Рішення

від 25.02.2019 по справі 908/2484/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

номер провадження справи 27/171/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.02.2019 Справа № 908/2484/18

м.Запоріжжя Запорізької області

Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С. при секретарі судового засіданні ОСОБА_1, розглянувши матеріали справи

За позовом: Фермерського господарства «Надія» (71202 Запорізька область Чернігівський район смт. Чернігівка, вул. Соборна, 58, ідентифікаційний номер юридичної особи 25479386)

до відповідача: ОСОБА_2 селищної ради Чернігівського району Запорізької області (належний відповідач ) (71202, смт. Чернігівка, Чернігівського району, Запорізької області, вул. Українська, буд. 57, ідентифікаційний номер юридичної особи 20509645)

про визнання права користування на земельну ділянку

за участю представників:

позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

СУТЬ СПОРУ:

20.11.2018 р. до господарського суду Запорізької області надійшла позовна заява Фермерського господарства «Надія» до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області про визнання, що право постійного користування на земельну ділянку площею 50 га, розташовану на території Владівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначену у Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509, виданого 05 квітня 1996 року на ім'я ОСОБА_3, належить Фермерському господарству "НАДІЯ".

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.11.2018 р., справу № 908/2484/18 передано на розгляд судді Дроздовій С.С.

Ухвалою суду від 21.11.2018 р., прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/2484/18, присвоєно справі номер провадження 27/171/18 та призначено підготовче судове засідання на 20.12.2018 р.

Справа № 908/2484/18 розглядається за правилами загального позовного провадження.

18.12.2018 р. від первісного відповідача за вх. № 08-08/22740/18 від 18.12.2018 р. надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого зазначено про право постійного користування не може надаватись у будь-який спосіб, за винятків випадків, встановлених ст. 92 Земельного кодексу України, перехід права постійного користування від однієї особи до іншої не передбачений законодавством.

20.12.2018 р. у підготовче засідання представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. 20.12.2018 р. надіслав на адресу суду клопотання про відкладення підготовчого засідання, у зв'язку з неможливістю прибути у засідання суду.

Ухвалою суду від 20.12.2018 р., відповідно до ст. 183 ГПК України, підготовче засідання відкладено на 16.01.2019 р. у зв'язку з неявкою представника позивача.

28.12.2018 р. надійшла відповідь на відзив, відповідно до якої позивач вважає порушеним право Фермерського господарства на отримання у постійне користування земельної ділянки, яка була надана його засновнику на таких умовах, тому що постійне користування фізичною особою є правом, нерозривно пов'язаним безпосередньо з ним. При наявності у засновника фермерського господарства Державного акту на право постійного користування землею виконує фермерське господарство, а не громадянин, якому вона належить.

Представник позивача у підготовчому засіданні 16.01.2019 р. підтримав клопотання б/н від 10.01.2019 р. (вх 08-08/380/19 від 10.01.2019 р.) в порядку ст. 48 ГПК України. Просить суд залучити до участі у справі належного відповідача - ОСОБА_2 селищна рада Чернігівського району Запорізької області, обґрунтовуючи тим що, спірна земельна ділянка 50 га кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначена у Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509, виданого 05.04.1996 року на ім'я ОСОБА_3, з державної власності передана у комунальну власність ОСОБА_2 селищній раді Чернігівського району Запорізької області.

Представник первісного відповідача у підготовчому засіданні 16.01.2019 р. підтвердив, що Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 р. № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» видано наказ від 21.12.2018 р. № 8-2314/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» , яким ОСОБА_2 селищній об'єднаній територіальній громаді Чернігівського району Запорізької області передано у комунальну власність земельні ділянки загальною площею 11094,9034 га., в тому числі спірна земельна ділянка 50 га кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначена у Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509, виданого 05.04.1996 року на ім'я ОСОБА_3. Надав суду клопотання від 16.01.2019 р. вх. № 08-08/770/19 про долучення до матеріалів справи документів по справі, які підтверджують що на теперішній час земельна ділянка, яка перебуває у користування позивача відноситься до комунальної власності, тому її розпорядником є ОСОБА_2 селищна об'єднана територіальна громада.

Ухвалою суду від 16.01.2019 р. на підставі клопотання позивача, згідно ст. 48 ГПК України, неналежного відповідача у справі № 908/2484/18 - Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області (69095 м. Запоріжжя, вул. Українська, 50, ідентифікаційний номер юридичної особи 39820689) замінено на належного відповідача ОСОБА_2 селищну раду Чернігівського району Запорізької області (71202, смт. Чернігівка, Чернігівського району, Запорізької області, вул. Українська, буд. 57, ідентифікаційний номер юридичної особи 20509645), відповідно до ст. 183 ГПК України підготовче засідання відкладено на 18.02.2019 р.

На підставі статті 48 ч.4 ГПК України за усним клопотання нового відповідача розгляд справи починається спочатку для детального ознайомлення належного відповідача з позовними вимогами.

Ухвалою суду від 18.02.2019 р. підготовче провадження закрито. Розгляд справи по суті призначено на 25.02.2019 р.

Представник позивача у судове засідання 25.02.2019 р. не з'явився, надав суду заяву, відповідно до якого просить суд розглянути справу без його участі, позовні вимоги підтримав в повному обсязі. Заява позивача прийнята судом.

Представник відповідача в судове засідання 25.02.2019 р. не з'явився, про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Письмового відзиву не надав. Поважні причини своєї неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи без відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

За таких обставин, суд вважає, що ним були вжиті достатні заходи для повідомлення відповідача про дату, час та місце розгляду справи № 908/2484/18.

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи зобов'язані виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.

Згідно ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд вирішив за доцільне розглянути справу по суті за наявними матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю позивача та відповідача.

Справу розглянуто в порядку ст. 178 ГПК України, відповідно до якої, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З матеріалів справи вбачається, що підставою для отримання Фермерським господарством в особі ОСОБА_3 земельної ділянки було розпорядження голови ОСОБА_2 районної державної адміністрації Чернігівського району Запорізької області. Право постійного користування посвідчене Державним актом на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509, виданого 05 квітня 1996 року, про що в Книзі записів державних актів па право постійного користування землею зроблено запис за №117.

Кадастровий номер земельної ділянки в Державному акті не зазначений, але, як зазначає позивач, в Державному земельному кадастрі зареєстроване право державної власності на земельну ділянку, якій присвоєно номер 2325581900:03:024:0006.

Засновником Фермерського господарства Надія (18.03.1997 р.) є ОСОБА_3, якому була передала земельна ділянка на праві постійного користування.

На думку позивача, право постійного користування на земельну ділянку, площею 50 га, розташовану на території Владівської селищної ради Чернігівською району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначену у Державному акті на право постійною користування землею серії ЗП 19-501509, виданого 05 квітня 1996 року на ім'я ОСОБА_3, належить Фермерському господарству НАДІЯ .

Згідно зі ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України Про селянське (фермерське) господарство від 20 грудня 1991 року № 2009-ХІІ (чинний на час створення ФГ НАДІЯ ), селянське (фермерське) господарство в системі народногосподарського комплексу є рівноправною формою ведення господарства поряд з державними, колективними, орендними та іншими підприємствами і організаціями, господарськими товариствами.

Частиною 2 ст. 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на час створення ФГ Надія ) визначено, що після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Згідно ч. 1 ст. 16 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на час створення ФГ Надія ) у власності осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, можуть бути земля, жилі будинки, квартири, предмети особистого користування, предмети домашнього господарства. продуктивна і робоча худоба, птиця, бджолосім'ї, посіви та посадки сільськогосподарських культур і насадження на земельній ділянці, засоби виробництва, вироблена продукція і доходи від ЇЇ реалізації, транспортні засоби, кошти, акції, інші цінні папери, а також інше майно споживчого і виробничого призначення для ведення селянського (фермерського) господарства і заняття підсобними промислами.

Відповідно до приписів статті 19 Закону України Про селянське (фермерське) господарство до складу майна фермерського (сільського) господарства у т.ч. входить право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, а також інші права, що передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Частиною 1 ст. 92 Земельного кодексу України встановлено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою.

Право постійного користування є похідним і залежить від права власності, земельна ділянка надається у володіння і користування фізичним особам, а Фермерське господарство, як юридична особа, фактично с вторинним користувачем без достатнього правового обґрунтування.

Наявність земель на праві постійного користування згідно існуючих вимог законодавства не дозволяє фермерському господарству планувати, ефективно використовувати землю, а громадянам - передавати ці землі у спадщину спадкоємцям, які бажають продовжити ведення фермерського господарства. Відсутність успадкування призведе до припинення діяльності Фермерського господарства.

З матеріалів справи вбачається, що з моменту передачі земельної ділянки до створеного фермером фермерського господарства, як юридичної особи, відбулась заміна землекористувача у відносинах, щодо яких виник спір, а саме, фізична особа - фермер вибув зі спірних правовідносин землекористування, натомість його місце у спірних правовідносин землекористування в силу вимог Закону України Пре селянське (фермерське) господарство зайняло створене фермером Фермерське господарство, як землекористувач.

При цьому засновник юридичної особи та сама юридична особа, тісно пов'язані між собою тим, що є зв'язок між правосуб'єктністю, як фізичної особи та її, як засновника юридичної особи.

З матеріалів справи вбачається, що 18.03.1997 р. громадянином України ОСОБА_3 створено Фермерське господарство НАДІЯ .

За таких обставин, обов'язки землекористувача спірної земельної ділянки ОСОБА_3 перейшли до Фермерського господарства Надія .

Таким чином, з 18.03.1997 р. саме створене громадянином України ОСОБА_3 Фермерське господарство Надія несе обов'язки землекористувача земельної ділянки площею 50 га, розташовану на території Владівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006.

Суд враховує, що з набранням чинності нового Земельного кодексу України 2001р., регулювання правого титулу права постійного користування земельною ділянкою зазнало змін. Звузивши коло суб'єктів, які можуть набути право постійного користування, законодавець наступним чином визначив долю землекористувачів, які вже набули це право: у пункті 6 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001р. встановлено, що "громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні до 1 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них".

Водночас, у рішенні Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, зроблено низку важливих висновків, які забезпечують безперешкодне здійснення права постійного користування тими землекористувачами, які не увійшли до переліку осіб, визначених у статті 92 ЗК України 2001р. Зокрема, Конституційний Суд України вказав, що стаття 92 ЗК України 2001р. не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб (постанова Кабінету Міністрів від 2 квітня 2002 року №449 (чинна до 23 липня 2013 року). Отже, громадяни та юридичні особи зберігають право на земельні ділянки (пункт 7 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України 2001), одержані ними до 1 січня 2002 р. у власність, у тимчасове користування або на умовах оренди в розмірах, що були раніше передбачені чинним законодавством.

Встановлене п. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 року № 449 Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.

Згідно приписів ст. 92, ст. 125 ЗК України 2001 року, право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.

За змістом ст.ст. 142, 149 ЗК України 2001 року, право постійного користування землею припиняється в разі добровільної відмови від права постійного користування землекористувачем та у разі вилучення для суспільних та інших потреб за рішенням органів місцевого самоврядування у разі згоди землекористувача.

Відповідно до ч. 5 ст. 116 зазначеного Кодексу, надання у користування земельної ділянки, що перебуває у власності або у користуванні, провадиться лише після вилучення (викупу) її в порядку, передбаченому Земельним кодексом.

Дії органів державної влади та місцевого самоврядування, спрямовані на позбавлення суб'єкта права користування земельною ділянкою після державної реєстрації такого права поза межами підстав, визначених у статті 141 ЗК України, є такими, що порушують право користування земельною ділянкою. Господарські суди повинні мати на увазі, що відповідно до частини другої статті 149 ЗК України вилучення земельних ділянок здійснюється за згодою землекористувачів у випадках, передбачених законом, на компенсаційних засадах з визначенням повноважень органів, які здійснюють таке вилучення, та обмежень, встановлених статтею 151 ЗК України.

Позивач із заявою про добровільну відмову від спірної земельної ділянки не звертався та державний акт на право постійного користування землею йому не повертав. Також земельна ділянка у позивача не вилучалася. Крім того, обставини, зазначені в статті 141 ЗК України, з якими законодавець пов'язує припинення права користування земельною ділянкою, в даному випадку також відсутні. При цьому, оскільки суб'єктивне право на земельну ділянку виникає та реалізується на підставах і в порядку, визначених Конституцією, Земельного кодексу та іншими законами України, що регулюють земельні відносини, то підставою для виникнення права на земельну ділянку є відповідний юридичний факт. У Земельному кодексі України серед підстав набуття права на землю громадянами та юридичними особами не названо оформлення чи переоформлення прав на земельні ділянки. Право ж постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством, чого відповідач не зробив.

З матеріалів справи вбачається, що 08 жовтня 2018 року Фермерське господарство звернулось до Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області з заявою про визнання права постійного користування земельною ділянкою площею 50 га. розташованою на території Владівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначену у Державному акті на право постійною користування землею серії ЗП 19-501509, виданою 05 квітня 1996 року на ім'я ОСОБА_3, за Фермерським господарством Надія та провести відповідні зміни в кадастровій документації. В цій заяві голова Фермерського господарства ОСОБА_3 А.1. зазначив, що підписуючи цю заяву він свідомо відмовляється від права постійного користування на користь Фермерського господарства Надія .

