Постанова

від 27.02.2019 по справі 910/774/18

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" лютого 2019 р. Справа№ 910/774/18

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Дідиченко М.А.

суддів: Разіної Т.І.

Власова Ю.Л.

при секретарі: Петрик М.О.

за участю представників сторін:

від прокуратури: Шевченко О. В.;

від позивача Подлящук О. П.;

від відповідача: Марків Н. В.;

від третьої особи: Ленько М. М.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГК Феофанія"

на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018

у справі № 910/774/18 (суддя Смирнова Ю.М.)

за позовом заступника прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Національної академії наук України

до Приватного підприємства "ГК Феофанія"

третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача -Фонд державного майна України

про витребування майна,

В С Т А Н О В И В:

Короткий зміст позовних вимог

Заступник прокурора міста Києва в інтересах держави в особі Національної академії наук України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, в якій просив суд витребувати від Приватного підприємства "ГК Феофанія" у державну власність в особі Національної академії наук України нерухоме майно - готель "Феофанія" та ресторан готелю "Феофанія", загальною площею 6620,7 кв.м, яке розташоване по вул. Метрологічній, будинок 14-Б у м. Києві.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірне нерухоме майно незаконно вибуло з власності держави і володіння Національної академії наук України та, за даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на січень 2018 року право власності на нього зареєстровано за Приватним підприємством ГК Феофанія . За таких обставин, з посиланням на положення ст.ст. 387, 388 Цивільного кодексу України прокурор вказує на наявність підстав для витребування відповідного майна на користь позивача.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/774/18 позов задоволено повністю.

Витребувано від Приватного підприємства "ГК Феофанія" у державну власність в особі Національної академії наук України нерухоме майно - готель "Феофанія" та ресторан Готелю "Феофанія", загальною площею 6620,7 кв.м, яке розташоване по вул. Метрологічній, будинок 14-Б у м. Києві.

Стягнуто з Приватного підприємства "ГК Феофанія" на користь Прокуратури міста Києва судовий збір у розмірі 616700 грн 00 коп. Стягнуто з Приватного підприємства "ГК Феофанія" на користь Національної академії наук України судовий збір за подання заяви про забезпечення позову у розмірі 881 грн 00 коп.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів суду ані факту вибуття спірного майна з державної власності і набуття в подальшому в установленому законодавством порядку права власності на це майно (зокрема, в процедурі приватизації), ані існування правових підстав для володіння таким майном.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Приватне підприємство "ГК Феофанія" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 р. у справі № 910/774/18 та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що спірне рішення ухвалене з порушенням норм процесуального права, при неповному застосуванні норм матеріального права, що призвело до неповного з'ясування обставин, які мають значення для справи. Зокрема, апелянт зазначив, що судом першої інстанції були проігноровані юридичні факти, які встановлені рішенням апеляційного суду міста Києва від 15.11.2011 у справі № 22-7480/2011, а саме щодо: факту оплати відповідачем позивачу за договором оренди; факту дії договору оренди на час розгляду справи по суті, факту викупу майна відповідачем. Також апелянт зазначив, що судом першої інстанції невірно застосовано ст. 387, 388 ЦК України та не застосовано до відносин ст.ст. 784, 785 ЦК України щодо розірвання договору оренди та повернення майна орендарю. На думку апелянта, судом було безпідставно залишено без розгляду відзив на позов та зустрічну позовну заяву та проігноровано стан спірного майна, яке було передано ПП ГК Феофанія .

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу № 910/774/18 передано на розгляд колегії суддів у складі: Дідиченко М. А. - головуюча суддя; судді - Разіна Т.І., Власов Ю.Л.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.11.2018 апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГК Феофанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/774/18 залишено без руху.

При цьому, Приватному підприємству "ГК Феофанія" встановлено десятиденний строк з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху для усунення недоліку шляхом подання до суду доказів доплати судового збору у розмірі 925 050,00 грн.

Приватним підприємством "ГК Феофанія" протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху були усунені недоліки.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.12.2018 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ГК Феофанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/774/18 та призначено справу до розгляду на 13.02.2019.

В подальшому, у судових засіданнях 13.02.2019 та 20.02.2019 були оголошені перерви до 20.02.2019 та 27.02.2019 відповідно.

Позиції учасників справи

21.01.2019 через відділ документального забезпечення суду від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 - без змін.

Прокурор, заперечуючи проти доводів апеляційної скарги, вказав, що оскільки спірне майно вибуло з власності держави та володіння Національної академії наук України незаконно, то на підставі ст. 387 ЦК України таке майно підлягає витребуванню від відповідача на користь Національної академії наук України. Також прокурор вказав, що обставини правомірності відхилення судом першої інстанції відзиву на позов та зустрічної позовної заяви установлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, а тому не потребують повторного доказування.

04.02.2019 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить апеляційну скаргу ПП ГК Феофанія залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 без змін.

Позивач, заперечуючи проти доводів апелянта, зазначив, що суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що відповідач заволодів державним майном без відповідної правової підстави, а спірне майно вибуло з власності держави та володіння відповідача незаконно. Також позивач зазначив, що обставини правомірності відхилення судом першої інстанції процесуальних документів встановлено ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018, яка залишена без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, а тому не потребують повторного доказування.

Клопотання учасників сторін та результати їх розгляду

20.02.2019 через відділ документального забезпечення суду від позивача надійшли додаткові пояснення, до яких останнім були додані рішення Арбітражного суду міста Києва від 22.01.2001 у справі № 3/423 та постанову Вищого арбітражного суду України від 19.05.2000 у справі № 04-1/11-17/11.

Також, 25.02.2019 через відділ документального забезпечення суду від відповідача надійшли додаткові пояснення № 2, до яких заявником, зокрема, було додано рішення Радянського районного суду міста Києва від 29.08.1997 у справі № 2-244/97, постанова про зупинення виконавчого провадження, ухвала Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2003, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.06.2003, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16.12.2003 у справі № 2-7029, ухвалу Верховного суду України від 05.05.2004, рішення Арбітражного суду міста Києва від 22.01.2001 у справі № 3/423.

В обґрунтування причин подання доказів в апеляційний суд відповідач зазначив, що питання дослідження орендних відносин виникло під час розгляду справи в Північному апеляційному господарському суді, тоді як вказані обставини не досліджувалися в суді першої інстанції, а позивач даних доказів до суду першої інстанції не надав.

Колегія суддів приймає надані сторонами додаткові докази, а саме рішення Арбітражного суду міста Києва від 22.01.2001 у справі № 3/423, постанову Вищого арбітражного суду України від 19.05.2000 у справі № 04-1/11-17/11, рішення Радянського районного суду міста Києва від 29.08.1997 у справі № 2-244/97, постанову про зупинення виконавчого провадження, ухвалу Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2003, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 03.06.2003, ухвалу Апеляційного суду міста Києва від 16.12.2003 у справі № 2-7029, ухвалу Верховного суду України від 05.05.2004, рішення Арбітражного суду міста Києва від 22.01.2001 у справі № 3/423, з огляду на наступне.

Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції не досліджував обставин наявності між позивачем та відповідачем орендних правовідносин, в той час як відзив відповідача на позову заяву, який був обґрунтований, зокрема, вказаними доводами, судом першої інстанції був залишений без розгляду.

Не погоджуючись з такою позицією суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, доводи якої зводились, зокрема, до безпідставності витребування майна на користь позивача на підставі ст.ст. 387, 388 ЦК України у зв'язку з перебуванням готелю "Феофанія" та ресторану готелю "Феофанія" у користуванні відповідача на підставі договору оренди.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Таким чином, враховуючи доводи апеляційної скарги, яка перебуває на розгляду у суду апеляційної інстанції, оскільки колегією суддів було встановлено, що суд першої інстанції необґрунтовано відмовив у розгляді доводів відповідача з підстав, зазначених в мотивувальній частині постанови, у зв'язку з чим сторони були позбавлені можливості подати докази на спростування або підтвердження позиції відповідача, а тому для повного та всебічного дослідження спірних правовідносин судом апеляційної інстанції прийняті до розгляду подані сторонами додаткові докази.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Розпорядженням Ради Міністрів Української РСР від 30.06.1967 №742-р дозволено Академії наук Української РСР спорудження у місті Києві /Феофанія/ готельного комплексу в складі гуртожитку на 105 місць, жилого будинку на 56 квартир та 6 котеджів з метою створення необхідних умов роботи в Інституті теоретичної фізики.

Розпорядженням Академії наук Української РСР від 31.08.1967 №1035 затверджено проектне завдання на будівництво зазначеного готельного комплексу.

Розпорядженням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1970 №592 надано дозвіл на здачу в експлуатацію гуртожитку на 105 місць Інституту теоретичної фізики Академії наук УРСР по вулиці Метрологічній.

Рішенням Виконавчого комітету Київської міської Ради депутатів трудящих від 30.06.1970 №1140 Про введення в експлуатацію жилих та інших будинків громадського призначення за ІІ-й квартал 1970 року затверджено акти Державної приймальної комісії про введення в експлуатацію жилих та громадських будинків згідно з додатками №1 та 2 до цього рішення і дозволено експлуатацію цих будинків за призначенням; зобов'язано управління капітального будівництва та інших забудовників передати, а організаціям, на які покладається експлуатація будинків - прийняти на баланс житлові та інші будинки громадського призначення згідно з додатками №1 та 2 до цього рішення.

Згідно з переліком, наведеним у додатку №1 до цього рішення, в експлуатацію прийнято гуртожиток № 2 по вул. Метрологічній в Феофанії на 105 місць корисною площею 4208 кв.м з вбудованим рестораном корисною площею 482 кв. м.

Розпорядженням Президії Академії наук Української РСР від 15.01.1971 №63 перезатверджено скореговані зведені витрати та зведені кошториси на будівництво готельного комплексу для Академії наук УРСР і позаплощадкових інженерних мереж до цього комплексу, виділено додаткові кошти на добудову та оздоблення.

Постановою Президії Верховної Ради Української РСР від 17.01.1991 Про статус Академії наук Української РСР закріплено за Академією наук УРСР всі основні фонди та інше державне майно, що знаходилося на той час у користуванні її установ та організацій дослідно-виробничої бази.

Пунктом 3 вказаної Постанови визначено, що до прийняття законів Української РСР про власність, про роздержавлення майна, а також законодавчих актів, що регулюватимуть відносини в сфері науки, порядок володіння, користування та розпорядження всім майном, закріпленим за Академією наук Української РСР, визначається виключно Президією Академії наук Української РСР.

Указом Президента України Про забезпечення діяльності та розвитку Академії наук України від 20.01.1992 передано Академії наук України у безстрокове користування будинки, устаткування та інше закріплене за нею державне майно на підставі Постанови Президії Верховної Ради УРСР від 17 січня 1991 року Про статус Академії наук Української РСР .

Пунктом 2 вказаного Указу установлено, що Академія наук України використовує передане їй майно за своїм розсудом у межах, визначених її Статутом, без зміни форми його власності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.1999 №226 Про перелік об'єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук затверджено перелік об'єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук, згідно з додатком.

Згідно з Додатком до постанови Кабінету Міністрів України від 19.02.1999 №226 до переліку об'єктів державної власності, що входять до майнового комплексу Національної академії наук, включено, зокрема, Державне заповідне господарство Феофанія (код ЄДРПОУ 16464799), Лікувально-профілактичний комплекс Феофанія (код ЄДРПОУ 05540267) та Готельний комплекс Феофанія (код ЄДРПОУ 00290446).

Згідно Витягу з Єдиного реєстру об'єктів державної власності від 12.07.2017, наданого до справи Фондом державного майна України, готель Феофанія та ресторан Готелю Феофанія , загальною площею 6620,7 кв.м по вул. Метрологічній, буд. 14-Б у м. Києві належить до державної власності з суб'єктом управління - Національна академія наук України.

Як свідчать обставини справи, у січні 2004 року Приватне підприємство ГК Феофанія зверталося до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_12 та Національної академії наук України про визнання права власності на Готель Феофанія , який знаходиться у місті Києві по вул. Метрологічній, 14-Б, та ресторан Готелю Феофанія , який знаходиться у місті Києві по вул. Метрологічній, 14-Б в приміщенні Готелю Феофанія , зобов'язання не чинити перешкод в здійсненні власником права власності та стягнення моральної шкоди.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004 вказаний позов задоволено частково; визнано право власності Приватного підприємства ГК Феофанія на Готель Феофанія , який знаходиться у місті Києві по вул. Метрологічній, 14-Б, та ресторан Готелю Феофанія , який знаходиться у місті Києві по вул. Метрологічній, 14-Б в приміщенні Готелю Феофанія .

В подальшому, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.11.2011, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного підприємства ГК Феофанія відмовлено.

В обґрунтування позовних вимог прокурор вказує, що оскільки рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 №2-952/2004 було скасовано, відповідач заволодів державним майном без відповідної правової підстави, а спірне майно вибуло з власності держави та володіння Національної академії наук України незаконно. У зв'язку з цим прокурор вказує на наявність підстав для витребування від відповідача даного майна на користь Національної академії наук України.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів суду ані факту вибуття спірного майна з державної власності і набуття в подальшому в установленому законодавством порядку права власності на це майно (зокрема, в процедурі приватизації), ані існування правових підстав для володіння таким майном.

В той же час, судом першої інстанції був залишений без розгляду поданий відповідачем відзив на позову заяву з підстав пропущення останнім строку на подання відзиву.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

За змістом статей 317, 326 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.

Частиною 1 ст. 319 Цивільного кодексу України передбачено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 321 право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до ст. 328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Частиною 1 ст. 387 Цивільного кодексу України передбачено, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, готель Феофанія та ресторан Готелю Феофанія , загальною площею 6620,7 кв.м по вул. Метрологічній, буд. 14-Б у м. Києві належить до об'єктів державної власності та обліковується на балансі Державного підприємства Готельний комплекс Феофанія Національної академії наук України з суб'єктом управління - Національною академією наук України.

В той же час, рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004 було визнано право власності Приватного підприємства ГК Феофанія на Готель Феофанія , який знаходиться у місті Києві по вул. Метрологічній, 14-Б, та ресторан Готелю Феофанія , який знаходиться у місті Києві по вул. Метрологічній, 14-Б в приміщенні Готелю Феофанія .

Таким чином, вірним є висновок суду першої інстанції щодо факту незаконного вибуття вищевказаного майна з володіння Національної академії наук України на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004.

Однак, в подальшому, рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.11.2011, залишеним без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову Приватного підприємства ГК Феофанія відмовлено.

Тобто, на момент подачі позовної заяви законним власником спірного майна є держава в особі Національної академії наук України.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні було зазначено, що відповідач належними та допустимими доказами не довів суду існування правових підстав для володіння спірним майном.

Однак, як вбачається з матеріалів справи, 14.03.2018 відповідачем до суду першої інстанції було подано відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що нерухоме майно ПП ГК Феофанія отримало за договором оренди № 2 від 06.03.1995, а тому, на думку відповідача, НАН України добровільно передало спірне майно в оренду ПП ГК Феофанія , у зв'язку з чим норма ст. 387 ЦК України не може бути застосована до цих правовідносин.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2018 було залишено без розгляду відзив та зустрічну позовну ПП ГК Феофанія .

Залишаючи без розгляду поданий відповідачем відзив, суд першої інстанції вказав, що відзив на позовну заяву подано відповідачем лише 13.03.2018, тобто з пропуском встановленого для цього строку.

Відповідно до статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства, зокрема є: змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Законом можуть бути визначені також інші засади судочинства.

Відповідно до частин 1, 2 статті 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Відповідно до частини 3 статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема: верховенство права; змагальність сторін; пропорційність; розумність строків розгляду справи судом; неприпустимість зловживання процесуальними правами тощо.

Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно із статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

В ухвалі про відкриття провадження у даній справі від 29.01.2018 суд визначив здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні (ч.3 ст.12 ГПК України).

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Виходячи з аналізу вищенаведених норм процесуального законодавства, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, зобов'язаний забезпечувати дотримання принципу змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів, доведенні перед судом їх переконливості, сприяти учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом задля прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, яке буде відповідати завданням господарського судочинства.

Відповідно до п.п.2,3,6 частини 1 статті 177 ГПК України завданнями підготовчого провадження є: з'ясування заперечень проти позовних вимог; визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів; вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті.

Підготовче провадження починається відкриттям провадження у справі і закінчується закриттям підготовчого засідання (частина 2статті 177 ГПК України).

Відповідно до статті 165 ГПК України у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дозволить відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив не пізніше першого підготовчого засідання у справі. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до статті 178 ГПК України у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову. У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 судом першої інстанції було встановлено строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали.

Ухвала Господарського суду міста Києва від 29.01.2018 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: 03143, м. Київ, вул. Метрологічна, 14-Б.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, з матеріалами справи представник відповідача ознайомився 02.02.2018, про що є відповідна відмітка на клопотанні про ознайомлення.

Відповідно до статті 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Пропуск строку, встановленого законом або судом учаснику справи для подання доказів, інших матеріалів чи вчинення певних дій, не звільняє такого учасника від обов'язку вчинити відповідну процесуальну дію.

Отже, у відповідності до ст. 119 ГПК України суд першої інстанції наділений правом за власної ініціативи продовжити встановлений ухвалою суду процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву.

У рішенні від 03.01.2018 Віктор Назаренко проти України (Заява № 18656/13) ЄСПЛ наголосив, що суд нагадує, що принцип змагальності та принцип рівності сторін, які тісно пов'язані між собою, є основоположними компонентами концепції справедливого судового розгляду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції. Вони вимагають справедливого балансу між сторонами: кожній стороні має бути надана розумна можливість представити свою справу за таких умов, що не ставлять її чи його у явно гірше становище порівняно з протилежною стороною. Під загрозою стоїть впевненість сторін у функціонуванні правосуддя, яке ґрунтується, зокрема, на усвідомленні того, що вони матимуть змогу висловити свої думки щодо кожного документа в матеріалах справи (див. рішення у справі Беер проти Австрії (Beer v. Austria), заява № 30428/96, пункти 17, 18, від 06 лютого 2001 року)

Суд апеляційної інстанції наголошує на тому, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (Рішення Суду у справі Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

Відзив на позовну заяву поданий відповідачем під час підготовчого провадження, завданням якого, зокрема, є з'ясування заперечень проти позовних вимог, визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та зібрання відповідних доказів.

Зважаючи на можливість суду першої інстанції поновити встановлений процесуальний строк з власної ініціативи, задля сприяння учасникам судового процесу в реалізації їх прав, визначених ГПК України, та прийняття законного та обґрунтованого рішення, з встановленням всіх обставин справи та урахуванням вимог позовної заяви та заперечень проти позову, та забезпечення основних засад господарського судочинства при прийнятті рішення, суд апеляційної інстанції вважає, що місцевий господарський суд дійшов помилкового висновку про залишення відзиву відповідача на позовну заяву без розгляду, у зв'язку з чим не надав належної оцінки матеріалам справи.

Посилання позивача та прокурора на те, що обставини правомірності відхилення судом першої інстанції відзиву підтверджено постановою Київського апеляційного господарського суду від 22.05.2018, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки у вказаній постанові зазначено, що ухвала про залишення відзиву без розгляду у переліку, наведеному у частині 1 ст. 255 ГПК України щодо оскаржень ухвал суду першої інстанції, відсутня, а отже, не підлягає окремому апеляційному оскарженню, оскільки заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються саме до апеляційної скарги на рішення суду.

Відповідно до ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Таким чином, оскільки судом першої інстанції безпідставно не було поновлено відповідачу строк на подання відзиву та залишено його без розгляду, для повного, всебічного розгляду справи та прийняття законної та обґрунтованої постанови, колегія суддів приймає до розгляду поданий відповідачем 14.03.2018 відзив з доданими до нього документами.

Як вже було зазначено, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов до висновку, що відповідач належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України не довів суду ані факту вибуття спірного майна з державної власності і набуття в подальшому в установленому законодавством порядку права власності на це майно (зокрема, в процедурі приватизації), ані існування правових підстав для володіння таким майном.

Однак, як вбачається з наданих відповідачем до відзиву документів, 23.03.1994 між Академією Наук України (орендодавець) та ОСОБА_12 (орендар) було укладено договір оренди, відповідно до умов якого за цим договором орендодавець зобов'язується передати орендарю в тимчасове користування готельний комплекс Феофанія , що розташований за адресою м. Київ, вул. Метрологічна, 14-Б, до складу якого входять готель Феофанія , ресторан готелю Феофанія та інше майно (будівлі, споруди, обладнання), які знаходяться на балансі комплексу.

Відповідно до п. 1.3. договору оренди строк оренди визначений з 23 квітня 1994 по 23 квітня 1999.

Додатком 1 до вказаного договору сторони погодили характеристику орендованого готельного комплексу Феофанія .

23.04.1994 між Академією Наук України та ОСОБА_12 було акт прийому-передачі орендованого майна.

В подальшому, 06.05.1995 між Національною академією наук України та Приватним підприємством ГК Феофанія було укладено договір оренди № 2, відповідно до умов якого ПП ГК Феофанія є правонаступником всіх прав та обов'язків директора Готельного комплексу Феофанія ОСОБА_12, що виступає в якості орендаря за договором оренди від 23.03.1994.

Відповідно до договору оренди № 2 по цьому договору орендодавець передає орендарю в тимчасове користування готельний комплекс Феофанія , а саме: готель Феофанія , ресторан готелю Феофанія , ресторан Пектораль , праве крило будівлі 1-5 поверхів та інше майно (будівлі, споруди, обладнання), які знаходяться на балансі комплексу.

Згідно з п. 1.3. договору оренди № 2, строк оренди визначений з 23.04.1994 по 23.04.2004.

23.04.1994 між Академією Наук України та ОСОБА_12 було акт прийому-передачі орендованого майна.

В матеріалах справи наявний акт прийому-передачі Готельного комплексу Феофанія , укладений між НАН України та ПП ГК Феофанія .

Зазначення у даному акті, що він укладений до договору оренди № 1 від 23.03.1994, не спростовує факту передачі спірного майна по договору оренди № 2, оскільки такий акт підписаний представниками НАН України та ПП ГК Феофанія (як нового орендаря), та майно, яке зазначене в акті, відповідає майну, яке зазначене в договорі оренди № 2.

Таким чином, колегією суддів було встановлено, що між позивачем та відповідачем виникли орендні правовідносини щодо спірного майна.

Пунктом 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що до цивільних відносин, що виникли до набрання ним чинності, застосовується законодавство, що діяло раніше.

Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності Цивільним кодексом України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

Таким чином, для дослідження спірних правовідносин підлягають застосуванню як положення ЦК УРСР 1963 р., що діяв на момент укладення договору оренди (щодо дослідження підстав виникнення права на оренду у відповідача) так і чинний Цивільний кодекс України від 16.01.2003 (стосовно дослідження підстав продовження договору оренди та стосовно вимоги про витребування майна).

Відповідно до положень ст. 246 ЦК УРСР 1963 р. (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за договором майнового найму наймодавець зобов'язується надати наймачеві майно у тимчасове користування за плату.

Згідно з ст. 759 Цивільного кодексу України, яка кореспондується зі ст. 283 Господарського кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Законом України Про оренду державного майна (в редакції станом на момент укладення спірного договору), а саме в статті 2 визначено, що орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.

Посилання прокурора та представника позивача на те, що на момент розгляду справи між позивачем та відповідачем орендних правовідносин не існувало, оскільки вказані договори оренди визнані недійсним, спростовується наступним.

Так, 29.08.1997 Радянським районним судом міста Києва було винесено рішення за позовом Національної Академії Наук України до ОСОБА_12, ПП ГК Феофанія , 3-я особа ОСОБА_14, Московська районна державна адміністрації м. Києва про скасування державної реєстрації приватного підприємства. Судом визнано угоди оренди ГК Феофанія укладені 23.03.1994 р.; 05.01.1995 року та 06.03.1995 року недійсними, приведено сторони у первісний стан. Визнано недійсними установчі документи ПП ГК Феофанія та скасовано його державну реєстрацію.

В подальшому, ухвалою Святошинського районного суду міста Києва від 04.03.2003 скасовано рішення Радянського районного суду міста Києва від 29.08.1997 року в зв'язку нововиявленими обставинами.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26.06.2003 в позові НАН України, яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду міста Києва від 16.12.2003, про визнання недійсними договорів оренди та недійсними установчих документів ПП ГК Феофанія відмовлено.

Ухвалою Верховного суду України від 05.05.2004 в задоволені касаційної скарги НАН України було відмовлено.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для розглядуваної справи.

Преюдиційні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв'язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що на момент виникнення спору між позивачем та відповідачем договір оренди був дійсний, в судовому порядку недійсним визнаний не був, у зв'язку з чим суд апеляційної інстанції констатує, що між сторонами спору існували договорі відносини стосовно оренди спірних нежитлових приміщень.

Посилання позивача на рішення Арбітражного суду міста Києва від 22.01.2001 у справі № 3/423 та на постанову Вищого арбітражного суду України від 19.05.2000 у справі № 04-1/11-17/11 є необґрунтованими, оскільки у наданих рішеннях досліджувались правовідносини позивача з ТОВ Гостинний комплекс Феофанія , тоді як відповідачем у даному спорі є інша юридична особа - Приватне підприємство ГК Феофанія .

