Постанова

від 05.03.2019 по справі 916/1573/18

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2019 року м. ОдесаСправа № 916/1573/18 Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді : Ярош А.І.

суддів: Разюк Г.П., Принцевської Н.М.,

секретар судового засідання - Молодов В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради та Приватного підприємства «Технології туризму»

на рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 року, повний текст складено 26.11.2018 року, м. Одеса, суддя Петренко Н.Д.

у справі № 916/1573/18

за позовом: Приватного підприємства «Технології туризму»

до відповідача: Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради

про стягнення 1 086 310 грн. 07 коп.

за участю представників учасників справи:

від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 288907, дата видачі: 25.01.19;

від відповідача - ОСОБА_2, довіреність № 326101, дата видачі: 30.08.18

У серпні 2018 року Приватне підприємство «Технології туризму» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради, в якій просило суд стягнути з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради на користь Приватного підприємства «Технології туризму» фактичні витрати у зв'язку із придбанням дитячого табору Сонячний у розмірі 225000 грн. 00 коп. за договором купівлі-продажу від 07.11.2016 року, збитки від інфляції у розмірі 782 122 грн. 50 коп., 3 % річних - 79187 грн. 67 коп., а також покласти судові витрати на відповідача.

Позовні вимоги мотивовано тим, що Приватне підприємство «Технології туризму» як покупець має право вимагати у продавця (Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради) відшкодувати збитки у разі вилучення майна покупця на користь третьої особи за рішенням суду.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 року у справі №916/1573/18 (суддя Петренко Н.Д.) позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради на користь Приватного підприємства «Технології туризму» грошові кошти у розмірі 225 000 грн. 00 коп., 2959 грн. 00 коп. судового збору, в іншій частині позовних вимог відмовлено, а також стягнуто з Приватного підприємства «Технології туризму» на користь Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради витрати на правничу допомогу у розмірі 10000 грн. 00 коп.

Рішення суду мотивовано тим, що Сергіївська селищна рада є недобросовісним набувачем дитячого табору "Сонячний", тому Приватне підприємство «Технології туризму» як покупець нерухомого майна не знало і не могло знати про наявність підстав для вилучення дитячого табору "Сонячний", які виникли до укладення договору, а саме про незаконність прийняття відповідачем у комунальну власність вказаного майна, у зв'язку з чим частково задоволено позовні вимоги про стягнення коштів у розмірі 225 000 грн. 00 коп.

Судом першої інстанції відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних у зв'язку з ненадання позивачем доказів пред'явлення Сергіївській селищній раді вимоги про повернення коштів у розмірі 225 000 грн. 00 коп.

Зменшення розміру витрат на правничу допомогу мотивовано місцевим господарським судом тим, що відповідачем не надано на виконання положень ч. 3 ст. 126 ГПК України детального опису робіт (наданих послуг), акту виконаних робіт за договором про надання правової допомоги від 30.08.2018 року та інших доказів.

Приватне підприємство «Технології туризму» і Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради з рішенням суду не погодились, тому звернулись до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, оскільки вважають, що рішення суду прийнято із частковим порушенням норм матеріального та процесуального права при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 26.12.2018 року і від 08.01.2019 року відкрито апеляційні провадження у справі № 916/1573/18 та об'єднано апеляційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради до сумісного розгляду з апеляційною скаргою Приватного підприємства «Технології туризму» .

Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради в апеляційній скарзі просить суд рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 року у справі №916/1573/18 в частині стягнення з Сергіївської селищної ради 225 000 грн. 00 коп. скасувати і прийняти нове рішення, яким у задоволенні вимоги про стягнення 225 000 грн. 00 коп. відмовити і стягнути з позивача на користь відповідача судові витрати на правничу допомогу у розмірі 50000 грн. 00 коп.

На думку відповідача, суд першої інстанції не врахував, що заявлені позивачем до стягнення кошти не є збитками у розумінні ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 224 Господарського кодексу України, а мали бути заявлені на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України. Доказів пред'явлення вимоги відповідача до позивача про повернення грошових коштів у розмірі 225 000 грн., отже у Сергіївської селищної ради не настав строк виконання зобов'язання, отже відповідач не порушив і не міг порушити права позивача; прострочення виконання зобов'язання не наступило.

Щодо витрат на правничу допомогу, то відповідач зазначає про непропорційність стягнутих витрат на професійну правничу допомогу.

