Постанова

від 26.02.2019 по справі 904/6726/17

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2019 року м. Дніпро Справа № 904/6726/17

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді:Кощеєва І.М. ( доповідач ),

суддів: Кузнецової І.Л., Подобєда І.М.

секретар судового засідання Пінчук Є.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу

Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 р.

( суддя Мельниченко І.Ф., м. Дніпро, повний текст рішення складено 07.12.2018 р.)

у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс",

м. Кам'янське Дніпропетровська область

до Приватного акціонерного товариства

"Дніпропетровський тепловозоремонтний завод",

м. Дніпро

про стягнення 5 108 837 грн. 69 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про стягнення 2 136 439,57 грн., що складають суму заборгованості, яка виникла відповідно до договорів поставки № 13035Т від 11.03.2013 р.; № 13040Т від 12.03.2013 р.; № 13039 від 27.03.2013 р., та договорів цесії: від 09.07.2014 р. № 3/2014 від 09.07.2014 р. № 4/2014; від 09.07.2014 р. № 5/2014, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "ОСОБА_1" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Київантікор" та договору від 29.12.2016 р. № 291216-1 про відступлення прав вимоги, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київантікор" та Позивачем, 2 406 560,38 грн. - інфляції та 237 669,00 грн. - річних.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 р. позов задоволено - стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" 2 136 439,57 грн. основного боргу, 321 429,12 грн. річних, 2 650 969,00 грн. інфляції грошових коштів, 76 632,57 грн. судового збору.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, оскільки ТОВ «Коском Плюс» є належним Позивачем за вимогами, що виникли із зобов'язань за договорами поставки № 13035т, № 13039, № 13040т, відповідно до умов яких Відповідач за поставлений товар у повному обсязі не розрахувався.

Не погодившись з вказаним рішенням суду першої інстанції, Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обгрунтування своїх доводів та заперечень, Скаржник зазначає на те, що суд у рішенні посилається на докази ( копії документів ), які оспорювались Відповідачем ( в т. ч. підпис представника Відповідача на акті звіряння взаємних розрахунків ), при цьому документи подані Позивачем лише в копіях, що за думкою ПрАТ ДТРЗ є суттєвим порушенням процесуального права, яке призвело до прийняття незаконного рішення.

При цьому Скаржник зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази як отримання боржником повідомлень про відступлення права вимоги ( як першого ймовірного, так і другого), так і доказів направлення їх кредиторами.

Скаржник не погоджується з висновком господарського суду про преюдиціальність рішення суду в адміністративній справі (постанова Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07.12.2016 р. по справі № 804/5390/16 ) щодо реальності господарських операцій, зважаючи на те, що адміністративне судочинство має свою специфічну направленість. При цьому, предметом судового розгляду по адміністративній справі № 804/5390/16 було не встановлення дійсності ( чи недійсності ) правочинів ПрАТ ДТРЗ в порядку господарського судочинства, а правомірність прийняття податкових повідомлень-рішень податковим органом в порядку адміністративного судочинства.

Водночас, на думку Скаржника, враховуючи специфіку розгляду адміністративних та кримінальних справ, є необґрунтованим надання судом переваги висновкам саме адміністративної справи. Так, вироками у кримінальних справах встановлено, що юридичних фактів (поставок), з якими договори поставок пов'язують виникнення обов'язку оплати, не було. Враховуючи обставини цієї справи, Скаржник вважає, що суд мав надати перевагу саме фактичним даним, встановленим у вироках по кримінальних справах, оскільки ці фактичні дані більше пов'язані із предметом доказування цієї справи.

Скаржник зазначає, що заявляв про застосування загального строку позовної давності, проте суд послався на акт, який ПрАТ ДТРЗ вважає недостовірним доказом, про що зазначав у клопотанні про призначення почеркознавчої експертизи, оскільки вважає підпис тогочасного головного бухгалтера ПрАТ ДТРЗ підробленим. Разом з тим, відмовивши у призначенні почеркознавчої експертизи, суд позбавив Відповідача права на захист у справі.

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс", надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому товариство не погоджується з доводами апеляційної скарги, вважає її безпідставною і необґрунтованою.

Зокрема, Товариство посилається на те, що судом першої інстанції досліджені всі наявні і належні докази, на яких грунтувались вимоги Заводу за його позовами і на підставі яких господарськими та адміністративними судами встановлені преюдиціальні обставини у справах № 904/8978/17 та № 804/5390/16. Відповідно адміністративними судами у справі № 804/5390/16 перевірялись та встановлювались саме реальність господарських операцій, відповідність здійснених поставок первинним документам, використання поставленої продукції у господарській діяльності Заводу.

Щодо встановлення преюдиціальних обставин у справі № 904/8978/17, то Позивач посилається на те, що постановою Верхового Суду скасовано як незаконну постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 04.06.2018 р. та залишено в силі рішення господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2018 р., відповідно до якого обставини встановлені адміністративним судом за безпосередньою участю Позивача, не можуть спростовуватися лише визнавальними показами посадових осіб підприємства, після чого їх звільнили від кримінальної відповідальності. Господарський суд у справі № 904/8978/17 не піддавав сумнівам зазначені судові рішення за кримінальними справами, але за наявності іншої преюдиції та наявності протиріччя між судовими рішеннями, врахував, на підставі яких доказів приймалися відповідні судові рішення та чи повинен був і чи міг Позивач в адміністративній справі знати про реальні обставини його майнового стану, грошових зобов'язань, тощо. Так, Товариство посилається на те, що за участю Відповідача, в адміністративній справі, за його позовом, судом встановлені факти господарської діяльності Заводу, які наразі не потребують доказування. Крім цього, господарський суд у справі № 904/8978/17 зазначив, що ПрАТ ДТРЗ , посилаючись на судові вироки та не змінюючи при цьому облік свого майнового стану та грошових зобов'язань, а також не змінюючи податкові показники за цими операціями, використовує вищезазначені вироки судів як підставу для уникнення від виконання грошових зобов'язань за господарськими операціями, про реальність яких він стверджував та доводив перед іншим судом.

Крім того, ТОВ "Коском Плюс" зазначає про те, що посилання Відповідача на невідповідність підпису на акті звіряння взаємних розрахунків вказаній посадовій особі має сприйматися критично, оскільки цей акт окрім підпису містить печатку Заводу та саме цей акт надавався Заводом з відміткою копія згідно з оригіналом при первісному розгляді справи. Крім того, Відповідачем ухвала про відмову в призначенні експертизи не оскаржена в апеляційному провадженні як це передбачено приписами ГПК України.

Товариство також вказує на те, що питання застосування строку позовної давності розглянуто судом першої інстанції з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії судців Касаційного господарського суду від 24.10.2018 р. у справі № 905/3062/17, в якій викладені обставини тотожні даній справі

Від Скаржника надійшли додаткові пояснення, в яких він просив врахувати при вирішенні спору висновки, наведені в ухвалі Верховного Суду від 06.02.2019 р. по справі № 904/809/15.

Автоматизованою системою документообігу Центрального апеляційного господарського суду для розгляду даної справи було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Кощеєв І.М. ( доповідач ), судді - Кузнецова І.Л., Подобєд І.М.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 15.12.2018 р. апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 р. у справі № 904/6726/17 залишено без руху, та надано Скаржнику строк для усунення недоліків апеляційної скарги, а саме для надання суду апеляційної інстанції письмової заяви про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 р. у справі № 904/6726/17, з обґрунтуванням поважності причин пропуску строку на апеляційне оскарження та поновлення такого строку.

Після усунення недоліків апеляційної скарги, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 23.01.2019 р., відновлено строк подання апеляційної скарги. Відкрито апеляційне провадження у справі та призначено апеляційну скаргу до розгляду. Розгляд скарги призначено в судове засідання на 26.02.2019 р.

У судовому засіданні 26.02.2019 р. була оголошена вступна та резолютивна частини постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені в апеляційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а рішення господарського суду залишити без змін, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 269 ГПК України, переглядаючи в апеляційному порядку судові рішення, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції саме в межах доводів та вимог апеляційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як визначає частина перша ст. 627 ЦК України , відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу , інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої ст. 628 ЦК України , зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Майново-господарськими, відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, між Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» ( Замовник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група «ОСОБА_1 безпеки» ( Постачальник ) укладено наступні договори поставок: № 13035т від 11.03.2013 р. - далі Договір № 13035т; № 13039 від 27.03.2013 р. - далі Договір № 13039; № 13040т від 12.03.2013 р. - далі Договір - № 13040т., відповідно до п.1.1. яких Постачальник зобов'язався поставити та передати у власність Замовника товар відповідно до Специфікацій, а останній взяв на себе зобов'язання його прийняти та оплатити на умовах визначених в договорі.

Відповідно до п. 1.2. Договору № 13035т, до поставки узгоджено найменування товару: запасні частини до тепловоза ЧМЕ-3, дизеля К6S310DR.

Кількість та асортимент товару передбачається у Специфікації, яка є невід'ємною частиною договору № 13035т ( п. 3.1. Договору ).

Загальна сума договору складає 6 097 777,78 грн., з урахуванням ПДВ 20 % -1 016 296,30 грн. ( п. 6.3 Договору ).

До вказаного договору сторонами узгоджені Специфікації № 1, № 2. ( а. с. 68-70 т. 1 ).

Відповідно до п.1.2. Договору № 13039, сторонами узгоджено найменування товару: запасні частини до тепловоза ТЄМ2.

Кількість та асортимент товару, за умовами п. 3.1. Договору № 13039, передбачається у Специфікації, яка є його невід'ємною частиною.

Загальна сума договору складає 41 349,00 грн., з урахуванням ПДВ 20% - 6 891,50 грн. (п. 6.3 Договору ).

До зазначеного договору сторони узгодили Специфікацію № 1 ( а. с. 21 т. 1 ).

Відповідно до п. 1.2. Договору № 13040т, сторонами узгоджено найменування товару: секції холодильника 7317.100 тепловоза ЧМЕ-3.

Кількість та асортимент товару, за умовами п. 3.1. договору № 13040т передбачається у Специфікації, яка є його невід'ємною частиною.

Загальна сума договору складає 885 600,00 грн., з урахуванням ПДВ 20% - 147 600,00 грн. ( п. 6.3 Договору ).

Сторонами підписана Специфікація № 1, в якій сторони погодили поставку товару - секції холодильника тепловоза ЧМЕ-3, в кількості 120 штук на загальну суму, що відповідає п. 6.3. Договору ( а. с. 33 т. 1 ).

У п. 5.1. вказаних вище договорів встановлено, що поставка товару здійснюється на протязі 5-ти днів тільки у разі письмового повідомлення ( згоди Замовника ).

Поставка товару здійснюється зі складу Постачальника згідно Інкотермс 2010 на умовах СРТ склад Замовника ( п. 5.2. договорів ).

Відповідно до п. 5.3. договорів, датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару.

Відповідно до накладних № РН-0405/01 від 05.04.2013 р., № РН-0417/01 від 17.04.2013 р., № РН-0424/02 від 24.04.2013 р., № РН-0527/01, № РН-0527/02 від 27.05.2013 р., № РН-0528/01 від 28.05.2013 р., № РН-0603/01 від 03.06.2013 р., № РН-0604/01 від 04.06.2013 р., № РН-0606/01 від 06.06.2013 р., № РН-0612/02 від 12.06.2013 р., № РН-0621/01, № РН-0621/02 від 21.06.2013 р., № РН-0626/02, № РН-0626/03, № РН-0626/05, № РН-0626/06, № РН-0626/07, № РН-0626/08 № РН-0626/09 від 26.06.2013 р., ТОВ "Група "ОСОБА_1 безпеки" на виконання умов договору № 13035т, здійснило на адресу Відповідача поставку товару, на загальну суму 1 512 310,57 грн.

За накладною № РН-0327/01 від 27.03.2013 р., ТОВ Група ОСОБА_1 безпеки на виконання умов договору № 13039, поставило Відповідачеві товар на суму 41 349,00 грн.

Відповідно до накладних № РН-0408/01 від 08.04.2013 р., № РН-0419/01 від 19.04.2013 р., № РН-0422/01 від 22.04.2013 р., № РН-0606/02 від 06.06.2013 р., № РН-0612/01 від 12.06.2013 р., № РН-0617/01 від 17.06.2013 р., ТОВ Група ОСОБА_1 безпеки за Договором № 13040т здійснило на адресу Відповідача поставку товару на загальну суму 597 780,00 грн.

Всього за вказаними договорами на адресу Відповідача було здійснено поставку на загальну суму 2 151 439,57 грн.

Факт поставки товару за вказаними накладними також встановлено у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2018 р. у справі № 904/8978/17, за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" та Приватного підприємства "Київантікор" про визнання договору недійсним.

Дане рішення, відповідно до постанови Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, набрало законної сили 30.08.2018 р. ( а. с. 66-69 т. 3 ).

В п. 7.2 договорів сторони дійшли згоди відносно відстрочення оплати поставленого товару протягом 60 банківських днів з моменту отримання товару.

ПрАТ «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» ( Замовник ) свої зобов'язання за договорами № 13035т, № 13039, № 13040т щодо оплати отриманого товару виконав частково та з порушенням строків, визначених умовами договорів, у зв'язку з чим у Замовника виникла заборгованість на загальну суму 2 136 439,57 грн., що знайшло своє підтвердження в Акті звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2014 р., який підписаний представниками ТОВ "Група "ОСОБА_1 безпеки" та ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", та скріплений печатками їх підприємств ( а. с. 16 т. 1. ).

В подальшому, 09.07.2014 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "ОСОБА_1 безпеки" ( Цедент ) та Приватним підприємством "Київантікор" ( Цесіонарій) укладені договори цесії: № 3/2014 ( а. с. 17 т.1 ), № 4/2014 ( а. с. 27 т. 1 ), № 5/2014 ( а. с. 64 т. 1 ).

Відповідно до п.1.1. договору цесії № 3/2014, Цедент уступає, а Цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов'язання ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" ( Боржник ) перед Цедентом з оплати товару за договором № 13039.

Згідно п. 1.2. договору цесії, загальна грошова оцінка коштів, що підлягають уступці Цедентом Цесіонарію прав вимоги за договором № 13039 складає - 26 349,00 грн.

За умовами п.1.1. договору цесії № 4/2014, Цедент уступає, а Цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов'язання ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі-Боржник) перед Цедентом з оплати товару за договором № 13040Т.

Загальна грошова оцінка коштів, що підлягають уступці Цедентом Цесіонарію прав вимоги по договору № 13040т складає - 597 780,00 грн. ( п.1.2. договору цесії ).

Згідно умов п.1.1. договору цесії № 5/2014 Цедент уступає, а Цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов'язання ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (далі-Боржник) перед Цедентом з оплати товару за договором № 13035т.

Загальна грошова оцінка коштів, що підлягають уступці Цедентом Цесіонарію прав вимоги по договору № 13035т складає - 1 512 310,57 грн. ( п. 1.2. договору цесії ).

Відповідно до п. 2.1. вказаних вище договорів цесії, Цедент зобов'язаний передати Цесіонарію документи, які посвідчують та підтверджують права, які передані останньому, а також інформацію, яка є важливою для їх здійснення в строк, не більше 30-ти днів з моменту підписання цих договорів.

У надісланих на адресу Боржника повідомленнях від 09.07.2014 р. № 99 ( а. с. 18 т. 1 ), № 100 ( а. с. 28 т. 1. ), № 101 ( а. с. 65 т. 1) зазначено про факт уступки права вимоги виконання грошового зобов'язання ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" за договорами № 13035т, № 13039, № 13040т, ТОВ «Група «ОСОБА_1 безпеки» .

29.12.2016 р. Приватним підприємством "Київантікор" ( Первісний кредитор ) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" ( Новий кредитор ) укладено Договір про відступлення права вимоги № 291216-1 ( а. с. 12-13 т. 1 ), відповідно до п. 1.1. якого, Первісний кредитор передає, а Новий кредитор ( Позивач ) приймає на себе право вимоги, що належить Первісному кредиторові і стає кредитором за Основними договорами згідно переліку у Додатку № 1 до цього Договору, укладеними між постачальниками ( Первісними кредиторами за Основними договорами ), які вказані у Графі № 2 "найменування первісного кредитора за Основним договором" переліку у Додатку № 1 до цього Договору та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" ( Боржник - Відповідач ) .

За умовами п. 1.2. Договору, Новий кредитор безоплатно одержує право ( замість Первісного кредитора ) вимагати від Боржника належного виконання всіх зобов'язань за Основними договорами. З цього Договору випливає, що Новий кредитор займає місце Первісного кредитора в зобов'язаннях, що виникли з Основних Договорів в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього Договору.

У додатку № 1 до Договору № 291216-1 від 29.12.2016 р. про відступлення права вимоги ( а. с. 13 т. 1 ) визначений перелік договорів та постачальників, за якими боржником є ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", зокрема: Первісний кредитор за Основним договором - ТОВ "ОСОБА_2 ОСОБА_1", основний договір - договір постачання № 13035т від 11.03.2013 р., договір про відступлення прав вимоги № 5/2014 від 09.07.2014 р., сума боргу - 1 512 310,57 грн.; Первісний кредитор за Основним договором - ТОВ "ОСОБА_2 ОСОБА_1", основний договір - договір постачання № 13039 від 27.03.2013 р., договір про відступлення прав вимоги № 3/2014 від 09.07.2014 р., сума боргу - 26 349,00 грн.; Первісний кредитор за Основним договором - ТОВ "ОСОБА_2 ОСОБА_1", основний договір - договір постачання № 13040т від 12.03.2013 р., договір про відступлення прав вимоги № 4/2014 від 09.07.2014, сума боргу - 597 780,00 грн.

Відповідно до п. 2.1. договору про відступлення права вимоги, Первісний кредитор повинен передати Новому кредиторові всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за Основними договорами в термін до 10-ти календарних днів з моменту підписання даного договору.

Первісний кредитор зобов'язаний сповістити Боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 10-ти календарних днів з моменту його підписання.

В матеріалах справи наявне повідомлення від 29.12.2016 р. про відступлення права вимоги, адресоване підприємству Відповідача (а. с. 14 т. 1 ).

Кредитор у зобов'язанні, відповідно до п. 1. ч. 1. ст. 512 ЦК України може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Як зазначено у ч. 1 ст. 517 ЦК України, первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням ( ст. 516 ЦК України ).

Як слушно зауважив суд першої інстанції в зазначених договорах поставки відсутні умови, які б передбачали можливість здійснення заміни кредитора за згодою боржника, а отже заперечення Відповідача стосовного того, що до матеріалів справи не надано доказів, які б підтверджували факт належного його повідомлення про заміну кредитору у зобов'язанні - є безпідставними.

При викладених обставинах, колегія суддів апеляційного суду погоджується з місцевим господарським судом, що ТОВ «Коском Плюс» є належним Позивачем за вимогами, що виникли із зобов'язань за договорами поставки № 13035т, № 13039, № 13040т.

Як вірно зазначив суд першої інстанції, між ТОВ "Група "ОСОБА_1 безпеки" ( Постачальник ) та ПрАТ "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" склалися правовідносини з поставки товарів.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

При укладенні договорів поставки, сторони дійшли згоди про те, що Замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60-ти банківських днів з дати його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної ( п. 7.2. договорів ).

Згідно ч.1 ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Аналогічні положення містяться й у статтях 525, 526 ЦК.

Згідно зі ст. 530 ЦК якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Доказів здійснення оплати, поставленого товару у повному обсязі, Відповідач на момент розгляду спору в суді першої інстанції не надав.

Стягнення заборгованості в сумі 2 136 439,57 грн., що складає основний борг - заявлено до стягнення Позивачем як Новим кредитором Відповідача по цій справі.

Також, згідно наданого розрахунку ( з врахуванням заяви про уточнення позовних вимог), Позивачем заявлено до стягнення річні за загальний період прострочення з 05.07.2013 р. по 05.09.2018 р. в сумі 321 429,12 грн. та інфляцію грошових коштів за загальний період прострочення з липня 2013 року по червень 2018 року в сумі 2 650 969,00 грн.

За змістом загальних положень щодо виконання зобов'язань, встановлених ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином ( ст. 599 ЦК України).

Ч. 2 ст. 625 ЦК України установлено відповідальність за порушення грошового зобов'язання, яка полягає у тому, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому, щодо правової природи нарахувань за ст. 625 ЦК України, то таке нарахування припиняється лише в момент повного виконання основного зобов'язання, а тому встановлений ст. 257 ЦК України строк позовної давності щодо таких нарахувань обраховується за останні три роки, які передували зверненню кредитора з позовом, якщо основне зобов'язання боржником не виконано (постанова Верховного Суду від 27.04.2018 р. у справі № 908/1394/17).

Під час розгляду спору в суді першої інстанції, Відповідач посилався на пропуск встановленого законодавством трирічного строку, з огляду на те, що Позивач з позовом до суду звернувся у червні 2017 року, в той час як поставка товару була здійснена у період з березня по червень 2013 року та згідно розрахунку, всі строки сплати за спірними накладними вказані 2013 роком.

Позовна давність, відповідно до ст. ст. 256, 257 ЦК України - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

У ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася, або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Ст. 267 ЦК України передбачено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Разом з тим, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу, або іншого обов'язку ( ст. 264 ЦК України ).

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання позовної давності, до нового строку не зараховується.

Місцевим господарським судом встановлено, що Відповідачем вчинялись дії, які свідчать про визнання ним боргу за основним зобов'язанням, шляхом підписання останнім Акту звіряння взаємних розрахунків станом на 01.07.2014 р. ( а. с. 16 т.1 ).

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що в даному випадку мало місце переривання пербігу позовної давності, починаючи з 01.07.2014 р., перебіг строку позовної давності розпочався заново, та на час звернення Позивача з позовом до суду - 16.06.2017 р., не сплив.

Враховуючи відсутність доказів оплати, поставленого товару а також те, що обставини дійсності та реальності господарських операцій за спірними накладними, встановлено адміністративним судом при розгляді справи № 804/5392/16, а дійсність правочину за яким Позивачу було відступлено право вимоги за спірними договорами поставки, встановлено в рішенні господарського суду у справі № 904/8978/17 і вказані обставини в силу ст. 75 ГПК України не повинні доказуватися при розгляді даної справи, здійснивши перевірку розрахунку інфляції грошових коштів (з урахуванням заяви збільшення позовних вимог), та встановивши, що його здійснено відповідно до норм чинного законодавства та умов договору, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог Позивача у повному обсязі.

Задовольняючи позовні вимоги, місцевий господарський суд відхилив посилання Відповідача на вироки в кримінальних справах, оскільки останні, відповідно до ч. 6 ст. 75 ГПК України є обов`язковими для господарського суду ( що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок) лише в питанні чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Причиною подання апеляційної скарги стало питання про наявність або відсутність підстав для стягнення господарським судом заявленої до стягнення суми з посиланням на те, що суд першої інстанції мав надати перевагу саме фактичним даним, встановленим у вироках по кримінальних справах, а не в адміністративній, оскільки фактичні дані по кримінальній справі більше пов'язані із предметом доказування цієї справи.

Колегія суддів апеляційної інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення вищезазначеної грошової суми, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Реальність господарських операцій за договорами поставок: № 13035т від 11.03.2013 р.; № 13039 від 27.03.2013 р.; № 13040т від 12.03.2013 р. укладених між Приватним акціонерним товариством «Дніпропетровський тепловозоремонтний завод» ( Замовник ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Група «ОСОБА_1 безпеки» ( Постачальник ) була предметом дослідження в адміністративній справі № 804/5390/16 Дніпропетровського окружного адміністративного суду за позовом Заводу до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

З постанови суду в згаданій справі від 07.12.2016 р. вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Факт поставки товару за вказаними договорами також був встановлений у рішенні Господарського суду Дніпропетровської області від 23.01.2018 р. у справі № 904/8978/17, за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" та Приватного підприємства "Київантікор" про визнання договору недійсним.

Дане рішення, відповідно до постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, набрало законної сили 30.08.2018 р.

За висновком місцевого господарського суду у справі № 904/8978/17, з яким погодився Верховний Суд - реальність господарських операцій за договорами від 11.03.2013 р. № 13035Т, від 12.03.2013 р. № 13040Т, від 27.03.2013 р. № 13039, від 27.02.2013 р. № 13025, що були укладені Заводом і ТОВ "Група "ОСОБА_1 безпеки", є преюдиційним фактом, який до того ж був встановлений за ініціативою та безпосередньою участю Заводу.

Разом з тим, як зазначено в постанові Верховного Суду у справі № 904/8978/17, Товариство звернулося з позовом до Заводу про стягнення 4 780 668,95 грн., який (позов) обґрунтовано відступленням права вимоги за Договором від 29.12.2016 р. Завод, у свою чергу, вважаючи такі вимоги необґрунтованими, звернувся з позовом у даній справі. При цьому він посилався на вирок Жовтневого районного суду м. Дніпро від 06.04.2015 у кримінальній справі № 201/5115/15к, яким ОСОБА_3 визнано винною у скоєнні злочину, передбаченого частиною першою ст. 366 Кримінального кодексу України, а також на ухвалу Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 08.02.2016 р. зі справи № 203/6882/15-к щодо голови правління Заводу ОСОБА_4 Проте, на думку місцевого господарського суду, Завод, посилаючись на судові рішення (вироки) та не змінюючи при цьому обліку свого майнового стану і грошових зобов'язань, а також не змінюючи податкові показники за відповідними операціями, використовує відповідні судові акти як підставу для уникнення виконання грошових зобов'язань за господарськими операціями, про реальність яких він стверджував та доводив це перед іншим судом.

