Постанова

від 25.02.2019 по справі 554/5507/18

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 554/5507/18 Номер провадження 22-ц/814/619/19Головуючий у 1-й інстанції Материнко М.О. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2019 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ у складі:

Головуючого: судді Кривчун Т.О.

Суддів: Бондаревської С.М., Кузнєцової О.Ю.

секретар: Радько О.М.

за участю: представника відповідача - Дем'янчука Д.М.

представника позивача - адв. Крекотня О.А.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Українсько-Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар"

на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 грудня 2018 року (повний текст складено 21 грудня 2018 року)

у справі за позовом ОСОБА_4 до Українсько-Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар", третя особа: Управління держпраці у Полтавській області, про розірвання трудового договору та стягнення всіх сум, що належать працівнику при звільненні.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, -

В С Т А Н О В И В :

У липні 2018 року ОСОБА_4 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, уточненим в ході судового розгляду, посилаючись на те, що він працював в Українсько-Німецькому Товаристві з обмеженою відповідальністю Алтазар (далі- УН ТОВ Алтазар ) на посаді водія, починаючи з 2004 року.

Зазначає, що, у зв'язку з тим, що відповідач ТОВ Алтазар не виконував законодавство про працю, а саме перестав виплачувати йому заробітну плату та здійснювати інші належні до виплати платежі, він 14.08.2017 року направив до ТОВ Алтазар рекомендований лист, у якому прохав звільнити його з роботи за власним бажанням і розрахуватись з ним, а саме виплатити йому відпускні з 2004 року, витрати за відрядження з січня 2017 року та заробітну плату за травень 2017 року та направити йому наказ про звільнення.

Вказує, що зазначений лист відповідач отримав 18.08.2017 року, однак не здійснив звільнення, не видав трудову книжку, наказ про звільнення і не провів належних розрахунків при звільненні, а також не повідомив письмово про нараховані суми, належні позивачу при звільненні, що і стало підставою для звернення до суду з вказаним позовом.

З урахуванням наведеного ОСОБА_4 остаточно прохав: видати ОСОБА_4 належним чином оформлену трудову книжку; стягнути з УН ТОВ Алтазар на користь ОСОБА_4 заборгованість по заробітній платі за травень 2017 року; стягнути з УН ТОВ Алтазар на користь ОСОБА_4 його середній заробіток за весь час затримки розрахунків при звільненні починаючи з 19.08.2017 року по день звільнення.

Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 11 грудня 2018 року позовну заяву ОСОБА_4 (АДРЕСА_3) до Українсько-Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар (36021, м. Полтава, вул. Михайла Грушевського, буд. 1), третя особа Управління Держпраці у Полтавській області (36014, м. Полтава, вул. Пушкіна, 119) про розірвання трудового договору та стягнення всіх сум, що належать працівнику при звільненні, задоволено.

Зобов'язано Українсько-Німецьке Товариство з обмеженою відповідальністю Алтазар (Код ЄДРПОУ 20029514, адреса 36021, м. Полтава, вул. Михайла Грушевського, буд. 1) припинити порушення права ОСОБА_4 на звільнення за власним бажанням та зобов'язано Українсько-Німецьке Товариство з обмеженою відповідальністю Алтазар видати ОСОБА_4 належним чином оформлену трудову книжку.

Стягнуто з Українсько-Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю Алтазар (Код ЄДРПОУ 20029514, адреса 36021, м. Полтава, вул. Михайла Грушевського, буд. 1) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 14.03.2001 р., адреса АДРЕСА_3) заборгованість по заробітній платі за травень 2017 року у розмірі 1815,00 грн.

Стягнуто з Українсько-Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю Алтазар (Код ЄДРПОУ 20029514, адреса 36021, м. Полтава, вул. Михайла Грушевського, буд. 1) на користь ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий Октябрським РВ ПМУ УМВС України в Полтавській області 14.03.2001 р., адреса АДРЕСА_3) середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні,починаючи з 19.08.2017 року по день винесення рішення суду11.12.2018 року у розмірі 36075,75 грн.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині стягнення розміру заробітної плати за один місяць у розмірі 1815,00 грн.

Стягнуто з Українсько-Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю Алтазар (Код ЄДРПОУ 20029514, адреса 36021, м. Полтава, вул. Михайла Грушевського, буд. 1) на користь держави судовий збір у загальному розмірі 1409,60 грн.

З вказаним рішенням не погодився відповідач, який подав на нього апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на необгрунтованість рішення місцевого суду, неповне з ясування обставин справи, порушення норм матеріального права, просять рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в позові, вирішити питання судових витрат.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначають, що Актом №16-01-257/612 Управління Держпраці у Полтавській області, складеним при інспекційному відвідуванні Товариства відповідача не було виявлено жодних порушень, що стосувалися б невиплати заробітної плати позивачу за травень 2017 року, а тому вимоги в цій частині вважає безпідставними.

Вказують, що вимога позивача про видачу наказу про звільнення ОСОБА_4 за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України є основною вимогою для всіх похідних вимог, які заявлялись у позовній заяві. Відтак, вважають, що у місцевого суду були відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по заробітній платі за травень 2017 року у розмірі 1815,00 грн. та середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 19.08.2017 року по день ухвалення рішення суду 11.12.2018 року, у розмірі 36075,75 грн., оскільки при їх задоволенні суд виходив із положень ч.3 ст.38 КЗпП України, тоді як основна вимога позивача стосувалась звільнення на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, крім того після проведення звільнення позивача 25.07.2018 року, останній відмовився від частини позовних вимог.

Також, вказують, що, оскільки позивач у заяві про звільнення не встановлював будь-який строк, протягом якого його потрібно звільнити, та не вказував про порушення відповідачем законодавства про працю, то у Товариства відсутній обов'язок звільнити позивача саме 18.08.2017 року. Окрім того, відповідач 22.08.2017 року направляв позивачу лист №18, в якому просив ОСОБА_4 надати пояснення з приводу відсутності останнього на роботі, який залишився без реагування позивача.

Зазначають, що у відповідача не було правових підстав для пересилання трудової книжки позивачу поштою, та Товариством було повідомлено ОСОБА_4 про відсутність його трудової книжки на підприємстві та про необхідність її надання (оригіналу чи дублікату) для внесення відповідних відомостей про звільнення.

З урахуванням наведеного, вказують, що Товариством звільнення ОСОБА_4 25.07.2018 року на підставі поданої ним заяви, проведене з дотриманням вимог трудового законодавства, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, починаючи з 19.08.2017 року по день ухвалення рішення суду - 11.12.2018 року у розмірі 36075,75 грн. є неправомірною та не підлягає задоволенню. Окрім того, апелянт не погоджується з наведеним судом розрахунком розміру середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

У судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав та прохав її задовольнити.

Представник позивача апеляційну скаргу не визнав, прохав її відхилити, а рішення місцевого суду залишити без змін.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення учасників процесу, приходить до висновку про задоволення апеляційної скарги з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст.263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як установлено місцевим судом та вбачається з матеріалів справи, 01.11.2004 року ОСОБА_4 був прийнятий на роботу до ТОВ Алтазар на посаду водія з повною матеріальною відповідальністю, що підтверджується копією Наказу №18к від 01.11.2004 року та копією Трудової книжки позивача серії БТ-ІІ №3336726 (а.с.12-13).

14.08.2017 року ОСОБА_4 було написано заяву на ім'я директора УН ТОВ Алтазар ОСОБА_6 про звільнення з роботи за власним бажанням, в якій він прохав здійснити розрахунки при звільненні, а саме: державні відпустки з 2004 року, витрати за відрядження (командировочні) з січня 2017 року та заробітна плата з травня 2017 року. Наказ про звільнення прохав направити за адресою ОСОБА_4 - АДРЕСА_1 (а.с.14).

Вказана заява отримана адресатом 18.08.2017 року (а.с.15).

Наказом По особовому складу №4к від 25.07.2018 року ТОВ Алтазар , позивача було звільнено із займаної посади за власним бажанням (ст.38 КЗпП) з 25.07.2018 року та призначено до виплати компенсацію за 86 днів невикористаної відпустки у сумі 7681,76 грн. (а.с.51).

Вказані кошти було перераховано на ім'я позивача згідно платіжного доручення №705034052 від 25.07.2018 року, що не заперечується сторонами по справі (а.с.54).

Матеріалами справи установлено, що Товариством 25.07.2018 року було надіслано позивачу на адресу АДРЕСА_1 цінним листом з описом вкладеного (номер поштового відправлення 3602103753024) Лист за вих. № 10 від 25.07.2018 р., копію наказу про звільнення та копію розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки (а.с.52-53,127).

При цьому, в описі вкладеного відсутнє посилання про направлення позивачу трудової книжки.

Також, як установлено, вказане відправлення не було отримано позивачем з підстави його втрати установою поштового зв'язку Укрпошта під час пересилання, про що в матеріалах справи наявний лист від 05.10.2018 року №09.1-07-723 (а.с.110).

Місцевим судом установлено та не заперечується сторонами по справі, що ОСОБА_4 лист УН ТОВ Алтазар за вих. №10 від 25.07.2018 р., копію наказу про звільнення та копію розрахунку компенсації за невикористані дні відпустки отримано лише 15.08.2018 року.

Ухвалюючи оскаржуване рішення місцевий суд виходив із того, що,оскільки позивачем було подано заяву про звільнення за власним бажанням, що обумовлено не виплатою позивачу заробітної плати за травень 2017 року, то УН ТОВ Алтазар повинно було розірвати трудовий договір та звільнити позивача саме 18.08.2017 року, тобто в день отримання поштою даної заяви. При цьому, оскільки вказані дії вчинені не були, то з відповідача на користь позивача необхідно стягнути не отриману заробітну платню за травень 2017 року - 1815,00 грн.та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 19.08.2017 року по день винесення рішення суду 11.12.2018 року у розмірі 36075,75 грн.

Окрім того, оскільки вимога позивача про зобов'язання відповідача внести в трудову книжку ОСОБА_4 запис про його звільнення за власним бажанням на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України та видати йому належним чином оформлену трудову книжку на даний час відповідачем не виконана, то місцевий суд, враховуючи вище встановлені обставини справи, прийшов до висновку про задоволення вимог і в цій частині.

Проте, такі висновки не відповідають обставинам справи та нормі закону, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст.38 КЗпП України працівник має право розірвати трудовий договір, укладений на невизначений строк, попередивши про це власника або уповноважений ним орган письмово за два тижні.

Працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

Так, зі змісту позовної заяви та заяви ОСОБА_4 про звільнення за власним бажанням від 14.08.2017 року, вбачається, що він прохав звільнити його за ч.1 ст.38 КЗпП, жодних строків звільнення встановлено не було, та не зазначалось, як підставу звільнення, порушення роботодавцем законодавства про працю. Обставин, які обумовлювали б застосування положень ч.2 ст.38 КЗпП України, також не вказано.

Згідно з ч.1 ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені встатті 116цього Кодексу .

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Виходячи з детального аналізу наявних у справі доказів. та наведених вище вимог закону, колегія суддів приходить до висновку, що роботодавець при звільненні зобов'язаний видати працівнику належним чином оформлену трудову книжку та здійснити всі виплати, належні працівнику при звільненні.

Відповідно до п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.93 року №58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Окрім того, пунктом 7.1 даної Інструкції визначено, що на підприємстві ведеться така документація щодо обліку бланків трудових книжок і заповнених трудових книжок: а) книга обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них, б) книга обліку руху трудових книжок і вкладишів до них .

До книги обліку бланків трудових книжок і вкладишів до них вносяться усі операції, пов'язані з одержанням і витрачанням бланків трудових книжок і вкладишів до них із зазначенням серії та номера кожного бланку. Книга ведеться бухгалтерією підприємства.

Пунктом 6.2 Інструкції визначено, що трудові книжки та їх дублікати, що не були одержані працівниками при звільненні, зберігаються протягом двох років у відділі кадрів підприємства окремо від інших трудових книжок працівників, які перебувають на роботі. Після цього строку не затребувані трудові книжки (їх дублікати) зберігаються в архіві підприємства протягом 50 років, а по закінченні зазначеного строку їх можна знищити в установленому порядку.

Так, убачається, що заяву про звільнення від 14.08.2017 року ОСОБА_4 направив УН ТОВ Алтазар поштою, рекомендованим листом, яка ними отримана 18.08.2017 року.

При цьому, матеріалами справи установлено та не заперечується сторонами, що позивач на підприємство відповідача не з'являвся, зокрема, і щодо отримання належним чином оформленої трудової книжки.

Пунктом 4.2 даної Інструкції зазначено, що коли працівник відсутній на роботі в день звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

На виконання вказаних вимог, Товариством 25.07.2018 року було надіслано позивачу на адресу: АДРЕСА_1 цінним листом з описом вкладеного (номер поштового відправлення 3602103753024) лист за вих. №10 від 25.07.2018 р., в якому було вказано про необхідність ОСОБА_4 з'явитись до УН ТОВ Алтазар для отримання трудової книжки (а.с.127).

Проте, позивачем жодних дій щодо врегулювання даного питання здійснено не було, він не з'явився до роботодавця для отримання трудової книжки (чи її дублікату) та не надав своєї згоди на її пересилання поштою.

Відтак, аналізуючи наведене вище, колегія суддів приходить до висновку, що відповідачем не було порушено норм закону внаслідок невидачі позивачу належним чином оформленої трудової книжки, оскільки такий факт мав місце саме внаслідок неналежного користування ОСОБА_4 своїми правами та нехтування законодавчо визначеними обов'язками. З огляду на це позовна вимога щодо видачі ОСОБА_4 належним чином оформленої трудової книжки є безпідставною та задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується сторонами, що 18.08.2017 року, в день подачі позивачем заяви про звільнення, він не працював, відтак, з урахуванням вимог ст.116 КЗпП України, відповідач мав здійснити з позивачем розрахунок не пізніше наступного дня після пред'явленої позивачем вимоги про розрахунок.

Як установлено, кошти в сумі 7681,76 грн. за 86 днів невикористаної позивачем відпустки, були виплачені ОСОБА_4 Товариством 25.07.2018 року - у день видачі наказу про звільнення, згідно платіжного доручення №705034052 від 25.07.2018 року.

При цьому, установлено, що спірним питанням залишилось заробітна плата ОСОБА_4 за травень 2017 року за 19 відпрацьованих днів у сумі 1815,00 грн.

Як убачається з банківських виписок, наданих відповідачем до відзиву, відповідачем позивачу було переведено 18.05.2017 року кошти у сумі 1100,00 грн. та 19.05.2017 року - 550,00 грн., що, як зазначає УН ТОВ Алтазар , і є виплатою заробітної плати за спірний період.

Окрім того, Актом перевірки Управління Держпраці у Полтавській області №16-01-257/612 від 16.08.2017 року, складеним при інспекційному відвідуванні Товариства, у відповідача не було виявлено жодних порушень, зокрема, і таких, що стосувалися б невиплати заробітної плати позивачу за травень 2017 року.

Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що вимога позивача про стягнення на його користь заробітної плати за травень 2017 року є безпідставною, внаслідок чого до задоволення не підлягає.

Посилання в рішенні місцевого суду на неналежність, як доказів вказаних банківських виписок на підтвердження дійсності факту виплати позивачу заробітної плати за травень 2017 року, оскільки в них вказано, що суми коштів 550,00 грн. та 1100,00 грн. є витратами на паливо, суд апеляційної інстанції вважає необґрунтованим, оскільки, відповідно до положень ст.89 ЦПК України, суд оцінює як кожен доказ окремо так і в їх сукупності.