У відзиві на позовну заяву Сергіївська селищна рада Білгород-Дністровської міської ради привела точний розрахунок судових витрат і заявила його до стягнення з позивача відповідно до вимог ст.124 ГПК України. Що стосується детального опису наданої правничої допомоги, то відповідач в обґрунтування розміру витрат на оплату послуг адвоката надав суду належним чином посвідчені копії табелів обліку та звіту про використання адвокатом робочого часу на надання правової допомоги по договору №2 Про надання правової допомоги від 30.08.2018 року за серпень, вересень та жовтень 2018 року, в яких зазначений опис наданої правничої допомоги та витрачений час на це.

Приватне підприємство «Технології туризму» в апеляційній скарзі просило суд рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 року у справі №916/1573/18 в частині відмови у задоволенні позовних вимог та стягнення витрат на правничу допомогу скасувати і прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а судові витрати покласти на відповідача.

В апеляційній скарзі позивач зазначає, що стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних має не штрафний, а компенсаційний характер, при цьому, направлення вимоги для стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3 % річних чинним законодавством не передбачено, тому на думку позивача, направлення вимоги не є необхідним.

Також Приватне підприємство «Технології туризму» зазначає, що сума витрат на правничу допомогу взагалі не підлягає стягненню у зв'язку з її необґрунтованістю.

04.03.2019 року представником Приватного підприємства «Технології туризму» було надано письмові пояснення по справі, в яких позивач просить суд апеляційну скаргу Приватного підприємства «Технології туризму» - задовольнити у повному обсязі, апеляційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради на рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 року у справі №916/1573/18 - залишити без задоволення.

19.02.2019 року представником відповідача було надано клопотання про долучення до матеріалів справи табелів обліку та звітів адвоката, які судовою колегією долучено до матеріалів справи.

У поясненнях позивач вказав, що ст. 1212 Цивільного кодексу України не може бути застосована до спірних правовідносин для захисту прав позивача, оскільки правова підстава, на якій передавались кошти - договір купівлі-продажу є чинним та недійсним не визнавався, тому позивачем було обрано саме такий спосіб захисту своїх порушених прав.

Судовою колегією пояснення долучено до матеріалів справи.

В судовому засіданні представники сторін підтримали свої доводи та заперечення щодо апеляційних скарг з мотивів, що викладені письмово.

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, вислухавши представників сторін, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів доходить наступних висновків.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судовою колегією, між Приватним підприємством Технології туризму та Сергіївською селищною радою м. Білгород-Дністровського Одеської області було укладено договір купівлі продажу від 07.11.2006 року серії ВЕС №815690, посвідчений приватним нотаріусом Білгород-Дністровського міського нотаріального округу ОСОБА_3, за умовами якого Сергіївська селищна рада (продавець) передала у власність Приватному підприємству Технології туризму на підставі рішення 4-ї сесії Сергіївської селищної ради V скликання від 18.08.2006 року № 55 індивідуально визначене майно, будівлю дитячого табору Сонячний .

У п. 2 договору визначено, що у результаті конкурсного продажу вказаний в цьому договорі об'єкт приватизації продано за 225 000 грн. 00 коп.

Всього за спірний об'єкт за договором було сплачено 225 000 грн. 00 коп.

26.07.2007 року Приватним підприємством Технології туризму зареєстровано право власності на придбане майно.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 10.05.2011 року у справі № 8/17-114-2011 визнано недійсними рішення: Виконавчого комітету Сергіївської селищної ради „Про прийняття до комунальної власності Сергіївської територіальної громади цілісного майнового комплексу дитячого оздоровчого табору „Сонячний» від 24.12.2003 року № 404; Сергіївської селищної ради „Про затвердження рішення виконавчого комітету з прийому у комунальну власність цілісного майнового комплексу дитячого табору „Сонячний» від 29.12.2003 року № 220; Виконавчого комітету Сергіївської селищної ради від 18.11.2005 року № 267 про оформлення права власності на дитячий оздоровчий табір „Сонячний» ; Сергіївської селищної ради від 31.01.2006 року № 622 стосовно внесення будівлі поліклініки і будівлі дитячого оздоровчого табору „Сонячний» у перелік об'єктів, що підлягають приватизації у 2006 року шляхом продажу за конкурсом, виключивши з вказаного рішення положення щодо дитячого оздоровчого табору „Сонячний» ; Сергіївської селищної ради від 02.06.2006 року № 21 щодо затвердження звіту про незалежну експертну оцінку дитячого оздоровчого табору „Сонячний» ;Сергіївської селищної ради „Про затвердження Протоколу № 2 засідання конкурсної комісії Сергіївської селищної ради з продажу об'єктів комунальної власності: незавершеного будівництвом будинку поліклініки та дитячого табору „Сонячний» від 18.08.2006 р. № 55, виключивши з вказаного рішення положення щодо дитячого оздоровчого табору „Сонячний» . В решті позову відмовлено; стягнуто судові витрати.