В той же час, колегія суддів вважає за можливе відзначити, що спірне майно не вибувало з власності держави, як про це зазначав прокурор у своїй позовній заяві, оскільки матеріали справи не містять доказів приватизації Готельного комплексу Феофанія НАН України чи доказів фактичного викупу спірного майна. Спірне майно відповідно до укладених договорів оренди перебувало у користуванні відповідача. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Твердження прокурора, що 01.04.2013 за відповідачем була здійснена реєстрація права власності на спірне майно на підставі рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004, а тому даний факт є доказом вибуття з державної власності спірного майна, є необґрунтованим з огляду на наступне.

Як вже було зазначено вище, рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004, яким було визнано право власності Приватного підприємства ГК Феофанія на Готель Феофанія та ресторан Готелю Феофанія , було скасоване рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15.11.2011, яке залишено без змін ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.09.2013.

Таким чином, спір про право власності щодо майна - Готелю Феофанія та ресторану Готелю Феофанія , було вирішено в межах справи 2-952/2004.

В той же час, реєстраційні дії, здійснені на підставі скасованого рішення, можуть бути оскаржені в порядку адміністративного судочинства шляхом подачі відповідного позову щодо оскарження дій державного реєстратора.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів відзначає, що оскільки рішення Святошинського районного суду м. Києва від 03.03.2004 у справі №2-952/2004, яким було визнано право власності Приватного підприємства ГК Феофанія на Готель Феофанія та ресторан Готелю Феофанія , було скасовано, матеріали справи не містять доказів приватизації спірного майна, а тому таке майно з власності держави в особі Національної академії наук України не вибувало, а перебуває у користуванні відповідача на підставі договору оренди.

Таким чином, посилання прокурора та позивача на зміну форми власності майна є безпідставними.

Крім того, є безпідставними посилання прокурора та позивача на неможливість НАН України передавати спірне майно в оренду з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 5 Закону України Про оренду державного майна орендодавцями (в редакції станом на момент укладення договору оренди) є:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що є загальнодержавною власністю;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та місцевими Радами народних депутатів управляти майном, - щодо майна, яке перебуває відповідно у власності Автономної Республіки Крим або у комунальній власності;

державні підприємства - щодо окремого індивідуально визначеного майна, а з дозволу орендодавців, зазначених в абзацах другому і третьому цієї статті, - також щодо цілісних майнових комплексів, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) і нерухомого майна.

Таким чином, ст. 5 вказаного Закону передбачено право державного підприємства, без участі Фонду державного майна України, бути орендарем індивідуально визначеного майна, а з дозволу, зокрема, Фонду державного майна України - цілісних майнових комплексів.

Вказане, зокрема, встановлено і в ухвалі апеляційного суду міста Києва від 16.12.2003, яким було залишено без змін рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 26.06.2003 про відмову у визнанні недійсними договорів оренди та установчих документ ПП ГК Феофанія .

Зокрема, у вказаній ухвалі встановлено, що вироком Шевченківського районного суду м. Києві від 15.04.2002 встановлено, що ОСОБА_14, як керуючий справами НАН України, був наділений правом укладати зазначені договори оренди. Так, вказаним вироком встановлено, що перераховані кошти в рахунок орендної плати по договору оренди, НАН України отримані та не повернуті орендарями, що свідчить про визнання та укладення договору оренди.

Також, у вказаній ухвалі було встановлено, що ОСОБА_14 був наділений правом видання наказів, розпоряджень та укладання договорів, необхідних для здійснення завдань, покладених на Управління Справами.

Таким чином, колегія суддів дійшла до висновку, що на момент укладення договорів (1994-1995 р.р.) позивач мав право передавати спірне майно в оренду.

Крім того, колегією суддів встановлено, що на момент подання прокурором позову договір оренди також не був припинений у встановлений законодавством порядку з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 258 ЦК УРСР 1963 р. (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди) строк договору майнового найму визначається за погодженням сторін, якщо інше не встановлено чинним законодавством.

Згідно з ст. 763 ЦК України (станом на момент подачі позову) договір найму укладається на строк, встановлений договором.

Згідно з п. 1.3. договору оренди № 2, строк оренди визначений з 23.04.1994 по 23.04.2004.

