Постанова

від 25.02.2019 по справі 910/14304/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@nag.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" лютого 2019 р. Справа№ 910/14304/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Коротун О.М.

Смірнової Л.Г.

розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 року (повний текст рішення складено 07.12.2018 року)

у справі № 910/14304/18 (суддя Пінчук В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "МДМ Інвест"

до Публічного акціонерного товариства "Київенерго"

про стягнення 21497,83 грн

без виклику сторін

Встановив

Товариство з обмеженою відповідальністю " МДМ Інвест " (далі - позивач) звернулоя до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Публічного акціонерного товариства " Київенерго" (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача 21497,83 грн попередньої оплати за договором від 23.10.2014 року № 8373234.

Крім того, позивач до позовної завив був доданий попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи та відповідно зазначив, що згідно ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України докази щодо остаточного розміру понесених позивачем судових витрат будуть надані суду протягом п'яти днів після ухвалення рішення у цій справі.

Позовні вимоги мотивовані тим, що договір кожного року пролонгувався на новий термін і був розірваний лише у 2018 року у зв'язку із припиненням дії угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, що укладений між Київською міською державною адміністрацією та Публічним акціонерним товариством "Київенерго".

Після припинення вказаного договору залишилась переплата за тепло в розмірі 21497,83 грн, яка є попереднею оплатою за постачання тепла і яка не була фактично використана у зв'язку із припиненням договору. Проте, відповідач переплату не повернув.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 року за вказаним позовом відкрито провадження у справі №910/14304/18, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження.

Господарський суд міста Києва повністю задовольнив позов своїм рішенням від 29.11.2018 року (повний текс складено - 07.12.2018 року).

Не погодившись з прийнятими рішеннями, Публічне акціонерне товариство "Київенерго" звернулось до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 року у даній справі та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права, зокрема суд першої інстанції не застосував до даних правовідносин ст. 1212 Цивільного кодексу України.

Крім того, скаржник зазначив, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надіслання та отримання відповідачем листа позивача від 17.08.2018 року №44.

Разом з цим, скаржник вказав, що у зв'язку з неотриманням відповідачем вимоги щодо сплати грошових коштів у розмірі 21497,83 грн, строк оплати даних коштів ще не настав, тому у суду були відсутні підстави для задоволення вимог позивача про їх стягнення з відповідача.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2019 року справу № 910/14304/18 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сулім В.В., судді: Коротун О.М., Смірнова Л.Г.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.01.2019 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Київенерго" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 року у справі № 910/14304/18.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 року підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Публічного акціонерного товариства "Київенерго" - без задоволення, з наступних підстав.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи, 23.10.2014 року між позивачем (абонентом) та відповідачем (енергопостачальною організацією ) був укладений договір № 8373234 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір).

Предметом вказаного договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, для проведення пусконалагоджувальних робіт, на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1 договору при виконанні умов договору, а також при вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов'язуються керуватися тарифами, затвердженими органом виконавчої влади, що здійснює державне регулювання у сфері теплопостачання - Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг ( Закон України від 09.07.2010 р. № 2479 - VI ), Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж, нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.

Згідно п. 2.2.1 договору, енергопостачальна організація зобов'язалась постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби опалення та вентиляцію в період опалювального сезону, а також на потреби гарячого водопостачання - протягом року, в кількості та обсягах, згідно з додатком № 1 до цього договору.

Пунктом 2.3.2 зазначеного договору передбачений обов'язок товариства з обмеженою відповідальністю " МДМ Інвест " виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.

Згідно п. 1 вказаного додатку розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться виключно у грошовій формі.

Абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує енергопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна, згідно Закону України " Про заставу ", які засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії. ( п. 2. договору ).

Відповідно до п. 8.1 договору, останній набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2014 року.

Згідно п. 8.4 договору, договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що договір кожного року пролонгувався на новий термін і був розірваний лише у 2018 року у зв'язку із припиненням дії угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001 року, що укладений між Київською міською державною адміністрацією та публічним акціонерним товариством "Київенерго ", що підтверджується додатковою угодою про розірвання договору від 23.10.2014 №8373234 (а.с. 24).

