Рішення

від 21.02.2019 по справі 910/14371/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

21.02.2019Справа № 910/14371/18

Господарський суд міста Києва в складі:

головуючого судді Привалова А.І.

при секретарі Мазур В.М.

розглянувши справу № 910/14371/18

за позовом товариства з додатковою відповідальністю Завод Метиз ;

до товариства з обмеженою відповідальністю ДЗЗМ Сила ;

про стягнення 538 855,38 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Бєлік А.С., ордер серії ДП № 2410/002 від 19.12.2018р.;

від відповідача: Яндян О.А., ордер серії ЛГ № 003617 від 19.11.2018р.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Завод Метиз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗЗМ "Сила" про стягнення 538 855,38 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач в порушення умов укладеного між сторонами Договору № 18/25 від 18.06.2018р. у визначений строк повністю не розрахувався за отриманий товар, внаслідок чого виникла заборгованість загалом у сумі 538 855,38 грн.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2018р. відкрито провадження у справі № 910/14371/18 та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

19.11.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшов лист за вих. № 316 від 13.11.2018р., в якому позивач повідомляє суд про сплату відповідачем суми заборгованості в розмірі 3500,00 грн. після направлення позову до суду.

28.11.2018р. на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшов лист за вих. № 320 від 23.11.2018р., в якому позивач повідомляє суд про сплату відповідачем суми заборгованості в розмірі 7000,00 грн. та, що сума заборгованості становить 528 355,38 грн.

29.11.2018р. через канцелярію суду від відповідача отримано: відзив на позовну заяву, в якому відповідач позов не визнає, посилаючись на те, що товар за накладною № 1182 від 23.08.2018р. директор не отримував, а відтак у відповідача відсутня будь-яка заборгованість перед позивачем; клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи щодо підпису директора у накладній № 1182 від 23.08.2018р.; заява із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та призначення справи за правилами загального позовного провадження.

Приписами ч. 4 ст. 250 ГПК України передбачено, якщо відповідач в установлений законом строк подасть заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, суд залежно від обґрунтованості заперечень відповідача постановляє ухвалу про: 1) залишення заяви відповідача без задоволення; 2) розгляд справи за правилами загального провадження та заміну засідання для розгляду справи по суті підготовчим засідання.

Враховуючи, що відповідач заперечує проти позову, посилаючись на те, що товар за накладною № 1182 від 23.08.2018р. не отримував та директор на вказаній накладній не розписувався, у зв'язку з чим відповідачем подано клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи, а можливість отримувати від сторін докази та призначати судові експертизи суд має право тільки під час підготовчого провадження, суд дійшов висновку про задоволення заяви позивача та призначення справи за правилами загального позовного провадження.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.12.2018р. призначено підготовче засідання у справі № 910/14371/18 на 17.01.2019р.

14.01.2019р. на адресу Господарського суду міста Києва від представника позивача надійшли відповідь на відзив та заперечення на клопотання про призначення експертизи.

16.01.2019р. через канцелярію суду від представника відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.

17.01.2019р. до початку підготовчого засідання через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про залучення доказів до матеріалів справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.01.2019р. відкладено підготовче засідання на 31.01.2019р.

Присутній у підготовчому засіданні 31.01.2019р. представник позивача заперечив щодо призначення судової експертизи, посилаючись на те, що факт отримання товару відповідачем за спірною накладною № 1182 від 23.08.2018р. підтверджується не лише цією накладною, а й довіреністю на отримання товарно-матеріальних цінностей № 178 від 20.08.2018р. і товарно-транспортною накладною № 1182 від 23.08.2018р., які відповідачем не оспорюються. Отже, фактично відповідач намагається зупинити провадження у справі та уникнути відповідальності за невиконане зобов'язання.

Представник відповідача просив перенести підготовче засідання та надати час на ознайомлення з поданими позивачем доказами та поясненнями.

Представник позивача заперечив щодо перенесення судового засідання, оскільки відповідач навмисно затягує розгляд справи.

Судом відмовлено в задоволенні клопотання представника товариства з обмеженою відповідальністю "ДЗЗМ "Сила" про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.01.2019р. закрито підготовче провадження у справі № 910/14371/17 та призначено справу до судового розгляду по суті на 21.02.2019р.

21.02.2019р. через канцелярію суду представник позивача подав документи для долучення до матеріалів справи.

В судовому засіданні 21.02.2019р. представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.

