Рішення

від 01.03.2019 по справі 922/2963/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"01" березня 2019 р.м. ХарківСправа № 922/2963/18

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Кухар Н.М.

при секретарі судового засідання Руденко О.О.

розглянувши в порядку загального позовного провадження справу

за позовом Дочірнього підприємства "Савсервіс Столиця", м.Київ, до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Експрес", м.Харків, про стягнення 1698059,78 грн. за участю представників:

позивача - Пономарьова А.В. (довіреність № 25 від 03.09.2018);

відповідача - Макаренко М.І. (ордер № 106916 від 23.01.2019);

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство "Савсервіс Столиця", м.Київ, 30.10.2018 звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Експрес", м.Харків, про стягнення заборгованості за Договором поставки № 856М від 01.06.2016 в загальному розмірі 1698059,78 грн., у тому числі: 1174842,11 грн. заборгованості за поставлений товар; 323173,51 грн. пені, нарахованої на суму заборгованості за поставлений товар; 146251,81 грн. - 15% річних та 53792,35 грн. інфляційних витрат за порушення грошового зобов'язання згідно ст. 625 ЦК України, нарахованих на суму заборгованості за поставлений товар. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідач, в порушення п. 5.1. Договору та ст.ст. 692, 694 ЦК України, не здійснив оплату за поставлений позивачем товар у повному обсязі.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 31.10.2018 вищевказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 922/2963/18 за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Ухвалою господарського суду від 01.11.2018 було відмовлено у задоволенні заяви Дочірнього підприємства "Савсервіс Столиця" про забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Експрес" на будь-яких рахунках у банківських установах та на будь-яких інших виявлених рахунках, у межах розміру частини позовних вимог 1174842,11 грн. основної заборгованості за поставлений товар та заборони будь-яким іншим особам, в тому числі державним реєстраторам, вчиняти дії щодо прийняття заяв від Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Експрес" та проведення реєстраційних дій відносно припинення юридичної особи Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Експрес".

У відзиві на позовну заяву, який надійшов до суду 19.11.2018, відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивачем не було дотримано умов п. 7.3. Протоколу розбіжностей від 01.06.2016, а саме не змінено умови оплати за товар. Також відповідач зазначив про неправомірне нарахування позивачем пені на підставі п. 7.1. Договору, оскільки даний пункт Договору було виключено сторонами згідно Протоколу розбіжностей від 01.06.2016 до Договору поставки № 8561М від 01.06.2016. Крім того, сторони у Договорі домовились не поширювати дію частини 2 статті 231, частини 7 статті 269, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України на господарські взаємовідносини між сторонами за цим Договором, що, на думку відповідача, свідчить про неправомірне нарахування пені, 15% річних та інфляційних витрат на суму заборгованості. Також відповідач заперечує проти належності такого доказу, як Акт звірки взаєморозрахунків за період з 01.09.2017 по 29.10.2018, оскільки даний документ не містить дати складення та посилання на спірний договір, та проти належності такого доказу як Акт перевірки характеристик продукції від 16.08.2018 № 891 Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів Головного управління Держспоживслужби в Одеської області, оскільки згідно Договору відповідач є постачальником товару виключно у місті Харкові та Харківській області. Відповідач додатково зазначив, що припинення поставки товару позивачем спричинило негативний вплив на ділову репутацію відповідача, наслідком неузгоджених дій позивача стало розірвання контрактів, укладених між відповідачем та покупцями, відповідно до яких відповідач повинен був поставити ще 96 млн. грн. товару, у зв'язку з чим неотриманий прибуток відповідача складає 30 млн. грн.

26.12.2018 позивачем було надано до суду відповідь на відзив відповідача, в якому позивач повністю не погодився з доводами відповідача, викладеними у відзиві. Зокрема, позивач зазначив, що п. 7.3. Протоколу розбіжностей до Договору поставки передбачає право позивача як постачальника, а не встановлює обов'язок. Позивач повністю заперечує дійсність умов Договору в редакції Протоколу розбіжностей, бо вважає, що узгодження розбіжностей сторонами не відбулося через порушення процедури узгодження та невідповідність форми протоколу. Крім того, позивач зазначає, що у Протоколі розбіжностей взагалі немає згадування про п. 7.1. Договору. Отже, позивач вказує, що посилання відповідача на те, що даний пункт був виключений з Договору, не відповідає дійсності. Акт звірки взаємних розрахунків був направлений на адресу відповідача разом з позовною заявою, проте не був підписаний відповідачем, та позивачу не були надані будь-які письмові зауваження до даного акту. Як зазначив позивач, Акт перевірки характеристик продукції від 16.08.2018 № 891 був помилково направлений до суду та не стосується предмету спору. Позивачем було запропоновано відповідачу різні варіанти співпраці та виходу із спірної ситуації, але відповідач постійно відповідав відмовою та змушував позивача збільшити товарний кредит. Відтак, позивач вважає, що відповідач навмисно намагається затягнути розгляд справи та зменшити відповідальність за порушення зобов'язання.

Ухвалою господарського суду від 26.12.2018, занесеною до протоколу судового засідання, строк підготовчого провадження у справі було продовжено на 30 днів - до 29.01.2019.

15.01.2019 відповідачем було надано до суду письмові заперечення на відповідь позивача на відзив, в якому ним зазначено, що позивач вводить суд в оману, заперечуючи проти дійсності умов Договору в редакції протоколу розбіжностей від 01.06.2016, оскільки позивач вказує, що строк оплати за товар згідно умов Договору становить 55 календарних днів (як це визначено у Протоколі розбіжностей). В той час як згідно п. 5.1. Договору поставки № 8564М від 01.06.2016, покупець здійснює розрахунки протягом 7 (семи) календарних днів з дати прийому-передачі товару. Відповідач також зазначив, що оскільки копії електронної переписки та довіреність на ім'я представника позивача Пономарьова А.В., який підписав акт звірки взаєморозрахунків, були надані позивачем з порушенням порядку, встановленого ст. 80 ГПК України, дані докази не можуть бути прийняті судом як такі, що одержані з порушенням закону. Відповідач наполягає на тому, що підписанням Протоколу розбіжностей до Договору поставки № 8561М від 01.06.2016 підтвердив досягнення згоди щодо його умов у редакції відповідача (покупця), про що зазначено в абзаці 3 Протоколу. Відповідач вважає, що Протокол розбіжностей не повинен відповідати вимогам ст. 181 ГК України, оскільки він не є господарським договором. Також відповідач заперечує проти нарахування 15% річних та інфляційних втрат на підставі п. 7.4. Договору, оскільки даний пункт виключено з Договору згідно Протоколу розбіжностей від 01.06.2016. Відповідач також вважає неправомірним нарахування пені на суму заборгованості, посилаючись на приписи п. 7.6. Договору поставки та ч. 4 ст. 231 ГК України.

23.01.2019 відповідач надав до суду письмові пояснення, в яких, зокрема, зазначив, що при розгляді справи мають бути враховані саме змінені пункти Договору на підставі Протоколу розбіжностей у редакції покупця. Позивачем не підтверджена наявність заборгованості на момент подачі позовної заяви. Позивачем не дотримано порядку досудового врегулювання спору. Факт внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за заявою позивача до правоохоронних органів не є доказом по справі, оскільки вину відповідача не доведено в законному порядку і не встановлено обвинувальним вироком суду. Також відповідач не погодився з орієнтовним розрахунком витрат позивача на оплату правової допомоги.

Ухвалою господарського суду від 23.01.2019, занесеною до протоколу судового засідання, підготовче провадження у справі № 922/2963/18 було закрито, справу призначено до розгляду по суті.

28.02.2019 позивачем було подано до суду письмову відповідь на заперечення відповідача на відповідь на відзив, а також письмові заперечення на письмові пояснення відповідача.

Враховуючи, що позивачем не було подано доказів поважності причин неподання вищевказаних документів у підготовчому засіданні та не заявлено клопотання про поновлення процесуального строку для їх подання, суд, відповідно до ч. 2 ст. 207 ГПК України, визнав за необхідне залишити відповідь на заперечення відповідача на відповідь на відзив, а також письмові заперечення на письмові пояснення відповідача без розгляду.

У судовому засіданні, яке відбулося 01.03.2019, представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги у повному обсязі.

Представник відповідача проти позову в частині стягнення штрафних санкцій заперечував на підставах, викладених у відзиві на позовну заяву та запереченнях на відповідь позивача на відзив.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, суд встановив наступне.

01.06.2016 між Дочірнім підприємством "Савсервіс Столиця" (позивач) і Товариством з обмеженою відповідальністю "СТС-Експрес" (відповідач) було укладено Договір поставки № 8561М, згідно п. 1.1. якого позивач, як постачальник, передає у власність, а відповідач, як покупець, приймає та оплачує товар на умовах, визначених у даному Договорі.

До вищевказаного Договору поставки сторонами було підписано Протокол розбіжностей (в редакції покупця) від 01.06.2016, в якому окремі пункти договору було викладено у зміненій редакції, окремі пункти договору виключено.

Дійсність вищевказаного Протоколу розбіжностей заперечується позивачем у зв'язку з його неналежним оформленням, а саме недотриманням форми, встановленої ст. 181 ГК України.

Проте, суд не приймає таких доводів позивача, оскільки Протокол розбіжностей до Договору поставки № 8561М від 01.06.2016, копію якого додано позивачем до позовної заяви, складений у письмовій формі, підписаний уповноваженими представниками обох сторін, скріплений печатками позивача і відповідача та визнається позивачем в частині строку оплати товару, а також в примітках до укладеного договору зазначено , що він підписаний з протоколом розбіжностей від 01 червня 2016 року.

Зокрема, за умовами Договору поставки № 8561М від 01.06.2016 (п. 5.1), покупець здійснює розрахунки за товар протягом 7 (семи) календарних днів з дати прийому-передачі товару, якщо інші умови не передбачені сторонами.

Однак, відповідно до п. 5.1. Договору, в редакції згідно Протоколу розбіжностей до Договору, покупець здійснює оплату за товар, отриманий відповідно до договору протягом 55 (п'ятдесяти п'яти) календарних днів з дати прийому-передачі товару. Саме на цей строк оплати і посилається позивач в обґрунтування позовних вимог.

Отже, суд приходить до висновку, що Протокол розбіжностей був узгоджений сторонами у встановленому законом порядку, а тому досліджує умови спірного Договору поставки з його урахуванням.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору позивачем було поставлено відповідачу товар у встановлені строки в повному обсязі на загальну суму 1174842,11 грн., що підтверджується наступними видатковими накладними:

1) № 87474283 від 20.09.2017 на суму 182015,64 грн., відстрочка платежу згідно договору 55 календарних днів, кінцева дата оплати 14.11.2017.

Прострочення по оплаті за вищевказаною накладною становить 349 календарних днів, сума заборгованості - 182015,64 грн.

2) № 87585252 від 29.09.2017 на суму 332002,91 грн., відстрочка платежу згідно договору 55 календарних днів, кінцева дата оплати 23.11.2017.

Прострочення по оплаті за вищевказаною накладною становить 340 календарних днів, сума заборгованості - 332002,91 грн.

3) № 87748399 від 09.10.2017 на суму 120053,28 грн., відстрочка платежу згідно договору 55 календарних днів, кінцева дата оплати 03.12.2017.

Прострочення по оплаті за вищевказаною накладною становить 330 календарних днів, сума заборгованості - 120053,28 грн.

4) № 87853980 від 16.10.2017 на суму 267081,60 грн., відстрочка платежу згідно договору 55 календарних днів, кінцева дата оплати 10.12.2017.

Прострочення по оплаті за вищевказаною накладною становить 323 календарних днів, сума заборгованості - 267081,60 грн.

5) № 87854264 від 23.10.2017 на суму 273688,68 грн., відстрочка платежу згідно договору 55 календарних днів, кінцева дата оплати 17.12.2017.

Прострочення по оплаті за вищевказаною накладною становить 316 календарних днів, сума заборгованості - 273688,68 грн.

Проте, оплату за поставлений за переліченими накладними товар відповідач не здійснив, внаслідок чого у нього утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1174842,11 грн., яку відповідач визнав у повному обсязі.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.

Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Стаття 525 Цивільного кодексу України встановлює, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно ч. 2 вищевказаної статті, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 7 цієї статті передбачено, що одностороння відмова від виконання зобов'язань, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином, не допускаються.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 1 ст. 624 ЦК України встановлено: якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.

У пункті 7.1. Договору поставки сторони визначили, що у разі несвоєчасної оплати вартості товару покупець зобов'язаний сплатити постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочки виконання зобов'язання.

Статтею 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У пункті 7.6. Договору сторони домовились не поширювати дію частини 2 статті 231, частини 7 статті 269, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України на господарські взаємовідносини сторін за цим Договором і не використовувати положення цих статей при вирішенні спірних питань між сторонами.

Заперечуючи проти позову, відповідач посилається на неправомірне нарахування позивачем пені на підставі п. 7.1. Договору, оскільки даний пункт Договору було виключено сторонами згідно Протоколу розбіжностей від 01.06.2016 до Договору поставки № 8561М від 01.06.2016. Крім того, сторони у Договорі домовились не поширювати дію частини 2 статті 231, частини 7 статті 269, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України на господарські взаємовідносини між сторонами за цим Договором, що, на думку відповідача, свідчить про неправомірне нарахування пені.

Вищевказані доводи відповідача не приймаються судом, оскільки матеріали справи свідчать, що будь-яких змін до пункту 7.1. Договору сторонами не вносилося, у Протоколі розбіжностей до Договору про даний пункт взагалі не зазначено. Розрахунок пені здійснено позивачем без урахування приписів частини 2 статті 231, частини 7 статті 269, частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

З огляду на викладене, суд, перевіривши здійснений позивачем розрахунок, визнав вимоги про стягнення з відповідача 323173,51 грн. пені законними та обґрунтованими.

Згідно ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини другої зазначеної вище статті, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, суд визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення з відповідача 53792,35 грн. інфляційних втрат.

Щодо нарахування позивачем процентів річних, суд зазначає наступне.

У пункті 7.4. Договору поставки сторони визначили, що у випадку несвоєчасної оплати товару згідно умов цього Договору, покупець сплачує постачальнику 15% річних від простроченої суми вартості товару.

На підставі п. 7.4. Договору позивачем здійснено нарахування 15% річних на суму заборгованості по кожній з неоплачених накладних, що разом становить 146251,81 грн.

Проте, суд вважає нарахування річних у розмірі 15% необґрунтованим, оскільки Протоколом розбіжностей до Договору поставки сторони дійшли згоди про виключення пункту 7.4. з Договору.

Отже, нарахування процентів річних у розмірі 15% є безпідставним та необґрунтованим.

Таким чином, загальний розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з відповідача 1551807,97 грн., у тому числі: 1174842,11 грн. основного боргу, 323173,51 грн. пені та 53792,35 грн. інфляційних втрат.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Отже, на підставі наявних у матеріалах справи доказів суд дійшов висновку, що позовні вимоги Дочірнього підприємства "Савсервіс Столиця" в частині стягнення з відповідача 1174842,11 грн. основного боргу, 323173,51 грн. пені та 53792,35 грн. інфляційних втрат обґрунтовані та підлягають задоволенню.

В частині стягнення 146251,81 грн. процентів річних суд відмовляє у задоволенні позовних вимог як безпідставно нарахованих.

Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Позивач просить стягнути з відповідача суму вартості послуг адвоката, сплачену позивачем у зв'язку з подачею цієї позовної заяви та заяви про забезпечення позову, в розмірі 4000,00 грн.

Частинами 2, 3 статті 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивач надав суду: Договір-доручення про надання правової допомоги № 13/2018 від 03.09.2018 та додаткову угоду до нього від 03.09.2018; Акт приймання-передачі наданих послуг за вказаним Договором від 05.10.20108; свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю № 1012 від 22.12.2011, виданого адвокату Пономарьову Андрію Володимировичу; довіреність № 25 від 03.09.2018.

Судом встановлено, що Додатковою угодою від 03.09.2018 до Договору-дручення про надання правової допомоги сторони домовились про перелік та ціну послуг, які буде надавати адвокат клієнту. Ціна послуг склала 4000,00 грн.

Як вбачається з матеріалів справи, інших додаткових угод щодо збільшення адвокатського гонорару по зазначеній справі, між позивачем та адвокатом укладено не було.

Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу адвоката у відповідності до п. 3 ч .4 ст.129 ГПК України, покладаються на обидві сторони, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 525, 526, 530, 610, 611, 612, 624, 625, 692, 712 Цивільного кодексу України, ст. 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 29, 42, 73, 74, 86, 91, 236-238 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "СТС-Експрес" (61001, м.Харків, пр.Гагаріна, буд. 20; код ЄДРПОУ: 37878098) на користь Дочірнього підприємства "Савсервіс Столиця" (03115, м.Київ, вул.Миколи Краснова, буд. 27; код ЄДРПОУ: 31903537) - 1174842,11 грн. основного боргу, 323173,51 грн. пені, 53792,35 грн. інфляційних втрат; а також витрати зі сплати судового збору в розмірі 23277,12 грн. та витрати на правничу допомогу у розмірі 3655,48 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В частині стягнення 146251,81 грн. процентів річних у позові відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду безпосередньо або через Господарський суд Харківської області протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 11.03.2019 р.

Суддя Н.М. Кухар