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2011 року залишено без змін рішення Господарського суду Одеської області від 10.05.2011 року у справі №8/17-114-2011.

Ухвалою Вищого господарського суду України від 23.09.2011 року повернуто без розгляду касаційну скаргу приватного підприємства "Технології туризму" на постанову Одеського апеляційного господарського суду від 19.07.2011 року у справі №8/17-114-2011.

Постановою Вищого господарського суду України від 14.03.2012 року залишено без змін постанову від 19.07.2011 року Одеського апеляційного господарського суду у справі №8/17-114-2011.

Також, 24.10.2011 року до Господарського суду Одеської області було подано позов Заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Фонду державного майна України до Приватного підприємства Технології туризму , КП Білгород-Дністровське БТІ про зобов'язання витребувати із незаконного володіння цілісного майнового комплексу ДОТ Сонячний , розташованого у смт. Сергіївка, м.Білгород-Дністровського, Одеської області за адресою: пров. Тірас, 3, , що в цілому складається із зазначених на схематичному плані під літерами „А" - спального корпусу, „Б" - спального корпусу, „В" - їдальні, „Г" - кінотеатру, „Д" - медичного пункту, „Е" - приймального відділення, „Ж" - пропускного пункту, загальною площею 5318 кв.м., розташованих на земельній ділянці 20000 кв.м; зобов'язати КП "Білгород-Дністровське БТІ" скасувати державну реєстрацію права власності ПП "Технології туризму" на цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний" шляхом скасування запису в реєстровій книзі № 1 номер запису 74 про реєстрацію права власності за ПП "Технології туризму" на вказаний цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний"; зобов'язати КП "Білгород-Дністровське БТІ" здійснити державну реєстрацію за ФДМУ права власності на вказаний цілісний майновий комплекс ДОТ "Сонячний".

Справа №9/17-4528-2011 за вказаним позовом розглядалась неодноразово.

Постановою Вищого господарського суду України від 04.08.2015 року прийнято рішення, яким позов задоволено частково, витребувано від Приватного підприємства "Технології туризму" та передано на користь держави в особі Фонду державного майна України цілісний майновий комплекс Дитячого оздоровчого табору "Сонячний", що розташований в смт. Сергіївка, м. Білгород-Дністровського, Одеської області, пров. Тірас, 3, що в цілому складається з зазначених на схематичному плані під літерами „А" - спального корпусу, „Б" - спального корпусу, „В" - їдальні, „Г" - кінотеатру, „Д" - медичного пункту, „Е" - приймального відділення, „Ж" - пропускного пункту, загальною площею 5318 кв.м, розташованих на земельній ділянці 20 000 кв. м.

Приватне підприємство Технології туризму вважає, що відповідач має відшкодувати йому вартість збитків за вилучення майна на користь держави, що і стало підставою для звернення до суду з відповідним позовом.

Згідно зі ст. 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

За положеннями ст. 1174 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

З матеріалів справи вбачається, що майно, яке було придбане позивачем у даній справі, було вилучено в нього за наслідками розгляду справ №№8/17-114-2011 і №9/17-4528-2011.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи те, що у справі № 8/17-114-2011 приймали участь Сергіївська селищна рада м. Білгород-Дністровського Одеської області та Приватне підприємство „Технології туризму» , тобто ті самі особи, які приймають участь під час розгляду даної позовної заяви, обставини, встановлені рішеннями суду у зазначеній справі, мають преюдиційне значення і не підлягають доказуванню.

За приписами ст.658 Цивільного кодексу України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару. Якщо продавець товару не є його власником, покупець набуває право власності лише у випадку, якщо власник не має права вимагати його повернення.

Якщо третя особа на підставах, що виникли до продажу товару, пред'явить до покупця позов про витребування товару, покупець повинен повідомити про це продавця та подати клопотання про залучення його до участі у справі. Продавець повинен вступити у справу на стороні покупця. Якщо покупець не повідомив продавця про пред'явлення третьою особою позову про витребування товару та не подав клопотання про залучення продавця до участі у справі, продавець не відповідає перед покупцем, якщо продавець доведе, що, взявши участь у справі, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Якщо продавець був залучений до участі у справі, але ухилився від участі в її розгляді, він не має права доводити неправильність ведення справи покупцем (ст. 660 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 661 Цивільного кодексу України у разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані йому збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав.

