М.С.,

Секретар Бєлова А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за скаргою ОСОБА_3 на дії та рішення заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Юлдашевоа Андрія Алішеровича,

за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 грудня 2018 року, -

ВСТАНОВИВ:

У травні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду зі скаргою на дії та рішення заступника начальника відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції Юлдашевоа А.А., яку в ході розгляду справи доповнював і уточнював. В обґрунтування скарги зазначав, що рішенням Апеляційного суду Запорізької області від 06.10.2015 з нього на користь ПАТ Альфа - Банк стягнуто заборгованість за кредитним договором №040/0706/75-039 від 19.07.2006 на загальну суму 6 384 553,98 грн. 23.10.2015 Запорізьким районним судом Запорізької області видано виконавчий лист, за яким 10.05.2015 відкрито виконавче провадження № 49582392. 14.03.2018 за цим виконавчим провадженням винесено постанову про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору у розмірі 638 455,39 грн., хоча фактична сума стягнення становила 388 004, 43 грн. Посилаючись на те, що оскаржувана постанова суперечить частині другій статті 27 Закону України Про виконавче провадження , якою встановлено пряму залежність розміру виконавчого збору від суми, що фактично стягнута, просив суд на підставі ст.447 ЦПК України визнати неправомірними дії державного виконавця з винесення у межах виконавчого провадження №49582392 постанови від 14.03.2018 про стягнення виконавчого збору у розмірі 638 455, 39 грн. а також визнати неправомірною (недійсною) вказану постанову.

Ухвалою Запорізького районного суду Запорізької області 20 грудня 2018 року у задоволенні скарги ОСОБА_3 відмовлено.

Судове рішення мотивовано тим, що оскаржувані дії державного виконавця і постанова про стягнення виконавчого збору вчинені з дотриманням вимог Закону України Про виконавче провадження , а тому підстави для задоволення скарги відсутні.

В апеляційній скарзі про скасування судового рішення і ухвалення нового про задоволення скарги ОСОБА_3 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Звертає увагу суду на те, що за виконавчим провадженням №49582392 виконавчою службою було стягнуто тільки 388 004, 43 грн., а решта коштів на погашення кредиту надійшла внаслідок примусового виконання іншого виконавчого документу - виконавчого напису нотаріуса про звернення стягнення на предмет іпотеки.

У відзиві на апеляційну скаргу державний виконавець вказує, що оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, а тому відсутні підстави для його скасування.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника боржника ОСОБА_3 адвоката Харламова Д.І., заперечення державного виконавця Юлдашева А.А., перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржувана ухвала скасуванню із закриттям провадження у справі з огляду на такі обставини.

За змістом ст..377 ЦПК України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково із закриттям провадження у справі з підстав, передбачених ст.255 цього Кодексу.

Порушення правил юрисдикції загальних судів, визначених ст..19-22 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення незалежно від доводів апеляційної скарги.

Судом першої інстанції установлено, що предметом оскарження у цій справі є постанова державного виконавця про стягнення з ОСОБА_3 виконавчого збору в порядку ст. 27 Закону України Про виконавче провадження .

За положенням ч.1 п.1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.

За вимогами частини першої статті 18 Закону України Про судоустрій і статус суддів суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.

Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.

Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 1 Закону України Про виконавче провадження (далі - Закон № 1404-VII ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Згідно зі статтею 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Скарга подається до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції (ч.1 ст.448 ЦПК України).

За результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу (частина перша статті 451 ЦПК України).

Тобто, і право на звернення зі скаргою, і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов'язані з наявністю судового рішення, ухваленого за правилами ЦПК України, та його примусовим виконанням.

При цьому частиною першою статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

У частині п'ятій статті 287 КАС України роз'яснено, що адміністративні справи з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби щодо виконання ними рішень, ухвалених місцевим загальним судом як адміністративним судом, розглядаються місцевим загальним судом як адміністративним судом, який видав виконавчий лист.

Відповідно до частин першої, другої статті 74 зазначеного Закону № 1404-VIII рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

З аналізу наведених норм вбачається, що Законом № 1404-VІІІ встановлено спеціальний порядок судового оскарження рішення, дії чи бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця щодо стягнення виконавчого збору та/або витрат на проведення виконавчих дій, згідно з яким відповідні спори відносяться до юрисдикції адміністративних судів та підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Зазначений правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 320/7888/16-ц (провадження № 14-266цс18).

Вказаний правовий висновок також узгоджується з висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 921/16//14-г/15 (провадження № 14-93гс18).

Зважаючи на те, що предметом оскарження у цій справі є постанова про стягнення виконавчого збору, прийнята державним виконавцем в порядку ст.27 Закону № 1404-VІІІ, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що така скарга підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі Zand v. Austria вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду , але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів . З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

За вказаних обставин оскаржувану ухвалу не можна визнати такою, що постановлена з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому на підставі ст.377 ЦПК України вона підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі.

Керуючись ст. ст.367, 374,377, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Ухвалу Запорізького районного суду Запорізької області від 20 грудня 2018 року у цій справі скасувати, провадження у справі закрити.

Роз'яснити ОСОБА_3, що його скарга підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено і підписано 21 лютого 2019 року.

Головуючий:

Судді: