Постанова

від 21.05.2019 по справі 904/6726/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2019 року

м. Київ

Справа № 904/6726/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранець О.М. - головуючий, Стратієнко Л.В., Студенець В.І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

на рішення Господарського суду Дніпропетровської області

у складі судді Мельниченко І.Ф.

від 27.11.2018

та постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Кощеєва І.М., Кузнецової І.Л., Подобєда І.М.

від 26.02.2019

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс"

до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод"

про стягнення 5 108 837,69 грн

за участю представників:

позивача: Шипіленко Р.О.

відповідача: не з`явився

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У червні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", в якому з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, яка була подана до суду 10.09.2018 та прийнята господарським судом до розгляду, просив стягнути з відповідача 2 136 439,57 грн заборгованості, 2 650 969,00 грн інфляційних втрат та 321 429,12 грн три відсотки річних.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням відповідачем в повному обсязі взятих на себе зобов`язань з оплати отриманого товару за договорами поставки № 13035Т від 11.03.2013, № 13040Т від 12.03.2013, № 13039 від 27.03.2013, укладеними між відповідачем та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки", право вимоги за якими останній передав Товариству з обмеженою відповідальністю "Київантікор" на підставі договорів цесії № 3/2014 від 09.07.2014, № 4/2014 від 09.07.2014 та № 5/2014 від 09.07.2014, які в подальшому були передані Товариством з обмеженою відповідальністю "Київантікор" позивачу - Товариству з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" на підставі договору про відступлення прав вимоги № 291216-1 від 29.12.2016.

2. Короткий виклад обставин справи, встановлених судами попередніх інстанцій.

Між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки" (постачальник) були укладені наступні договори поставок:

- № 13035т від 11.03.2013 (далі по тексту договір № 13035т),

- № 13039 від 27.03.2013 (далі по тексту - договір № 13039),

- № 13040т від 12.03.2013 (далі по тексту - договір № 13040т).

Згідно з пунктом 1.1. зазначених договорів постачальник зобов`язався поставити та передати у власність замовника товар відповідно до специфікацій, а замовник взяв на себе зобов`язання прийняти та оплатити товар на умовах, визначених в договорі.

Відповідно до пунктів 1.2., 6.3. договору № 13035т предметом поставки є запасні частини до тепловоза ЧМЕ-3, дизеля К6S310DR. Загальна сума договору складає 6 097 777,78 грн з ПДВ.

Відповідно до пунктів 1.2., 6.3. договору № 13039 предметом поставки є запасні частини до тепловоза ТЄМ2. Загальна сума договору складає 41 349,00 грн з ПДВ.

Відповідно до пунктів 1.2., 6.3. договору № 13040т предметом поставки є секції холодильника 7317.100 тепловоза ЧМЕ-3 в кількості 120 штук. Загальна сума договору складає 885 600,00 грн з ПДВ.

У пунктах 5.1., 5.2., 5.3. вказаних договорів сторони узгодили, що поставка товару здійснюється протягом 5-ти днів тільки у разі письмового повідомлення (згоди замовника). Поставка товару здійснюється зі складу постачальника згідно з Інкотермс 2010 на умовах СРТ склад замовника. Датою поставки товару вважається дата підписання накладної на приймання товару.

Відповідно до пункту 7.2. договорів поставки замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60 банківських днів з дня його тримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної. Тобто у зазначеному пункті сторони дійшли згоди щодо відстрочення оплати поставленого товару.

На виконання умов договорів постачальник поставив замовнику (відповідачу) обумовлений договорами товар на загальну суму за трьома договорами поставки 2 151 439,57 грн, а саме:

- за договором № 13035т на загальну суму 1 512 310,57 грн на підставі накладних № РН-0405/01 від 05.04.2013, № РН-0417/01 від 17.04.2013, № РН-0424/02 від 24.04.2013, № РН-0527/01, № РН-0527/02 від 27.05.2013, № РН-0528/01 від 28.05.2013, № РН-0603/01 від 03.06.2013, № РН-0604/01 від 04.06.2013, № РН-0606/01 від 06.06.2013, № РН-0612/02 від 12.06.2013, № РН-0621/01, № РН-0621/02 від 21.06.2013, № РН-0626/02, № РН-0626/03, № РН-0626/05, № РН-0626/06, № РН-0626/07, № РН-0626/08 № РН-0626/09 від 26.06.2013;

- за договором № 13039 на загальну суму 41 349,00 грн на підставі накладної № РН-0327/01 від 27.03.2013;

- за договором № 13040т на загальну суму 597 780,00 грн на підставі накладних № РН-0408/01 від 08.04.2013, № РН-0419/01 від 19.04.2013, № РН-0422/01 від 22.04.2013, № РН-0606/02 від 06.06.2013, № РН-0612/01 від 12.06.2013, № РН-0617/01 від 17.06.2013.

Однак, замовник зобов`язання за договорами щодо оплати отриманого товару виконав лише частково та з порушенням строків, визначених умовами договорів, у зв`язку з чим у нього перед постачальником виникла заборгованість за трьома договорами поставки на загальну суму 2 136 439,57 грн.

01.07.2017 сторони договорів поставки: Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки" підписали між собою акт звірки взаємних розрахунків станом на 01.07.2014, в якому визначили, що у замовника перед постачальником наявна зазначена сума заборгованості

В подальшому, 09.07.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки", як цедентом, та Приватним підприємством "Київантікор", як цесіонарієм, були укладені три договори цесії, а саме:

- № 3/2014, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого цедент уступає, а цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов`язання боржника - Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" перед цедентом з оплати товару за договором № 13039 на загальну суму 26 349,00 грн;

- № 4/2014, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого цедент уступає, а цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов`язання боржника перед цедентом з оплати товару за договором № 13040т на загальну суму 597 780,00 грн;

- № 5/2014, відповідно до пунктів 1.1., 1.2. якого цедент уступає, а цесіонарій набуває права вимоги виконання зобов`язання боржника перед цедентом з оплати товару за договором № 13035т на загальну суму 1 512 310,57 грн.

Відповідно до пункту 2.1. вказаних договорів цесії, цедент зобов`язаний передати цесіонарію документи, які посвідчують та підтверджують права, передані останньому, а також інформацію, яка є важливою для їх здійснення в строк, не більше 30-ти днів з моменту підписання цих договорів.

Постачальник (цедент) - Товариство з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки" надіслав боржнику повідомлення № 99 від 09.07.2014, № 100 від 09.07.2014 та № 101 від 09.07.2014 про факт уступки права вимоги виконання грошового зобов`язання боржником за договорами поставки № 13035т, № 13039, № 13040т на користь Приватного підприємства "Київантікор".

29.12.2016 між Приватним підприємством "Київантікор" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" (новий кредитор, позивач) був укладений договір про відступлення права вимоги № 291216-1, відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором за основними договорами згідно з переліком, наведеним у Додатку № 1 до цього Договору, зокрема за договорами постави № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013, укладеними між постачальниками первісними кредиторами за основними договорами, які вказані у Графі № 2 "найменування первісного кредитора за Основним договором" переліку у Додатку № 1 до цього Договору та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (боржник) .

За умовами пункту 1.2. договору відступлення права вимоги новий кредитор безоплатно одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основними договорами. З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що виникли з основних договорів в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Відповідно до пункту 2.1. договору про відступлення права вимоги первісний кредитор повинен передати новому кредитору всі документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення за основними договорами в термін до 10-ти календарних днів з моменту підписання даного договору.

Первісний кредитор зобов`язаний сповістити боржника про відступлення права вимоги за цим договором протягом 10-ти календарних днів з моменту його підписання.

На виконання умов договору відступлення права вимоги первісний кредитор надіслав боржнику повідомлення від 29.12.2016 про відступлення права вимоги за зазначеними вище договорами поставки на користь Товариством з обмеженою відповідальністю "Коском плюс".

Набувши право вимоги за договорами поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013, укладеними між Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія безпеки", новий кредитор - Товариство з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про стягнення 2 136 439,57 грн заборгованості за зазначеними договорами поставки, а також про стягнення 2 406 560,38 грн інфляційних втрат та 237 669,00 грн трьох відсотки річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

У подальшому позивач збільшив позовні вимоги в частині інфляційних втрат та трьох відсотків річних та просив стягнути з відповідача 2 136 439,57 грн заборгованості, 2 650 969,00 грн інфляційних втрат та 321 429,12 грн три відсотки річних.

3. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 27.11.2018, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019, задовольнив позовні вимоги. Стягнув з Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" 2 136 439,57 грн основного боргу, 321 429,12 грн річних, 2 650 969,00 грн інфляції грошових коштів та 76 632,57 грн судового збору.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:

- позивач є належним позивачем у справі, оскільки набув права вимоги до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" щодо стягнення заборгованості за договорами поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013 на підставі договору про відступлення права вимоги № 291216-1 від 29.12.2016, який є дійсним, факт чого встановлений господарським судом в рішенні по справі № 904/8978/17.

- позовна вимога про стягнення основного боргу є обґрунтованою, оскільки обставини дійсності та реальності господарських операцій, здійснених за договорами поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013 на підставі накладних, встановлені адміністративним судом у справі № 804/5390/16, а також господарським судом у справі № 904/8978/17, і такі обставини є приюдиційними для цієї справи, факт неповного виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого за договорами товару є доведеним, наявність заборгованості за договорами поставки у заявленому до стягнення розмірі визнана самим відповідачем шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків від 01.07.2014. Суди не взяли до уваги доводи відповідача про підробленні підпису посадової особи відповідача на акті та визнали акт належним доказом у справі, оскільки крім підпису акт містить відбиток печатки відповідача;

- вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних є правомірними, оскільки факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання є доведеними, визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір зазначених сум є правильним;

- позовні вимоги заявлені в межах строку позовної давності, яка за висновками судів переривалась відповідно до частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним наявності боргу перед позивачем, а саме: підписанням акту звірки взаємних розрахунків від 01.07.2014.

4. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі відповідач - Приватне акціонерне товариство "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019, а справу передати на новий розгляд до Господарського суду Дніпропетровської області.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник посилається на неправильне застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права. За твердженням скаржника суди попередніх інстанцій:

- не досліджували оригінали договорів цесії та відступлення права вимоги, на підставі яких відбувалась передача права вимоги за договорами поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013, у зв`язку з чим дійшли передчасних висновків про наявність у позивача права вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за зазначеними договорами поставки;

- порушили статтю 91 Господарського процесуального кодексу України, оскільки задовольнили позовні вимоги за відсутності в матеріалах справи оригіналів договорів цесії та відступлення права вимоги, що відповідно до зазначеної норми є підставою для відмови у задоволенні позову.

Скаржник також зазначає, що суд апеляційної інстанції допустив припущення щодо наявності укладених правочинів по відступленню права вимоги, їх змісту, а також щодо наявності у позивача доказів переходу права вимоги, чим порушив принцип змагальності сторін, диспозитивності господарського судочинства та вимоги частини 1 статті 513 та частини 2 статті 517 Цивільного кодексу України.

11.05.2019 відповідач подав до Верховного Суду додаткові письмові пояснення (доповнення) до касаційної скарги від 11.05.2019, які надійшли до суду касаційної інстанції 14.05.2019.

Відповідно до частини 1 статті 298 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подала касаційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на касаційне оскарження.

Згідно зі статтею 288 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає строк на касаційне оскарження, касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.

Постанова Центрального апеляційного господарського суду у цій справі, яку відповідач оскаржує в касаційній скарзі, була прийнята 26.02.2019. Повний текст постанови складено 04.03.2019. Отже, відповідно до вимог частини 1 статті 288 Господарського процесуального кодексу України останнім днем строку на касаційне оскарження є 25.03.2019. Однак, як вбачається з відомостей Укрпошти на конверті, в якому відповідач надіслав на адресу Верховного Суду додаткові письмові пояснення (доповнення) до касаційної скарги, зазначені доповнення до касаційної скарги були подані відповідачем 11.05.2019, тобто після спливу строку на касаційне оскарження постанови Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 904/6726/17. При цьому, відповідач в доповненнях до касаційної скарги не наводить причин пропуску строку на касаційне оскарження та не просить поновити пропущений строк на подання доповнень до касаційної скарги. З огляду на викладене Верховний Суд не приймає до уваги подані позивачем письмові пояснення (доповнення) до касаційної скарги від 11.05.2019.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу позивач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів залишити без змін, посилаючись на те, що суди попередніх інстанцій при вирішенні цієї справи встановили всі обставини, дослідили всі докази, наявні в матеріалах справи, які є належними, допустимими та достовірними, врахували обставини, встановлені адміністративним та господарським судами в інших справах, прийняли правильні рішення відповідно до норм чинного законодавства, а доводи скаржника в касаційній скарзі є безпідставними, необґрунтованими та не спростовують правильні висновки судів.

14.05.2019 позивач подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду клопотання про передачу справи № 904/6726/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з тим, що ця справа містить виключну правову проблему у застосуванні положень частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України щодо визнання акту звірки розрахунків підставою для переривання строку позовної давності та розгляд справи Великою Палатою Верховного Суду необхідний для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду не вбачає підстав для його задоволення з огляду на таке.

Відповідно до частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини 5 статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.

При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право та, відповідно, не покладає на нього обов`язку передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п`ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.

Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.

Однак, доводи, наведені заявником в клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, не містять належного обґрунтування існування правової проблеми, яку містить ця справа саме у правозастосуванні частини 1 статті 264 Цивільного кодексу України. Зазначене питання може бути вирішене Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду як належним судом, зокрема і з урахуванням існуючої практики застосування зазначеної норми закону.

Верховний Суд, оцінивши доводи Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", викладені в клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, дійшов висновку, що заявник не довів, а суд не встановив існування у цій справі виключної правової проблеми чи інших підстав, що могли б бути підставою для передачі справи № 904/6726/17 за касаційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі статті 302 Господарського процесуального кодексу України, ця справа не містить виключної правової проблеми і така передача не є необхідною для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що справа не підлягає передачі на розгляд Великої Палати Верховного Суду та відхиляє клопотання Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" про передачу справи № 904/6726/17 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

7. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Касаційний господарський суд, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судами, дослідивши правильність застосування судом апеляційної інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні, згідно з частиною 1 статті 510 Цивільного кодексу України є боржник і кредитор.

Частина 1 статті 512 Цивільного кодексу України визначає, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини 1 статті 513 Цивільного кодексу України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Згідно зі статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Як встановили господарські суди попередніх інстанцій, 29.12.2016 між Приватним підприємством "Київантікор" (первісний кредитор) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" (новий кредитор, позивач) був укладений договір про відступлення права вимоги № 291216-1, відповідно до пункту 1.1. якого первісний кредитор передає, а новий кредитор приймає на себе право вимоги, що належить первісному кредитору і стає кредитором, зокрема за договорами постави № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013 (основні договори), укладеними між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група Лінія Безпеки", як постачальником та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" (боржник).

За умовами пункту 1.2. договору відступлення права вимоги новий кредитор безоплатно одержує право (замість первісного кредитора) вимагати від боржника належного виконання всіх зобов`язань за основними договорами. З цього договору випливає, що новий кредитор займає місце первісного кредитора в зобов`язаннях, що виникли з основних договорів в обсязі та на умовах, що існують на момент укладення цього договору.

Як правильно встановили суди у цій справі, Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 23.01.2018 у справі № 904/8978/17 відмовив у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Коском плюс" та Приватного підприємства "Київантікор" про визнання недійсним укладеного між відповідачами у справі договору про відступлення права вимоги № 291216-1 від 29.12.2016. За наслідками касаційного перегляду справи зазначене рішення було залишене в силі Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду (постанова від 30.08.2018). Тобто, дійсність зазначеного договору про відступлення права вимоги № 291216-1 від 29.12.2016 була встановлена господарським судом у рішенні по справі № 904/8978/17, що, як правильно зазначили господарські суди попередніх інстанцій у цій справі № 904/6726/17, є відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційною обставиною для цієї справи, яка не підлягає повторному доказуванню.

При цьому Касаційний господарський суд не бере до уваги посилання відповідача в касаційній скарзі на те, що суди попередніх інстанцій в порушення статей 91 та 74 Господарського процесуального кодексу України без дослідження оригіналів договорів цесії та відступлення права вимоги, які підтверджують наявність у позивача права вимоги, зробили висновок про наявність у позивача права вимоги до відповідача щодо стягнення заборгованості за договорами поставки, оскільки висновки судів зроблені за наслідком дослідження наявних в матеріалах справи належним чином засвідчених копій зазначених договорів, а висновки судів ґрунтуються зокрема на преюдиційних обставинах щодо реальності та дійсності договору відступлення права вимоги № 291216-1 від 29.12.2016.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Як встановили суди попередніх інстанцій, у договорах поставки № 13039 від 27.03.2013, № 13040т від 12.03.2013 та № 13035т від 11.03.2013, укладених між Товариством з обмеженою відповідальністю "Група Лінія Безпеки" та Приватним акціонерним товариством "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод", відсутні умови, які б передбачали можливість здійснення заміни кредитора за згодою боржника, у зв`язку з чим суди правильно визнали безпідставними доводи відповідача про відсутність в матеріалах справи доказів в підтвердження факту належного його повідомлення про заміну кредитору у зобов`язанні.

З огляду на викладене, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Коском Плюс" на підставі договору про відступлення права вимоги від 29.12.2016 має право вимоги до Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" - відповідача у справі щодо стягнення заборгованості за договорами поставки № 13035т, № 13039, № 13040т та нарахованих на вказану суму боргу інфляційних та трьох відсотків річних, тобто є належним позивачем за вимогами, що виникли із зобов`язань за договорами поставки.

Як правильно встановили суди попередніх інстанцій спірні правовідносини між сторонами у справі щодо стягнення заборгованості виникли з договорів поставки № 13035т, № 13039, № 13040т, тобто є правовідносинами з поставки товарів. Зазначені договори поставки недійсними у встановленому законом порядку не визнавались та в силу вимог статті 204 Цивільного кодексу України їх правомірність презюмується.

Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного в постанові від 30.08.2018 у справі № 904/8978/17, закріплена у статті 204 Цивільного кодексу України презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили; у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, мають безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) в зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 663 та частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Суди попередніх інстанцій встановили, що в пунктах 7.2. договорів поставки № 13035т, № 13039, № 13040т сторони передбачили, що замовник здійснює оплату поставленого товару протягом 60-ти банківських днів з дати його отримання. Днем отримання товару вважається день підписання сторонами або їх уповноваженими представниками накладної.

На виконання своїх зобов`язань за трьома договорами поставки постачальник поставив замовнику (відповідачу) обумовлений договорами товар на загальну суму 2 151 439,57 грн, а саме:

- за договором № 13035т на загальну суму 1 512 310,57 грн на підставі накладних № РН-0405/01 від 05.04.2013, № РН-0417/01 від 17.04.2013, № РН-0424/02 від 24.04.2013, № РН-0527/01, № РН-0527/02 від 27.05.2013, № РН-0528/01 від 28.05.2013, № РН-0603/01 від 03.06.2013, № РН-0604/01 від 04.06.2013, № РН-0606/01 від 06.06.2013, № РН-0612/02 від 12.06.2013, № РН-0621/01, № РН-0621/02 від 21.06.2013, № РН-0626/02, № РН-0626/03, № РН-0626/05, № РН-0626/06, № РН-0626/07, № РН-0626/08 № РН-0626/09 від 26.06.2013;

- за договором № 13039 на загальну суму 41 349,00 грн на підставі накладної № РН-0327/01 від 27.03.2013;

- за договором № 13040т на загальну суму 597 780,00 грн на підставі накладних № РН-0408/01 від 08.04.2013, № РН-0419/01 від 19.04.2013, № РН-0422/01 від 22.04.2013, № РН-0606/02 від 06.06.2013, № РН-0612/01 від 12.06.2013, № РН-0617/01 від 17.06.2013.

Факт поставки товару за зазначеними договорами поставки підтверджується наявними в матеріалах справи належним чином засвідченими документами, а саме: зазначеними накладними, довіреностями на отримання товарно-матеріальних цінностей за Типовою формою № М-2, рахунками на оплату, податковими накладними та товарно-транспортними накладними.

Крім того, суди встановили, що Дніпропетровський окружний адміністративний суд під час розгляду справи № 804/5390/16 за позовом Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Дніпропетровську Міжрегіонального Головного управління ДФС про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення у постанові від 07.12.2016, залишеній без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 21.06.2017, встановив обставини існування договірних взаємовідносин з Товариством з обмеженою відповідальністю "Група "Лінія Безпеки" та встановив обставини реальності та дійсності господарських операцій за зазначеними накладними.

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у постанові від 07.12.2016 встановив, що фактично мав місце рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов`язаннях платника податків - Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" у зв`язку з його господарською діяльністю.

Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Керуючись частиною 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, суди дійшли правильного висновку, що зазначені обставини щодо реальності та дійсності господарських операцій за вказаними накладними є відповідно до статті 75 Господарського процесуального кодексу України преюдиційними обставинами для цієї справи, які не підлягає повторному доказуванню.

При цьому, місцевий господарський суд, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, обґрунтовано відхилив посилання відповідача на вироки в кримінальних справах з підстав того, що відповідно до частини 6 статті 75 Господарського процесуального кодексу України вирок суду в кримінальному провадженні є обов`язковим для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, Верховний Суд погоджується з висновками судів про доведеність обставин здійснення поставки товару за зазначеними вище накладними за договорами поставки № 13035т, № 13039, № 13040т.

Однак, як встановили суди, відповідач лише частково оплатив отриманий за зазначеними вище накладними товар. Доказів здійснення оплати поставленого товару у повному обсязі матеріали справи не містять.

Крім того, як встановили суди, 01.07.2014 між сторонами договорів поставки був підписаний акт звірки взаємних розрахунків, в якому сторони засвідчили наявність у позивача перед постачальником заборгованості станом на 01.07.2014 у розмірі 2 136 439,57 грн, що, як правильно зазначили суди, свідчить про те, що відповідач своїми діями шляхом підписання акту звірки взаємних розрахунків визнав наявність у нього заборгованості за договорами поставки у заявленому до стягнення розмірі.

При цьому суди обґрунтовано відхилили доводи відповідача про невідповідність підпису посадової особи відповідача на акті звірки зазначеній в акті особі, пославшись на те, що акт крім підпису представника відповідача містить також і відбиток печатки відповідача. При цьому, в матеріалах справи відсутні відомості про втрату або викрадення такої печатки або інше її неправомірне використання, чи невідповідності її відбитку в акті дійсній печатці відповідача.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що позовна вимога щодо стягнення основного боргу є обґрунтованою, а заявлений до стягнення позивачем розмір боргу, як встановлено судами, є правильним та не спростований відповідачем.

Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач не здійснив оплату вартості отриманого за договорами поставки № 13035т, № 13039, № 13040т, № 13035т, № 13039, № 13040т за зазначеними вище накладними товару у встановлений договором строк.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

З огляду на те, що факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов`язань з оплати отриманого від позивача товару є доведеним, а визначений позивачем та заявлений до стягнення розмір зазначених сум є правильним, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що мало місце прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання, що є підставою для нарахування та стягнення з відповідача трьох відсотків річних та інфляційних на підставі статті 625 Цивільного кодексу України. У зв`язку з цим суди правильно визнали позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних правомірними та такими, що підлягають задоволенню в розмірі, заявленому до стягнення згідно із заявою позивача про збільшення позовних вимог від 07.09.2018 (т. 2, а.с. 237 - 242), яка була подана позивачем 10.09.2018 до підготовчого засідання та прийнята судом до розгляду в підготовчому засіданні, тобто під час підготовчого провадження.

Верховний Суд також погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги у цій справі заявлені в межах строку позовної давності.

Відповідно до статті 256, частини 3 статті 267 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Під час розгляду справі № 904/6726/17 в суді першої інстанції відповідач заявив про застосування до позовних вимог позовної давності, посилаючись на те, що поставка товару була здійснена у період з березня по червень 2013 року та згідно з розрахунком усі строки сплати за накладними вказані 2013 роком, а з позовом до суду позивач звернувся лише у червні 2017 року, тобто після спливу встановленого законом трирічного строку позовної давності.

Початок перебігу позовної давності обчислюється за правилами статті 261 Цивільного кодексу України, частина перша якої пов`язує його з днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частина 5 статті 261 Цивільного кодексу України передбачає, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Разом з цим, у статті 264 Цивільного кодексу України визначені підстави переривання перебігу позовної давності. Згідно з частиною 1 статті 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею боргу, або іншого обов`язку.

Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання позовної давності, до нового строку не зараховується (абзац 2 частини 3 статті 264 Цивільного кодексу України).

При цьому при дослідженні обставин, пов`язаних із вчиненням зобов`язаною особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку, господарському суду необхідно у кожному випадку встановлювати, коли конкретно вчинені боржником відповідні дії, маючи на увазі, що переривання перебігу позовної давності може мати місце лише в межах позовної давності, а не після її спливу.

До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов`язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред`явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 26.10.2018 у справі № 922/4099/17.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач вчинив дії, які свідчать про визнання ним боргу за основним зобов`язанням, а саме: підписав акт звіряння взаємних розрахунків станом на 01.07.2014, який, як зазналось вище, суди правильно визнали належним доказом по справі.

Слід звернути увагу, що акт звірки взаєморозрахунків хоча і не є первинним документом, який засвідчує факт господарської операції, однак у розумінні статті 264 Цивільного кодексу України є дією, яка свідчить про визнання відповідачем наявності свого боргу, у зв`язку з чим має місце переривання строку позовної давності, оскільки матеріали справи містять усі необхідні первинні документи, які підтверджують розмір заборгованості, зафіксований сторонами у акті звірки.

Чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання відповідачем акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, свідчить про визнання ним такого боргу.

Подібний правовий висновок міститься в постановах Верховного Суду від 08.05.2018 у справі № 910/16725/17, від 24.10.2018 у справі № 905/3062/17, від 17.10.2018 у справі № 905/3063/17.

За таких обставин, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в даному випадку мало місце переривання перебігу позовної давності вчиненням відповідачем дій, які свідчать про визнання ним наявності боргу перед позивачем, а саме: підписанням акту звірки взаємних розрахунків від 01.07.2014.

З огляду на викладене, Касаційний господарський суд вважає, що суди попередніх інстанцій правильно та обґрунтовано задовольнили позовні вимоги у цій справі.

8. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що місцевий господарський суд всебічно, повно і об`єктивно дослідив матеріали справи в їх сукупності, дав вірну юридичну оцінку обставинам справи та правильно, з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права вирішив спір у справі. Переглядаючи справу в апеляційному провадженні господарський суд апеляційної інстанції правильно залишив прийняте місцевим господарським судом рішення без змін.

З огляду на зазначене Касаційний господарський суд дійшов висновку про залишення рішення місцевого господарського суду та постанови суду апеляційної інстанції без змін, а касаційної скарги - без задоволення.

9. Судові витрати

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд - ,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Дніпропетровський тепловозоремонтний завод" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 27.11.2018 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.02.2019 у справі № 904/6726/17 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді Л. Стратієнко

В. Студенець