Відповідно до ст. 781 ЦК України договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи - наймача, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Згідно з ст. 291 ГК України одностороння відмова від договору оренди не допускається. Договір оренди припиняється у разі: закінчення строку, на який його було укладено; викупу (приватизації) об'єкта оренди; ліквідації суб'єкта господарювання - орендаря; загибелі (знищення) об'єкта оренди.

Відповідно до ч. 2 ст. 26 Закону України Про оренду державного майна (на момент укладення спірного договору), яка відповідає ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент подачі позовної заяви) договір оренди припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено; приватизації об'єкта оренди орендарем (за участю орендаря); банкрутства орендаря; загибелі об'єкта оренди; ліквідації юридичної особи, яка була орендарем або орендодавцем.

Відповідно до п. 8.2. договору оренди за відсутності заяви однієї із сторін про припинення чи зміни договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той же строк і на тих же умовах, які були передбачені договором.

В разі продовження користування майном після закінчення строку договору при відсутності заперечень з боку наймодавця договір вважається поновленим на невизначений строк і кожна з сторін вправі в будь-який час відмовитись від договору, попередивши про це другу сторону за один місяць. (ст. 260 ЦК України 1963 р.)

Відповідно до ст. 764 ЦК України (в редакції станом на дату подачі позову) якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.

Відповідно до ст. 17 Закону України Про оренду державного майна (в редакції на момент укладення спірного договору) в разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну договору після закінчення його строку він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" (в редакції на момент подачі позовної заяви) у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.

Враховуючи приписи вищенаведених статей та умови договору оренди, колегія суддів дійшла до висновку, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.

З вищенаведеного слідує, що дія договору продовжується у разі відсутності заперечень однієї із сторін проти такої пролонгації протягом місяця після закінчення терміну договору. Якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення сторони щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.

В той же час, прокурором та позивачем не доведено, а матеріали справи не містять доказів наявності заперечень орендодавця (НАН України) проти пролонгації договору оренди, у зв'язку з чим такий договір продовжувався на той же строк, який вказаний в п. 1.3. договору.

Таким чином, враховуючи, що спірне майно приватизовано не було, відповідача не було ліквідовано та строк дії договору не закінчився, а тому колегія суддів дійшла до висновку, що договір оренди на момент подачі прокурором позову та винесення оскаржуваного рішення припинений не був.

Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 Цивільного кодексу України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Таким чином, оскільки, як встановлено вище, спірне майно не перебуває у власності відповідача, однак останній користується ним на підставі укладеного з власником договору оренди, який не є припиненим на момент подачі позову та недійсним не визнавався, а тому колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування від Приватного підприємства "ГК Феофанія" у державну власність в особі Національної академії наук України нерухоме майно - готель "Феофанія" та ресторан готелю "Феофанія", загальною площею 6620,7 кв.м, яке розташоване по вул. Метрологічній, будинок 14-Б у м. Києві.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Оскільки спірне майно не перебуває у власності відповідача, однак останній користується ним на підставі укладеного з власником договору оренди, який не є припиненим на момент подачі позову та недійсним не визнавався, а тому колегія суддів дійшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної вимоги про витребування від Приватного підприємства "ГК Феофанія" у державну власність в особі Національної академії наук України нерухоме майно - готель "Феофанія" та ресторан готелю "Феофанія", загальною площею 6620,7 кв.м, яке розташоване по вул. Метрологічній, будинок 14-Б у м. Києві.

Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 277 ГПК України передбачено, що підставою для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

За таких обставин, апеляційна скарга Приватного підприємства "ГК Феофанія" підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 року у справі № 910/774/18 - скасуванню.

Згідно із ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 277, 278, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ГК Феофанія" на рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/774/18 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 19.04.2018 у справі № 910/774/18 скасувати та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

3. Стягнути з Національної академії наук України (01601, м. Київ, вул. Володимирська 54, ідентифікаційний код 00019270) на користь Приватного підприємства ГК Феофанія (03143, м. Київ, вулиця Метрологічна, будинок 14-Б, ідентифікаційний код 22962780) судовий збір у розмірі 925 050,00 грн.

4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

5. Матеріали справи № 910/774/18 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено 11.03.2019 р.

Головуючий суддя М.А. Дідиченко

Судді Т.І. Разіна

Ю.Л. Власов