Представник відповідача проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві. При цьому, представник відповідача у судовому засіданні не повідомив суд про подачу через канцелярію суду додаткових документів по справі, які стосуються розміру витрат на правничу допомогу.

Відповідно до ст. 233 Господарського процесуального кодексу України, рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та витребуваних судом.

У судовому засіданні 21.02.2019р., відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані позивачем і відповідачем документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

18.06.2018р. між позивачем (далі - постачальник) та відповідачем (далі - покупець) було укладено договір №18 / 25 (далі - договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність покупця товар згідно гарантійних листів (заявок) та накладених, а покупець прийняти та оплатити поставлений товар на умовах даного договору.

Згідно п. 1.2. договору, асортимент та кількість товару визначається згідно гарантійних листів (заявок) та накладних на передачу товару, які підтверджують погодження сторін та є невід'ємною частиною договору.

У п. 3.2. договору зазначено, що оплата товару здійснюється шляхом перерахування покупцем грошових коштів на розрахунковий рахунок покупця протягом 15 календарних днів з моменту відвантаження товару зі складу постачальника.

Відповідно до п. 4.2. договору, у випадку прострочення оплати товару покупець сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Строк дії даного договору з моменту його підписання сторонами до 31.12.2018р., але в будь-якому випадку до моменту його повного виконання.

На виконання договору позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 855 051,54 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін накладними: № 1137 від 15.08.2018р. на суму 423 083,21 грн. та № 1182 від 23.08.2018р. на суму 431 968,33 грн., а також товарно-транспортними накладними № 1137 від 15.08.2018р. та № 1182 від 23.08.2018р.

Повноваження на отримання товару представників відповідача підтверджується довіреностями №169 від 14.08.2018р. та №178 від 20.08.2018р.

Відповідачем здійснена часткова оплата товару до звернення позивача до суду з позовом у даній справі на суму 316 196,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справ платіжними дорученнями.

Після звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідач здійснив часткову оплату товару в сумі 10 500,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2990 від 29.10.2018р., №3030 від 07.11.2018р. та №3050 від 14.11.2018р.

Згідно листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.01.2019р. №126/ю/04-36-12-01-16, наданого у відповідь на адвокатський запит представника позивача, у звітному (податковому) періоді - серпень 2018 року продавцем ТДВ "Завод Метиз" на адресу покупця ТОВ "ДЗЗМ "СИЛА" складено та зареєстровано в ЄРПН п'ять податкових накладних на загальну суму ПДВ 146 517,31 грн, а саме: від 07.08.2018 №208 на суму ПДВ 2 245,70 грн., від 08.08.2018 0209 на суму ПДВ 1619,51 грн., від 15.08.2018 №239 на суму ПДВ 70513,87 грн., від 23.08.2018 №310 на суму ПДВ 71 994,72 грн., від 23.08.2018 №321 на суму ПДВ 143,52 грн., які відображено в податковій звітності з ПДВ за серпень 2018 року.

Згідно інформаційної системи ДФС України співставлення податкового зобов'язання та податкового кредиту в розрізі контрагентів відповідно наданих платниками податку податкових декларацій з ПДВ - розбіжностей по зазначених, контрагентах у податковому періоді серпень 2018 року не встановлено.

Листом від 30.10.2018р. відповідач гарантував погашення заборгованості в розмірі 538 855,38 грн. та просив позивача узгодити графік погашення.

Позивач стверджує, що відповідачем допущено неналежне виконання зобов'язань за договором №18 / 25 від 18.06.2018р. щодо своєчасної та повної оплати товару, у зв'язку із чим просить стягнути з останнього заборгованість за отриманий товар 538 855,38 грн.

Оцінюючи подані докази та наведені обґрунтування за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково, виходячи з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Згідно зі ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Стаття 628 Цивільного кодексу України встановлює, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є не обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 527 Цивільного кодексу України боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 статті 78 Господарського процесуального кодексу України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов'язання за договором виконав, здійснив поставку товару, який прийнятий відповідачем, на суму 855 051,54 грн., що підтверджується підписаними представниками сторін накладними: № 1137 від 15.08.2018р. на суму 423 083,21 грн. та № 1182 від 23.08.2018р. на суму 431 968,33 грн., а також товарно-транспортними накладними № 1137 від 15.08.2018р. та № 1182 від 23.08.2018р.

Повноваження на отримання товару представників відповідача підтверджується довіреностями №169 від 14.08.2018р. та №178 від 20.08.2018р.

