Постанова

від 20.06.2007 по справі 1/36-07

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

1/36-07

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

20 червня 2007 р.                                                                                   № 1/36-07  

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючогоКривди Д.С.,

суддів:Жаботиної Г.В.,Уліцького А.М.

розглянувши касаційну скаргуФермерського господарства "Скіф"

на рішеннявід 05.04.07

у справі№1/36-07

господарського судуХерсонської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства Банк "БІГ Енергія" в особі Запорізької територіальної філії ВАТ банку "БІГ Енергія"

доФермерського господарства "Скіф"

третя особаТовариство з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія”

простягнення 69581,48 грн.

за участю представників сторін

від позивача:Панченко О.О., дов.

від відповідача:Печерей Ю.М., дов.

від третьої особи:у засідання не прибули

ВСТАНОВИВ:

Відкрите акціонерне товариство Банк "БІГ Енергія" в особі Запорізької територіальної філії ВАТ банку "БІГ Енергія" звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до Фермерського господарства "Скіф" за участю в якості третьої особи Товариства з обмеженою відповідальністю "Південно-Українська лізингова компанія” про стягнення заборгованості за договором факторингу валютних цінностей від 15.06.06 №05/FLT-050-06-06 у сумі 69581,48 грн., у тому числі 6416,29 грн. пені.

Позов мотивовано тим, що третя особа за вказаним договором факторингу відступила позивачу право грошової вимоги до відповідача, яка виникла на підставі укладеного між відповідачем та третьою особою договору фінансового лізингу №Л0049 від 19.05.06, а також виступила майновим поручителем, передавши в заставу майно, яке було передано відповідачу в лізинг. Відповідач умови договору лізингу виконував неналежним чином, у зв'язку з чим предмет застави було реалізовано, але сума в розмірі 64965,19 грн. залишилась непогашеною.

Відповідач проти позову заперечив, посилаючись на повідомлення позивача та третьої особи про наявність форс-мажорних обставин, які перешкоджали здійснити своєчасне погашення лізингових платежів, а також вилучення наданої в лізинг сільськогосподарської техніки з поля в період збирання зернових.

Рішенням від 05.04.07 господарський суд Херсонської області (суддя Губіна І.В.) позовні вимоги задовольнив у повному обсязі, визнавши їх обґрунтованими.

Ухвалою від 07.06.07 Вищий господарський суд України порушив касаційне провадження за касаційною скаргою відповідача, в якій заявлено вимоги про скасування рішення у справі та передачу справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга мотивована неповним з'ясуванням судом фактичних обставин справи, що мають значення для правильного вирішення спору, порушенням норм процесуального та матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції, між відповідачем та третьою особою укладено договір фінансового лізингу №Л0049 від 19.05.06, згідно з яким відповідач отримав на умовах фінансового лізингу від третьої особи сільськогосподарську техніку: зернозбиральний комбайн, зернову жатку та транспортний візок загальною вартістю 1728283,3 грн.

Відповідач зобов'язався сплачувати встановлені п. 4.1 договору платежі –вартість предмету лізингу, винагороду лізингодавцю за надану в користування сільгосптехніку в розмірі 19,5% річних та компенсацію по страхуванню в розмірі 0,55% у місяць. У п. 4 договору передбачено, що вказані платежі сплачуються авансом не пізніше 20 числа місяця, що передує періоду, за який виконується платіж.

Техніка відповідачем отримана 14.06.06, на день її приймання відповідачем було сплачено 337015,24 грн. Решта суми підлягала погашенню відповідно до умов договору.

Суд першої інстанції в своєму рішенні зазначив, що до грудня 2006 року лізингоодержувачем, крім зазначеної вище суми попереднього платежу, будь-які інші платежі не проводилися. Підстави, з яких суд дійшов вказаного висновку в рішенні не вказані. Разом з тим, як вбачається з позовної заяви у справі та доданого до неї розрахунку заборгованості, позивач при зверненні з позовом доводив здійснення розрахунків відповідачем, але не в повному обсязі.

До того ж в рішенні у справі зазначено, що 28.12.06 надана відповідачу на умовах фінансового лізингу сільгосптехніка була у нього вилучена. Проте всупереч вимогам ст. 84 ГПК України судом не зазначено доказів, зокрема документів, складання яких передбачено договором фінансового лізингу, що стали підставою для такого висновку. Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції ухвалами від 06.02.07 та від 06.03.07 зобов'язував третю особу надати акти вилучення у відповідача сільськогосподарської техніки, але ці вимоги виконані не були.

Тобто висновок стосовно дати вилучення у відповідача сільськогосподарської техніки судом першої інстанції зроблений без посилання на жодні докази, які підтверджують цю обставину. Але ця обставина має суттєве значення для вирішення даного спору по суті з огляду на правові наслідки, що пов'язані з поверненням предмету фінансового лізингу згідно з укладеним між лізингодавцем і лізингоодержувачем договором та вимогами закону.

Зокрема, ст.ст. 7, 10 Закону України "Про фінансовий лізинг" передбачають право лізингодавця вимагати повернення предмета лізингу в разі розірвання договору, відмови від договору.

Відповідні умови укладеного між відповідачем та третьою особою договору фінансового лізингу, які регулюють підстави повернення предмету лізингу, його наслідки та порядок здійснення розрахунків в цьому випадку, судом першої інстанції досліджені не були.

Разом з тим, суд першої інстанції встановив, що 15.06.06 між третьою особою та позивачем укладено договір факторингу валютних цінностей, відповідно до якого позивач передав третій особі грошові кошти в сумі 1391268,06 грн., а остання в свою чергу відступила позивачеві право грошової вимоги зі сплати лізингових платежів, що виникли з договору фінансового лізингу №Л0049 від 19.05.06. Передано право вимоги по залишковій вартості отриманої на умовах лізингу сільгосптехніки на загальну суму 1391268,06 грн., у тому числі платежі з винагороди за отриманий у користування предмет лізингу та з компенсації послуг зі страхування.

Третя особа виступила до договору факторингу майновим поручителем, уклавши з банком 15.06.06 договір застави №FLT/080-06; предметом застави визначена сільгосптехніка, передана відповідачу відповідно до договору фінансового лізингу.

У зв'язку з невиконанням відповідачем обов'язку зі сплати щомісячних платежів за договором фінансового лізингу 28.12.06 заставлене майно було реалізовано третьою особою, а отримані від реалізації кошти в сумі 1300000 грн. перераховані позивачу 29.12.06.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що з позову випливає наявність заборгованість відповідача перед позивачем в розмірі 1364965,19 грн., тому невідшкодованою по договору факторингу залишилась сума в розмірі 64965,19 грн., до якої входять згідно з розрахунком суми позову винагорода лізингодавцю за надану в користування відповідачу сільгосптехніку та платежі за компенсацію послуг зі страхування.

Відповідно до ст.ст. 1077, 1078 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Виходячи з вказаних положень закону, для вирішення спору стосовно стягнення заборгованості з боржника на користь фактора суттєвим є встановлення обставин щодо настання строку платежу за певними вимогами. Тобто при вирішенні даного спору підлягають обов'язковому встановленню обставини щодо настання строку платежу по кожному з лізингових платежів, як це врегульовано договором фінансового лізингу. При цьому необхідно також встановити підстави і наслідки вилучення предмету лізингу в лізингоодержувача та врахувати обставини щодо зміни порядку розрахунків згідно з умовами договору в разі його розірвання.

Проте судом першої інстанції вказані вимоги закону та відповідні умови договору залишені поза увагою, а вищевказані обставини, які є суттєвими для вирішення даного спору, не досліджувались. Більш того, як вбачається з рішення у справі, відповідні суми заборгованості відповідача перед позивачем встановлені судом лише на підставі розрахунку суми позову та позовної заяви.

Також судами не надано жодної правової оцінки правовідносинам та діям сторін стосовно передачі лізингодавцем в заставу майна, яке є предметом лізингу в договорі, право вимоги за яким передано ним іншій особі за договором факторингу; переходу до фактора певних прав, які виникли на підставі договору лізингу; а також вилучення предмету лізингу та його наслідків.

Крім того, рішенням суду також задоволено позовні вимоги щодо стягнення пені в розмірі 4616,29 грн., передбаченої п. 12.3 договору фінансового лізингу, право вимоги щодо якої також передано позивачу за договором факторингу. При цьому судом не надано жодної правової оцінки, прийнято до уваги або відхилено, доводам відповідача щодо порушення ним зобов'язання за договором фінансового лізингу внаслідок виникнення форс-мажорних обставин. Тобто судами не встановлювалась наявність обставин, передбачених ст. 617 ЦК України, згідно з якою особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного суду України, викладених у пункті 1 Постанови від 29.12.1976 № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Зважаючи на викладене, судова колегія дійшла висновку про порушення судом першої інстанції вимог 43, 47, 43, 84 ГПК України щодо повного і всебічного встановлення усіх обставин справи та правильного застосування законодавства, тому рішення підлягає скасуванню як таке, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

Оскільки касаційна інстанція обмежена у праві оцінки доказів та встановленні фактичних обставин справи, а право оцінки доказів належить до повноважень судів першої та апеляційної інстанцій з додержанням принципу рівності сторін у процесі, справа підлягає направленню на новий розгляд до суду першої інстанції для встановлення на підставі відповідних доказів усіх суттєвих обставин щодо правовідносин, які існують між сторонами, із застосуванням норм законодавства, що регулюють такі правовідносини.

Керуючись ст.ст. 108, 1115, 1117, 1119-12 ГПК України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

1.          Касаційну скаргу задовольнити.

2.          Рішення господарського суду Херсонської області від 05.04.07 у справі №1/36-07 скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Головуючий                                                                                Д.Кривда

Судді                                                                                                    Г.Жаботина

                                                                                          А.Уліцький