Після припинення вказаного договору залишилась переплата за тепло в розмірі 21497,83 грн, яка є попереднею оплатою за постачання тепла і яка не була фактично використана у зв'язку із припиненням договору.

Як зазначає позивач у позовній заяві перед початком опалювального сезону 2017 - 2018 років, станом на вересень 2017 р. позивач мав переплату за тепло в розмірі 8637,02 грн.

Протягом опалювального сезону 2017 - 2018 року позивач сплатив відповідачу суму в розмірі 90970,28 грн.

Натомість, протягом опалювального сезону було спожито тепла на суму 78292,01 грн.

Різниця між сплаченим теплом та фактично спожитим у грошовому еквіваленті становить 21315,29 грн ( 8637,02 грн + 90970,28 грн - 78292,01 грн )

У липні 2018 року відповідач здійснив перерахунок позивачу.

Внаслідок вказаного перерахунку відповідач зняв нарахування за тепло в сумі 182,54 грн, у зв'язку з чим переплата за тепло зросла до 21497,83 грн. ( 21315,00 грн + 182,54 грн)

Зазначені розрахунки підтверджуються оборотно - сальдовою відомістю за період з січня 2017 року по жовтень 2018 року.

Також вказаною оборотно - сальдовою відомістю підтверджується наявність переплати позивача за тепло за вересень 2017 р. в розмірі 8637,02 грн.

Крім того, оборотно - сальдовою відомістю від 10.10.2018 р між позивачем та відповідачем складений акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2018 року, який підтверджує наявність заборгованості відповідача перед позивачем на кінець вересня 2018 р. в розмірі 21497,83 грн, що також не заперечується скаржником в апеляційній скарзі.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивач звернувся до відповідача з листом від 17.08.2018 року №44 з вимогою повернути кошти в розмірі 21497,83 грн, що підтверджується відповідною відміткою на листі.

Натомість, вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та без задоволення.

Разом з цим, колегія суддів приймає до уваги, що позивач повторно надіслав відповідачу вимогу про сплату коштів від 19.11.2018 року №66, що не заперечується відповідачем.

З огляду на викладене, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника (як на підставу для скасування оскаржуваного рішення), що у зв'язку з неотриманням відповідачем вимоги щодо сплати грошових коштів у розмірі 21497,83 грн, строк оплати даних коштів ще не настав, тому у суду були відсутні підстави для задоволення вимог позивача про їх стягнення з відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. ( ст. 611 Цивільного кодексу України )

Порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання ( неналежне виконання ). ( ст. 610 ЦК України ).

Згідно ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Разом з цим, колегія суддів не приймає як належне твердження скаржника, що суд першої інстанції неправомірно не застосував до даних правовідносин ст. 1212 Цивільного кодексу України, оскільки правовідносини між сторонами виникли на підставі договору № 8373234 від 23.10.2014 року, і на підставі якого відповідач поставляв позивачу теплову енергію, а останній в рамках цього договору здійснював попередню оплату за вказану теплову енергію, а тому стягнення переплати за договором від 23.10.2014 року № 8373234 не є стягнення в розумінні ст. 1212 Цивільного кодексу України

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Разом з тим, скаржник не надав суду доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції викладені в оскаржуваному рішенні.

При цьому, колегія суддів зазначає, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін (рішення Суду у справі Трофимчук проти України по. 4241/03 від 28.10.2010 року).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії ).

Отже, зазначені в апеляційній скарзі доводи не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли б бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 73, 76-79, 86 Господарського процесуального кодексу України. А тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судові витрати, згідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покласти на апелянта.

Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 275, 276 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Київенерго" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2018 року у справі №910/14304/18 залишити без змін.

3. Судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, покласти на апелянта.

4. Матеріали справи №910/14304/18 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Коротун

Л.Г. Смірнова