Постанова

від 21.02.2019 по справі п/811/1884/17

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 лютого 2019 року

м. Київ

справа №П/811/1884/17

адміністративне провадження №К/9901/55051/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду :

судді-доповідача - Мороз Л.Л.,

суддів: Гімона М.М., Стародуба О.П.,

розглянувши у порядку попереднього розгляду у касаційній інстанції адміністративну справу № П/811/1884/17

за позовом фермерського господарства (далі - ФГ) Ольхова Дмитра Сергійовича до Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру (далі - Центр Державного земельного кадастру) , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Саторі-С , про визнання протиправними дій, провадження по якій відкрито

за касаційною скаргою ФГ Ольхова Дмитра Сергійовича

на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року, ухвалене у складі головуючого судді Кармазиної Т.М. та

постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року, ухвалену у складі колегії суддів: головуючого судді Чепурнова Д.В., суддів Сафронова С.В., Мельник В.В., -

ВСТАНОВИВ:

06 листопада 2017 року ФГ Ольхова Дмитра Сергійовича звернулося до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправними дії Центру Державного земельного кадастру при вчиненні записів у державному реєстрі земель від 23 вересня 2010 року №041037200465 та від 24 вересня 2010 року №041037200509, а також дії по реєстрації договорів оренди землі від 19 листопада 2007 року № 524 та №384;

- скасувати відповідні записи, вчинені у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі Грузьківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області.

Позов обґрунтовано тим, що право оренди не підлягало обов'язковій реєстрації станом на 2010 рік, а тому відповідач безпідставно здійснив таку реєстрацію.

Кіровоградський окружний адміністративний суд рішенням від 16 січня 2018 року, залишеним без змін постановою від 15 травня 2018 року, відмовив у задоволенні позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, керувався тим, що на час реєстрації договорів оренди земельної ділянки у 2010 році, державна реєстрація договорів оренди земельних ділянок здійснювалася структурним підрозділом Державного підприємства Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах в межах його повноважень. Також суди вказали на те, що правовідносини із реєстрації договорів оренди земельної ділянки укладених між товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) Саторі-С та ОСОБА_2 передували у часі виникненню права оренди позивача на ту ж саму земельну ділянку, що унеможливлює порушення прав ФГ Ольхова Дмитра Сергійовича діями відповідача у даній справі під час реєстрації договору оренди земельної ділянки між ТОВ Саторі-С та ОСОБА_2

17 червня 2018 року ФГ Ольхова Дмитра Сергійовича звернулось до Касаційного адміністративного суду із касаційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, просить рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року скасувати, ухвалити нове рішення - про задоволення позовних вимог.

Касаційна скарга мотивна, зокрема, тим, що поняття державного реєстрація договору та державна реєстрація права набутого за укладеним правочином не є тотожними поняттями, оскільки факт проведення державної реєстрації договору засвідчує чинність (укладеність) договору і з цього моменту виникнення у сторін договору відповідних прав, а факт реєстрації прав є визнанням за орендарем набутого права на підставі укладеного (зареєстрованого) договору.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 03 серпня 2018 року відкрив касаційне провадження за вказаними касаційними скаргами та витребував матеріали справи першою ухвалою.

28 серпня 2018 року від представника ТОВ Саторі-С до суду касаційної інстанції надійшов відзив на вказану касаційну скаргу, в якому представник третьої особи просить залишити зазначену касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

Суд заслухав доповідь судді-доповідача про обставини, необхідні для ухвалення судового рішення судом касаційної інстанції, та, переглянувши судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

У справі, яка розглядається, суди встановили, що ОСОБА_2 на праві приватної власності належали земельні ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовані на території Грузьківської сільської ради Кіровоградського району, Кіровоградської області, кадастрові номери НОМЕР_1, площею 4.50 га та НОМЕР_2, площею 3.90 га (а.с.63, 71).

У 2007 році між ТОВ Саторі-С (орендар) та ОСОБА_2 (орендодавець) укладено договори оренди №384 та №524 зазначених земельних ділянок строком 10 років, у яких зазначено, що вони набирають чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації (а.с.60-61, 68-69). Вказані договори зареєстровані у Кіровоградському районному відділі Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру при Держкомземі України , про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 24 вересня 2010 року за №041037200509 та від 23 вересня 2010 року за №041037200465 (а.с.67, 75, 87-89).