У статті 22 Цивільного кодексу України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, у тому числі є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

У відповідності до положень ст. ст. 224, 225 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. До складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства, а також додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною.

Відшкодування збитків можливе лише за наявності складу цивільного правопорушення: порушення цивільного права, завдання збитків та причинний зв'язок між порушенням права та збитками. Сукупність наведених умов утворює склад цивільного правопорушення, який є підставою цивільно-правової відповідальності. Відсутність хоча б одного з елементів звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих ним на себе зобов'язань, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.

Зі змісту ст. 661 Цивільного кодексу України випливає, що обставинами, котрі слугують передумовою виникнення відповідальності у продавця є: існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору, до моменту укладення такого договору; вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору. При цьому, для притягнення до відповідальності продавця має значення не тільки факт вилучення майна у покупця, а обставина про те, що покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, оскільки якщо станом на момент укладення договору покупцю були відомі вказані підстави, чи продавець повідомляв його про існування цих підстав, продавець не може бути притягнутий до відповідальності за ст. 661 Цивільного кодексу України навіть у випадку вилучення речі.

Відповідно до ч.5 ст.12 Цивільного кодексу України якщо законом встановлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом.

Крім цього, згідно з ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, добросовісність набувача майна за договором презюмується.

Судова колегія зазначає, що набувач визнається добросовісним, якщо при вчиненні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, виявив обережність та обачність для з'ясування правомочностей продавця на відчуження майна. При цьому, в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Під поняттям знав слід розуміти не лише безпосередню обізнаність особи у тому, що вона набуває майно у суб'єкта, який не наділений правом на його відчуження, а й водночас усвідомлення факту порушення своїми діями прав іншої особи. Щодо застосовуваного законодавцем поняття повинен був знати , то воно характеризує недобросовісність того володільця (набувача), який хоч і не був безпосередньо інформований про відсутність у відчужувача права на відчуження майна, але за обставинами його набуття міг та зобов'язаний був про це знати.

У даному випадку підставою для застосування збитків за ст. 661 Цивільного кодексу України є виключно об'єктивні обставини, такі як: існування підстав для вилучення речі, що є предметом договору, до моменту укладення такого договору; вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду; покупець не знав і не міг знати про наявність підстав для вилучення речі, які виникли до укладення договору. При цьому, ст. 661 Цивільного кодексу України слід розглядати в сукупності з ст. 660 Цивільного кодексу України, яка знімає з продавця тягар відповідальності в разі якщо продавець не брав участі в судовому процесі та доведе, що, взявши участь, він міг би відвернути відібрання проданого товару у покупця. Таким чином, існування обставин, визначених ч.2 ст.660, ч.1 ст.661 Цивільного кодексу України є підставою для відшкодування покупцеві завданих йому внаслідок вилученого товару збитків і таке відшкодування повинно бути здійснене саме продавцем.

З матеріалів справи вбачається, що збитки у Приватного підприємства «Технології туризму» виникли внаслідок вилучення в покупця предмета договору купівлі-продажу за рішенням суду.

Водночас, станом на момент придбання позивачем будівлі дитячого табору Сонячний , укладений між сторонами договір купівлі-продажу відповідав усім ознакам дійсності правочину та не є визнаний судом недійсним і станом на момент розгляду справи; право власності на відчужуване майно було зареєстроване за позивачем. За таких обставин, судова колегія погоджується, що позивач являвся добросовісним набувачем спірної будівлі.

Як вже зазначалося, для застосування таких засобів відповідальності, як стягнення збитків необхідними є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками та вини. При цьому, такі елементи, як протиправна поведінка, збитки і причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та завданими збитками є у всіх випадках обов'язковою умовою відповідальності. Вина, в свою чергу, є загальною, але не в усіх випадках обов'язковою умовою відповідальності. Договором або законом можуть бути передбачені випадки відповідальності без вини. Законодавчі норми, що передбачають відповідальність без вини, більше властиві недоговірним зобов'язанням із завдання шкоди (наприклад: ст. ст. 1173, 1174, 1176, 1187, 1209 Цивільного кодексу України). В договірних зобов'язаннях необов'язковість вини може бути встановлена договором.

З аналізу ст. 661 Цивільного кодексу України можна зробити висновок, що положення вказаної статті не передбачають відповідальності продавця без його вини. Крім цього, вказана стаття не містить жодних інших винятків для можливості притягнення продавця до відповідальності за відсутності хоча б одного із елементів складу цивільного правопорушення.

Для можливості притягнення продавця до відповідальності за даною статтею, його протиправна поведінка повинна полягати в порушенні обов'язку попередити покупця про права третіх осіб на річ, а також про інші обставини, які можуть породжувати права третіх осіб на річ, що є предметом договору. Даний висновок узгоджується із положеннями ст. 659 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довічного користування тощо). У разі невиконання цієї вимоги покупець має право вимагати зниження ціни або розірвання договору купівлі-продажу, якщо він не знав і не міг знати про права третіх осіб на товар.

Причинно-наслідковий зв'язок у цьому випадку полягає в тому, що Сергіївська селищна рада є недобросовісним набувачем дитячого табору "Сонячний", а відтак Приватне підприємство «Технології туризму» як покупець нерухомого майна не знало і не могло знати про наявність підстав для вилучення дитячого табору "Сонячний", які виникли до укладення договору, а саме про незаконність прийняття відповідачем у комунальну власність вказаного майна.

Враховуючи викладене, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача збитків у порядку ст. 661 Цивільного кодексу України у розмірі 225 000 грн. 00 коп., які були сплачені за договором купівлі-продажу як вартість будівель Дитячого табору Сонячний .

При цьому, судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що позивач мав заявляти означені грошові кошти з посиланням на ст. 1212 Цивільного кодексу України як безпідставно отримані кошти, оскільки кошти були сплачені саме за договором купівлі-продажу, який не визнавався недійсним, що спростовує позицію відповідача.

Доводи апелянта Сергіївської селищної ради про передчасність позовних вимог у зв'язку з ненастанням строку виконання зобов'язання відповідно до приписів ст.530 ЦК України судова колегія відхиляє, оскільки після порушення провадження у справі та станом на момент прийняття рішення порушення прав позивача мало місце, та відповідно, він мав право на відшкодування збитків. Суд не може відмовити у захисті цивільного права та інтересу особи в разі його порушення лише з формальних підстав, оскільки це протирічить ч. 1 ст. 15 ЦК України, яка гарантує кожному право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до п.31 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, від 07.02.2014 року № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", у разі якщо позов власника про витребування майна із чужого незаконного володіння задоволено, покупець цього майна має право відповідно до статті 661 ЦК звернутися до суду з вимогою до продавця про відшкодування збитків, завданих вилученням у нього товару за рішенням суду з підстав, що виникли до моменту його продажу.

За таких обставин, судова колегія вважає, що право позивача на відшкодування збитків відповідно до ст.661 ЦК України виникло внаслідок вилучення у нього товару незалежно від того, чи пред'явлено вимогу про повернення коштів до звернення до суду.

Щодо позовної давності до вимоги про стягнення збитків, судова колегія вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні - це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до ст. 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

За нормами ст.ст. 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що «позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу» (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії» ; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» ).

Згідно з приписами ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до ч. 1 ст. 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

Приватне підприємство Технології туризму звернулось до Господарського суду Одеської області 02.08.2018 року. При цьому, відлік позовної давності слід відраховувати від постанови Вищого господарського суду України від 04.08.2015 року по справі №9/17-4528-2011, якою витребувано від Приватного підприємства "Технології туризму" та передано на користь держави в особі Фонду державного майна України цілісного майнового комплексу Дитячого оздоровчого табору "Сонячний", тобто з 04.08.2015 року.

За таких обставин, позивачем не пропущено трирічний строк на звернення до суду з відповідною позовною заявою.

Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних судова колегія зазначає наступне.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є фінансовими санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів (девальвації грошової одиниці України) та отриманні компенсації від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ця міра відповідальності нараховуються незалежно від наявності вини боржника, оскільки передбачена законом і є частиною грошового зобов'язання боржника до моменту його припинення згідно норм матеріального права України.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У результаті визнання недійсним певного зобов'язання, кожна сторона повинна повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням. Але так як норми законодавства не визначають строків такого повернення, тобто строків виконання зобов'язання, то має застосовуватися норма ст.530 Цивільного кодексу України, за якою кредитор має право вимагати виконання зобов'язання у будь-який час, а боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

У даному випадку позивач не вказав, з якого терміну відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання і мав сплатити збитки у розмірі 225 000 грн. 00 коп, тобто коли настав строк виконання зобов'язань, і матеріалами справи не підтверджено того, що позивач звертався до відповідача з письмовою вимогою про відшкодування збитків.