Листом від 18.10.2018 року № 27-8-0.22-6393/2-18 Головне управління Держгеокадастру у Запорізькій області надало відповідь, що на даний на вказану земельну ділянку встановлена форма власності - державна, а 11.06.2018р. за Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області проведена реєстрація речового права на нерухоме майно.

Судом встановлено, що Головним управлінням Держгеокадастру у Запорізькій області на виконання розпорядження Кабінету Міністрів України від 31.01.2018 р. № 60-р «Питання передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності у комунальну власність об'єднаних територіальних громад» видано наказ від 21.12.2018 р. № 8-2314/15-18-СГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» , яким ОСОБА_2 селищній об'єднаній територіальній громаді Чернігівського району Запорізької області передано у комунальну власність земельні ділянки загальною площею 11094,9034 га., в тому числі спірна земельна ділянка 50 га кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначена у Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509, виданого 05.04.1996 року на ім'я ОСОБА_3. Надав суду клопотання від 16.01.2019 р. вх. № 08-08/770/19 про долучення до матеріалів справи документів по справі, які підтверджують що на теперішній час земельна ділянка, яка перебуває у користування позивача відноситься до комунальної власності, тому її розпорядником є ОСОБА_2 селищна об'єднана територіальна громада.

Право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів (Закон України Про власність , який втратив чинність 20.06.2007р. та був чинним на момент отримання громадянином - фермером та передачі у створене ним фермерське господарство спірної земельної ділянки).

Відповідно до положень ст.ст. 48, 49, 51 зазначеного Закону захист права власності здійснюється судом, арбітражним судом або третейським судом, положення щодо захисту права власності поширюються також на особу, яка хоча і не є власником, але володіє майном на праві користування, володіння або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором. Ця особа має право на захист свого володіння також від власника". Володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом, арбітражним судом, третейським судом. Громадянин або юридична особа не може бути позбавлені права власності на земельну ділянку поза їх волею інакше, як на підставі рішення суду, у випадках, передбачених законодавчими актами України.

Суд зазначає, що право землекористувача використовувати землі для ведення фермерського господарства, яке ґрунтується на підставі акту на постійне користування землею, становило "майно", яке підпадає під захист статті 1 Першого протоколу (див. mutatis mutandis, рішення від 24 червня 2003 року у справі Стреч проти Сполученого Королівства (Stretch v. the United Kingdom), заява № 44277/98, пункти 32-35).

У справі Рисовський проти України від 20 жовтня 2011 року), Європейський суд з прав людини наголосив, що одноосібний власник може вважати себе потерпілим від втручання в його особисті права за ст. 1 Першого протоколу в результаті дій, спрямованих проти нього.

Окрім цього, з матеріалів справи вбачається, що позивача не було позбавлено належного йому Державного акта на право користування землею, а отже невизнання факту належності йому спірної земельної ділянки є фактично позбавленням його власності у розумінні статті 1 Першого протоколу та ця дія, фактично анулює юридичну підставу, на якій виникло первісне право користування на землю, становить втручання в зазначене право. У будь-якому випадку, в контексті цієї справи застосовуються ті самі принципи, незалежно від того, чи становило відповідне втручання позбавлення власності , чи ні. Зокрема, цей захід повинен бути законним і спрямованим на досягнення справедливого балансу між інтересами суспільства та інтересами землекористувача (див., серед багатьох інших джерел, зазначене вище рішення у справі Стреч проти Сполученого Королівства (Stretch v. the United Kingdom), та справі "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року).

Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно з ч. 1 статті 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Відносини, що виникають у зв'язку з обов'язком держави виконати рішення Європейського суду з прав людини у справах проти України, з необхідністю усунення причин порушення Україною Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і протоколів до неї, з впровадженням в українське судочинство та адміністративну практику європейських стандартів прав людини, зі створенням передумов для зменшення заяв до Європейського суду з прав людини проти України регулюється Законом України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини .

Згідно зі статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , яка кореспондується зі ст.11 ГПК України суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду, як джерело права.

Згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17.07.97 №475/97-ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Відповідно до другого речення частини 1 статті 1 Першого Протоколу до Конвенції держава може втручатися в права суб'єктів власності і позбавити їх майна в розумінні Протоколу, але таке втручання не може суперечити інтересам суспільства і здійснюється лише на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Будь-яке втручання держави у власність має відповідати вимозі про наявність законної мети - інтересів суспільства.