Пунктами 37, 38, 39, 40 вказаних договорів передбачено що дія договору припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; придбання орендарем земельної ділянки у власність; викупу земельної ділянки для суспільних потреб або примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності в порядку, встановленому законом; ліквідації юридичної особи - орендаря. Дія Договору припиняється шляхом його розірвання за: взаємною згодою сторін; рішення суду на вимогу однієї із сторін у наслідок невиконання другою стороною обов'язків, передбачених Договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом. Розірвання Договору оренди землі в односторонньому порядку не допускається. Перехід права власності на орендовану земельну ділянку до другої особи, а також реорганізація юридичної особи - орендаря не є підставою для зміни умов договору або його розірвання.

Суди встановили, що вищевказані договори оренди земельних ділянок чинні до 2020 року.

Водночас, 14 червня 2017 року між ОСОБА_3 (орендодавець) та ФГ Ольхова Дмитра Сергійовича (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 8,4004 га, кадастрові номери земельних ділянок НОМЕР_2 та НОМЕР_1. Даний договір укладено строком на 7 років, починаючи з дня державної реєстрації права оренди та підписання сторонами акту приймання-передачі земельної ділянки (а.с.14-18).

Рішеннями від 15 червня 2017 року №35687795 та №35685574 державним реєстратором Щербиною К.В. Первозванівської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області проведено державну реєстрацію права ФГ Ольхова Дмитра Сергійовича оренди земельної ділянки, розташованої на території Грузьківської сільської ради Кіровоградського району Кіровоградської області на підставі договору оренди земельної ділянки від 14 червня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ФГ Ольхова Дмитра Сергійовича , що підтверджується витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права №89655401, 89648596 від 15 червня 2017 року (а.с.19-22).

Дослідивши спірні правовідносини, колегія суддів зазначає наступне.

Розглядаючи справу по суті заявлених позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій керувалися тим, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів.

Проте такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм процесуального права.

Суди не звернули уваги на те, що критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Справою адміністративної юрисдикції є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 частини першої статті 3 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Згідно з правилами визначення юрисдикції адміністративних судів щодо вирішення адміністративних справ за статтею 17 КАС України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності; спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень.

У пункті 7 частини першої статті 3 КАС України в наведеній вище редакції визначено, що суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Водночас помилковим є застосування статті 17 КАС України та поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Публічно-правовим, вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.

Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення ним публічно-владних управлінських функцій. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі №914/2006/17.

Спір, що розглядається, не є спором між учасниками публічно-правових відносин, оскільки відповідач, здійснюючи оспорювані реєстраційні дії по договорам оренди в 2010 році, не мав публічно-правових відносин саме з позивачем. Прийняті оскаржувані рішення про державну реєстрацію стосувались реєстрації прав інших осіб, а не позивача.

Натомість, приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.

Визнання протиправним і скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за третьою особою є захистом прав позивача на земельну ділянку від їх порушення іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо того ж самого нерухомого майна.

Позивач фактично обґрунтував позовні вимоги наявністю у нього права оренди на земельну ділянку и фактично намагається в такий спосіб вплинути на дійсність договірних відносин, які виникли у 2010 році між власником та третьою особою.

Отже, ухвалюючи рішення, суди попередніх інстанцій не врахували того, що цей спір є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме є спором позивача та третьої особи щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

З урахуванням наведеного Верховний Суд вважає, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права оренди земельної ділянки має розглядатися як спір, що пов'язаний з порушенням цивільних прав позивача на земельну ділянку іншою особою, за якою зареєстровано аналогічне право щодо тієї ж земельної ділянки. Належним відповідачем у такій справі є особа, право на майно якої оспорюється та щодо якої здійснено аналогічний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Участь державного реєстратора в якості співвідповідача (якщо позивач вважає його винним у порушені прав) у спорі не змінює його цивільно-правового характеру.