У зв'язку з цим, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ненадання позивачем доказів пред'явлення Сергіївській селищній раді вимоги про повернення коштів у розмірі 225 000 грн. 00 коп. унеможливлює вважати простроченим виконання зобов'язання та стягувати кошти у порядку ст. 625 Цивільного кодексу України.

Щодо клопотання відповідача про стягнення з позивача витрат на послуги адвоката, судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За нормами ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать у тому числі і витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За ч. ч. 3, 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Судова колегія зазначає, що з аналізу ст. 124 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що попередній (орієнтовний) розрахунок означає наявність у сторони розміру грошової суми вже понесених нею витрат, а також очікуваних у майбутньому витрат, пов'язаних із розглядом справи в суді. Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат повинен бути аргументований і підтверджений доказами або мотивований їх важливістю та доцільністю понесення в подальшому.

У відзиві на позовну заяву відповідач заявив до стягнення 50000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу і зазначав, що 30.08.2018 року відповідач уклав з Адвокатським об'єднанням Юридична компанія ЛЕКС НОЛЕДЖ договір про надання правової допомоги № 2, за яким і підлягає відшкодуванню означена сума.

Так, у п. 1.2 договору про надання правової допомоги № 2 визначено, що під правовою (правничою) допомогою у цьому договорі розуміється захист прав та представництво інтересів клієнта у справі № 916/1573/18, а також надання консультацій та інших видів правової (правничої) допомоги, що стосується даного спору.

Пунктом 5.2 договору про надання правової допомоги № 2 передбачено, що за надання правової (правничої) допомоги за цим договором клієнт зобов'язаний сплатити компанії гонорар у розмірі 50000 грн. 00 коп.

В обґрунтування розміру судових витрат - витрат на оплату послуг адвоката відповідачем надано до матеріалів справи належним чином посвідчені копії табелів обліку та звіту про використання адвокатом робочого часу на надання правової допомоги по договору про надання правової допомоги від 30.08.2018 року №2 за серпень, вересень та жовтень 2018 року, в яких зазначений опис наданої правничої допомоги та витрачений час на це.

Судова колегія вважає, що, враховуючи задоволення позовних вимог на суму 225 000 грн. 00 коп., що складає 20,71 % від заявленої суми позовних вимог, то підлягають відшкодуванню витрати на правову допомогу, виходячи з розрахунку 50 000 грн. 00 коп. х 79,29% = 39 645 грн. 00 коп.

У зв'язку з викладеним, судове рішення підлягає зміні в частині стягнення суми витрат на правову допомогу, а в іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 року у справі №916/1573/18 залишається без змін, як законне і обґрунтоване.

Отже, підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства «Технології туризму» не підлягає задоволенню, апеляційна скарга Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 року у справі №916/1573/18 підлягає зміні в частині стягнення суми відшкодованих відповідачу за рахунок позивача витрат на правову допомогу.

Керуючись ст. ст. 126-129, 269, 270, п.2 ч.1 ст. 275, ст.277, 282-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Технології туризму» залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради задовольнити частково.

Рішення господарського суду Одеської області від 16.11.2018 у справі №916/1573/18 змінити в частині розподілу судових витрат, стягнувши з Приватного підприємства «Технології туризму» , м. Одеса, вул. Дворянська, 8/16, адреса листування - АДРЕСА_1, код ЄДРПОУ 34380959 на користь Сергіївської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради 67780, Одеська обл., м. Білгород-Дністровський, смт. Сергіївка, вул. Гагаріна, 3, ЄДРПОУ 05383649 витрати на правничу допомогу у розмірі 39645,00 (тридцять дев'ять тисяч шістсот сорок п'ять) грн.

В іншій частині рішення Господарського суду Одеської області від 16.11.2018 року у справі № 916/1573/18 залишити без змін.

Доручити господарському суду Одеської області видати наказ.

Постанова відповідно до вимог ст. 284 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у випадках, передбачених Господарським процесуальним кодексом України.

Повний текст постанови підписаний 12.03.2019 року

Головуючий суддя А.І. Ярош

Суддя Н.М. Принцевська

Суддя Г.П. Разюк