Крім того, Верховний Суд у постанові по справі № 904/8978/17 вказав на те, що договори поставки, які були укладені Заводом і ТОВ "Група "ОСОБА_1" і право вимоги за якими у подальшому були відступлені за оспорюваним договором, недійсними у встановленому порядку не визнавалися. Отже, в силу прямого припису статті 204 ЦК України їх правомірність презюмується. У постанові ОСОБА_5 Верховного Суду також наведено правовий висновок, згідно з яким закріплена у ст. 204 ЦК України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, пов'язані безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню.

Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (рішення у справах "Пономарьов проти України" та "Рябих проти Росії") щодо реалізації права на справедливий суд (п. 1 ст. 6 Конвенції): "одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. Цей принцип наголошує, що жодна зі сторін не має права вимагати перегляду остаточного та обов'язкового рішення суду просто тому, що вона має на меті добитися нового слухання справи та нового її вирішення.

Отже, враховуючи практику Європейського суду з прав людини про те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів (рішення від 25.07.2002 у справі Совтрансавто-Холдінг проти України ), судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішенні обґрунтовано взято до уваги преюдиціальні обставини встановлені у справах № 904/8978/17 та № 804/5390/16 пов'язані із реальністю господарських операцій, відповідністю здійснених поставок первинним документам, використання поставленої продукції у господарській діяльності Заводу.

Посилання Скаржника на правові висновки, викладені в ухвалі Верховного Суду від 06.02.2019 р. по справі № 904/809/15 ( за наявності правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.08.2018 р. у справі № 904/8978/17 ), наведеного не спростовують, оскільки відповідні судові рішення ухвалено за фактично-доказової бази, відмінної від тієї, що має місце в даній справі, тобто за інших обставин справи та з'ясованої в них сукупності доказів.

Позиція Відповідача щодо невідповідність підпису на акті звіряння взаємних розрахунків вказаній посадовій особі, як слушно зауважив Позивач має сприйматися критично, оскільки вказаний акт окрім підпису містить печатку Заводу та саме цей акт надавався Заводом з відміткою копія згідно з оригіналом при первісному розгляді справи.

Разом з тим, питання застосування строку позовної давності розглянуто судом першої інстанції з урахуванням постанови Верховного Суду у складі колегії судців Касаційного господарського суду від 24.10.2018 р. у справі № 905/3062/17, в якій викладені обставини тотожні даній справі

Отже, доказів виконання зобов'язання по оплаті Позивачу заборгованості, яка виникла відповідно до договорів поставки № 13035Т від 11.03.2013 р.; № 13040Т від 12.03.2013 р.; № 13039 від 27.03.2013 р. у сумі 2 136 439,57 грн., та нарахованих на неї 2 406 560,38 грн. інфляції і 237 669,00 грн. річних, Відповідач не надав, доводи Позивача щодо наявності боргу у зазначеній сумі, не спростував.

За таких обставин, вимоги Позивача про стягнення з Відповідача вартості поставленого товару є правомірними, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області про задоволення позовних вимог Позивача обґрунтованим.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 р. № 475/97-ВР ). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

У справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів Скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" ( Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006 р. ).

Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі суд дійшов висновку, що Скаржникові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З огляду на приписи ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини від 23.02.2006 р." Конвенція застосовується судами України як частина національного законодавства, а практика ЄСПЛ, через рішення якого відбувається практичне застосування Конвенції, застосовується судами як джерело права.

Отже, доводи заявника апеляційної скарги про порушення норм матеріального та процесуального права судом попередньої інстанцій під час прийняття оскаржуваного процесуального документу не знайшли свого підтвердження.

Водночас колегія суддів погоджується з аргументами, викладеними Відповідачем у відзиві на апеляційну скаргу, що ґрунтуються на встановлених місцевим господарським судом обставинах справи та відповідають нормам процесуального права, які регулюють спірні правовідносини.

За таких обставин та з урахуванням меж розгляду апеляційної скарги в порядку ст. 269 ГПК України, апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а оскаржуване рішення залишенню без змін.

У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, згідно вимог ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на Скаржника.

На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 269, 270, 273, 275 - 285, 287 ГПК України, Центральний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 р. у справі № 904/6726/18 залишити без змін.

Судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Скаржника.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у двадцятиденний строк до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 04.03.2019 р.

Головуючий суддя І.М. Кощеєв

Суддя І. Л. Кузнецова

Суддя І.М. Подобєд