Також Верховний Суд вважає, що оскільки позивач не був заявником стосовно оскаржуваних реєстраційних дій, тобто останні були вчинені за заявою іншої особи, такий спір є спором про цивільне право незалежно від того, чи здійснено державну реєстрацію прав на нерухоме майно з дотриманням державним реєстратором вимог законодавства та чи заявляються, окрім вимог про скасування оспорюваного рішення, запису в державному реєстрі прав, також вимоги про визнання недійсними правочинів, на підставі яких прийнято оспорюване рішення, здійснено оспорюваний запис.

Отже, спір у цій справі не є публічно-правовим. Оскарження рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки безпосередньо пов'язане із захистом позивачем свого цивільного права у спорі щодо земельної ділянки з особою, яка не заперечує законності дій державного реєстратора з реєстрації за нею права оренди цієї ж земельної ділянки. Такий спір має приватноправовий характер. Залежно від суб'єктного складу сторін спору і тих осіб, на чиї інтереси впливає таке рішення, він має вирішуватися за правилами господарського або цивільного судочинства.

Такий висновок сформулювала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 4 вересня 2018 року у справі №823/2042/16, відступивши від своїх попередніх висновків щодо належності до юрисдикції адміністративних судів спорів за позовами осіб, які не були заявниками вчинення реєстраційних дій, до державного реєстратора про скасування його рішень чи записів у державному реєстрі стосовно державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Велика Палата Верховного Суду вказала, що такий критерій визначення юрисдикції спору як наявність порушень вимог чинного реєстраційного законодавства у діях державного реєстратора під час державної реєстрації прав на земельну ділянку не завжди є достатнім та ефективним, адже наявність цих порушень можна встановити лише при розгляді справи по суті, а не на момент звернення позивача з позовною заявою.

Крім того, скасування державної реєстрації права, належного одній особі, за заявою іншої особи в порядку адміністративного судочинства не дозволяє остаточно вирішити спір між цими особами. Тож не виконується основне завдання судочинства. У таких спорах питання правомірності укладення цивільно-правових договорів, на підставі яких відбулись реєстраційні дії, обов'язково постають перед судом, який буде вирішувати спір, незалежно від того, чи заявив позивач вимогу щодо оскарження таких договорів.

Отже, в зазначеній категорії справ вирішуються спори про цивільне право між особами, які вимагають скасування державної реєстрації, й особами, за якими зареєстровано право чи обтяження. А тому мають розглядатися судами господарської або цивільної юрисдикції залежно від суб'єктного складу сторін спору.

Суд касаційної інстанції скасовує судові рішення в касаційному порядку повністю або частково і залишає позовну заяву без розгляду або закриває провадження у справі у відповідній частині з підстав, установлених відповідно статтями 238, 240 КАС України. Порушення правил юрисдикції адміністративних судів, визначених статтею 19 цього Кодексу, є обов'язковою підставою для скасування рішення із закриттям провадження незалежно від доводів касаційної скарги (стаття 354 КАС України).

Пунктом 5 частини першої статті 349 цього ж Кодексу передбачено, що суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і закрити провадження у справі.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті стаття 238 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Отже, рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі.

Відповідно до частини першої статті 239 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої статті 238 цього Кодексу, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.

Верховний Суд вказує, що спір про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим. А тому вирішення таких спорів здійснюється за правилами цивільного або господарського судочинства залежно від суб'єктного складу сторін.

Належним відповідачем у справах за позовом про скасування рішення, запису щодо державної реєстрації права чи обтяження має бути особа, право чи обтяження якої зареєстровано.

Керуючись статтями 345, 354, 355, 356 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу фермерського господарства Ольхова Дмитра Сергійовича задовольнити частково.

Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 16 січня 2018 року та постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 15 травня 2018 року у справі № П/811/1884/17 скасувати.

Провадження у справі № П/811/1884/17 за позовом фермерського господарства Ольхова Дмитра Сергійовича до Кіровоградської регіональної філії Державного підприємства Центр Державного земельного кадастру , третя особа - товариство з обмеженою відповідальністю Саторі-С , про визнання протиправними дій - закрити.

Роз'яснити позивачеві, що справу належить розглядати в порядку господарського або цивільного судочинства в залежності від суб'єктного складу сторін спору.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не може бути оскаржена.

...........................

...........................

...........................

Л.Л. Мороз

М.М. Гімон

О.П. Стародуб ,

Судді Верховного Суду