Концепція майна , в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися правом власності , а відтак і майном .

На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що право користування земельною ділянкою також є майном в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, мирне володіння яким гарантується статтями 1, 8, 41 Конституції України та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції.

У Рішенні Європейського суду з прав людини від 02.11.04 у справі Трегубенко проти України вказано, що позбавлення майна може бути виправданим лише у випадку, якщо буде показаний inter alia, інтерес суспільства та умови, передбачені законом .

Більше того, будь-яке втручання у право власності обов'язково повинно відповідати принципу пропорційності. Як неодноразово зазначав суд, справедливий баланс має бути дотриманий між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основних прав людини. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа, про яку йдеться, несе індивідуальний і надмірний тягар .

Отже, відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, майнове право особи, зокрема, право користування земельною ділянкою, може бути припинено у разі, якщо цього потребують загальні інтереси суспільства.

Разом з тим, під час розгляду даного спору, відповідач, належним чином не обґрунтував та не довів за допомогою належних та допустимих доказів ані обставин наявності суспільного інтересу на припинення права Фермерського господарства Надія користування спірною земельною ділянкою, ані порушень прав держави чи територіальної громади, внаслідок виникнення у фермерського господарства такого права.

Частиною 2 ст. 4 ГПК України встановлено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Приписами ст. 16 Цивільного кодексу України передбачено, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади АР Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно приписів ст. 396 Цивільного кодексу України особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі і від власника майна, відповідно до положень глави 29 цього Кодексу.

Відповідно ж до ч. 1 ст. 392 Цивільного кодексу України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Частиною 3 ст. 152 Земельного кодексу України визначено, що захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Частиною 1 статті 92 ЗК передбачено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 ЗК, перелік яких є вичерпним.

Відповідно до статті 141 ЗК підставами припинення права користування земельною ділянкою є: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини.

Наведений перелік є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає, тобто інші юридичні факти не можуть розглядатися як підстава припинення права користування зазначеною земельною ділянкою.

Слід зазначити, що дії Фермерського господарства Надія не підпадають під вказаний вище перелік. Враховуючи вищевикладене, позивач має законне право на постійне користування спірною земельною ділянкою.

Частиною 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У рішенні Європейского суду з прав людини від 19.03.1997 р. (п. 40) по справі «Горнсбі поти Греції» зазначено: «…Право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити ситуацію, щоб пункт 1 статті 6 докладно описував процедурні Гарантії, що надаються сторонам цивільного судового процесу - у провадженні, що є справедливим, відкритим і оперативним - і не передбачив при цьому гарантій виконання судових рішень; тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно права на звернення до суду і проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, що його Договірні сторони зобов'язалися дотримуватися, коли вони ратифікували Конвенцію.

Відповідно до ст.ст. 7, 13 Господарського процесуального кодексу України правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст.ст. 73, 77 ГПК України).

З урахуванням наведеного, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими, заснованими на законі та такими, що підлягають задоволенню.

В порядку ст. 129 ГПК України, судовий збір у сумі 1 762 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги Фермерського господарства «Надія» , Запорізька область Чернігівський район смт. Чернігівка до ОСОБА_2 селищної ради Чернігівського району Запорізької області, Запорізька область Чернігівський район смт. Чернігівка задовольнити.

Визнати, що право постійного користування на земельну ділянку площею 50 га, розташовану на території Владівської селищної ради Чернігівського району Запорізької області, кадастровий номер 2325581900:03:024:0006, зазначену у Державному акті на право постійного користування землею серії ЗП 19-501509, виданого 05 квітня 1996 року на ім'я ОСОБА_3, належить Фермерському господарству "НАДІЯ" (71202 Запорізька область Чернігівський район смт. Чернігівка, вул. Соборна, 58, код ЄДРПОУ 25479386).

Стягнути з ОСОБА_2 селищної ради Чернігівського району Запорізької області (71202, смт. Чернігівка, Чернігівського району, Запорізької області, вул. Українська, буд. 57, ідентифікаційний номер юридичної особи 20509645) на користь Фермерського господарства «Надія» (71202 Запорізька область Чернігівський район смт. Чернігівка, вул. Соборна, 58, ідентифікаційний номер юридичної особи 25479386) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн.. 00 коп. судового збору . Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення оформлено та підписано 07.03.2019 р.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення буде розміщено в Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою у мережі Інтернет за посиланням: http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя С.С. Дроздова