Відтак, аналізуючи вказані банківські виписки та Акт перевірки Управління Держпраці у Полтавській області №16-01-257/612 від 16.08.2017 року, колегія суддів вважає, що жодної заборгованості у УН ТОВ Алтазар перед ОСОБА_4 по заробітній платі за травень 2017 року немає.

Відповідно до ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Так, з матеріалів справи вбачається, що відповідачем позивачу після написання заяви про звільнення не було здійснено виплат всіх належних йому сум, зокрема, кошти в сумі 7681,76 грн. за 86 днів невикористаної позивачем відпустки, були виплачені ОСОБА_4 Товариством лише 25.07.2018 року - у день видачі наказу про звільнення.

Проте, колегія суддів не погоджується з висновком місцевого суду про доцільність стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки така невиплата була пов'язана саме з неналежним здійсненням ОСОБА_4 своїх прав та обов'язків.

Так, матеріалами справи установлено, що позивач заяву від 14.08.2017 року про звільнення, яка отримана УН ТОВ Алтазар 18.08.2017 року, направив відповідачу поштою (а.с.14-15).

Особисто на підприємство для отримання копії наказу про звільнення та належним чином оформленої трудової книжки не з'являвся, на численні звернення УН ТОВ Алтазар не реагував.

Вбачається, що ОСОБА_4 прохав його звільнити з займаної посади саме на підставі ч.1 ст.38 КЗпП України, що обумовлює обов'язок працівника на відпрацювання на підприємстві роботодавця ще два тижні з моменту написання відповідно заяви, що позивачем зроблено не було.

Окрім того, жодних обставин для застосування до даних правовідносин положень ч.3 ст.38 КЗпП України ОСОБА_4 у його заяві не наведено, об'єктивних обставин неможливості продовжувати роботу також не вказано.

також, як убачається з листів УН ТОВ Алтазар до позивача, останній припинив з'являтися на роботі з травня 2017 року, що також підтверджується тим, що ОСОБА_4 прохає стягнути на його користь заборгованість по заробітній пласті лише за 19 відпрацьованих днів травня, а за червень, липень та серпень 2017 року (до моменту написання заяви про звільнення) позивач не ставить питання про невиплату його заробітної плати, хоча така йому виплачена не була.

Відтак, з урахуванням вимог ст.117 КЗпП України, оскільки невиплата ОСОБА_4 всіх належних йому сум при звільненні відбулась не з вини УН ТОВ Алтазар , відсутні і правові підстави для стягнення з останнього на користь позивача його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до вищевикладеного, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про відмову в позові в повному обсязі.

Статтею 141 ЦПК України визначено механізм розподілу судових витрат між сторонами.

Відповідно до ЗУ Про судовий збір позивач був звільнений від сплати судового збору за подання до суду даного позову.

За змістом ч.7 ст.141ЦПК України якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відтак, оскільки даною постановою позов ОСОБА_4 залишено без задоволення, то судові витрати, пов'язані зі сплатою відповідачем судового збору за подачу апеляційної скарги у сумі 2114,41 грн., підлягають компенсації за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги колегія суддів вважає слушними та такими, що заслуговують на увагу.

У відповідності до п.п.3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст.367, 374, п.п.3,4 ч.1 ст.376, ст.ст.382,383 ЦПК України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Українсько-Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар", - задовольнити.

Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 11 грудня 2018 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Українсько-Німецького Товариства з обмеженою відповідальністю "Алтазар", третя особа: Управління держпраці у Полтавській області, про розірвання трудового договору та стягнення всіх сум, що належать працівнику при звільненні, - відмовити.

Судовий збір у сумі 2114,41 (дві тисячі сто чотирнадцять гривень 41 коп.) грн. компенсувати за рахунок держави.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ : Т.О. Кривчун

СУДДІ: С.М. Бондаревська

О.Ю. Кузнєцова