При цьому, суд не приймає до уваги заперечення відповідача щодо отримання товару за накладною, викладені у відзиві, оскільки доказів на підтвердження викладених у ньому обставин матеріали справи не містять.

Крім того, згідно листа Головного управління ДФС у Дніпропетровській області від 02.01.2019р. №126/ю/04-36-12-01-16, вказані поставки відображені відповідачем у його податковій звітності, що також свідчить про їх схвалення.

Відповідно до ст. 692 Цивільного кодексу України , покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Статтею 253 Цивільного кодексу України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України , якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи викладене, виходячи з умов договору №18 / 25 від 18.06.2018р., строк виконання відповідачем зобов'язань з оплати поставленого товару є таким, що настав.

Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України , порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач своє зобов'язання зі своєчасної оплати поставленого товару в повному обсязі не виконав, частково оплативши до звернення позивача до суду з позовом у даній справі суму 316 196,00 грн.

Після звернення позивача до суду з позовом у даній справі відповідач здійснив часткову оплату товару в сумі 10 500,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №2990 від 29.10.2018р., №3030 від 07.11.2018р. та №3050 від 14.11.2018р.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Суд зазначає, що господарський суд закриває провадження у справі, у зв'язку з відсутністю предмета спору, зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

За таких обставин, враховуючи сплату відповідачем грошових коштів у розмірі 10 500,00 грн. після звернення позивача з позовом до суду, суд дійшов висновку щодо закриття провадження у справі № 910/14371/18 в цій частині основного боргу, у зв'язку з відсутністю предмету спору між сторонами.

Таким чином, на час винесення рішення, у відповідача існує перед позивачем заборгованість у розмірі 528 355,38 грн.

Пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України визначає що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що строк оплати вартості поставленого товару за договором настав, а доказів оплати товару в повному обсязі станом на день розгляду справи відповідачем не надано, обґрунтованими є позовні вимоги про стягнення з останнього на користь позивача заборгованості за договором №18 / 25 від 18.06.2018р. в розмірі 528 355,38 грн.

Згідно статей 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Таким чином, факт порушення відповідачем зобов'язань за договором №18 / 25 від 18.06.2018р. щодо оплати товару належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований. Відтак, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягає задоволенню частково в сумі 528 355,38 грн.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.2 ч.1 ст.129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Враховуючи викладене, а також ту обставину, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, судовий збір покладається на відповідача.

Також, у відповіді на відзив позивач просив покласти витрати на правову допомогу на відповідача, вартість якої станом на 17.01.2019р. склала 28 600 грн.

Статтею 126 ГПК України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

На підтвердження понесених витрат в сумі 28 600 грн. представник позивача надав договір про надання правової допомоги від 19.12.2018р. №19 / 12, рахунки-фактури від 19.12.2018р., від 09.01.2019р., 15.01.2019., платіжні доручення №4603 від 20.12.2018р, №60 від 10.01.2019р., №89 від 15.01.2019р.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що витрати позивача, пов'язані з правничою допомогою адвоката в сумі 28 600 грн., відповідно до вимог ст. 129 ГПК України , слід покласти на відповідача.

Також, 21.02.2019р. через канцелярію суду представник позивача подав документи, що підтверджують надання правничої допомоги за період з 17.01.2019р по 21.02.2019р. на суму 17 600 грн.

Разом з тим, у суду відсутні підстави для стягнення вказаної суми витрат на правничу допомогу з відповідача, оскільки вказані докази на момент розгляду справи в судовому засіданні не були передані до матеріалів справи, а представник позивача не повідомив про їх подання, як і не заявив відповідного клопотання про покладення 17 600 грн. витрат на правничу допомогу на відповідача до початку судових дебатів згідно з приписами ч. 8 ст. 129 ГПК.

Керуючись ст.ст. 129, 231, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Закрити провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу у розмірі 10 500 грн., у зв'язку з відсутністю предмету спору.

2. Позовні вимоги задовольнити частково.

3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю ДЗЗМ Сила (04060, м. Київ, вулиця Ольжича, будинок 27/22, офіс 4; ідентифікаційний код 40109236) на користь товариства з додатковою відповідальністю Завод Метиз (51931, Дніпропетровська обл., місто Кам'янське, вулиця Широка, будинок 99; ідентифікаційний код 02969248) заборгованість в сумі 528 355 грн. 38 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 8 082,83 грн. та ) витрати на професійну правничу допомогу в сумі 28 600 грн.

4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано: 01.03.2018р.

Суддя А.І. Привалов